Рішення № 137295706, 10.06.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/18259/25

Провадження № 2/357/2486/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

10 червня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Кошель Б. І. ,

при секретарі - Кардаш О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 6 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про позбавлення батьківських прав, в якій просив: позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначивши опікуном малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ; судові витрати стягнути з відповідачки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з відповідачем з 29.10.2011 перебував у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.06.2023 було розірвано. У шлюбі в них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачка ОСОБА_2 не виконує батьківський обов`язок по відношенню до малолітнього сина, не проявляє себе як мати, не спілкується з сином та не цікавиться його життям. Дитина проживає з батьком та позивач приділяє багато уваги та часу вихованню, навчанню та розвитку сина, підтримує зв`язок з класним керівником та іншими вчителями школи. При цьому відповідачка не цікавиться навчальним процесом, успіхами сина та не відвідує навчальний заклад та батьківські збори. Відповідачка з моменту припинення шлюбних стосунків з відповідачем не надавали дитині жодної допомоги. Дитина також не отримує від відповідачки подарунків на свята, зокрема на день народження дитини хлопчика, зокрема відповідачка не проявляє зацікавленості в спілкуванні з рідним сином. Відповідачка по справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться її життям, не відвідує її вдома, в школі не турбується станом здоров`я хлопчика. Позивач піклується про сина, зокрема турбується про стан його здоров`я, що підтверджується декларацією №0001-6ТМА-19АО про вибір лікаря - педіатра, який надає первинну медичну допомогу, у відповідності до якої вбачається, що законним представником малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є його батько - позивач ОСОБА_1 . Саме позивач забезпечує планові огляди сина у медичних закладах, відвозить хлопчика за необхідності до поліклініки для здійснення процедур та лікування дитини, коли той хворіє. За наявною у позивача інформацією відповідачка покинула територію України, проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де будує своє особисте життя, проте без наміру забрати сина з собою. ОСОБА_2 фактично визнає, що не займається вихованням сина, не спілкується з ним та не має намірів налагодити стосунки з дитиною. Про вказане свідчить заява відповідачки ОСОБА_2 від 10 березня 2025 року надана за місцем вимоги до компетентних органів, апостильована та з перекладом на українську мову. Між батьком та сином за роки склались хороші, теплі, довірливі стосунки. Хлопчик любить батька, довіряє йому, відчуває себе в безпеці, та може завжди розраховувати на підтримку від рідної людини.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2025 головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 30 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 09 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Судом 04.06.2026 р. за вх.№35980 отримано заяву, в якій позивач просив розгляд справи проводити без його участі, долучити до матеріалів справи витяг з військово-облікового документу та копію посвідчення. Позовні виоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити позов. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Третя особа в судове засідання представника не направила, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Судом 04.06.2026 р. за вх.№35956 отримано заяву за підписом начальника служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Марини Гончарук, в якій остання просила слухати справу без представника служби.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

З відповіді №1987153 від 10.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру та з відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрованою не значиться.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дат відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик, особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідачеві судові виклики направлялися за останьою відомою адресою, однак на адресу суду поверталися поштові конверти, в яких працівниками пошти зазначалося, підстава повернення, як адресат відсутній за вказаною адресою.

Також, відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв чи клопотань про розгляд справи в його відсутність до суду не надходило та відповідно до положень ст.128,130 ЦПК України вважається, що відповідач повідомлений належно про розгляд справи.

На підставі ст.ст. 280-282 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд даної справи, про що не заперечував позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших.

Так, судом встановлено, що з ОСОБА_1 з 29 жовтня 2011 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.06.2023 у справі №357/6483/23.

Позивач та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтвержується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 26.10.2017 Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Відповідно до довідки від 19.06.2025 за № 29/02-10, виданої директором Білоцерківської гімназії-початкової школи № 5 Білоцерківської міської ради Київської області, вихованням сина ОСОБА_3 , учня 7-А класу, займається батько ОСОБА_1 . Мати дитини, ОСОБА_2 , навчанням сина не цікавиться, батьківські збори не відвідує, з класним керівником не спілкується.

З декларації №0001-6ТМА-19АО про вибір лікаря - педіатра, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що законним представником дитини є його батько ОСОБА_1 .

З заяви ОСОБА_2 від 10 березня 2025 року, за місцем вимоги до компетентних органів, апостильована та з перекладом на українську мову вбачається, ОСОБА_2 підтверджує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 самостійно займається вихованням та повністю утримує спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Син проживає спільно з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_2 в заяві зазначила, що не бере участь в житті свого сина ОСОБА_3 , не спілкується з ним, матеріально не утримує.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 є поліцейським офіцером громади ГУ НП в Київській області, має звання капітана поліції, що підтверджується службовим посвідченням серії НОМЕР_2 .

Відповідно до Витягу з «Резерв +» - військово-обліковий документ відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , останній перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , має відстрочку до 01.08.2026 р., тип відстрочки «Бронювання».

Згідно рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 10.03.2026 за №174 «Про надання до суду висновку щодо вирішення спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 » орган опіки та піклування - виконавчий комітет міської ради вирішив: Надання до суду висновку є неможливим.

Так, висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету міської ради щодо про позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.

Оскільки мати дитини, ОСОБА_2 самоусунулася від виховання свого сина, не піклується про нього, не забезпечує його нормальний розвиток, позивач просив позбавити останню батьківських прав.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.

Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена батьківського піклування.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідач ОСОБА_2 в свою чергу в судове засідання не з`явилася, жодних заяв та клопотань від останньої на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача, тобто, саме таким чином розпорядилася своїми правами. Зазначене свідчить про байдужість відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).

Всі наведені вище факти, як кожен окремо так в сукупності, свідчать проте, що відповідач свідомо ухиляється від покладеного на неї обов`язку по вихованню своєї дитини, не піклується про фізичний і духовний її розвиток, не надає матеріальної допомоги на її утримання, не проживає разом з нею.

Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 357/17852/15-ц.

За наведених вище підстав суд прийшов до переконання, що відповідач по справі, в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що є правовою підставою для позбавлення її батьківських прав.

Під час розгляду справи встановлено відсутність об`єктивних підстав, які б зумовлювали таку тривалу неналежну поведінку матері по відношенню до свого сина, тому суд приходить до переконання, що інші заходи впливу на відповідача, окрім позбавлення її батьківських прав, будуть недостатніми, а позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати в першу чергу саме інтересам дитини.

Судом було вирішено не заслуховувати у судовому засіданні дитини, з метою не допущення порушення її емоційного, психологічного стану, а також у зв`язку із запровадженим на території України військового стану за для забезпечення життя та здоров`я.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на тривале нехтування матір`ю своїм батьківським обов`язком, є всі підстави щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).

У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач не намагається змінитися та зробити все від неї залежне для належного виконання батьківських обов`язків, остання свідомо ухиляється від цього.

Як встановлено та зазначено вище, відповідач не виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, не піклується про неї, не забезпечує її нормальний розвиток.

В свою чергу, позивач ОСОБА_1 належним чином піклується про утримання та виховання сина.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15, провадження № 61-4879св20.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

При звернені до суду з даним позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у вищевказаному розмірі, понесені останнім при зверненні до суду.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 150, 155, 164 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 81, 82, 89, 131, 141, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України, ч. 2 ст. 51 Конституції України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені при сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; остання відома адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради; адреса: вул. Павла Скоропадського, буд. 8, м. Біла Церква, Київська обл., 09107; ЄДРПОУ: 35615529.

Повний текст заочного рішення складено 10 червня 2026 року.

Суддя Б. І. Кошель