Ухвала суду № 137378720, 15.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6282/26-Е

Провадження № 2/522/7185/26

15 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої судді Косіциної В.В.,

розглянувши на підставі наявних матеріалів клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та клопотання ОСОБА_1 про здійснення розгляду справи з викликом сторін, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

11 травня 2026 року від ОСОБА_1 до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання про витребування доказів, у якому заявник просив витребувати у ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»:

- повний та детальний розрахунок заборгованості;

- договори відступлення прав вимоги;

- документи, що підтверджують перехід прав вимоги;

- докази належного повідомлення відповідача про зміну кредитора.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (п. 3); сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 4); запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (п. 5).

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Частиною 6 ст. 84 ЦПК України встановлено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У статті 84 ЦПК України зазначено, що у клопотанні повинно бути зазначено: обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Проте, до клопотання про витребування доказів не долучено доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 звертався до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТЛА» з клопотанням надати йому витребувану інформацію, а саме: повний та детальний розрахунок заборгованості; договори відступлення прав вимоги; документи, що підтверджують перехід прав вимоги; докази належного повідомлення відповідача про зміну кредитора.

Також не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у встановлений законом строк не надали копії вказаних документів, або відмовили у їх наданні.

Окрім того, суд звертає увагу, що матеріали справи містять витребувану заявником інформацію.

Тому, оскільки клопотання про витребування доказів не відповідає вимогам, встановленим ст. 84 ЦПК України, у його задоволенні слід відмовити.

07 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив здійснити розгляд справи з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цивільним процесуальним Кодексом України, у порядку, зокрема: позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до п.п.1,4 ч.4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, а також справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:

1) малозначні справи;

2) що виникають з трудових відносин;

3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У ч. 2 ст.274 ЦПК України вказано, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У ч.3 ст.274 ЦПК України вказано, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У ч.4 ст.274 ЦПК України вказано, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Аналізуючи ч.4 ст.274 ЦПК України, будь яка справа, окрім тих, що визначені у ч.4 ст.274 ЦПК України, ціна позову яких не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20) зазначено, що: «враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета».

КЦС ВС вказав, що суд першої інстанції дотримався наведених норм процесуального права, оскільки в ухвалі про відкриття провадження зробив висновок про те, що при вирішенні питання про визначення порядку розгляду справи суддею враховано предмет позову, який не належить до переліку справ, що підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 274 ЦПК України), враховано характер справи та належність справи до категорії незначної складності, тому дану справу відніс до категорії малозначних справ, яку за правилами статей 19, 274, 279 ЦПК України доцільно розглянути у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін, роз`яснивши учасникам судового розгляду їх процесуальні права, відповідно до статті 274 ЦПК України. Отже, суд першої інстанції правильно врахував, що зазначений спір не входить до переліку спорів, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 705/1279/18, від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 466/10577/20.

Чинне законодавство не передбачає обов`язку здійснювати розгляд зазначеної категорії справ в порядку загального позовного провадження, а тому, питання про порядок розгляду справи вирішується на розсуд суду під час відкриття провадження у справі.

У постанові Одеського апеляційного суду від 37.06.2024 року у справі № 522/17563/23, суд зазначив про те, що чинне законодавство не містить чіткого поняття «малозначна справа» та вичерпного переліку підстав, за яких суд може визначити справу малозначною, норми ЦПК України, визначають лише рекомендований список ознак малозначності справ за наявності яких суд має право визначити справу малозначною, проте це не є обов`язком суду. Питання щодо віднесення справи до категорії малозначних справ вирішується судом першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі.

На думку суду, ціна позову в даній справі не перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, справа характеризується низьким рівнем складності, незначним обсягом доказів, що потребує дослідження, відсутністю необхідності виклику свідків або проведення експертизи на момент постановлення ухвали, відсутністю значного суспільного інтересу, оскільки рішення по справі зачіпає права та інтереси двох осіб позивача та відповідача, підстави для розгляду справи в порядку загального позовного провадження відсутні.

У ч.1 ст.43 ЦПК України вказано, що учасники справи мають право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Суд зазначає, що проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяк не впливає на можливість реалізації зазначених прав та не порушує принцип змагальності, а скоріше залежить від волевиявлення учасників справи, а тому, будь-які докази або пояснення щодо обставин справи відповідач має право подавати шляхом подання заяв по суті справи, заяв та/або клопотань з інших процесуальних питань.

Відповідно до ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Тому, приймаючи до уваги ціну позову та незначну складність справи, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, враховуючи факт того, що судом не вбачається наявність підстав для здійснення допиту свідків або ж призначати експертизу на момент постановлення ухвали, а кількість доказів у справі незначна, справа не становить значного суспільного інтересу, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 84, 260-261 суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів залишити без задоволення.

Клопотання ОСОБА_1 про здійснення розгляду справи з викликом сторін залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає негайному виконанню.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Косіцина В.В.