Ухвала суду № 137323897, 11.06.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/5726/26

Провадження № 2/635/6364/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

голочуючого судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Старишко Д.В.

розглянувши заяву Керівника Дергачівської окружної прокуратури Огороднікова Андрія Дмитровича, який діє в інтересах держави в особі Харківської районної державної (військової) адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Керівника Дергачівської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Харківської районної державної (військової) адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2026 р. до суду, діючи в інтересах держави в особі Харківської районної державної (військової) адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, звернувся Керівника Дергачівської окружної прокуратури з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок від 22.12.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом якого є земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6704 га та 1,3296 га з кадастровими номерами 6325183504:00:003:0139 та 6325183504:00:003:0140 відповідно, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Луценко В.С. та зареєстрований в реєстрі за №6194.

Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій прокурор просить накласти арешт на наступне нерухоме майно:

-реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 984278863251, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 6325183504:00:003:0139 площею 1,3296 га, що знаходиться за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Черкаські Тишки, з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном;

-реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 984236463251, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 6325183504:00:003:0140 площею 0,6704 га що знаходиться за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Черкаські Тишки, з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

В обгрунтування заяви зазначає, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2017 у справі № 635/2761/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14.12.2017, задоволено позов Харківської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково дослідна станція», Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації, витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 6325183504:00:003:0139 та 6325183504:00:003:0140.

У подальшому справа переглядалась неодноразово судами апеляційної і касаційної інстанції. Постановою Полтавського апеляційного суду від 17.02.2026 рішення Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2017 в частині вимог прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 6325183504:00:003:0139 та 6325183504:00:003:0140 залишено без змін.

Разом з тим, встановлено, що протягом розгляду справи в суді, ОСОБА_1 відчужила спірні земельні ділянки ОСОБА_2 за договором купівлі продажу від 22.12.2017 № 6194.

Вказані обставини стали підставою для відмови проведенні державної реєстрації права державної власності на виконання рішення суду про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 6325183504:00:003:0139 та 6325183504:00:003:0140. Прокурору про факт відчуження ОСОБА_1 спірних земельних ділянок стало відомо лише 08.04.2026 з рішення державного реєстратора Топова Я.В. про відмову в проведенні реєстраційних дій. Водночас згідно з наявних в Єдиному реєстрі довіреностей відомостей, встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявні відносини, які ґрунтуються на особливій довірі (фідуціарні відносини). Так, ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 довіреність на транспортний засіб з реєстраційним номером 28096870, дата посвідчення 27.08.2009. Окрім того, ОСОБА_2 11.01.2014 видано довіреність з реєстраційним номером 40549574 на проведення державної реєстрації права власності та продаж земельної ділянки без права передоручення. Представником за довіреністю є ОСОБА_4 чоловік ОСОБА_1 . Також ОСОБА_2 на ОСОБА_4 07.05.2015 видано довіреність з реєстраційним номером 42341019 на приватизацю та продаж земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . З наявною інформацією у реєстрі речових прав на нерухоме майно відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 мали у спільній частковій власності квартиру 49,3 м. кв. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 28373656). Вищезазначене у своїй сукупності і взаємозв`язку дають підстави стверджувати, що договір купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами: 6325183504:00:003:0139, 6325183504:00:003:0140 - укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою уникнення виконання судового рішення у справі №635/2761/15. Вважає, що існує ймовірність повторного відчуження майна вже ОСОБА_2 , що призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання судового рішення у зв`язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншим позовом для захисту його порушених прав. З огляду на викладене, вжиття заходів забезпечення позову є доцільним та ефективним заходом.

Суд, дослідивши заяву та матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Предметом спору у справі, що розглядається, є земельні ділянки з кадастровими номерами 6325183504:00:003:0139 та 6325183504:00:003:0140, тобто у даній справі заявлені вимоги майнового характеру.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником зазначених земельних ділянок є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6194, виданий 22.12.2017, видавник: ПН ХМНО Луценко В.С.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Зважаючи на те, що позов має майновий характер, між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також обґрунтоване припущення щодо можливості відчуження майна на користь третіх осіб, суд приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Таким чином, враховуючи, що заявник просить застосувати такий вид забезпечення позову, як арешт спірних земельних ділянок, не обмежуючи відповідача у користуванні ними, суд вважає такий захід забезпечення позову співмірним позовним вимогам, як найменш обтяжливий. При цьому суд доходить висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

Суд також враховує, що негативним наслідком незабезпечення позову є можливість (у тому числі умисно) реалізації належного відповідачу нерухомого майна. Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого рішення суду може бути утруднено або взагалі неможливе у зв`язку з відсутністю у відповідача майна.

Виходячи з наведеного, заява про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 260 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Керівника Дергачівської окружної прокуратури Огороднікова А.Д. задовольнити.

Накласти арешт на наступне майно:

-земельну ділянку кадастровий номер 6325183504:00:003:0139 площею 1,3296 га, що знаходиться за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Черкаські Тишки, власником якої є ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 984278863251, з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном;

-земельну ділянку кадастровий номер 6325183504:00:003:0140 площею 0,6704 га що знаходиться за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с. Черкаські Тишки, власником якої є ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 984236463251, з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

Відомості про сторони:

Заявник - Керівник Дергачівської окружної прокуратури Огородніков Андрій Дмитрович інтересах держави, адреса: Харківська обл., Харківський р-н, м. Дергачі, вул. Європейська, б.63, 62300 ЄДРПОУ 0291010829.

Боржник - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Виконавчий документ може бути пред`явлений до примусового виконання протягом трьох років, починаючи з 11.06.2026 року.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Якішина