Рішення № 137389434, 12.06.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/632/26

РІШЕННЯ

іменем України

"12" червня 2026 р. с-ще Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області

в складі: головуючого судді Заполовського В.В.

за участю секретаря с/з Лук`янчук Т.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в:

ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №32460-02/2024 від 19.02.2024 року у сумі 64000 грн., судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Вимоги мотивує тим, що 19.02.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №№32460-02/2024.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Аванс Кредит» перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 16000 грн.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала та має заборгованість по кредиту в сумі 64000 грн., яка складається з: 16000 грн. заборгованості за тілом кредиту; 48000 грн. заборгованості за відсотками.

14.08.2024 року між ТОВ «Джіджи Фінанс» та ТОВ «Аванс Кредит» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги за кредитним договором №№32460-02/2024 від 19.02.2024 року до відповідача в сумі 64000 грн.

12.05.2026 року по справі було відкрито провадження та розгляд справи призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що визнає факт отримання кредитних коштів у розмірі 16000 грн., які були перераховані на її банківську картку, а тому позов в цій частині визнає. У задоволенні вимоги про стягнення 48000 грн. процентів просила відмовити або зменшити їх розмір, зазначивши, що заявлена до стягнення сума процентів є явно непропорційною та надмірною, у кілька разів перевищує тіло кредиту, що суперечить принципам добросовісності, розумності, справедливості.

У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача зазначив, що підстав для зменшення суми нарахованих відсотків немає, оскільки розмір відсоткової ставки встановлено в кредитному договорі та розрахунок здійснено відповідно до його умов в межах строку кредитування. Зменшення суми відсотків, які є ціною договору, фактично означатиме втручання суду у свободу договору та позбавлення кредитора права на отримання доходу, на який він розраховував при наданні коштів. Позивач не здійснював жодних штрафних санкцій до боржника та просить суд стягнути із відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначила, що факт наявності умов договору щодо нарахування відсотків не позбавляє суд права перевірити їх на відповідність принципам справедливості, добросовісності та розумності. У даній справі сума відсотків у розмірі 48000 грн. у три рази перевищує суму отриманого кредиту в розмірі 16000 грн. Такий розмір нарахувань є явно непропорційним наслідкам порушення зобов`язання та фактично ставить споживача у вкрай невигідне становище. Позивач посилається на принцип свободи договору, однак свобода договору не є абсолютною та повинна відповідати вимогам законодавства. Відповідач також посилається на те, що вона є споживачем фінансової послуги, а тому підлягає додатковому правовому захисту як слабша сторона договору.

Дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 19.02.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №32460-02/2024, згідно п.1.1 якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 16000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Тип кредиту кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби клієнта. Кредит надається згідно вказаних кредитних договорів строком на 120 днів. Дата надання кредиту - 19.02.2024 року. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 17.06.2024 року (п.1.2 договору).

Відповідно до п.1.4 договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки фіксована. Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.2 цього договору.

Згідно п.1.5 договору детальні терміни (дата) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до цих Договорів.

П.1.6 договору передбачено, що кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки №4149-49хх-хххх-7937 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту.

З Додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту №32460-02/2024 від 19.02.2024 року слідує, що ОСОБА_1 19.02.2024 року видається кредит у сумі 16000 грн. на 120 днів до 17.06.2024 року, проценти за користування кредитом за вказаний період становлять 48000 грн., загальна вартість кредиту становить 64000 грн.

Відповідач не оспорює факту укладення кредитного договору з ТОВ «Аванс Кредит» та отримання від нього кредитних коштів в розмірі 16000 грн. на свою банківську картку.

Таким чином ТОВ «Аванс Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 16000 грн.

14.08.2024 року між ТОВ «Джіджи Фінанс» (Фактор) та ТОВ «Аванс Кредит» (Клієнт) укладено договір факторингу №14082024, згідно умов якого клієнт передав фактору, а фактор прийняв і зобов`язується оплатити клієнту права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта за основними договорами, укладеними між боржниками та первісним кредитором.

На підставі цього договору фактор стає новим кредитором в зобов`язаннях, що виникли із основних договорів, та отримує права вимоги за основними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за основними договорами, строк платежу за якими настав, відповідно до акту прийому-передачі (Додаток №2 до договору) (п.1.2 договору).

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №14082024 від 14.08.2024 року фактор та клієнт уклали даний акт про те, що на виконання Договору факторингу №14082024 від 14.08.2024 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників клієнта від 14.08.2024 року.

З Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №14082024 від 14.08.2024 року слідує, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором №32460-02/2024, сума заборгованості становить 64000 грн., яка складається з: 16000 грн. суми заборгованості за основною сумою боргу; 48000 грн. суми заборгованості за відсотками.

З розрахунку заборгованості, складеного представником первісного кредитора, слідує, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №32460-02/2024 від 19.02.2024 року не погашена та складає 64000 грн., з яких: 16000 грн. тіло кредиту, 48000 грн. відсотки.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

З правової позиції висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 слідує, що за змістом вказаних вище положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

У відповідності до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується кредитним договором та договором факторингу.

Відповідач, визнаючи позов в частині стягнення з неї тіла кредиту, просила зменшити розмір нарахованих відсотків, посилаючись на те, що вона є споживачем фінансової послуги та потребує додаткового правового захисту як слабша сторона договору.

Щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на умови кредитного договору, суд враховує, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за кредитним договором в розмірі 16000 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення на користь позивача становитиме 32000 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судовий збір суд стягує з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених вимог згідно ст.141 ЦПК України. Позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» суд задовольняє на 50,00%.

Враховуючи наведене, сума судового збору, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача становить 1331,20 грн. (2662,40 х 50,00% = 1331,20 грн.)

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на правничу допомогу у сумі 6000 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги №42649746/01 від 02.01.2026; детальний опис робіт (наданих послуг) від 02.01.2026; додаткову угоду №32460-02/2024 до договору про надання правової допомоги; акт про підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом від 10.04.2026; детальний опис виконаних робіт.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги тривалість розгляду справи, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), фактичну участь представника позивача при розгляді даної справи, ціну позову, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи є завищеними та підлягають частковому задоволенню, в розмірі 3000,00 грн.

На підставі ст.ст.11, 212, 509, 525, 526, 626, 628, 633, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15, та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ТОВ «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, юридична адреса: 07406, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, Київська область, IBAN НОМЕР_3 в АТ «ПУМБ», МФО 334851) заборгованість за кредитним договором №32460-02/2024 від 19.02.2024 року в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) грн., яка складається із: 16000 грн. заборгованості за тілом кредиту; 16000 грн. заборгованості за відсотками, сплачений при подачі позовної заяви судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн., а всього кошти в сумі 36331 тридцять шість тисяч триста тридцять одна) грн. 20 коп., відмовивши в решті позову за безпідставністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Заполовський