Рішення № 137318568, 03.06.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11687/25

Провадження № 2/357/1819/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В.П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

за участю представника позивача - прокурора Данилюка В.М., представника третьої особи ОСОБА_1 адвоката Плаксія Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 у місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна з закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі -

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

Підстави та предмет позову.

У липні 2025 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради (далі - «позивач») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - «відповідач»), третя особа: ОСОБА_1 («третя особа») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна з закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на такі обставини.

Моніторингом відкритих джерел встановлено, що Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,01 га з кадастровим номером: 3220489500:02:026:0465, розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру від 20.06.2025.

Згідно з Інформаційною довідкою №400956034 від 25.10.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , 10.08.2019 зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомості - магазин (нежитлову будівлю) площею 56,9 кв.м., 1991 року побудови.

Водночас, незважаючи на відсутність будь-яких дозвільних документів на вказаній земельній ділянці, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №429721910 від 03.06.2025 вперше 03.09.2018 зареєстровано об`єкт нерухомості магазин (нежитлову будівлю) площею 56,9 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Підставою для державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_1 стали:

довідка №454 від 28.08.2018 року видана ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПИ» у якій зазначено, що при обстеженні 03.09.2018 площа нежитлової будівлі літ. «А-1» становить 56,90 м. кв., за адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційна вартість не визначалась, дана будівля побудована господарським способом у 1991, тому не відноситься до категорії самочинного будівництва і не потребує прийняття в експлуатацію;

технічний паспорт №280818454 від 28.08.2018 року виданий ІОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПИ».

Рішення про державну реєстрацію №42819727 від 03.09.2018 прийнято державним реєстратором прав на нерухоме майно комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузьом Андрієм Григоровичем.

У свою чергу вказане не відповідає дійсності, оскільки на відповідній земельній ділянці фактично розташовані тимчасові споруди, які не є нерухомим майном.

Реєстрація тимчасових споруд під виглядом об`єкта нерухомого майна порушує право власності Білоцерківської міської територіальної громади па землю і а позбавляє Білоцерківську міську раду права користування та розпорядження цією земельною ділянкою, що в подальшому може бути використано як підстава для набуття речових прав на земельну ділянку під таким об`єктом на поза конкурентних умовах.

Підтвердженням того, що за вказаною адресою розміщені тимчасові споруди, та відсутність на вказаній земельній ділянці нежитлової будівлі 1991 року побудови є викопіювання з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 №319-18-УІІ, а також паспорти прив`язок тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, зокрема, паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності павільйон № НОМЕР_1 в групі тимчасових споруд по продажу продовольчих товарів площею 30.00 кв.м. по АДРЕСА_2 в районі техучилища №9, реєстраційний №14-1/06 від 20.12.2015 дійсний до 12.09.2018, виданий управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради на ім`я ОСОБА_1 та паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності павільйон № НОМЕР_2 в групі тимчасових споруд площею 27,00 кв.м. по АДРЕСА_2 в районі техучилища №9, реєстраційний №14-2/06 від 20.12.2015 дійсний до 12.09.2018, виданий управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради на ім`я ОСОБА_1 .

Підтвердженням відсутності на спірній земельній ділянці за вказаною адресою нежитлової нерухомості 1991 року побудови, є проєкт розміщення стаціонарної тимчасової споруди павільйону по продажу продовольчих товарів по АДРЕСА_2 , виготовлений проектним кооперативом «ЕКОС» у 2015 році на замовлення ОСОБА_1 .

Із вказаного проєкту вбачається розміщення на земельній ділянці площею 60 кв.м. групи тимчасових споруд з двох павільйонів АДРЕСА_3 та №2 як один павільйон «Злата» площею, що проектується 60 кв.м. та площею, що нормується 56 кв.м.

Окрім цього, відсутність на спірній земельній ділянці об`єкту нерухомого майна підтверджується рядом витягів з рішень Білоцерківської міської ради та договорами про встановлення особистих строкових сервітутів.

Так, відповідно до архівного витягу з рішення Білоцерківської міської ради від 21.06.2012 №615-27-VI «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів» щодо укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення павільйону в АДРЕСА_2 , в районі техучилища №9, загальною площею 0,059 га, терміном на 3 роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

Наслідком прийняття даного рішення є укладення між Білоцерківською міською радою і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відповідного договору №146 від 27.07.2012 року про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки.

Згідно з п. 1.1. Предметом відповідного договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключено «Сервітуріарію» на територію (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону, загальною площею 0,0059 га.

Відповідно до 1.2. Об`єктом особистого строкового сервітуту за цим Договором є територія (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вул. Східна в районі техучилища №9, загальною площею 0,0059 га.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що окрім території (об`єкта благоустрою) на яку встановлено особистий строковий сервітут, закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) площею відсутня кв.м., межі якої зазначено в додатку. Витрати на утримання в санітарному стані закріпленої за малою архітектурною формою «Сервітуріарія» території здійснюються за рахунок «Сервітуріарія».

Відповідно до п. 4.4.5 вищевказаного договору про встановлення земельного сервітуту сторони домовилися, не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений ЦИМ Договором особистий строковий сервітут не надає «Сервітуарію» права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для розміщення існуючого павільйону, на території для забезпечення благоустрою (підтримання санітарному стані).

Пунктом 2.2. Договору встановлено строк його дії 3 (три) роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою.

Отже, па земельній ділянці комунальної власності на якій встановлено строковий земельний сервітут допускалося розміщення лише тимчасової споруди малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності.

Вищезазначене підтверджується також: витягом з рішення Білоцерківської міської ради №1002-43-VI від 20.06.2013 «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям» та договором №260 від 05.09.2013 року про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки укладеного між Білоцерківською міською радою і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , витягом з рішення Білоцерківської міської ради №1278-62-У1 від 29.08.2014 «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям» та договором №110 від 03.10.2014 року про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки укладеного між Білоцерківською міською радою і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ; витягом з рішення Білоцерківської міської ради №267-16-УІІ від 13.09.2016 «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів та договором №94 від 01.11.2016 року про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки укладеного між Білоцерківською міською радою і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Білоцерківська окружна прокуратура звертає увагу суду, що між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_1 укладено саме договір сервітуту, оскільки вказана земельна ділянка, на якій розміщені тимчасові споруди не була сформована, розташована в районі житлової та громадської забудови, на ній відсутні будь-які нежитлові будівлі і не допускається будь-яке будівництво.

Проте, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №42972190 від 03.06.2025 державним реєстратором комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав га бізнесу» Гузьом Андрієм Григоровичем всупереч вимогам чинного законодавства 03 вересня 2018 року зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю - магазин, загальною площею 56.9 кв.м., рік побудови 1991, за адресою: АДРЕСА_1 .

Фактично, станом на сьогоднішній день на земельній ділянці комунальної власності площею 0,01 га, що розташована по АДРЕСА_1 , яка використовується без відповідних правовстановлюючих документів, знаходиться тимчасова споруда - магазин з продажу продовольчих товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » належний ОСОБА_2 , що підтверджується актом обстеження земельної ділянки №01/01 від 27.01.2025 року та фотокопіями до нього.

Із відповіді Білоцерківської міської ради №624/01-11 від 13.02.2025 вбачається, що дозвільні документи для оформлення права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , а також містобудівні умови та обмеження Білоцерківською міською радою не видавалися, рішення про присвоєння адреси не приймалося.

У свою чергу, менш ніж за три місяці до закінчення дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту №94 від 01.11.2016 року між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_1 остання, 10,08.2019 року укладає з фізичною особою ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, загальною площею 56,9 кв.м., рік побудови 1991, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М., реєстровий №935.

Поряд з цим, ОСОБА_2 , набувши право власності на тимчасову споруду під виглядом нежитлової будівлі, загальною площею 56,9 кв.м., рік побудови 1991, звертається до Білоцерківської міської ради з відповідною заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється та передачі її в оренду, яка рішенням Білоцерківської міської ради від 23.12.2021 за №2397-24-VІІІ «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності та передачу земельної ділянки в комунальної власності в оренду громадянину ОСОБА_2 » змінює цільове призначення га передає її в оренду строком на 10 років.

Станом на даний час ОСОБА_2 використовує земельну ділянкою комунальної власності площею 0,01, яка розташована адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 3220489500:02:026:0465, за відсутності зареєстрованого права оренди відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав - інформаційна довідка №416573031 від 06.03.2025.

Із акту обстеження земельної ділянки №01/01 від 27.01.2025 вбачається, що комісією управління самоврядного контролю Білоцерківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Зазначеним актом встановлено, що у результаті комісійного обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , розташована споруда. Па даній земельній ділянці заходиться споруда, а саме магазин з продажу продовольчих товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Згідно інформації з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 10.08.2019 року зареєстровано речове право на нерухоме майно - нежитлову будівлю (громадський будинок) загальною площею 56,9 кв.м., рік побудови 1991.

Відповідно до інформації управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради відсутні відомості щодо дозвільних документів на будівництво нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , проте управлінням був виданий паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, термін дії якого закінчився 26.12.2018 та не був продовжений.

Відповідно до наданої інформації відділу ДАБК Білоцерківської міської ради згідно з актом приймання-передачі документів від 10.03.2017 №56 документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом робіт, змій до них їх скасування чи анулювання, щодо нежитлової будівлі загальною площею 56.9 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 за період з 10.03.2017 по теперішній час у відділі відсутня.

Фактично на земельній ділянці розташована тимчасова споруда, що підтверджується інформацією Білоцерківської міської ради та актом обстеження земельної ділянки №01/01 від 27.01.2025 року.

Указаними діями ОСОБА_1 також штучно обтяжила (згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) фактично вільну від будь-якої забудови земельну ділянку, з метою її подальшого отримання в користування поза земельними торгами.

Із відповіді Білоцерківської міської ради №624/01-11 від 13.02.2025 вбачається, що дозвільні документи для оформлення права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 Білоцерківською міською радою не видавалися.

Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради повідомило, що ні будівельний паспорт, ні архітектурно-планувальне завдання, ні містобудівні умови та обмеження під на нежитлову будівлю загальною площею 56,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не видавалися та рішень про початок будівельних робіт не приймалось.

Згідно з інформацією КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» №БЦ/198/1 від 21.01.2025 станом до 01.01.2013 інвентаризація нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 не проводилась, право власності не зареєстроване.

Посилаючись на приписи матеріального та процесуального права України, прокурор просив суд:

усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності площею 0,01 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0465, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1635204332103, нежитлову будівлю магазин, загальною площею 56,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,01 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0465, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі магазину, загальною площею 56,9 кв.м., з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1635204332103.

Рух справи. Позиції учасників справи.

01.08.2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження.

27.08.2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позову, у яких той у задоволенні позовних вимог просив відмовити та зазначив наступне.

Обидва паспорта прив`язки ТС діяли з 20.12.2015 року по 12.09.2018 року.

Розроблено не єдиний паспорт прив`язки на групу ТС, а два окремих паспорти прив`язки стаціонарних ТС площами 30 кв.м. та 27,0 кв. м. по зовнішньому контуру.

Відсутній належним чином оформлені паспорти прив`язки, оскільки у паспортах прив`язки відсутні: схема розміщення ТС, виконана на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500; схема благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж.

Відсутні докази подання до Білоцерківської міської ради Київської області письмової заяви за формою, наведеною у додатку 2 до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Тобто, відсутні беззаперечні докази розміщення (спорудження/встановлення) тимчасових споруд, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Технічний паспорт з інвентаризаційної справи № 28-08-18/454, виготовлений 28.08.2018 року експертом Мельник Є. (кваліфікаційний сертифікат АА № 002589 від 22.12.2015 року) ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП» (надалі Технічний паспорт).

Спірне майно має внутрішню загальну площу 56,9 кв.м. та площу основи (забудови) 62,0 кв.м., а не по зовнішньому контуру 57,0 кв.м. або 30 кв.м., або 27,0 кв.м., тобто має відхилення від паспортів прив`язки.

Відповідно до характеристики будинку з Технічного паспорта, спірне майно розміщене на бутовому фундаменті, має бетонну підлогу, а також стіни з металу та газоблоку, а не виготовлене з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту.

У матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації права земельного сервітуту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі договорів про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, зокрема, № 94 від 01.11.2016 року. Отже, у ОСОБА_1 не виникло право особистого строкового земельного сервітуту під розміщення павільйону на території загальною площею 0,0070 га в АДРЕСА_2 в районі техучилища № 9.

Оскільки, укладання ОСОБА_1 договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки під розміщення павільйону та отримання нею паспортів прив`язки є лише передумовою для встановлення тимчасових споруд (павільйонів) по площею зовнішньому контуру 30 кв.м. та 27,0 кв. м., то самі по собі ці докази, без доказів подання до міської ради письмової заяви про виконання вимог паспортів прив`язки тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, не можуть підтверджувати ту обставину, що ОСОБА_1 розмістила (встановила) павільйони.

Загальна площа спірного майна (56,9 кв.м.), наявність в ньому 2-х приміщень по 10,7 кв.м. та 46,2 кв.м., а також розміщення його на фундаменті свідчать, що це майно не може відноситися до тимчасових споруд торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності, а є нерухомою нежитловою будівлею.

Прокурор не надав жодних належних та допустимих доказів, що об`єкт, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до рухомих речей, тобто його можна вільно переміщувати у просторі.

Предметом доказування є те, чи спірне майно є рухомим або нерухомим майном.

В акті обстеження земельної ділянки відсутні відомості, що особи, які проводили обстеження, мають відповідні кваліфікаційні сертифікати відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність».

Технічний паспорт з інвентаризаційної справи №28-08-18/454, виготовлений 28.08.2018 року експертом Мельником (кваліфікаційний сертифікат АА № 002589 від 22.12.2015 року) ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП».

Оскільки виконавцем Мельник Є. (кваліфікаційний сертифікат АА № 002589 від 22.12.2015 року), який працює у суб`єкта господарювання ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП», було проведено технічну інвентаризацію, на основі якої 28.08.2018 року складено технічний паспорт, тобто встановлено, що спірне майно є нежитловою будівлею, то цей технічний паспорт є належним та допустимим доказом, що спірна будівля є нерухомим майном, яка розміщена на бутовому фундаменті, має бетонну підлогу, а також стіни з металу та газоблоку, а не виготовлене з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту.

Прокурором не спростовано відомості, які містяться у Технічному паспорті.

Інформація відділу ДАБК Білоцерківської міської ради про те, що до цього відділу по теперішній час не передавалися документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом робіт, змін до них, їх скасування чи анулювання щодо спірної нежитлової будівлі, не може бути беззаперечним доказом відсутності цих документів, а також того, що спірне майно є рухомим.

Відповідь Білоцерківської міської ради про те, що нею не видавалися дозвільні документи для оформлення права власності на спірну нежитлову будівлю, не може бути беззаперечним доказом відсутності цих документів а також того, що спірне майно є рухомим.

Відсутність документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, при проведені державної реєстрації права власності на спірний нежитловий будинок, не порушує права Білоцерківської міської ради. При цьому, саме Білоцерківська міська рада у власному рішенні від 23.12.2021 року № 2397-24-VIII, зокрема, вказувала цю ж адресу нерухомого майна.

Повідомлення управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради про те, що ним не видавалися будівельний паспорт, архітектурно-планувальне завдання, містобудівні умови та обмеження, а також рішень про початок будівельних робіт на спірну нежитлову будівлю не може бути беззаперечним доказом, що спірне майно є рухомим.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що спірна нежитлова будівля розташована саме на земельній ділянці, на яку укладалися договори про встановлення особистого строкового сервітуту № 146 від 27.07.2012 року, № 260 від 05.09.2013 року, № 110 від 03.10.2014 року та № 94 від 01.11.2016 року, а також, що спірна будівля розташована в місці, на яку видавалися паспорти прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 реєстраційний номер 14-1/06 та 14-2/06.

Прокурором пред`явлено позов в інтересах власника земельної ділянки.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 12.11.2021 року, рішенням Білоцерківської міської ради від 23.12.2021 року № 2397-24-VIII, зокрема, передано земельну ділянку громадянці ОСОБА_2 з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (вид використання для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0100 га строком на 10 (десять) років. Кадастровий номер: 3220489500:02:026:0465. Отже, власник земельної ділянки погодився з будівництвом на цій ділянці нежитлової будівля та з подальшим оформленням прав на неї у встановленому порядку. За таких обставин та з огляду на норми статей 375 та 376 Цивільного кодексу України представник третьої особи вважає, що доводи прокурора про знесення спірної нежитлової будівлі є надмірними, враховуючи правові наслідки надання власником земельної ділянки згоди на її використання та можливість у подальшому визнання права власності на такий об`єкт.

Посилаючись на приписи процесуального і матеріального права України, представник третьої особи просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

25.12.2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли додаткові пояснення, у яких той зазначив таке.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Об`єкти нерухомого майна, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

За результатами технічної інвентаризації, експертом ОСОБА_4 (кваліфікаційний сертифікат АА № 002589 від 22.12.2015 року) ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП» виготовлений 28.08.2018 року технічний паспорт з інвентаризаційної справи № 28-08-18/454.

За відомостями з цього технічного паспорта, рік побудови нежитлової будівлі (магазину) 1991.

Прокурор не надав доказів, що спірне майно було збудовано після 05.08.1992 року.

Оскільки спірне нерухоме майно закінчене будівництвом до 5 серпня 1992 року, то право власності на нього є дійсним без державної реєстрації та без проходження процедури прийняття в експлуатацію.

22.09.2025 року на адресу суду засобами поштового зв`язку від відповідача надійшла заява, в якій вона просила розгляд справи здійснювати за її відсутності та без допиту як свідка, а також зазначила, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі (а.с. 180).

У судових засіданнях представник третьої особи та третя особа (явка якої судом була визнана обов`язковою) проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Надали пояснення, аналогічні за змістом пояснень щодо позову.

Окрім цього, третя особа додатково пояснила наступне.

У 1990 році вона перебувала у декретній відпустці. Оскільки в Радянському Союзі почалася «Перебудова» та держава дозволила займатися малим підприємництвом, після чого свекор запропонував зайнятися торгівлею і для цього побудувати магазин. Він сказав, що сам займатиметься оформленням усіх документів та спільними зусиллями родини вони побудують магазин, бо свекор був будівельником. На це вона погодилася. Пізніше він приніс їй на підпис документи, як він сказав для будівництва, і вона їх підписала.

Восени 1990 року свекор з її чоловіком власними силами почали будувати магазин. На весні 1991 року вже були зведені та поштукатурені стіни, встановлений дах, вікна та металеві двері. Оскільки не вистачало коштів на прокладання електричної проводки, тому внутрішній ремонт було зупинено.

Навесні 2012 року ремонт було завершено та встановлено торгове обладнання, тому третя особа зареєструвалася ФОПом та почала торгівлю.

Влітку 2012 року вона вирішила розширитися та звернулася до Білоцерківської міської ради, щоб взяти в користування земельну ділянку, яка межувала з магазином, щоб встановити два торгові павільйони ларьки. Між нею та Білоцерківською міською радою було укладено договори сервітуту, однак право оренди за ними не реєструвалися.

Навесні 2015 року вона провела капітальний ремонт магазину.

У 2015 року вона замовила проєкт розміщення павільйонів та отримала паспорти прив`язки для встановлення групи тимчасових споруд поряд з вже діючим магазином. Однак павільйонів вона не встановила.

У 2018 році вона вирішила отримати право власності на магазин, а тому замовила організацію по узаконенню нерухомості.

Влітку 2019 року вона продала магазин, бо потрібні були гроші.

ІІ. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами справи не оспорювалися наступні фактичні обставини.

03 вересня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито розділ з реєстраційним номером 1635204332103 та зареєстровано об`єкт нерухомого майна, а саме: тип об`єкта магазин, нежитлова будівля; опис об`єкта загальна площа (кв. м.): 56,9, матеріал стін: метал/газоблок; адреса АДРЕСА_1 ; додаткові відомості рік побудови 1991, що підтверджується інформаційною довідкою № 429721910.

03 вересня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1635204332103 зареєстровано право власності № 27747007 за ОСОБА_1 , на підставі поданих документів: технічний паспорт номер НОМЕР_4 від 28.08.2018, видавник ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП»; довідка номер 454 від 28.08.2018, видавник ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП», що підтверджується інформаційною довідкою № 429721910.

10 серпня 2019 року до ОСОБА_2 перейшло від ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю загальною площею 56,9 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі № 935 та інформаційною довідкою № 429721910.

23 грудня 2021 року Білоцерківська міська рада Київської області затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності громадянці ОСОБА_2 з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (вид використання для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0100 га за рахунок земель Білоцерківської міської територіальної громади, а також передала земельну ділянку в оренду громадянці ОСОБА_2 з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (вид використання для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0100 га строком на 10 (десять) років, кадастровий номер: 3220489500:02:026:0465, що підтверджується рішенням № 2397-24-VIII.

На підтвердження позовних вимог прокурором надано наступне.

На підтвердження того, що спірне майно є рухомим майном:

лист Білоцерківської міської ради Київської області від 13.02.2025 року № 624/01-11, за змістом якого Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради рішень стосовно присвоєння адреси по АДРЕСА_1 не приймалося та містобудівні умови та обмеження не видавалися, а також в архівній складовій Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради інформація щодо видачі будь-яких дозвільних документів на будівництво нежитлової будівлі загальною площею 56,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за період з 10 березня 2017 року по теперішній час відсутня;

рішення Білоцерківської міської ради Київської області про укладання договорів на встановлення особистих строкових сервітутів з фізичною особою-підприємцем під розміщення павільйонів в АДРЕСА_2 , в районі техучилища № 9, площами 0,0059 га та 0,0070 га;

договори про встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення павільйонів в АДРЕСА_2 , в районі техучилища № 9, площами 0,0059 га та 0,0070 га, з додатками;

паспорти прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 на павільйон № 1 площею 30,00 кв.м. та павільйон № 2 площею 27,00 кв.м. в групі ТС по продажу продовольчих товарів по вул. Східна в районі техучилища № 9:

проєкт розміщення стаціонарної тимчасової споруди павільйону по продажу продовольчих товарів по АДРЕСА_2 в районі техучилища № 9 в м. Біла Церква, розроблений Проєктним кооперативом «ЕКОС»;

висновок Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області про відповідність будівельним нормам намірів та про наявність обмеження на використання земельної ділянки щодо продовження договору на встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності № 15/26 від 21.03.2016 року;

акт обстеження земельної ділянки від 27.01.2025 року № 01/01, виданий Управлінням самоврядного контролю Білоцерківської міської ради Київської області, за яким на земельній ділянці комунальної власності по АДРЕСА_1 розташована споруда (магазин з продажу продовольчих товарів), право власності на яку 10 серпня 2019 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Підприємницька діяльність здійснюється без відповідних правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою комунальної власності;

фотографії спірного майна.

На заперечення проти позовних вимог третьою особою надано наступне.

На підтвердження того, що спірне майно є нерухомим майном, надано технічний паспорт № НОМЕР_4 з інвентаризаційної справи № 28-08-18/454 на нежитлову будівлю (магазин) АДРЕСА_1 , виготовлений 28.08.2018 року експертом Мельник Є. (кваліфікаційний сертифікат АА № 002589 від 22.12.2015 року) ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП». В розділі «План будівлі» технічного паспорта вказано, що спірне майно складається з приміщення № 1-1 площею 45,20 кв.м. та приміщення № 1-2 площею 10,70 кв.м., а в розділі «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» зазначено, що нежитлова будівля літ. «А», 1991 року побудови, площа основи (забудови) 62,0 кв.м., за описом основних конструктивних елементів: фундамент бут, стіни метал/газоблок, покрівля азбошифер, підлога бетон.

Норми права, якими керується суд.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Тобто, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20).

Згідно із ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (ч. 6 ст. 175 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 12 травня 2025 року у справі № 204/1212/21 зазначено, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Реалізація принципу змагальності сторін у процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17).

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі № 686/28882/23).

У той же час, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17 серпня 2000 року № 507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік та класифікація, а саме будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 182 ЦПК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

За умов ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, об`єкти нерухомого майна, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17.

Отже, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо), яке збудоване до 05 серпня 1992 року, виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), оскільки до 05 серпня 1992 року законом не було передбачено прийняття цього нерухомого майна до експлуатації та проведення державної реєстрації, що узгоджується з умовами ч. 2 ст. 331 ЦК України.

Загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1952-IV).

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (ч. 5 ст. 12 Закону № 1952-IV).

Тобто, діє презумпція достовірності відомостей внесених до Державного реєстру прав, але вона може бути спростована судом. При цьому, обов`язок доведення недостовірності цих відомостей покладено на особу, яка їх заперечує.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону № 1952-IV, в редакції на момент державної реєстрації спірного майна вперше, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Водночас, згідно ч. 4 цієї статті, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

За вимог ч.ч. 1-3 ст. 13 цього Закону, державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек. На кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна. Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права; 3) інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень.

За умов пп. 2 п. 29 розділу «Відомості, що вносяться до Державного реєстру прав» Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 зі змінами, в редакції на момент державної реєстрації спірного майна вперше, до державного реєстру прав вносяться такі відомості про нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці: тип об`єкта нерухомого майна; площа об`єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); опис об`єкта нерухомого майна із зазначенням об`єктів, що є приналежністю головної речі (присвоєна літера, римська або арабська цифра відповідно до технічного паспорта, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є головною річчю); відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєна літера, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є складною річчю); адреса об`єкта нерухомого майна; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (у разі відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна, право власності на який було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно); кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна (у разі коли об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав).

Абзацом 1 п. 41 розділу «Державна реєстрація прав та документи, необхідні для такої реєстрації» Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 зі змінами, у редакції на момент державної реєстрації спірного майна вперше, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Відповідно до п. 1 розділу І Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (далі - Інструкція), в редакції чинній станом на дату складання технічного паспорту, ця Інструкція визначає механізм проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна всіх форм власності, що здійснюють суб`єкти господарювання, і діє на всій території України.

За змістом п. 2 розділу І Інструкції: суб`єкт господарювання - фізична особа - підприємець або юридична особа, у складі якої працюють один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних зі створенням об`єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт із технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність»; технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру); технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб`єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Згідно п. 5 розділу І Інструкції, ця Інструкція визначає механізм проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, господарських будівель та споруд з метою: 1) встановлення їх наявності; 2) визначення їх фактичної площі та об`єму; 3) огляду та опису наявних конструктивних елементів об`єктів; 4) встановлення наявності змін у їх плануванні та складі; 5) визначення фізичного зносу конструктивних елементів об`єктів.

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції визначено, що до об`єктів, що підлягають технічній інвентаризації та на які складаються інвентаризаційні справи і технічні паспорти, належать (завершені та незавершені будівництвом), зокрема, будинки і споруди громадського та виробничого (в тому числі сільськогосподарського) призначення та їх комплекси.

Відповідно до пп. 7 п. 4 розділу ІІ Інструкції, будинки і споруди громадського та виробничого (в тому числі сільськогосподарського) призначення та їх комплекси поділяються на основні групи, зокрема, будинки підприємств торгівлі та громадського харчування (за винятком будинків та приміщень громадського харчування, які належать до допоміжних будинків і приміщень промислових підприємств).

Водночас, згідно ч. 2 ст. 181 ЦК України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до ч.2 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17 серпня 2000 року № 507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік та класифікація - тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.

Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення (постанова Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 755/16157/15-ц).

За умов ч.3 та ч.4 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Згідно ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать, зокрема, павільйони. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Частинами 1 та 2 ст.34 цього закону визначено, що правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила. Правила включають, зокрема, порядок розміщення малих архітектурних форм.

Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (надалі - Порядок), у редакції дії паспортів прив`язки, від підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1.4 розділу І зазначеного Порядку: паспорт прив`язки тимчасової споруди комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території; стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м..

Пунктом 1.10 розділу І зазначеного Порядку врегульовано, що для розміщення групи ТС (але не більше п`яти) розробляється єдиний паспорт прив`язки ТС з прив`язкою кожної окремої ТС з відображенням благоустрою прилеглої території та інженерного забезпечення (на топографо-геодезичній основі М 1:500).

За вимог п. 2.11 розділу ІІ зазначеного Порядку, паспорт прив`язки включає: схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).

За умов пунктів 2.20 та 2.21 розділу ІІ зазначеного Порядку, встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки. Відхилення від паспорта прив`язки ТС не допускається.

Пунктом 2.23 розділу ІІ зазначеного Порядку передбачено, що після розміщення ТС замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив`язки.

Відповідно до пунктів 2.29 та 2.30 розділу ІІ Порядку, у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки ТС, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 виснувано, якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов (стаття 391 ЦК України), зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень. Рішення суду щодо демонтажу нежитлових приміщень має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання (без участі відповідача, але його коштом) у разі його невиконання відповідачем у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Згідно п. «в» ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

За вимог п. 1 ст. 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За умов ч. 2 ст. 100 ЗК України, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право користування (сервітут).

У постанові від 31.07.2019 року Верховний Суд у справі №910/4730/18 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, з посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 319, 328 ЦК України та статтю 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зробив висновок, що власник нежитлової будівлі, державна реєстрація права власності на яку не скасована, має право користування спірною земельною ділянкою, на якій така будівля розміщена, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. Враховуючи викладене, знесення належного відповідачеві на праві власності нерухомого майна є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а обраний спосіб захисту у вигляді звільнення всієї спірної земельної ділянки від нерухомого майна є неефективним у розумінні Конвенції та призведе до недотримання справедливої рівноваги інтересів сторін.

Висновки суду.

З огляду на викладене вище, даючи оцінку зібраним письмовим доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Підставою позову для позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності з закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прокурор вказує на ту обставину, що спірне майно є рухомим, а тому воно не підлягає державній реєстрації.

Підставою позовної вимоги про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку вказує на ту обставину, що паспорти прив`язки тимчасової споруди закінчили строк своєї дії, а тому встановлені на ній павільйони підлягають демонтажу, бо самовільне розміщення тимчасових споруд забороняється.

Судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкрито розділ з реєстраційним номером 1635204332103 та зареєстровано об`єкт нерухомого майна, а саме: тип об`єкта магазин, нежитлова будівля; опис об`єкта загальна площа (кв. м.): 56,9, матеріал стін: метал/газоблок; адреса АДРЕСА_1 ; додаткові відомості рік побудови 1991, що підтверджується інформаційною довідкою №429721910.

За відомостями з технічного паспорта № НОМЕР_4 з інвентаризаційної справи № 28-08-18/454 на нежитлову будівлю (магазин) АДРЕСА_1 , що виготовлений 28.08.2018 року експертом Мельник Є. (кваліфікаційний сертифікат АА № 002589 від 22.12.2015 року) ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП», в розділі «План будівлі» технічного паспорта вказано, що спірне майно складається з приміщення № 1-1 площею 45,20 кв.м. та приміщення № 1-2 площею 10,70 кв.м., а в розділі «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» зазначено, що нежитлова будівля літ. «А», 1991 року побудови, площа основи (забудови) 62,0 кв.м., за описом основних конструктивних елементів: фундамент буд, стіни метал/газоблок, покрівля азбошифер, підлога бетон.

Рішенням № 2397-24-VIII від 23.12.2021 року Білоцерківська міська рада Київської області затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності громадянці ОСОБА_2 з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (вид використання для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0100 га за рахунок земель Білоцерківської міської територіальної громади, а також передала земельну ділянку в оренду громадянці ОСОБА_2 з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (вид використання для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0100 га строком на 10 (десять) років, кадастровий номер: 3220489500:02:026:0465.

Встановлені вище обставини дають підстави для висновку про те, що спірне майно розміщене на земельній ділянці площею 0,0100 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0465 за адресою: АДРЕСА_1 . Воно побудоване у 1991 році, розміщене на фундаменті, має бетонну підлогу, а також стіни з металу та газоблоку, а також має внутрішню загальну площу 56,9 кв.м., яка складається з двох приміщень площею 45,20 кв.м. та площею 10,70 кв.м., та площу основи (забудови) 62,0 кв.м..

Наведені обставини прокурором та Білоцерківською міською радою належними та допустимими доказами спростовані не були.

Отже, у ОСОБА_1 правомірно виникло право власності на спірну нежитлову будівлю, будівництво якої було завершено в період коли законом не було передбачено прийняття цього нерухомого майна до експлуатації та проведення державної реєстрації.

Рішенням № 615-27-VI від 21.06.2012 року Білоцерківська міська рада вирішила укласти договір на встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення павільйону в АДРЕСА_2 , в районі техучилища № 9, загальною площею 0,0059 га, терміном на 3 (три) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

27 липня 2012 року, керуючись рішенням Білоцерківської міської ради № 615-27-VI від 21.06.2012 року, між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 146 про встановлення особистого строкового сервітуту. Предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановленій виключно «Сервітуарію» на територію (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватися та використовуватися для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону площею 0,0059 га (п. 11 договору). Об`єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вулиці Східна, в районі техучилища № 9 площею 0,0059 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору (п. 1.2 договору). Строк дії договору 3 (три) роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою (п. 2.2 Договору). Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради (п. 2.1 Договору). Договір зареєстровано у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради № 146 від 27.07.2012 року.

Рішенням № 1002-43-VI від 20.06.2013 року Білоцерківська міська рада вирішила внести зміни до рішенням № 615-27-VI від 21.06.2012 року, а саме слова «під розміщення павільйону» замінити на слова під розміщення павільйону з літнім майданчиком та біотуалетом.

05 вересня 2013 року, керуючись рішенням Білоцерківської міської ради № 615-27-VI від 21.06.2012 року зі змінами внесеними згідно рішення № 1002-43-VI від 20.06.2013 року, між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 260 про встановлення особистого строкового сервітуту. Предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановленій виключно «Сервітуарію» на територію (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватися та використовуватися для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону з літнім майданчиком та біотуалетом площею 0,0059 га (п. 11 договору). Об`єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вулиці Східна, в районі техучилища № 9 площею 0,0059 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору (п. 1.2 договору). Строк дії договору 3 (три) роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою (п. 2.2 Договору). Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради (п. 2.1 Договору). Договір зареєстровано у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради №260 від 05.09.2013 року.

Аналіз рішень Білоцерківської міської ради №615-27-VI від 21.06.2012 року та №1002-43-VI від 20.06.2013 року, а також договорів №146 та №260 про встановлення особистого строкового сервітуту дає підстави дійти висновку, що сторони дійшли згоди про встановлення земельного сервітуту з 21.06.2012 року по 21.06.2015 року на земельній ділянці в м. Біла Церква по вулиці Східна в районі техучилища №9.

Зі змісту висновку Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області про відповідність будівельним нормам намірів та про наявність обмеження на використання земельної ділянки щодо продовження договору на встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності № 15/26 від 21.03.2016 року вбачається, що розглядалася заява ФОП ОСОБА_1 про продовження терміну дії паспорта прив`язки № 14/06 від 30.08.2012 року на розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності двох павільйонів по продажу продовольчих товарів, площею забудови 60,00 кв.м. в АДРЕСА_2 в районі техучилища № 9. Однак в матеріалах справи відсутній цей паспорт прив`язки № 14/06 від 30.08.2012 року, тому суд позбавлений можливості надати йому правову оцінку.

Рішенням №1278-62-VI від 29.08.2014 року Білоцерківська міська рада вирішила укласти договір на встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення павільйонів в АДРЕСА_2 , в районі техучилища № 9, загальною площею 0,0070 га, терміном на 1 (один) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

03 жовтня 2014 року, керуючись рішенням Білоцерківської міської ради № 1278-62-VI від 29.08.2014 року, між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 110 про встановлення особистого строкового сервітуту. Предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановленій виключно «Сервітуарію» на територію (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватися та використовуватися для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону площею 0,0070 га (п. 11 договору). Об`єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вулиці Східна, в районі техучилища № 9 площею 0,0070 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору (п. 1.2 договору). Строк дії договору 1 (один) рік з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою (п. 2.2 Договору). Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради (п. 2.1 Договору). Договір зареєстровано у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради № 110 від 03.10.2014 року.

У 2015 році проектним кооперативом «ЕКОС» розроблено проєкт розміщення стаціонарної споруди павільйону про продажу продовольчих товарів по АДРЕСА_2 , замовником якого є ОСОБА_1 ..

Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради видано ОСОБА_1 паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності реєстраційний № 14-1/06 (дати реєстрації або дати видачі не вказано) на встановлення павільйону № НОМЕР_1 в групі ТС по продажу продовольчих товарів, 30,00 кв.м., по АДРЕСА_2 в районі техучилища № 9. Паспорт прив`язки дійсний до 20.12.2015 року, але був продовжений до 12.09.2018 року.

Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради видано ОСОБА_1 паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності реєстраційний № 14-2/06 (дати реєстрації або дати видачі не вказано) на встановлення павільйону № НОМЕР_1 в групі ТС по продажу продовольчих товарів, 27,00 кв.м., по АДРЕСА_2 в районі техучилища № 9. Паспорт прив`язки дійсний до 20.12.2015 року, але був продовжений до 12.09.2018 року.

Аналіз рішення Білоцерківської міської ради № 1278-62-VI від 29.08.2014 року, договору № 110 про встановлення особистого строкового сервітуту та паспортів прив`язки тимчасових споруд дає підстави дійти висновку, що сторони дійшли згоди про встановлення земельного сервітуту з 29.08.2014 року по 29.08.2015 року на земельній ділянці в м. Біла Церква по вулиці Східна в районі техучилища № 9, а також ОСОБА_1 отримала право на встановлення павільйону на цій земельній ділянці. Однак в матеріалах справи відсутня письмова заява ОСОБА_1 , встановленої форми, про виконання вимог паспорта прив`язки.

Рішенням № 1537-78-VI від 20.08.2015 року Білоцерківська міська рада вирішила укласти договір на встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення двох павільйонів в АДРЕСА_2 , в районі техучилища № 9, загальною площею 0,0070 га, терміном на 5 (п`ять) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

Рішенням № 267-16-VII від 16.09.2016 року Білоцерківська міська рада вирішила укласти договір на встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення двох павільйонів по АДРЕСА_2 , в районі техучилища № 9, загальною площею 0,0070 га (з них: під тимчасовою спорудою 0,0057 га, проїздами, проходами та площадками 0,0013 га), терміном на 3 (три) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

01 листопада 2016 року, керуючись рішенням Білоцерківської міської ради № 267-16-VII від 16.09.2016 року, між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 94 про встановлення особистого строкового сервітуту. Предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановленій виключно «Сервітуарію» на територію (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватися та використовуватися для провадження підприємницької діяльності під розміщення двох павільйонів продажу товарів, загальною площею 0,0070 га, з них: під тимчасовою спорудою 0,0057 га, проїздами, проходами та площадками 0,0013 га (п. 11 договору). Об`єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вулиці Східна, в районі техучилища № 9 площею 0,0070 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору (п. 1.2 договору). Строк дії договору 3 (три) роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою (п. 2.2 Договору). Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради (п. 2.1 Договору). Договір зареєстровано у Відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради № 94 від 01.11.2016 року.

Аналіз рішення Білоцерківської міської ради № 267-16-VII від 16.09.2016 року, договору № 94 про встановлення особистого строкового сервітуту та паспортів прив`язки тимчасових споруд дає підстави дійти висновку, що сторони дійшли згоди про встановлення земельного сервітуту з 16.09.2016 року по 16.09.2019 року на земельній ділянці в м. Біла Церква по вулиці Східна в районі техучилища № 9.

Однак, рішення на встановлення особистого строкового сервітуту, договори про встановлення особистого строкового сервітуту, проєкт розміщення стаціонарної тимчасової споруди та паспорти прив`язки тимчасової споруди підтверджують лише факт належного дотримання ОСОБА_1 правил розташування павільйонів, як тимчасових споруд, в місті Біла Церква по вулиці Східній в районі техучилища № 9. Проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що ОСОБА_1 ці павільйони встановила.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що земельна ділянка в м. Біла Церква по вулиці Східна в районі техучилища №9 є тією ж земельною ділянкою з кадастровим номером 3220489500:02:026:0465 по АДРЕСА_1 .

Посилання прокурора, що спірне майно є тимчасовими спорудами, встановлені на підставі паспортів прив`язки № 14-1/06 та № 14-2/06, також спростовуються тим, що спірне майно має два приміщення по 10,7 кв.м. та 46,2 кв.м., а за паспортами прив`язки ОСОБА_1 могла встановити лише павільйони по 30,0 кв.м. та 27 кв.м. кожен.

За змістом акта обстеження земельної ділянки № 01/01, 27 січня 2025 року було обстежено земельну ділянку комунальної власності по АДРЕСА_1 , на які виявлено споруду (магазин з продажу продовольчих товарів). Проте, матеріали справи не містять доказів про проведення обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 , на якій було надано дозвіл встановити павільйони.

Обставини, викладені у листі № 624/01-11 від 13.02.2025 року, про те, що Білоцерківською міською радою не приймалося рішення про присвоєння адреси по АДРЕСА_1 , спростовується її ж рішенням № 2397-24-VIII від 23.12.2021 року, за яким міська рада затвердила проєкт відведення та передала власнику нерухомого майна в оренду земельну ділянку для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Обставини, викладені у листі № 624/01-11 від 13.02.2025 року, про те, що до відділу ДАБК Білоцерківської міської ради не передавалися документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом робіт, змін до них, їх скасування чи анулювання щодо спірної нежитлової будівлі, Білоцерківською міською радою не видавалися дозвільні документи для оформлення права власності на спірну нежитлову будівлю, Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради не видавалися будівельний паспорт, архітектурно-планувальне завдання, містобудівні умови та обмеження, а також рішень про початок будівельних робіт на спірну нежитлову будівлю, не є беззаперечним доказом того, що спірне майно є рухомим.

Обставини, викладені у листі КП КОР «Київське обласне БТІ» № БЦ 198/1 від 21.01.2025 року, про те, що станом до 01.01.2013 року право власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 не зареєстроване, технічна інвентаризація зазначеного об`єкта нерухомого майна КП КОР «Київське обласне БТІ» не проводилося, не мають правового значення для вирішення спору, оскільки за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вперше право власності на цей об`єкт нерухомого майна було зареєстровано 03.09.2018 року, а технічну інвентаризацію було проведено 28.08.2018 року ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУП», що не заперечувалося сторонами.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що спірна нежитлова будівля є тимчасовою спорудою, тобто рухомим майном, тому вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності з закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно задоволенню не підлягає.

Окрім вищенаведеного, при ухваленні рішення суд приймає до уваги таке.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, Європейський суд з прав людини (далі «ЄСПЛ»), від 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що викладена в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надано обґрунтованої компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (зокрема: Rysovskyy v. Ukraine, № 29979/04, ЄСПЛ, 20 жовтня 2011 року, Kryvenkyy v. Ukraine, № 43768/07, ЄСПЛ, від 16 лютого 2017 року).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність, та поведінка такої особи добросовісного власника.

Ураховуючи встановлені у даній справі фактичні обставини, суд визнає відповідача добросовісними набувачем. Доказів, які би спростовували такі висновки матеріали справи не містять.

Ураховуючи наведені вище норми права, суд доходить висновку про те, що позовна вимога про знесення розташованої на земельній ділянці нерухомості могла би відповідати критерію «пропорційності» лише за умови забезпечення повного відшкодування відповідачу її вартості.

Водночас, як убачається із змісту позовної заяви та пояснень в судовому засіданні, прокурор просить про знесення об`єкта нерухомості без визначення можливості відшкодування його збитків, тобто за рахунок відповідача - власника майна (добросовісного набувача).

Утім, ухвалення рішення про задоволення такої вимоги про зобов`язання знесення побудованих попереднім власником за рахунок нового власника - добросовісного набувача, було би порушенням критерію «пропорційності» втручання у правомірно набуте право власності на вказане нерухоме майно.

Доказів неправомірності набуття спірного майна відповідачем позивачем суду не надано. Позаяк, законом презюмується добросовісність набувача, а вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна позивачем заявлено не було.

У випадку задоволення позовних вимог може скластися ситуація, коли відповідач, як особа, яка понесла матеріальні витрати на правомірне придбання нерухомого майна (1) та його покращення (2), внаслідок задоволення позову буде не лише позбавлена цього майна (3), й муситиме понести витрати на його знесення (4).

На переконання суду задоволення позовних вимог за відсутності встановлення порушень щодо набуття права власності на спірне майно та без забезпечення відшкодування його вартості й відповідних додаткових витрат покладатиме на відповідача надмірний індивідуальний тягар.

У наведеній вище постанові від 31.07.2019 року у справі №910/4730/18 Верховний Суд дійшов висновку про неможливість втручання у право добросовісного набувача на мирне володіння майном шляхом знесення об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності. При цьому, цільове призначення земельної ділянки правового значення не має.

Суд також ураховує й інші правові висновки Верховного Суду про неможливість втручання у право добросовісного набувача на мирне володіння майном шляхом знесення об`єкта, неодноразово викладені у його інших постановах.

У зв`язку з відмовою в задоволенні вищенаведених основних вимог, не підлягають задоволенню й похідні позовні вимоги про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу встановлених на ній павільйонів. Правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог у суду також немає.

На переконання суду, в умовах повномасштабної війни та пов`язаної з нею економічної кризи, державні органи мають всіляко сприяти громадянам у веденні господарської діяльності та утримуватися від дій, що перешкоджають поповненню державного бюджету України податками та зборами незалежно від їх розміру, а також тягнуть за собою вивільнення працівників, незалежно від їх кількості та професії. Наведене стосується як громадян, які перебувають в Україні, так і громадян, які залишили її, оскільки за умов збереження їхнього, навіть малого бізнесу в Україні, існуватимуть економічні стимули для їх повернення, що має найважливіше значення. Інша позиція суду не мала би державницького характеру та нівелювала би по суті його функцію із захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави на засадах верховенства права.

Отже, позовні вимоги не ґрунтуються на законі. Правових підстав для їх задоволення у суду немає.

Інші процесуальні питання.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права та на підставі наданих сторонами доказів. Незважаючи на відповідне роз`яснення суду, від заявлення клопотання про призначення у справі судово-будівельної експертизи як прокурор, так і представник третьої особи відмовились.

ІІІ. Щодо судового збору.

Згідно з п.2 ч.5 ст.265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог повністю, витрати по сплаті судового збору необхідно залишити за позивачем.

ІV. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 89, 141, 254, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна з закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Білоцерківська міська рада Київської області, ЄДРПОУ: 26376300, місцезнаходження: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09117.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

Третя особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_5 .

Повне судове рішення складено 11.06.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров