Рішення № 137382434, 15.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Справа № 280/1961/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Майстро Владлена Геннадійовича ( АДРЕСА_2 ), до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (пров. Феодосія Макаревського, 1-А, м. Дніпро, 49005), третя особа Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня №9» Запорізької міської ради (вул. Щаслива/Дудикіна, 1/6, м. Запоріжжя, 69065), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.03.2026 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника адвоката Майстро Владлена Геннадійовича, до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (далі відповідач, Центр оцінювання функціонального стану особи), третя особа Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня №9» Запорізької міської ради (далі третя особа, Міська лікарня №9), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №9769/26/69 від 13.02.2026 року;

зобов`язати відповідача повторно розглянути скаргу позивача від 08.01.2026 року та подані до неї документи, за результатами чого прийняти повне, мотивоване рішення, з урахуванням усіх хвороб та діагнозів позивача, та з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до поданої позивачем скарги до відповідача було долучено ряд медичних документів з різних медичних установ, якими підтверджено діагнози позивача. Отже, вказані документи перебували в розпорядженні відповідача, проте, оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування підстав неврахування відповідачем обставин, викладених у скарзі та долучених на їх обґрунтування медичних документів про стан здоров`я позивача. Таким чином оскаржуване рішення було прийнято без урахування стану здоров`я позивача, без дослідження характеру захворювань та наявних медичних документів, що суперечить вимогам чинного законодавства. Враховуючи викладене вважає спірне рішення необґрунтованим, формальним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 11.03.2026 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

12.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника до суду недійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 12.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/1961/26. Розгляд справи призначено без виклику (повідомлення) сторін. Витребувано від відповідача належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення, а також документи та матеріали, якими керувався відповідач під час прийняття такого рішення.

27.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника Центру оцінювання функціонального стану особи надійшла заява про виконання ухвали суду до якої було додано протокол та рішення №9769/26/69 від 13.02.2026.

30.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника Міської лікарні №9 надійшли пояснення щодо позову в яких зазначено, що позивач свідомо та за власним бажанням обрав лікуючим лікарем саме лікаря ортопеда-травматолога для оформлення електронне направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи, а не офтальмолога, невропатолога чи іншого спеціаліста вузького профілю. Відповідно до заповненого електронного направлення в електронній системі, лікуючим лікарем позивача були встановлені наступні критерії оцінки життєдіяльності: здатність до пересування та трудової діяльності-легкий ступінь; здатність до самообслуговування, орієнтації, спілкування, навчання та контролю за своєю поведінкою-нормальний ступінь. Отже лікуючим лікарем позивача при заповненні електронного направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи були встановлені критерії, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1338 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» не відповідають критеріям визнання особи з інвалідністю. Враховуючи вищевикладене, третя особа заперечує проти позову.

02.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника Центру оцінювання функціонального стану особи надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що питання встановлення або не встановлення особі інвалідності відноситься до виключної компетенції спеціалізованих установ в медичній сфері, які наділені відповідними повноваженнями та приймають рішення на підставі результатів повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, дослідження інших обставин, які спричиняють обмеження життєдіяльності. При цьому оскарження позивачем рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 13.02.2026 року №9769/26/69 за результатами розгляду скарги не призведе до відновлення порушених на його думку прав та законних інтересів в межах даної адміністративної справи, оскільки рішенням, яке впливає на його права та свободи є виключно рішення експертної команди №24525/4433 від 25.12.2025. Вважає, що доводи позивача викладені в позовній заяві є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Інших заяв (клопотань, пояснень тощо) від сторін до суду не надходило.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, судом встановлено наступне.

25 грудня 2025 року третьою особою було прийнято рішення № 245/25/4433/Р, яке оформлено Витягом № 245/25/4433/В, відповідно до якого за результатами проведеного оцінювання ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності. Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що експертною командою зроблено висновок про наявність у ОСОБА_1 обмеження життєдіяльності легкого ступеня лише у двох функціональних категоріях, а саме: щодо здатності до самостійного пересування та щодо здатності до виконання трудової діяльності, тоді як в інших сферах життєдіяльності обмеження або не встановлено, або визнано такими, що не мають значущого впливу. Одночасно із цим рішенням визначено відсоток втрати працездатності, який, на думку експертної команди, відповідає стану здоров`я позивача, а саме: 15 % втрати працездатності у зв`язку з травмою, яка визнана такою, що пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 28.08.2025 року №1458/С, а також 20 % втрати працездатності у зв`язку із захворюванням, що, згідно з тією ж довідкою ВЛК №1458/С від 28.08.2025 року, пов`язане із проходженням військової служби, із деталізацією розрахунку (15 % т.4, п. 1.2.2; 5 % т.1, п. 2.1). Дане обґрунтування рішення експертної команди пояснює відмову у встановленні групи інвалідності та встановлення відсотка втрати професійної працездатності.

08 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Центру оцінювання функціонального стану особи зі скаргою на рішення №245/25/4433/Р від 25.12.2025, в якій виклав свої заперечення щодо визначеного ступеня обмеження життєдіяльності, встановленого відсотка втрати працездатності, а також наголосив на неповноті та формальності проведеного оцінювання. Зокрема звертав увагу на не врахування його офтальмологічних, серцево-судинних та інших видів захворювань (аркуш 2 скарги). До скарги позивачем було додано копії медичних документів (більш ніж 100 документів) на підтвердження викладених обставин.

За результатами розгляду поданої позивачем скарги, Центром оцінювання функціонального стану особи було прийнято рішення від 13 лютого 2026 року №9769/26/69, яке оформлено відповідним Витягом №9769/26/69/ВП.

Із зазначеного Витягу вбачається, що експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи, було постановлено рішення про підтвердження рішення, що оскаржувалося, тобто рішення експертної команди від 25.12.2025 року №245/25/4433/Р залишено без змін у повному обсязі.

З наданого відповідачем, на виконання ухвали суду, рішення від 13.02.2026 за №9769/26/69 вбачається, що «Експертна команда ЦОФСО ознайомилась з наданою медичною документацією та дійшла висновку, що виявлені патологічні клініко-функціональні зміни з боку опорно-рухової системи у вигляді: наслідки інших переломів нижньої кінцівки (Перенесений імпресійний перелом ВГК обох гомілок з перенесеним трабекулярним набряком. ДОА 1 ст. обох колінних суглобів. Дегенеративне пошкодження ПХЗ 2 ст обох колінних суглобів. Хондромаляція виростків та надколінка 1-2 ст обох колінних суглобів. ДОА обох г\с та підтаранних суглобів 1 ст. Тендинопатія зв`язок обох г\с суглобів. Больовий с-м.) мають легке обмеження повсякденного функціонування та життєдіяльності пацієнта, що не дає підстав для встановлення групи інвалідності. Згідно наказу №420 від 05.06.2012 таблиця 9, п.13.5.3 пацієнту встановлено 15% втрати працездатності (травма- Так, пов`язана із виконанням обов`язків служби) згідно довідки ВЛК від 28.08.2025 №1458/ с та 20% втрати працездатності: 15%-т.4, п.1.2.2; 5% - т.1 т.2.1 Захворювання, ТАК, пов`язане із проходженням військової служби згідно довідки ВЛК №1458/С від 28.08.2025. Прийняте раніше рішення (245/25/4433 від 25.12.2025) обґрунтоване. Встановлено ступінь обмеження життєдіяльності: - до виконання трудової діяльності легкий; - до самостійного пересування легкий; - до контролю за своєю поведінкою 0; - до орієнтації -0; - до самообслуговування 0; - до спілкування 0; - до навчання 0. Підстави: Постанова Кабінету Міністрів України №1338 від 15.11.2024».».

З зазначеного рішення не вбачається, що відповідачем надавалась оцінка медичним документам позивача, в яких є посилання на інші захворювання ОСОБА_1 , а також не надавалась оцінка всім наявним захворюванням в сукупності.

З огляду на встановлені обставини, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини другої статті 6 Закону №875-ХІІ особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров`я, та/або в судовому порядку.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV).

За визначенням, наведеним в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону №2961-IV інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

За змістом абзацу п`ятого пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317), з урахуванням змін, внесених постановами Уряду України №1207 від 25.10.2024 та №1276 від 08.11.2024, МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, визначає її голову та заступника голови. За рішенням МОЗ права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Документи, оформлені Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ, підписуються її головою або заступником голови (у разі відсутності голови) та засвідчуються штампом Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ.

Наказом МОЗ України від 26.10.2024 №1809 «Про покладання прав та обов`язків Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ» права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ покладено на державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (код згідно з ЄДРПОУ 03191673) з дати підписання цього наказу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова №1338, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що до введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»:

з 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;

проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров`я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.

З моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи:

встановлення інвалідності повнолітнім особам, здійснення інших повноважень, прав і обов`язків, визначених Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, здійснюється експертними командами відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;

розгляд направлень на медико-соціальні експертні комісії, що не завершений до моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій, припиняється зазначеними комісіями; розгляд зазначених направлень здійснюється експертними командами відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;

перевірка обґрунтованості рішень та розгляд скарг на рішення медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, прав і обов`язків, проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості та/або оскарження рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.

Згідно з положеннями п. 24 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого згадуваною Постановою №1338, експертні команди формуються та функціонують у кластерних та/або надкластерних закладах охорони здоров`я, а також за потреби та/або в разі відсутності затвердженої спроможної мережі закладів охорони здоров`я на території регіону в закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності (далі - заклади охорони здоров`я).

Перелік закладів охорони здоров`я комунальної форми власності визначається керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації) та з обґрунтуванням надсилається на погодження до МОЗ.

Перелік закладів охорони здоров`я державної форми власності визначається МОЗ.

Під час розгляду справи члени експертної команди досліджують всі надані документи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров`я особи, щодо якої проводиться оцінювання, що містяться в електронній системі охорони здоров`я (п. 31 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи).

За результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: ступеня обмеження життєдіяльності особи; потреби у продовженні тимчасової непрацездатності та у разі продовження тимчасової непрацездатності головуючий у справі формує медичний висновок про тимчасову непрацездатність відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом МОЗ; інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують; ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); наявності медичних показань на право одержання особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю, яка має порушення опорно-рухового апарату, автомобіля і протипоказання до керування ним, що визначаються відповідно до переліку медичних показань і протипоказань, затвердженого МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики; потреби у постійному догляді; потреби в отриманні соціальної, психолого-педагогічної, професійної, трудової та/або фізкультурно-спортивної реабілітації; обсягів та видів необхідних допоміжних засобів реабілітації та/або медичних виробів; потреби в отриманні реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я та у разі визначення такої потреби головуючий формує електронне направлення для надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я відповідно до Порядку організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 №1268 «Питання організації реабілітації у сфері охорони здоров`я»; ступеня стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений експертною командою у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого.

Після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв`язку з прийнятим рішенням, та рекомендації у зв`язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності). У разі відсутності електронної пошти зазначені документи надсилаються протягом п`яти календарних днів засобами поштового зв`язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

Рішення експертних команд щодо результатів оцінювання можуть бути оскаржені особами, яким було проведено таке оцінювання (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або до адміністративного суду (пункт 57 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи).

Відповідно до підпункту 5 пункту 8 названого Положення Центр оцінювання функціонального стану особи перевіряє під час оскарження рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій обґрунтованість рішень, прийнятих під час оцінювання (медико-соціальної експертизи) та встановлення інвалідності, розглядає медичні документи та проводить оцінювання, за результатами якого приймає рішення щодо скасування, підтвердження або формування нового рішення.

Спірні правовідносини у даній справі стосуються правомірності/протиправності рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 13.02.2026 №9769/26/69.

Розглядаючи дану справу суд враховує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі №490/9823/16-ц сформований висновок про те, що спір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених МСЕК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі №821/1524/17 медико-соціальна експертна комісія є суб`єктом владних повноважень лише у вертикальних відносинах з особами, стосовно яких прийняте відповідне рішення.

Таким чином, суд має надати оцінку правомірності рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», на яку покладено права та обов`язки Центру оцінювання функціонального стану особи, в тому числі, чи таке рішення було прийнято з дотриманням Закону України «Про адміністративну процедуру».

Одночасно суд звертає увагу, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення про непідтвердження групи інвалідності, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку щодо наявності/відсутності підстав для встановлення інвалідності виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність оскаржуваного рішення виключно в межах дотримання процедури прийняття конкретного рішення.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №817/820/16, від 17.12.2018 у справі №819/3211/15, від 17.03.2020 у справі №240/7133/19, від 30.11.2020 у справі №200/14695/19-а, від 30.04.2021 у справі №160/12235/19.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

На спірні правовідносини, в тому числі, поширюється дія Закону України від 17.02.2022 №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі Закон №2073-IX).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.4 Закону №2073-IX одним із принципів адміністративної процедури є принцип обґрунтованості.

Статтею 8 цього ж Закону визначено, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону. Якщо адміністративний орган змінює оцінку та висновки в однакових чи подібних справах, він зобов`язаний надати належне обґрунтування такої зміни.

У рішенні експертної команди №9769/26/69 від 13.02.2026, в якості обґрунтування рішення зазначено, що функціональні порушення пацієнта відповідають критеріям легкого ступеня обмеження повсякденного функціонування, у зв`язку з чим підтверджено попереднє рішення експертної команди щодо відсутності підстав для встановлення групи інвалідності згідно з Постановою КМУ №1338 від 15.11.2024.

Разом з тим, суд зазначає, що вказане рішення відповідача не можна визнати вмотивованим та обґрунтованим, оскільки зі змісту наведеного неможливо зрозуміти причини, підстави та обставини, виходячи з яких відповідачем було прийняте оскаржуване рішення.

Суд звертає увагу на те, що до поданої відповідачу скарги позивачем долучено ряд документів різних медичних установ, якими підтверджено основний та сукупні діагнози позивача (в тому числі офтальмологічні, серцево-судинні та інші).

Вказані документи та інші медичні дані про стан здоров`я позивача були у розпорядженні відповідача, що підтверджується додатками до скарги.

Проте оскаржуване рішення Центру оцінювання функціонального стану особи не містить належного (жодного) обґрунтування підстав не врахування (відхилення) відповідачем обставин, викладених у скарзі та долучених до неї медичних документів про стан здоров`я позивача.

Суд звертає увагу на те, що прийняття спірного рішення без урахування стану здоров`я позивача, без дослідження характеру захворювання та наявних медичних документів, про які йдеться безпосередньо у скарзі позивача, суперечить вимогам згадуваних вище положень чинного законодавства.

Як уже вказано судом вище, перевірка правомірності встановлення (відмови у встановленні) позивачу групи інвалідності входить до повноважень відповідача. Однак, на переконання суду, останній прийняв оскаржуване рішення без врахування всіх медичних критеріїв та належної мотивації прийнятого рішення.

Суд наголошує, що у контексті спірних відносин належне дотримання процедури оцінювання повсякденного функціонування особи є фундаментальним показником правомірності прийнятого рішення, оскільки за умови протилежного нівелюється сенс законодавчого врегулювання такої процедури.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 6 КАС України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 70 рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

У пункті 71 цього рішення зазначено, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009).

З урахуванням встановлених вище фактичних обставин справи суд погоджується з доводами позивача щодо недотримання відповідачем принципу належного урядування під час прийняття спірного рішення з огляду на порушення процедури його ухвалення.

Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Центру оцінювання функціонального стану особи №9769/26/69 від 13.02.2026.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Враховуючи зміст позовних вимог, дискрецію відповідача в частині визначення підстав для встановлення особі відповідної групи інвалідності, суд приходить висновку, що належним способом захисту позивача буде покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути скаргу позивача від 08.01.2026 та подані із нею документи щодо встановлення йому інвалідності, за результатами чого прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірність спірного рішення суду не довів.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 1064,96 грн, який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Майстро Владлена Геннадійовича ( АДРЕСА_2 ), до Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (пров. Феодосія Макаревського, 1-А, м. Дніпро, 49005), третя особа Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня №9» Запорізької міської ради (вул. Щаслива/Дудикіна, 1/6, м. Запоріжжя, 69065), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центру оцінювання функціонального стану особи Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №9769/26/69 від 13.02.2026.

Зобов`язати Центр оцінювання функціонального стану особи Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 08.01.2026 з урахуванням всіх викладених у ній обставин та доданих до неї документів, за результатами чого прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України».

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «15» червня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль