Рішення № 137286552, 10.06.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 753/22536/24

Провадження №2/367/954/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого - судді Кравчук Ю.В.,

за участю:

секретаря судових засідань Опанасенко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Військова частина НОМЕР_1 ВСЛ Міністерства оборони України про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини матір`ю. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 18 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та (Острицькою) ОСОБА_3 , актовий запис № 2744, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 18.10.2014 р. Від вказаного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року у справі № 201/8412/23 шлюб між сторонами розірвано, однак питання щодо місця проживання малолітньої дитини та сплати аліментів на її утримання до досягнення нею повноліття при цьому не розглядались.

Зазначає, що з 24 лютого 2022 року по березень 2023 року ОСОБА_1 проживала разом з дитиною за адресою матері АДРЕСА_1 .

З березня 2023 року і по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі. В даний час дитина ОСОБА_4 проживає з бабусею ОСОБА_5 і знаходиться на її утриманні. Зі слів сусідів, батько дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , участі у вихованні дитини не приймає.

З серпня 2023 року дитина відвідує дошкільний заклад освіти «Казка», де отримала позитивну характеристику: фізично здорова, активна, добре розвинена інтелектуально, володіє навичками самообслуговування. Разом з тим, у характеристиці від 08 жовтня 2024 року зазначено, що дитина перебуває у тривожному стані через відсутність мами та часто розповідає, що сумує за нею. За результатами консультації дитячого психолога медичного центру «Педіатрія» від 12 жовтня 2024 року порушень загального психофізичного розвитку не виявлено, однак зафіксовано ситуаційну поведінку тривожного характеру та часті перепади настрою, рекомендовано підтримувати регулярний зв`язок з батьками.

Позивачка вказує, що незважаючи на проходження військової служби, вона самостійно забезпечує виховання та утримання доньки. Зокрема, регулярно перераховує кошти на лікування та розвиток дитини, що підтверджується виписками з рахунку за відповідні періоди. Часто відправляє доньці посилки з одягом та іграшками, оплачує майстер-класи, вирішує питання відвідування логопеда у зв`язку з підготовкою дитини до школи. У листопаді 2023 року мати позивачки ОСОБА_5 разом з донькою позивачки ОСОБА_4 проживали у м. Дніпро протягом одного місяця для того, щоб позивачка могла більше часу проводити з дитиною в проміжках між виїздами, де також водила доньку до логопеда. У липні 2024 року під час відпустки позивачка особисто доглядала за дитиною та забезпечила їй лікування зубів.

Крім того вказує, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 11 червня 2021 року, а отже вона та дитина забезпечені власним житлом. Заробітна плата ОСОБА_1 за період з 04 травня 2023 року по 05 жовтня 2024 року склала 677 302,68 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» від 07 жовтня 2024 року.

Позивачка вказує, що 15 червня 2024 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_6 , актовий запис № 947, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 15.06.2024 р. ОСОБА_6 допомагає дружині фінансово, перераховуючи їй кошти, про що свідчать платіжні інструкції від 15.09.2024 р., 16.09.2024 р., 07.10.2024 р.

Вказує, що ОСОБА_5 є інвалідом II групи, їй складно тривало приділяти увагу онуці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачка також вказує, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне їй для звільнення її з військової служби.

Крім того зазначає, що батько дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з серпня 2023 року повністю усунувся від виконання батьківських обов`язків щодо доньки: не бере участі у її вихованні, навчанні та лікуванні, не цікавиться розвитком, станом здоров`я, забезпеченням харчуванням та одягом, матеріальної допомоги не надає. За наявною інформацією, на теперішній час ОСОБА_2 створив іншу сім`ю.

У зв`язку з наведеним, просить встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 24 січня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 червня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Військову частину НОМЕР_1 ВСЛ Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Вільчинська Наталя Іванівна в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач повідомлений належним чином, про час та місце судового розгляду у судове засідання не з`явився, причини неявки до суду не повідомив, відзив на позов не подав, будь-яких доказів, які б спростовували вимоги позивача не надав.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник третьої особи Військової частини НОМЕР_1 ВСЛ Міністерства оборони України в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року у справі № 201/8412/23 розірвано.

Від даного шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 21.03.2019 р.

ОСОБА_4 відвідує Боярський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу «Казка» з 11 серпня 2023 року.

Відповідно до характеристики Боярського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу «Казка» від 08.10.2024 № 78 батьки дівчинки розлучені. Мати, ОСОБА_7 , виховувала дочку самостійно. Батько участі у вихованні та навчанні дочки не приймав, долею дочки не переймався. На даний час мама перебуває на військовій службі. Піклується про дівчинку бабуся - ОСОБА_5 . Дитина фізично здорова, активна, добре розвинена інтелектуально. Дитина часто перебуває в тривожному стані через відсутність мами. Під час спілкування, особливо з дорослими, розповідає про те, що вона сумує за мамою і дуже чекає її повернення.

Відповідно до довідки дитячого медичного центру «Педіатрія» від 12.10.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , консультована дитячим психологом закладу. За результатами зустрічі рекомендовано підтримувати регулярний зв`язок з батьками, щоб зменшити рівень тривоги дитини.

Згідно акту від 01.10.2024 року, складеним депутатом Боярської міської ради VIII скликання Мілевським В.В. у присутності сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована і постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Зі слів гр. ОСОБА_5 її дочка ОСОБА_1 проживала без реєстрації за вказаною адресою разом з дитиною з 24 лютого 2022 року по березень 2023 року. В даний час дитина ОСОБА_4 проживає з бабусею ОСОБА_5 і знаходиться на її утриманні. Зі слів сусідів батько дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 участі у вихованні дитини не приймає.

Відповідно до копії довідки № 170 від 25.09.2024 р., виданої заступником начальника 23 ВСЛ капітаном медичної служби, молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 ВСЛ з 23.02.2023 року.

Крім того, як повідомила позивачка підставою звернення до суду із даним позовом було також те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне для звільнення її з військової служби.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта-шоста статті 19 СК України).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Статтею 51 Конституції України, частинами 2, 3 статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно із ч. 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п. 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, чоловіка, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини матір`ю необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав батька обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує.

Констатації заявником обставини, що він самостійно виховує та утримує дитину, та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дитини тільки на вихованні та утриманні одного з батьків, оскільки до такої категорії відносяться особи, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості виховання іншим з батьків внаслідок об`єктивних обставин. Це стосується випадків коли інший з батьків дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатен їх виконувати в силу об`єктивних обставин, а не з метою штучного створення підстави (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23)).

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.

Відповідно до частини 1 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч. ч. 3,4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі позивачка просить встановити факт самостійного виховання і утримання нею дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дитини в ході вирішення питання про визначення способу участі батька у вихованні дитини або ж питання про позбавлення батьківських прав.

Доведення факту одноосібного виховання дитини матір`ю пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

У той же час позивачем заявлена самостійна вимога у позовному провадженні без вимоги про спосіб участі батька у вихованні дитини або ж позбавлення батька батьківських прав.

Суд також враховує і те, що позивач не зверталася за стягненням аліментів на дитину, що у своїй сукупності не дає підстав для висновку про ухилення батька від утримання дитини і застосування позивачем можливих заходів реагування, передбачених законом.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини. Відтак факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Такий висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність батька дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання матір`ю дитини, тобто позивачкою, малолітньої доньки ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази, долучені до матеріалів справи свідчать лише про проживання дитини разом з матір`ю і участь останньої у вихованні та утриманні дитини, проте не підтверджують факт ухилення батька від участі у вихованні та утриманні дитини.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 в питанні виховання чи утримання малолітньої дитини умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу, позбавлений батьківських прав відносно доньки, а також відсутні докази, що відповідач не здатний їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Крім того, відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Суд вважає, що заявлені позивачкою позовні вимоги є не вимогами до відповідача щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких позивач бажає отримати звільнення від виконання військового обов`язку.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини матір`ю, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі керуючись ст. ст. 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Військова частина НОМЕР_1 ВСЛ Міністерства оборони України про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_1 ВСЛ Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_6 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37448223, адреса: м. Київ, Дарницький район, вул. Ялтинська буд. 14.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 10 червня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравчук