Рішення № 137374320, 04.06.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" червня 2026 р. Справа № 924/169/26

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., за участю секретаря судового засідання Лежніної Я.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати функції у спірних правовідносинах

1. Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, м. Ізяслав, Хмельницька область;

2. Ямпільської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області, с. Ямпіль, Шепетівський район, Хмельницька область

до

1. ОСОБА_1

2. Фермерського господарства "Соняшник плюс", с. Квітневе, Білогірський район, Хмельницька область

3. Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП", м. Миронівка, Обухівський район, Київська область

про розірвання договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсними договорів суборенди, зобов`язання звільнити та повернути земельні ділянки та скасування державної реєстрації права оренди та суборенди

Представники сторін:

від позивача 1 - не з`явився;

від позивача 2 - не з`явився;

від відповідача 1 - Дмитрук Ю.А., згідно з Ордером;

від відповідача 2 - Марущак О.В., згідно з Ордером;

від відповідача 3 - Лишак І.В., згідно з довіреністю;

від прокуратури - Нікітюк П.Г., згідно з посвідченням.

Рішення ухвалюється після оголошеної в судовому засіданні 28.05.2026 перерви.

У судовому засіданні 04.06.2026, відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою від 17.02.2026 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 10.03.2026. У підготовчих засіданнях 10.03.2026, 24.03.2026, 07.04.2026, 14.04.2026 та 28.04.2026 оголошувалась перерва до 05.05.2026. У підготовчому засіданні 05.05.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.05.2026. У судовому засіданні 28.05.2026 оголошено перерву до 04.06.2026.

Виклад позицій учасників справи, заяви, клопотання.

До Господарського суду Хмельницької області 13.02.2026 надійшла позовна заява Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області та Ямпільської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Соняшник плюс" та Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" про розірвання договорів оренди земельних ділянок №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №2ФГ-Ю від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №6ФГ-Б від 12.06.2014, №1ФГ-М від 10.02.2014, визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014, №4ФГ-Б/С від 06.03.2014, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, №6ФГ-Б/С від 15.06.2014, №1ВГ-СМ/С від 06.03.2014, зобов`язати звільнити та повернути земельні ділянки 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:0900, 6820386200:02:007:0029, та скасувати державну реєстрації права оренди та суборенди за зазначеними земельними ділянками.

Обґрунтовуючи подану позовну заяву прокурор зазначає, що Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області упродовж 2013-2014 років за спрощеною процедурою (без торгів) надано ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельні ділянки загальною площею 203,6613 га, що розташовані на території колишнього Білогірського та Ізяславського районів, Хмельницької області (земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099, 6820386200:02:007:0029). Після чого між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 укладено 6 договорів оренди вказаних вище земельних ділянок. Відповідно до п.п. 1, 8, 15 договорів оренди вищевказані земельні ділянки передано ОСОБА_1 в користування для ведення фермерського господарства строком на 20 та 25 років відповідно. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.12.2025 після укладення договорів оренди ще до створення фермерського господарства ОСОБА_1 уклав 6 Договорів суборенди цих земельних ділянок із ПрАТ "Зернопродукт МХП". На даний час відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099, 6820386200:02:007:0029, загальною площею 203,6613 га перебувають в оренді ОСОБА_1 та в суборенді ПрАТ "Зернопродукт МХП". Водночас, зазначає прокурор, фермерське господарство "Соняшник плюс", засновником якого є ОСОБА_1 , зареєстровано лише 09.11.2015, тобто більше ніж через півтора року після одержання земельних ділянок в оренду. Отже, підсумовує прокурор, в порушення вимог законодавства, з часу укладення договорів оренди (лютий, березень, червень 2014 року) та на даний час спірні земельні ділянки орендарем для ведення фермерського господарства не використовуються та передані в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП", що свідчить про використання цих земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Прокурор звертає увагу суду, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з конкретною метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницької діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі. Однак, в порушення вимог законодавства, ОСОБА_1 після отримання земель в оренду на пільговій основі, без аукціону (торгів), самостійно фермерством не займається та лише через 1,5 року, після здачі в суборенду вказаних земель, формально створив фермерське господарство "Соняшник плюс", яке свою діяльність на цих землях не здійснює. У спірних правовідносинах, ПрАТ "Зернопродукт МХП" фактично набуло право користування земельними ділянками державної (комунальної) власності без проведення земельних торгів, що є порушенням вимог ст.116, 118, 121, 124, 134 ЗК України. Проведення таких торгів відповідно до законодавства значно збільшило б надходження коштів за оренду земельних ділянок до місцевого бюджету.

Вказує, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Ізяславської міської та Ямпільської селищної рад зумовлене тривалою бездіяльністю зазначених органів місцевого самоврядування щодо захисту порушених інтересів держави. Незважаючи на поінформованість про встановлені порушення, Ізяславська міська та Ямпільська селищна ради більше чотирьох місяців не здійснили жодних процесуальних дій для відновлення порушених прав, чим фактично допустили бездіяльність. У відповідях на листи обласної прокуратури, зазначені ради офіційно повідомили про небажання звертатися до суду та відсутність планів щодо захисту інтересів держави.

Окрім того, з метою ефективного захисту порушених прав прокурор вказує, відповідно до вимог законодавства, ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). З урахуванням викладеного, вказує, що скасування державної реєстрації права оренди та суборенди спірної земельної ділянки, є належним способом захисту, і такі вимоги є похідними від вимог про розірвання договору оренди землі та визнання недійсним договору суборенди, та є правомірними.

05.03.2026 ПрАТ "Зернопродукт МХП" подано до суду відзив на позовну заяву у справі, де зазначив, що згідно з умовами договорів оренди, орендар має право передавати земельні ділянки в суборенду іншим особам. Вказав, що земельні ділянки використовувалися за цільовим призначенням, зміни цільового призначення спірних земельних ділянок не проводилось. Зауважив, що строків для реєстрації фермерського господарства законодавством не встановлено. Звернув увагу суду, що в матеріалах справи відсутні будь-які акти складені уповноваженими особами з питань контролю за охороною та використанням земель, які б підтвердили факт нецільового використання землі. Зазначив, що питання визначення порядку використання земель в межах цільового призначення "земель сільськогосподарського призначення" відносилось до дискреційних повноважень орендаря, і орендар самостійно та на власний розсуд мав право визначати, яким чином йому використовувати землю, обмежень на орендовані земельні ділянки згідно з умовами договорів оренди встановлено не було. Вказав, що належних доказів порушення вимог відповідачем ФГ "Соняшник плюс" ст. 96 ЗК України також надано не було.

Також, у відзиві на позовну заяву ПрАТ "Зернопродукт МХП" просить застосувати наслідки спливу позовної давності у справі. В обґрунтування своєї заяви відповідач 3 зазначив, що договори оренди та суборенди, які оспорює прокурор, були укладені та зареєстровані ще у лютому 2014 року, отже загальна позовна давність у три роки спливла в лютому 2017 року, а посилання прокурора на те, що про порушення йому стало відомо лише з 2025 року не відповідає межам його повноважень, відповідно до яких прокурор мав бути обізнаним про відповідне правопорушення.

Окрім того, відповідач 3 зауважив, що суборенда не є зміною цільового призначення, ПрАТ "Землепродукт МХП" використовує ці землі виключно для вирощування зернових та технічних культур. Жодних ознак нецільового використання (забудови, видобутку копалин, заліснення) не виявлено. Зазначив, що держава та територіальна громада протягом 12 років (2014 2026) без жодних претензій приймали орендну плату від відповідачів. Більше того, громади Ізяслава та Ямполя включали ці надходження у свої бюджети та планували витрати на соціальну сферу. Раптове подання позову про розірвання договорів через 12 років є проявом недобросовісної поведінки позивача. Втручання держави у право оренди відповідачів через 12 років не відповідає критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Вважає, що вимоги позовної заяви суперечать волі позивачів, які відмовилися від претензій. Отже, підсумував відповідач 3, позовна заява прокурора є спробою переглянути результати законної господарської діяльності за останні 12 років. Відсутність реальних збитків державі (оренда платиться, земля обробляється), сплив позовної давності та недобросовісна поведінка органів влади унеможливлюють задоволення цього позову.

13.03.2026 прокуратурою подано відповідь на відзив на позовну заяву представника відповідача ПрАТ "Хмельницькзернопродукт МХП", де вказав, що твердження представника ПрАТ "Зернопродукт МХП" щодо дотримання вимог законодавства та правомірності суборенди земельних ділянок для ведення фермерського господарства з посиланням на п.п. 26, 32 Договорів оренди, якими встановлено, що на орендовані земельні ділянки не встановлено обмеження (обтяження) та орендар має право передавати земельну ділянку в суборенду іншим особам, а також з посиланням на ст. 14 Закон України "Про фермерське господарство", ст.ст. 13, 14, 19 Закону України "Про оренду землі" є хибними. Пояснив, що зазначені норми стосуються загального порядку передачі в суборенду орендованих земельних ділянок, тоді як спеціальним нормативним актом у сфері регулювання діяльності фермерських господарств є Закон України "Про фермерське господарство". Звертає увагу, що у спірних правовідносинах, обов`язок забезпечувати використання земельних ділянок за визначеним видом цільового призначення (видом використання), а саме: "для ведення фермерського господарства" стосується безпосередньо та виключно орендаря за договорами оренди землі, і навіть за наявності у договорі оренди землі права на передачу земельної ділянки в суборенду, дотримання такого обов`язку у будь-якому разі порушується, навіть якщо вид використання та цільове призначення земельної ділянки за договором суборенди не змінюються.

Прокурор вказав, що землі фермерського господарства надаються для ведення фермерського господарства з метою розвитку малого та середнього аграрного підприємництва, а не забезпечення земельним банком великих агрохолдингів.

Зауважив, що в даному випадку йде мова про так зване триваюче правопорушення, оскільки ПрАТ "Зернопродукт МХП" понині фактично володіє і користується спірними земельними ділянками, а тому власник може пред`явити позов у будь який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав і в цьому випадку позовна давність не застосовується.

20.03.2026 (07.04.2026, 13.04.2026) до суду надійшла заява Ізяславської міської ради про проведення засідання за відсутності учасника справи, у якій позивач 1 також повідомив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

23.03.2023 ПрАТ "Зернопродукт МХП" подано до суду заперечення на відповідь на відзив, де представник відповідача 3 зазначив, що прокурор повинен довести саме зміну виду використання або фактичне нецільове використання земельних ділянок. Право суборенди є похідним від права оренди, тому сам факт передачі земельних ділянок в суборенду не є порушенням. Суборенда не є способом набуття права на землю від держави, а отже не потребує проведення аукціону. Передача земель у користування іншому суб`єкту не виключає здійснення господарської діяльності та не є автоматичним доказом порушення умов договору. Вважає, що у даній справі прокурор не довів неможливість захисту інтересів відповідними радами та наявність виключних підстав для свого втручання, а також не доведено шкоди, істотності порушення та неможливості досягнення цілей договору.

22.04.2026 ФГ "Соняшник плюс" подано до суду відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача 2 зазначив, що відповідно до умов договору оренди на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб. Вказав, що жодних строків на реєстрацію ФГ не встановлено та не передбачено, вимог землекористування не порушено, фермерське господарство має право відчужувати своє майно іншим юридичним та фізичним особам, відповідачами істотних умов договорів оренди не порушено, доказів порушення порядку чи зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває в оренді ФГ "Соняшник плюс" позивачем не надано. Також відповідач 2 зазначає, що прокурор у 2020 році вже звертався з ідентичним позовом до Господарського суду Хмельницької області, яким було відмовлено заступнику прокурора Хмельницької області у задоволенні позову у зв`язку з пропущеними строками позовної давності (справа №924/602/20). Просить відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Також, 27.04.2026 до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, де відповідач 1 заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив таке: жодних строків на реєстрацію ФГ не встановлено та не передбачено, фермерське господарство, як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для створення товарного сільськогосподарського виробництва; відсутні будь-які акти складені уповноваженими особами з питань контролю за охороною та використанням земель, які б підтвердили факт нецільового використання землі; доказів порушення порядку чи зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває в оренді ОСОБА_1 позивачем не надано; позивачем не доведено, що за час оренди земельної ділянки відповідачі порушили умови договору оренди. Просить відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

28.04.2026 та 01.05.2026 прокуратурою подано до суду відповідь на відзиви представників ФГ "Соняшник плюс" та ОСОБА_1 , у якому прокурор вказав, що вважає доводи відповідачів необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами та такими, що не впливають на правильне вирішення спору по суті. Прокурор повторно зауважив, що оскільки спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення, а визначеним видом їх використання є ведення фермерського господарства, то такі землі мають використовуватись виключно в межах вимог щодо користування такими землями. Вказав, що використання спірних земельних ділянок товариством кваліфікується як використання не за цільовим призначенням, орендар наділений правом лише самостійно господарювати на земельних ділянках. Наголосив, що справа №924/605/20 та дана справа не є тотожними ані за предметом позову, ані за підставами позову, ані за фактичними обставинами, а тому не може прийматися судом до уваги при розгляді даної справи, в тому числі щодо застосування строків позовної давності. Зауважив, що у даній справі має місце триваюче порушення прав територіальних громад, тому позовна давність застосуванню не підлягає.

04.05.2026 та 05.05.2026 до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив) від ФГ "Соняшник плюс", ОСОБА_1 та ПрАТ "Зернопродукт МХМ", представниками відповідачів вказано, що: прокурором не спростовано обставини та правові аргументи, наведені відповідачами у відзивах; посилання прокурора на триваючий характер правопорушення фактично спрямоване на уникнення застосування строків позовної давності, однак не підтверджене належним правовим обґрунтуванням, при цьому обізнаність уповноважених органів про укладення спірних договорів у попередні роки має істотне значення для визначення початку перебігу позовної давності, відповідь прокуратури: не містить належного спростування доводів відповідачів; ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права; не підтверджена належними та допустимими доказами.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Позивачі 1, 2 в судове засідання 04.06.2026 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується надісланням ухвали суду від 28.05.2026 до електронного кабінету позивача 2 та повідомлення представника позивача 1 в судовому засіданні 28.05.2026, в режимі відеоконференцзв`язку. Окрім того, 03.06.2026 Із`яславською міською радою подано до суду заяву про розгляд справи без участі представника, де також зазначено, що позивач 1 позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представники відповідачів 1, 2, 3 присутні в судовому засіданні 04.06.2026 проти задоволення позову заперечили, з підстав наведених у поданих ними відзивах та інших поясненнях по справі.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області упродовж 2013-2014 років надано ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 203,6613 га, що розташовані на території колишнього Білогірського та Ізяславського районів, Хмельницької області (земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099, 6820386200:02:007:0029), для ведення фермерського господарства.

В подальшому, між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 було укладено 6 договорів оренди вказаних вище земельних ділянок, а саме:

договір оренди землі № 1ФГ-М від 10.02.2014 земельної ділянки площею 90.0 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівської сільської ради Білогірського району, строком на 25 років;

договір оренди землі № 2ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 13.0 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

договір оренди землі № 3ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

договір оренди землі № 4ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 18.5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

договір оренди землі № 5-ФГ/Б від 12.06.2014 земельної ділянки площею 13.5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

договір оренди землі № 6-ФГ/Б від 12.06.2014 земельної ділянки площею 18.6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

Відповідно до пунктів 1, 8 договорів оренди вищевказані земельні ділянки передано ОСОБА_1 в строкове платне користування для ведення фермерського господарства строком на 20 та 25 років відповідно.

Згідно з пунктом 14 договорів земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарських культур.

Цільове призначення земельних ділянок: Землі сільськогосподарського призначення 01.02 для ведення фермерського господарства (пункти 15 договорів).

Умови збереження стану об`єкта оренди: не застосовувати дії, що призведуть до зниження родючості земельної ділянки та зміни її цільового призначення (пункт 16 договорів).

Пунктом 30 договорів оренди передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно договору оренди.

Орендар земельної ділянки має право, зокрема: самостійного господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; передавати земельну ділянку у суборенду іншим особам; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсягу передбаченому законом або договором оренди землі (п. 32 договорів).

Орендар земельної ділянки зобов`язаний, з поміж іншого - виконувати щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (пункт 33 договорі).

Дія договору припиняється шляхом його розірвання зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (пункт 38 договорів).

Договори підписані сторонами та скріплені відтиском печатки орендодавця.

Сторонами складено акти приймання-передачі вказаних земельних ділянок до вищезазначених договорів оренди.

В подальшому між ОСОБА_1 (орендар) та ПрАТ "Зернопродукт МХП" (суборендар) укладено договори суборенди вказаних вище земельних ділянок, а саме:

- договір суборенди землі № 1ВГ-СМ/С від 20.02.2014, згідно п.п. 1.1, 2.1 якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 90 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029, для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівецької сільської ради Білогірського району строком на 25 років;

- договір суборенди землі № 2ФГ-Б/С від 06.03.2014, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 13 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі № 4ФГ-Б/С від 06.03.2014 про передачу в суборенду земельної ділянки площею 18,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі № 5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 про передачу у суборенду земельної ділянки площею 13,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі № 6-ФГ/Б/С від 15.06.2014, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 18,6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

На виконання вказаних договорів суборенди між сторонами підписано акти приймання - передачі земельних ділянок та акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право оренди та суборенди вказаних земельних ділянок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 від 30.12.2025 № 459001933.

Окрім того, згідно з зазначеним вище витягом, на даний час власником 5 земельних ділянок за кадастровими номерами 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099 є територіальна громада - Ізяславська міська рада, а власником земельної ділянки за кадастровим номером 6820386200:02:007:0029 є Ямпільська селищна рада.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.12.2025 фермерське господарство "Соняшник Плюс" (код 40110519) зареєстровано 09.11.2015. Засновником та керівником юридичної особи є ОСОБА_1

01.09.2025 Хмельницька обласна прокуратура, листом №15/1-1112-25 звернулась до Ямпільської селищної ради та Ізяславської міської ради, де вказала про отримання ОСОБА_1 земельних ділянок за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, які орендар передав в суборенду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва суб`єкту господарювання ПрАТ "Зернопродукт МХП", яке не є фермерським господарством та не могло використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Прокуратура просила повідомити про намір звернутися до суду з позовом про повернення спірних земельних ділянок.

Ямпільська селищна рада листом від 08.09.2025 № 1303/02-24 повідомила, що не зверталась та не буде звертатися до суду з приводу незаконної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки з 6820386200:02:007:0029 в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Листом від 29.09.2025 №3005/03/14 Ізяславська міська рада повідомила, що рада буде самостійно звертатися до суду з даного приводу у майбутньому.

10.12.2025 Хмельницька обласна прокуратура повторно звернулась до Ізяславської міської ради з проханням повідомити чи звернулася рада до суду з позовом про повернення спірних земельних ділянок.

Листом від 18.12.2025 № 4025/03-14 Ізяславська міська рада повідомила прокуратуру, що міська рада не зверталась до суду з відповідним позовом до ОСОБА_1 та ПрАТ "Зернопродукт МХП".

03.02.2026 листами №15/1-787Вих-26 та №15/1-786Вих-26, на виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Хмельницька обласна прокуратура звернулась до Ізяславської міської ради та Ямпільської селищної ради з повідомленням про пред`явлення вказаної позовної заяви до суду.

13.02.2026 заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся з даним позовом до суду, де просить розірвати договори оренди земельних ділянок №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №2ФГ-Ю від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №6ФГ-Б від 12.06.2014, №1ФГ-М від 10.02.2014 укладені між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , визнати недійсними договори суборенди земельних ділянок №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014, №4ФГ-Б/С від 06.03.2014 укладені між , №2ФГ-Б/С від 06.03.2014, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, №6ФГ-Б/С від 15.06.2014, №1ВГ-СМ/С від 06.03.2014, зобов`язати звільнити та повернути земельні ділянки 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:0900, 6820386200:02:007:0029, та скасувати державну реєстрацію права оренди та суборенди за зазначеними земельними ділянками, з підстав порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство", щодо цільового використання земель наданих фізичній особі для створення та ведення фермерського господарства.

Дослідивши наявні в справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і у порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з ч.3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України).

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц від 05.10.2022 у справах №923/199/21.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником 5 земельних ділянок за кадастровими номерами 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1099 є територіальна громада - Ізяславська міська рада, а власником земельної ділянки за кадастровим номером 6820386200:02:007:0029 є Ямпільська селищна рада (інформаційна довідка від 30.12.2025 № 459001933).

Пунктами 4 п.1 ч.1 ст.38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 15 ст. 42 зазначеного Закону, сільський, селищний, міський голова звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів. З наведених норм права вбачається, що Ізяславська міська рада та Ямпільська селищна рада є розпорядниками земельних ділянок і майном, яке на них розташоване, та наділена повноваженнями звертатись до суду, якщо це необхідно для захисту прав комунальної власності на нерухоме майно.

Спірні земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів на території Білогородського старостинського округу Ізяславської міської територіальної громади та Миклашівського старостинський округ Ямпільської селищної територіальної громади Шепетівського району, а зважаючи на положення пункту 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, який набрав чинності 27.05.2021, в якому визначено, що з дня набрання ним чинності землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, ці земельні ділянки належать до земель комунальної власності Ізяславської міської ради та Ямпільської селищної ради, які є уповноваженими державою органами здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зверненню прокурора до суду з позовом у даній справі передувало направлення до Ямпільської селищної ради та Ізяславської міської ради листів від 01.09.2025, за № 15/1-1112-25 із інформацією про отримання ОСОБА_1 земельних ділянок за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та формальному створенні фермерського господарства для роботи якого вони не використовувались через передачу їх в суборенду, а також щодо наміру звернутися до суду з позовом про повернення спірних земельних ділянок.

Ямпільська селищна рада листом від 08.09.2025 № 1303/02-24 повідомила, що не зверталась та не буде звертатися до суду з приводу незаконної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки з 6820386200:02:007:0029 в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Листом від 29.09.2025 №3005/03/14 Ізяславська міська рада повідомила, що рада буде самостійно звертатися до суду за даного приводу у майбутньому. Однак, на повторний запит обласної прокуратури (від 10.12.2025, за № 15/1-1112-25), листом від 18.12.2025 № 4025/03-14 Ізяславська міська рада повідомила, що міська рада не зверталась до суду з відповідним позовом з підстав, викладених в листі Хмельницької обласної прокуратури.

На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", Хмельницькою обласною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, повідомлено Ізяславську міську раду та Ямпільську селищну раду про представництво прокуратурою інтересів держави відповідними листами.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду.

Щодо суті спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також - договором оренди землі.

Нормами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Нормами ст. 25 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, водночас орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Частиною 2 статті 18 ЗК України визначено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Поділ земель України за основним цільовим призначенням на категорії врегульовано у ч. 1 ст. 19 ЗК України, серед яких виділено землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані, в тому числі для виробництва сільськогосподарської продукції, до яких належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч. 3 статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено поняття фермерського господарства. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Згідно з ст. 8 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону України "Про фермерське господарство" викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18 і суд враховує такий висновок відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.4 ст. 236 ГПК України.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18 та від 01.04.2020 р. у справі № 320/5724/17.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 р. у справі № 922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю, як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

З аналізу норм статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 на умовах договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014, №2ФГ-Б від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 передані ОСОБА_1 у строкове платне користування (оренду) із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Надавши оцінку умовам укладених договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014, №2ФГ-Б від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 відповідно до наведених вище вимог чинного законодавства, суд відзначає, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі.

Як вбачається із матеріалів справи, земельні ділянки, передані в оренду ОСОБА_1 за договорами оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014, №2ФГ-Б від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №6-ФГ/Б від 12.06.2014, надані для ведення фермерського господарства в межах категорії "землі сільськогосподарського призначення".

У пунктах 15, 16 спірних договорів оренди землі сторонами погоджено умови використання земельних ділянок, зокрема, сторони визначили, цільове призначення земельних ділянок: землі сільськогосподарського призначення 01.02 Для ведення фермерського господарства. Умовою збереження стану об`єктів оренди, зокрема є - не застосовувати дій, що призведуть до зміни їх цільового призначення.

Пунктами 30 - 33 спірних договорів оренди землі сторонами визначено права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря - використання земельних ділянок за цільовим призначенням згідно з договором оренди; орендар земельних ділянок має право - самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; орендар земельної ділянки зобов`язаний - виконувати щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Отже, у спірних правовідносинах обов`язок забезпечувати використання земельних ділянок за визначеним цільовим призначенням (видом використання), а саме: "для ведення фермерського господарства" стосується безпосередньо та виключно орендаря за договорами оренди землі ОСОБА_1 .

В порушення вимог ст.14 Закону України "Про фермерське господарство", та п.п. 16, 32, 33 договору оренди, ОСОБА_1 , передавав спірні земельні ділянки в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" за договорами №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, №4ФГ-Б/С від 03.03.2014, №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014, №6ФГ/Б/С від 15.06.2014 зі строком дії договорів - 20 та 25 років.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 перебувають в оренді ОСОБА_1 та в суборенді ПрАТ "Зернопродукт МХП".

Судом враховується, що у спірних правовідносинах ПрАТ "Зернопродукт МХП" фактично набуло право користування земельними ділянками державної (комунальної) власності без проведення земельних торгів, що є порушенням вимог ст.116, 118, 121, 124, 134 ЗК України. Проведення таких торгів відповідно до законодавства збільшило б надходження коштів за оренду земельних ділянок до місцевого бюджету.

Суд вважає, що підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок в оренду, а також передача земельних ділянок в суборенду та, відповідно, використання земель іншою юридичною особою, а не створеним ним фермерським господарством, свідчать про порушення мети з якою надавалася така земельна ділянка поза межами проведення аукціону (безкоштовно) на привілейованих умовах.

Згідно з ст.210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Укладені між ОСОБА_1 та ПрАТ "Зернопродукт МХП" договори суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 порушують публічний порядок, оскільки фактично передає земельні ділянки набуті поза процедурою аукціону для чітко визначеної мети - ведення фермерського господарства, у користування третій особі, яка могла б набути право користування нею лише на аукціоні.

У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, щодо застосування норм права, передбачених ч.ч. 1, 2 ст.228 ЦК України, договір суборенди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, є нікчемним.

При зазначених обставинах суд вважає, що позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними договорів суборенди землі №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, №4ФГ-Б/С від 03.03.2014, №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014, №6ФГ/Б/С від 15.06.2014 щодо передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровими номерами 6820386200:02:007:0029, 6822180700:03:006:1099, 6822180700:04:009:1000, 6822180700:03:006:1097, 6822180700:03:006:1098, 6822180700:03:006:0900 є правомірними та обґрунтованими.

Згідно приписів статті частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, позовні вимоги про зобов`язання ПрАТ "Зернопродукт МХП" звільнити та повернути територіальним громадам земельні ділянки передані за недійсними договорами суборенди також є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, суд зауважує, що навіть за наявності у договорах оренди землі умови про право на передачу земельної ділянки в суборенду, і призначення земельної ділянки за договором суборенди не змінюється, має місце недотримання обов`язку забезпечувати використання земельної ділянки за визначеним призначенням, а саме: "для ведення фермерського господарства" всупереч нормам ч. 1 ст. 24, ст. 25 Закону України "Про оренду землі".

Так, згідно з ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, а орендодавець, відповідно до ч. 1 ст. 24 цього Закону має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Наслідком невиконання орендарем обов`язку щодо використання земельних ділянок за призначенням (видом цільового призначення/видом використання) стало отримання ПрАТ "Зернопродукт МХП" у користування земельних ділянок, які він міг би отримати лише на конкурсній основі (за результатами аукціону).

Заперечення відповідача ОСОБА_1 про те, що конкретний строк для створення фермерського господарства не визначений законом чи договором, суд відхиляє, враховуючи, що такий строк має бути розумним, тобто - достатнім для створення та реєстрації фермерського господарства. Натомість ОСОБА_1 після укладення договорів оренди, ще до створення фермерського господарства, уклав шість договорів суборенди спірних земельних ділянок, використавши об`єкти оренди виключно з метою одержання коштів від передачі земельних ділянок в суборенду іншому товариству - ПрАТ "Зернопродукт МХП", створивши Фермерське господарство "Соняшник плюс" лише 09.11.2015 (більше ніж через півтора року після одержання земельних ділянок в оренду), яке і станом на дату подачі даної позовної заяви не використовує спірні земельні ділянки у своїй діяльності.

Підсумовуючи, не створення ОСОБА_1 фермерського господарства в розумний строк та передача наданих для ведення фермерського господарства земельних ділянок в суборенду іншому суб`єкту господарювання оцінюється судом, як використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014, №2ФГ-Б від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №6-ФГ/Б від 12.06.2014.

Аналогічні висновки про те, що передача орендарем земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, в суборенду іншому суб`єкту господарювання кваліфікується як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі, викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21 та від 12.05.2026 у справі №906/24/25, правовідносини в якій є аналогічними правовідносинам у даної справи.

Частинами 1, 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Критерієм істотного порушення договору закон визначає таке порушення договору однією зі сторін, яке викликає для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Виходячи з системного аналізу наведених норм земельного законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також норми ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають норми ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Аналогічні правові висновки, які мають загальний характер щодо тлумачення застосування норм ч. 2 ст. 651 ЦК України, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 р. у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 р. у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 р. у справі № 3-143гс14, у яких, крім наведеного, зазначено, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

Судом встановлено, що у цій справі орендодавець надав орендарю земельну ділянку саме для ведення фермерського господарства, а не з метою подальшого передання орендарем такої земельної ділянки в суборенду іншим особам, які не мають права на користування землями комунальної власності поза конкурсною процедурою. Тобто метою договору було подальше створення фермерського господарства, як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки, і використання землі всупереч такому цільовому призначенню є істотним порушенням легітимної мети договору, на яку орендодавець розраховував при укладенні договору.

Відповідно до вимог статті 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Умовами пунктів 38 спірних договорів оренди землі передбачено, що дія договорів припиняється шляхом їх розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договорами.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи, що умови договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014, №2ФГ-Б від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 передбачали особисте використання орендарем земельних ділянок, а чинне законодавство не передбачає наступне передання наданих для ведення фермерського господарства земельних ділянок іншому товариству в суборенду, яке мало б отримати їх на конкурсній основі, наведене свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем умов договорів.

Оскільки позовні вимоги про розірвання договорів оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014, №2ФГ-Б від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 є обґрунтованими, тому правовим наслідком розірвання даних договорів є звільнення та повернення Фермерським господарством "Соняшник плюс" спірних земельних ділянок її власнику, і такий спосіб визначено у п. 38 спірних договорів оренди землі, що відповідає нормам ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" та ч. 1 ст. 783 ЦК України.

З огляду на викладене позовні вимоги про звільнення та повернення спірних земельних ділянок саме Фермерським господарством "Соняшник плюс", а не ОСОБА_1 є обґрунтованими з урахуванням того, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (з 09.11.2015), до фермерського господарства перейшли правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельних ділянок його засновника.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дія Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. За змістом ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Оцінюючи обраний прокурором спосіб судового захисту порушеного права, суд враховує норми ч. 1, 2 статті 5 ГПК України, згідно з якими здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації речових прав за договорами суборенди землі №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, №4ФГ-Б/С від 03.03.2014, №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014, №6ФГ/Б/С від 15.06.2014 та за договорами оренди землі №1ФГ-М від 10.02.2014, №2ФГ-Б від 04.03.2014, №3ФГ-Б від 04.03.2014, №4ФГ-Б від 04.03.2014, №5-ФГ/Б від 12.06.2014, №6-ФГ/Б від 12.06.2014 є належним способом захисту, і такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними договорів суборенди землі та розірвання договорів оренди землі.

Водночас, відповідачами заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

В свою чергу, прокурор проти пропуску строку позовної давності заперечує, вказуючи, що в даному випадку має місце триваюче правопорушення.

Так, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.

При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Як вже було встановлено судом, спірні договори суборенди №1ВГ-СМ/С від 20.02.2014, №2ФГ-Б/С від 06.03.2014, №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, №4ФГ-Б/С від 03.03.2014, №5-ФГ/Б/С від 15.06.2014, №6ФГ/Б/С від 15.06.2014 були зареєстровані датами їх укладення 20.02.2014 -15.06.2014, тобто саме з зазначених дат держава в особі відповідного органу була обізнана про їх незаконність, і водночас про порушення умов спірних договорів оренди.

За встановлених обставин підставним є висновок, що позовна давність до позовних вимог про визнання недійсними договорів суборенди сплила 15.06.2017.

В свою чергу прокурор вказує, що строк позовної давності для звернення до суду ним не пропущено, оскільки, в даному випадку йде мова про так зване триваюче правопорушення, ПрАТ "Зернопродукт МХП" понині фактично користується спірними земельними ділянками, а тому власник може пред`явити позов у будь який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав і в цьому випадку позовна давність не застосовується.

Відповідачі заперечуючи проти таких доводів прокуратури, подаючи заяву про застосування наслідки спливу строків позовної давності зазначають, що прокурор у 2020 році вже звертався з ідентичним позовом до Господарського суду Хмельницької області, яким було відмовлено заступнику прокурора Хмельницької області у задоволенні позову у зв`язку з пропущеними стоками позовної давності (справа №924/602/20).

З огляду на що судом встановлено, що Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Фермерського господарства "Соняшник плюс" та Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок, які оскаржуються прокурором також у даній справі.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі №924/605/20 в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що спірні накази були прийняті з порушенням порядку, визначеного Законом України "Про фермерське господарство" щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тому вимоги прокурора про визнання їх недійсними є обґрунтованими. Також суд визнав обґрунтованими вимоги прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі, підставою для укладення яких були саме спірні накази. Однак, оскільки у даній справі прокурор не довів, а суд першої інстанції не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності, дійшов висновку відмовити в задоволенні даного позову з підстав спливу позовної давності.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021р. апеляційну скаргу Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі № 924/605/20 задоволено. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі №924/605/20 - скасовано. Прийняти нове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2021р. касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" задоволено. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 924/605/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання щодо дотримання строків звернення до суду за захистом порушених прав у наведеному випадку апеляційному господарському суду належало достеменно встановити коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення права держави на спірні земельні ділянки, чого проте судом зроблено не було.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 924/605/20 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 р. у справі №924/605/20 - залишено без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області - залишено без змін. Дослідивши причини пропуску строку позовної давності, колегія суддів прийшла до висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку. За таких обставин колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав, встановлених частиною 4 статті 267 ЦК України.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Згідно з висновками Великої палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.04.2019 року у справі №523/10225/15-ц та від 19.11.2019 року у справі №911/3677/17, позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 25.07.2018 року у справі №522/31199/13-ц, від 10.10.2019 року у справі №357/9126/17-ц, від 13.11.2019 року у справі №148/1923/16-ц, від 19.02.2020 року в справі №490/14627/14-ц, від 26.01.2022 року в справі №442/7773/17, від 25.10.2022 року в справі №686/25261/19, від 02.11.2022 року в справі №344/19567/19, від 22.02.2023 року в справі №686/18606/21.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16 зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Проаналізувавши зміст наведених положень законодавства, суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.

Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Позаяк, строк позовної давності до позовних вимог у даній справі, сплинув ще до звернення прокурора з позовом у справі №924/605/20 - 15.06.2017, що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд зауважує, що у 2020 році до Господарського суду Хмельницької області прокурор звернувся з позовом у справі №924/605/20 вже після спливу строку позовної давності, хоча про наявність спірних договорів суборенди та порушення умов договорів оренди прокуратурі було відомо ще у 2014 році, що підтверджується рішенням від 21.09.2020 у справі №924/605/20.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: "… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Отже, факт пропуску строку позовної давності щодо оскаржуваних договорів суборенди та оренди земельних ділянок у даній справі вже досліджувався та підтверджується рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 у справі №924/605/20 та повторного доведення не потребує.

За таких обставин, позовна давність, про яку заявлено відповідачами, підлягає застосуванню.

Доводи представника позивача 1 стосовно того, що земельні ділянки, які є об`єктами оскаржуваних договорів, було переведено з державної власності до комунальної, та у 2021 році зареєстровано право комунальної власності рад на спірні земельні ділянки, набуття Із`яславською міською радою права комунальної власності на спірні земельні ділянки, зміна форми власності, заміна особи орендодавця у спірних договорах оренди землі судом до уваги не приймаються, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У постанові від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. За таких обставин передача земельної ділянки з державної у комунальну власність не змінює початку перебігу позовної давності.

Отже, заміна орендодавця Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області на Ізяславську міську раду не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Строк позовної давності, який обчислюється з дати укладення оскаржуваних договорів оренди сплинув ще у 2017 році.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Європейським судом з прав людини у справах Semenon v Russia, Gavrilova v Russia надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили, надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V Greece); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.

З огляду на викладене вище всі інші доводи позивачів судом до уваги не приймаються.

За таких обставин, прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами. А тому пропуск прокуратурою строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складений 15.06.2026.

Суддя М.Є. Муха

Віддруковано 2 примірники: 1 - до матеріалів справи, 2 - ФГ "Соняшник плюс" - вул. Центральна, 18, с. Квітневе, білогірський район, Хмельницька обл., 30224, код 40110519.

Прокуратурі, позивачам 1,2, відповідачам 1, 3, рішення направлено до електронних кабінетів.