Рішення № 137415413, 03.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2026Справа № 910/660/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

Представники сторін:

від позивача: Івасин О.Р.,

від відповідача: Юрченко Ю.В.,

від третьої особи: Коломієць Н.Г.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка» до Київської міської ради про витребування нежилих приміщень №№ 9, 10, 11 (групи приміщень № 3) загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що належне позивачу на праві власності майно вибуло з його володіння поза волею, оскільки за відповідачем було зареєстровано право власності на весь об`єкт нерухомого майна, до складу якого входять приміщення позивача, у зв`язку з чим останній позбавлений можливості внести відомості про своє право власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

10.02.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали від 28.01.2026, із вимогою про поновлення пропущеного строку на усунення недоліків позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка» пропущений строк на усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/660/26, підготовче засідання призначено на 11.03.2026. Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

19.02.2026 до суду від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, заява про застосування строку позовної давності та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

09.03.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

В підготовче засідання 11.03.2026 з`явилися представники сторін.

За результатами підготовчого засідання 11.03.2026 суд постановив ухвалу, якою залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію (код ЄДРПОУ 37395418, проспект Берестейський, 97, м. Київ, 03115). Зобов`язано сторін направити на адресу Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації позовну заяву, відзив на позовну заяву з доданими до них матеріалами, докази чого надати до суду. Встановлено третій особі строк для подання до суду письмових пояснень по суті позовних вимог відповідно до вимог статей 168, 179 ГПК України - до 25.03.2026. Встановлено позивачу та відповідачу строк на подання відповідей на пояснення третьої особи - п`ять днів з дня отримання письмових пояснень третьої особи.

Відкладено підготовче засідання у справі № 910/660/26 на 06.04.2026.

20.03.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

23.03.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення позовної заяви з додатками третій особі.

25.03.2026 до суду від третьої особи надійшли пояснення у справі.

В підготовче засідання 06.04.2026 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Враховуючи відсутність у представників сторін будь-яких не розглянутих заяв/клопотань до суду, з огляду на те, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, а підстав для відкладення підготовчого засідання немає, суд відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановив протокольно ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 06.05.2026.

В судове засідання 06.05.2026 з`явилися представники сторін та третьої особи, які надали суду свої пояснення/заперечення по суті позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа про оголошення в судовому засіданні перерви до 03.06.2026.

В судове засідання 03.06.2026 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Так, представник позивача підтримав позов у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив в позові відмовити. Представник третьої особи також заперечив щодо задоволення позову.

В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 03.06.2026 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.05.2009 між ТОВ «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка» та Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1990, відповідно до умов якого позивач придбав у свою власність у Фонду приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва нежилі приміщення № 9,10,11 (групи приміщень № 3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А). Право власності належало Територіальній громаді Святошинського району м. Києва, та підтверджувалося Свідоцтвом про право власності серії САС № 241557, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 20.02.2009, на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 20.02.2009 №131-В, зареєстрованим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 23.03.2009, записано у реєстрову книгу №188П-230 за реєстровим № 9461-П.

06.05.2009 Фонд приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва передав, а ТОВ «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка» прийняв нежилі приміщення № 9,10,11 (групи приміщень № 3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А), що підтверджується Актом прийому-передачі проданого приміщення.

Відповідно до інформаційної довідки, складеної Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» НЖ-2024 № 344 від 13.05.2024, згідно з даними реєстрових книг Бюро, нежилі приміщення № 9,10,11 (групи приміщень № 3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А), на праві власності зареєстровано за ТОВ «Кіно-концертний комплекс Борщагівка» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. від 06.05.2009, № 1990 та зареєстрованого в Бюро 22.06.2009 реєстровим № 9461-П.

Як вказує позивач, він звернувся до ЦНАП Святошинського району із заявою про внесення відомостей про право власності на зазначені нежилі приміщення, втім, як вбачається з матеріалів справи, рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тараненко О.О. від 22.05.2024 № 73271121 було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку із тим, що право власності на нежитлову будівлю, літ. «А», що розташована за адресою: м. Київ, вул. Коласа Якуба, буд. 8А, зареєстровано за іншою юридичною особою.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239279332 від 29.12.2020 державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузорою Анною Віталіївною 21.12.2020 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55998852 від 29.12.2020, здійснено державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради на нежитлову будівлю, літ. «А», загальною площею 749,5 кв. м, за адресою: м. Київ, вулиця Якуба Коласа, будинок 8А, розмір частки: 1/1. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2262330380000.

Відповідно до інформації з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію іншого речового права № 252428291 від 13.04.2021, державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандурою Юрієм Вікторовичем 07.04.2021 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57608224 від 13.04.2021, здійснено державну реєстрацію права оперативного управління на вищевказану нежитлову будівлю за Управлінням соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2262330380000.

З огляду на те, що право власності на спірне майно зареєстроване за Київською міською радою, з метою захисту порушеного права позивач звернувся з позовними вимогами про витребування від відповідача нежилих приміщень №№ 9, 10, 11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/100 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А.

Відповідач заперечував щодо задоволення позову, вказуючи про те, що Київською міською радою, як власником нежитлової будівлі загальною площею 753,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А, було прийнято відповідні рішення про проведення робіт з реконструкції вказаної будівлі, з огляду на її непридатний для експлуатації стан. Оскільки станом на сьогодні реконструкція будівлі триває, а введення її в експлуатацію не відбулось, витребування спірних нежилих приміщень №№ 9, 10, 11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/100 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А, наразі не є можливим, оскільки індивідуально визначеного об`єкта із відповідною площею станом на сьогодні не існує. З огляду на зазначене, відповідач вважає неефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Крім того, відповідач заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Третя особа також заперечувала щодо задоволення позовних вимог з аналогічних підстав, які були наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення закріплено у ст. 321 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

За змістом статей 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).

У свою чергу, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13).

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Для застосування передбаченого статтею 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності. Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речова-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Отже, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, судом встановлено із матеріалів справи, що відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва», а також рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» нежилий будинок загальною площею 753,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8А, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Водночас, 06.05.2009 позивач уклав із Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1990, згідно з яким та за актом прийому-передачі проданого приміщення від 29.05.2009 отримав у власність нежилі приміщення №№ 9, 10, 11 (групи приміщень №3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8А (літера А) (надалі також - спірні приміщення).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.05.2009, укладеного між ТОВ «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка» та Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зверьковою Н.В. за реєстровим №1990, суду не надано.

Листом від 01.06.2009 № 80/235 Фонд приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва підтвердив здійснення позивачем розрахунку в повному обсязі за придбаний згідно з договором купівлі-продажу від 06.05.2009 № 1990 об`єкт приватизації.

Більше того, перебування у власності позивача спірних приміщень фактично не заперечувалось і відповідачем, який вказував, що позивач, будучи власником приміщень, не вживав заходів по відновленню їх технічного стану.

При цьому, як вже зазначалось, згідно інформаційної довідки, складеної Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» НЖ-2024 № 344 від 13.05.2024, згідно з даними реєстрових книг Бюро, спірні нежилі приміщення на праві власності зареєстровано за ТОВ «Кіно-концертний комплекс Борщагівка» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. від 06.05.2009, № 1990 та зареєстрованого в Бюро 22.06.2009 реєстровим № 9461-П.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність права власності у нього на спірне майно - нежилі приміщення № 9,10,11 (групи приміщень № 3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А).

Крім того, суд встановив, що право власності позивача на спірні приміщення неодноразово підтверджувалось в судовому порядку.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 29.07.2025, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі № 910/4663/25 за позовом ТОВ «Кіно-концертний комплекс Борщагівка» до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування рішення державного реєстратора, суд встановив, що позивачем доведено наявність у нього права власності на спірне майно - нежилі приміщення № 9,10,11 (групи приміщень № 3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого будинку площею 753,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А). Втім у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності Київської міської ради на вказані приміщення було відмовлено через обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав, оскільки, за висновками суду, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Крім того, у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 у справі № 910/8285/24 за позовом ТОВ «Кіно-концертний комплекс Борщагівка» до Київської міської ради, Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про відшкодування збитків та припинення права власності, яке набрало законної сили, Суд встановив факт наявності права власності у позивача на нежилі приміщення № 9, 10, 11 (групи приміщень № 3) загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого приміщення будинку за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві підтверджується договором купівлі-продажу від 06.05.2009.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, судові рішення у господарських справах № 910/4663/25 та № 910/8285/24, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

Враховуючи зазначене та встановлені під час розгляду справи обставини вибуття з власності позивача поза його волею спірних приміщень, набутих ним законно на підставі договору купівлі-продажу від 06.05.2009, суд доходить висновку, що позивачем доведено той факт, що він є власником спірного майна, яке перебуває у незаконному володінні відповідача на час звернення із даним позовом до суду.

Щодо доводів відповідача та третьої особи про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав суд зазначає таке.

Так, відповідач та третя особа під час розгляду справи вказували, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв`язку з тим, що будівля на вул. Якуба Коласа, 8А у м. Києві, до якої належить спірне майно, перебуває у стані реконструкції та наразі не введена в експлуатацію, а відтак не може вважатись індивідуально визначеним нерухомим майном.

За приписами ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі цивільне законодавство не містить.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц.

Як визначив Верховний Суд у постанові від 18.09.2024 у справі № 751/1620/23, об`єктом віндикаційного позову є індивідуально-визначене майно, що збереглося в натурі, тобто те саме майно, яке попередньо вибуло з володіння власника. При цьому, якщо майно належить до категорії родових речей, то для віндикації воно повинно бути належним чином індивідуалізоване, оскільки до родових речей застосування віндикації є неможливим, як і неможливим таке судове рішення виконати у подальшому.

Якщо індивідуально-визначене (індивідуалізоване) майно не існує, то позивач має право лише на відшкодування завданої шкоди.

Так, суд встановив, що відповідно до рішення Київської міської ради від 24.12.2020 № 23/23 «Про Програму економічного і соціального розвитку м. Києва на 2021-2023 роки», рішення Київської міської ради від 14.12.2023 № 7530/7571 «Про Програму економічного і соціального розвитку м. Києва на 2024-2026 роки» та рішення Київської міської ради від 24.12.2020 № 24/24 «Про бюджет міста Києва на 2021 рік», Київська міська рада, з метою створення належних умов надання соціальних та реабілітаційних послуг, послуг у сфері соціального захисту громадян у Святошинському районі м. Києва, прийняла рішення про проведення робіт з реконструкції нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.07.2021 № 1684 Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію визначено замовником робіт з реконструкції нежитлової будівлі на вул. Якуба Коласа, 8-А для створення умов для надання соціальних та реабілітаційних послуг, послуг у сфері захисту громадян у Святошинському районі міста Києва.

Відповідно до розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.08.2021 № 570 Управлінню будівництва, архітектури та землекористування доручено забезпечити виконання робіт з реконструкції нежитлової будівлі на вул. Якуба Коласа, 8-А для створення умов з надання соціальних та ребіалітаційних послуг, послуг у сфері захисту громадян у Святошинському районі міста Києва.

26.04.2024 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ012240415260, а саме - проведення реконструкції нежитлової будівлі по вул. Якуба Коласа, 8А у м. Києві, клас наслідків (відповідальності) - СС2. Вказаний дозвіл видано замовнику - Управлінню будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, а також генеральному підряднику (підряднику) - Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма Інтерлюксбуд».

Суд зазначає, що реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних технікоекономічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Доказів завершення реконструкції нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А суду не надано, як і не підтверджено того, що належні позивачу на праві власності приміщення є знищеними внаслідок такої реконструкції. При цьому, судом встановлено, що вказана будівля є зареєстрованою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2262330380000), а відтак вважається повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України, тоді як відомості про припинення існування вказаного об`єкту нерухомості у суду відсутні.

При цьому, в межах господарської справи № 910/8285/24 встановлювались обставини щодо знищення нерухомого майна, яке належало на праві власності позивачу, та наявності підстав для відшкодування позивачу збитків внаслідок такого знищення. Так, судом у вказаній справі були встановлені такі обставини: «З наданого до справи листа від 13.01.2025 №107-42-16 Управління будівництва, архітектури та землекористування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації вбачається, що наразі реконструкція спірної будівлі триває, долученими відповідачем-2 фотографіями підтверджується, що вже збудовано чотири поверхи будівлі, а також відповідачем-1 надано копію експлікації першого поверху нежитлової будівлі на вул. Якуба Коласа, 8-А у м. Києві, яка підтверджує, що будівля в результаті реконструкції наявна і не знищена.».

Із долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву Експертного звіту (Позитивний) щодо розгляду проектної документації на будівництво від 18.11.2024 № 18/2350-11/24 за робочим проєктом «Реконструкція нежитлової будівлі, літ. «А» для створення умов для надання соціальних та реабілітаційних послуг, послуг у сфері соціального захисту громадян на вул. Якуба Коласа, 8-А у Святошинському районі м. Києва» судом встановлено, що проєктом передбачено надбудову двох поверхів, без зміни геометричних розмірів в плані, з попереднім демонтажем існуючих поверхів та фундаментів, окрім внутрішніх окремо вказаних.

Таким чином, аналіз вищевикладеного свідчить про те, що новоствореним згідно приписів ст. 331 ЦК України є лише новозбудоване майно, тоді як проведенням реконструкції існуючого будинку не створюється нове майно.

Правова позиція про те, що не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів, викладена Верховним Судом України у постанові від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, а також підтверджена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011.

Отже, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що сама лише обставина проведення реконструкція будинку, де знаходяться належні позивачу приміщення, за відсутності доказів припинення існування об`єкта нерухомості (будинку, де знаходяться приміщення позивача), не перешкоджає витребуванню спірних приміщень на користь позивача, тоді як результатом такої реконструкції буде здійснено поліпшення вказаного будинку, в тому числі і нежитлових приміщень позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Схожий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що вимоги позову є обґрунтованими, а обраний позивачем спосіб захисту - ефективним.

Відтак, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка» та витребування від відповідача спірних нежилих приміщень.

Водночас, як вказував відповідач, з метою проведення реконструкції зазначеної будівлі, на замовлення Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» було виготовлено технічний паспорт від 04.12.2020, яким було уточнено загальну площу вказаного об`єкта нерухомого майна та встановлено, що загальна його площа становить 749,50 кв.м.

29.12.2020 державним реєстратором Кузорою А.В. здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на нежилий будинок загальною площею 749,50 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А.

При цьому, відомості щодо зміни площі приміщень, що належать позивачу, у суду відсутні. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначених вище відомостей щодо загальної площі будинку.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

На переконання суду, задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем.

Щодо заяви відповідача про застосування спливу строків позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, правило щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19.

За змістом норм в частинах 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Відповідач зазначає, що нежилу будівлю площею 753,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А, прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва відповідно до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», а відтак, позивач, будучи власником спірних нежитлових приміщень у вказаній будівлі, мав слідкувати за їх станом та, відповідно, знати про відповідне рішення Київської міської ради, яке є відкритим, публічним та знаходиться у вільному доступі. Відтак, за доводами відповідача, строк позовної давності починається з 02.12.2010, з моменту прийняття рішення № 284/5096, а відтак строк позовної давності сплинув 02.12.2013, тоді як даний позов подано у 2026 році.

Суд зазначає, що до даного позову підлягає застосуванню строк позовної давності 3 роки (загальна позовна давність).

Так, позивач звернувся до суду із даним позовом у січні 2026 року.

Як вказує позивач, про існування державної реєстрації права власності відповідача у тому числі на спірні приміщення у будинку за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві, він дізнався 22.05.2024, коли отримав відмову у проведенні державної реєстрації права власності.

Розглянувши доводи сторін та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено, що позивач з метою реєстрації його права власності на приміщення № 9, 10, 11 (групи приміщень № 3) загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/1000 частини від нежилого приміщення будинку за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві, у травні 2024 року звернувся до державного реєстратора, однак у здійсненні таких реєстраційних дій рішенням державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Тараненко О.О. від 22.05.2024 № 73271121 було відмовлено, через наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Слід зазначити, що відповідач не наводить доказів відкритого використання ним будівлі, у якій знаходяться приміщення позивача починаючи з 02.12.2010. Тому суд не погоджується із позицією відповідача, відповідно до якої позивач повинен був дізнатись про порушене право лише через прийняття Київською міською радою рішення про прийняття нежитлової будівлі за адресою: вул. Якуба Коласа буд. 8-А у м. Києві, до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Господарський суд констатує, що за наявності державної реєстрації права власності відповідача на нежитлову будівлю та в тому числі на приміщення позивача, останній міг довідатися про можливе порушення його прав. Проте, позивач не обмежений проміжком часу, протягом якого він має звернутись до відповідних органів з метою реєстрації прав на нерухоме майно, також позивач не має обов`язку щодо перевірки наявності реєстрації прав власності відповідача на відповідне нерухоме майно.

Доводи відповідача про те, що позивач міг довідатись про порушення своїх прав після прийняття Київською міською радою рішень від 24.12.2020 № 23/23 та від 24.12.2020 №24/24, відповідно до яких вирішено провести роботи з реконструкції нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 8-А, також судом оцінюються критично, оскільки відсутні докази, які б підтверджували фактичне здійснення такої реконструкції (початок робіт) з 2020 року, тоді як дозвіл на виконання будівельних робіт із реконструкції № КВ012240415260 видано 26.04.2024.

Суд зазначає, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дають змогу оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (правова позиція викладена ВС в постанові від 25.06.2018 у справі №924/233/18).

Отже, оцінюючи наведені доводи сторін у сукупності з поданими в матеріали справи доказами, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що позивачу ще у 2010 році мало бути відомо про наявність підстав для захисту своїх порушених прав.

Так, відповідачем не надано жодних доказів та не наведено об`єктивних фактів, які б свідчили про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності (конкретна дата), а саме про момент обізнаності позивача про порушення його прав внаслідок прийняття Київською міською радою рішення від 02.12.2010 № 284/5096, або ж рішень від 24.12.2020 № 23/23 та від 24.12.2020 №24/24.

Отже, суд доходить висновку, що заявлені відповідачем підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності є необґрунтованими, а тому суд відмовляє у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.

В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіно-концертний комплекс «Борщагівка» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Витребувати від Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіноконцертний комплекс «Борщагівка» (вул. Гната Юри, буд. 8, м. Київ, 03146; ідентифікаційний код 32385028) нежилі приміщення №№ 9, 10, 11 (групи приміщень № 3), загальною площею 27,90 кв.м., що складає 37/100 частини від нежилого будинку площею 749,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 8-А (літера А).

3. Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіноконцертний комплекс «Борщагівка» (вул. Гната Юри, буд. 8, м. Київ, 03146; ідентифікаційний код 32385028) витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 262,09 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 16.06.2026.

Суддя Т.Ю. Трофименко