Рішення № 137363641, 19.05.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/31/24 2/335/668/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Муленко Я. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради, про стягнення заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Комунального підприємства «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради: заборгованість із заробітної плати за період з 22 січня до 27 травня 2022 року в розмірі 111 956,37 грн; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати заробітної плати за період з 01 грудня 2021 року до 27 травня 2022 року в розмірі 3 969,48 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку з 28 травня 2022 року до дня ухвалення рішення в справі, розмір якого станом на 31 грудня 2023 року становив 533 860,32 грн; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 90 539,27 грн; суму вихідної допомоги в розмірі 26 499,30 грн; суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн; моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до рішення Запорізької обласної ради сьомого скликання від 30 листопада 2017 року № 1 він з 01 грудня 2017 року призначений на посаду директора КП «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради. Між Запорізькою обласною радою та ним 01 грудня 2017 року строком на 5 (п`ять) років укладено відповідний контракт, яким встановлено посадовий оклад у розмірі 11 583,52 грн. У подальшому між Запорізькою обласною радою та ним було укладено шість додаткових угод до контракту, якими, окрім інших змін, збільшувався розмір посадового окладу, що за додатковою угодою до контракту від 01 квітня 2020 року № 6 склав 26 499,30 грн.

Згідно з пунктом 8 рішення Запорізької обласної ради восьмого скликання від 15 лютого 2022 року № 10 про припинення КП «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до КП «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради його звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) 27 травня 2022 року.

У період з 01 лютого 2020 року до 27 травня 2022 року він жодного разу не отримував заробітну плату, розрахунок при звільненні з ним не проведено.

31 травня 2022 року заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/1062/22 стягнуто з КП «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 01 лютого 2020 року до 21 січня 2022 року в розмірі 623 279,21 грн з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат за період з 01 лютого 2020 року до 30 листопада 2021 року в розмірі 39 548,92 грн; моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Станом на грудень 2023 року розрахунок при звільненні з ним не проведено.

У зв`язку з цим, на думку позивача, з урахуванням положень статей 40, 83, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, відповідної практики Верховного Суду він має право на отримання від відповідачів у солідарному порядку вказаних вище виплат.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач посилався на те, що тривале емоційне напруження через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до його моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами його законних прав на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат при звільненні призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Він був позбавлений свого законного джерела доходу, а отже, засобів для існування, що також завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює в 5 000,00 грн.

06 серпня 2024 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КП «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 111 956,37 грн заборгованості із заробітної плати за період з 22 січня до 27 травня 2022 року (без урахування податків та обов`язкових платежів); 602,88 грн індексації заробітної плати за період з лютого 2020 року до травня 2022 року (без урахування податків та обов`язкових платежів); 26 499,30 грн вихідної допомоги (без урахування податків та обов`язкових платежів); 3 969,48 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (з урахуванням податків та обов`язкових платежів); 160 228,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без урахування податків та обов`язкових платежів). У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

12 листопада 2024 року постановою Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року залишено без змін.

20 серпня 2025 року постановою Верховного Суду частково задоволено касаційну скаргу представника позивача адвоката Сідельнікової О. Л. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

15 вересня 2025 року справа надійшла до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя.

Ухвалою судді від 19 вересня 2025 року відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 29.10.2025 за клопотанням представника позивача витребувано з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради інформацію та докази, що її підтверджують, відносно того, чи проводилися виплати позивачу на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2024 у справі № 335/31/24.

17.11.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача, посилаючись на вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України, зазначала, що рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2024 та постанову Запорізького апеляційного суду від 12.11.2024 відповідачами в частині стягнення заробітної плати не виконано, у зв`язку з чим розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на 17.11.2025 становить 1 171 131,84 грн. із розрахунку 906 робочих днів (з 28.05.2022 по 17.11.2025) х 1 292,64 грн. (середньоденна заробітна плата).

Щодо стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, представник, посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки», зазначила, що позивач з 01.01.2019 і по день звільнення 27.05.2022 жодного дня не перебував у щорічній відпустці, у зв`язку із чим на його користь підлягає стягненню компенсація за 82 невикористані дні щорічної відпустки, розмір якої становить 90 539,27 грн. із розрахунку 26 499,30 грн. (посадовий оклад відповідно до додаткової угоди № 6 від 01.04.2020 до контракту / 24 дні відпустки) х 82 дні невикористаної відпустки.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. представник, посилаючись на вимоги ст. 237-1 КЗпП України, зазначила, що тривале емоційне напруження позивача через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до його моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат при звільненні, яка триває з моменту після звільнення з 28.05.2022, призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач був позбавлений свого законного джерела доходу, а отже, позивач був позбавлений засобів для існування, що також завдало йому моральної шкоди.

Посилаючись на вищевказані обставини, представник позивача просила суд позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Ухвалою суду від 08.12.2025 застосовано до відповідача Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради заходи процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу, стягнуто в дохід державного бюджету на користь Державної судової адміністрації України штраф у сумі 908,40 грн. Роз`яснено Комунальному підприємству «Універс» Запорізької обласної ради, що застосування заходів процесуального примусу не звільняє від виконання обов`язку щодо надання витребуваних ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року документів.

19.12.2025 від представника КП «Універс» ЗОР надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких представник зазначає, що пояснення зводяться до повторного викладення правових доводів, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції та яким надано належну правову оцінку, зокрема в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за весь заявлений період, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та відшкодування моральної шкоди.

Позивач не довів, що невиплата грошових сум після часткового виконання судового рішення була зумовлена саме протиправною бездіяльністю відповідача, а не об`єктивними обставинами, пов`язаними з процедурою правонаступництва, виконанням судових рішень у примусовому порядку та особливостями фінансування комунального підприємства.

Заявлена представником позивача до стягнення сума середнього заробітку у розмірі понад 1 100 000,00 грн. є явно неспівмірною як із розміром основної заборгованості, так і з імовірними майновими втратами позивача. Безпідставним є й визначення позивачем періоду нарахування середнього заробітку до 17.11.2025 без урахування факту часткового виконання судового рішення та припинення триваючого порушення в цій частині.

Щодо вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували кількість таких днів та факт їх невикористання протягом відповідного періоду. Відсутні графіки відпусток, табелі обліку робочого часу, накази чи інші первинні документи, які б дозволяли суду встановити відповідні обставини.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, вона ґрунтується виключно на загальних твердженнях і не підтверджена жодними доказами наявності моральних страждань, їх інтенсивності чи причинно-наслідкового зв`язку з діями відповідачів.

З огляду на вищевикладене у запереченнях, представник вважав, що підстави для задоволення заявлених позивачем вимог у повному обсязі відсутні, а у разі прийняття рішення про задоволення таких вимог, просив змінити їх розмір з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Ухвалою суду від 19.12.2025 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

19.01.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, з яких вбачається, що 28.12.2025 відповідачем КП «Універс» ЗОР було частково виконано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2024 у справі № 335/31/24 в загальному розмірі 142 065,05 грн., яка складається із заборгованості із заробітної плати за період з 22.01.2022 по 27.05.2022 у розмірі 111 956,37 грн., 602,88 грн. індексації заробітної плати за період з лютого 2020 року по травень 2022 року, 26 499,30 грн. вихідної допомоги, 3 056,50 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. З урахуванням викладеного, просила суд позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 90 539,27 грн., відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку з 28.05.2022 по 28.12.2025 у розмірі 1 208 618,40 грн. задовольнити, та стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила його задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до рішення Запорізької обласної ради сьомого скликання від 30 листопада 2017 року № 1 з 01 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 призначений на посаду директора КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (т. 1 а.с. 15, зворот -16).

Між Запорізькою обласною радою та позивачем 01 грудня 2017 року строком на 5 (п`ять) років укладено відповідний контракт, яким встановлено посадовий оклад у розмірі 11 583,52 грн. У подальшому між Запорізькою обласною радою та позивачем було укладено шість додаткових угод до контракту, якими, окрім інших змін, збільшувався розмір посадового окладу, що за додатковою угодою до контракту від 01 квітня 2020 року № 6 склав 26 499,30 грн.

Пунктом 1 рішення Запорізької обласної ради восьмого скликання восьмої позачергової сесії від 15 лютого 2022 року № 10 припинено КП «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до КП «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради. Пунктом № 2 цього рішення визначено КП «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради правонаступником майна та усіх прав і обов`язків КП «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради.

Згідно з пунктом 8 рішення Запорізької обласної ради восьмого скликання від 15 лютого 2022 року № 10 про припинення КП «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до КП «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 27 травня 2022 року.

У день звільнення позивач був відсутній на робочому місці, у зв`язку з чим розрахунок з ним у порядку статті 116 КЗпП України проведений не був.

На початку липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної ради, КП «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування пункту рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розгляд якого відбувся в межах справи № 334/2260/22. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2024 року в справі № 334/2260/22 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2023 замінено боржника Комунальне підприємство «Готель «Україна» Запорізької обласної ради його правонаступником Комунальним підприємством «Універс» Запорізької обласної ради (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 13622246) у виконавчому провадженні № 69507416 з примусового виконання виконавчого листа № 334/1062/22, виданого на виконання рішення суду Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 31.05.2022 (т. 1 а.с. 49, зворот - 51).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 22.01.2022 до 27.05.2022 (без урахування податків та обов`язкових платежів) у розмірі 111 956,37 грн., 602,88 грн. індексації заробітної плати за період з лютого 2020 року по травень 2022 року (без урахування податків та обов`язкових платежів), 26 499,30 грн. вихідної допомоги (без урахування податків та обов`язкових платежів), 3 969,48 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (з урахуванням податків та обов`язкових платежів) та 160 228,90 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без урахування податків та обов`язкових платежів). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 2 а.с. 26-33).

Стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн.

Стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради в дохід держави судовий збір у розмірі 1 601,58 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12.11.2024 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року залишено без змін (т. 2 а.с. 83 -88).

Постановою Верховного Суду від 20.08.2025 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2024 та постанову Запорізького апеляційного суду від 12.11.2024 скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 201-208).

28.12.2025 КП «Універс» ЗОР на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2024 у справі № 335/31/24 в нескасованій частині сплачено позивачеві 142 065,05 грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, які зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно із частиною першою статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18).

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) виклала висновок про те, що за змістом норм статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист права звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року в цій справі в частині, яка набрала законної сили, встановлено, що відповідач не виконав вимоги трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Відповідач не довів обставин, які унеможливили своєчасну виплату позивачу належних йому сум при звільненні, визначених колективним договором, зокрема, що порушення строків виплати цих сум сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум.

Тому відповідач повинен відшкодувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, а отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законними та обґрунтованими.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права працівника на оплату праці.

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання у право, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Судом встановлено, що відповідач здійснив розрахунок з позивачем 28 грудня 2025 року. Таким чином, час затримки розрахунку тривав з 28.05.2022 (наступний день після звільнення позивача) до 28.12.2025 та складає 935 робочих днів (за графіком п`ятиденного робочого тижня з урахуванням дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якого протягом періоду дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 КЗпП України щодо святкових і неробочих днів).

Заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці до моменту звільнення склала 26 499,30 грн за 22 робочі дні у березні 2022 року та 26 499,30 грн за 21 робочий день у квітні 2022 року (з урахуванням приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022), яким було скасовано святкові та неробочі дні, а також перенесення вихідних). Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 232,52 грн.

Враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення (заборгованість із заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки); період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості (більше двох з половиною років); ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити його загальний розмір з 1 152 406,20 грн. до 400 000,00 грн., оскільки розрахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною з сумою всіх фактично невиплачених позивачеві при звільненні коштів. На переконання суду, стягнутої суми (400 000,00 грн.) буде цілком достатньо для компенсації всіх майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку.

Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд виходить з наступного.

Позивач у позовній заяві посилався на те, що в період з 01 січня 2019 року до 27 травня 2022 року (день звільнення) не перебував у щорічній відпустці, у зв`язку з чим на його користь підлягає стягненню компенсація за 82 невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 90 539,27 грн.

Згідно зі статтею 75 КЗпП України працівникові надається щорічна основна відпустка тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Аналогічна норма міститься й у статті 6 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон про відпустки).

Пунктом 3.5 контракту, укладеного між Запорізькою обласною радою та ОСОБА_1 від 01 грудня 2017 року, встановлено щорічну оплачувану відпустку тривалістю 24 календарні дні.

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічна норма міститься й у статті 24 Закону про відпустки.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 207/1385/16-ц та постанові Верховного Суду від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21 зазначено про те, що в справах, що випливають з трудових відносин, тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.

Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 758/9515/23).

Отже, посилання представника відповідача на те, що саме позивач має довести той факт, що він не використав право на відпустку і, відповідно, має право на її компенсацію при звільненні, не заслуговують на увагу, оскільки саме відповідачем не надано доказів того, що позивачем було використано своє право на відпустку під час роботи директором КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради.

Відтак, сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки складає 90 539,27 грн.

Вирішуючи позовну вимогу в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував тим, що тривале емоційне напруження через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до його моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами його законних прав на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат при звільненні призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Він був позбавлений свого законного джерела доходу, а отже, засобів для існування, що також завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює в 5 000,00 грн.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, наведені позивачем обґрунтування вимушених змін у його житті у зв`язку з затримкою здійснення з ним розрахунку при звільненні, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн. є розумним, справедливим та достатнім для поновлення порушених прав позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору, який стягується з відповідача в дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог у відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відшкодування моральної шкоди повному.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Позивача звільнено від сплати судового збору, у зв`язку із чим судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог має бути стягнутий на користь держави з відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат, відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження витрат на правову допомогу до суду позивач надав копії договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022, додаткової угоди від 02.01.2024 до договору про надання правової допомоги б/н, акта наданих послуг № 1 від 09.04.2024, договору про спільну діяльність від 28.01.2022 та витяг про АБ «Станіслава Гришина» з ЄДР (станом на 09.04.2024).

Судом установлено, що дані витрати пов`язані з розглядом цієї справи, є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, є неминучими (у зв`язку із виконанням умов договору про правничу допомогу). Тому суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат є обґрунтованим та доведеним, відтак підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також судом встановлено, що за подання касаційної скарги позивачем сплачено судовий збір в розмірі 10 777,20 грн.

Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (порушення вимог трудового законодавства), суд вважає за необхідне покласти на нього в повному обсязі понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги та на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 142, 263, 265, 272, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код 13622246, адреса: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 164) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 495539,27 грн., з яких 400000,00 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені (без урахування податків та обов`язкових платежів), 90539,27 грн. компенсація за невикористані дні щорічної відпустки (без урахування податків та обов`язкових платежів), 5000,00 грн. моральна шкода.

В задоволені решти вищезазначених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код 13622246, адреса: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 164) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмір 18777,20 грн., з яких 10777,20 грн. - витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, 8000,00 грн. витрати на оплату професійної правничої допомоги.

Стягнути з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код 13622246, адреса: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 164) в дохід держави судовий збір у розмірі 6385,67 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 червня 2026 року.

Суддя А.В. Стеценко