Рішення № 137453964, 17.06.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/5167/26

Провадження №2/524/4780/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення розміру часток у спільній сумісній власності,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року до суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 , просили визначити частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме по 1/4 ідеальної частки їм (позивачам).

Ухвалою судді від 19 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі, призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 17 червня 2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представник позивачів ОСОБА_5 у судове засідання не прибули, просили розглянути справу за їх відсутності, щодо заочного розгляду справи не заперечували, про що надали письмову заяву.

Відповідач ОСОБА_4 не прибув у судове засідання, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, засобами рекомендованого поштового зв`язку та шляхом опублікування оголошення про виклик, про причини неявки суд не повідомив та не подавав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в судове засідання не з`явився, просив справу розглянути без його участі, про що подав заяву до суду.

Суд дійшов висновку, що згідно ст. 280 ЦПК України необхідно провести заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним.

Згідно зі ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутись до суду за його захистом. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

У ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як установлено у ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом достовірно встановлено, що 19 березня 1993 року УЖКГ адміністрації міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження від 19.03.1993 року за № 1990 за результатами приватизації видало Свідоцтво про право власності на житло, а саме на квартиру АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Співвласник ОСОБА_4 виїхав на постійне місце проживання за кордон України, внаслідок його відсутності унеможливлюється виділ часток у спільній власності. Оскільки невизначеність часток у праві спільної сумісної власності порушує права позивачів, суд приходить до висновку, що порушене право підлягає захисту, позивачі мають право на звернення до суду з вимогами про визначення часток.

Згідно з ч. 1 ст. 1226 ЦК України встановлено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

У силу вимог ст. 1268-1270 ЦК України вважається, що позивач фактично прийняв спадщину (весь обсяг спадкового майна, прав та обов`язків, вказаних у ст. 1218 ЦК України), до складу якої увійшла також і належна спадкодавцю частка у праві спільної сумісної власності на вищезазначену квартиру, оскільки позивач подала заяву про прийняття спадщини.

Також згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини спадщина належить спадкоємцям з часу її відкриття.

Відтак, враховуючи вищевказане обґрунтування та мотивацію позовних вимог, правовий статус спірної квартири підлягає заміні у судовому порядку з режиму спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності із визначенням часток такої власності між співвласниками.

Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). 3 ч. 1 ст. 368 цього Кодексу постає, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно ч.1 ст. 357 ЦК України при визначенні часток у праві спільної часткової власності частки вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідач та третя особа не подали суду належні і допустимі докази про наявність між сторонами по справі будь яких домовленостей, договорів про зміну розмірів часток у спільній сумісній власності.

У ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

У ст. 76-79 ЦПК України визначено, що доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Тому позов підлягає задоволенню і необхідно визначити частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме по 1/4 ідеальної частки у ході приватизації житла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позивачі не ставили вимоги про стягнення з відповідача будь-яких судових витрат, у тому числі стягнення коштів у повернення сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 15, 16, 328, 355, 357, 372 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 137, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити.

Визначити, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що у ході приватизації житла належить кожному по 1/4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 .

Позивачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп суду не відомо, останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .,

Третя особа: Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, місцезнаходження за адресою: ЄДРПОУ 24388300, Полтавська обл., м. Кременчук, пл. Перемоги, 2.

Повний текст заочного рішення виготовлено 17 червня 2026 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої упродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня розгляду заяви про перегляд заочного рішення у разі його нескасування. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: