Рішення № 137414645, 11.06.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2026 р. Cправа № 902/411/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області (вул. Шевченка, буд. 23, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, 22800) в інтересах держави в особі Немирівської міської ради (вул. Соборна, буд. 26, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, 22800)

до: Приватного підприємства "Фірма "Яско" (вул. Сковороди Григорія, буд. 10, офіс 49, м. Вінниця, 21050)

про стягнення 117 030,53 грн

за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В.,

представників сторін:

прокурора Паук В.В. за посвідченням;

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № 02.54/1-1123ВИХ-26 від 31.03.2026 (вх. № 4447/26 від 31.03.2026) керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Немирівської міської ради з вимогами до Приватного підприємства "Фірма "Яско" про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 117 030,53 грн, з яких: 64 000,00 грн - заборгованість, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань за кодом 24170000 "Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту"; 44 403,68 грн - інфляційні втрати; 8 626,85 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/411/26 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 30.04.2026, про що 03.04.2026 постановив відповідну ухвалу.

23.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 23.04.2026 (вх. № 01-30/4028/26 від 23.04.2026).

24.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" прокурором подано відповідь на відзив № б/н від 24.04.2026, яка зареєстрована загальним відділом "Канцелярія суду" 27.04.2026 за вх. № 01-30/4075/26.

29.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив № б/н від 29.04.2026 (вх. № 01-30/4252/26 від 29.04.2026).

За результатами слухання справи 30.04.2026 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2026, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

09.06.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача Шуляка В.С. № б/н від 09.06.2026 (вх. № 01-30/5909/26 від 09.06.2026) про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку з перебуванням останнього у службовому відрядженні в м. Києві.

На визначену судом дату з`явився прокурор у справі.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими, у судове засідання не з`явилися.

Розглянувши клопотання № б/н від 09.06.2026 (вх. № 01-30/5909/26 від 09.06.2026), суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки наведені заявником обставини не свідчать про неможливість забезпечення участі іншого уповноваженого представника відповідача у судовому засіданні.

Судом установлено, що представництво інтересів Приватного підприємства "Фірма "Яско" у даній справі здійснювали Голубенко О.В. та Шуляк В.С., у зв`язку з чим відповідач не був позбавлений можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого уповноваженого представника. При цьому жодних належних та достатніх обґрунтувань щодо неможливості забезпечення участі такого представника заявником не наведено.

З урахуванням неявки представників позивача та відповідача суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судовому засіданні 11.06.2026 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор у позовній заяві зазначає, що нове будівництво будівель торгівлі за адресою: вул. Горького, 4В, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, було розпочато 30.07.2020, завершено 13.09.2021, а об`єкт прийнято в експлуатацію 14.09.2021.

На думку прокурора, у відповідача як замовника будівництва з серпня 2020 року виник обов`язок щодо перерахування до місцевого бюджету коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до моменту введення об`єкта в експлуатацію, тобто до 14.09.2021.

Прокурор посилається на те, що відповідач розпочав будівництво 28.01.2020, а тому з урахуванням положень розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 132-IX був зобов`язаний протягом десяти робочих днів з 30.07.2020, тобто до 13.08.2020 включно, звернутися до Немирівської міської ради Вінницького району Вінницької області із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та надати документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Крім того, відповідач, на переконання прокурора, мав обов`язок сплатити кошти пайової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Водночас прокурор зазначає, що відповідачем відповідної заяви та необхідних документів до органу місцевого самоврядування подано не було, у зв`язку з чим розмір пайової участі не визначався та відповідні кошти до бюджету не надходили.

Згідно із декларацією про готовність об`єкта до експлуатації № ВН101210914653 від 14.09.2021 та відомостями, розміщеними на Порталі ЄДЕССБ, загальна кошторисна вартість будівництва вказаного об`єкта становить 3 200 000,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав обов`язку щодо сплати пайової участі до моменту введення об`єкта в експлуатацію, прокурор вважає відповідне грошове зобов`язання простроченим.

При цьому розмір пайової участі, за твердженням прокурора, підлягає визначенню за формулою: ПУ = ЗКВ * 2 %, де: ПУ - розмір пайової участі; ЗКВ - загальна кошторисна вартість будівництва; 2 % - ставка пайової участі для нежитлових будівель та споруд, передбачена Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів Немирівської об`єднаної територіальної громади, затвердженим рішенням 38 сесії 1 скликання Немирівської міської ради Вінницького району Вінницької області від 13.06.2019 № 971.

Відтак, за розрахунком прокурора, розмір пайової участі складає 64 000,00 грн.

Окрім того, прокурор просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та три відсотки річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на позадоговірне грошове зобов`язання, яке, на думку прокурора, виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

На обґрунтування вказаних вимог прокурор посилається на правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, та зазначає, що розмір інфляційних втрат становить 44 403,68 грн, а трьох відсотків річних - 8 626,85 грн.

Таким чином, за твердженням прокурора, загальний розмір заборгованості відповідача перед бюджетом Немирівської міської територіальної громади складає 117 030,53 грн, з яких: 64 000,00 грн - пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту; 44 403,68 грн - інфляційні втрати; 8 626,85 грн - три відсотки річних.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що на момент введення спірного об`єкта в експлуатацію уповноважені державні органи керувалися листом Міністерства розвитку громад та територій України від 12.02.2021 № 1/15.2/515-21, відповідно до якого офіційна позиція держави у 2021 році полягала в тому, що за об`єкти будівництва, розпочаті у 2020 році та введені в експлуатацію у 2021 році, пайова участь не сплачується.

Відповідач зазначає, що аналіз судової практики, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить про те, що лише у 2025-2026 роках органи прокуратури почали масово звертатися до суду з позовами про стягнення пайової участі щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до 2021 року, однак введення в експлуатацію відбулося після 2021 року.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що відповідно до доданих до позову документів, зокрема листів органів прокуратури та претензій, питання щодо необхідності сплати пайової участі виникло лише у жовтні - грудні 2025 року, тоді як у період з 2021 по 2025 роки жодних претензій чи вимог щодо сплати пайового внеску до нього не пред`являлося.

Заперечуючи проти стягнення 64 000,00 грн пайової участі, відповідач посилається на принцип правової визначеності та принцип належного урядування, які, на його думку, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Також відповідач не погоджується з вимогами про стягнення 44 403,68 грн інфляційних втрат та 8 626,85 грн трьох відсотків річних, зазначаючи, що позивач здійснює відповідний розрахунок, починаючи з вересня 2021 року, тоді як фактично спір щодо наявності заборгованості зі сплати пайової участі виник лише у грудні 2025 року.

При цьому відповідач наголошує, що сума інфляційних втрат та трьох відсотків річних фактично становить 84 % від суми основного боргу, що, на його переконання, свідчить про непропорційність заявлених до стягнення сум.

Крім того, відповідач зазначає, що застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних має ґрунтуватися на принципах справедливості, розумності та пропорційності, які покликані забезпечити баланс між інтересами кредитора щодо захисту від знецінення грошових коштів та інтересами боржника щодо недопущення покладення на нього надмірного фінансового тягаря.

Прокурор, заперечуючи доводи відповідача у відповіді на відзив, наголошує, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє забудовника від обов`язку сплатити відповідні кошти, оскільки таке грошове зобов`язання підлягає виконанню до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. При цьому прокурор наголошує, що спір у правовідносинах щодо сплати пайової участі може виникати виключно стосовно визначення її розміру.

Крім того, прокурор заперечує посилання відповідача на лист Міністерства розвитку громад та територій України від 12.02.2021 № 1/15.2/515-21 "Щодо надання роз`яснення застосування положень законів, які регулюють відносини щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів" як на доказ відсутності у відповідача обов`язку зі сплати пайової участі.

Із цього приводу прокурор зазначає, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом, не встановлює правових норм та має виключно інформаційно-роз`яснювальний характер. Наведена у ньому позиція Міністерства відображає лише можливе тлумачення окремих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та не є офіційним тлумаченням законодавства, а відтак не створює правових наслідків для учасників відповідних правовідносин.

Прокурор також зазначає, що відповідно до матеріалів справи відповідач був зобов`язаний сплатити кошти пайової участі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 14.09.2021. У зв`язку з цим невиконання відповідачем зазначеного грошового зобов`язання, на думку прокурора, розпочалося з 15.09.2021.

З огляду на викладене прокурор вказує, що з моменту виникнення прострочення (15.09.2021) і до дня звернення до суду з позовом (31.03.2026) минуло 54 місяці, що враховано при розрахунку інфляційних втрат, та 1 641 день при обчисленні трьох відсотків річних.

Крім того, прокурор посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, зокрема у пунктах 133, 135, 154-159, відповідно до яких три відсотки річних, якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом, є законодавчо визначеним мінімальним розміром процентів, на який вправі розраховувати кредитор у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання, а тому не підлягають зменшенню судом.

Також прокурор зазначає, що інфляційні втрати не є штрафною санкцією чи платою за користування чужими коштами, а входять до складу грошового зобов`язання та виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора. У зв`язку з цим, на відміну від трьох відсотків річних, їх розмір не може бути зменшений судом.

Відтак, на переконання прокурора, визначені у позовній заяві суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нараховані у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку зі сплати пайової участі, обчислені відповідно до вимог цивільного законодавства та є мінімально допустимою компенсацією майнових втрат, яких зазнав позивач унаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наполягає на тому, що у випадку, якщо забудовник не звертається до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі, така обставина не перешкоджає органу місцевого самоврядування самостійно визначити розмір пайової участі на підставі наявних у нього документів із подальшим доведенням обґрунтованості такого розрахунку під час судового розгляду. На підтвердження вказаної позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23.

Відповідач зазначає, що оскільки ним у десятиденний строк з моменту початку будівництва не було подано заяву про визначення пайової участі, у Немирівської міської ради виник кореспондуючий обов`язок самостійно визначити розмір пайової участі та звернутися до забудовника із відповідною вимогою.

На думку відповідача, правовідносини між забудовником та органом місцевого самоврядування тривають до моменту завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, а тому Немирівська міська рада мала вчинити відповідні дії до вересня 2021 року, зокрема визначити розмір пайової участі та направити забудовнику претензію щодо її сплати. Однак таких дій органом місцевого самоврядування вчинено не було.

Відповідач наголошує, що Немирівська міська рада визначила розмір пайової участі лише після введення об`єкта в експлуатацію, коли, на його переконання, відповідні правовідносини вже припинилися, та вперше звернулася до нього із претензією лише у грудні 2025 року.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що саме з моменту отримання претензії, у якій було визначено розмір пайової участі, у нього могло виникнути зобов`язання щодо сплати відповідних коштів, а відтак і право позивача на звернення до суду у разі невиконання такої вимоги.

Разом із тим відповідач зазначає, що направлена у грудні 2025 року претензія не була належним чином оформлена, оскільки в ній розмір пайової участі визначався виходячи зі ставки 4 % від вартості будівництва та становив 128 000,00 грн, тоді як у позовній заяві прокурор застосовує ставку 2 % та визначає розмір пайової участі у сумі 64 000,00 грн.

З огляду на зазначене відповідач стверджує, що через невідповідність розрахунків, наведених у претензії та позовній заяві, у нього не виникло належним чином визначеного грошового зобов`язання, а відтак і підстав для звернення позивача до суду.

Крім того, відповідач вважає, що спочатку Немирівська міська рада фактично погодилася з відсутністю підстав для сплати пайової участі у 2020-2021 роках, а у подальшому, у 2025 році, змінила свою правову позицію та почала вимагати сплати відповідних коштів.

На думку відповідача, така поведінка свідчить про недобросовісність позивача та є суперечливою поведінкою, яка не підлягає судовому захисту.

На обґрунтування зазначених доводів відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 та від 11.01.2023 у справі № 548/741/21, відповідно до яких поведінка особи, що суперечить її попереднім діям та заявам, є недопустимою.

Відповідач також зазначає, що у разі існування юридичної невизначеності щодо застосування нового нормативно-правового регулювання учасники цивільних правовідносин повинні діяти добросовісно, чесно та відкрито.

У зв`язку з цим відповідач наголошує, що не звертався до Немирівської міської ради із заявою про визначення та сплату пайової участі, оскільки на той час офіційна позиція державних органів зводилася до того, що за об`єкти, будівництво яких розпочато у 2020 році, а введення в експлуатацію відбулося у 2021 році, пайова участь не сплачується.

Отже, на переконання відповідача, його поведінка була добросовісною, послідовною та відповідала наявній на той час правозастосовній практиці і офіційним роз`ясненням уповноважених органів.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 03.01.2020 Відділом містобудування та архітектури Немирівської міської ради видано містобудівні умови та обмеження на нове будівництво будівель торгівлі.

Відповідно до даних Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, місцем здійснення будівництва визначено: вул. Горького, 4-В, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, Немирівська територіальна громада.

Згідно із відомостями Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 30.07.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області за реєстраційним номером ВН051200730692 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Нове будівництво будівель торгівлі по вул. Костельна, 4-В у м. Немирів Вінницької області" на земельних ділянках з кадастровими номерами 0523010100:01:004:0080 площею 0,2511 га та 0523010100:01:004:0079 площею 0,0805 га, цільове призначення яких - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг.

Замовником будівництва є ПП "Фірма "Яско". Відповідно до Реєстру клас наслідків об`єкта будівництва визначено як СС1, тип об`єкта згідно із ДКБС - 1230.9 "Будівлі торговельні інші".

Відповідно до відомостей Реєстру, датою початку будівництва є 30.07.2020, датою завершення будівництва - 13.09.2021, а датою введення об`єкта в експлуатацію - 14.09.2021.

Крім того, у Реєстрі будівельної діяльності зазначено, що підставою для звільнення замовника від сплати пайової участі є пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019.

Як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельних ділянках з кадастровими номерами 0523010100:01:004:0080 та 0523010100:01:004:0079 розташований об`єкт нерухомого майна - будівлі торгівлі (автозаправний комплекс), що знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Немирів, вул. Горького, буд. 4-В.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ПП "Фірма "Яско" 28.09.2021, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 467848816 та № 467848560, сформованими 12.03.2026.

У листі Немирівської окружної прокуратури Вінницької області № 54/1-3372вих-25 від 20.10.2025, адресованому Немирівській міській раді, було порушено питання щодо надання інформації та документів, зокрема: чи приймалося міською радою рішення про затвердження порядку (положення) залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та примірного договору про пайову участь до 31.12.2019; чи вносилися зміни до відповідного порядку (положення) з 01.01.2020; чи зверталося ПП "Фірма "Яско" із заявою щодо визначення розміру пайової участі та надання документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта; чи здійснювався органом місцевого самоврядування самостійний розрахунок пайової участі на підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019, а також чи надсилалися відповідні розрахунки забудовнику та чи надходили від нього відповіді.

У відповідь на зазначений лист Немирівська міська рада листом № 03-31-2790 від 28.10.2025 повідомила, що рішенням 38 сесії Немирівської міської ради VII скликання від 13.06.2019 № 971 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів Немирівської об`єднаної територіальної громади" затверджено відповідний Порядок.

Також міська рада зазначила, що вказаний Порядок не скасовувався, а зміни та доповнення до нього не вносилися.

Водночас Немирівська міська рада зазначила, що претензійна робота щодо визначення та стягнення пайової участі із забудовника не проводилася, самостійний розрахунок величини пайової участі не здійснювався, а відповідні розрахунки забудовнику не направлялися.

17.12.2025 Немирівська міська рада направила на адресу Приватного підприємства "Фірма "Яско" лист № 03-31-3257, у якому зазначила, що у зв`язку з невиконанням забудовником обов`язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі та несплатою коштів пайової участі до введення об`єкта будівництва в експлуатацію відповідне зобов`язання не припинилося, а є простроченим. При цьому міська рада вказала, що розмір пайової участі підлягає визначенню виходячи із кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Посилаючись на положення абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", Немирівська міська рада запропонувала ПП "Фірма "Яско" у добровільному порядку сплатити до місцевого бюджету кошти пайової участі, які, на думку ради, були безпідставно збережені забудовником, у сумі 128 000,00 грн, зазначивши відповідні платіжні реквізити.

У відповідь на зазначений лист ПП "Фірма "Яско" листом № 020-04 від 12.01.2026 повідомило, що 20.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема, виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що передбачала обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Також підприємство зазначило, що відповідні законодавчі зміни набрали чинності з 01.01.2021, у зв`язку з чим вважало відсутніми правові підстави для сплати коштів пайової участі.

З огляду на наведене, прокурор, посилаючись на пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", стверджує, що Приватне підприємство "Фірма "Яско" як замовник будівництва було зобов`язане перерахувати до бюджету Немирівської міської територіальної громади кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в розмірі 64 000,00 грн.

На думку прокурора, зазначені кошти є безпідставно збереженими відповідачем, у зв`язку з чим підлягають стягненню на користь Немирівської міської ради. Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням вказаного грошового зобов`язання прокурором нараховано 44 403,68 грн інфляційних втрат та 8 626,85 грн трьох відсотків річних за період з 15.09.2021 по 13.03.2026.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі, суд зазначає таке.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як убачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Немирівської міської ради, позаяк кошти пайової участі в розвитку інфраструктури в силу приписів п. 4-1 ст. 71 Бюджетного кодексу України віднесено до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету і такий орган місцевого самоврядування, будучи обізнаним про факт порушення відповідачем положень містобудівного законодавства, а також беручи до уваги той факт, що це порушує її право на законне очікування отримання місцевим бюджетом грошових коштів у вигляді пайової участі в розвитку інфраструктури, внаслідок чого завдаються економічні збитки територіальній громаді та державі, однак, не вжив відповідних заходів.

Відповідно до листів-запитів № 54/1-3372вих-25 від 20.10.2025, № 54/1-4004вих-25 від 11.12.2025 та № 54/1-908вих-26 від 13.03.2026, направлених прокурором на адресу Немирівської міської ради в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", орган місцевого самоврядування було зобов`язано надати інформацію щодо надходження до місцевого бюджету коштів пайової участі, у тому числі від Приватного підприємства "Фірма "Яско", а також повідомити про вжиті заходи, спрямовані на їх стягнення з метою захисту майнових інтересів територіальної громади, з наданням відповідних підтверджуючих документів та розрахунку розміру пайової участі.

У відповідь на зазначені запити Немирівська міська рада листами № 03-31-2790 від 28.10.2025 та № 03-31-676 від 16.03.2026 повідомила про невжиття заходів щодо примусового стягнення з відповідача коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та зазначила, що такі заходи не здійснювалися і не плануються до здійснення.

На думку прокурора, наведені обставини свідчать про нездійснення уповноваженим органом місцевого самоврядування належного захисту інтересів територіальної громади та є підставою для реалізації прокурором представницьких повноважень в інтересах держави.

У зв`язку з цим прокурор вказує, що незвернення компетентного органу до суду за захистом порушених майнових інтересів територіальної громади, за наявності підстав для такого звернення, свідчить про неналежне здійснення ним своїх повноважень щодо захисту інтересів держави та обумовлює наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Так, прокурором, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 19.03.2026 за № 24/1-978вих-26 повідомлено Немирівську міську раду, що з метою захисту інтересів держави будуть вживатися заходи представницького характеру у зв`язку з необхідністю захисту порушених інтересів держави в суді.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно із якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, із наведеного вбачається, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що Немирівською міською радою не здійснювався належним чином захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі визначеного прокурором позивача.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності регламентовані Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Судом установлено, що 03.01.2020 Відділом містобудування та архітектури Немирівської міської ради видано містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва - нового будівництва будівель торгівлі.

Відповідно до відомостей, розміщених у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, місцем здійснення будівництва визначено земельну ділянку за адресою: вул. Горького, 4-В, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область (Немирівська міська територіальна громада).

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 цього Закону. Однак, із 01.01.2020 набули чинності норми Закону № 132-IX, яким статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно із підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

За умовами частини другої статті 40 зазначеного Закону замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята, дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Згідно із абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено наступний розмір та порядок сплати замовником будівництва пайової участі:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:

об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Верховний Суд у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 виснував, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону № 132-ІХ) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали повному виконанню і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ. Зокрема абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

З матеріалів справи вбачається, і учасниками справи не заперечується, що договір про сплату коштів пайової участі між Немирівською міською радою та Приватним підприємством "Фірма "Яско" не укладався.

Разом з тим, у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Набуття чинності 01.01.2020 Законом №132-IX, яким статтю 40 Закону №3038-VI виключено, також не скасовує обов`язку по сплаті пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 зазначила таке:

"…За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Аналіз правової природи цих правовідносин дає підстави для висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають".

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:

"- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування".

Верховний Суд у своїх постановах (від 22.05.2025 у справі № 910/6176/24, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 17.04.2025 у справі № 911/65/24, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, тощо) неодноразово зазначав про те, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Судом установлено, що 03.01.2020 Відділом містобудування та архітектури Немирівської міської ради видано містобудівні умови та обмеження на нове будівництво будівель торгівлі.

Відповідно до відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва місцем здійснення будівництва визначено: вул. Горького (Костельна), 4-В, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область.

Згідно із відомостями Реєстру будівельної діяльності 30.07.2020 за реєстраційним номером ВН051200730692 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта "Нове будівництво будівель торгівлі по вул. Костельна, 4-В у м. Немирів Вінницької області".

Замовником будівництва виступало Приватне підприємство "Фірма "Яско". Будівництво здійснювалося на земельних ділянках з кадастровими номерами 0523010100:01:004:0080 площею 0,2511 га та 0523010100:01:004:0079 площею 0,0805 га, цільове призначення яких - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг.

Відповідно до даних Реєстру клас наслідків об`єкта визначено як СС1, тип об`єкта - 1230.9 "Будівлі торговельні інші". Датою початку будівництва є 30.07.2020, датою завершення будівництва - 13.09.2021, а датою прийняття об`єкта в експлуатацію - 14.09.2021.

Отже, враховуючи, що будівництво спірного об`єкта розпочато після 01.01.2020, на відповідача як замовника будівництва поширювалися вимоги пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.

Відтак ПП "Фірма "Яско" було зобов`язане протягом десяти робочих днів після початку будівництва звернутися до Немирівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та надати документи, які підтверджують кошторисну вартість будівництва, а також сплатити визначену законом пайову участь до прийняття об`єкта в експлуатацію, тобто до 14.09.2021.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів звернення ПП "Фірма "Яско" до Немирівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі. Також відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем обов`язку щодо сплати пайового внеску до введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач, будучи замовником будівництва об`єкта, введеного в експлуатацію 14.09.2021, не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Щодо посилань відповідача на те, що на момент введення спірного об`єкта в експлуатацію уповноважені державні органи керувалися листом Міністерства розвитку громад та територій України від 12.02.2021 № 1/15.2/515-21, відповідно до якого офіційна позиція держави полягала у відсутності обов`язку зі сплати пайової участі за об`єкти будівництва, розпочаті у 2020 році та введені в експлуатацію у 2021 році, суд зазначає таке.

Листи міністерств та інших органів державної влади не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та не можуть змінювати чи скасовувати права та обов`язки, визначені законом. Такі листи мають виключно інформаційний та роз`яснювальний характер і не є джерелами права.

Водночас обов`язок замовника будівництва щодо сплати пайової участі у спірних правовідносинах прямо випливав із положень пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", який був чинним на момент виникнення відповідних правовідносин.

Отже, посилання відповідача на лист Міністерства розвитку громад та територій України від 12.02.2021 № 1/15.2/515-21 не спростовують встановленого законом обов`язку зі сплати пайової участі та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за його невиконання.

Не заслуговують на увагу і посилання відповідача на те, що спочатку Немирівська міська рада нібито погодилася з відсутністю підстав для сплати пайової участі у 2020-2021 роках, а в подальшому, у 2025 році, змінила свою правову позицію та почала вимагати сплати відповідних коштів.

На думку відповідача, така поведінка свідчить про недобросовісність позивача та є суперечливою поведінкою, яка не підлягає судовому захисту.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Немирівська міська рада приймала будь-які рішення або вчиняла інші юридично значимі дії, якими б підтверджувалася її згода на звільнення відповідача від передбаченого законом обов`язку зі сплати пайової участі.

Самі лише посилання відповідача на існування певної практики застосування законодавства або на роз`яснення окремих державних органів не свідчать про виникнення у нього права не виконувати обов`язок, встановлений законом.

Крім того, обов`язок щодо сплати пайової участі у спірних правовідносинах виникав безпосередньо із закону, а тому не ставився у залежність від волевиявлення органу місцевого самоврядування чи його правової позиції щодо тлумачення відповідних норм.

За таких обставин доводи відповідача про суперечливу поведінку позивача є необґрунтованими.

Суд також не бере до уваги твердження відповідача про те, що питання щодо необхідності сплати пайової участі виникло лише у жовтні-грудні 2025 року, тоді як у період з 2021 по 2025 роки жодних претензій чи вимог щодо сплати пайового внеску до нього не пред`являлося.

Суд зазначає, що відсутність звернень органу місцевого самоврядування до відповідача з вимогами про сплату пайової участі протягом певного часу сама по собі не припиняє встановленого законом обов`язку та не звільняє особу від його виконання.

Як уже зазначалося, обов`язок замовника будівництва щодо звернення із заявою про визначення розміру пайової участі та її сплати покладався безпосередньо на відповідача законом і не ставився у залежність від вчинення будь-яких додаткових дій органом місцевого самоврядування, зокрема від направлення вимог, претензій чи нагадувань про необхідність виконання такого обов`язку.

Відтак саме на замовника будівництва покладався обов`язок вжити всіх необхідних заходів для належного виконання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та забезпечити сплату пайової участі до введення об`єкта в експлуатацію.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що Немирівська міська рада вчиняла дії, які могли б об`єктивно свідчити про відмову від права на отримання пайової участі або про звільнення відповідача від її сплати.

Сам по собі факт незвернення позивача до суду чи ненаправлення відповідачу вимог протягом певного періоду часу не свідчить про відсутність порушеного права та не може розцінюватися як підстава для звільнення відповідача від виконання встановленого законом обов`язку.

З урахуванням викладеного наведені доводи відповідача не впливають на правильність вирішення спору та відхиляються судом як необґрунтовані.

Інститут безпідставно набутого майна врегульований главою 83 Цивільного кодексу України. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, «що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 передбачено, що розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Судом установлено, що на день набрання чинності зазначеним Законом діяв Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів Немирівської об`єднаної територіальної громади, затверджений рішенням 38 сесії 1 скликання Немирівської міської ради Вінницького району Вінницької області від 13.06.2019 № 971.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного Порядку для нежитлових будівель та споруд встановлено ставку пайової участі у розмірі 2 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва.

Суд враховує, що прокурором розрахунок розміру пайової участі здійснено саме із застосуванням зазначеної ставки 2 %, що відповідає вимогам пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.09.2019, оскільки на день набрання ним чинності органом місцевого самоврядування був установлений менший розмір пайової участі.

Таким чином, розмір пайової участі визначено за формулою: ПУ = ЗКВ Ч 2 %, де: ПУ - розмір пайової участі; ЗКВ - загальна кошторисна вартість будівництва; 2 % - ставка пайової участі для нежитлових будівель та споруд.

Відповідно до здійсненого розрахунку розмір пайової участі становить 64 000,00 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що направлена у грудні 2025 року претензія не була належним чином оформлена, оскільки в ній розмір пайової участі визначався виходячи зі ставки 4 % та становив 128 000,00 грн, тоді як у позовній заяві прокурором застосовано ставку 2 % та визначено суму пайової участі у розмірі 64 000,00 грн, суд зазначає таке.

Сам по собі факт зазначення у претензії іншого розміру пайової участі не свідчить про відсутність у відповідача передбаченого законом обов`язку щодо її сплати та не впливає на право позивача на судовий захист.

Претензія є досудовою формою врегулювання спору та не визначає остаточного обсягу прав і обов`язків сторін. Натомість під час розгляду справи суд зобов`язаний самостійно перевірити правильність здійсненого розрахунку та визначити розмір грошового зобов`язання відповідно до вимог закону та встановлених обставин справи.

Враховуючи, що прокурором під час звернення до суду застосовано ставку пайової участі, встановлену чинним на відповідний момент рішенням Немирівської міської ради, суд дійшов висновку про правильність визначення розміру пайової участі у сумі 64 000,00 грн.

Отже, посилання відповідача на невідповідність розрахунків, наведених у претензії та позовній заяві, не спростовують наявності у нього обов`язку зі сплати пайової участі та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора про стягнення з Приватного підприємства "Фірма "Яско" 64 000,00 грн безпідставно збережених коштів у вигляді пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Немирів підлягають задоволенню як такі, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Крім того, у зв`язку з несплатою відповідачем пайової участі прокурором заявлено до стягнення 44 403,68 грн інфляційних втрат та 8 626,85 грн - трьох відсотків річних.

Розглядаючи заявлені прокурором вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 44 403,68 грн та 3 % річних у розмірі 8 626,85 грн, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Як установлено судом, розмір пайової участі, який Приватне підприємство "Фірма "Яско" зобов`язане було сплатити не пізніше 14.09.2021 (дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ВН101210914653), становить 64 000,00 грн.

Таким чином, початком перебігу прострочення є 15.09.2021.

За прострочення виконання грошового зобов`язання прокурором нараховано інфляційні втрати за період з 15.09.2021 по 13.03.2026 у розмірі 44 403,68 грн та 3 % річних у розмірі 8 626,85 грн.

Судом здійснено перевірку зазначених нарахувань із застосуванням спеціалізованої інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" та встановлено, що за вказаний період розмір інфляційного збільшення становить 46 691,76 грн, а 3 % річних - 9 431,67 грн.

Водночас суд враховує, що відповідачем не надано жодних контррозрахунків щодо правильності визначення заявлених сум.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України та принципу диспозитивності господарського судочинства, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і не може виходити за їх межі.

З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора про стягнення 44 403,68 грн інфляційних втрат та 8 626,85 грн трьох відсотків річних підлягають задоволенню як обґрунтовані та доведені у заявлених межах.

Щодо доводів відповідача про непропорційність заявлених сум, з огляду на те, що сума інфляційних втрат та трьох відсотків річних становить значну частину від розміру основного боргу, суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних є імперативним наслідком прострочення грошового зобов`язання, встановленим частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, та не залежить від розміру основного боргу як критерію пропорційності.

Такі нарахування не є штрафними санкціями у розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, а мають компенсаційний характер і спрямовані на відновлення майнового стану кредитора, який зазнав втрат унаслідок знецінення грошових коштів та позбавлення можливості їх використання.

Отже, доводи відповідача про непропорційність заявлених сум є необґрунтованими та відхиляються судом.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а відтак суд вважає за можливе їх задовольнити з наведених вище мотивів.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 662,40 грн покладаються на відповідача та підлягають стягненню на користь Вінницької обласної прокуратури.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Фірма "Яско" (вул. Сковороди Григорія, буд. 10, офіс 49, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 23057072) на користь Немирівської міської ради (вул. Соборна, буд. 26, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, 22800; код ЄДРПОУ 03772619) 64 000 грн 00 коп - безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; 44 403 грн 68 коп - інфляційних втрат та 8 626 грн 85 коп 3% річних.

Стягнути з Приватного підприємства "Фірма "Яско" (вул. Сковороди Григорія, буд. 10, офіс 49, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 23057072) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909, рахунок UA 568201720343110002000003988, МФО 820172) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2 662 грн 40 коп.

Примірник повного судового рішення надіслати Немирівській окружній прокуратурі Вінницької області, Вінницькій обласній прокуратурі та сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 16 червня 2026 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи