Рішення № 137396731, 15.06.2026, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 638/2354/26

провадження № 2/619/1521/26

РІШЕННЯ

іменем України

15 червня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Овсяннікова В.С., за участі секретаря судового засідання Кісіль А.О., розглянувши цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

У провадження Дергачівського районного суду Харківської області за підсудністю з Шевченківського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просили стягнути з відповідачки заборгованості за кредитним договором № L2482952 від 26.02.2019 у загальному розмірі 24 157,26 гривень, витрати за сплату судового збору у розмірі 2662,40 гривень та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 25.07.2024 року рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ: 38750239), оформленим протоколом № 1706, прийнято рішення про зміну найменування товариства на ТОВ «Він Фінанс». На виконання вказаного рішення наказом № 55-к від 25.07.2024 року внесено відповідні зміни до облікових та інших документів товариства.

01.02.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № L2482952 (у документах на сайті кредитора також зазначений як № НОМЕР_1 ), відповідно до умов якого первісний кредитор перерахував на рахунок відповідачки кредитні кошти.

Відповідачка узяті нею на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за його користування належним чином не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість.

01.07.2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 01072019, на підставі якого ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло права кредитора щодо відповідачки за вищезазначеним кредитним договором.

Станом на дату укладення договору відступлення права вимоги загальний розмір заборгованості відповідачки складав 18 458,31 гривень, з яких: тіло кредиту - 9 100 гривень; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1 775 гривень; заборгованість по штрафах/пені - 7 583,31 гривень.

У зв`язку з тим, що за період часу з 01.07.2019 року по 29.01.2026 року жодних надходжень коштів від відповідачки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не надходило, розмір заборгованості залишається незмінним і складав 18 458,31 гривень.

Позивач також нарахував до стягнення інфляційні втрати у розмірі 4 036,18 гривень та 3% річних у розмірі 1 662,77 гривень, нараховані за період часу з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Загальний розмір позовних вимог становить 24 157,26 гривень (18 458,31 + 4 036,18 + 1 662,77).

Крім того, позивач просив поновити строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, посилаючись на введення карантинних обмежень у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а також на введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року.

Позивач зазначає, що всупереч умовам кредитного договору, Відповідачка не виконала зобов`язання, щодо виконання умов договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.

Відповідачка через підситему ЄСІТС - Еоектронний Суд, подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість, безпідставність та недоведеність.

Заперечення відповідачки в обґрунтування своєї позиції зводяться до наступного.

Відповідачка зазначає, що кредитний договір було укладено у 2019 році, а останній період нарахувань припадає на 23.02.2022 року. Відтак, передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк звернення до суду сплив щонайменше у 2022 році. Посилання позивача на введення карантину та воєнного стану вважає загальними, оскільки ним не доведено наявності об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливістю своєчасного пред`явлення позову юридичною особою, яка здійснює професійну діяльність. На підставі ст. 267 ЦК України просить застосувати наслідки спливу позовної давності.

Зауважує, що позивачем не надано первинного електронного документа з відповідними реквізитами та належних доказів накладення електронного підпису саме відповідачкою. У матеріалах справи відсутні дані щодо ідентифікації особи (номери телефонів, IP-адреси, підтвердження ОТР-паролями), що суперечить вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а додані роздруківки не є належними доказами.

Наголошує на відсутності повного ланцюга передачі прав за договором відступлення права вимоги та доказів включення спірних зобов`язань до відповідного реєстру. Крім того, у порушення ст. 516 ЦК України відповідачку не було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги.

Акцентує увагу на тому, що позивачем не доведено сам факт реального надання кредиту, оскільки у матеріалах справи відсутня банківська виписка про зарахування грошових коштів на рахунок відповідачки.

Вказує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім, не містить належної деталізації та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Окремо зазначає про неспівмірність нарахованих штрафних санкцій та відсутність правових підстав для їх нарахування після спливу строку дії договору.

Стверджує, що позивач тривалий час навмисно утримувався від звернення до суду з метою штучного збільшення суми заборгованості, що суперечить визначеним ст. 3, 13 ЦК України принципам добросовісності та розумності.

ОСОБА_1 просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності, відмовити ТОВ «Він Фінанс» у задоволенні позову у повному обсязі, а судові витрати покласти на позивача.

Відповідь на відзив позивачем подано не було.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторони про інше.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 1054 ЦК України визначено: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Матеріали справи свідчать, що 26.02.2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та відповідачкою ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № L2482952 (AG3953623), відповідно до умов якого отримала грошові кошти у розмірі 9,100 гривень; відсоткова ставка, в день: 0,65 %; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у звязку з простроченою заборгованістю, в день: 136,50 гривень; загальна вартість кредиту: 10,875 гривень; реальна річна відсоткова ставка: 234,00 %; дата повного погашення: 28.03.2019. За невиконання зобов`язань передбачений штраф урозмірі 50 %. При простроченні також застосовується ч. 2 ст. 625 ЦКУ (3% річних та індекс інфляції).

Відповідачка ініціювала отримання кредиту, подавши електронну заявку 26.02.2019 року о 21:28:40, пройшла ідентифікація та верифікацію: вказала свої персональні дані (РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 ), фінансовий номер телефону НОМЕР_4 та електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виплати коштів було прив`язано банківську картку № НОМЕР_5 , згідно до умов кредитного договору та довідки про ідентифікацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», договір був підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (OTP-паролем). Введення пароля 469717 відбулося 26.02.2019 року о 21:29:19 (9:29:19 PM), що прирівнює цей документ за правовими наслідками до письмового договору.

Невід`ємною частиною Кредитного договору є публічна пропозиція (оферта) Позикодавця, а саме Правила надання коштів у позику, в том числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Дінеро», які було розміщено в Онлайн Системі на вебсайті фінансової компанії.

Спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.

Цей Договір укладено в електронній формі, що згідно п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення Договору в письмовій формі та підписаного власноручно, що підтверджується протоколом електронного підпису.

Ці правила є публічною пропозипією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Слід зазначити, що без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції (ресурс Позикодавця), отримання одноразового ідентифікатора, входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без надання Відповідачем особистої інформації (ідентифікаційного коду, паспортних даних, адреси реєстрації, банківської карти для зарахування коштів тощо) та без попереднього погодження оферти договору позики та правил надання грошових коштів у позики - укладання договору позики технічно не можливе, що у свою чергу відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

З наведеного алгоритму укладання договору позики вбачається, що без ознайомлення/погодження з Умовами договору позики та Правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики) подальше укладення електронного договору позики на сайті є неможливим.

Таким чином, підписанням договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

ТОВ «ДІНЕРО» виконало свій обов`язок, здійснивши безготівковий банківський переказ узгодженої суми на картку відповідачки 26.02.2019 року о 21:32:01 (через 3 хвилини після підписання), що також відображено у довідці про ідентифікацію позичальниці.

Кредитний договір L2482952 ( НОМЕР_1 ) та довідка про ідентифікацію є первинним фінансово-технічними документами, які повністю підтверджують факт та правомірність укладення кредитного договору в електронному вигляді, погодження відповідачкою його умов та безпосередній факт видачі грошових коштів кредитором.

Факт видачі кредитних коштів також підтверджується інформацією наданою АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог ухвали суду про витребування інформації, відповідно до якої - на ім`я відповідача банком було емітовано картку зазначену у запиті, 26.02.2019 було дійсно перахування грошових коштів у сумі 9100 гривень на банківську картку № НОМЕР_5 .

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів на суму 9100 гривень, у межах договору № L2482952 (AG3953623).

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Заборгованість у відповідачки виникла у зв`язку з неотриманням кредитодавцем повернення наданого капіталу та плати за його користування у встановлений 30-денний строк.

01.07.2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 01072019, на підставі якого до нового кредитора перейшло право вимоги за кредитним договором № L2482952. Підставою для відступлення слугував п. 6.5 загальних положень договору кредитної лінії, яким позичальник заздалегідь погодилася на уступку кредитодавцем прав, претензій та зобов`язань за договором будь-яким третім особам.

У подальшому, на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», оформленого протоколом № 1706 від 25.07.2024, та наказу № 55-к від 25.07.2024, товариство змінило найменування на ТОВ «Він Фінанс», що підтверджується випискою з ЄДР № 140801500422 від 26.07.2024. Таким чином, правонаступником ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за всіма правами та обов`язками є позивач - ТОВ «Він Фінанс».

У зв`язку зі зміною найменування позивача з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується випискою з ЄДР № 140801500422 від 26.07.2024, та на підставі договору відступлення права вимоги № 01072019 від 01.07.2019 року, укладеного між ТОВ «ФК «Дінеро» та правонаступником позивача, право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Згідно з наданим позивачем реєстром боржників, заборгованість відповідачки за вказаним договором становить 18 458,31 гривень, з яких: 9 100 гривень - тіло кредиту; 1 775 гривень - заборгованість за відсотками; 7 583,31 гривень - пеня та штрафи.

Отже, позивач є належним кредитором за кредитним договором № L2482952 (AG3953623), уклавши договір відступлення права вимоги у встановленому законом порядку.

Також позивачем заявлено до стягнення 4 036,18 гривень - інфляційних втрат та 1 662,77 гривень - 3% річних за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Позивач на підтвердження своїх вимог подав до суду розгорнутий пакет доказів, зокрема: виписку з ЄДР; довідку про ідентифікацію відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця; договір кредитної лінії № L2482952 (AG3953623) від 26.02.2019 та додатки до нього (паспорт споживчого кредиту, загальні умови, додаткова угода № АМ0276222); договір відступлення прав вимоги № 01072019 від 01.07.2019 з додатковими угодами та актами прийому-передачі реєстрів боржників від 01.07.2019, 15.07.2019, 30.10.2019 та 28.05.2021; акти звірки взаємних розрахунків; документи, що підтверджують зміну найменування позивача.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів. Розрахунок підтверджує існування заборгованості. Наданий договір відступлення прав вимоги № 01072019 від 01.07.2019 з додатковими угодами та актами прийому-передачі реєстрів боржників від 01.07.2019, 15.07.2019, 30.10.2019 та 28.05.2021; акти звірки взаємних розрахунків, підтверджують перехід усіх прав грошової вимоги, які належали ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» за договором № L2482952 (AG3953623) про надання кредиту від ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» до позивача у справі.

Надані виписки сформовані ФГВФО на підставі норм чинного законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 634, ч. 2 ст. 639, ст. 207, ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642, ч.ч. 1, 2 ст. 1069, ст. 526, 527, 530 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення ЗУ «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Позивач ставить питання про стягнення з відповідачки суми заборгованості за кредитним договором L2482952 (AG3953623) від 26.02.2019, у загальному розмірі 24 157,26 гривень, з яких: 9 100 гривень - тіло кредиту; 1 775 гривень - заборгованість за відсотками; 7 583,31 гривень - пеня та штрафи; 4 036,18 гривень - інфляційних втрат та 1 662,77 гривень - 3% річних за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Відповідачка у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечувала та, серед іншого, заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позивач у позовній заяві просив поновити строк позовної давності, посилаючись на карантинні обмеження та введення в Україні воєнного стану.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності та заяви відповідача про застосування наслідків його спливу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з матеріалами справи, кінцевий строк виконання зобов`язання (останній період нарахувань) припадає на 23.02.2022 року. Таким чином, трирічний строк позовної давності за цими вимогами мав закінчитися 23.02.2025 року.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, яким строк загальної позовної давності (ст. 257 ЦК України) продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Карантин в Україні діяв до 24.00 год. 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного стану, строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 року і його дія триває по теперішній час.

Враховуючи, що строк позовної давності за спірними правовідносинами мав закінчитися під час дії карантину та воєнного стану, у силу вищевказаних імперативних норм закону цей строк було продовжено на загальнодержавному рівні.

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду в межах строку, продовженого на підставі пунктів 12 та 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, строк позовної давності ним пропущено не було.

Оскільки строк позовної давності не є пропущеним, у задоволенні клопотання позивача про його поновлення слід відмовити за безпідставністю (передчасністю).

З цих же підстав не підлягає задоволенню заява відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності та відмову в позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Щодо вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 525, 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону у встановлений строк. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Факт укладення договору та отримання кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою-ідентифікатором та витягом з реєстру прав вимоги. Відповідачка належним чином взяті на себе зобов`язання не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Наявність та розмір заборгованості за основним боргам (тілом кредиту) у розмірі 9 100 гривень та відсотками за користування у розмірі 1 775 гривень - доведені доданими до позову розрахунками та первинними реєстрами. За таких обставин вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення штрафу та пені.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість по штрафах та пені у розмірі 7 583,31 гривень.

Проте, згідно з пунктом 6 Перехідних положень Торгово-промислової палати та чинного законодавства України, що регулює діяльність у сфері споживчого кредитування та фінансових послуг в період дії карантину (Закон України № 540-IX від 30.03.2020) та воєнного стану, нарахування штрафних санкцій за договорами мікрокредитування суттєво обмежено або заборонено з метою недопущення надмірного фінансового навантаження на споживача.

Позивачем не надано деталізованого, нормативно та договірно обґрунтованого розрахунку пені та штрафу із визначенням конкретних днів прострочення та ставок нарахування за кожен день, що позбавляє суд можливості перевірити правомірність суми 7 583,31 гривень.

Беручи до уваги принципи розумності, добросовісності та явну неспівмірність заявленого штрафу з розміром основного боргу, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення штрафу та пені.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Позивач просить стягнути 4 036,18 гривень - інфляційного збільшення та 1 662,77 грн 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період часу з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Суд не погоджується з правомірністю такого нарахування з огляду на наступне.

Як убачається з позовної заяви та доданих розрахунків, зазначені суми (інфляційні та 3% річних) заявлені позивачем за той самий часовий період (з лютого 2019 року по лютий 2022 року), за який кредитором вже у повному обсязі було нараховано договірні відсотки за користування кредитними коштами (1 775 гривень) та штрафні санкції (7 583,31 гривень).

Відповідно до правової природи договірних відсотків за кредитним договором, вони є платою за правомірне користування капіталом.

Натомість санкції, передбачені ст. 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних), є особливою мірою цивільно-правової відповідальності боржника за неправомірне утримання коштів після настання строку їх повернення.

Одночасне нарахування за один і той самий період пені, штрафу, підвищених договірних відсотків, а також інфляційних втрат та 3% річних призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і тотожне порушення та створює ситуацію штучного та безпідставного подвоєння стягнень, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України).

За таких обставин, оскільки вказані суми заявлені за той же період, за який нараховано відсотки і штрафи, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, а тому в їх стягненні слід відмовити.

Оцінюючи правомірність заявлених вимог у частині одночасного стягнення пені, штрафу, договірних відсотків, інфляційних втрат та 3% річних за один і той самий проміжок часу, суд доходить висновку, що таке нарахування суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, закріпленим у ст. 3 Цивільного кодексу України. Поєднання кількох заходів відповідальності за одне й те саме порушення зобов`язання призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності боржника, спотворює сутність інституту цивільних стягнень та покладає на відповідача надмірний і неспівмірний фінансовий тягар.

На основі вищевикладеного, позовні вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» підлягають частковому задоволенню, в саме з відповідачки сляд стягнути заборгованість за кредитним договором № L2482952 (AG3953623) від 26.02.2019, у загальному розмірі 10875 гривень, з яких: 9 100 гривень - тіло кредиту; 1 775 гривень - заборгованість за відсотками.

Щодо інших заперечень відповідача, то суд виходить з наступного.

Відсутність у матеріалах справи належних доказів укладення договору, суд до уваги не приймає, так як це спростовується матеріалами справи.

Аналізуючи заперечення відповідача щодо недоведеності переходу права вимоги та неналежного її повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні, суд визнає їх безпідставними з огляду на таке.

Матеріали справи містять договір про відступлення прав вимоги за № 01072019 від 01.07.2019 з додатковими угодами та актами прийому-передачі реєстрів боржників від 01.07.2019, 15.07.2019, 30.10.2019 та 28.05.2021; акти звірки взаємних розрахунків, підтверджують перехід усіх прав грошової вимоги, які належали ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» за договором № L2482952 (AG3953623) укладеним з ОСОБА_1 про надання кредиту із зазначенням її РНОКПП та суми відступленого права вимоги, від ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» до позивача у справі.

Підставою для відступлення слугував п. 6.5 загальних положень договору кредитної лінії, яким позичальник заздалегідь погодився на уступку кредитодавцем прав, претензій та зобов`язань за договором будь-яким третім особам.

Суд зауважує, що боржник як третя особа не наділений правом вимагати від сторін правочину надання документів, які становлять їхню внутрішню господарську чи фінансову звітність, оскільки сам факт відступлення підтверджений підписами та печатками сторін договору цесії, а спір між первісним та новим кредитором щодо дійсності цього переходу відсутній.

За таких обставин, наявні у справі докази є належними, допустимими та достатніми у розумінні ст. 77-80 ЦПК України для підтвердження статусу позивача як нового кредитора.

Щодо доводів відповідача про неналежне її повідомлення про відступлення права вимоги в порушення вимог ст. 516 ЦК України, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 другої вказаної статті, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

За змістом цієї норми, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості взагалі, а лише визначає суб`єкта, на користь якого має бути здійснене виконання.

Оскільки відповідачем не надано доказів виконання зобов`язання на користь первісного кредитора (ТОВ «ДІНЕРО»), відсутність попереднього повідомлення не порушує її прав.

Крім того, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 листопада 2023 року у справах цієї категорії, пред`явлення позову до боржника є належним сповіщенням про заміну кредитора, а тому неотримання окремого письмового повідомлення не є підставою для відмови у позові.

Доводи відповідача щодо недоведеності факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Зокрема, матеріали справи містять офіційну виписку АТ КБ «ПриватБанк», якою підтверджується, що на ім`я відповідача було емітовано зазначену у кредитному договорі банківську картку № НОМЕР_5 , на яку 26.02.2019 року було фактично перераховано грошові кошти у сумі 9100 гривень.

У свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання своїх зобов`язань, які б спростовували заявлену позивачем суму заборгованості чи позовні вимоги взагалі, як і не надано доказів часткового погашення боргу. Правильність здійсненого позивачем розрахунку та загальний розмір заборгованості не були спростовані відповідачем шляхом подання власного контррозрахунку.

Щодо стягнення судового збору.

За приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням чого, з відповідача на користь позивача підлягають частковому стягненню понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1198,55 гривень, пропорційно до розміру задоволених вимог.

Що стосується вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Зі змісту положень даної норми вбачається, що витрати на правничу допомогу адвоката складаються з: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, і ці суми встановлюються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Вказаною нормою також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем у якості доказів на підтвердження підстав для стягнення 5000 гривень за надання правничої допомоги надано: Договору про надання правничої допомоги; Додаткова угода про надання правничої допомоги; Акт про надання правничої допомоги; Детальний опис робіт про надання правничої допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Під час вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд у кожному конкретному випадку виходить із фактичних обставин окремо взятої справи, її доказової бази, ураховує складність справи, обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі із дотриманням принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру. Без дотримання зазначених вимог рішення суду не може вважатися законним і справедливим.

Саме про такий підхід у питання витрат на професійну правничу допомогу висловив Верховний Суд у додатковій постанові від 07 серпня 2024 року в справі № 686/18768/22.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Проте суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі суд приймає до уваги характер спірних правовідносин, незначну складність справи, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Також суд зауважує, що надані адвокатом послуги є для нього типовими в силу укладеного із позивачем договору про надання правової допомоги, який свідчать про надання адвокатським об`єднанням аналогічної правової допомоги за іншими кредитними договорами, а відтак зазначене не потребує витрат значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

Отже, враховуючи вищевказане та беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, фактично надані види послуг, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є завищеною, тому дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Саме такий розмір професійної правничої допомоги, на переконання суду, буде відповідати обсягу наданих послуг, а також вимогам розумності та справедливості.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 1, 76, 77, 78, 81, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, ст. 509, 526, 553, 625, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання (ВПО) зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38750239), заборгованість за кредитним договором № L2482952 (AG3953623) від 26.02.2019, у загальному розмірі - 10875 гривень, а саме: 9 100 гривень - тіло кредиту; 1 775 гривень - заборгованість за відсотками.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання (ВПО) зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38750239), витрати за сплату судового збору у розмірі 1198,55 гривень, пропорційно до розміру задоволених вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання (ВПО) зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ: 38750239), витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Харківського апеляційного суду.

Реквізити учасників справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ: 38750239, адреса для листування: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, e-mail: ecourt@dgfinance.com.ua (має зареєстрований кабінет у підсистемі ЄСІТС - Електронний Суд);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання (ВПО) зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 (має зареєстрований кабінет у підсистемі ЄСІТС - Електронний Суд).

Суддя В. С. Овсянніков