Вирок № 137322541, 18.03.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/308/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Рівне

Колегія суддів Рівненського міського суду Рівненської області в особі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42022132600000085 від 08.07.2022 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Бараниківка Кремінського району Луганської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення злочину перебував на посаді інспектора з особистої безпеки тренінгового центру Головного управління Національної поліції в Луганській області, у спеціальному званні «сержант поліції»,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України

з участю прокурора ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В :

Починаючи з 20 лютого 2014 року, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року,принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів зсрф.

Надалі, представниками російської федерації у продовження злочину агресії проти України та подальшої реалізації злочинного плану щодо зміни меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, з використанням прибічників ідеї відокремлення Луганської області від України 27 квітня 2014 року у м. Луганську Донецької області створено квазідержавне утворення - «Луганскаянароднаяреспублика», яке включає непередбачені законом збройні формування. Одночасно видано «Акт о провозглашениигосударственнойсамостоятельностиЛуганскойнароднойреспублики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так званого «загального обласного референдуму» на території Луганської області з питання визнання державної самостійності «Луганскойнароднойреспублики» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України.

За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України проведено так званий «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «Луганской народной республики» (далі «ЛНР») на території Луганської області.

Надалі представниками «ЛНР» за підтримки рф з числа місцевого населення Луганської області та окремих громадян інших держав сформовано політичний та силовий блоки зі стабільними складами лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, забезпечуючи центральне підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розроблено план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Як наслідок, частина території Луганської області опинилась під контролем представників окупаційної адміністрації російської федерації в особі представників терористичної організації «ЛНР» та відповідно до постанови Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», постановою Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 18.01.2018 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набула статусу тимчасово окупованої території.

У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (далі ПАРЄ) від 21 квітня 2016 року №2122 дії рф щодо частини територій Луганської та Донецької областей кваліфікуються як військова агресія, яка призводить до наступних порушень прав людини: катування, нелюдське поводження та приниження людської гідності, сексуальне насилля, незаконні арешти та відсутність доступу до справедливого суду.

Наявність ефективного контролю над вищевказаними тимчасово окупованими територіями була також підтверджена Резолюцією ПАРЄ від 12 жовтня 2016 року № 2133. А саме, у Резолюції зазначається, що так звані «ДНР» та «ЛНР» знаходяться під ефективним контролем рф та були створені всупереч українському законодавству та міжнародному праву. Згідно з цією Резолюцією спроба анексії Криму «порушує міжнародне право та принципи підтримані Радою Європи», а присутність рф та наявність ефективного контролю в Криму «були офіційно визнані російською владою».

Виходячи із зазначеної Резолюції ПАРЄ та статті 43-46 VI Гаазької конвенції 1907 року (норма міжнародного гуманітарного права), держава-окупант несе відповідальність за захист населення та зобов`язана поважати права і життя фізичних осіб, які знаходяться на тимчасово окупованій території (далі ТОТ). У випадках порушень основоположних прав людини на ТОТ юридична відповідальність покладається на рф, яка фактично здійснює контроль над зазначеними територіями.

При цьому, поетапно реалізовуючи продовження здійснюваної протиправної діяльності, порушуючи вказані норми, президент російської федерації (далі рф) путінв.в., а також інші представники влади рф, діючи всупереч вимогам пп. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил рф (далі зсрф) на територію України.

Так, 24.02.2022 на виконання наказу на вторгнення підрозділів збройних сил рф (далі зсрф) на територію України, шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї, військовослужбовці зсрф здійснили незаконне вторгнення на територію України через державні кордони України в Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою змін меж території та державного кордону України усупереч порядку, встановленому Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 на 30 діб, який діє до цього часу.

Зазначений Указ Президента України затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX.

У частині 2 статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зазначено, що Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Встановлено, щогромадянин України ОСОБА_5 проходив службу у Національній поліції у період з 22.08.2019, зокрема, згідно з наказом начальника Головного Управління Національної поліції в Луганській області від 08.10.2021№ 374 о/с, сержанта поліції ОСОБА_5 призначено на посадуінспектора з особистої безпеки тренінгового центру Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі за текстом ТЦ ГУНП в Луганській області).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.У своїй діяльності поліція керується Конституцією України.

Громадянин України ОСОБА_5 , вступаючи до лав Національної поліції України, присягнув вірно служити Українському народу, дотримуватися норм Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь Держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

У статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Одночасно у частині 4 вказаної статі зазначено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини 1 статті 18 зазначеного Закону, поліцейський зобов`язаний неухильнодотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Отже, поліцейський ОСОБА_5 , маючи спеціальне звання «сержант поліції», згідно з абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», був працівником правоохоронного органу, у зв`язку з чим постійно здійснював функцію представника влади.

Однак, на початку квітня 2022 року поліцейський ОСОБА_5 , нехтуючи необхідністю виконання цього наказу, у скрутний для країни час, не проявив достатньої мужності та відданості, виявив слабкий характер по захисту України від протиправних посягань, збереженню територіальної цілісності країни, не виявив бажання працювати на підконтрольній українській владі території та повертатися до нового місця дислокації підрозділу поліції, у якому він проходив службу, у визначені строки, та не повідомив поважних причин свого неприбуття до нового місця проходження служби.

Поряд з цим, поліцейський ОСОБА_5 для несення служби у період з 01.04.2022 по теперішній час у визначене керівництвом поліції не прибув, а натомість, не бажаючи сумлінно виконувати покладені на нього службові обов`язки, з особистих мотивів, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України,усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів військової агресії рф проти України, з власної ініціативи на початку квітня 2022 року (більш точну дату і час не представилося за можливе встановити) добровільно перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, тобто вчинив державну зраду особливо тяжкий умисний злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.

Так, на початку квітня 2022 року інспектор з особистої безпеки ТЦ ГУНП в Луганській області ОСОБА_5 , діючи умисно та протиправно, за власним бажанням, не маючи на те відповідних встановлених законодавством повноважень та без отримання будь-яких вказівок від керівництва Національної поліції, реалізуючи свій злочинний умисел на вчинення державної зради, взяв активну участь у діяльності підконтрольному окупаційній владі рф силовому блоці «ЛНР», а саме шляхом зайняття посади у структурному підрозділі «новоайдарского РОВД МВД ЛНР», територія обслуговування якого включає тимчасово окупований рф населений пункт - смт. НовоайдарЛуганської області та прилеглу до нього територію, а отже основною ціллю якої було надання допомоги ворогу на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а також дестабілізація суспільно-політичної обстановки та втрати авторитету органів державної влади України, зокрема, шляхом сприяння збройної сили проти Збройних сил України та інших військових формувань, задіяних у відсічі російської агресії, а отжезабезпечував становлення і зміцнення окупаційної влади рф шляхом надання безпосередньої допомоги на шкоду Україні.

Також, інспектор з особистої безпеки ТЦ ГУНП в Луганській області ОСОБА_5 , вступаючи до непередбачених законом збройних формувань «МВД ЛНР», був достовірно обізнаним, що останні мають організаційну структуру правоохоронного типу (поділяються на структурні підрозділи з визначенням особового складу кожного з них, який носить формений одяг поліцейського типу), характеризуються наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними поліцейськими формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), мають воєнізований характер завдань та методів (здійснення з використанням вогнепальної зброї та поліцейської техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України й інших військових формувань України, задіяних у відсічі російської агресії, зокрема на території Луганської області) та ставлять перед собою специфічні завдання (утримання території окремих районів Луганської області, тимчасово не підконтрольних органам державної влади України, встановлення на території цих районів Луганської області військового стану (організація пошуку однодумців таких протиправних дій, залучення їх до вчинення такої протизаконної діяльності, перевірка документів у осіб, чергування з вогнепальною зброєю на підконтрольних об`єктах, обладнання на території зазначених районів Луганської області так званих «блок постів» для здійснення збройного опору Збройним Силам України й іншим військовим формуванням України) та мають для цього відповідні матеріальні засоби (вогнепальну зброю автомати, бойові припаси (патрони) та військову техніку, а також забезпечення встановленого порядку забезпечення громадської безпеки на таких територіях.

При цьому, інспектор з особистої безпеки ТЦ ГУНП в Луганській області ОСОБА_5 усвідомлював, що «новоайдарский РОВД МВД ЛНР», у якому останнійініціативно зайняв посаду, не відноситься до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про Національну поліцію», «Про державну прикордонну службу України», «Про Національну гвардію України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.

Обвинувачений ОСОБА_5 , будучи повідомленим в порядку, передбаченому КПК України, про місце дату і час розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки до суду не повідомив. Зокрема, суд належно повідомляв обвинуваченого про розгляд справи, здійснюючи повідомлення про призначені судові засідання в Рівненському міському суді в газеті «Урядовий кур`єр», «Голос України» та внесенням інформації на офіційний веб-сайт суду. Рекомендовані повідомлення поштового відправлення «Укрпошта» за місцем його реєстрації не надсилались, оскільки місцем реєстрації та проживання ОСОБА_5 є тимчасово непідконтрольна державі Україна територія.

Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111КК України, здійснювалось в порядку спеціального досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 06.12. 2023 року.

Відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 15.09.2025 року, здійснено спеціальне судове провадження стосовно ОСОБА_5 .

Отже, суд здійснив розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia), що відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Судом встановлено, що стороною обвинувачення використані всі передбачені законом заходи (можливості), для дотримання прав підозрюваного (обвинуваченого ОСОБА_5 ), зокрема права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що стороною обвинувачення вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.

У свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_5 був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 погодилась із доведеністю вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, однак пояснила, що не мала можливості побачення із обвинуваченим.

Доказами вини ОСОБА_5 в інкримінованому злочині є докази, що оцінювались судом, які є належними та допустимими, достовірними, оскільки вони були зібрані з дотриманням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України та в порядку визначеному кримінальним процесуальним кодексом України.

Зазначені вище обставини вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень та його вина встановлена наступними дослідженими на предмет належності та допустимості у суді доказами, а саме:

Факт перебування ОСОБА_5 на посаді інспектора з особистої безпеки ТЦ ГУНП в Луганській області довідкою про проходження служби, витягами із наказів про призначення обвинуваченого на посади та іншими документами про проходження ним служби в органах поліції та звільнення з посади, показами свідка ОСОБА_8 та інших.

Факт вступу обвинуваченого ОСОБА_5 до так званого «новоайдарского РОВД МВД ЛНР», підтверджений дослідженими у судовому засіданні оглядом відповідного повідомлення в інтернет-ресурсах про прийняття присяги працівниками відповідного збройного формування із зображенням таких осіб, серед яких розміщено ОСОБА_9 та відповідний відеозапис; протоколами впізнання, проведеного за участі свідків, які впізнали ОСОБА_5 на фото, розміщеному в інтернет-ресурсах у повідомленні про прийняття присяги працівниками відповідного збройного формування; показами свідків, зокрема ОСОБА_8 , яка підтвердила факт переходу обвинуваченого на службу до незаконних збройних формувань «МВД ЛНР» та впізнала його на відповідному фото; оглядом сторінок обвинуваченого у соціальних мережах та іншими дослідженими під час судового розгляду доказами.

Крім цього, дослідженими доказами підтверджено факт початку діяльності непередбаченого законом збройного формування «МВД ЛНР», територія обслуговування якого включає тимчасово окупований рф населений пункт - смт. Новоайдар Луганської області та прилеглу до нього територію, зокрема оглядом публікації про початок діяльності такого органу, розміщеної в інтернет ресурсах; а також факт окупації відповідної території російськими військами, що підтверджено дослідженими даними ( протоколом огляду) про віднесення цієї території до числа окупованих.

Дослідженим матеріалами огляду відповідного нормативного документу, а саме Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022.

Допитом в судовому засіданні свідка ОСОБА_10 , який надав наступні покази, що він працював у тренінговому центру ГУНП в Луганській області з 2021 - 19.07.2022 призначений на посаду інспектора ТЦ. 3 11.02.2021 по 18.07.2022 обіймав посаду інструктора з ОБ ТЦ, Разом з ним в тренінговому центрі ГУНП в Луганській області на посаді інструктора з особистої безпеки працював сержант поліції ОСОБА_11 . Йому відомо, що після вторгнення рф на територію України - 24.02.2022, ОСОБА_5 залишився на території Луганської області, де деякий час ніс службу у склад зведеного загону, але з початку квітня 2022 він покинув службу у зведеному загоні, та виїхав на не контрольовану територію України, замість необхідності евакуюватися за вказівкою начальника ГУНП в Луганській області у м. Дніпро. Де саме він знаходився йому не відомо. Під час перегляду Інтернет ресурсу впізнав свого колегу - інструктора з особистої безпеки Тренінгового центру в Луганській області сержанта поліції ОСОБА_5 , який знаходячись у камуфльованій формі, яку використовують незаконні збройні формування «лнр» та військові російської федерації, надав інтерв?ю про те, що він прийняв рішення працювати в незаконному правоохоронному органі - т.зв. «МВД ЛНР», створеному на території тимчасово окуповані території Луганської області. Крім того за вказаним посиланням була висвітлена фото ОСОБА_5 , де він приймає присягу на вірність народу т.зв. «ЛНР».

Допитом в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , яка надала наступні покази, що вона працювала на посаді старшого інспектора тренінгового центру ГУНП, разом з нею в тренінговому центрі ГУНП в Луганській області на посаді інструктора з особистої безпеки працював сержант поліції ОСОБА_5 . Їй відомо, що після вторгнення рф на територію України - 24.02.2022, ОСОБА_5 залишився на території Луганської області, де деякий час ніс службу у склад зведеного загону, але з початку квітня 2022 він покинув службу у зведеному загоні, та виїхав на не контрольовану територію України, замість необхідності евакуюватися за вказівкою начальника ГУНП в Луганській області у м. Дніпро. Де саме він знаходився їй не відомо. Під час перегляду Інтернет ресурсу вона впізнала свого колегу - інструктора з особистої безпеки Тренінгового центру ГУНП в Луганській області сержанта поліції ОСОБА_5 , який знаходячись у камуфльованій формі, яку використовують незаконні збройні формування «лнр» та військові російської федерації, надав інтерв?ю про те, що він прийняв рішення працювати в незаконному правоохоронному органі - т.зв. «МВД ЛНР», створеному на території тимчасово окуповані території Луганської області. Крім того за вказаним посиланням була висвітлена фото ОСОБА_5 , як вона зрозуміла, де він приймає присягу на вірність народу т.зв. «ЛНР».

- іншими доказами в їх сукупності.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, колегія суддів вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 22 КПК встановлено, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, за результатами судового розгляду, колегія суду дійшла висновку, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , мало місце, містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111КК України та останній у його вчиненні винний.

Тому, суд вважає доведеним, що ОСОБА_5 усвідомлював, що добровільно взяв участь у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим ОСОБА_5 кримінальне правопорушення відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.

Цивільний позов не заявлено.

Судові витрати по даному кримінальному правопорушенню відсутні.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судомтакож не встановлено.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При призначенні покарання суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально - вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу ОСОБА_5 суд додержуючись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів, призначити йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції інкримінованого кримінального правопорушення.

Суд вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". За цих же обставин, суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_5 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, та призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположених свобод» 1950 року.

Суд також приймає рішення, щодо залишення обраного запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 до набрання вироку законної сили - тримання під вартою. Оскільки судовий розгляд кримінального провадження завершено, обвинувачений ОСОБА_5 оголошений в розшук, до суду не з`явився, та відносно нього раніше обрано запобіжний захід тримання під вартою, жоден із більш м`яких запобіжних заходів для обвинуваченого, не зможе запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна.

До набрання вироком законної сили, обраний запобіжний захід ОСОБА_5 залишити попередній - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі, обчислювати з дати його затримання та реального виконання покарання у виді позбавлення волі.

Речові докази: Диски - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.

Виготовлено з автоматизованої системи документообіг.

Головуючий суддя (підпис)

ОСОБА_12

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_12