Рішення № 137324260, 11.06.2026, Кам'янський районний суд Черкаської області

11.06.2026

Справа № 696/607/26

Провадження № 2/696/494/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді - Ніколенко О.Є.,

за участі секретаря Старущенко Н.П.,

представника позивача - адвоката Аваєвої Н.В.,

представника третьої особи Кіян О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янка, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через представника - адвоката Аваєву Н.В., звернулася до Кам`янського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить позбавити його батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з позивач та відповідач з 19.10.2013 по 08.08.2023 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з позивачем та її родиною.

Позивач стверджує, що жодної участі у вихованні дітей відповідач не бере, жодним чином не цікавиться їх життям, не бере ніякої участі в їхньому розвитку, аліментів не сплачує. Мати самостійно утримує, виховує дітей та піклується про них.

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 05.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 26.05.2026 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

25.05.2026 від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог, в якій він також просить розглядати справу без його участі.

25.05.2026 від Служби у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради надійшов затверджений висновок «Про доцільність позбавлення батьківських прав».

В судовому засіданні представник позивача адвокат Аваєва Н.В. позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини викладені в позові, просила критично відноситись до наданого висновку служби у справах дітей, оскільки він є необґрунтованим та недостовірним, зокрема наявність судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей не свідчить про реальне утримання дітей, так як аліменти на дітей не надходили, добровільно не сплачувались. Посилання органу опіки на «можливість звільнення з військової служби» позивача як на мотив позову є дискримінаційним, необ`єктивним, та не нівелює того факту, що відповідач роками не виконує свій батьківський обов`язок. Орган опіки та піклування у висновку відкрито ігнорує позицію дітей, оскільки вони під час бесіди вказали, що з батьком не спілкуються та не заперечують проти позбавлення його батьківських прав. Крім того, у висновку вказане пряме визнання відповідачем факту злісного ухилення від батьківських обов`язків та його згода з позовними вимогами, оскільки останній «не має ні змоги, ні бажання спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні і житті».

Представник третьої особи Кіян О.В. в судовому засіданні висновок органу опіки та піклування підтримала повністю. Вважає, що висновок складений відповідно до норм закону, а відповідач не підлягає бути позбавлений батьківських прав. Додатково пояснила, що позивачка під час засідання комісії пояснила, що одним з мотивів звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав є необхідність подальшого вирішення питання щодо можливості звільнення з військової служби, водночас, в телефонній розмові ОСОБА_2 пояснював, що готовий підписати документи будь-якого змісту, лише тільки, щоб справа зайшла в суд. Вважає, що поведінка сторін свідчить про те, що даний позов ініційовано з метою звільнення позивачки з військової служби.

Заслухавши пояснення представників, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач та відповідач мають спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно (а.с.19-20).

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 08.08.2023 року у справі № 696/767/23 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 17).

Судовим наказом Кам`янського районного суду Черкаської області від 31.07.2023 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей (а.с. 12).

Позивачка ОСОБА_1 є військовою та має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 16).

У власності позивачки перебувають земельна ділянка та будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з ДРРП та копіями нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу (а.с. 21-27).

ОСОБА_3 навчається в інституті комп`ютерних наук та інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» на кафедрі прикладної лінгвістики і відповідно до наданої характеристики з матір`ю, тобто позивачкою, було укладено договір про надання платної освітньої послуги. Водночас з 01.10.2025 дитина переведена на навчання за кошти державного бюджету, як студентка, що належить до пільгової категорії. Особливу роль у підтримці добробуту студентки відіграє мати (а.с. 50).

Відповідно до характеристики ОСОБА_4 , виданої КЗ «Кам`янський ліцей №1 Кам`янської міської ради Черкаської області», останній навчається у 6-В класі. Мати займається вихованням дитини, за можливості відвідує батьківські збори та бере участь у житті класу, коли перебуває у відпустці, оскільки служить в ЗСУ. Батько ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, вихованням не займається, разом із сім`єю не проживає (а.с. 51).

Згідно з висновком «Про доцільність позбавлення батьківських прав», що затверджений рішенням виконавчого комітету Кам`янської міської ради від 25.05.2026 року №193, виконавчий комітет Кам`янської міської ради як орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування вказано, що незважаючи на те, що батько ОСОБА_2 тривалий час не спілкується з дітьми та не заперечує щодо позбавлення батьківських прав, застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав є недоцільним, оскільки першочергово враховуються інтереси дітей, для яких пріоритетним є збереження сімейних зв`язків.

Також 25.05.2026 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про визнання позову та проти його задоволення не заперечує (а.с.63).

У ст.51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства»).

У ч.7 ст.7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У ч.ч.1, 2 та 4 ст.155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України.

Зокрема, п.2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У ст.165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі ст.166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20); від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19); від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23); від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до ч.ч.5,6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (див. постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Представник позивачки стверджує, що батько ухиляється від утримання дітей, що змусило її звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Водночас стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, який би підтверджував факт звернення судового наказу до виконання, а також наявність заборгованості з боку відповідача.

Судом не встановлено наявність тривалого та злісного ухилення Відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, відсутність фінансової підтримки.

З висновку Виконавчого комітету Кам`янської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав» від 25.05.2026 (надалі ВИСНОВОК) слідує, що під час засідання комісії, яке відбулося 25 травня 2026 року ОСОБА_1 зазначила, що діти з батьком не спілкуються з 2023 року і він не бере участі у їх житті.

Під час проведення бесіди неповнолітня ОСОБА_6 та малолітній ОСОБА_7 не заперечили щодо позбавлення їхнього батька батьківських прав щодо них. Останній пояснив, що до розлучення батько з ними спілкувався та проводив час.

Виконавчим комітетом враховано, що ОСОБА_2 дійсно протягом тривалого часу не бере належної участі у вихованні та утриманні дітей, водночас констатує, що згода ОСОБА_2 на позбавлення його батьківських прав має формальний характер та обумовлена небажанням брати на себе відповідальність за виховання та утримання дітей, а також особистими життєвими обставинами.

Отже, у суду відсутні підстави вважати, що викладені у ВИСНОВКУ обставини свідчать про злісне ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, так як причиною не спілкування могло стати саме розлучення батьків, оскільки до цього між дітьми і батьком був зв`язок.

В ході судового розгляду не зазначено конкретних обставин, перешкод, які вчиняв відповідач щодо своїх дітей чим порушувалася їхня безпека, чинив будь-які штучні перешкоди щодо лікування, виїзду дітей на оздоровлення за кордон і тому подібне, про що зазначає представник позивача у додаткових поясненнях.

Відтак припущення органу опіки та піклування щодо звернення до суду з позовом з метою подальшого вирішення питання про звільнення позивачки з військової служби, могло мати місце в даному випадку, оскільки з ВИСНОВКУ вбачається, і не спростовано позивачем, що вона на засіданні комісії озвучувала як один з мотивів звернення з даним позовом.

Позивачка не допитувалися, діти не висловлювали свою думку щодо позову безпосередньо в судовому засіданні, сторони не заявляли з даного приводу відповідне клопотання, тому у суду відсутні підстави для сумнівів у викладених поясненнях позивачки та дітей у ВИСНОВКУ. Зазначені обставини узгоджуються з матеріалами справи, та підтверджуються доказами, які дослідженні в судовому засіданні, а тому у суду відсутні підстави визнавати ВИСНОВОК таким, що суперечить інтересам дітей та не брати до уваги при прийнятті рішення.

Оцінюючи досліджені обставини справи та надані сторонами докази у їх сукупності, суд вважає, що у цій справі позивачка не надала переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, неналежного поводження з дітьми, а суд під час розгляду справи не встановив злісного небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, втрати інтересу до дітей. Крім цього, жодні матеріали справи та встановлені судом фактичні обставини не дають підстав для висновку, що між батьком та дітьми втрачений сімейний зв`язок і відсутня можливість його відновлення та покращення.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В постанові КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22) Верховний Суд зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також ВС наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Беручи до уваги наведені положення законодавства, суд не приймає визнання відповідачем позову про позбавлення її батьківських прав, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, а позбавлення дитини права знати свого батька та отримувати від нього піклування суперечитиме інтересам дітей.

Суд враховує, що реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням ( рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06 , пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У цій справі таких виняткових обставин суд не встановив.

З наданих сторонами доказів судом не встановлено свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дітей, втрати інтересу до дітей і абсолютної його байдужості до дітей, фактів заподіяння шкоди дітям, або того, що він становить загрозу для здоров`я та розвитку дітей.

У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).

Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 Верховний Суд вказав, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини.

У цій справі суд також не встановив будь-якої реальної загрози від відповідача як батька благополуччю дітей, а можливість налагодження стосунків між відповідачем та дітьми на думку суду не є втраченим та відповідатиме інтересам дітей.

Оцінивши у сукупності надані сторонами докази, висновок органу опіки і піклування, врахувавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову та позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263, 265, 268, 354-356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Кам`янської міської ради, про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення виготовлено 11.06.2026 року.

Повне найменування сторін та їх місцезнаходження

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кам`янської міської ради, місцезнаходження: 20801, Черкаська область, Черкаський район, м. Кам`янка, вул. Героїв Майдану, буд. 37, ЄДРПОУ 43896633.

Суддя О.Є. Ніколенко