Рішення № 137377340, 15.06.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

________________

Провадження 2/760/11535/26

В справі 760/35695/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

15 червня 2026 року в місті Києві

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря судового засідання Левіцької Н.О.,

представника Позивачки - адвоката Осьмака А.В.,

представника Відповідача - адвоката Редевич О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ІІ. Описова частина

16 грудня 2025 року ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Відповідач, Товариство) про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову Позивачка зазначила, що перебувала у трудових відносинах з Відповідачем на посаді менеджера Департаменту закупівель та була звільнена 12.09.2025 за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Пунктом 2.2.10 Колективного договору передбачено надання працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалістю не менше 14 календарних днів) матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Позивачка стверджувала, що така допомога за 2022, 2023, 2024 роки їй виплачена не була, чим порушено вимоги статті 116 КЗпП України, а тому невиплачені суми підлягають стягненню разом із середнім заробітком за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України.

Згідно з останньою редакцією позовних вимог (заява про зменшення розміру позовних вимог від 12.06.2026) Позивачка просила стягнути з Відповідача на її користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 27.100,00 грн, за 2023 рік - у розмірі 29.810,00 грн, за 2024 рік - у розмірі 23.133,70 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 167.378,40 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23.01.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив з таких підстав. Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення було призупинено рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) та листом № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022 на період дії воєнного стану за ініціативою роботодавця відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у зв`язку з чим за період з 24.03.2022 по 01.07.2024 така допомога не нараховувалася і підстав для її стягнення немає. За 2024 рік матеріальну допомогу на оздоровлення Позивачці виплачено в розмірі 30 % посадового окладу (9.837,30 грн) відповідно до рішення правління від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т.), а тому вимога про стягнення решти є безпідставною. Щодо середнього заробітку Відповідач зазначив, що його стягнення обмежене шістьма місяцями, а з урахуванням компенсаційної природи цієї виплати та критеріїв співмірності його розмір підлягає зменшенню; крім того, Позивачка, на думку Відповідача, помилково обчислила період затримки за календарними, а не робочими днями.

У судовому засіданні представник Позивачки позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник Відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві, просила у задоволенні позову відмовити.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Позивачка перебувала у трудових відносинах з Відповідачем, обіймала посаду менеджера Департаменту закупівель апарату управління АТ «Укрзалізниця» та була звільнена 12.09.2025 за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (наказ від 09.09.2025 № 3133/ос).

Пунктом 2.2.10 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці (зі змінами та доповненнями) передбачено надання працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку, тривалість якої становить не менше 14 календарних днів, матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Згідно з розрахунковими листами, наданими Відповідачем, розмір посадового окладу Позивачки становив: у 2022 році - 27.100,00 грн; з 01.07.2023 - 29.810,00 грн; з 01.04.2024 - 32.791,00 грн.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено, зокрема, виплату матеріальної допомоги, передбаченої Галузевою угодою та колективними договорами (підпункт 1.1.4). Листом № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022 на виконання цього рішення доведено перелік кодів видів оплат, згідно з яким нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення (вид оплати № 392) призупинено на період дії воєнного стану.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т.) з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, та встановлено єдиний розмір такої допомоги - 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу); підпунктом 9 цього рішення підпункт 1.1.4 рішення правління від 14.03.2022 у частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення визнано таким, що втратив чинність з 01.07.2024.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за зазначений період.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки.

Відповідно до частини першої статті 5 та частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективного договору є обов`язковими для сторін, які його уклали, і поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від членства у профспілці. Передбачена пунктом 2.2.10 Колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення є гарантованою виплатою, право на яку виникає за умови виходу працівника у щорічну відпустку тривалістю не менше 14 календарних днів та подання відповідної заяви.

Статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Суд звертає увагу, що зупинення дії окремого положення колективного договору за своєю правовою природою є тимчасовим призупиненням його дії, а не припиненням чи скасуванням відповідного зобов`язання роботодавця. Зупинення дії положення колективного договору саме по собі не припиняє права працівника на гарантовану цим положенням виплату, а лише відкладає її здійснення на період дії відповідних обставин.

Цей висновок узгоджується зі змістом спільного листа АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22, в якому зазначається, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану Товариства працівники отримають належні їм суми матеріальної допомоги. Підпунктом 4 рішення правління від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т.) прямо передбачено, що можливість та умови виплати працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 визначаються окремими рішеннями правління на кожен рік. Отже, Відповідач не заперечує існування самого зобов`язання, а лише відкладає його виконання.

Поставлення виконання гарантованої колективним договором виплати у залежність від ухвалення роботодавцем у невизначеному майбутньому окремого рішення, без встановлення граничного строку такого виконання, фактично нівелює гарантію колективного договору та робить право працівника ілюзорним, що суперечить меті колективно-договірного регулювання трудових відносин. За таких обставин право Позивачки на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки слід вважати таким, що виникло, а відповідне зобов`язання Відповідача - таким, що підлягає виконанню.

Розмір матеріальної допомоги на оздоровлення визначається пунктом 2.2.10 Колективного договору в межах посадового окладу відповідного року. З урахуванням установлених розмірів посадового окладу Позивачки матеріальна допомога на оздоровлення становить: за 2022 рік - 27.100,00 грн, за 2023 рік - 29.810,00 грн, що відповідає сумам, заявленим Позивачкою в останній редакції позовних вимог.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки в загальній сумі 56.910,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

Судом встановлено, що 26.07.2024 Позивачка подала заяву про надання щорічної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 12.08.2024 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 29.07.2024 № 2920 Позивачці надано щорічну відпустку 16 календарних днів з 12.08.2024 по 27.08.2024 та вирішено надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до рішення правління від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т.), тобто в розмірі 30 % посадового окладу. Виплату Позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30 % посадового окладу, що становить 9.837,30 грн, підтверджено розрахунком заробітної плати за серпень 2024 року, платіжною відомістю № 812 від 21.08.2024 та платіжною інструкцією № 600948 від 22.08.2024.

На час реалізації Позивачкою права на матеріальну допомогу на оздоровлення у 2024 році діяло рішення правління від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т.), яким з 01.07.2024 за ініціативою роботодавця на підставі статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зупинено дію положень колективних договорів про надання матеріальної допомоги на оздоровлення та встановлено її розмір на рівні 30 % посадового окладу. Виплата Позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 30 % посадового окладу відповідала чинному на той час регулюванню, а тому вимога про стягнення матеріальної допомоги за 2024 рік у розмірі 23.133,70 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки в день звільнення Позивачки - 12.09.2025 - належні їй суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки виплачені не були, наявні підстави для застосування статті 117 КЗпП України. При цьому спір про розмір належних Позивачці сум вирішено на її користь частково, у зв`язку з чим розмір відшкодування за час затримки визначається судом, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток обчислюється відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 у справі № 357/6413/18, зазначивши, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньоденна заробітна плата Позивачки становить 1.859,76 грн, що підтверджується відповідною довідкою роботодавця та Відповідачем не спростовано. Період затримки розрахунку обчислюється з 13.09.2025 (наступний день після звільнення) по 11.12.2025 (день, станом на який Позивачка обчислила свою вимогу), у межах шестимісячного строку, встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України. Посилання Позивачки на 90 календарних днів затримки не відповідає наведеним приписам Порядку № 100, оскільки до розрахунку включаються лише робочі дні. Кількість робочих днів (без урахування субот та неділь) у зазначеному періоді становить 64.

Таким чином, обчислений за правилами Порядку № 100 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 119.024,64 грн (64 ? 1.859,76).

Разом із тим суд враховує таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме компенсаційна природа цієї виплати дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Установлення законодавцем максимального шестимісячного строку нарахування середнього заробітку усуває ризик надмірної відповідальності в часі, проте не виключає можливості неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу і в межах цього строку. З огляду на викладене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала раніше, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, та підтвердила у наведеній постанові).

Визначаючи остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд бере до уваги сукупність таких обставин:

- по-перше, наявна істотна диспропорція між обчисленим розміром компенсації (119.024,64 грн) та сумою основного боргу, на користь стягнення якої вирішено спір (56.910,00 грн), розмір компенсації більш ніж удвічі перевищує суму невиплачених при звільненні коштів;

- по-друге, невиплачена при звільненні матеріальна допомога на оздоровлення за своїм характером належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, не є основною заробітною платою і не була для Позивачки основним засобом до існування;

- по-третє, невиплата відповідних сум значною мірою зумовлена не свавільною поведінкою роботодавця, а тимчасовим зупиненням дії положень колективного договору в умовах воєнного стану;

- по-четверте, суд враховує, що Відповідач є товариством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, інфраструктура якого зазнає значних руйнувань унаслідок збройної агресії, а покладення на нього обов`язку зі сплати компенсації у заявленому розмірі може непропорційно вплинути на майнові інтереси інших працівників Товариства, які також обмежені в окремих виплатах (на можливість урахування інтересів інших працівників при визначенні розміру відшкодування вказано, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц).

За результатами оцінки наведених обставин у їх сукупності суд вважає, що справедливим, розумним і співмірним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивачки, є 30.000,00 грн. Визначений судом розмір становить близько чверті обчисленої за Порядком № 100 суми та водночас перевищує половину суми основного боргу, а тому не має ані каральних ознак, ані символічного характеру і забезпечує справедливий баланс інтересів сторін. Тому, у задоволенні цієї вимоги в частині, що перевищує 30.000,00 грн, слід відмовити.

Суд звертає увагу, що суми, які визначаються до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також інші належні працівникові виплати обраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присуджених сум підлягають нарахуванню та відрахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення, внаслідок чого виплачена працівникові сума зменшується на суму відповідних податків і зборів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з Відповідача на користь Позивачки підлягає стягненню судовий збір у сумі 1.211,20 грн.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 (з утриманням при виплаті податків та інших обов`язкових платежів і зборів):

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 27.100 (двадцять сім тисяч сто) грн 00 коп.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 29.810 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот десять) грн 00 коп.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30.000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.,

а всього - 86.910 (вісімдесят шість тисяч дев`ятсот десять) грн 00 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині відмовити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1.211,20 гривень.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код юридичної особи 40075815.

Суддя: