Рішення № 137334840, 19.05.2026, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/114/26

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Воробйова І.Г.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Тарасюк В.С. - діє на підставі службового посвідчення №071188 від 01.03.2023;

від першого позивача: Шейдецька І.М. - представник, діє на підставі довіреності №2 від 06.01.2026;

від другого відповідача: Яроповець Т.С. - представник, діє на підставі виписки з ЄДРЮОФОПтаГФ.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури

до 1) Баранівської міської ради Житомирської області

2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

про усунення перешкод у користуванні майном

Прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 26.10.2020 № 48-ІЗ "Про затвердження документації з інвентаризації" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га;

- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Баранівської міської ради Звягельського району Житомирської області та припинити таке право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2320438318206, номер відомостей про речове право: 41152578);

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га, вчинену 12.10.2020 у Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 загальною площею 9,8171 га частково, а саме площею 1,0527 га, знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Случ, що свідчить про належність останньої до земель водного фонду. Такі обставини унеможливлюють віднесення цієї ділянки до категорії - землі сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), тим більше надання її в користування для сільськогосподарських цілей.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 02.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

16.02.2026 від відповідача-1 Баранівської міської ради надійшов відзив на позов, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач-1 зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 сформована у 2020 році за наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 24.01.2020 № 6-799/14-20-СГ та зареєстрована до передачі в комунальну власність міської ради. Межі прибережної смуги річки Случ в установленому законом порядку визначені та затверджені не були. Тому міська рада, приймаючи спірну земельну ділянку у комунальну власність не могла перебачити накладення меж прибережної смуги та спірної земельної ділянки. Отже, протиправних дій Баранівською міською радою не вчинено.

Також відповідач-1 зазначив, що не вся спірна земельна ділянка є землями прибережної захисної смуги. Тоді як задоволенні позову призведе до фактичного вибуття всієї земельної ділянки з правового поля та набуде статусу безгосподарної.

17.02.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 ГУ Держгеокадастру у Житомирській області надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Так, відповідач-2 зауважив, що в Державному земельному кадастру наявні відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 1820684800:01:000:0248, комунальної форми власності, власник - Баранівська міська рада, площею - 9,8171 га, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням - землі запасу. Державна реєстрація в Державному земельному кадастрі вказаної земельної ділянки здійснена 12.10.2020 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, 16.09.2020; розробник - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНЕКС КОНСАЛТІНГ", ОСОБА_1 (Технічна документація). При складанні вказаної Технічної документації не встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 року № 643. Тому твердження про незаконність оскаржуваного наказу вважає безпідставним.

Додатково відповідач-2 звертав увагу на те, у відповідності до Постанови КМУ №455 "Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок" від 03.06.2020 спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі Відділом у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 12.10.2020, який також не вбачав накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу, однак прокурор не вбачає необхідності залучення його співвідповідачем у даній справі.

Прибережну захисну смугу вздовж річки Случ до сьогоднішнього дня ніхто не виніс в натуру, хоча у разі дотримання Бердичівською районною радою вимог законодавства щодо винесення в натуру та влаштування прибережних захисних смуг вздовж річки, подібні порушення щодо накладення земельних ділянок на прибережну захисну смугу не виникали б взагалі.

Також відповідач-2 зазначив, що матеріали справи не містять жодного належного достовірного доказу накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу.

19.02.2026 від прокуратури через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого прокурор відзначив, що Земельна ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га в частині - 1,0527 га не може використовуватися для сільськогосподарського виробництва, а також існувати в межах прибережної захисної смуги річки Случ як земля сільськогосподарського призначення, а відтак її державна реєстрація та речові права на неї повинні бути скасовані.

Разом з цим, прокурор відзначив, що процесуальний статус Баранівської міської ради обумовлюється фактом державної реєстрації речового права комунальної власності на спірну земельну ділянку, яке підлягає скасуванню.

Також прокурор звертав увагу на те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

19.02.2026 через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

02.03.2026 від Баранівської міської ради надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Також 12.03.2026 від відповідача-2 через систему "Електронний суд" надійшли заперечення.

В послідуючому до суду надійшли пояснення прокуратури на заперечення відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу № 906/114/26 до судового розгляду по суті.

19.05.2026 від прокурора надійшло клопотання про долучення до справи схеми земельної ділянки, наданої сертифікованим інженером-землевпорядником Черненко О.Г., викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану).

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою з`ясовано, що згідно даних Державного земельного кадастру з`ясовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га розташована впритул до ріки Случ та їй присвоєно категорію - землі сільськогосподарського призначення.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 24.01.2020 № 6-799/14-20-СГ "Про проведення державної інвентаризації земель" ТОВ "Юнекс Консалтинг" виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 538,6418 га на території Баранівського району Житомирської області, за результатами розроблення якої визначено межі, площу та цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248.

Земельну ділянку зареєстровано Відділом у Любашівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 12.10.2020, місце розташування земельної ділянки - Житомирська область, Баранівський район, Рогачівська сільська рада; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - землі запасу, цільове призначення - 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га у Державному земельному кадастрі не зареєстровані.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 26.10.2020 № 48-ІЗ "Про затвердження документації з інвентаризації" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 538,6418 га на території Баранівського району Житомирської області.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5115246502020 від 12.10.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, 16.09.2020, ТОВ "ЮНЕКС КОНСАЛТІНГ".

У відповідності до наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 30.11.2020 № 18-ОТГ "Про передачу у комунальну власність" Баранівській міській раді Баранівського (Новоград-Волинського) району Житомирської області за актом приймання - передачі від 30.11.2020 у комунальну власність передано 901,1767 га земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів Баранівської міської ради, у тому числі й земельну ділянку з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га (порядковий номер 110).

Відомості про реєстрацію права комунальної власності Баранівської міської ради на зазначену земельну ділянку 22.03.2021 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р від 12.06.2020 "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області" утворена Баранівська міська територіальна громада шляхом об`єднання Баранівської, Берестівської, Вірлянської, Жарівської, Зеремлянської, Йосипівської (ліквідованого Баранівського району), Кашперівської, Марківської, Першотравенської, Полянківської, Рогачівської (ліквідованого Баранівського району), Смолдирівської, Суємецької, Ялишівської місцевих рад.

Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів" на території Житомирської області утворено Новоград-Волинський район (з адміністративним центром у місті Новоград-Волинський) у складі територій Баранівської міської, Барашівської сільської, Брониківської сільської, Городницької селищної, Довбиської селищної, Дубрівської сільської, Ємільчинської селищної, Новоград-Волинської міської, Піщівської сільської, Стриївської сільської, Чижівської сільської, Ярунської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, постановами Кабінету Міністрів України № 2779-IX та № 2780-IX від 16.11.2022 м. Новоград-Волинський перейменовано на м. Звягель, а Новоград- Волинський район на Звягельський.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га знаходиться на території Баранівської міської ради Звягельського району Житомирської області.

Згідно з інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 25.04.2025 річка Случ протікає в межах Хмельницької, Житомирської та Рівненської областей, є правою притокою річки Горинь, басейн річки Прип`ять. Довжина річки складає 451 км, площа басейну 13 900 кв. км.

В силу приписів ст. 60 Земельного та ст.ст. 79, 88 Водного кодексів України річка Случ належить до середніх річок, по обидва береги якої ширина прибережної захисної смуги становить 50 метрів.

Як вбачається зі схеми розміщення земельних ділянок, наданої сертифікованим інженером-геодезистом Розубаєвою М.М., земельна ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га частково - в межах площі 1,0527 га сформована за рахунок прибережної захисної смуги річки Случ.

За наведених обставин, прокурор відзначив, що в результаті держаної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га порушено водоохоронну зону уздовж річки Случ, а землі в межах прибережної захисної смуги площею 1,0527 га сформовано як землі сільськогосподарського призначення, чим створено перешкоди власнику в ефективному використанні вказаної ділянки як земель водного фонду.

Існування вказаної ділянки у сформованій конфігурації унеможливлює виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги.

За наведених обставин прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Згідно положень ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Водночас п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках та у порядку, що визначені законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Суд враховує, що перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

Так, у справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" необхідністю захисту порушених законних інтересів держави щодо охорони земель водного фонду з приводу безпідставного їх віднесення (щодо прибереженої захисної смуги вздовж річки) під час проведення інвентаризації до земель сільськогосподарського призначення, що призвело до реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з неправильним цільовим призначенням та подальшого незаконного передання земельної ділянки в комунальну власність з порушенням вимог земельного законодавства. У зв`язку з цим звернення прокурора до суду спрямоване на усунення порушень земельного законодавства з метою задоволення суспільної потреби у відновленні законності щодо реалізації права власності земельної ділянки водного фонду, враховуючи, особливий статус таких земель.

Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Обґрунтовуючи підстави подачі позову як самостійним позивачем, керівник Берегівської окружної прокуратури зазначив, що відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, яким приймався оспорюваний наказ № 48-ІЗ від 26.10.2020 та Баранівська міська рада, яка є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248, та не враховано, що частина такої розміщена в прибережній захисній смузі річки Случ. Враховуючи те, що одна і та сама особа не може виступати позивачем і відповідачем по справі за одними й тими самими правовідносинами, а інший уповноважений державою орган відсутній, прокурор у позовній заяві зазначає, що він звертається з позовом самостійно в інтересах держави та набуває статусу позивача.

Суд погоджується з доводами прокурора про наявність підстав для подачі ним позовної заяви самостійно як позивачем з урахуванням зазначених ним підстав представництва інтересів держави та беручи до уваги положення п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, ст.53 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" і такі правові позиції Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Отже, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

З урахуванням положень п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абз. 2 ч. 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 51 52 постанови від 15.10.2024 в справі № 921/504/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зробила такий правовий висновок, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Отже, зважаючи на заявлені прокурором у справі, що розглядається, позовні вимоги про визнання недійсним рішення Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, скасування державної реєстрації права комунальної власності та припинення такого права Баранівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248, скасування державної реєстрації згаданої вище земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; врахувавши підстави обґрунтування таких позовних вимог та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд виснує, що керівник Звягельської окружної прокуратури правильно визначив свій статус позивача, та правомірно визначив Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області та Баранівську міську раду відповідачами у цій справі, навів підстави для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

Як зазначалося вище, звертаючись з позовом у справі, прокурор посилався на те, що частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га, яка відноситься до прибережної захисної смуги річки Случ, є землями водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання. А тому цільове призначення такої земельної ділянки під час інвентаризації земель державної власності незаконно було визначено як землі сільськогосподарського призначення та у подальшому незаконно передано земельну ділянку в комунальну власність Баранівській міській раді Звягельського району Житомирської області з таким цільовим призначенням, без врахування, що частина спірної земельної ділянки є землями водного фонду (через наявність прибережної захисної смуги річки Случ).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ч. 1 ст. 13 Конституції України).

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч.ч. 1, 2 ст. 79 Земельного кодексу України (тут і далі всі нормативні акти в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За змістом ст. 3 Водного кодексу України до водного фонду України належать, зокрема, природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про землеустрій", інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення інвентаризації земель, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 476 від 05.06.2019 (далі - Порядок, в редакції чинній станом на момент проведення та затвердження матеріалів інвентаризації) цей Порядок визначає вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (далі - технічна документація).

Пунктом 2 Порядку передбачалось, що інвентаризація земель проводиться з метою, встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 4 Порядку).

Отже, інвентаризація земель проводилась з метою встановлення правового статусу земельних ділянок, віднесення таких до певної категорії та прийняття органами державної влади відповідних рішень.

Як встановлено судом, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності за адресою: за межами населених пунктів, на території Баранівського району, Житомирської області, яка була затверджена згідно спірного наказу начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 48-ІЗ від 26.10.2020 "Про затвердження документації з інвентаризації" та витяг з Державного земельного кадастру НВ-5115246502020 від 12.10.2020 про земельну ділянку ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га не містить інформації що частину спірної земельної ділянки становить прибережна захисна смуга навколо річки Случ.

Проте, зі схеми розміщення земельних ділянок, наданої сертифікованим інженером-геодезистом Розубаєвою М.М., земельна ділянка з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га частково - в межах площі 1,0527 га сформована за рахунок прибережної захисної смуги річки Случ.

Як було вказано вище за змістом ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч. 1 ст.60 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 88 Водного кодексу України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, абз. 2 п.2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів).

Відповідно до положень ст.ст. 61, 62 Земельного кодексу України, 89, 90 Водного кодексу України, абз. 2 п. 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додатку 13 до цих правил прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

За змістом положень ст. 61 Земельного кодексу України і ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства; розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (див, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20).

Склад земель регулює ст. 18 ЗК України, а її категорії визначає ст. 19 цього Кодексу. Так, відповідно до вказаних норм до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, у тому числі, на землі водного фонду.

У пунктах 5.34 5.35. постанови від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст.ст. 61, 62 Земельного кодексу України, ст.ст. 89 90 Водного кодексу України, абз.2 п. 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному кодексі України та Водному кодексі України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та постановах Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 01.12.2021 у справі № 917/1082/20.

Отже, наявність прибережної захисної смуги навколо річки Случ площею 1,0527 га на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га свідчить про незаконне віднесення такої земельної ділянки при проведенні інвентаризації земель державної власності до категорії земель сільськогосподарського призначення, так як землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, тобто відносяться до категорії земель із цільовим призначенням, визначеним у пункті "є" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України - землі водного фонду.

Щодо цього суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду (див., зокрема постанову Верховного Суду від 18.07.2022 у справі № 330/1009/19). В Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання (див. також постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. "а" ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Вказані вимоги законодавства є доступними і чіткими, а наслідки порушення таких вимог законодавства є передбачуваними для Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, тобто органу, який затвердив технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, незаконно визначивши категорію спірної земельної ділянки як "землі сільськогосподарського призначення" всупереч фактичним обставинам справи, згідно з якими факт наявності прибережної захисної смуги навколо річки Случ площею 1,0527 га на спірній земельній ділянці є доведеним та має відноситись до земель водного фонду.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, що кореспондуються із приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з п. 10 ч .2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий же спосіб захисту передбачений п."г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи, які підтверджені дослідженими судом доказами, згідно з якими частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га є прибережною захисною смугою навколо річки Случ, а тому є землями водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання, та не могла бути віднесена під час інвентаризації до категорії земель із цільовим призначенням "землі сільськогосподарського призначення".

З означених підстав оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 48-ІЗ від 26.10.20230 є незаконними і підлягає скасуванню згідно з встановленим в п."г" ч. 3 ст. 152 ЗК України та у п. 10 ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту прав. В цьому випадку та у випадку задоволення інших позовних вимог прокурора (про що зазначено нижче), буде відновлено становище, яке існувало до порушення, що призведене до поновлення порушених інтересів держави.

При оцінці обраного прокурором способу захисту прав в спірних правовідносинах суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У п. 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність, прийняття її у комунальну власність органом місцевого самоврядування безпосередньо передбачений у п.10 ч.2 ст.16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Отже, у даній справі вимога прокурора про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 26.10.2020 № 48-ІЗ спрямована на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки, унеможливлення її подальшої передачі у приватну власність/оренду та використання як земель сільськогосподарського призначення. Ця вимога відповідає визначеним статтями 16, 21 ЦК України способам захисту і критерію повноти та ефективності.

Разом з цим, прокурор просить суд скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Баранівської міської ради Звягельського району Житомирської області та припинити таке право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2320438318206, номер відомостей про речове право: 41152578).

Господарський суд зауважує, що визначальним є факт, що частина спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га є прибережною захисною смугою навколо річки Случ, а тому є землями водного фонду. Тоді, як в Єдиному державному реєстрі речових прав міститься запис про належність всієї площі земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га до земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав) єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Таким чином, законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є визнанням з боку держави публічно-правового інтересу в установленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана сприяти забезпеченню стабільності обороту нерухомості.

Така стабільність досягається шляхом винесення операцій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної державної інформаційної системи, що дозволяє всім суб`єктам права отримувати достовірні відомості про правовий статус того чи іншого об`єкта нерухомого майна.

Фактично реєстрація покликана надати певну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту, в тому числі судового, прав особи, що виникають із правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Згідно з абз.абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини 7 статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Положення абз.абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" узгоджуються з нормами п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 14 цього Закону, згідно з якими розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі:

- скасування державної реєстрації земельної ділянки;

- набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту зазначених норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовуються державна реєстрація прав та державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є закриття державним реєстратором відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке (закриття розділу) відбувається в разі неможливості повернення відповідних речових прав у стан, що існував до певної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, а саме: на користь попереднього набувача речового права, якщо існує запис про право такого набувача.

За наведених обставин, при частковому накладенні земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 (яка перебуває в комунальній власності) на прибережну захисну смугу річки Случ, вимога про скасування судом державної реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку є окремим належним та ефективним способом захисту прав держави, який (спосіб) спрямований на відновлення первісного стану, що існував до відповідної (незаконної) державної реєстрації.

Щодо позовних вимог у частині скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, судом також враховані правові позиції, наведені у п.п. 49 - 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, щодо застосування положень ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр":

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.

У зв`язку з наведеним за конкретних встановлених судами обставин цієї справи та за умови, що державна реєстрація речових прав Баранівської міської ради на спірну земельну ділянку вже скасована судом у межах цієї справи, що має наслідком припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку, одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №916/1517/22".

У пунктах 31 37 постанови від 21.01.2025 у справі №904/6886/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що "колегія суддів вважає, що за умов конкретних встановлених судами обставин цієї справи (державна реєстрація права комунальної власності ради на спірну земельну ділянку вже скасована судом першої інстанції у межах цієї справи, тобто відбулося припинення відповідного речового права), наведеному вище правовому висновку, викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, відповідає обґрунтований висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, який (висновок) ґрунтується на тому, що:

1) під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок;

2) скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише щодо сформованого об`єкта цивільних прав - спірної земельної ділянки та повернення її позивачу (Дніпропетровській ОДА) з подальшим виготовленням Облдержадміністрацією технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки на дві окремі частини з урахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

3) оскільки спірна земельна ділянка частково (площею 6,3841 га) відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", то відповідно до положень статей 20, 83, 122, 141, 142, 149 ЗК України та з огляду на її цільове призначення, враховуючи недопустимість її передачі в комунальну власність за наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ, не передбачається можливості відведення спірної земельної ділянки в комунальну власність виключно за категорією земель сільськогосподарського призначення, тому наявні підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що є належним способом захисту порушеного права держави".

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Підсумовуючи наведене, суд виснував про обґрунтованість усіх позовних вимог прокурора (позивача у справі), зокрема: про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (код ЄДРПОУ 39765513) від 26.10.2020 № 48-ІЗ "Про затвердження документації з інвентаризації" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га; скасування державної реєстрації права комунальної власності Баранівської міської ради Звягельського району Житомирської області (код ЄДРПОУ 04344386) та припинення такого права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2320438318206, номер відомостей про речове право: 41152578); скасування державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га, вчинену 12.10.2020 у Державному земельному кадастрі.

Отже такі позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки підтверджені згідно досліджених судом належних, допустимих і достовірних доказів, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, положень законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, та практики Верховного Суду в подібних справах.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (код ЄДРПОУ 39765513) від 26.10.2020 № 48-ІЗ "Про затвердження документації з інвентаризації" в частині щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га.

3. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Баранівської міської ради Звягельського району Житомирської області (код ЄДРПОУ 04344386) та припинити таке право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2320438318206, номер відомостей про речове право: 41152578).

4. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1820684800:01:000:0248 площею 9,8171 га, вчинену 12.10.2020 у Державному земельному кадастрі.

5. Стягнути з Баранівської міської ради Житомирської області (12701, Житомирська область, Звягельський район, м. Баранівка, вул. Соборна, 20, код ЄДРПОУ 04344386)

- на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 3 993,60 грн. витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м. Житомир, вул. Довженка, 45, код ЄДРПОУ 39765513)

- на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 3 993,60 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.06.26

Суддя Кудряшова Ю.В.

Список розсилки:

1 - Звягельській окружній прокуратурі в Електронний кабінет

2 - відповідачу-1 в Електронний кабінет

3 - відповідачу-2 в Електронний кабінет