Рішення № 137303359, 29.04.2026, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/2626/25

Провадження № 2/392/724/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого - судді Бадердінової А.В., секретар судового засідання Покуц І.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №6514756662 від 15.06.2020 року в розмірі 36816,27 грн та понесені судові витрати у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що 15.06.2020 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6514756662. Підписавши кредитний договір відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами та правилами надання коштів у позику, які розміщені на веб-сайті товариства та беззастережно приєднався до умов договору. За умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за його користування в повному обсязі у визначені строки та на умовах передбачених договором. Позивач повністю виконав умови кредитного договору надавши відповідачу кредитні кошти, натомість відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та кошти не повернув. 07.10.2016 року між АТ «ТаскомБанк» та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» укладено договір факторингу № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» зобов`язалося відступити АТ «ТаскомБанк» права вимоги за кредитними договорами. 04.04.2024 року між АТ «ТаскомБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № НІ/11/17-Ф, відповідно до умов якого, АТ «ТаскомБанк» зобов`язалося відступити ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до реєстру прав вимог до договору факторингу № НІ/11/17-Ф, від 04.04.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 36816,27 грн., з яких: 17937,56 грн заборгованість по тілу кредиту; 4582,20 грн заборгованість по відсоткам; 14296,51 грн - загальна заборгованість по комісії. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивач не здійснював нарахування жодних штрафних санкцій. Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.

Представник позивача ТОВ «ЄАПБ» подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, просив позов задовольнити в повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечив.

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання призначені на 10.03.2026, 29.04.2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та повернутим конвертом на адресу суду, причини неявки суду не відомі.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував у своїй заяві представник позивача.

Ненадання відповідачем відзиву та доказів в обґрунтування своїх можливих заперечень проти позову, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Заперечення від сторін проти заочного розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін по справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд в межах заявлених вимог та поданих доказів у справі встановив наступні факти, обставини та правовідносини.

Судом встановлено, що 15.06.2020 року між ТОВ «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6514756662 відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 22355,00 грн зі сплатою 12,00 % річних на строк 36 місяців.

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору №6514756662 від 15.06.2020 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 04.04.2024 року, становить 36816,27 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 17937,56 грн, заборгованість по відсоткам 4582,20 грн, заборгованість по комісії 14296,51 грн.

Крім того, судом досліджено паспорт кредиту від ТОВ «ЦФК» №4756662 від 15.06.2020 року, заяву-анкету на отримання кредиту та інших послуг ТОВ «ФК «ЦФР», повідомлення про відступлення прав вимоги від 15.06.2020 року, виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 .

07 червня 2016 року між АТ «ТаскомБанк» та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» укладено договір факторингу № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» зобов`язалося відступити АТ «ТаскомБанк» права вимоги за кредитними договорами (а.с.38-39).

Відповідно до п.2.2. Договору відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до Позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованості позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри є невід`ємною частиною цього договору.

04 квітня 2024 року між АТ «ТаскомБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № НІ/11/17-Ф, відповідно до умов якого, АТ «ТаскомБанк» зобов`язалося відступити ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами (а.с.40-42).

До матеріалів справи долучено акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № НІ/11/17-Ф від 04 квітня 2024 року, платіжну інструкцію №21092 від 04.04.2024 року щодо оплати за відступлення права вимоги згідно договору факторингу №НІ/11/17-Ф від 04.04.2024 року (а.с. 43-44).

Відповідно до реєстру прав вимог до договору факторингу № НІ/11/17-Ф від 04 квітня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 36816,27 грн, (заборгованості по тілу кредиту 17937,56 грн, заборгованість по відсоткам 4582,20 грн, заборгованість по комісії 14296,51 грн (а.с. 45).

Вказані документи підтверджують лише умови кредитування та відступлення прав вимог попередніми кредиторами за вказаним кредитним договором останньому кредитору ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Вирішуючи даний позов, суд застосовує такі норми права.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Також у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Верховний Суд у справі № 922/527/23 зазначав про те, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 зі справи №129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. З наданих позивачем доказів встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова Компанія «Центр фінансових рішень» укладено договір споживчого кредитування, при цьому, позивачем не доведено ті обставини, що він виконав обов`язок згідно кредитного договору №6514756662 від 15.06.2020 року та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 22355,00 грн, а відповідач отримав грошові кошти на встановлених у кредитному договорі умовах.

Так, наданий позивачем кредитний договір засвідчує укладення кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Фінансова Компанія «Центр фінансових рішень», при цьому, сам по собі факт укладення кредитного договору не є безумовним підтвердженням того, що відповідач отримав грошові кошти та набув статусу боржника. Відсутність доказів фактичного перерахування кредитних коштів (зокрема платіжного доручення, виписки з рахунку, підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок, який належить відповідачу) не дає підстав вважати, що у відповідача виникли зобов`язання.

Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості, вбачається, сума заборгованості за основною сумою боргу 36816,27 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 17937,56 грн, сума заборгованості за відсотками - 4582,20 грн, сума заборгованості по комісії - 14296,51 грн. Однак вказаний розрахунок не може бути прийнятий судом, як належний доказ факту виникнення зобов`язання та перерахування відповідачу грошових коштів згідно умов кредитного договору.

Розрахунок заборгованості є лише вторинним внутрішнім документом позивача, який складений ним в односторонньому порядку і не підтверджує реального факту перерахування грошових коштів відповідачу. Тобто, такий розрахунок не є первинним бухгалтерським документом, що відповідає вимогам ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка визначає первинний документ як документ, що містить зафіксовані у письмовій чи електронній формі відомості про господарську операцію.

Для підтвердження факту надання кредиту, позивач повинен був надати, зокрема, платіжне доручення банку, виписку з банківського рахунку, або інший офіційний документ, що підтверджує рух грошових коштів.

Таким чином, розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є належним і допустимим доказом у розумінні ст. 78 ЦПК України, оскільки не підтверджує фактичне надання грошових коштів відповідачу та не може замінити первинні документи, які підтверджують реальний рух коштів. Відтак, суд не бере до уваги розрахунок заборгованості при вирішенні питання зарахування відповідачу кредитних коштів в сумі 22355,00 грн та про наявність у відповідача заборгованості згідно Договору №6514756662 від 15.06.2020 року укладеного між ТОВ «Фінансова Компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 .

Окрім того, згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

При цьому, надана позивачем виписка по особовим рахункам кредитного договору № НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 15.06.2020 по 04.04.2024 не є належним та допустимим доказом підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , оскільки зазначена інформація у виписці не відповідає вимогам бухгалтерського обліку, не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. З виписки наданої позивачем не можливо встановити, що відбулося зарахування коштів на рахунок який належить відповідачу та що відповідач користувався, грошовими коштами.

Більше того, у виписці зазначено, що переказ коштів здійснено у розмірі 22355,00 грн, на рахунок НОМЕР_2 . При цьому, у кредитному договорі №6514756662 підписаного ОСОБА_1 зазначено, що підписавши цей договір позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити, за рахунок отриманого кредиту, такі суми грошових коштів за наступними реквізитами: отримувач ПАТ "Ощадбанк" рахунок НОМЕР_3 , у розмірі 15000,00 грн, отримувач ПАТ "СУ "Аско-Медсервіс" рахунок НОМЕР_4 у розмірі 200,00 грн, отримувач ПАТ "Страхова компанія" ТАС" на рахунок НОМЕР_5 у розмірі 6480,00 грн. Тобто рахунок зазначений у виписці на який здійснено переказ коштів та рахунки які зазначені в кредитному договорі для виплати коштів відрізняються. Відтак, кредитний договір та виписка не містять єдиного погодженого напрямку перерахування коштів, розрахункового номера або карткового рахунку на який відбулося зарахування суми наданого кредиту.

За відсутності первинних документів, суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд вважає, що позивачем до позовної заяви не долучено належних, допустимих та достатніх доказів, які б дали можливість обґрунтовано довести ті обставини, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, а саме первинного бухгалтерського документу, на підтвердження факту видачі відповідачу грошових коштів у сумі 22355,00 грн по кредитному договору №6514756662 від 15.06.2020 року, а у разі не можливості надання такого доказу, не заявив клопотання про витребування доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, беручи до уваги відсутність доказів перерахування кредитних коштів відповідачу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а відтак в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Нормами ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки в задоволенні позову відмовлено - судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

На підставі вищевикладена керуючись ст.ст. 81, 141, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, - відмовити.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднести на рахунок позивача.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

- позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місце знаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30, ЄДРПОУ 35625014;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Альона Володимирівна Бадердінова