Рішення № 137385444, 15.06.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2862/26

Провадження №: 2/336/2757/2026

15.06.26

РІШЕННЯ

іменем України

15 червня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/2862/26 (провадження № 2/336/2757/2026) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

30 березня 2026 року представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 22 листопада 2012 року між AT «ОТП Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № 2000303943.

Відповідач отримав кредитні кошти, відповідно до умов кредитного договору, однак взяті на себе зобов`язання не виконав та має заборгованість.

15 березня 2024 року у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов`язанні з AT «ОТП Банк» на ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу.

Заборгованість за кредитним договором становить 93884,73 грн., що складається з: 60598,00 грн. - суми заборгованості за основним боргом; 33286,73 грн. - суми заборгованості за відсотками.

Всі нарахування, що відбулись до дати отримання ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги здійснювались АТ «ОТП Банк». ТОВ «Діджи Фінанс» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися.

Представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2000303943 від 22 листопада 2012 року в сумі 93884,73 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

01 травня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з доводами позивача, вважає що сплив строк позовної давності, оскільки за умовами кредитного договору № 2000303943 від 22 листопада 2012 року кредит надавався строком на 20 місяців, кінцевий строк виконання зобов`язання 29 березня 2014 року загальна позовна давність 3 роки сплила 29 березня 2017 року.

Крім того, він є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ) та з 09 січня 2025 року перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Позивачем не доведена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 60598,00 грн., оскільки за кредитним договором сума кредиту на придбання товару становить 2325,00 грн.

Відсотки розраховані поза межами строку кредитування.

Його не повідомляли про перехід прав вимоги від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «Діджи Фінанс».

Вартість витрат на правничу допомогу вважає завищеною і такою, що не відповідає реальній складності справи.

Враховуючи наведене просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

12 травня 2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якій не погодився з доводами відповідача та просив задовольнити позовні вимоги.

01 червня 2026 року відповідач подав до суду заяву про залучення доказів та надав копію посвідчення учасника бойових дій, копію довідки про те, що він з 09 січня 2025 року перебуває на військовій службі, копію військового квитка.

Інших заяв по суті справи від учасників провадження не надходило.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 01 травня 2026 року о 08-15 год., 26 травня 2026 року о 08-15 год., 15 червня 2026 року о 08-10 год. не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення кореспонденції за зареєстрованою адресою місця проживання. Відповідач надав заяву про розгляд справи за його відсутності та просив при вирішенні справи врахувати його позицію викладену у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 29 липня 2012 року між AT «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2000303943, в межах якого було відкрито картковий рахунок. Відповідач отримав два кредити, а саме: споживчий кредит на придбання товару в розмірі 2325,00 грн. зі строком повернення 29 березня 2014 року, зі встановленою процентною ставкою 0,1 % (п. 1.1 договору), а також кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії до карткового рахунку в розмірі 1000,00 грн. строком на 3 роки (п.п. 2.2.2, 2.4, 2.5 договору), тобто укладено змішаний договір.

Відповідно до п. 1.1 договору банк надає позичальнику споживчий кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: кредит на придбання товарів у продавця 1 в сумі 2325,00 грн., послуг у продавця 2 в сумі 0,00 грн. Строк кредитування 20 місяців, розмір процентної ставки 0,01 % річних.

Дата надання кредиту 29 липня 2012 року.

Відповідно до п. 1.4.1 договору позичальник зобов`язаний повернути кредитору суму отриманого кредиту та виконати всі зобов`язання встановлені кредитним договором не пізніше 29 березня 2014 року.

В додатку № 1 до договору сторонами визначено графік платежів.

Згідно з п. 2.1. Договору цим банк та позичальник підтверджують факт укладення між ними Договору про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (приватних) на підставі Правил користування кредитною карткою MasterCard Standard, що розміщенні на Інтернет сайті Банку (www.otpbank.com.ua) (надалі «Правила») та на умовах викладених в цьому розділі (надалі - «Угода»).

Відповідно до п. 2.2.2. Договору за умови належного виконання позичальником умов кредитного договору та прийняття банком позитивного рішення щодо надання держателю кредиту, банк в порядку передбаченому угодою надає позичальнику кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії до карткового рахунку у розмірі, що передбачений угодою, а позичальник приймає кредит і зобов`язується повернути суму отриманого кредиту на умовах , в строки та порядку, що передбачені угодою.

Пунктом 2.3. договору визначено, що отримання, обслуговування та погашення кредиту позичальником відбувається через картковий рахунок.

Згідно п. 2.9. договору за користування кредитом, в тому числі простроченим кредитом та овердрафтом, банк нараховує проценти розмірі встановленому Тарифами банку та на дату укладення угоди розмір процентів становить 1,99 відсотків на місяць по операціях розрахунків карткою за товари та послуги в мережі Інтернет та 2,9 відсотків на місяць, по операціях зняття готівки в банкоматах та пунктах видачі готівки. У разі виникнення несанкціонованого овердрафту відсотки нараховуються від суми заборгованості 0,15 відсотків за день.

Відповідно до п. 2.9.1. договору за користування кредитом, наданим держателю протягом розрахункового циклу, держателю встановлюється пільговий період користування кредитом. Тривалість пільгового періоду визначається Правилами, а процентна ставка впродовж пільгового періоду становить 0,01 відсотків річних.

Пунктом 2.10. договору визначено, що за здійснення розрахункового обслуговування у відповідності до умов Угоди та цього договору банк стягує плату в розмірі, передбаченому Тарифами Банку.

Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в кредитному договорі.

Кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав, що підтверджується випискою по особовому рахунку.

Відповідач частково виконував взяті на себе зобов`язання, що підтверджується випискою по особовому рахунку.

Відповідно до розрахунку, заборгованість відповідача за кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року становить в сумі 93884,73 грн., що складається з: 60598,00 грн. - суми заборгованості за основним боргом; 33286,73 грн. - суми заборгованості за відсотками.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК), договір є підставою для виникнення зобов`язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ОТП Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом.

Позивач вказує, що заборгованість відповідача за основним боргом становить 60598,00 грн., заборгованість за відсотками 33286,73 грн.

Відповідачем не надано доказів щодо погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

15 березня 2024 року у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов`язанні з AT «ОТП Банк» на ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу.

Згідно з п. 1.1. договору факторингу АТ «ОТП Банк» передає, а фактор ТОВ «Діджи Фінанс» приймає право грошової вимоги, що належить клієнту і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості.

Пунктом 1.3 договору факторингу передбачено, що фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов`язань за кредитним договором.

На виконання умов договору факторингу ТОВ «Діджи Фінанс» перерахувало грошові кошти в сумі 7710808,65 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 15 березня 2024 року.

ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги по кредитному договору № 2000303943 від 29 липня 2012 року в сумі 93884,73 грн., а відповідач прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх, однак останній в порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту.

ТОВ «Діджи Фінанс» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до відповідача, за кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року в сумі 93884,73 грн.

Отже, ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, набуло право вимоги до відповідача за укладеним кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року у відповідних сумах, які підтверджуються наявними у матеріалах справи документами.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року в сумі 93884,73 грн., що складається з: 60598,00 грн. - суми заборгованості за основним боргом; 33286,73 грн. - суми заборгованості за відсотками.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року становить в сумі 93884,73 грн., що складається з: 60598,00 грн. - суми заборгованості за основним боргом; 33286,73 грн. - суми заборгованості за відсотками, а тому вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Всі нарахування, що відбулись, до дати отримання ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги, здійснювались АТ «ОТП Банк». ТОВ «Діджи Фінанс» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися.

Відповідач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ) та з 09 січня 2025 року перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 .

Для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року N 322/2/7142.

Водночас вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.

Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.

Верховний Суд зазначив, що висновки судів про застосування до спірних правовідносин пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення цього закону стосуються виключно мобілізованих позичальників та за фактичних обставин у справі, встановлених під час неодноразового її розгляду, на спірні правовідносини не поширюються (постанова КЦС ВС від 04 вересня 2024 року у справі N 426/4264/19).

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року нарахована, станом на 15 березня 2024 року, тобто до того як відповідач був прийнятий на військову службу по мобілізації (09 січня 2025 року), а тому доводи відповідача щодо звільнення від нарахування відсотків суд відхиляє.

Відповідач частково виконував взяті на себе зобов`язання, що підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 22 листопада 2021 року по 15 березня 2024 року.

Відповідач заявляє, що позивач пропустив строк на звернення до суду з даним позовом, просить застосувати строк позовної давності, однак суд не погоджується з такими доводами відповідача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 до 22 травня 2020 на всій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 №392 Про встановлення карантину і метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 карантин було установлено з 22 травня 2020 - до 31 липня 2020 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 карантин було установлено з 01 серпня до 31 грудня 2020 р.

Постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з мстою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 № 1236 було установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 до 31 березня 2022 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV- 2 від 20 травня 2020 №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-I9, спричиненої коронавірусомSARS-CoV- 2 та від 22 липня 2020 №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423) на території України карантин продовжено до 30 квітня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2023 року № 383 на території України карантин продовжено до 30 червня 2023 року.

Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року.

З 24 лютого 2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (з наступними змінами).

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З наведених положень законодавства слідує, що строки позовної давності продовжувались на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану.

Із 4 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Позивач не пропустив строк на звернення до суду з даним позовом.

Позивач заявив вимоги щодо стягнення простроченого тіла кредиту та відсотків за користування кредитом.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання відповідачем на користь первісного кредитора матеріали справи не містять.

Таким чином, вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають задоволенню, шляхом стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року в сумі 93884,73 грн., що складається з: 60598,00 грн. - суми заборгованості за основним боргом; 33286,73 грн. - суми заборгованості за відсотками.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу

Позивач просив стягнути понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Представник позивача до позовної заяви надав договір про надання правничої допомоги № 42649746 від 01 липня 2025 року, додаткову угоду від 28 листопада 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 27 листопада 2025 року, в якому сторони погодили вартість послуг в розмірі 70000,00 грн., детальний опис робіт.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, участь у судових засіданнях). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.

Таким чином, загальна сума судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги складає 7000,00 грн.

З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов до висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатом професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, проте суд вважає, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу правничої допомоги, витраченого часу та складності справи, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Сторони погодили вартість правничої допомоги, загальний розмір становить 7000,00 грн.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 2000303943 від 29 липня 2012 року в сумі 93884,73 грн., що складається з: 60598,00 грн. - суми заборгованості за основним боргом; 33286,73 грн. - суми заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

В іншій частині вимог (про стягнення витрат на професійну правничу) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складання повного судового рішення 15 червня 2026 року.

Суддя: