Рішення № 137318102, 11.06.2026, Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/2190/25

провадження 2/287/648/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 червня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Нижника Г.П.,

за участю секретаря судових засідань Корнєйчук О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк», Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 651335076 від 27.01.2022 у розмірі 51 409,75 грн, а також судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.01.2022 між АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та відповідачем шляхом приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 651335076. Укладення договору відбулося в електронній формі через систему дистанційного обслуговування «My Alfa-Bank» із використанням одноразового ідентифікатора (ОТР-пароля), направленого на номер мобільного телефону відповідача.

Відповідно до умов договору відповідачу було встановлено відновлювальну кредитну лінію з кредитним лімітом 19 000,00 грн. Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість користування кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку.

Позивач зазначає, що відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість у сумі 51 409,75 грн, з яких: 28 272,96 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту та 23 136,79 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Посилаючись на невиконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач просить стягнути з нього на свою користь зазначену заборгованість, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, проте такий не було подано.

На запит суду надійшла інформація із Олевської міської ради Житомирської області про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою суду Олевського районного суду Житомирської області від 29.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача АТ «Сенс Банк» в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи, при цьому завчасно надав до суду клопотання просив розглянути справу без його участі та вказав, що позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судові засідання які призначені на 15.01.2026 та 08.06.2026 не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, зокрема, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання. Також здійснювався виклик відповідача шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

У ч. 4 ст. 223 ЦПК України зазначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно вимог ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав та приймаючи до уваги, що позивач не заперечує щодо винесення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив таке.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27.01.2021 ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а.с. 21-25).

27.01.2022 між АТ «Альфа-Банк», найменування якого в подальшому змінено на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 шляхом використання системи дистанційного обслуговування «My Alfa-Bank» укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 651335076, яка є невід`ємною частиною Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

Укладення вказаної угоди здійснено в електронній формі шляхом активації платіжної картки та використання відповідачем одноразового ідентифікатора (ОТР-пароля), направленого банком на фінансовий номер телефону відповідача. Після введення ОТР-пароля угода вважається укладеною в письмовій формі, а рахунок та ліміт відновлювальної кредитної лінії відкритими та встановленими.

Відповідно до умов укладеної угоди відповідачу було відкрито відновлювальну кредитну лінію за продуктом «Cameleon» для задоволення споживчих потреб із максимальним кредитним лімітом 200 000,00 грн та доступним кредитним лімітом 19 000,00 грн. Тип процентної ставки визначено як фіксований. Процентна ставка за торговими операціями становить 0,01 %, а за операціями зі зняття готівки 37 % річних. Повернення кредитних коштів здійснюється щомісячно шляхом внесення обов`язкового мінімального платежу в розмірі 10 % від суми заборгованості, але не менше 50 грн (а.с. 18-20).

Згідно виписки з рахунка приватного клієнта №510602-2025/0701, одержувач ОСОБА_1 , номер основного рахунку НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , за розрахунковий період з 27.01.2022 по 25.02.2022 здійснено списання всіх коштів у межах ліміту. Кінцевий залишок мінус 19063 грн. Доступна для використання сума 0 грн (а.с. 26-27).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за номером кредитного договору 651335076 (позичальник ОСОБА_1 ) станом на 29.06.2025 загальна заборгованість на дату складання довідки становить 51409,75 грн (а.с. 34-35).

Банк виконав взяті на себе зобов`язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачу можливість користування кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку. Водночас відповідач належним чином умови договору не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка стала підставою для звернення позивача до суду.

23.07.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості (а.с. 28-33).

За змістом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (стаття 3 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про електронну комерцію» сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що укладення між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 договору про надання кредиту № 651335076 від 27.01.2022 в електронній формі відповідає приписам статей 6 та 627 ЦК України, статей 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Спір виник внаслідок порушення відповідем зобов`язань у частині повернення кредитних коштів і наявності/відсутності підстав для стягнення заявленої позивачем заборгованості за кредитом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено вище, матеріали справи містять належні докази того, що АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, погодивши розмір кредиту, порядок і строки здійснення платежів на його погашення, а також досягли домовленості щодо виду, розміру та строків сплати процентів за користування кредитними коштами.

З огляду на вищевикладене, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, суд вважає доведеним факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 65133576 від 27.01.2022, у зв`язку з чим має місце порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідач на користь позивача заборгованості за зазначеним договором.

Водночас, суд не погоджується з розрахунком заборгованості, наданого позивачем. Так, позивач стверджує, що унаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань на дату звернення до суду утворилася заборгованість у сумі 51 409,75 грн, з яких: 28 272,96 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту та 23 136,79 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Разом із тим, відповідно до умов Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 651335076 від 27.01.2022 відповідачу було встановлено доступний кредитний ліміт у розмірі 19 000,00 грн строком на 12 місяців. Продовження строку дії кредитної лінії було можливим лише за умови належного виконання клієнтом своїх договірних зобов`язань.

Як встановлено судом, відповідач належним чином умови договору не виконував, а будь-яких належних та допустимих доказів пролонгації кредитної лінії після спливу первісного строку її дії позивачем не надано. Отже, строк кредитування закінчився після спливу 12 місяців з дня укладення договору, а тому проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором складений самим позивачем, і не містить жодного підтвердження реальності операції у період дії кредитного договору, так як виписка з рахунка надано позивачем лише за період з 27.01.2022 по 25.02.2022.. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані тощо.

Відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості за відсотками, на стягненні якої наполягає позивач.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.01.2018 у справі №161/16891-15, банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.08.2023 у справі № 206/3009/15, банківські виписки рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

З урахуванням наданої позивачем виписки з рахунка приватного клієнта № 510602-2025/0701, одержувач ОСОБА_1 , судом встановлено, що відповідачем фактично використано кредитні кошти в межах встановленого кредитного ліміту в сумі 19 000 грн, що підтверджується відображеними у виписці операціями за картковим рахунком. Доказів повернення відповідачем зазначених коштів матеріали справи не містять, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 19 000 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 23 136,79 грн., а також заборгованості за тілом кредиту в сумі 9272,96 грн (28 272,96 грн 19 000 грн).

Так, на підтвердження вказаної суми позивачем надано лише власний розрахунок заборгованості та виписку з рахунку за період з 27.01.2022 по 25.02.2022. Водночас матеріали справи не містять виписок за весь період кредитування, відомостей про рух коштів після 25.02.2022, даних щодо розміру заборгованості на конкретні дати, інформації про нарахування процентів, зміну їх розміру, дату виникнення прострочення, порядок переведення заборгованості до категорії простроченої, а також відомостей про здійснені відповідачем платежі, якщо такі мали місце.

За відсутності зазначених документів суд позбавлений можливості перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку, встановити періоди нарахування процентів, базу їх нарахування та відповідність заявленої до стягнення суми умовам договору.

Крім того, відповідно до умов кредитного договору строк кредитування становив 12 місяців з можливістю пролонгації лише за умови належного виконання позичальником умов договору. Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів пролонгації кредитної лінії після спливу первісного строку її дії, а також доказів наявності договірних підстав для подальшого нарахування процентів після закінчення строку кредитування, заявлена до стягнення сума процентів не може вважатися доведеною.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Однак належних, допустимих та достатніх доказів, які б давали можливість встановити правильність нарахування та розмір заявленої до стягнення заборгованості за процентами, позивач суду не надав.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача лише заборгованості за тілом кредиту в сумі 19 000 грн, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 23 136,79 грн та решти суми за тілом кредиту в сумі 9272,96 грн необхідно відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідком розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 895,27 грн.

Враховуючи зазначені у позовній заяві витрати на правничу допомогу, що включали в себе 7,85% комісійної вимоги від стягнутих коштів на користь замовника, останні підлягають зменшенню пропорційно до задоволених вимог та становлять 2091,50 грн (із розрахунку: 375 грн +225 грн+19000х7,85%).

Керуючись ст. ст. 509, 517, 525, 526, 530, 610, 626, 628, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовом акціонерного товариства «Сенс Банк», представник позивача Дворська Альона Русланівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 651335076 від 27.01.2022 в сумі 19000 (дев`ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» сплачений судовий збір у розмірі 895,27 грн (вісімсот дев`яносто п`ять) грн 27 (двадцять сім) коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 2091 (дві тисячі дев`яносто одна) грн 50 (п`ятдесят) коп.

Судовий збір у сумі 1527 (одна тисяча п`ятсот двадцять сім) грн 13 (тринадцять) коп залишити за позивачем акціонерним товариством «Сенс Банк».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.

Представник позивача: Дворська Альона Русланівна, РНОКПП НОМЕР_3 , місцезнаходження: м. Київ, вул. Жамбила Жамбаєва, 7.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Г. П. Нижник