Рішення № 137340449, 11.06.2026, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

11 червня 2026 року

Справа № 642/466/26

Провадження № 2/642/712/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2026 року Холодногірський районний суд міста. Харкова у складі:

головуючого судді- Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря- Степанової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3561324 від 05.09.2021 у розмірі 43 875,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 5000.00 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 37875.00 грн; заборгованість за комісіями - 1000.00грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2622,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.

05.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 3561324, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 5 000 грн зі сплатою процентів у розмірі 1,50 % в день, стандартна процентна ставка становить 5 % в день. Договір укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. 29.11.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали між собою договір факторингу № 29-11-102, за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги, зокрема за договором № 3561324 від 05.09.2021. 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» уклали між собою договір факторингу № 10-01/2023, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги, зокрема до відповідача за договором № 3561324 від 05.09.2021. Відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором № 3561324 від 05.09.2021, внаслідок чого у останнього наявна заборгованість за вказаним договором у загальному розмірі 37 875.00, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 5000.00 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 37875.00 грн; заборгованість за комісіями - 1000.00грн.

Окрім того представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2622,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24.03.2026 представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не доведений факт підписання договору. Будь-які документи, файли, скріншоти тощо на підтвердження направлення відповідачу/відповідачем комбінації цифр і букв, логіну, паролю, формування електронного документа тощо позивачем не надані. Всі інші додані до позовної заяви документи, які нібито є додатками до договору про споживчий кредит № 3561324 від 05.09.2021 року, зокрема «Графік платежів за договором про споживчий кредит 3561324 від 05.09.2021», «Паспорт споживчого кредиту №3561324.», «Анкета-заява на кредит № 3561324» тощо взагалі не містять ніяких даних про підписання сторонами або відповідачем. відповідач не в першому випадку відступлення права вимоги до ТОВ «Вердикт Капітал», ні в другому до позивача ТОВ «Коллект центр» жодної інформації про таке відступлення не отримував. За умовами кредитного договору від 05.09.2021, укладеного між сторонами, кредитні кошти надавалися відповідачу на строк - 15 днів, до 19.09.2021, саме цей термін зазначений в графіках платежів, підписаних сторонами. Відповідач повинен був у строк до 19.09.2021 повернути первісному кредитору заборгованість за кредитним договором в сумі 7125,00 гривень, з яких: 5 000,00 гривень - тіло кредиту, 1125,00 гривень - проценти за користування кредитними коштами, 1000,00 грн. - комісія за надання кредиту. Позивачем нараховані проценти за користування кредитними коштами поза строками кредитування, а саме: станом на дату переходу права вимоги за договором про відступлення права вимоги. матеріали справи не містять і відомостей щодо продовження (пролонгації) строку кредитування в розумінні умов договору (часткової сплати тіла кредиту чи процентів, підписання відповідачем додаткового договору (в т.ч. в електронній формі) про пролонгацію кредитного договору). Також представник відповідача зазначила, що на дату подачі позовної заяви, розрахунок заборгованості за процентами мав бути здійснений позивачем, враховуючи новий Закон України «Про споживче кредитування» та ст. 58 Конституції України, відповідно здійснювати розрахунок слід із максимально можливого розміру денної процентної ставки в 1,00%. Окрім того, умови кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з надання кредиту і відповідно сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1000,00 грн є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави визнати боржником за цим платежем, що свідчить про безпідставність заявлених в цій частині вимог які не підлягають задоволенню. Також представник відповідача просила суд врахувати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, який фактично складається лише з підготовки позовної заяви для подачі її до суду, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, витрати на правничу допомогу мають бути значно зменшені.

27.03.2026 представником позивача подана відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. Факт ідентифікація Відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію, яка міститься у матеріалах справи. Згідно даної довідки на номер телефону Відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, Відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику. Представник позивача вказала, що відсотки за користування кредитом не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Щодо витрат на правничу допомогу, то обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, Відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою Відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями.

06.04.2026 представником відповідача подані заперечення (на відповідь на відзив), в яких представник просила суд врахувати ті заперечення які наведені у відзиві (як такі, що не спростовані відповіддю на відзив), крім того вказала, що позивачем так і не надано достатніх та допустимих доказів, щодо належного укладання договору про споживчий кредит № 3561324 від 05.09.2021 року та його підписання електронними підписами сторін. Представник зазначила про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків після спливу строку кредитування 19.09.2021 , оскільки умови договорів в цій частині є суперечливими. Інші доводи, вказані у запереченнях, є майже ідентичними з тими, які зазначені у віздиві.

Представник позивача у позові просив проводити розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідача надала до суду заяву з проханням розглядати справу за її відсутністю, проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві та в запереченнях, в задоволенні позову просила відмовити.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, враховуючи подання представником відповідача відзиву та заперечень, представником позивача відповіді на відзив.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

05.09.2021 між ТОВ «Мілоан» (кредитодавець, товариство) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про споживчий кредит № 3561324 (індивідуальна частина) (далі кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. п. 1.2.-1.4. кредитного договору сума кредиту становить 5 000 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 05.09.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 20.09.2021.

Згідно з п. 1.5. кредитного договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 2125.00 грн. в грошовому виразі та 553,031.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 7125.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до п. п. 1.5.1.-1.7. кредитного договору комісія за надання кредиту: 1000.00 грн., яка нараховується за ставкою 20.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 1125.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.

Пунктом 2.1. кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.2. встановлено порядок плати за кредитом. Позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору. 2.2.2. Нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору. Підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором U13783. Час: 05.09.2021 02:03.

2.2.3. Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Пунктом 2.3. кредитного договору встановлено порядок та умови пролонгації строку кредитування.

Відповідно до п. п. 2.4.1., 2.4.2. кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування. У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання Позичальника за цим Договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь Кредитодавця встановлені умовами цього Договору, то така заборгованість повинна бути сплачена Позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений п.1.4. Договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно п.1.3 та п.2.3 цього Договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим Позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, п.3.2.5 Договору.

Пунктами 6.1., 6.5. кредитного договору встановлено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема через сайт товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

У додатку № 1 до кредитного договору відображено графік платежів за договором про споживчий кредит № 3561324 від 05.09.2021, а саме: розмір кредиту 5 000 грн, дата видачі кредиту 05.09.2021, проценти за користування кредитом 1125,00 грн, комісія за надання кредиту 1000 грн. Також додаток містить застереження про те, що наведені в графіку розрахунки здійснені виходячи із припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним, та що кредитодавець і позичальник здійснить повне погашення заборгованості в дату платежу.

Додатком № 2 до договору про споживчий кредит № 3561324 від 05.09.2021 є паспорт споживчого кредиту № 3561324 від 05.09.2021, в якому міститься інформація про основні умови кредитування. Така інформація аналогічна умовам договору споживчого кредиту № 3561324 від 05.09.2021.

Вказаний кредитний договір підписаний позичальником електронним підписом шляхом накладення одноразового ідентифікатора U13783 відповідно до довідки про ідентифікацію.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 627 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Кредитний договір № 3561324 від 05.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням відповідачем електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора U13783, який відповідач використав для підписання договору та додатків до нього.

Вказане також підтверджується довідкою про ідентифікацію, виданою генеральним директором ТОВ «Мілоан».

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитні договори не були б укладені сторонами, а тому, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

Відповідно до копії квитанції № 88282997-с335-4123-8а97-d5774а5d0_637664042192955952 від 05.09.2021 ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 5 000 грн, призначення платежу: кошти згідно з договором № 3324647 від 21.08.2021, отримувач: ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідно до копії квитанції № 32fd2fd8-beb3-46c6-b10b-e55318f98e59_637655629626657782 від 26.08.2021 ТОВ «Мілоан» перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі 8 000 грн, призначення платежу: кошти згідно з договором № 3561324 від 05.09.2021, отримувач: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_4 . Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Суд критично ставиться до заперечень представника відповідача про те, що відповідачем не укладався та не підписувався кредитний договір та позивачем не надані докази на підтвердження факт укладення договору, а також до доводів представника відповідача про відсутність доказів, які свідчать про належне підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором так само, як і доказів належної ідентифікації відповідача з огляду на таке.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти.

Факт ідентифікація відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію, яка міститься у матеріалах справи, та в якій вказано, що на номер телефону відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, відповідачем не надані.

Окрім того, відповідач не заявляв клопотання про витребування електронних доказів з метою спростування факту укладення договору.

З огляду на вказане суд доходить висновку, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 дійсно був укладений кредитний договір, в якому узгоджені усі обов`язкові умови, а також підтверджено факт перерахування первісним кредитором на рахунок відповідача грошових коштів в узгодженому розмірі на рахунок відповідача, відповідно до умов договору.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

29.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу №29-11-102, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі і за договором №3561324.

Як вбачається з копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу №29-11-102 від 29.11.2021 ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 3561324 від 05.09.2021. Сума заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором на момент переходу права вимоги становить 22 125 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованості за відсотками у сумі 16 125 грн. та заборгованості за комісією в розмірі 1000грн.

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) та ТОВ «Коллект Центр» (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 (далі договір про відступлення прав вимоги), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, включно права вимоги до правонаступників боржників, їх спадкоємців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим договором (п. 1.1. договору про відступлення прав вимоги).

Відповідно до п. п. 5.2., 5.4. договору про відступлення прав вимоги права вимоги вважаються відступленими первісним кредитором та набутими новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому вигляді. З моменту відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги новий кредитор є таким, що замінив первісного кредитора у правовідносинах з боржниками, що існують на дату відступлення прав вимоги та мають відношення до прав вимоги.

Пунктами 7.1., 7.2. договору про відступлення прав вимоги передбачено, що за відступлення прав вимоги за договорами позики новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 5 312 491,59 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором кредитору в будь-який передбачений законодавством спосіб, в тому числі, але не виключно, шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора або зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до копії витягу з додатку № 3 до договору відступлення прав вимоги від 10.01.2023 реєстру боржників, ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги, до ОСОБА_1 за договором № 3561324 від 05.09.2021. Розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором № 3561324 від 05.09.2021 на момент переходу права вимоги становить 43 875 грн та складається з: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованості за відсотками у сумі 37 875 грн, комісії у сумі 1000 грн.

Відповідно до розрахунку за кредитним договором № 3561324 від 05.09.2021, складеним генеральним директором ТОВ «Вердикт Капітал» у ОСОБА_1 станом на 10.01.2023 наявна заборгованість за вказаним договором у загальному розмірі 43 875 грн та складається з: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованості за відсотками у сумі 37 875 грн, комісії у сумі 1000 грн.

Заперечення представника відповідача, що відповідач не отримував жодної інформації про відступлення прав вимоги та що такі обставини прямо впливають на правомірність проведення процедури відступлення права вимоги за договором та ставлять під сумнів будь які фінансові зобов`язання відповідача перед позивачем, суд не приймає до уваги з таких підстав.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №643/4902/14-ц, від 31.10.2018 у справі №201/8548/16-ц та від 15.08.2018 у справі №190/2119/14-ц.

Заміна стягувача його правонаступником жодним чином не порушує законних прав та інтересів боржника із врахуванням статті 516 ЦК України не залежить від його думки щодо такої заміни. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні […], а не документи, що засвідчують права, які передаються. За таких обставин, у позивача, як нового кредитора, який набув право вимоги в межах сум зазначених у договорах, наявне право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Зважаючи, що умови договору про відступлення права вимоги виконано сторонами, вартість, обумовлена договором, сплачено позивачем, в судовому порядку вказаний правочин не оскаржено, суд вважає, що позивач набув право вимоги до відповідача на законних підставах.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання за вимогою кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.

Щодо позовних вимог позивача до відповідача в частині вимоги стягнення заборгованості за договором № 3561324 від 05.09.2021 суд зазначає таке.

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 10.03.2023 має заборгованість за договором № 3561324 від 05.09.2021 у загальному розмірі 43 875 грн та складається з: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованості за відсотками у сумі 37 875 грн, комісії у сумі 1000 грн.

Як вже було встановлено судом, згідно з умовами кредитного договору № 3561324 від 05.09.2021 кредит надається строком на 15 днів, тобто з урахуванням дати укладення договору та видачі кредитних коштів, строк кредитування мав сплинути 20.09.2021.

Також умовами вказаного договору передбачено можливість пролонгації та автопролонгації строку кредитування.

Так, відповідно до п. 2.3.1.2. кредитного договору № 3561324 від 05.09.2021 Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Отже, у випадку, якщо ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3561324 від 05.09.2021 не була погашена у повному обсязі станом на 20.09.2021, тобто в останній день строку дії договору, то строк дії такого договору, з урахуванням п. 2.3.1.2 договору, продовжується у порядку автопролонгації ще на 60 днів, тобто до 19.11.2021 включно.

Відомості про продовження строку дії кредитного договору після закінчення строку кредиту, з урахуванням автопролонгації, позивачем суду не надані та в матеріалах справи відсутні, з огляду на що датою закінчення строку кредитування за договором № 3561324 від 05.09.2021 є дата: 19.11.2021.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 3561324 від 05.09.2021, здійсненим первісним кредитором ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 станом на 19.11.2021 нараховано заборгованість за вказаним договором у загальному розмірі 22 125 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованості за процентами у сумі 16 125 грн, заборгованості по комісії у сумі 1000 грн. При цьому у період з 05.09.2021 по 20.09.2021 ОСОБА_1 нараховано заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами у загальній сумі 1125 грн, тобто по 75 грн в день (за зниженою процентною ставкою 1,50 %); у період з 21.09.2021 по 19.11.2021 ОСОБА_1 нараховано заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами у загальній сумі 15 000 грн, тобто по 250 грн в день (за стандартною процентною ставкою 5 %).

Вказані нарахування заборгованості здійснено з дотриманням умов кредитного договору та сумніву в їх правильності в суду не викликають.

Водночас, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 3561324 від 05.09.2021, здійсненого генеральним директором ТОВ «Вердикт Капітал», Київському Є.І. додатково у період з 29.11.2021 по 23.02.2022 нараховано заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами у загальній сумі 37 875 грн, тобто по 250 грн на день.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи нарахування ТОВ «Вердикт Капітал» ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитним коштами за договором № 3561324 від 05.09.2021 здійснено після закінчення строку дії кредитного договору.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду також у постановах: від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначається, що:

- проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (пункт 81);

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91);

- на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 97);

- при цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме якміру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність (пункт 106);

- на відміну від розміру процентівза «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18) (пункт 107);

- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128).

Суд застосовує до спірних правовідносин відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.

Виходячи з правового аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії кредитного договору, слід дійти висновку, що вимоги кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за порушення виконання зобов`язання за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право кредитора в цій частині вимог.

Отже, після спливу визначеного договором строку кредитування за договором № 3561324 від 05.09.2021 з урахуванням автопролонгації, а саме: 20.11.2021, позивач, як і попередні кредитори, не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами.

Станом на 23.02.2022 ОСОБА_1 нараховано заборгованість за процентами за користування кредитними коштами у сумі 37 875 грн.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Коллект Центр» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 3561324 від 05.09.2021 підлягають частковому задоволенню, а саме: у загальному розмірі 21 125 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованість за процентами у сумі 16 125 грн.

В задоволенні стягнення комісії в розмірі 1000,00 грн. за договором № 3561324 від 05.09.2021 суд вважає за необхідне відмовити, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором є обов`язком товариства, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою оплатою позичальника.

Крім того, відповідно до частин 1-2, 5, 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Вказаною правовою нормою безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію пов`язану з наданням кредиту.

Водночас наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже саме по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи та виконання такого обов`язку фінансовою установою не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Отже умови договору про сплату комісії саме за надання кредиту, тобто за дії, які первісний кредитор здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та створюють істотний дисбаланс у договірних відносинах в частині прав і обов`язків споживача, чим невиправдано суттєво погіршують його становище як більш слабкої сторони у подібних правовідносинах.

Встановлена комісія за надання кредиту є платежем, що спрямований на безпідставне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, а тому така умова договору є нікчемною.

З огляду на вказане позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 1000 грн задоволенню не підлягають.

Стосовно заперечень представника відповідача, що кредитний договір в частині нарахування відстоків суперечить вимогам закону України Про споживче кредитування, суд зазначає, що підписавши кредитний договір ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання, що відповідає правовому висновку визначеному у постанові Верховного Суд від 02.12.2020 у справі № 284/157/20-ц, який суд застосовує до спірних правовідносин, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України.

Також до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Стосовно жоводів представника відповідача, що відповідачем не був підписаний паспорт сподивчого кредиту суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 23.05.2022 у справі № 393/126/20, якою потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Тобто паспорт споживчого кредиту містить інформацію про умови кредитування, яка надається споживачу перед укладанням кредитного договору задля того, щоб споживач мав можливість ознайомитися з умовами кредитування до укладання кредитного договору. Отже після укладання кредитного договору паспорт споживчого кредиту, як документ, що містить інформацію про ключові деталі можливого кредитного договору, вичерпує свою актуальність.

Відповідно до позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 14.07.2020 року у справі № 367/4970/13-ц (провадження № 61-19992св) вказано, що заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.07.2020 року у справі № 464/4985/15-ц (провадження № 61-43538св18), твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90349579). У позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року по справі № 753/16745/15-ц (провадження № 61-40036св18), Верховним Судом було підтримано позицію суду апеляційної інстанції, про те що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом.

Щодо заперечень представника відповідача, що на дату подачі позовної заяви, розрахунок заборгованості за процентами мав бути здійснений позивачем, враховуючи новий Закон України «Про споживче кредитування» та ст. 58 Конституції України, відповідно здійснювати розрахунок слід із максимально можливого розміру денної процентної ставки в 1,00%, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України акт цивільного законодавства не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність.

Проценти, передбачені умовами Кредитного договору №3561324 від 05.09.2021 не є цивільною відповідальністю боржника за невиконання зобов`язань за договором, а є платою за користування кредитними коштами.

Також суд звертає увагу, що процесуальна поведінка сторони відповідача у даній справі має ознаки суперечливої поведінки, в контексті доктрини venire contra factum proprium. Так, сторона відповідача, заперечуючи сам факт укладення кредитного договору та факт надання останньому кредитних коштів, водночас заявляє заперечення щодо розміру процентної ставки за цим договором, а також щодо правомірності нарахування комісії. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення умов договору щодо процентів та інших платежів можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання кредитних коштів. Фактично сторона відповідача формує свою процесуальну позицію, виходячи з презумпції укладеного кредитного договору та надання коштів, але намагається уникнути негативних для себе наслідків, пов`язаних із виконанням договірних зобов`язань, шляхом одночасного заперечення самого юридичного факту виникнення таких зобов`язань. Така поведінка суперечить вимогам добросовісності, закріпленим у статтях 3 та 13 Цивільного кодексу України, а також обов`язку добросовісного користування процесуальними правами, встановленому статтею 44 Цивільного процесуального кодексу України. Одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів та комісії з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача не можуть бути визнані судом послідовними та добросовісними, а відтак підлягають оцінці з урахуванням доктрини естопелю.

За таких обставин, необґрунтованими є доводи відповідача щодо невідповідності засадам розумності та добросовісності розміру нарахованих йому до сплати за користування кредитними коштами (в межах строку дії договору) процентів, оскільки погоджуючись на сплату відповідних процентів при укладенні договору, а на теперішній час стверджуючи, що сума таких процентів є завищеною, відповідач поводиться суперечливо, а отже така позиція не відповідає засадам добросовісності.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Коллект Центр» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 КПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (48,14%), та стягує з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1281,67 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи суд також враховує практику Верховного Суду, а саме те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатись у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Коллект Центр» (клієнт) в особі директора ОСОБА_3 та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» (адвокатське об`єднання) укладено договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 (далі договір про надання правової допомоги), згідно з умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. договору про надання правової допомоги).

Відповідно до п. 2.1. договору про надання правової допомоги адвокатське об`єднання на підставі звернення клієнта, яке оформлено у формі заявки на надання юридичної допомоги, приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги.

Пунктами 4.1., 4.3. договору про надання правової допомоги вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору. Факт надання послуг за договором підтверджується актом про надання юридичної допомоги.

Згідно з п. 7.1. договору про надання правової допомоги цей договір набирає чинності з моменту його підписання та є безстроковим у своїй дії.

Розділом 4 договору врегульовано питання в частині сум та строків виплати винагороди адвокату за надання останнім правничої допомоги клієнтові.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано суду копію заявки на надання юридичної допомоги № 727 від 01.12.2025, копію витягу з акту № 17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025, відповідно до яких адвокатом адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» надано ТОВ «Коллект Центр» правові послуги щодо примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 загальною вартістю 16 000 грн, а саме: надання усної консультації вартістю 4000 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду вартістю 12000,00грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21, постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 638/6000/22, від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19.

Водночас при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання щодо оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268). Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 зазначив: «Суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони».

Представником відповідача заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомоу у зв`язку з іх неспівмірністю із складністю справи.

Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження; правові позиції у цій категорії справ усталені, а також ту обставину, що адвокатом подано до суду багато аналогічних позовних заяв, які практично є ідентичними за змістом, обґрунтуванням та викладеними обставинами; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд вважає, що сума витрат у розмірі 16 000 грн є завищеною та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 76-82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 277-279, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 21 125 (двадцять одна тисяча сто двадцять п`ять) грн. 00 коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» сплачений судовий збір в розмірі 1 281 (одна тисяча двісті вісімдесят одна) грн 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.06.2026.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, б. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ: 44276926.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий - суддя В.Г. Пашнєв