Рішення № 137299393, 01.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4713/25

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Босової Ю.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: Бондар А.Г. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Хархан О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни про стягнення 256 971,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент) звернувся до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни (далі - Хархан О.В.) про стягнення неустойки у розмірі 256 971,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині повернення об`єкта оренди після припинення строку дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012, що стало підставою для нарахування позивачем неустойки за період з 12.02.2022 до 22.10.2025.

Ухвалою суду від 01.12.2025 дана справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження.

16.12.2025 до суду від Хархан О.В. надійшов відзив на позов, у якому відповідач повністю заперечує проти задоволення позову. Посилаючись на обставини, встановлені рішенням суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, відповідач вказує на припинення використання об`єкта оренди з 03.04.2024. Відсутність майна відповідача у орендованому приміщенні, про що було зазначено в акті державного виконавця від 22.10.2025 під час виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення Хархан О.В. на користь Департаменту, за переконанням відповідача, виключає існування передбачених законом підстав для нарахування неустойки. При цьому відповідачем була звернута увага на неврахування позивачем висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

18.12.2025 до суду від Департаменту надійшла відповідь на відзив, по тексту якої позивач зазначає, що об`єкт оренди був повернутий лише під час примусового виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача, що спростовує доводи останнього про повернення об`єкта оренди. Департамент звертає увагу на невиконання відповідачем обов`язку, покладеного на орендаря законом та договором, щодо повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору №357/201 від 23.01.2012, що є підставою для нарахування неустойки.

Ухвалою суду від 19.12.2025 клопотання Хархан О.В. про розгляд справи за правилами загального позовного провадження було задоволено, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

23.12.2025 до суду від Хархан О.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наполягає на відсутності підстав для нарахування неустойки у зв`язку з невикористанням об`єкта оренди з 03.04.2024, а також на неврахуванні позивачем висновків Верховного Суду. Одночасно відповідачем було заявлено клопотання про зменшення неустойки на підставі ст. 551 ЦК України у зв`язку з відсутністю доказів завдання позивачу збитків.

Департамент у письмових поясненнях, які надійшли до суду 26.12.2025, наполягав на задоволенні позовних вимог з раніше наведених підстав.

27.04.2026 до суду від Хархан О.В. надійшли додаткові пояснення, згідно з якими відповідач, крім раніше наведених доводів, вказує, що під час оцінки можливості зменшення суми неустойки суд має врахувати, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження погіршення фінансового стану чи завдання збитків в результаті дій відповідача. Посилаючись на принципи справедливості, добросовісності, розумності, Хархан О.В. просить зменшити розмір неустойки до 2000,00 грн. Крім того, у додаткових поясненнях від 27.05.2026 Хархан О.В. знову звертала увагу на включення позивачем податку на додану вартість до розміру неустойки, а також на існування передбачених законом підстав для зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.

21.03.2012 між Департаментом (Орендодавець) та ФОП Хархан О.В. (Орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 357/201, відповідно до п. п. 1.1, 1.3 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 83,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 14. Договір укладено на строк з 21.03.2012 до 21.02.2015.

За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 840,99 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України (п. 2.2 договору оренди №357/201 від 23.01.2012).

Згідно з п. 4.1 договору оренди №357/201 від 23.01.2012 передані у користування приміщення Орендар використовує для розміщення перукарні.

Відповідно до п. 4.7 договору оренди №357/201 від 23.01.2012 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний строк передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані не гіршому, ніж на момент їх передачі в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об`єкта оренди.

Розрахунок орендної плати є додатком до договору оренди №357/201 від 23.01.2012, який також наявний в матеріалах справи.

Нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 83,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 14, було передано у користування ФОП Хархан О.В. згідно з підписаним сторонами актом від 21.03.2012 приймання-передачі приміщення до договору оренди №357/201 від 23.01.2012.

Власником переданого ФОП Хархан О.В. у користування об`єкта оренди виступає територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №251616081 від 07.04.2021.

Додатковим договором № 1 від 06.04.2015 до договору оренди №357/201 від 23.01.2012 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору до 01.03.2018 та збільшили розмір орендної плати.

Додатковим договором №2 від 12.03.2019 до договору оренди №357/201 від 23.01.2012 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору до 12.02.2022 та збільшили розмір орендної плати. Згідно з положеннями додаткового договору №2 від 12.03.2019 Орендар з 12.03.2019 за перший після підписання цього додаткового договору місяць зобов`язується сплачувати орендну плату у розмірі 1520,06 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, яке набрало законної сили 03.12.2024, позов Департаменту до ФОП Хархан О.В. про розірвання договору оренди, виселення та стягнення було задоволено частково; виселено відповідача з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 83,1кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Красна, буд. 14, на користь Департаменту; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 33 583,75 грн та судовий збір в сумі 4464,55 грн.

Під час вирішення спору у справі №916/2059/24 суд дійшов висновку про припинення 12.02.2022 дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги про розірвання договору відмовлено. Позовні вимоги Департаменту про стягнення заборгованості за орендною платою були задоволені частково на суму 33 583,75 грн з огляду на наявність у позивача права на нарахування орендної плати лише протягом дії договору.

Виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору №357/201 від 23.01.2012 згідно з позицією суду у рішенні від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності. При цьому в процесі розгляду справи судом на підставі акта від 03.04.2024 було встановлено, що відповідач об`єкт оренди не використовує, приміщення зачинено.

13.02.2025 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява Департаменту про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача. 17.02.2025 державним виконавцем Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77200558 з примусового виконання наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача.

Ухвалою від 03.03.2025 судом було внесено виправлення до рішення від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 шляхом зазначення правильної адреси об`єкта оренди: м. Одеса, вул. Краснова, буд. 14. Ухвалою від 19.03.2025 судом було внесено виправлення до виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача шляхом зазначення правильної адреси об`єкта оренди: м. Одеса, вул. Краснова, буд. 14.

23.04.2025 Департамент звернувся до Хархан О.В. з претензією про сплату неустойки у розмірі 218 093,70 грн, нарахованої у зв`язку з простроченням повернення об`єкта оренди за договором №357/201 від 23.01.2012. Проте направлена на адресу відповідача претензія вручена не була.

07.05.2025 державним виконавцем Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у межах виконавчого провадження №77200558 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання.

20.06.2025 державним виконавцем Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було складено повідомлення про повернення наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, без прийняття до виконання у зв`язку з пред`явленням наказу не за місцем виконання.

17.07.2025 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від Департаменту надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 03.12.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, з урахуванням ухвали від 19.03.2025.

22.07.2025 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78670350 з примусового виконання наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача.

22.10.2025 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №78670350 з примусового виконання наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача, у зв`язку з виконанням виконавчого документу у повному обсязі згідно з актом виконавця від 22.10.2025.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом заявленого Департаментом позову є вимога про стягнення з Хархан О.В. неустойки, нарахованої за період з 12.02.2024 до 22.10.2025, у зв`язку із простроченням відповідачем повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Під час вирішення спору у справі №916/2059/24 судом було встановлено, що строк дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 сплинув 12.02.2022. Доводи Департаменту про продовження строку дії договору судом були відхилені у зв`язку з відсутністю заяви про продовження договору оренди.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Суд зазначає, що встановлена у межах справи №916/2059/24 обставини припинення 12.02.2022 дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 має преюдиційне значення для даної справи, а, отже, не потребує повторного встановлення судом.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Проте, незважаючи на сплив 12.02.2022 строку дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 об`єкт оренди був повернутий на користь Департаменту лише в процесі примусового виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, що підтверджується актом та постановою державного виконавця від 22.10.2025.

Аналіз ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст. 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди, а припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 та від 06.02.2020 у справ № 915/1429/19.

В процесі розгляду даного спору ОСОБА_1 неодноразово звертала увагу на фактичне невикористання об`єкта оренди з 03.04.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом, а також невжиття Департаментом своєчасних та необхідних заходів для примусового виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24.

Господарським судом відхиляються доводи відповідача в цій частині, оскільки Хархан О.В. помилково вважає виконаним свій обов`язок в частині повернення об`єкта оренди у зв`язку з його невикористанням. За змістом п. 4.7 договору оренди №357/201 від 23.01.2012 повернення об`єкта оренди має бути оформлено актом приймання-передачі, оформлення якого покладається на орендаря. Суд зазначає, що підписанням такого акта сторони договору підтверджують обставини повернення об`єкта оренди, що створює відповідні юридичні наслідки, наприклад, для орендодавця - це можливість передачі об`єкта оренди у користування іншій особі.

Проте в матеріалах справи відсутні докази вжиття Хархан О.В. будь-яких заходів з метою повернення об`єкта оренди Департаменту, в тому числі, після ухвалення судом рішення від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення Хархан О.В.

З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про наявність у Департаменту права на нарахування Хархан О.В. неустойки за період з 12.02.2024 до 22.10.2025.

У розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 ЦК є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 ГК України та ст. 549 ЦК України (такі висновки наведено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 також наведено висновок, відповідно до якого при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Верховним Судом у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/3351/22 було вказано, що зазначені вище висновки ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару. Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, ст. 283, 284, 286 ГК України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Враховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21.

З урахуванням викладеного, господарський суд доходить висновку, що неустойка у розмірі подвійної орендної плати має розраховуватися без урахування ПДВ. При цьому слід враховувати орендну плату на день припинення договірних правовідносин, без подальшої індексації такої орендної плати. Зазначене не було враховано Департаментом, оскільки під час здійснення розрахунку неустойки позивачем було нараховано ПДВ (5 стовпець розрахунку, а/с 21), а також проіндексовано розмір орендної плати за період нарахування неустойки.

Додатковим договором №2 від 12.03.2019 до договору оренди №357/201 від 23.01.2012 передбачено, що Орендар з 12.03.2019 за перший місяць після підписання цього додаткового договору зобов`язується сплачувати оренду плату у розмірі 1520,06 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Під час розрахунку орендної плати у додатковому договорі було враховано останній опублікований індекс інфляції за лютий 2019 року.

Таким чином, орендна плата у лютому 2022 року (з урахуванням інфляційного збільшення за період з березня 2019 року до січня 2022 року у розмірі 303,21 грн) мала становити 1823,27 грн без ПДВ.

Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що розмір неустойки за період з 12.02.2022 до 22.10.2025 складає 161 603,06 грн. Неустойка була розрахована судом наступним чином: за 17 днів січня 2022 року складає 2 213,97 грн ((1823,27/28)*17) *2); за 43 місяці складає 156 801,22 грн ((1823,27*43)*2); за 22 дні жовтня 2025 року складає 2 587,87 грн ((1823,27/31)*22) *2).

При наданні оцінки заявленому Хархан О.В. клопотанню про зменшення неустойки суд враховує наступне.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Господарський суд зауважує, що приписами чинного законодавства не встановлено переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких суд може зменшити неустойку, а, отже, вирішення вказаного питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтримала власні висновки, які викладені у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та зазначила, зокрема, таке:

- неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним;

- неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном;

- відповідно до частини другої статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі;

- отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом у межах справи №916/2059/24 про розірвання договору оренди №357/201 від 23.01.2012 та стягнення заборгованості за орендною платою, Департамент стверджував, що строк дії договору був продовжений. Проте господарським судом у рішенні від 30.10.2024 вказані доводи Департаменту підтримані не були. Після ухвалення судом рішення від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 Департамент звернувся до суду з цим позовом про стягнення неустойки.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №754/13893/19).

Господарський зазначає, що поведінка Департаменту, який у спірних правовідносинах є особою, яка має бути обізнана із законодавством у сфері орендних правовідносин, в даному випадку, не у повній мірі відповідає такому стандарту як добросовісність. Судом враховано, що стягнення з Хархан О.В. неустойки у розмірі подвійної орендної плати майже за 4 роки покладає на відповідача надмірний тягар та має наслідком невиправдане збагачення позивача, яким у розумні строки не було вжито заходів для повернення об`єкта оренди.

З викладених обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та добросовісності, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення неустойки, право на яку має позивач, до 50 000,00 грн. Таким чином, заявлене відповідачем клопотання про зменшення неустойки суд задовольняє частково.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку про правомірність часткового задоволення заявленого Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позову шляхом присудження до стягнення з фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 50 000,00 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій обох сторін.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; ідентифікаційний код 26302595) неустойку у розмірі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч грн 00 коп.), судовий збір у розмірі 750,00 грн (сімсот п`ятдесят грн 00 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 11 червня 2026 р.

Суддя С.П. Желєзна