Рішення № 137303460, 11.06.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 215/5856/25

провадження №: 2/398/1200/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"11" червня 2026 р. м.Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Петренко С.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шаповал Є.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрії цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», від імені та в інтересах якого діє представник Пархомчук Сергій Валерійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

08.07.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалою суду 03.10.2025 року вказана справа передана до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області за підсудністю.

ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», від імені та в інтересах якого діє представник Пархомчук С.В., звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАЙМЕР" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 109645 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися.

28.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАЙМЕР" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "КЕШ ТУ ГОУ" укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого позивач набув права грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу № 01-28/10/2021, позивач набув права грошової вимоги до відповідача.

Ухвалою судді від 10.12.2025 відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, копія якої була направлена сторонам та відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити у повному обсязі, просить надані відповідачем пояснення, залишити без розгляду.

Крім того, засобами підсистеми "Електронного суду", представник позивача надав заяву про стягнення з відповідачки витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 грн з наданням підтверджуючих доказів у вигляді акту про отримання правової допомоги, який містить детальний розрахунок правової допомоги.

Відповідачка у судовому засіданні заперечувала проти позову і позовні вимоги ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» не визнала у повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити. В обґрнутування вказувала, що їй стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області 21.01.2022 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 14268, виданого 17.12.2021 року приватним нотаріусом Киїівського міського нотаріального округу Золотих О.О. про стягнення з неї заборгованості, за кредитним договором №109645 від 01.02.2020 року, укладеней з ТОВ «ЗАЙМЕР» та нею. Разом з тим, в дійсності вона не укладала ніяких кредитних договірів ні з ТОВ «ЗАЙМЕР» на з ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ». Вказує, що 01.02.2020 року невстановлена особа викрала її мобільний телефон, який знаходився в кишені куртки, в подальшому за допомогою якого ймовірно взяла кредити в «ФК «Інвеструм» на суму 2000,00 грн. та «Європейській кредитній групі» на суму 2000,00 грн., у зв`язку з чим, вона зверталася з відповідною заявою по поліції, які внесли з вказаного приводу відомості до ЄРДР. Ніяких коштів вона не отримувала, що підтверджується банківською карткою, також у кредитному договорі, на який посилається позивач зазначено рахунок позичальника НОМЕР_1 , до якого вона жодного відношення не має.

Заслухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов до наступного висновку.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Судом встановлено, що 01.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАЙМЕР" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 109645 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися.

Згідно з п.1.1 Кредитного договору (далі - договір) Товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, виконати інші обо`язки, передбачені договором. Сума виданого кредиту 2000,00 грн. строком на 14 днів до 14.02.2020 року.

Згідно з п.1.3 договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки- фіксована.

Згідно з виписки з особового рахунку за кредитним договором, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 9200,00 грн, з яких: 2000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 7200,00 грн. прострочена заборгованість за процентами.

Згідно з п. 1.4 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

На виконання вимог п. 1.4 кредитного договору відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської картки для перерахування кредитних коштів.

На підтвердження виконання товариством п.1.4 кредитного договору позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти у сумі 2000,00 грн за реквізитами платіжної картки.

Умовами п.6.1 договору цей договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Відповідно до п.6.2 договору сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних ними у договорі реквізитів і зобов`язується своєчасно у письмовій формі, по електронній пошті повідомляти іншу сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення - несе ризик настання пов`язаних із цим несприятливих наслідків.

На адресу відповідачки позивачем була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з п. 2.1 договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.4.п. 3.4.2. договору клієнт зобов`язаний своєчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом у порядку, встановленому договором.

Згідно з п. 4.3 у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2. цього договору або в додатку до цього даного договору, клієнт зобов`язаний виплатити товаристу пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але в будь-якому випадку не більше 100 календарних днів.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, зазначений вище договір укладений в електронній формі.

Згідно з п.5 ч.1ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першоїстатті 3 Закону України «Про електронну комерцію»електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четвертастатті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Частинами 12,13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ізстаттею 64 Цивільного процесуального кодексу України,статтею 36 Господарського процесуального кодексу Українитастаттею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові по справі №243/6552/20 зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Слід зазначити, 01.02.2020 договір підписано з використанням одноразового ідентифікатора (KL7955).

Згідно з п. 7 договору реквізити та підписи сторін, зокрема, клієнт: рахунок позичальника зазначений № НОМЕР_1 .

Втім, слід акцентувати увагу суду, що Відповідно п. 1.4. за договором № 89713 від 01.11.2019, Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

Позичальник самостійно вводить у відповідну інформаційно-телекомунікаційну систему кредитора реквізити банківської картки, на яку бажає отримати кредитні кошти.

Довідка про ідентифікацію свідчить про те, що клієнт з яким укладено договір №109645 від 01.02.2020 ідентифікований ТОВ «Займер». 01.02.2020 на номер телефона позичальника НОМЕР_2 було направлено одноразовий ідентифікатор KL7955.

З інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» від 17.06.2025 вбачається, що через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція №28054-82031-02988 на суму 2000 грн. 01.02.2020 о 11:10:06 на платіжну картку номер № НОМЕР_1 , емітент платіжної картки UKRGASBANK; кредит №109645.

Відповідно до довідки №5-194/10/227/2026 від 01.04.2026 року наданої АБ «УКРГАЗБАНК», вбачається, що за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року ОСОБА_1 , не являлася клієнткою АБ «УКРГАЗБАНК». Депозитні, поточні, кредитні та інші рахунки відсутні.

При вирішенні даної справи судом також враховується Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до якої до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський Суд з прав людини у п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України", п.53 рішення від 20 вересня 2012 року у справі "Федорченко та Лозенко проти України" зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм "поза розумним сумнівом". Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. Тобто, розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Окрім того, в Постанові Верховний Суд зауважив, що: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.»

Аналогічна позиція стосовно первинних документів відображена і в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2018 у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Така ж позиція була висловлена і в ухвалі Верховного Суду України від 15.06.2011 по справі №6-4882св11 згідно якої, належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" ,які встановлюють розмір заборгованості.

Отже, як вбачається із сталої судової практики Верховного суду, належними та допустимими доказами, які б могли підтвердити отримання Відповідачем коштів є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які встановлюють розмір заборгованості.

Отже, банківські виписки з рахунків позичальника, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Доказів таких розрахунків стороною позивача надано не було.

Дана позиція суду узгоджується з висновками ВС від 24 травня 2018 року у справі №630/366/16-ц та від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.

Отже, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, надав докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Позивач не позбавлений можливості подати до суду клопотання про витребування з банку-емітенту картки відомостей щодо належних відповідачу карток та руху коштів по рахунку.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження № 61-17205ск19.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у даній справі не доведно поза розумним сумнівом, що договір про надання фінансового кредиту №109645 від 01.02.2020 року укладався відповідачем ОСОБА_1 та після його укладення вона отримала кредитні кошти та користувалася ними. Так, вказаний кредитний договір підписаний з боку позичальника електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, через специфіку укладаня та безпосереднього підпису таких договорів неможливо встановити особу, що їх укладала. Відповідач стверджує, що кредитний договір був оформлений невідомими особами з використанням її персональних даних, а саме за допомогою телефону, оскільки він був виркадений. За вказаним фактом за її заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками ч.1 ст.185 КК України, номер кримінального провадження - 12020120070000269, досудове розслідування триває. Як свідчить довідка АБ «Укргазбанк» за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року ОСОБА_1 , не являлася клієнткою АБ «УКРГАЗБАНК». Депозитні, поточні, кредитні та інші рахунки відсутні.

Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Частиною другою статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вказане положення кореспондується з вимогами частини другої статті 12 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У відповідача було відсутнє волевиявлення на укладення вказаного правочину, передбачене вимогами ст. 203 ЦК України, укладення такого договору не відповідало її внутрішній волі, та між сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Оскільки позивачу відмовлено у задоволені його позовних вимог в повному обсязі, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати на його користь не стягуються.

Керуючись ст. ст.141,206,258-259,265,268,354,355 ЦПК України, ст.ст.512,514,516,526, ч.1 ст.612,ст.ст.610,625, 629, 1046, 1048 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», від імені та в інтересах якого діє представник Пархомчук Сергій Валерійович, до ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.06.2026 року.

Суддя С.Ю. ПЕТРЕНКО