Рішення № 137299791, 01.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/560/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Бойко О.Н.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Шемакс компанія" (місцезнаходження: 89423, Закарпатська область, село Концево, вул. Миру, буд.168; код ЄДРПОУ: 37453702) до Дочірнього підприємства "Сляпчук" (місцезнаходження: 61010, м. Харків, пров. Сімферопольський, буд.6; код ЄДРПОУ: 32951487) про розірвання договору та стягнення 3 330 600,00 грн. за участю представників: :

позивача: Письменна Н.В. (ордер серії ВЕ №1184734 від 09.02.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК №001214 від 28.08.2017);

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Шемакс компанія" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Сляпчук" про розірвання Договору про надання послуг та стягнення коштів №210525-ПФ від 21.05.2025 та стягнення 3 330 600,00 грн. Також у позовній заяві позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.02.2026 судом позовну заяву Приватного підприємства "Шемакс компанія" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/560/26. Почато у справі № 922/560/26 підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 23 березня 2026 року об 11:20. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву, із доказами, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем. Відзив повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 25.02.2026 про відкриття провадження у справі № 922/560/26 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Дочірнього підприємства "Сляпчук" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 06.03.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Отже ухвала є судовим рішенням.

Відповідно до статті відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2019 року у справі № 916/2349/17.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 24.02.2026, а тому він мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 11.03.2026 (включно). Однак відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, у визначений судом строк відзив на позов не надав.

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Разом з цим, відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався; у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк (в даному випадку до 21.03.2026 включно) відзив на позовну заяву до суду не подав.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.05.2026.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.05.2026 оголошено перерву до 01.06.2026,у про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідааня від 25.05.2026.

У судове засідання 01.06.2026 прибув представник позивача, який просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 01.06.2026 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений шляхом направлення копії ухвали-повідомлення від 25.05.2026 на його поштову адресу.

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання; відповідач мав достатньо часу підготувати заперечення на позовну заяву і визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи (згідно частини 6 статті 242 ГПК України).

Враховуючи те, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи по суті, визначені частиною другою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу № 922/560/26 за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21 травня 2025 року між ПП «ШЕМАКС КОМПАНІЯ» (Позивач та/або Замовник) та Дочірнім підприємством «СЛЯПЧУК» (Відповідач та/або Виконавець) було укладено договір № 210525-ПФ.

Відповідно до умов Договору, Відповідач взяв на себе зобов`язання розробити та виготовити Замовнику прес-форми для лиття пластикових виробів (далі Товар), згідно Технічного завдання (ТЗ, Додаток 1), яке становить невід`ємну частину Договору (додаток № 3 до позовної заяви), у строки згідно умов даного Договору, а Замовник зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість в порядку, передбаченому Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно п.1.6 Договору Виконавець виготовляє (поставляє) Товар згідно умов, погоджених із Замовником.

Пунктами 3.1 та 3.2 Договору встановлено, що оплата здійснюється в безготівковій формі в національній валюті України на розрахунковий рахунок Виконавця. Оплата по цьому Договору здійснюється у порядку, передбаченому та зазначеному в кожній Специфікації, на окреме виготовлення (поставку) Товару.

В п.4.1, 4.2, 4.3 Договору сторони погодили, що Строк виготовлення (поставки) та тестування зазначені в окремих Технічних Завданнях до цього Договору. Датою поставки Товару вважається дата передачі Виконавцем Замовнику Товару згідно з підписаним Сторонами Актом здачі-приймання виконаних робітПоставка Товару Виконавцем здійснюється на умовах, зазначених в Специфікації на кожну партію Товару окрему - у відповідності з правилами ІНКОТЕР.МС 2010. Право власності на Товар переходить до Замовника після передачі Товару експедитору або перевізнику або представнику Замовнику. Здача та прийом Товару підтверджується підписанням супроводжуючих документів, в тому числі Акту здачі-приймания виконаних робіт; товаротранспортної накладної. Про готовність Товару до відвантаження Виконавець повідомляє Замовника в телефонному режимі або електронною поштою

Відповідно до п.5.1 Договору Приймання Товару за якістю, кількістю, комплектністю та відповідністю технічшім характеристикам здійснюється на потужностях Виконавця. Матеріал для тестування Товару надас Замовник. Після приймання Товару Сторони підписують Акт здачі-прнймаїшя виконаних робіт.

Згідно п.5.2 Договору сторони погоджуються, що щодо всіх партій Товару, які підлягають поставці за даним Договором, проводяться випробування, які повинні бути проведені до моменту фактичної передачу Товару Замовнику. Обидві Сторони повинні бути попереджені про дату, місце й час таких випробувань, як мінімум за 3 календарні дні до дати їх проведення, та мають право надати своїх представників дія їх проведення. Випробування проводяться на обладнанні Замовника, наявність якого Замовник зобов`язаний забезпечити заздалегідь, перевіривши його справність та готовність до експлуатації. Результати випробувань оформлюються відповідним Актом, який підлягає підписанню з обох сторін. У разі ухилення Замовника від надання обладнання дія проведення випробувань або ухилення від участі у ньому чи від підписання Акту за його результатами, це не с підставою для зміни строків оплати Товару чи для притягнення Виконавця до відповідальності за порушення строків поставки Товару. У разі, якшо строк оплати Товару залежить від проведения випробувань, які не проводяться з причини ухилення від них Замовника або ненадшшя обладнання для їх проведення. Замовник в такому разі повинен буде оплатити вартість Товару протягом З робочих днів з дня пред`явлення Виконавцем письмової вимоги про це. У разі наявності доказів письмового повідомлення іншої Сторони про дату, місце й час проведення випробувань як мінімум за 3 календарні дій до дат їх проведення, такі випробування можуть бути проведені без участі тієї Сторони, яка з`явилась.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що при порушені строку виготовлення (поставки), та гарантійного обслуговування Товару з вини Виконавця більше ніж на 10 робочих днів, він сплачує Замовнику неустойку в розмірі 0,1% від вартості Товару за кожен день прострочення.

Договір є укладеним з моменту його підписання обома Сторонами (п. 10.1 Договору).

Договір діє до 31.12.2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань Сторонами (п. 10.2 Договору).

Відповідно до п.11.3 Договору Документи (в тому числі Специфікації, додаткові угоди), які відправлені Сторонами одна одній факсом чи електронною поштою, мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, породжують права та обов`язки для Сторін, можуть бути подані в суді у якості доказів і не можуть заперечуватись Стороною, від Імені якої воші були відправлені.

Додатки до даного Договору є його невід`ємною частиною (п. 11.5 Договору).

Згідно п.11.7, Договору В межах виконання Договору Сторони погодили, що будь-які Акти та/або будь-які Додатки можуть передаватися між Сторонами в електронному вигляді за допомогою сервісу електронного документообігу, який розмішений за посилання https://vchasno.com.ua/ (надалі - Сервіс) або системи "М.Е.Doc ІS". При цьому, слова надати та передати, які зустрічаються в тексті цього Договору, передбачають, що такий Акт, та`або такий Додаток може бути переданий/наданнй через Сервіс. Використання Сервісу під час передачі Актів та/абр Додатків, якими обмінюються Сторони дія належного виконання умов Договору, сплачується Сторонами згідну тарифних планів Сервісу.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Одним із додатків до Договору є технічне завдання на проведення виробничо- конструкторських робіт по виробам «Housing M-PRO-202» та «Support M-PRO-2024» (надалі по тексту - ТЗ).

Відповідно до п.1.4 ТЗ строк першого тестування Пресс-форм на обладнанні виконавця - протягом 130 календарних днів з моменту здійснення предоплати.

Згідно із умовами вищевказаного ТЗ, протягом 18 календарних днів з дня підписання Специфікації на конкретну партію Товару Виконавець на підставі наданого Замовником зразка виробу повинен виготовити та надати на узгодження Замовнику креслення Виробу (п. 3.3 ТЗ).

Проектування Прес-форм - протягом 21 календарного дня після здійснення передплати згідно Специфікації (п. 3.4 ТЗ).

Виготовлення Штампів - протягом 100-130 календарних днів з моменту підписання Специфікації (п. 3.5 ТЗ).

Перше тестування Прес-форм, передача зразків Замовнику, надання фото та відео звіту роботи Прес-форм виконується на 100-130 день після здійснення передплати згідно Специфікації (п. 3.6 ТЗ).

Аналіз виробу Виконавцем на відповідність підписаних Замовником креслень та роботи Прес- форми, отримання пропозицій/зауважень від Замовника та їх усунення.

Фінальне тестування Прес-форм та надсилання зразків Замовнику для узгодження (п. 3.7 ТЗ).

Прийом і здача Прес-форм на відповідність Технічному завданню та узгодженим кресленням здійснюється на потужностях Виконавця до 135 з дня здійснення передплати згідно Специфікації, уповноваженими представниками Замовника та Виконавця із підписанням Акту здачі (п. 3.8 ТЗ).

Передача Замовнику Товару (Прес-форм), складальних креслень, креслення виробу та паспорта на Товар (Прес-форм) протягом 135 днів з дня здійснення предплати згідно Специфікації (п. 3.9 ТЗ).

Технічне завдання підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Крім того, найменування, кількість, комплектність, одиниці виміру, вартість, строк виготовлення та поставки Товару визначаються у Специфікації, яка становить невід`ємну частину Договору (п. 1.2 Договору), додаток № 4 до позовної заяви.

Згідно Специфікації до Договору, вартість робіт становить 2 440 360,01 грн.

Оплата здійснюється в безготівковій формі в національній валюті України на розрахунковий рахунок Виконавця (п. 3.1 Договору).

Датою оплати є дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Виконавця (п. 3.3 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, Позивачем було перераховано Відповідачу кошти в розмірі 2 440 360,01 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 170240881 від 25.06.2025 року та платіжною інструкцією № 7278 від 29.12.2025 року.

Разом з цим, товар за договором не було виготовлено та не було поставлено у строки, передбачені договором.

29.12.2025 позивачем на адресу відповідача було направлено додаткову угоду №1, в якій зазначалося що починаючи з 04.10.2025 настало прострочення виконання робіт. Вказану додаткову угоду було направлено у відповідності до положень договору, а саме п.11.7 чере систему "М.Е.Doc ІS". а також засобами Укрпошти. Разом з цим, вказана додаткова угода не підписана з боку відповідача.

Крім того, 05.01.2026 позивачем на поштову адресу відповідача та засобами системи "М.Е.Doc ІS" було надіслано лист, яким повідомлено відповідача про те, що позивач відмовляється від поадльшої співпраці за договором та вимагає поверннея коштів у розмірі 2 440 000,01 грн.

Разом з цим, відповіді на лист позивача відповідачем не надано, заборгованість за спірним договором не сплачено.

Крім того, оскільки відповідачем сплату заборгованості не здійснено, позивачем у відповідності до п.6.1 Договор нараховано пеню у розмірі 890 600,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини, а саме відносини, пов`язанні з укладання змішаного договору, який містить елементи договору поставки та підряду, що регулюються відповідними нормами ЦК України та Господарського кодексу України. Предметом спору у справі є вимоги позивача за про розірвання догвоору та стягнення з відповідача заборгованності та штрафних нарахувань за прострочення зобов`язань по виготвленню та поставки товару за цим договором

Згідно із частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зважаючи на те, що причиною виникнення даного спору, є невиконання відповідачем зобов`язань саме в частині проведення будівництва, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення цивільного законодавства, які регулюють будівельний підряд.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина 1 статті 846 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Як вище встановлено судом, в технічносу завданні сторони погодили умови щодо строків виготовлення штампів відбувається протягом 100 -130 календарних днів з моменту підписання специфікації, а приймом і здача товару здійснюється до 135 дня з дня здійснення передплати згідно Специфікації із підписанням акту здачі. Крім того, в технічному завданні сторони погодили, що передача замовнику товару здійснюється протягом 135 днів з дня здійснення передплати згіжно специфікації.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що відповідні роботи, передбачені Договором, у передбачений Договором строк відповідачем не були виконані, доказів протележного відпоівдачем не надано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.

Відтак, матеріалами справи підтверджено порушення строків виконання передбачених Договором, що не є спростованим відповідачем, так як доказів виконання Договору сторона відповідача не надала.

Як визначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 червня 2018 року по справі № 910/9072/17, закінчення строку дії Договору не є само по собі підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за статтею 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Тож на час звернення до суду, правовідношення підряду не припинилось та за приписами частин 1 та 2 статті 651 ЦК України даний договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення Договору іншою стороною, та в інших випадках, встановлених Договором або законом.

Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суд повинен встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто, суд повинен встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року №6-75цс13 та постановах Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 926/708/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 926/709/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 904/4324/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 916/1224/20).

Дослідивши наявні у даній справі докази та позиції учасників процесу, суд встановив, що невиконання відповідачем робіт, передбачених спірним Договором , є істотним порушенням умов останнього, і, відповідно, підставою для розірвання вказаного договору з посиланням на приписи частини 2 статті 651 ЦК України, через що вимога про розірвання спірного Договору підлягає до задоволення судом.

Стосовно вимог про стягнення коштів в сумі 2 440 000,00 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Сторона відповідача не заперечувала факт отримання таких коштів. Їх сплату також підтверджено платіжною інструкцію №170240881 від 25.06.2025, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №918/631/19, постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №910/12382/17, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Доказів повернення позивачу суми попередньої оплати матеріали справи не містять.

Відповідно до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відтак, з урахуванням задоволення судом позовних вимог у даній справі в частині розірвання спірного Договору, до вимоги про повернення сплаченої за цим Договором суми попередньої оплати підлягають застосуванню наведені вище положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач у встановлений Договором строк не виконав роботи (не виготовив пресс форми для лиття), правовідносини сторін припинились внаслідок розірвання Договору, а тому сплачена позивачем грошова сума втрачає ознаки попередньої оплати за Договором та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.

Відповідач не надав доказів належного виконання Договору і не надав суду доказів відсутності обов`язку повернути грошові кошти, а тому у нього відсутні правові підстави для утримання таких коштів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року по справі № 490/11593/24.

Завданням господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно положень ГПК України, господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені істотні умови Договору щодо термінів виготовлення та поставки товару позивачу, а тому заявлені вимоги про розірвання Договору №210525-ПФ та повернення грошових коштів у розмірі 2 440 000,00 грн. (сума попередньої оплати) є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором №2100525-ПФ від 21.05.2025 передбачена відповідальність сторін за порушення зобов`язань за договором. Так, у п. 6.1 Договору сторони погодили, що при порушені строку виготовлення (поставки), та гарантійного обслуговування Товару з вини виконавця більше ніж на 10 робочих днів, він сплачує Замовнику неустойку в розмірі 0,1% від вартості Товару за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ), яка нарахована ним на суму 890 600,00 грн за період з 09.02.2025 по 09.02.2026.

Суд не погоджується зі здійсненим позивачем розрахунком, оскільки позивачем направильно визначено період стягнення пені, який починаєтьсяз 09.02.2025, в той час коли договір між сторонами було укладено 21.05.2025.

Крім того, суд зазначає, що згідно п.1.4 технічного завдання строк першого тестування пресс-форм на обладнанні виконавця - протягом 130 календарних днів з моменту здійснення передоплати.

Як вбачається з платіжної інструкції №170240881 від 25.06.2025 оплату відповілачем було здійснено 25.06.2025 у розмірі 2 440 000,00 грн.

Відтак протягом 130 днів з дати оплати (25.06.2025) за товар, відповідач повинен був провести перше тестування. Вказаною датою є 03.10.2025.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів проведення такого тестування, відповідач доказів протележного не надав.

Відтак в даному випадку, суд виснує, що має місце порушення строк виготовлення пресс- форм, а тому в силу положень п.6.1 Договору суд вважає вірним нарахування пені з наступного дня останнього строку першого тестування, а саме з 04.10.2025 по 09.02.2026 (дата формування позовної заяви).

Здійснивши власний розрахунок пені за допомогою калькулятора "Ліга закон", суд визначає шо вірним буде сума нарахування пені у розмірі 314 760,00 грн.

В задоволенні стягнення пені у розмірі 575 840,00 грн. суд відмовляє як в необґрунтовано заявленій.

Щодо скріншоту листування з застосунку «Telegram», суд зазначає наступне.

Господарський суд не може взяти до уваги як належний доказ листування, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зазначила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

У постанові від 28 червня 2022 року у справі № 922/1280/21 Касаційний господарський суд зазначив, що підприємством надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка «Viber» як доказ на підтвердження замовлення відповідачем в`язальної машини діаметром 13 дюймів. Надана підприємством роздруківка з електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка не є належними доказами замовлення товариством товару, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом товариства. При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації. За умовами укладеного сторонами договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення покупцем виробничого обладнання, а саме письмову форму шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.

Отже суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання у конкретних відносинах.

Якщо зурахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Однак, з наданих роздруківок неможливо встановити з ким саме велося листування.

Відтак суд не приймає скріншоти з листування, додані позивачем до позову, оскільки останні не є належним та допустимим доказом в розумінні ГПК України.

Щодо заяви свідка, доданої позивачем до позову суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Приписами ст. 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Суд зазначає, що заява свідка ОСОБА_1 відповідає нормам ст.87,88 ГПК України, а тому прийнята судом до розгляду та долучена до матералів справи.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідач зазначені обставини справи не спростував, належних та допустимих доказів про наявність правових підстав для залишення за собою оплати, зробленої позивачем на користь відповідача у розмірі зазначеної у позові грошової суми, суду не надав.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню:

- в частині розірвання договору - суд задовольняє позов в повному обсязі;

- в частині стягнення грошових коштів у розмірі 2 440 000,00 грн. та пені у розмірі 890600,00 грн. - суд задовольняє позов частково, стягненню підлягає сума у розмірі 2 440 000,00 грн. та пеня у розмірі 314 760,00 грн., в задоволенні стягнення пені у розмірі 575 840,00 грн. - суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частинами першою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 41 321,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Шемакс компанія" задовольнити частково.

Розірвати Договір № 210525-ПФ від 21 травня 2025 року, укладений між Приватним Підприємством «Шемакс компанія» (код-37453702) та Дочірнім Підприємством «Сляпчук» (код - 32951487).

Стягнути з Дочірного підприємства "Сляпчук" (місцезнаходження: 61010, м. Харків, пров. Сімферопольський, буд.6; код ЄДРПОУ: 32951487) на користь Приватного підприємства "Шемакс компанія" (місцезнаходження: 89423, Закарпатська область, село Концево, вул. Миру, буд.168; код ЄДРПОУ: 37453702) кошти у розмірі 2 440 000,00 грн, та пеню у розмірі 314 760,00 грн., а також судовий збір у розмірі 41 321,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України

Повне рішення складено "11" червня 2026 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/560/26