Рішення № 137403346, 15.06.2026, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

15.06.2026

Справа № 644/ 1597 /26

н/п 2/644/ 2605 /26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15 червня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Сітало А.К.,

за участю секретаря Трач М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

Представник позивача Сарана А.О. звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 15.03.2024-100000289 від 15.03.2024 у розмірі 9450 грн., яка складається з наступного: 4500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 4275,00 грн. заборгованість за процентами; 675,00 грн. неустойка.

Ціна позову визначена у розмірі 9450,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.03.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 15.03.2024-100000289 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 4500 грн., строком на 42 дні з дати його надання, зі сплатою відсотків за фіксованою процентною ставкою 2,33 % за день, строк повернення кредиту 09.05.2024.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 4500,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку споживача, яка вказана позичальником при укладенні договору.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору станом на час подання позову заборгованість позичальника перед позивачем становить 9450 грн., яка складається з наступного: 4500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 4275,00 грн. заборгованість за процентами; 675,00 грн. неустойка.

Ухвалою суду від 23.02.2026 відкрито провадження та призначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Копія даної ухвали разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлена відповідачу на відому адресу місця реєстрації, однак повернулась на адресу суду неврученою, що підтверджується поштовими повідомленнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Оскільки ухвала суду про відкриття провадження та судові повістки направлялись відповідачу на відому адресу місця реєстрації, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та встановленого судом строку для подання відзиву.

Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подавався. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, в установленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи.

Представник ТОВ «Споживчий центр» - Сарана А.О. просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги повністю. Проти розгляду справи в заочному порядку представник позивача не заперечував.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

В силу частин 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.03.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 15.03.2024-100000289 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 4500 грн., строком на 42 дні з дати його надання, зі сплатою відсотків за фіксованою процентною ставкою 2,33 % за день.

Згідно п.4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № 4149XX-XXXX-7027.

В подальшому строк дії договору № 15.03.2024-100000289 від 15.03.2024 було продовжено, на підставі заяви ОСОБА_1 , яким підписано пропозицію про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії) 28.03.2024-100000198. На підставі додаткового договору сторони домовились за ініціативою та на підставі звернення позичальника продовжити строк, на який надається кредит та строк дії договору, внести зміни в заявку та акцепт та з дати укладення даного додаткового Договору викласти норми, встановлюючи строк, на який надається кредит, дату повернення (виплати) кредиту, первинний період користування кредитом. Відповідно до умов додаткового договору, строк на який надається кредит 56 днів з дати його надання, строк повернення кредиту 09.05.2024.

Строк дії договору № 28.03.2024-100000198 від 28.03.2024 було продовжено, на підставі заяви ОСОБА_1 , яким підписано пропозицію про укладення додаткового договору до кредитного договору № 09.04.2024-100003449. Відповідно до умов додаткового договору строк на який надається кредит 68 днів з дати його надання, строк повернення кредиту 21.05.2024.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору.

Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором.

Підписавши договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач добровільно погодився на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотками за користування кредитом.

Кредитний договір у електронній формі, прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного, суд вважає доведеним укладення 15.03.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем договору № 15.03.2024-100000289 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію".

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 4500,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку споживача, яка вказана позичальником при укладенні договору, що підтверджується квитанцією від 15.03.2024.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 629 ЦК України регламентує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику (кредит) частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець (кредитодавець) має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідач порушив умови кредитного договору та не повернув у повному обсязі кредит та нараховані відсотки за користування кредитними коштами.

У зв`язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсоткам у розмірі, узгодженому умовами договору.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача неустойки, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період суперечить положенням статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (див. постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 207/5010/15-ц (провадження № 61-9103св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 296/9078/15-ц (провадження № 61-38609св18).

Відповідно до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Цивільний кодекс України є кодифікованим актом, що регулює цивільні правовідносини між громадянами та юридичними особами. Він має вищу юридичну силу в межах цивільного права, ніж інші закони, що регулюють ці питання.

Це означає, що положення Цивільного кодексу є обов`язковими для застосування у цивільних справах, і інші закони не можуть суперечити йому в питаннях, врегульованих кодексом.

Зважаючи на те, що заборонена подвійна відповідальність за одне і те саме порушення та враховуючи, що позикодавцем без належних на те правових підстав нараховані штрафні санкції, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки не підлягають задоволенню з наведених вище підстав.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Суд не може погодитися з аргументами представника позивача про те, що норми ЦК України в питанні нарахування неустойки є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Водночас, як зазначає позивач у даній справі, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказує позивач, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які застосовує суд, вимога за позовом про стягнення неустойки, не підлягає задоволенню, оскільки відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

З огляду на вищезазначене, підстави для стягнення неустойки за даним кредитним договором відсутні.

Враховуючи відсутність доказів, які б спростовували факт наявності у відповідача кредитної заборгованості та його розміру, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 4275,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, який додано до позову.

Заборгованість занеустойкою в розмірі 675,00 грн не підлягає задоволенню. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 8775,00 грн.

Розподіл судових витрат, суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково, а саме на 93 % то стягненню підлягає документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2476,00 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 95, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № 15.03.2024-100000289 від 15.03.2024 у розмірі 8775,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 4275,00 грн.

В задоволенні вимог про стягнення неустойки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2476,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення до Харківського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 15.06.2026.

Суддя: А. К. Сітало