№ 137415211, 15.06.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/159/26

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2026 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., розглянувши матеріали заяви представника Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ", адвоката Шевчук Оксани Вікторівни (вх. № 5211/26 від 04.06.2026) про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу у справі

за позовом: Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ"

(вул. Соборна, буд. 124, селище Брацлав, Тульчинський район, Вінницька область, 22870)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю

"УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ"

(вул. Крайківського, буд. 1-Б, офіс 310, м. Івано-Франківськ,

Івано-Франківська область, 76019)

про стягнення 834 049, 36 гривень, з яких: 635 000, 00 гривень - заборгованість за договором поставки № 47/25-П, 8 914, 70 гривень - інфляційне збільшення, 11 064, 66 гривень - 3 % річних, 134 620, 00 гривень - пеня, 44 450, 00 гривень - штраф,

В С Т А Н О В И В:

у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа за позовом Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" про стягнення 834 049, 36 гривень, з яких: 635 000, 00 гривень - заборгованість за договором поставки № 47/25-П, 8 914, 70 гривень - інфляційне збільшення, 11 064, 66 гривень - 3 % річних, 134 620, 00 гривень - пеня, 44 450, 00 гривень - штраф.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2026 у справі № 909/159/26 задоволено частково позов Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" про стягнення 834 049, 36 гривень, з яких: 635 000, 00 гривень - заборгованість за договором поставки № 47/25-П, 8 914, 70 гривень - інфляційне збільшення, 11 064, 66 гривень - 3 % річних, 134 620, 00 гривень - пеня, 44 450, 00 гривень - штраф; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" на користь Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ" 178 659, 77 гривень, з яких: 8 914, 70 гривень - інфляційне збільшення, 11 064, 66 гривень - 3 % річних, 114 230, 41 гривень - пеня, 44 450, 00 гривень штраф, а також 2 143, 84 гривень судового збору; провадження у справі в частині стягнення 635 000, 00 гривень заборгованості за договором поставки № 47/25-П закрито; в частині стягнення пені в сумі 20 389, 59 гривень відмовлено; судовий збір в розмірі 244, 21 гривень - залишено за позивачем.

04.06.2026 за вх. № 5211/26 через підсистему "Електронний суд" від представника Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ", адвоката Шевчук О. В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу.

Ухвалою від 05.06.2026 суд прийняв до розгляду заяву представника Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ", адвоката Шевчук О. В. (вх. № 5211/26 від 04.06.2026) про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу у справі № 909/159/26 та постановив її розгляд проводити без повідомлення (виклику) сторін; встановив відповідачу строк до 12.06.2026 для подання письмових пояснень чи заперечень стосовно заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу.

11.06.2026 за вх. № 11177/26 через підсистему "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ", адвоката Гаврильця О. Б. надійшла заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

За приписами пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією із засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до статті 131 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до приписів вказаної вище норми, у поданому до позові представником позивача заявлено попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи у розмірі 40 000, 00 гривень витрат на правову допомогу.

Як встановлено судом, представник позивача заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу подав до Господарського суду Івано-Франківської області 04.06.2026 (заява сформована у підсистемі "Електронний суд" 03.06.2026), тобто у визначенні Господарським процесуальним кодексом України строки.

За частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частин 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у додатковій постанові Верховного Суду у справі № 910/789/21 від 19.01.2022).

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 17.10.2020 у справі № 904/3583/19 та 26.01.2022 у справі № 910/20883/20).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду Договір про надання правничої допомоги від 01.01.2026, у якому визначено фіксований розмір винагороди в сумі 40 000, 00 гривень, Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 01.06.2026 на суму 40 000, 00 гривень, рахунок за надання правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги від 01.01.2026 на суму 40 000, 00 гривень, платіжну інструкцію № 1055 від 03.06.2026 про оплату за надання правничої допомоги згідно рахунку від 01.06.2026 в сумі 40 000, 00 гривень, ордер на надання правничої допомоги Серія АВ № 1268842.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини надання позивачу професійної правничої допомоги, у зв`язку із чим, зазначені витрати є витратами на професійну правничу допомогу та, відповідно, є судовими витратами в розумінні статті 123 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховано правову позицію Великої палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21, в якій зазначено, зокрема, наступне.

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачає, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

За частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133 - 134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду також наголошено, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною 4 вказаної статті.

Окрім цього, суд бере до уваги, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, тощо).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Еast/West Аlliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вивчивши заперечення позивача, беручи до уваги зазначені вище правові позиції Верховного Суду, суд відхиляє доводи щодо неспівмірності наданих послуг на професійну правничу допомогу, а також щодо відсутності детального опису виконаних робіт адвоката.

У ряді постанов ВП ВС, зокрема в постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, викладено правову позицію про те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо судових витрат за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії за заявою № 58442/00, рішення у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112, відповідно). У справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом із тим, суд, встановивши факт надання послуг правничої допомоги, має виходити з реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.

Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинився позивач, який був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку; щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.06.2026 року у справі № 909/159/26 позов задоволено частково.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 917/1161/25 висловлено наступну позицію.

Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Статтею 130 Господарського процесуального кодексу України врегульовано розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Так, згідно з положеннями частини 3 вказаної статті у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог", які використовуються в нормах Господарського процесуального кодексу України, не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Непідтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог.

Якщо застосовувати логічний спосіб тлумачення норм частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України можна дійти висновку, що законодавець умисно застосував різні терміни в нормах першого та другого реченнях цієї частини, оскільки не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору.

Дійсний зміст норми другого речення частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги.

Системний спосіб тлумачення норм частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України звертає увагу на те, що стаття 130 Господарського процесуального кодексу України містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому, закриття провадження у справі згідно із частиною 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмету спору. Тому норми частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.

Суд зауважує, що зазначення у нормі права, викладеній у другому реченні частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, вказівки на те, що для стягнення судових витрат з відповідача умовою є задоволення позовних вимог саме відповідачем, має юридичне значення.

Так, задоволення після пред`явлення позову позовних вимог відповідачем фактично є свідченням того, що відповідач: 1) погодився з тим, що позов пред`явлено до належного відповідача, 2) визнає позовні вимоги. Іншими словами, задоволення позовних вимог відповідачем суд може вважати свідченням того, що пред`явлення позову цим позивачем до цього відповідача відбулося внаслідок неправомірного діяння відповідача, що і виступає підґрунтям необхідності покладення на такого відповідача судових витрат із розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, встановлені судом обставини у справі стосовно того, що після пред`явлення позову відповідачем перераховано заявлений до стягнення основний борг в сумі 635 000, 00 гривень, що фактично є свідченням того, що відповідач погодився із тим, що позов пред`явлено до належного відповідача, а також визнав заявлені позовні вимоги, господарський суд доходить до висновку, що закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу у зв`язку з його сплатою відповідачем після подання позову не є підставою для зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі витрати були фактично понесені позивачем для захисту свого порушеного права та безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підставі частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з огляду на те, що позовні вимоги були частково задоволенні судом, з урахуванням змісту прийнятого рішення (відмови в частині стягнення пені в сумі 20 389, 59 гривень), принципу співрозмірності, критеріїв пропорційності та складності справи, суд дійшов висновку, що таким що відповідає критерію розумності понесених Товариством з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ" витрат відповідає розмір, що становить 39 024, 00 гривень.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 221, 232, 233, 236, 240, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву представника Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ", адвоката Шевчук Оксани Вікторівни (вх. № 5211/26 від 04.06.2026) про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу у справі 909/159/26 задовольнити частково.

2. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНКОНТРАКТ" (вул. Крайківського, буд. 1-Б, офіс 310, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76019; ідентифікаційний код: 33860291) на користь Товариства з додатковою відповідальність "БРАЦЛАВ" (вул. Соборна, буд. 124, селище Брацлав, Тульчинський район, Вінницька область, 22870; ідентифікаційний код: 05768237) 39 024, 00 гривень (тридцять дев`ять тисяч двадцять чотири гривні) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 976, 00 гривень витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

5. Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини додаткового рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного додаткового рішення.

7. Додаткове рішення складено та підписано 15.06.2026.

Суддя В. В. Михайлишин