Рішення № 137312447, 11.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м.Київ № 320/45886/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить суд:

визнати бездіяльність Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області протиправною та зобов`язати зняти арешт боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який було накладено на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона звернулася до Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою щодо зняття арешту з майна боржника ОСОБА_2 померлого, ІНФОРМАЦІЯ_2 проте їй було відмовлено у зв`язку із відсутність підстав. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України. У зв`язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

На виконанні Відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції перебувало виконавче провадження №31519217 з примусового виконання виконавчого листа № 2-9012, виданого 01 лютого 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення ОСОБА_2 на користь Держави витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.

03 лютого 2012 року головним державним виконавцем відділу виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Березюк Є.О. відкрито виконавче провадження № 31519217 з примусового виконання виконавчого листа № 2-9012, виданого 01 лютого 2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Держави витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.

03 серпня 2012 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві ВП №31519217 повернуто виконавчий документ стягувачу. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Білоцерківського міськрайонного нотаріального округу Київської області Кривенко І.В. Приватним нотаріусом Кривенко І.В. відкрито спадкову справу відносно майна померлого ОСОБА_2 .

Під час оформлення спадщини після смерті померлого чоловіка стало відомо про існування арешту накладеного в рамках виконавчого провадження.

10 липня 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо зняття арешту з майна померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Листом від 14 липня 2025 року №156177 Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області повідомлено про неможливість зняття арешту за рішенням суду.

Матеріалів виконавчого провадження та доказів зняття арешту з коштів та майна боржника відповідачем суду не надано.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

На час накладення арешту на майно позивача і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентувались Законом №606-XIV (який втратив чинність 05 жовтня 2016 року), а на момент звернення позивача до відповідача із вимогою щодо зняття арешту з майна її померлого чоловіка Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Частиною другою статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Згідно з частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Частиною третьою статті 57 Закону № 606-XIV визначено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Аналогічні підстави повернення виконавчого документа стягувачу зазначені в пункті 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII .

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону №606-XIV.

Так, відповідно до частини першої статті 50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Згідно частини другої статті 50 Закону №606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

В спірному випадку, прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачув межах виконавчого провадження №31519217 на підставі пунктів 2 та 5 частини першої статті 47 Закону №606-XIV (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними(пункт 2); у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника) (пункту 5).

Водночас, суд звертає увагу на те, що виконавче провадження № 31519217 за виконанням виконавчого листа від 01 лютого 2012 року № 2-9012 завершено 03 серпня 2012 згідно пунктів 2 та 5 частини першої статті 47 Закону №606-XIV.

З огляду на вимоги статті 50 Закону №606-XIV, в редакції, чинній на час прийняття вищевказаної постанови державний виконавець був зобов`язаний зняти арешт, накладений на майно та кошти ОСОБА_2 в межах примусового виконання виконавчого листа від 07.03.2012 №1-932, зазначивши про це у постанові про закінчення виконавчого провадження.

Також суд звертає увагу на те, що у спірному випадку були відсутні, передбачені частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV, обставини, за наявності яких арешт не знімається з майна боржника під час закінчення виконавчого провадження: направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Таким чином, під час прийняття 03 серпня 2012 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідача не було передбачених частиною першою статті 50 Закону №606-XIV підстав для залишення чинного арешту, накладеного на все майно та кошти ОСОБА_2 .

Суд також звертає увагу, що 02 червня 2016 року прийнято Закон №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ), який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Порядок зняття арешту з майна регламентовано статтею 59 Закону №1404-VІІІ.

Так, згідно з частиною другою статті 59 Закону №1404-VІІІ у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України Про виконавче провадження підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VІІІ).

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19).

Позивач не ставить під сумнів правомірність винесення державним виконавцем постанов про арешт коштів боржника.

Частиною першою статті 74 Закону №1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Підстави зняття арешту з майна боржника також визначено пунктом 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністесртва юстиції України від 02 квітня 2012 року за №512/5.

Так, постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:судом скасовано заходи забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням;при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); арешт з майна боржника або інші заходи примусового виконання рішення скасовані судовим рішенням.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

Водночас, арешт на майно, накладений у межах виконавчого провадження № 31519217, втратив свою актуальність як засіб забезпечення реального виконання виконавчого документа з огляду на фактичне завершення виконавчого провадження №31519217 03 серпня 2012 року.

Крім того, повторно виконавчий документ на виконання до органу державної виконавчої служби не надходив та станом на момент розгляду справи на виконанні не перебуває. Окрім цього, відповідачем не надано суду жодних доказів наявності відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2 або інших правових підстав для подальшого існування арешту.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.

Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17 та від 26 травня 2020 року у справі №815/7269/15, відповідно до яких, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн, згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.

Отже, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо не зняття арешту з усього майна, що належало ОСОБА_2 , накладеного у виконавчому провадженні ВП №31519217 протиправною.

Зобов`язати Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області зняти арешт з усього майна, що належало ОСОБА_2 , накладеного у виконавчому провадженні ВП №31519217.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (місцезнаходження: 09100, Київська область, місто біла Церква, бульвар Олександрійський, 94, код ЄДРПОУ 34846037).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Шевченко А.В.