Рішення № 137370352, 15.06.2026, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/383/26

Номер провадження 2/289/840/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Кириленка О.О., розглянувши в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №8284286 від 10.01.2024 у розмірі 16384,20 грн. та судові витрати. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань та не погашає заборгованість за вказаним договором, що є підставою для позивача звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 05.03.2026 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.04.2026 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами у сумі 5824,20 грн за безпідставністю та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які понесені позивачем з 8000 грн до 500 грн. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначає, що заборгованість по процентам за вказаним кредитним договором має обраховуватись відповідно до встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної ставки 1%, а тому за цим кредитом вона становить 5250 грн. Представник відповідача вважає, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн є завищеною, оскільки є неспівмірною зі складністю справи, яка є типовою та нескладною (а.с. 53-61).

09.04.2026 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якому містяться доводи аналогічні тим, які зазначені у позові. Водночас, представник позивача звертає увагу суду на те, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу є співмірними зі складністю справи та відповідають критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг (а.с. 64-73).

Згідно заперечень на відповідь на відзив від 14.04.2026 представник відповідача, посилаючись на власні розрахунки, на відміну від відзиву, вже зазначає, що позивачем неправомірно нараховано проценти за користування кредитом на суму 6056,20 грн, а тому у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача цієї суми процентів просить відмовити (а.с. 76-80).

Розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.01.2024 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит №8284286 у відповідності до якого відповідач отримав кредит у сумі 5000 грн, строком до 24.04.2024. Проценти за користуванням кредитом складають: протягом пільгового періоду 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; протягом поточного періоду - 2,30 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також цим договором передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту у сумі 500 грн (а.с. 9-14).

Факт отримання відповідачем вказаного кредиту підтверджується матеріалами справи (а.с. 18, 74) та останнім не заперечується.

Відповідно до виписки по особовому рахунку за вказаним кредитним договором станом на 12.02.2026 заборгованість складає 16384,20 грн та складається з заборгованості по кредиту - 4800 грн, заборгованості по відсотках 11084,20 грн, заборгованості за комісією 500 грн (а.с. 20 на звороті).

Згідно договору відступлення права вимоги №106-МЛ від 28.05.2024 та витягу з реєстру боржників до нього позивач наразі є новим кредитором відповідача (а.с. 21-26).

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Встановлено, що вказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 975554.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Водночас, доказів погашення відповідачем тіла кредиту матеріали справи не містять.

Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту в сумі 4800 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам, то суд не погоджується ані з доводами представника позивача, ані з доводами представника відповідача та зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до копії військового квита відповідача та довідки військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2026 , ОСОБА_1 є військовослужбовцем з 02.11.2001 (а.с. 59-60).

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження №61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Надані відповідачем вказані документи, судом оцінюється як такі, що підтверджують наявність у ОСОБА_1 пільг щодо нарахування процентів за користування кредитом в розумінні пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, згідно положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, оскільки ОСОБА_1 є особою, яка відповідно до частини 15 статті 14 Закону №2011-ХІІ звільнений від сплати процентів за користування кредитом.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача за договором про надання кредиту комісії в сумі 500 грн задоволеними бути не можуть із таких мотивів.

Відповідно до частин першої та другої ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

За положеннями частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 13 липня 2022 року в справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник із метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин, стягнення з відповідача комісії за надання кредиту є неправомірним, а така вимога не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування» та усталеній практиці Верховного Суду.

Представник позивача при зверненні до суду з даним позовом також просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн.

Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (частина третя статті 137 ЦПК України)

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною четвертою, п`ятою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на складність справи, яка є не складною та розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та зважаючи на виконані адвокатом роботи, ціну позову та розмір задоволених вимог, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3000 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на 29%, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 772,09 грн.

Керуючись ст. ст. 204, 525, 526, 610, 611, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, 28 корпус, м. Львів, 79029, код ЄДРПОУ 35234236) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №8284286 від 10.01.2024 в розмірі 4800 грн, яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4800 грн, а також судовий збір у розмірі 772,09 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО