Рішення № 137391344, 15.06.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/3675/25

2/950/271/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 04.02.2025-100000876 від 04.02.2025.

Позивач зазначив, що 04.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 5 000 грн строком на 140 днів, із кінцевою датою повернення 23.06.2025. Умовами договору передбачено сплату процентів за користування кредитом, комісії, а також можливість нарахування неустойки у разі неналежного виконання грошового зобов`язання.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, оскільки кредитні кошти були перераховані на платіжну картку відповідача. Відповідач, своєю чергою, у встановлений договором строк кредит, проценти та інші платежі не сплатив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 15 500 грн, яка складається з: 5 000 грн - основний борг; 7 000 грн - проценти; 1 000 грн - комісія за надання кредиту; 2 500 грн - неустойка.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 15 500 грн заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати.

Позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 07.12.2025. У позові зазначено, що позивач просить проводити розгляд малозначної справи у порядку спрощеного позовного провадження без участі позивача та його представника, за наявними у матеріалах справи доказами, і не заперечує проти заочного розгляду справи .

З огляду на ціну позову, характер спірних правовідносин, предмет доказування та відсутність необхідності заслуховувати пояснення сторін, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень щодо позову, доказів погашення заборгованості або доказів недійсності/неукладеності кредитного договору до суду не подав.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідачем є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Зазначена адреса підтверджується даними, отриманими через BankID НБУ, а також відповіддю органу реєстрації місця проживання.

З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 04.02.2025-100000876. Заявка до кредитного договору містить такі істотні умови: дата укладення - 04.02.2025 11:55; кредитодавець - ТОВ «Споживчий центр»; позичальник - ОСОБА_1 ; сума кредиту - 5 000 грн; строк кредитування - 140 днів; дата повернення кредиту - 23.06.2025; реквізити платіжного засобу для зарахування кредитних коштів - картка НОМЕР_3 .

Судом також встановлено, що кредитний договір укладений у формі електронного договору шляхом акцепту позичальником пропозиції кредитодавця. У матеріалах наявні відомості про підписання договору та акцепту одноразовим ідентифікатором E592, який був використаний відповідачем для укладення договору .

Факт ідентифікації відповідача підтверджується інформацією, отриманою із центрального вузла Системи BankID НБУ, згідно з якою 04.02.2025 через АТ КБ «ПриватБанк» було отримано дані користувача: ПІБ - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону - НОМЕР_2 , адреса проживання - АДРЕСА_1 .

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якої 04.02.2025 о 11:56:20 на картку клієнта № НОМЕР_3 було успішно перераховано 5 000 грн, номер транзакції в системі iPay.ua - 643249072, призначення платежу: «Видача за договором кредиту № 04.02.2025-100000876» .

З довідки-розрахунку заборгованості вбачається, що за кредитним договором № 04.02.2025-100000876 від 04.02.2025 станом на час звернення до суду позивачем визначено заборгованість у загальному розмірі 15 500 грн, а саме: 5 000 грн основний борг, 7 000 грн проценти, 1 000 грн комісія за надання кредиту, 2 500 грн неустойка. Проценти нараховані за період з 04.02.2025 до 23.06.2025 .

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Частина перша статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень».

Стаття 89 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими судом.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 509 ЦК України: «Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона - боржник - зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора - певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку».

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України: «Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства».

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник є таким, що прострочив виконання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України: «За кредитним договором банк або інша фінансова установа, кредитодавець, зобов`язується надати грошові кошти, кредит, позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою, штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з тим пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює спеціальне правове регулювання відповідальності позичальника у період дії воєнного стану. Зміст цієї норми полягає у тому, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки, штрафу, пені за таке прострочення.

Вказана норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки договір укладено 04.02.2025, прострочення виникло у період дії воєнного стану, а заявлена до стягнення неустойка у сумі 2 500 грн є саме санкцією за невиконання або неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями або шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що моментом підписання електронного правочину може бути використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, якщо сторони домовилися про такий спосіб підписання.

Застосовуючи ці норми, суд приходить до висновку, що кредитний договір між сторонами міг бути укладений в електронній формі, а використання одноразового ідентифікатора E592 є належним способом підтвердження волевиявлення позичальника, якщо інше не спростовано належними доказами.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у спорах про стягнення заборгованості за кредитним договором суд має перевіряти, чи були умови кредитування доведені до відома споживача та чи погодився він із ними. Сам факт посилання кредитодавця на правила або умови не є достатнім, якщо не доведено, що позичальник їх прийняв.

Зазначений висновок застосовується у цій справі тому, що предметом доказування є укладення електронного споживчого кредитного договору та погодження відповідачем його істотних умов. На відміну від ситуації, коли кредитодавець посилається лише на загальні правила, у цій справі надано заявку до конкретного кредитного договору, акцепт, умови кредиту, реквізити платіжного засобу та підтвердження підписання одноразовим ідентифікатором. Тому суд приходить до висновку, що позивач довів факт погодження відповідачем істотних умов кредитування.

Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, за яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом існує у межах погодженого сторонами строку кредитування, а після спливу такого строку застосуванню підлягають наслідки прострочення, визначені законом.

Цей висновок має значення для цієї справи, оскільки позивач заявив до стягнення проценти у сумі 7 000 грн за період з 04.02.2025 до 23.06.2025, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування. Нарахування процентів після кінцевої дати повернення кредиту позивачем у цій справі не заявлено, тому підстав для відмови у стягненні процентів у межах строку кредитування суд не вбачає.

Оцінюючи доводи позивача про існування основного боргу в сумі 5 000 грн, суд приходить до висновку, що вони є доведеними. Кредитний договір містить умову про суму кредиту 5 000 грн, а довідка платіжної установи підтверджує фактичний переказ цієї суми на картку відповідача. Відповідач доказів повернення кредиту не подав.

Доводи позивача про стягнення процентів у сумі 7 000 грн суд визнає обґрунтованими. Умовами договору передбачено платність кредиту, проценти нараховані за строк користування кредитом з 04.02.2025 до 23.06.2025, тобто в межах погодженого сторонами строку. Відповідач не надав контррозрахунку процентів, не довів їх сплату та не спростував сам факт користування кредитними коштами.

Доводи позивача про стягнення комісії у сумі 1 000 грн суд також визнає обґрунтованими. Комісія прямо зазначена в умовах кредитування, її розмір становить 20 % від суми кредиту, що дорівнює 1 000 грн. Заявка до кредитного договору містить цю умову, а відповідач прийняв її шляхом електронного акцепту. Доказів того, що умова про комісію не була доведена до відповідача або що відповідач її не приймав, суду не надано.

Разом з тим доводи позивача про стягнення неустойки у сумі 2 500 грн суд відхиляє.

Суд виходить із того, що неустойка є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання. Вона не є платою за користування кредитом, не є тілом кредиту і не є процентами, які становлять ціну кредиту в межах строку користування. Її правова природа полягає саме у покладенні на боржника додаткового майнового обов`язку за прострочення.

Оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання виникло у період дії в Україні воєнного стану, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який звільняє позичальника від обов`язку сплати неустойки, штрафу, пені за прострочення виконання кредитного зобов`язання.

Посилання позивача на те, що договір є споживчим кредитом і що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає можливість встановлення відповідальності за порушення договору, не змінює висновку суду. Наявність у договорі умови про неустойку сама по собі не означає, що така неустойка підлягає стягненню у будь-якому випадку. Договірні умови застосовуються лише остільки, оскільки вони не суперечать імперативним нормам закону.

Суд приходить до висновку, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є спеціальною імперативною нормою, спрямованою на тимчасове звільнення позичальників від відповідальності за прострочення кредитних зобов`язань у період воєнного стану. Тому вимога про стягнення 2 500 грн неустойки задоволенню не підлягає.

Відповідач відзиву на позов не подав. Тому суд не встановив наявності процесуально оформлених заперечень відповідача щодо факту укладення договору, отримання коштів, розміру боргу, правомірності процентів чи комісії. Разом з тим відсутність відзиву не звільняє суд від обов`язку перевірити доведеність позовних вимог, що й було здійснено судом шляхом оцінки кожного поданого доказу окремо та в сукупності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 5 000 грн - основний борг; 7 000 грн - проценти; 1 000 грн - комісія за надання кредиту.

Загальна сума, яка підлягає стягненню, становить 13 000 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення неустойки у сумі 2 500 грн необхідно відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково - у розмірі 13 000 грн із заявлених 15 500 грн, тобто на 83,87 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позову, а саме - 2 422,40 грн ? 83,87 % = 2 031,69 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 274-279 ЦПК України, статтями 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_4 місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, заборгованість за кредитним договором № 04.02.2025-100000876 від 04.02.2025 у розмірі 13 000 грн, що складається з: 5 000 грн - основний борг; 7 000 грн - проценти; 1 000 грн - комісія за надання кредиту, а також судовий збір - 2 031,69 грн., всього стягнути - 15031,69 грн.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 неустойки у сумі 2 500 грн - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Роман БАКЛАНОВ