Рішення № 137390078, 09.06.2026, Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/359/26

Провадження № 2/342/525/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Андріюк І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Пронь Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Позика»заборгованість за кредитним договором № 1778365 від 19.09.2024 року у розмірі 63799,98 грн, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги мотивував тим, що 19.09.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачкою укладено кредитний договір №1778365, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» надало відповідачці кредит у розмірі 15000 гривень.

Між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладений договір факторингу №28082025 від 28.08.2025 року, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором, що укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 .

Відповідачкою не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 63799,98 грн, яка складається з наступного: 14999,98 грн - заборгованість за тілом кредиту; 41300 грн - заборгованість за процентами; 7500 грн - сума штрафних санкцій.

Провадження у даній справі відкрито 02.04.2026, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

16.04.2026 ОСОБА_1 подала відзив на позов, просила у задоволенні позову відмовити; зменшити проценти за користування кредитними коштами. У відзиві звернула увагу суду на те, що позивач не надав доказів видачі їй кредиту; про неможливість стягнення штрафу та пені відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану; щодо розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1%. Також вказала на те, що позивач нарахував проценти за користування кредитними коштами не у межах строку кредитування, що становить 30 днів, та несправедливими є умови договору щодо автопролонгації. Зауважила, що позивач не подав разом із позовною заявою доказів щодо видачі кредитних коштів, а тому витребування доказів після отримання відповідачем відзиву не може бути обґрунтованою причиною заявлення такого клопотання, а задоволення судом такого, буде порушенням принципу змагальності сторін.

21.04.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де просив задовольнити позовні вимоги та витребувати від АТ «Універсал Банк» докази.

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що у випадку незгоди відповідачки із розрахунком заборгованості, остання має право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі на розгляд суду. Відповідачка розрахунок заборгованості належними доказами не спростувала, отже позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за договором, а поведінка відповідачки спрямована на уникнення виконання взятих на себе зобов`язань. Договором передбачено процентну ставку у розмірі 1%, строк договору 360 днів, періодичність сплати процентів кожні 30 днів та відповідачка з такими умовами погодилась.

Ухвалою від 21.05.2026 клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію, чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ; виписку про рух грошових коштів по картковому рахунку № НОМЕР_2 за період з 19.09.2024-26.09.2024 з відображенням часу зарахування коштів; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 19.09.2024-26.09.2024; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_2 .

У судове засідання представник позивача не з`явився, будучи повідомленим про розгляд справи належним чином, у позовній заяві та відповіді на відзив просив про розгляд справи за відсутності представника позивача, не заперечив щодо ухвалення заочного рішення судом.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, повідомлялася у встановленому законом порядку. 01.06.2026 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову не визнає.

Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Враховуючи подані заяви, передбачених ч.2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності її учасників.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.

Суд, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

19.09.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1778365, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачці грошові кошти в розмірі 15000 грн, а відповідачка зобов`язувалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, в порядку та строки, визначені договором.

Відповідно до кредитного договору строк кредиту становить 360 днів, сума кредиту 15000 грн, знижена процентна ставка 0,9% в день, стандартна процентна ставка 1% в день, орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною процентною ставкою становить 69000 гривень.

Договір підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Також ОСОБА_1 підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (додаток №1 до договору № 1778365) останній платіж повернення кредиту та сплати процентів мав бути внесений відповідачкою 14.09.2025 року.

19.09.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» виконано свої зобов`язання за договором та перераховано ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_3 кредитні кошти в сумі 15000 грн, транзакція у системі ТОВ «ПЕЙТЕК», що підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» від 28.08.2025 року.

Із отриманих судом даних АТ «Універсал Банк» від 01.06.2026 року встановлено, що банківська картка НОМЕР_3 була емітована на ім`я ОСОБА_1 та 19.09.2024 зараховано на рахунок 15000 гривень.

Таким чином, ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання перед відповідачкою виконало в повному обсязі, а остання отримала грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором, згідно якого сторонами було погоджено всі його істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, умови кредитування.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою свого зобов`язання утворилася заборгованість в сумі 63799,98 грн, яка складається з наступного: 14999,98 грн заборгованість за тілом кредиту; 41300 грн заборгованість за процентами; 7500 грн сума штрафних санкцій.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Отже, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 уклала з Товариством договір про надання кредиту в електронній формі.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За нормами ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ст. 1049 ЦК України закріплено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо розміру отриманого та погашеного тіла кредиту за кредитним договором.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).

Між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладений Договір факторингу №28082025 від 28.08.2025 року, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за спірним кредитним договором, що укладений між ТОВ «Селфі Кредит та ОСОБА_1 (витяг з додатку №1 до договору факторингу №28282025 від 28.08.2025) на суму 63799,98 грн, яка складається з наступного: 14999,98 грн заборгованість за тілом кредиту; 41300 грн - заборгованість за процентами; 7500 грн - сума штрафних санкцій.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

За відсутності доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог згідно вимог статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.

Отже, позивач має право вимоги до відповідачки.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи вищевказане, суд встановив, що відповідачка ОСОБА_1 порушила умови договору, неналежно виконуючи взяті на себе зобов`язання, та доказів протилежного суду не надано.

Посилання відповідачки на порушення принципу змагальності з огляду на витребування судом банківської інформації є надуманими, враховуючи, що такі докази мають значення для розгляду справи та сприяють всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи.

Згідно з частиною першою та другою статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що розмір процентів нараховано за період, зазначений у договорі, та згідно положень Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням змін щодо максимального розміру денної процентної ставки (1%) за кредитним договором, та доводи відповідачки є необґрунтованими у цій частині.

Проценти, заявлені позивачем до стягнення, нараховані відповідно до умов укладеного сторонами договору виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу зазначеного строку нарахування процентів позивачем не здійснювалося. Заявлена до стягнення сума процентів є платою за користування кредитними коштами у розумінні статей 1048, 1054 ЦК України та становить складову основного грошового зобов`язання позичальника.

Клопотання відповідачки про зменшення розміру нарахованих процентів не підлягає до задоволення, оскільки суд не може змінювати погоджені сторонами умови кредитного договору щодо плати за користування кредитом за відсутності норм матеріального права, що надавали б суду повноваження на власний розсуд змінювати погоджену сторонами плату за користування кредитними коштами.

Доцільно зауважити, що судом не встановлено підстав недійсності відповідних умов договору щодо нарахування відсотків та відповідачка не зазначила доводів щодо такого.

Окрім цього, докази на спростування розрахунку заборгованості, на підтвердження виконання зобов`язань по договору відсутні, тобто відповідачка, в порушення умов договору, взяті на себе зобов`язання не виконала, кредит та платежі відповідно до договору не повернула, внаслідок чого утворилась заборгованість, що є підставою для застосування ст.1049 ЦК України щодо зобов`язання повернути грошові кошти відповідно до умов договору. Кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування, а саме щодо суми та періоду надання кредиту і розміру процентної ставки, порядку надання і погашення кредиту, відповідальності за порушення умов договору.

Отже, ОСОБА_1 з моменту укладення договору була обізнаною щодо обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Селфі Кредит» за період з 19.09.2024 по 27.08.2025 відповідачка сплатила 0,02 грн тіла кредиту та 9700 грн процентів. Нарахування процентів ТОВ «Селфі Кредит» здійснювалося в межах строку дії договору (360 днів), що відповідає п.1.3 договору, а тому посилання відповідачки щодо нарахування процентів в межах строку дії договору, що становить 30 днів, є надуманими та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №1778365 від 19.09.2024 року в сумі 56299,98 грн, яка складається з наступного: 14999,98 грн заборгованість за тілом кредиту; 41300 грн заборгованість за процентами.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за штрафами в розмірі 7500 грн, такі доводи відповідачки є обґрунтованими з огляду на таке.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.

Згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.

Враховуючи зазначене, вимоги про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошового зобов`язання, суперечать законодавству, тому вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій в сумі 7500 грн задоволенню не підлягають.

Таким чином, позов підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 2349,42 грн (56299,98х2662,40/63799,98).

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В частині 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються копією договору про надання правової допомоги від 02.01.2026 № 39493634/03, укладеним між Товариством та адвокатом Горобей Р.Г., додатковою угодою №1778365, копією детального опису робіт на суму 6000 гривень.

Враховуючи наведене, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, суд вважає що заявлені позивачем витрати у сумі 6000 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим представником обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст.ст.2, 15, 526, 530, 536, 610-612, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», ЄДРПОУ 39493634 заборгованість за кредитним договором № 1778365 від 19.09.2024 у розмірі 56299,98 (п`ятдесят шість тисяч двісті дев`яносто дев`ять) гривень 98 копійок, що складається із: суми основного боргу за кредитом 14999,98 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 98 копійок; суми нарахованих процентів 41300 (сорок одна тисяча триста) гривень.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» сплачений судовий збір у розмірі 2349,42 гривень та 3000 гривень витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА», адреса : вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари Київська область;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 12.06.2026.

Суддя: Андріюк І.Г.