Рішення № 137302394, 09.06.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/11597/25

Провадження № 2/204/987/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника Дніпровської міської ради Терещенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Самуілович, Дніпровська міська рада, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Самуілович, Дніпровська міська рада, в якій просив: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серія та номер: НТХ123435/р. № 630 видане 17 липня 2025 року ОСОБА_3 на частки нерухомого майна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частки нерухомого майна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його сестра ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, яка складається з частки нерухомого майна - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину серії НТX123435/р. № 630 було видане 17 липня 2025 року на ім`я ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царейкіним М.С. Позивач є власником частини нерухомого майна - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає, що відповідач не має право на спадкування за померлою ОСОБА_4 , оскільки він спричиняв психологічний вплив на неї, також, враховуючи стан здоров`я ОСОБА_4 , лікував її БАДами, а не рекомендованими препаратами. Щодо необхідності подальшого лікування, за необхідності подальшого оперативного втручання ОСОБА_4 прислуховувалась не до думки позивача, а до думки свого чоловіка - ОСОБА_3 , який вважав, що лікуватися загальноприйнятими та офіційними методами лікування немає необхідності, необхідно лікуватись БАДами. Зазначив, що відповідач був категорично проти лікування офіційною медициною, та всіляко не пускав ОСОБА_4 до лікарів для подальшого лікування. Отже, позивач вважає, що ОСОБА_3 довів його сестру ОСОБА_4 до смерті, а тому не має права на спадщину після її смерті та свідоцтво про право на спадщину серії НТX123435/р. № 630 видане 17 липня 2025 року на ім`я ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царейкіним М.С. на підстав ст. 1301 ЦК України має бути визнане недійсним. У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

03 лютого 2026 року від представника відповідача ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги відповідач не визнає, вважає їх необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Позивач, який є братом померлої ОСОБА_4 , відповідно до статті 1262 ЦК України відноситься до спадкоємців другої черги та набуває право на спадкування виключно у разі відсутності спадкоємців першої черги. Натомість, чоловік померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (відповідач у справі), у розумінні положень статті 1261 ЦК України, належить до спадкоємців першої черги за законом. Чинне законодавство передбачає, що при спадкуванні за законом майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, тобто, точно визначеного кола осіб, котрі спадкують одночасно. Наявність хоча б одного спадкоємця першої черги, який прийняв спадщину, повністю позбавляє права на спадкування другу чергу. Друга черга спадкує лише у разі відсутності першої, їхньої відмови або усунення від права на спадкування. Наголошує, що у цій справі наявний спадкоємець першої черги, відповідач у справі, тому правові підстави для набуття позивачем, як спадкоємцем другої черги права на спадкування спірної нерухомості, відсутні. Вказує на те, що єдиною метою звернення ОСОБА_1 до суду є незаконне отримання нерухомості після смерті дружини відповідача. Зазначає, що після смерті дружини відповідач ОСОБА_3 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої в подальшому отримав свідоцтво про право на спадщину у вигляді 3/4 частки квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з позовом, брат померлої ОСОБА_1 фактично намагається усунути чоловіка померлої сестри ОСОБА_3 від права на спадкування за законом, вважаючи його особою, яка умисно позбавила її життя. Разом із тим, само по собі обвинувачення не доводить вини відповідача у смерті його сестри, як і наявність спору між сторонами чи незгода позивача з наслідками спадкування не є передбаченою законом підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Зазначає про те, що у позовній заяві позивач намагається обґрунтувати заявлені вимоги посиланням на нібито умисні дії чи бездіяльність відповідача, які, за його твердженням, полягали у ненаданні медичної допомоги померлій, тобто останній не допомагав хворій, що призвело до смерті його сестри, хоча мав такий моральний обов`язок, проте формально ця бездіяльність не може вважатися підставою для позбавлення права на спадок. Водночас вважає зазначені твердження безпідставними, оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б встановлювали в тому числі й вину відповідача. Зауважує, що за життя ОСОБА_4 між нею та її братом - позивачем по справі, були напружені відносини та періодичні конфлікти із-за того, що ОСОБА_1 , мешкаючи зі своєю дружиною в квартирі, жодного разу не сплачував комунальні послуги, що викликало у ОСОБА_4 постійний хронічний нервовий стрес. Зазначає, що нервові стреси та хвилювання викликали онкологічне захворювання у ОСОБА_4 , в результаті чого у неї діагностували рак матки з пухлиною, розміром 11х13 см. Захворювання ОСОБА_4 мало швидкий та прогресуючий перебіг, до листопада 2024 року пухлина не турбувала ОСОБА_6 і вона не зверталась до лікарів. Вказує, що 11 листопада 2024 року дружина відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_4 звернулась до сімейного лікаря зі скаргами на підвищення температури тіла. Сімейний лікар виписав лікування і надав листок непрацездатності, через тиждень температура не спадала і сімейний лікар направив ОСОБА_4 на обстеження, під час якого була виявлена пухлина і почато лікування. ОСОБА_4 неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні, проходила всі обстеження та процедури, призначені лікарями, приймала лікування, яке призначались лікарями, однак хвороба була швидкоплинна і лікування не дало жодного результату. Всі обстеження, лікування та препарати були оплачені коштом відповідача і його дружини. Зазначає, що у зв`язку із видачею свідоцтва про право на спадщину, права інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач у справі, не порушені. Отже, на думку представника відповідача, позовна заява грунтується на емоційних припущеннях, а не на нормах права та доказах, і спрямована на незаконне позбавлення спадкоємця першої черги належного йому майна. За таких обставин, вважає, що вимога позивача про визнання за ним права власності на частку спірної квартири, яка є похідню від основної, юридично необгрунтованою та не підлягає задоволенню. У зв`язку з викладеним просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (а.с. 163-135).

17 лютого 2026 року від представника Дніпровської міської ради Терещенко А.В. до суду надійшли пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Позивачем не надано до матеріалів справи доказів підтвердження факту смерті ОСОБА_4 . Крім того, документи, які підтверджують факт родинних зв`язків, в матеріалах справи також відсутні. Стосовно тверджень позивача про те, що він є власником частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зазначає, що позивачем не надано документу, який підтверджує право власності на частку у вищезазначеному нерухомому майні. Також зазначає, що всі ствердження стосовно того, що відповідач чинив психологічний вплив на спадкодавицю ОСОБА_4 , не дозволяв їй проходити лікування, був проти лікування ОСОБА_4 загальноприйнятими методами лікування методами традиційної медицини не знайшли документального підтвердження в матеріалах справи. Крім того, вказує, що показання єдиного свідка, який зазначений у позовній заяві, а саме показання ОСОБА_7 не є вичерпним доказом і не може бути прийнятий судом. Враховуючи вищевикладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позову зазначив, що вважає відповідача таким, що не має права на спадкування, оскільки він не наполягав на лікуванні своєї дружини (сестри позивача) та допустив бездіяльність, яка і призвела до смерті його сестри ОСОБА_4 .

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні суду пояснив, що незадовго до свої смерті його дружина звернулася до лікарів та з`ясувала, що в неї є пухлина на шийці матки. До цього часу в неї були деякий час кровотечі, однак вони не доставляли їй якихось незручностей чи сильного болю, тому до лікарів вона не зверталася. Він радив їй слідкувати за здоров`ям та час від часу ходити на огляд до лікаря, однак вона не погоджувалася ходити в лікарню, оскільки боялася кожного огляду та кожного відвідування. Цей страх відвідування лікарів був пов`язаний з тим, що у дитинстві вона переносила важкі операції, і це викликало в неї хвилювання та стрес. Коли до них переїхав позивач разом з дружиною, між його дружиною та позивачем почали виникати сварки. Вони з братом (померла дружина - ОСОБА_4 з позивачем ОСОБА_1 ) часто сварилися через те, що позивач проживав у квартирі, однак нічого не сплачував за комунальні послуги. Через це його дружина дуже хвилювалася та нервувала.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд повідомила, просила відкласти розгляд справи.

Третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін М.С. в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи Дніпровської міської ради Терещенко А.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Допитана в судовому засіданні 25 травня 2026 року в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що вона є дружиною позивача та разом із ним переїхала до м. Дніпра у 2022 році. Після переїзду вони проживали у квартирі, в якій проживав відповідач зі своєю дружиною, яка доводиться позивачу (її чоловіку) рідною сестрою. За її словами, у ОСОБА_4 був хворобливий вигляд, вона мала великий живіт та скаржилася на те, що не може сидіти. Свідку було відомо про три операції, які перенесла ОСОБА_8 , а також про те, що будь-яке відвідування лікаря спричиняло їй тривалий біль. Крім того, свідок зазначила, що ОСОБА_8 лікувалася нетрадиційними методами лікування.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 29 квітня 1989 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Кіровським відділом ЗАГС м. Дніпропетровська була зареєстровано шлюб, актовий запис - № 344,що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 29 квітня 1989 року (т. 2 а.с. 42).

Сторонами визнавалося, а тому не підлягає доказуванню, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , доводяться один одному рідними братом та сестрою.

За життя ОСОБА_4 на праві власності належало 3/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1969233612101), на підставі:

-свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 жовтня 2003 року ОЖПК «Південне» згідно з розпорядженням (наказом) № 525-03, зареєстроване КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15 грудня 2003 року, реєстраційний номер: 3938075 1/3 частка (т. 2 а.с. 45);

-свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 листопада 2019 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупською Л.В. за реєстр. № 4-1044. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 листопада 2019 року, номер запису про право власності: 34297671 1/6 частка (т. 2 а.с. 48);

-свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 листопада 2019 року державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупською Л.В. за реєстр. № 4-1045. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 листопада 2019 року, номер запису про право власності: 34297740 1/4 частка (т. 2 а.с. 47).

Позивач, в свою чергу, є власником частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 листопада 2019 року, виданого Третьою ДДНК, реєстровий № 4-1048 (т. 1 а.с. 12) та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 190105204 від 25.11.2019 року, номер запису про право власності: 34297806 1/4 частка (т. 1, а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 14 грудня 2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокадацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 3614 (т. 2 зв. бік а.с. 39).

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на частки квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як зазначено ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина 1 статті 1296 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У частині 1 статті 1261 ЦК України закріплено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

20 січня 2025 року чоловік померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна М.С. із заявою за № 6, в якій зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4 , яка проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Повідомив, що приймає спадщину після померлої дружини та просить відкрити спадкову справу. Також зазначив, що інших спадкоємців, будь-якої черги, крім нього, немає (т. 2 а.с. 39).

На підставі вищезазначеної заяви приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С. було заведено спадкову справу № 3/2025 щодо спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 38-60).

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

В подальшому, 10 липня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна М.С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом за № 114, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , на день смерті якої залишилась спадщина: а саме, на частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; та гараж № НОМЕР_3 в ГК «Спутник» (т. 2 а.с. 53).

17 липня 2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С. на ім`я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 630 (т. 2 а.с. 57). Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, з матеріалів спадкової справи № 3/2025 встановлено, що будь-які інші особи, в тому числі і позивач ОСОБА_1 , до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна М.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , не зверталися.

З відповіді Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР № 14/5-17561 від 27.12.2024 року на запит приватного нотаріуса ДМНО Царейкіна М.С. встановлено, що станом на день смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) інші зареєстровані особи, за адресою: АДРЕСА_1 відсутні (т. 2 а.с. 40).

Згідно довідки № 4616 від 25.06.2025 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, ОСОБА_1 зареєстрував своє місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 25 червня 2025 року (а.с. 8), а отже на момент смерті ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може вважатися таким, що прийняв спадщину у відповідності до приписів ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

З огляду на встановлені обставини суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту прийняття позивачем ОСОБА_1 спадщини після смерті його сестри ОСОБА_4 .

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що порушення суб`єктивного права будь-якої особи завжди пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий лише за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені відповідачем, та учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов`язку.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З огляду на наведене очевидним є те, що обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншими, а саме визначеним у справи відповідачем.

Встановлені судом обставини та наявні у матеріалах справи докази дають підстави для висновку, що видачею відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 липня 2025 року № 630 не були порушені жодні права та інтереси позивача ОСОБА_1 , оскільки у розумінні закону він не є спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті його сестри ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для судового захисту прав, факту порушення яких судом не встановлено.

Надаючи оцінку доводам позивача про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним суд виходить з наступного.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 , який будучі спадкоємцем першої черги успадкував після смерті своєї дружини частини квартири, не мав права на спадкування.

Таким чином суд констатує, що передбачені цивільним законом підстави для визнання свідоцтво про право на спадщину недійсним відсутні.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Однак, інших підстав встановлених законом, для визнання свідоцтво про право на спадщину недійсним, під час розгляду даної цивільної справи судом не встановлено.

Суд зазначає, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб (порушення розміру часток спадкоємців у праві на спадщину, не врахування обов`язкової частки у спадщині тощо), які в установленому законом порядку прийняли спадщину, може бути самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що видачею свідоцтва про право на спадщину були порушенні права позивача ОСОБА_1 , як і відсутні докази того, що позивач ОСОБА_1 в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Звертаючись у листопаді 2025 року до суду з даним позовом ОСОБА_1 просив визнати вищевказане свідоцтво від 17 липня 2025 року № 630 про право на спадщину за законом недійсним, посилаючись на те, що наявні підстави передбачені ст. 1301 ЦК України, оскільки смерть спадкодавця настала через те, що відповідач був категорично проти лікування його сестри ОСОБА_4 офіційною медициною та всіляко не допускав ОСОБА_4 до лікарів, у зв`язку з чим довів її до смерті, а тому він не має право на спадщину.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на наявність інших випадків, встановлених законом (ст. 1301 ЦКУ), до яких на переконання позивача відноситься факт недопуску спадкоємцем спадкодавця до належної медичної допомоги, бездіяльність у питаннях стану здоров`я спадкодавця (не наполягання на проходженні медичного огляду спадкодавцем), та відсутність ініціативи спадкоємця щодо належного лікування спадкодавцем у випадку наявності у останнього проблем зі станом здоров`я.

Однак, на підтвердження наведених у позові обставин позивачем не надано суду жодних належних, допустимих, достовірних та переконливих доказів.

Суд зазначає, що усі доводи позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог зводяться виключно до його особистих припущень, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок бездіяльності відповідача та не допуску спадкодавця до належної медичної допомоги.

Судом встановлено та визнавалося сторонами, що за життя у ОСОБА_4 було виявлено злоякісне новоутворення шийки матки, що також підтверджується наявними в матеріалах справи медичними документами: мультизрізовою спіральною комп`ютерною томографією від 28.11.2024 року (т. 1 а.с. 22), консультативним висновком спеціаліста від 19.11.2024 року (т. 1 а.с. 24), консультативним висновком спеціаліста від 03.12.2024 року (т. 1 а.с. 25), консультацією онколога від 13.12.2024 року (т. 1 а.с. 26), випискою № 8818 із медичної картки стаціонарного хворого від 28.11.2024 року (т. 1 а.с. 27-28), випискою № 7750/2287 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого терапевтичного відділення від 06.12.2024 року (т. 1 а.с. 27-28), лікарським свідоцтвом про смерть № 2 від 13 грудня 2024 року (т. 2 а.с. 7).

З листа КНТ «ДОКОД» ДОР від 06 травня 2026 року № 450 (т. 2 а.с. 71-72), наданого на виконання ухвали суду від 22 квітня 2026 року (т. 2 а.с. 62-63) судом встановлено, що пацієнтка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 09 грудня 2024 року о 15:33 доставлена до КНТ «ДОКОД» ДОР», консультована онкогінекологом ОСОБА_10 . Загальний стан пацієнтки: тяжкий, пацієнтка на каталці зі скаргами на кровомазання з піхви протягом останніх 5 років. Пацієнтка кахектична, в свідомості, доступна продуктивному контакту (відповідно до записів лікаря). ОСОБА_11 захворювання: останній онкопрофогляд у гінеколога понад 6 років тому. Зі слів пацієнтки, протягом останніх 5 років, на тлі менопаузи, були періодичні кровомазання, які з часом по інтенсивності і тривалості ставали дедалі більшими. До гінеколога ОСОБА_4 не зверталась, вперше звернулась 20 листопада 2024 року до Університетської клініки м. Дніпро, була госпіталізована ургентно до стаціонару, де на підставі біопсії пухлини шийки матки від 21 листопада 2024 року ПГВ № 7503-07 - низькодиференційована плоскоклітинна карцинома, та результатів КТ-дослідження: пухлина матки та шийки матки, канцероматоз, був верифікований діагноз: Злоякісне новоутворення шийки матки (занедбана стадія розвитку хвороби). Направлена до онкогінеколога. 09 грудня 2024 року, після огляду онкогінеколога та на підставі попередніх результатів досліджень встановлений клінічний діагноз: C53.8 Злоякісне ураження шийки матки, яке виходить за межі однієї і більше вищезгаданих локалізацій ст. IV. Клінічна група - 4. Після проведення онкоконсиліуму визначено: з урахуванням стадії розвитку пухлинного процесу (занедбана стадія розвитку хвороби) та загального стану пацієнтки - спеціальне лікування не показано. Рекомендована симптоматична терапія за місцем проживання, адекватне знеболювання. Інших випадків звернення пацієнтки ОСОБА_4 до КНТ «ДОКОД» ДОР» не зафіксовано. Відповідно до реєстраційної карти хворого на злоякісне новоутворення № C400305 пацієнтка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знята з обліку 13 грудня 2024 року, причина зняття з обліку: померла (прогресування онкозахворювання).

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 звернулася за спеціалізованою медичною допомогою тоді, коли онкологічне захворювання вже досягло IV стадії та мало занедбану стадію розвитку хвороби, що у підсумку призвело до настання її смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Однак, в порушення положень ст.ст. 13, 81 ЦПК України, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок бездіяльності відповідача, у зв`язку з чим доводи позивача про відсутність у відповідача права на спадкування є необґрунтованими та безпідставними.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, на переконання суду, зазначені позивачем обставини у розумінні статті 1301 ЦК України не є такими, на підставі яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано судом недійсним.

У порушення вимог ЦПК України позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, що відповідач ОСОБА_3 своїми діями перешкоджав лікуванню ОСОБА_4 , примушував її відмовитися від медичної допомоги чи іншим чином вплинув на перебіг її захворювання та настання смерті. Натомість наявні у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_4 звернулася за медичною допомогою вже на занедбаній стадії розвитку хвороби, коли можливість проведення необхідного лікування та його своєчасність були втрачені.

Отже, позивачем не доведено, що ОСОБА_3 своїми діями або бездіяльністю довів ОСОБА_4 до смерті чи умисно створив умови, які спричинили настання таких наслідків.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що позивачем не доведено перед судом належними, допустимими та достатніми доказами наявності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 17 липня 2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 630, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності в порядку спадкування на частини нерухомого майна квартири АДРЕСА_2 є похідними від позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, у задоволенні яких судом було відмовлено, а також враховуючи наявність спадкоємця першої черги та той факт, що позивач не прийняв спадщину після смерті свої сестри, то у задоволенні позовних вимог в цій частині також слід відмовити.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).

З огляду на наведені приписи процесуального закону суд не бере до розгляду копії платіжних документів наданих відповідачем про оплату ним комунальних послуг (т. 1 а.с. 171-220), оскільки вони є неналежними та не містять інформацію щодо предмета доказування.

З аналогічних мотивів суд не бере до розгляду надану позивачем накладну на суму 44 000,00 грн. від 23.02.2024 року про встановлення пам`ятника, оскільки вона є неналежним доказом та не містить інформацію щодо предмета доказування (т. 2 а.с. 6).

Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відноситься до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю та безпідставністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати понесені позивачем по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

Водночас, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати понесені відповідачем по справі підлягають відшкодуванню стороною, не на користь якої ухвалено рішення, тобто позивачем.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що відповідачу правничу допомогу у даній справі надавала адвокат Скочко О.А., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги серії АЕ № 1466884 від 21 січня 2026 року (т. 1, а.с. 130) та договором про надання правничої допомоги від 21 січня 2025 року (т. 2, а.с. 103-104).

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно п. 47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

09 червня 2026 року між відповідачем як довірителем та адвокатом Скочко О.А. як представником було підписано Акт прийому-передачі правничої допомоги, відповідно до якого Представник передала, а Довіритель прийняв надання правничої допомоги, а саме: 3 годин консультацій та на ознайомлення з первісним матеріалом (документами) Довірителя (копіями матеріалів), їх вивчення та аналіз на предмет релевантності, незалежності, допустимості, ступеню ймовірного доказового значення, аналіз нормативного матеріалу, коментарів, роз`яснень, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, узагальнень судів касаційних інстанцій та правових позицій ВС та ВП ВС, публікації науковців 3 000,00 грн.; підготовка відзиву на позовну заяву від 03 лютого 2026 року 4 000,00 грн.; участь в судових засіданнях 22 січня 2026 року та 03 лютого 2026 року 3 000,00 грн. на загальну суму 10 000,00 грн. (т. 2, а.с. 105).

На підтвердження оплати відповідачем вищевказаних послуг адвоката надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 09062026/01 від 09 червня 2026 року на суму 10 000,00 грн. (т. 2, а.с. 106).

Отже, суд вважає встановленим, що відповідач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Скочко О.А., а тому не викликає сумнівів, що відповідачем понесені витрати на правничу допомогу у справі.

З урахуванням складності даної справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначена відповідачем вартість та обсяг виконаної адвокатом роботи у розмірі 10 000,00 грн. є об`єктивною та розумною, та відповідає змісту та обсягу виконаної адвокатом роботи.

Враховуючи викладене, з урахуванням складності справи, виконаної адвокатом роботи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, заявленої у справі ціни позову у розмірі 1 933 140,27 грн. та значення справи для сторін, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст.ст. 1216-1218, 1220, 1258, 1261, 1270, 1296, 1297, 1301 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76-81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Самуілович, Дніпровська міська рада, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП - НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень, 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 11 червня 2026 року.

Суддя Д.Л. Черкез