Ухвала суду № 137299444, 10.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"10" червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2338/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вх. № 2-1127/26 від 08.06.2026) про забезпечення позову у справі № 916/2338/26

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, № 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Діс» (Чорноморського козацтва, № 115, оф. 409, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 42759761)

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 5 438 800,85 грн,

ВСТАНОВИВ:

08.06.2026 Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Діс» та ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 5438800,85 грн, яка складається з 4764063,50 грн заборгованості за кредитом та 674737,35 грн заборгованості по відсотках.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-1 зобов`язань за кредитним договором №42759761-КД-1 від 27.11.2024, а щодо відповідача-2 також ґрунтуються на його зобов`язаннях за договором поруки №42759761-ДП-1/1 від 27.11.2024.

Одночасно з позовною заявою 08.06.2026 Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» було подано до господарського суду заяву (вх. № 2-1127/26) про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову на рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , (транспортні засоби), а саме: BODEX KIS 3, (2013) № шасі НОМЕР_2 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_3 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_4 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_5 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_6 ; DAF XF 460 FTP 12902, (2015) № шасі НОМЕР_7 ; MAN TGX 18.480 12418, (2014) № шасі НОМЕР_8 ; MAN TGX 18.560 15256, (2015) № шасі НОМЕР_9 ; MAN TGX 18.440 10518, (2011) № шасі НОМЕР_10 ; DAF FT CF 85.360 12902, (2009) № шасі НОМЕР_11 ; LECITRAILER 3E20RD, (2006) № шасі НОМЕР_12 ; KRONE SDP 27, (2004) № шасі НОМЕР_13 .

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що постачальник з листопада 2025 року допустив порушення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, не здійснював повернення кредитних коштів, сплату відсотків в розмірі та строки встановлені умовами договору та графіком погашення кредиту, у зв`язку з чим позивачем на адреси позичальника та поручителя було надіслано повідомлення-вимогу про необхідність усунення порушення по кредитному договору №42759761-КД-1 від 27.11.2024 у строк до 08.05.2026. В свою чергу, у визначений кредитором строк відповідачі не здійснили погашення заборгованості, а тому позивач вважає, що строк 26.11.2024. що узгоджений п. А.3. кредитного договору, є таким, що настав 08.05.2026.

Позивач зазначає, що оскільки рухоме майно належить солідарному боржнику та наразі відсутні будь-які заборони та обтяження у державних реєстрах щодо цього майна, існує очевидна небезпека відчуження рухомого майна іншим особам та заподіяння шкоди правам та інтересам позивача , оскільки власник майна може безперешкодно відчужувати рухоме майно, а тому, на думку позивача, є підстави для забезпечення позову з метою не допустити подальше відчуження майна та виконання рішення суду.

Заявник наголошує, що оскільки права АТ КБ «Приватбанк», як стягувача та кредитора, порушені, він вимушений звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості, а у випадку реалізації майна в подальшому, реалізоване майно неможливо буде повернути, так як новий власник за таких умов буде добросовісним набувачем. Саме тому, на переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову призведе до безповоротної втрати майна та може завдати непоправної шкоди інтересам позивача.

При цьому, позивач додає, що обраний ним спосіб забезпечення позову має на меті збереження гарантованого виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог, та жодним чином не буде перешкоджати власнику майна у його користуванні. Тобто, накладення арешту на рухоме майно боржника обмежує його виключно у можливості відчуження такого майна з метою уникнення виконання судового рішення. При цьому, майно буде знаходиться у вільному володінні та розпорядженні власника та не обмежене у цільовому використанні.

Відтак, на переконання заявника, накладення арешту на рухоме майно, що належить солідарному боржнику (поручителю ОСОБА_1 , є співмірним із заявленими позовними вимогами про солідарне стягнення заборгованості, враховуючи розмір невиконаного грошового зобов`язання перед банком за кредитним договором в сумі 5438800,85 грн та не призведе до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Водночас, як зауважує заявник, кредитні зобов`язання не виконуються тривалий час, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість, а у банку відсутні підстави вважати, що боржниками будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов`язків перед кредитором, оскільки ними протягом тривалого часу не вчинено жодних дій, спрямованих на добровільну сплату заборгованості перед банком або домовленості із останнім щодо врегулювання спору.

При цьому, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язань з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Відтак, заявник просить накласти арешт на вказане рухоме майно, оскільки за вказаних обставин у разі невжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду у справі (у разі задоволення позову), що позбавить АТ КБ «Приватбанк» на ефективний захист для поновлення його порушених прав як кредитора, а відчуження зазначеного вище майна на користь третіх осіб до моменту відкриття виконавчого провадження може унеможливити виконання рішення суду.

Щодо застосування зустрічного забезпечення позивач зазначає, що накладення арешту на рухоме майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його прав на володіння та користування вказаним майном, здійснення господарської діяльності, тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Боржник ніяким чином не буде обмежений у вільному та безперешкодному володінні та користуванні зазначеним майном, що унеможливлює нанесення йому будь-яких збитків.

Розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства, суд дійшов до наступних висновків.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Визначення такого поняття як арешт майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19, так, арешт майна це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову, який за правовою сутністю обмежує право відповідача розпоряджатися спірним майном.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відтак, по своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 14.08.2023 у справі №904/1329/23, від 11.07.2023 у справі №917/322/23, від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Суд приймає до уваги, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).

У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46).

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47).

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (п. 48).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Окрім того, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі №917/1610/23, крім того, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить, окрім іншого оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд виходить з того, що Верховний Суд у низці постанов зазначав щодо суті цих критеріїв. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

В свою чергу, обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).

Відтак, суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясовує обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу до забезпечення позову.

Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Суд зазначає, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2023 у справі 922/1856/23, від 06.09.2023 у справі № 911/365/23, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20, від 16.03.2021 у справі №921/302/20.

Відповідно до статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд враховує, зокрема, висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, які зводяться до того, що: «У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.».

В цей же час суд зазначає, що такий підхід не є абсолютним, адже умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача-2 на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, про що також вказав Верховний Суд у вищезгаданій постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, суд зауважує, що згідно з висновком Верховного суду, викладеним у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

Таким чином, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 № 381/4019/18.

В свою чергу, жодних доказів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, заявником до заяви не додано. Наведені у заяві про забезпечення позову обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст.136, 137 ГПК України.

Фактично, заявник посилається те, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (грошовими коштами та майном) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду, а також на висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 щодо того, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Суд наголошує, що використання судом лише стандарту доказування, який полягає у потенційній можливості відповідача-2 у будь-який час розпорядитись своїм майном, є невиправданим, оскільки за таких умов будь-який спір з майновими вимогами може бути забезпечений судом у разі подання відповідним учасником заяви.

Тобто, у кожній окремій справі суд, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у будь-якому випадку має оцінити доводи заявника, зокрема, на предмет обґрунтованості припущення заявника, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а вжиті судом обмеження відповідача у розпорядженні належного йому майна є виправданим та необхідним. При цьому, суд наголошує, що пред`явлення грошових вимог позивача до відповідачів та подання позову автоматично не свідчить про потенційну можливість ухилення відповідача-2 від сплати спірних коштів у добровільному порядку за рішенням суду, а є, в першу чергу, свідченням про наявність спору між учасниками справи. В цей же час, наявність/відсутність обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, в тому числі наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідачів спірних коштів, суд буде встановлювати лише на стадії розгляду справи по суті.

Суд враховує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не повинен надавати оцінку доказам в обґрунтування вимог чи заперечень проти позову, робити висновки про існування або відсутність підстав для задоволення позову. В першу чергу суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Одночасно, в контексті наведеного суд вважає за доцільне зазначити, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача-2 розпорядитися належним йому майном, що саме по собі є властивістю будь-якого суб`єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.

В той же час, саме лише посилання позивача на порушення відповідачем-1 своїх зобов`язань по своєчасному поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності у відповідача-1 заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Невиконання відповідачем-1 зобов`язань за договором стало підставою для звернення позивача до суду і саме ці вимоги є предметом розгляду суду у даній справі.

Отже, не є підставою для забезпечення позову доводи позивача, викладені у позовній заяві, про ухилення відповідача-1 від виконання зобов`язань за спірним договором, оскільки на час подання позову ці доводи не є достовірно встановленими фактами, вони потребують дослідження, перевірки та оцінки під час розгляду самої позовної заяви, а не заяви про забезпечення позову, оскільки є безпосереднім предметом позову. Крім того, в заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач-1 не виконав свої зобов`язання по своєчасному поверненню кредитних коштів та сплаті відсотків, тому не можна розглядати твердження заявника як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову, зокрема в сумі, що заявлена до стягнення.

З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що заявником не доведено в порядку приписів статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними доказами підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідачів у разі задоволення позовних вимог. Також не доведено ухилення відповідачів від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Фактично доводи заявника зводяться виключно до припущень про таку можливість, які ґрунтуються на порушенні ТОВ «Агро Діс» строків здійснення оплати за укладеним правочином, що саме по собі не може свідчити про ухилення відповідача/ів від сплати коштів у випадку задоволення позову.

Звідси, суд вбачає, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності їх вжиття, як того вимагають приписи пункту 3 частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України, зокрема обґрунтування щодо розумності, адекватності такого заходу забезпечення позову, його співмірності заявленим позовним вимогам, доведення позиції щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову безпосередньо до боржника за кредитним договором, тобто Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Діс», забезпечення виконання зобов`язань якого передбачаються договором поруки.

Заявником необґрунтовано в заяві про забезпечення позову майновий стан боржників та виявленого майна останніх (при цьому в першу чергу коштів, а в разі їх недостатності іншого майна) не надано, як до позовної заяви, так і до заяви про забезпечення позову, з цього приводу жодних доказів щодо підтвердження відсутності коштів та майна саме у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Діс», натомість, одразу заявлено вимогу стосовно накладення арешту на рухоме майно поручителя за кредитним договором ОСОБА_1 .

Довідки Головного сервісного центру МВС про зареєстровані за ОСОБА_1 транспортні засоби, надані заявником як додатки до заяви, не підтверджують доводи позивача в обґрунтування заявленої вимоги про накладення арешту. Натомість, вказані довідки свідчать про придбання ОСОБА_1 протягом 2021-2024 років 12 транспортних засобів, а не про їх відчуження третім особам

В свою чергу, у заяві АТ КБ «Приватбанк» про вжиття заходів забезпечення позову відсутні будь-які доводи, посилання, обґрунтування на підтвердження того, що відповідачами здійснюються будь-які дії, спрямовані на реалізацію майна на час звернення з заявою, однак при цьому, позивач у тексті заяви припускає, що цілком можливе подальше відчуження відповідачами об`єктів рухомого майна й створення ситуації появи нових власників майна, як стануть добросовісними набувачами такого майна.

Водночас, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Верховний Суд неодноразово наголошував (у т. ч. в постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Разом з цим, накладення арешту на майно боржника/ів відбувається виключно у розмірі суми стягнення, проте заявником не обґрунтовано співвідношення визначеного рухомого майна з ціною позову. Отже, суд вважає, що посилання позивача про наявність ризиків вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна на користь третіх осіб, не є достатньо обґрунтованим та підтвердженим належними доказами припущенням.

Натомість наведені у заяві про забезпечення позову доводи вказують про наявність необґрунтованих припущень та не можуть бути безумовною підставою для забезпечення позову. Тому суд не може розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність вжиття заходу забезпечення позову.

Матеріали заяви свідчать, що стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність застосування визначеного заходу забезпечення позову.

Подана в даній справі заява про вжиття заходів забезпечення позову, не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Тобто позивачем не надано докази, які підтверджують вчинення відповідачами будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду та й не зазначено про вчинення відповідачами будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі.

Суд відзначає, що забезпечення позову покликане убезпечити заявника від недобросовісних дій відповідача, проте, позивач не надав суду жодних доказів в підтвердження вчинення відповідачами дій, з метою уникнення виконання рішення в даній справі, за умови задоволення позовних вимог.

При цьому, суд наголошує, що стала судова практика Верховного Суду передбачає саме обов`язок заявника довести обґрунтованість заяви про забезпечення позову, а не перекладає тягар доказування на боржника. Вказана позиція, крім зазначених вище постанов, також викладена і в постанові Великої Палати Верховного суду від 18.05.2021 № 914/1570/20, в постановах Верховного Суду від 05.04.2023 № 915/577/22, від 13.02.2023 № 922/1737/22.

У той же час заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодних відомостей про вчинення відповідачами будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи заявника зводяться до тверджень про наявність у відповідачів необмеженої можливості розпорядження своїм майном. Отже заявником не надано суду доказів в підтвердження наміру відповідачів не виконувати рішення суду у даній справі, а є лише теоретичне припущення заявника, яке не свідчить про вчинення відповідачами будь-яких умисних дій.

Таким чином, заява позивача про забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття визначених у заяві заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

За змістом статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суд наголошує, що у зв`язку із відсутністю в заяві належного обґрунтування позивачем, забезпечення збалансованості інтересів сторін запропонованим заходам, суд не в змозі здійснити оцінку обґрунтованості необхідності вжиття такого засобу з врахуванням балансу інтересів, як позивача так і відповідачів та запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходу прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, а тому суд убачає, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності їх вжиття, як того вимагають приписи п. 3 ч. 1 ст. 139 ГПК України, зокрема обґрунтування щодо розумності, адекватності такого засобу, його співмірності заявленим позовним вимогам.

Підсумовуючи наведене, врахувавши наведені законодавчі приписи, здійснивши оцінку доводів позивача, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, з огляду на те, що позивачем не доведено наявності обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з якими закон пов`язує необхідність вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову.

При цьому, у випадку виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, заявник не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 86, 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вх. № 2-1127/25 від 08.06.2026) про забезпечення позову у справі № 916/2338/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 10.06.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя О.В. Цісельський