Рішення № 137391347, 15.06.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/3673/25

2/950/269/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Споживчий центр» звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 07.04.2025-100002641 від 07.04.2025 у загальному розмірі 15 500 грн. Позивач зазначив, що 07.04.2025 між сторонами укладено електронний кредитний договір, за яким відповідачу надано кредит у сумі 5 000 грн, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти, комісію та інші передбачені договором платежі. З позову вбачається, що заявлена до стягнення сума складається з: 5 000 грн основного боргу, 7 000 грн процентів, 1 000 грн комісії за надання кредиту та 2 500 грн неустойки.

Позивач просив розглядати справу як малозначну у порядку спрощеного позовного провадження без участі позивача та його представника за наявними у справі доказами. Також позивач просив покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості за договором, ціна позову не перевищує меж, установлених ЦПК України для малозначних справ, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не потребують проведення судового засідання з викликом сторін.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подала, доказів погашення заборгованості або заперечень щодо укладення договору, отримання кредитних коштів, розміру основного боргу, процентів чи комісії суду не надала.

З огляду на положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України, оскільки розгляд справи здійснюється без повідомлення сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Отже, суд не має права виходити за межі заявленої позивачем суми та не може самостійно змінювати правову природу заявлених платежів.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Стаття 89 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Судом встановлено, що 07.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 оформлено електронний кредитний договір № 07.04.2025-100002641. З тексту кредитного договору вбачається, що пропозиція про укладення кредитного договору є пропозицією ТОВ «Споживчий центр» укласти електронний кредитний договір у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію»; дата набрання чинності офертою - 07.04.2025, дата та час укладення - 07.04.2025 19:09.

У заявці до кредитного договору зазначено, що договір укладається у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», а позичальник підписує договір одноразовим ідентифікатором кодом з SMS-повідомлення E736.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі. Частина перша ст. 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований, зокрема, в електронному документі.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі, що додаються до інших електронних даних особою, яка приймає пропозицію, та використовуються як підпис. Саме тому суд приходить до висновку, що підписання відповідачем акцепту одноразовим ідентифікатором E736 є належним способом підтвердження волевиявлення на укладення електронного договору.

Крім того, у матеріалах справи міститься відповідь позичальника про прийняття пропозиції - акцепт, у якій зазначено, що позичальник однозначно та безумовно приймає пропозицію про укладення кредитного договору, невід`ємною частиною якої є заявка до договору № 07.04.2025-100002641 від 07.04.2025.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 12.08.2022 у справі № 234/7297/20 та від 09.02.2023 у справі № 640/7029/19, відповідно до яких електронний договір, укладений шляхом використання одноразового ідентифікатора, за умови підтвердження належної ідентифікації особи та волевиявлення сторін, має юридичну силу письмового договору.

Відомості BankID НБУ підтверджують ідентифікацію відповідача як ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням номера телефону та реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, суд приходить до висновку, що позивач надав належні докази укладення між сторонами електронного кредитного договору, а відповідач не надала доказів, які б спростовували факт укладення договору або використання її засобів електронної ідентифікації іншою особою.

З кредитного договору вбачається, що відповідачу надано кредит на таких умовах: дата надання кредиту - 07.04.2025; сума кредиту - 5 000 грн; строк кредитування - 140 днів з дати його надання; дата повернення кредиту - 24.08.2025.

Також договором передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 1 % за один день користування кредитом протягом усього строку, на який надається кредит. Комісія, пов`язана з наданням кредиту, визначена у розмірі 20 % від суми кредиту, що дорівнює 1 000 грн, та нараховується в день видачі кредиту.

Графік платежів містить розподіл чергових платежів, у тому числі платежі за процентами, комісією та сумою кредиту за період з 07.04.2025 до 24.08.2025.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа, тобто кредитодавець, зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Ця норма застосовується у справі, оскільки спір виник саме з правовідносин кредитодавця та позичальника щодо повернення отриманих грошових коштів.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, встановлені договором. Стаття 1048 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина друга ст. 1056-1 ЦК України передбачає, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі. Оскільки у договорі сторони визначили фіксовану процентну ставку 1 % на день, суд застосовує саме погоджені сторонами умови.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти існує в межах погодженого строку кредитування, а після спливу такого строку права кредитора забезпечуються, зокрема, положеннями ст. 625 ЦК України. У цій справі позивач заявив проценти саме за період з 07.04.2025 до 24.08.2025, тобто в межах установленого договором строку користування кредитом, що підтверджує правомірність їх стягнення у заявленому розмірі.

Позивач подав лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», з якого вбачається, що 07.04.2025 о 19:09:35 на платіжну картку клієнта 4441114405067180 було успішно перераховано 5 000 грн, номер транзакції в системі iPay.ua - 704151976, призначення платежу - видача за договором кредиту № 07.04.2025-100002641.

Зазначений доказ суд оцінює як належний та допустимий, оскільки він безпосередньо підтверджує факт переказу кредитних коштів за тим самим договором, який є предметом спору. Номер картки, зазначений у довідці про переказ, відповідає реквізитам електронного платіжного засобу, зазначеним у кредитному договорі: 4441-11XX-XXXX-7180.

Суд приходить до висновку, що позивач виконав свій обов`язок за договором - надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 000 грн. Відповідач не подала доказів того, що кошти не були зараховані, що платіжна картка їй не належала, або що переказ відбувся без її волі чи поза межами укладеного договору.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Строк повернення кредиту встановлено до 24.08.2025. Доказів повернення відповідачем основної суми кредиту у розмірі 5 000 грн суду не подано. Довідка-розрахунок заборгованості підтверджує наявність 5 000 грн основного боргу.

З огляду на викладене, вимога про стягнення 5 000 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивач заявив до стягнення 7 000 грн процентів. Довідка-розрахунок зазначає, що проценти нараховані за період з 07.04.2025 до 24.08.2025.

Судом встановлено, що договором передбачена фіксована процентна ставка 1 % за один день користування кредитом. Сума кредиту становила 5 000 грн, тому 1 % за день становить 50 грн. Строк користування кредитом - 140 днів. Отже, 50 грн ? 140 днів = 7 000 грн. Такий розрахунок узгоджується з умовами договору та довідкою-розрахунком.

Суд приходить до висновку, що заявлена сума процентів не виходить за межі погодженого договором строку кредитування, не є нарахуванням після спливу строку договору та відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 щодо допустимості стягнення договірних процентів у межах строку кредитування.

Отже, вимога про стягнення 7 000 грн процентів підлягає задоволенню.

Позивач заявив до стягнення 1 000 грн комісії за надання кредиту. З договору вбачається, що комісія визначена у розмірі 20 % від суми кредиту, дорівнює 1 000 грн, нараховується кредитодавцем та обліковується в день видачі кредиту.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти, комісії та інші обов`язкові платежі, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, якщо такі платежі передбачені договором та доведені до відома споживача.

Суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, у якій зазначено, що умова конкретного кредитного договору про плату за управління кредитом не є нікчемною автоматично; така умова може бути визнана недійсною як оспорювана за наявності відповідних підстав. У цій справі відповідач не заявляла вимоги про визнання умови договору щодо комісії недійсною, не навела заперечень щодо її несправедливості та не подала доказів, які б свідчили про прихованість або непогодженість цієї умови.

Суд також бере до уваги, що комісія прямо зазначена в електронному договорі, її розмір є визначеним, спосіб розрахунку наведений, а тому відповідач як споживач мала можливість ознайомитися з цією умовою до акцепту договору.

З огляду на викладене, вимога про стягнення 1 000 грн комісії за надання кредиту підлягає задоволенню.

Позивач заявив до стягнення 2 500 грн неустойки. Довідка-розрахунок містить лише загальну суму неустойки - 2 500 грн, без деталізації періоду нарахування, виду неустойки, ставки, бази нарахування, кількості днів прострочення та формули розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою, штрафом або пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Отже, для стягнення пені кредитор повинен довести: наявність погодженої сторонами умови про пеню; розмір ставки пені; дату виникнення прострочення; суму боргу, на яку пеня нараховується; кількість днів прострочення; відповідність розміру пені обмеженням, установленим законом. У цій справі таких даних у наданому розрахунку немає.

Крім того, пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення чи скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, зокрема від обов`язку сплати неустойки, штрафу, пені та інших платежів, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання зобов`язання.

Ця норма застосовується саме до спірних правовідносин, оскільки договір є договором споживчого кредиту: кредит наданий фізичній особі для задоволення потреб, не пов`язаних із підприємницькою або незалежною професійною діяльністю, що прямо зазначено у договорі.

Суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 2 500 грн неустойки не підлягає задоволенню з двох самостійних підстав: по-перше, позивач не надав належного деталізованого розрахунку такої санкції; по-друге, до споживчого кредиту застосовується спеціальне законодавче звільнення споживача від відповідальності за прострочення у вигляді неустойки, штрафу або пені у період дії відповідного правового режиму.

Суд не може самостійно замінити заявлену неустойку іншою вимогою, наприклад процентами за ст. 625 ЦК України, оскільки це означало б вихід за межі позовних вимог, що заборонено ст. 13 ЦПК України.

Отже, у частині стягнення 2 500 грн неустойки / пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов заявлено на суму 15 500 грн, задоволенню підлягає 13 000 грн, що становить 83,87 % заявлених вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2 031 грн 69 коп.

Інші витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, судом не стягуються, оскільки належних доказів їх фактичного понесення, детального опису робіт та заяви про їх розподіл у встановленому процесуальному порядку на час ухвалення рішення суду не подано.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 626, 627, 628, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, р/р НОМЕР_2 місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, заборгованість за кредитним договором № 07.04.2025-100002641 від 07.04.2025 у розмірі 13 000 грн, що складається з: 5 000 грн - основний борг; 7 000 грн - проценти за користування кредитом; 1 000 грн - комісія за надання кредиту, а також судовий збір у розмірі 2 031 грн 69 коп., всього стягнути - 15031 грн. 69 коп.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 2 500 грн неустойки / пені - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Лебединський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Роман БАКЛАНОВ