Рішення № 137305632, 15.04.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32337/25-ц

пр. 2-4503/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_3.,

представник відповідача - не з`явився,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - відповідач, ТОВ «Укр Кредит Фінанс»), у якому, з у рахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті кошти в сумі 13 221,64 грн., в тому числі, 16 386,60 грн. - інфляційне збільшення, 3 165,60 грн. - 3% річних, а також судові витрати в розмірі 6 940,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27 грудня 2024 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 308/10719/24 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО В.О. Бригіда, вчинений 16 червня 2021 року за реєстровим № 11807, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 30 950,00 грн. Через те, що виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО В.О. Бригіда, вчинений 16 червня 2021 року за реєстровим № 11807, перебував на примусовому виконанні, з позивача було стягнуто певні відрахування.

Відповідно до інформації ВП № НОМЕР_2, відповіді приватного виконавця О.В. Лукеча, станом на 30 червня 2025 року з ОСОБА_1 утримано 14 501,78 грн., з яких 13 221,64 грн. перераховано відповідачу, а решту в сумі 1 280,14 грн. - основної винагороди приватного виконавця останнім повернуто позивачу платіжною інструкцією № 34236 від 20 червня 2025 року.

Оскільки, виконавчий документ, за яким з ОСОБА_1 було стягнуто вказані грошові кошти, визнано таким, що не підлягає виконанню, то стягнуті з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 13 221,64 грн. підлягають поверненню в повному обсязі.

Крім того просить стягнути 3% річних у сумі 3 165,60 грн. та встановлений індекс інфляції у сумі 16 386,60 грн. за період з 09 вересня 2023 року по 21 січня 2026 року, а саме, за весь час користування грошовими коштами та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове зсідання на 09 жовтня 2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року розгляд справи відкладено на 21 січня 2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року розгляд справи відкладено на 15 квітня 2026 року.

23 січня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшло заперечення на клопотання про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 940,00 грн., в якій останній зазначив, що розмір витрат на професійну правову допомогу не є співмірним до предмету позову, посилаючись на вищевикладене, просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 6 940,00 грн. до 2 500,00 грн.

26 січня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшли письмові пояснення по справі, у яких вказував на те, що заявлена позивачем сума коштів в межах виконавчого провадження в загальному розмірі 13 221,64 грн. не може бути стягнута, оскільки сума стягнення згідно з виконавчим написом є меншою та становить 12 801,31 грн. Крім того зазначає, що виконавчий напис нотаріуса № 11807 від 09 червня 2021 року, на підставі якого позивачем було сплачено на користь відповідача кошти у розмірі 12 801,31 грн., було визнано таким, що не підлягає виконанню на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 грудня 2024 року. Тобто, позивач просить стягнути 3% річних, інфляційні втрати за період, коли виконавчий напис нотаріуса був чинним, а тому у відповідача були правові підстави їх отримання.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав, просив задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 27 грудня 2024 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 308/10719/24 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО В.О. Бригіда, вчинений 16 червня 2021 року за реєстровим № 11807, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 30 950,00 грн.

Постановою від 09 травня 2025 року Закарпатський апеляційний суд стягнув з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Судові рішення у справі № 308/10719/24 набрали законної сили 29 травня 2025 року.

Виконавчий напис перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Лукеча О.В. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.

У рамках вищезазначеного виконавчого провадження, відповідно до листа від 30 червня 2025 року № НОМЕР_2/48828 приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Лукеча О.В., стягнуто з позивача 14 501,78 грн., які перераховано: 200,00 грн - повернуто стягувачу авансовий внесок; 220,33 грн - витрати виконавчого провадження; 1 280,14 грн - основна винагорода; 12 801,31 грн - стягувачу ТОВ «ТОВ Укр Кредит Фінанс».

26 червня 2025 року на рахунок ОСОБА_2 було повернуто суму стягнутої основної винагороди в розмірі 1 280, 14 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 34236 від 26 червня 2025 року.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.

Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року по справі № 201/6498/20 дійшов такого висновку про те, що судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

Згідно з частиною п`ятою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 914/908/18).

Отже, вищевказаним рішенням суду підтверджується, що правова підстава, на якій було набуте майно, відпала, що в свою чергу вказує на обов`язок відповідача повернути безпідставно набуте майно позивачу.

Відтак, вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» безпідставно набутих коштів в розмірі 12 801,31 грн (в межах коштів, стягнутих на підставі виконавчого напису нотаріуса) є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення іншої частини безпідставно набутих коштів в розмірі 420,33 грн (13 221,64 грн - 12 801,31 грн), то в даному випадку підстав для їх задоволення суд не вбачає, оскільки відповідач таких коштів не отримував.

Вимог про відшкодування завданої йому з вини відповідача шкоди (збитків) позивач не заявляв.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

Відтак, наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з частиною другою статті 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Однак, позивачем неправильно визначено строк нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

За змістом частини другої статті 273 ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками

Відповідно до статті 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

З врахуванням наведеного, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/10719/24, набрало законної сили 29 травня 2025 року, з моменту винесення постанови Закарпатським апеляційним судом, а тому 3% річних та інфляційні втрати річних необхідно обраховувати, починаючи з 29 травня 2025 року по 21 січня 2026 року (межі заявлених позовних вимог).

Згідно розрахунку, проведеного судом, інфляційні втрати за прострочення повернення безпідставно набутих коштів в сумі 12 801,31 грн. за період з 29 травня 2025 року по 21 січня 2026 року становлять 375,16 грн., 3 % річних становлять 250,42 грн.

Оскільки відповідач наведені позивачем обставини не спростував, доказів належного виконання зобов`язань за договором суду не надав, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути інфляційні втрати в розмірі 375,16 грн та 3% річних в розмірі 250,42 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 6 940,00 грн, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога частини 8 статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6 940,00 грн, на підтвердження чого надано договір № 22091 про надання правничої (правової) допомоги від 01 липня 2025 року, розрахункова квитанція № б/н від 01 липня 2025 року.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи наведене, беручи до уваги заяву відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, категорію та складність справи, наявність усталеної судової практики з розгляду подібних справ, суд приходить до висновку, що заявлені представником позивача вимоги про стягнення витрати на правову допомогу підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 500,00 грн., що буде співмірним із складністю справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України враховуючи, що при зверненні до суду позивач звільнявся від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статі 5 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави, підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 178, 259, 263, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування безпідставно набутих коштів 12 801 (дванадцять тисяч вісімсот одна) грн. 31 коп., інфляційні втрати в розмірі 375 (триста сімдесят п`ять) грн. 16 коп., 3 % в розмірі 250 (двісті п`ятдесят) грн. 42 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь держави судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»: 01000, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26, офіс 407; код ЄДРПОУ 38548598.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 15.05.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ