Рішення № 137415200, 16.06.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.06.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/573/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І., секретар судового засідання Клапків Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленнерго", вул. Індустріальна, буд. 34, м. Івано-Франківськ, 76014

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна", вул. Борисоглібська, 6, м. Чернігів, Чернігівська обл., 14000

про стягнення заборгованості в сумі 10 791,48 грн.

за участю:

представника позивача: Драгомерецького І.М.

представника відповідача: Мінченка Я.В.

встановив:

Приватне акціонерне товариство "Прикарпаттяобленнерго" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрейд Україна" про стягнення 10 791,48 грн, з яких: 8 930,88 грн пені, 1 860,60 грн штрафу за невиконання зобов"язання. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 2025/2236 від 17.12.2025 в частині порушення вимог щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня, штраф в заявленому до стягнення розмірі.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 909/573/26; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд по суті призначив на 09.06.2026, встановив учасникам справи строки на подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.

Копію ухвали від 07.05.2026 про відкриття провадження у справі суд надіслав сторонам відповідно до вимог ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Згідно з довідкою про доставку електронного листа, копія зазначеної вище ухвали доставлена до електронного кабінету позивача - 07.05.2026 о 13:58; доставлена до електронного кабінету відповідача - 07.05.2026 о 13:58.

23.05.2026 до суду засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, який суд разом з додатками долучив до матеріалів справи.

27.05.2026 до суду засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив , яку суд разом з додатками долучив до матеріалів справи.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товарів від 17.12.2025 щодо здійснення поставки товару за заявкою від 03.03.2026. У зв`язку із частковим виконанням відповідачем зобов"язань щодо поставки товару позивач відповідно до п. 8.2. договору нарахував відповідачу 8 930,88 грн пені у розмірі 1% від вартості недопоставлених товару за кожен день прострочення, 1 860,60 грн штрафу у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару. Позовні вимоги обґрунтовує приписами ст. 530, 610, 611, 655, 662, 712 ЦК України.

Позиція відповідача.

Відповідач позовні вимоги заперечує з підстав наведених у відзиві на позов від 27.05.2026, зазначає про те, що після втрати чинності Господарським кодексом України (на підставі Закону №4196-IX) у національному законодавстві зникла законна (автоматична) можливість нараховувати пеню за порушення негрошових зобов`язань. Крім того, вказує, що у випадку, коли у договорі встановлено розмір пені більший, ніж у ч. 3 ст. 549 ЦК, то стягненню в судовому порядку підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

17.12.2025 року між ПАТ «Прикарпаттяобленнерго» та ТОВ «СПЕЦТРЕЙД УКРАЇНА» було укладено Договір № 2025/2236.

Згідно з договором, постачальник зобов`язується в 2026 році передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити за цінами, встановленими даним договором, товар ( рукавиці в асортименті) (п. 1.1.).

Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п. 1.2.).

Місце виконання договору - м. Івано-Франківськ (п. 1.5.).

Загальна сума договору становить 498 990,00 грн. Закупівля буде проведена згідно з затвердженим бюджетом покупця на 2026 рік. У випадку зміни обсягів фінансування на 2026 рік стосовно предмету закупівлі покупець має право вносити зміни до даного договору або ініціювати його розірвання (п. 2.1., 2.2.).

Постачальник відвантажує товар, що є предметом поставки за цим договором, покупцю за цінами, що визначені в п. 1.1 цього договору, дійсними та незмінними протягом чинності цього договору (п. 3.1.).

Згідно з п.5.1. Договору поставка Товару проводиться партіями в асортименті і кількості відповідно до поданої покупцем заявки за встановленими цим Договором цінами, з якісними характеристиками й у строки, які не перевищують 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання від Покупця заявки на поставку. Весь обсяг товару повинен бути поставлений протягом строку дії цього Договору.

Поряд з цим, п. 5.2 Договору визначено, що Заявка надсилається Покупцем електронною поштою на адресу Постачальника. Також у вказаному пункті сторони погодили, що надіслана на електронну пошту заявка вважається такою, що має юридичне значення.

Згідно з п.8.2. Договору у разі нездійснення поставки у встановлені строки та у визначених Договором обсягах, Постачальник сплачує пеню у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення, а в разі порушення термінів поставки більш ніж на 10 календарних днів - сплачує Покупцю додатково штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару.

Відповідно до п.12.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

03.03.2026 відповідачем отримано заявку на поставку рукавиць робочих у кількості 1373 пари, ціна за одиницю з ПДВ 20,40 грн, сума всього з ПДВ 28 833,00 грн, що підтверджується скріншотом електронного повідомлення про направлення заявки на електронну пошту та вкладеним в дане повідомлення файлом (заявкою).

Отже кінцевою датою поставки товару за заявкою від 03.03.2026 є 17.03.2026 року включно.

За заявкою від 03.03.2026 відповідачем виконано зобов`язання частково, а саме поставлено товар у кількості 487 пар на загальну суму 10 227,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 90 від 12.03.2026.

Доказів виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за заявкою на постачання товару від 03.03.2026 у сумі 18 606,00 грн з ПДВ, у кількості 886 пар матеріали справи не містять.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 527 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

03.03.2026 відповідачем отримано заявку на поставку рукавиць робочих у кількості 1373 пари, ціна за одиницю з ПДВ 20,40 грн, сума всього з ПДВ 28 833,00 грн

На підтвердження поставки відповідачем товару за заявкою від 03.03.2026 позивач подав видаткову накладну №90 від 12.03.2026, відповідно до якої постачальником здійснено поставку товару у сумі 10 227,00 грн.

Згідно з п. 5.1. договору поставка товару проводиться партіями в асортименті і кількості відповідно до поданої покупцем заявки за встановленими договором цінами, з якісними характеристиками й у строки, які не перевищують 10 робочих днів з дня отримання від покупця заявки на поставку.

Пунктом 5.2 договору визначено, що заявка надсилається покупцем електронною поштою на адресу постачальника. Заявка, надіслана електронною поштою, вважається такою, що має юридичну силу.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Отже, відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний був поставити товар до 17.03.2026 включно.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За загальним правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що відповідач в порушення умов договору не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару за заявкою на постачання товару від 03.03.2026.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У разі порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі нездійснення поставки у встановлені строки та у визначених договором обсягах, постачальник сплачує пеню у розмірі 1% від вартості недопоставлених товарно-матеріальних цінностей за кожен день прострочення, а в разі порушення термінів поставки більше ніж на 10 календарних днів - сплачує покупцю додатково штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару.

На підставі даного пункту договору позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення - 8 930,88 грн та штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару, що становить 1 860,60 грн.

З огляду на обґрунтованість даних вимог та правильність проведеного позивачем розрахунку, вимоги про стягнення 8 930,88 грн пені та 1 860,60 грн штрафу підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача щодо стягнення неустойки.

У постанові від 03.03.2020 у справі №922/2220/19 Верховний Суд зазначив, що грошовим є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Водночас у спірних правовідносинах Договором передбачено виконання відповідачем негрошового зобов`язання, оскільки відповідач мав зобов`язання перед позивачем вчинити певну дію у встановлений строк і сторони передбачили у Договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення виконання негрошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18 про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за несвоєчасну поставку товару за договором поставки, суд дійшов висновків, що пеня, передбачена статтею 231 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, у тому числі і до негрошового. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17 про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання відповідачем поставки, суд дійшов висновків, що сторони договору за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що оскільки факти порушення строків постачання підтверджено матеріалами справи, тому висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача за порушення строків постачання штрафних санкцій, встановлених договором, у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару, є законним та обґрунтованим.

У постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16 про зобов`язання поставити товар та стягнути штрафні санкції у зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором, суд дійшов висновку, що сторони у договорі визначили відповідальність у вигляді неустойки від суми непоставленого товару, яка розраховується за кожний день прострочення поставки, тому суди дійшли правомірного висновку, що порушення постачальником зобов`язання з поставки є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару, визначених сторонами у договорі.

Отже, предмет і підстави позовів у справах № 904/3565/18, № 912/2483/17, № 910/23003/16 та у справі, яка розглядається (щодо вимог про стягнення неустойки у вигляді пені за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір якої установлений умовами договору), а також фактичні обставини щодо порушення постачальником виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, правове регулювання спірних правовідносин є однаковими, що свідчить про подібність спірних правовідносин у цих справах.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує що розмір пені за невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Водночас, згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Отже, виходячи з преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Тобто, норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, розмір пені у таких правовідносинах обчислюється від суми простроченого платежу - невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.

Оскільки дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин з неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не застосовується.

Щодо посилання відповідача на правові висновки, зроблені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі 910/16298/24 від 23.10.2025, суд звертає увагу відповідача, що предметом спору у справі було стягнення пені за прострочення сплати наданих та прийнятих послуг.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

За встановлених судом обставин справи, позов слід задовольнити в повному обсязі.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦТРЕЙД Україна» (ідентифікаційний код 44837060) 14000, м. Чернігів, вул. Борисоглібська, буд. 6, на користь Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" (ідентифікаційний код 00131564) 76014, вул. Індустріальна, буд. 34, м. Івано-Франківськ, заборгованість в розмірі 10 791,48 грн, з яких: пеня у розмірі 1% від вартості недопоставленого товару 8 930,88 грн, штраф у розмірі 10% від вартості недопоставленого товару 1 860,60 грн. та 2 662,40 грн судового збору .

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Дата складення повного судового рішення 16.06.2026.

Суддя Гула У.І.