Рішення № 137357672, 05.06.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/393/26

Провадження № 2/331/1567/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючої судді КольцД.М.,

секретаря судового засідання Дорофєєвої М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Олександрівського районного суду міста Запоріжжя звернулась ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову зазначила, що 22.07.2025 року о 12-00 годин у м. Запоріжжя на вул. Перемоги, 57 водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN POLO державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснила зіткнення з транспортним засобом RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 належить позивачці, ОСОБА_1 .

Постановою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 11.08.2025 року ( ЄУН №335/7462/25) ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постанова набрала законної сили.

Позивачка 05.11.2025 року звернулась до страхової компанії відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ЄВРОІНС УКРАЇНА» з метою виплати їй страхового відшкодування, внаслідок чого страховою компанією була здійснена виплата у розмірі 142448,57 грн. Зазначає, що вказаної суми не достатньо для покриття матеріальної шкоди, нанесеної транспортному засобу. Згідно Звіту №269 про оцінку вартості матеріального збитку, зробленого на замовлення позивача, матеріальний збиток заданий автомобілю RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 181223,13 грн, яка складається з величини втрати товарної вартості 14326,42 грн та вартості відновлювального ремонту 166896,71 грн.

Для повного відшкодування завданої шкоди транспортному засобу RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 необхідно стягнути з особи винуватця ДТП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 14326,42 грн у вигляді втрати товарної вартості автомобіля. Крім того, позивачці, внаслідок пошкодження її транспортного засобу, було завдано моральну шкоду, яка полягала в перенесені стресу, душевних хвилюваннях, зміні способу життя. Розмір завданої моральної шкоди вона оцінює в 5000,00 грн.

Просить суд: стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ЄВРОІНС УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди у ромірі 24448,14 грн та 4000 грн витрати за складання звіту про оцінку, судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою від 21.01.2026 року відкрито позовне провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

06.02.2026 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами зазначає, що позивачем не надано належних доказів щодо моральної шкоди, завданої діями ОСОБА_3 . Медичні документи, які позивачем долучено до позову містять відомості щодо відсутності причин утворення ушкоджень, а також патологій, після проведених обстежень в медичних закладах.

11.02.2026 року від представника відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ЄВРОІНС Україна» надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, зазначає, що відповідачем було виплачено суму страхового відшкодування у розмірі 142448,57 грн, яку було вирахувано на підставі Звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №53067, позивачем не підтверджено належними засобами доказування реальна вартість відновлювального ремонту автомобіля. Також зазначає, що відповідач не зобов`язаний приймати до уваги наданий позивачем висновок ( звіт), адже законом визначений вичерпний перелік випадків, коли потерпілий має право самостійно обирати експерта для визначення розміру збитків. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

19.03.2026 року до суду надійшла заява про зміну позовних вимог, а саме. Відповідно до відповіді на адвокатський запит ПрАТ Страхова компанія «Євроінс Україна» від 12.01.2026 року вих. №21-ЮР за полісом № 223999197 від 22.07.2025 року страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб складає 160 000 грн. Враховуючи викладене розмір невідшкодованої матеріальної шкоди, завданої ДТП страховою компанією з урахуванням здійсненої виплати становить 17 552 грн. 00 коп. (160 000 ліміт відповідальності за шкоду завдану майну 142 448 страхове відшкодування виплачене СК = 17 552 грн. 00 коп.) Натомість у позовній заяві, ОСОБА_1 , просила стягнути із страхової компанії 24 448 грн. 14 коп., у зв`язку із цим позовні вимоги ОСОБА_1 до страхової компанії у цій частині підлягають зменшенню. Також, у позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути із ОСОБА_3 матеріальну шкоду завданої ДТП, у вигляді втрати товарної вартості автомобіля в розмірі 14 326 грн. 42 коп. Проте, враховуючи те, що сума страхового відшкодування не покриває повністю вартості відновлювального ремонту, то така різниця підлягає стягненню з ОСОБА_3 у розмірі 6 896 грн. 00 коп. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає збільшити позовні вимоги в частині стягнення із ОСОБА_3 вартості, шкоди завданої внаслідок ДТП, яка складається із втрати товарної вартості автомобіля в розмірі 14 326 грн. та вартості відновлювального ремонту у розмірі 6 896 грн. 71 коп, в іншій частині позовних вимог просила залишити без змін.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали.

Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Представник відповідача ПрАТ «СК «ЄВРОІНС Україна» в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника відповідача, в задоволенні позовних вимог просили відмовити.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи, на підставі доказів, які є в матеріалах справи, що відповідає положенню ч.3 ст. 211, ч.2 ст.247 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що по справі зібрано достатньо доказів для вирішення її по суті, додаткових заяв/клопотань про витребування доказів, їх подання сторони не заявили та не повідомили суд про причини неможливості подати/заявити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22.07.2025 у місті Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля позивачки RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіля VOLKSWAGEN POLO державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_3 ..

Постановою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 11.08.2025 року ( ЄУН №335/7462/25) ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постанова набрала законної сили.

Відповідно до з ч. 6ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_3 у вчинені ДТП є встановленою та не підлягає доведенню.

Позивачка звернулась до страхової компанії відповідача -Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ЄВРОІНС УКРАЇНА» з метою виплати їй страхового відшкодування, внаслідок чого страховою компанією була здійснена виплата у розмірі 142448,57грн.

Згідно Звіту №269 про оцінку вартості матеріального збитку від 22.07.2025, зробленого на замовлення позивача, матеріальний збиток заданий автомобілю RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 181223,13 грн: величина втрати товарної вартості становить 14326,42 грн, вартість відновлювального ремонту становить 166896,71 грн.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит ПрАТ Страхова компанія «Євроінс Україна» від 12.01.2026 року вих. №21-ЮР за полісом № 223999197 від 22.07.2025 року страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб складає 160 000 грн. Враховуючи викладене розмір невідшкодованої матеріальної шкоди, завданої ДТП страховою компанією з урахуванням здійсненої виплати становить 17 552 грн. 00 коп. (160 000 ліміт відповідальності за шкоду завдану майну 142 448 страхове відшкодування виплачене СК = 17 552 грн. 00 коп. Враховуючи те, що сума страхового відшкодування не покриває повністю вартості відновлювального ремонту, то така різниця підлягає стягненню з ОСОБА_3 у розмірі 6 896 грн. 00 коп

Відповідно до преамбули Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказаний нормативно-правовий акт регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку.

Керуючись нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач звернувся до «Страхова компанія «ЄВРОІНС УКРАЇНА» та надала усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у тому числі заяву про страхове відшкодування. Доказів того, що подано не повний пакет документів відповідачі суду не подали.

За результатами розгляду заяви про страхове відшкодування страховою компанією було здійснено розрахунок та виплачено погоджене між страховиком та потерпілою особою страхове відшкодування на користь позивача 142448,57 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Для визначення вартості збитку, позивач самостійно замовила проведення оцінки заподіяного матеріального збитку внаслідок ДТП.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували наявні в матеріалах звіт про визначення збитку, відповідачами суду не подано, не заявлено клопотань про призначення експертизи. Представник страхової компанії обмежився лише власними поясненнями, що звіт не є належним доказом.

Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Водночас відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Суд звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У даному випадку позивачем як потерпілою особою (власником майна) пред`явлено вимогу відповідачів про відшкодування залишку між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яку виплатив його страховик, для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу в ДТП, розмір якої встановлено складеним висновком щодо вартості матеріального збитку №296 від 22.07.2025.

У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, зокрема статтею 1166 ЦК України.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на позивача покладено обов`язок доведення наявності шкоди та її розміру.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (висновком) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (з відповідними змінами).

У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) зазначено, що рахунок та акти виконаних робіт надані позивачем не є належним та допустимим доказом у справі про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки не відображають реального розміру збитків, завданих внаслідок ДТП.

Крім того у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 466/9318/14-ц (провадження 61-12554св18) не взято до уваги як докази акт виконаних робіт та квитанцію про їх оплату, адже вони не свідчать про те, що вказані роботи проведенні для усунення пошкоджень майна, отриманих саме в дорожньо-транспортній пригоді за участю відповідача як винної особи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).

У зв`язку з наведеним, необґрунтованими є доводи відповідачів про те, що позивач неправомірно визначив суму матеріальної шкоди, завдану йому внаслідок ДТП, на підставі висновку щодо вартості матеріального збитку, оскільки відповідачі не надали доказів на спростування вищевикладених висновків оцінювача.

Позивачем було заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Висновок оцінювача є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, що сталась з вини відповідача, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити, для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту), а відповідачем вказаний розмір збитків не спростовано, не заявлено клопотань про витребування таких доказів, не заявлено клопотання про призначення експертизи, не вказано в чому даний висновок не відповідає Методиці.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.

З урахуванням того, що страховою сумою за шкоду, заподіяну майну третіх осіб згідно страхового полісу №223999197 від 22.07.2025 року є 160 000 грн, а страховою компанією виплачено 142448,12 грн страхового відшкодування, то сума у розмірі 17552,00 грн підлягає стягненню з ПрАТ «СК «ЄВРОІНС Україна».

Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц).

Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).

Встановлено, що ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN POLO державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого вона є, здійснила дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого заподіяла шкоду позивачу.

Згідно з ч.1, п. 1 ч. 2 , 3 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2022 у справі № 757/54513/16 зазначив, що системний аналіз ст. 22 ЦК України ч. 2 ст. 1192, ст. 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.

З урахуванням виплаченої суми страхового відшкодування страховою компанією, оскільки вартість відновлювального ремонту без урахування зносу - це ті збитки, які позивач мусить понести для відновлення свого порушеного права та втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, тому на користь позивача з ОСОБА_3 підлягає стягненню відшкодування саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу, а саме різниця між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу та виплаченим відшкодуванням, що складає 6896 гривень 71 копійок та втрати товарної вартості автомобіля в розмірі 14326 гривень 42 копійок.

Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно зі ст. 23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті. Таким чином, відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди 5 000 грн., позивач взагалі не пояснює в чому полягає ця моральна шкода, а лише перераховує норми, які визначають підстави та порядок стягнення моральної шкоди. І виходячи з яких міркувань вона оцінила цю шкоду саме в такому розмірі.

Суд погоджується з тим, що ДТП та пошкодження авто точно не викликає у власника позитивних емоцій. Проте й особа, що стає водієм. учасником дорожнього руху завжди повинна розуміти та пам`ятати про можливість виникнення ДТП. І це не означає, що наявність ДТП одразу породжує моральну шкоду. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування.

У зв`язку з тим, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах даної цивільної справи міститься договір про надання правничої допомоги №85/12-25 від 10.12.2025, додаткова угода до Договору про надання правничої допомоги, а також квитанція до прибуткового кассового ордеру №6 від 10.12.2025 року.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснюється з порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 5500,00 грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

У зв`язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,158,258,259,265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 22 липня 2025 року, в розмірі 17552 ( сімнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 понесені витрати за складання звіту про оцінку у розмірі 4000 ( чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, яка сталась 22 липня 2025 року у вигляді вартості відновлювального ремонту у розмірі 6896 ( шість тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень 71 копійок та втрати товарної вартості автомобіля в розмірі 14326 ( чотирнадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 42 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в солідарному порядку судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 ( п`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 3028 ( три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 3028 ( три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 12.06.2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна», ЄДРПОУ 22868348, адреса м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 102

Суддя: Кольц Д.М.