Рішення № 137283735, 04.06.2026, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/821/26

Номер провадження 2-а/556/30/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2026.

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.,

при секретарі Соловей Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - поліцейський, інспектор СРПП Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції Ловин Е.Б., про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА №6844196 від 16.03.2026, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - поліцейський, інспектор СРПП ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції Ловин Е.Б., про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА №6844196 від 16.03.2026.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що поліцейським, інспектором СРПП ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Ловин Е.Б. відносно нього складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6844196 від 16.03.2026.

Згідно вказаної постанови, 16.03.2026, о 10:58:51 в м. Вараш, мікрорайон Вараш, ОСОБА_1 кepyвав транспортним засобом, марки «YAMAHA JOG 50, номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим у правi керування транспортними засобами Володимирецьким районним судом, чим поушив п.2.1.а.Правил дорожнього руху керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом.

Вважає постанову незаконною та безпідставною, оскільки особу не встановлено у спосіб, передбачений законом, не зафіксовано факт керування саме позивачем транспортним засобом, не наданого жодного належного доказу, який би підтверджува, що позивач був водієм.

Просить позов задовольнити.

Вказаний позов надійшов до суду 26 березня 2026 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 березня 2026 року залишено без руху позовну заяву та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.

18 травня 2026 року ухвалою суду залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - поліцейського, інспектора СРПП ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшого лейтенанта поліції Ловина Е.Б.

Крім того, 05 травня 2026 року від відповідача та інспектора СРПП ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області, старшого лентенанта поліції Ловина Е.Б. надійшло заперечення на позовну заяву, вважають, що позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Всі дії, інспектором поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Ловиним Е.Б., вчинені з дотриманням вимог чинного законодавства.

16.03.2026 інспектором сектору реагування патрульної поліції Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Ловиним Едуардом Борисовичем винесено постанову про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 126 КУпАП «Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом».

16.03.2026, близько 10:50 год. під час патрулювання в складі СРПП Вараського РВП в м. Вараш по м-н Вараш, старший лейтенант поліції Ловин Едуард Борисович виявив транспортний засіб, марки «?аmа?а» моделі Јос 50, н.з. НОМЕР_1 . Згідно ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" здійснено зупинку вищевказаного транспортного засобу. Підійшовши до водія, працівник поліції представився (згідно ст. 18 цього Закону) та повідомив про причину зупинки, оскільки водій ОСОБА_1 керував даним транспортним засобом будучи позбавленим в праві керування транспортними засобами рішенням Володимирецького районного суду від 06.02.2026 № 556/3156/25.

З метою встановлення особи водія вищевказаного транспортного засобу, було використано ІКС «ІПНП» з допомогою чого здійснено перевірку номерного знаку транспортного засобу та встановлено, що водієм являється ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 .

Після чого, ОСОБА_1 повідомлено, що відносно нього буде винесена постанова про вчинення адміністративного правопорушення та працівником поліції на місці зупинки було розпочато розгляд справи та повідомлено особі про його права, термін оскарження постанови, а також термін її сплати, після чого відносно водія винесена електронна постанова, серії ЕНА № 6844196 від 16.03.2026 за порушення п. 2.1а ПДР України, відповідальність за що передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП. В ході ознайомлення із матеріалами постанови ОСОБА_1 заперечував свою вину. Із матеріалами постанови останній ознайомився, копію отримав, про що зроблено відмітку в адміністративних матеріалах.

У своїх позовних вимогах позивач вказує, що особу водія працівниками поліції встановлено не було, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що саме він керував транспортним засобом у зазначений час, що поліція не встановила особу водія у спосіб, передбачений законом; не зафіксувала факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 ; не надала жодного належного доказу, який би підтверджував, що ОСОБА_1 був водієм. Таким чином, на думку Позивача, фактично відсутній доказовий зв`язок між ним та подією правопорушення.

Із відеоматеріалів поліцейського вбачається, що інспектором СРПП Вараського РВП ГУНП Рівненській області старшим лейтенантом поліції Ловиним Едуардом Борисовичем було здійснено зупинку вищевказаного транспортного засобу у зв`язку з порушенням водієм п. 2.1.а ПДР України - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Інспектором СРПП Ловиним Е.Б. відносно громадянина ОСОБА_1 після попереднього роз`яснювання суті вчиненого останнім правопорушення ПДР України, було винесено постанову за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Частина 4 статті 126 КУпАП встановлює відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Згідно ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» працівник поліції 1 зобов`язаний припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них, тобто, виявивши адміністративне правопорушення припинити його, що і було зроблено в даній ситуації. Також у відповідності до п. 8 ст. 23 вищезазначеного Закону поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, що й було зроблено.

Враховуючи вищевикладене та зазначені в адміністративному позові факти, можна прийти до висновку, що позивач умисно вказує тільки на дії працівників поліції, своє пояснення про причину невиконання вимог правил дорожнього руху не надає. А це спрямовує до думки, що особа вчиняє подібні діяння з метою уникнення адміністративної відповідальності.

А тому вищевказані позовні вимоги заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач у судове засідання не з`явився, в позовній заяві просить розгляд справи проводити у його відсутності.

Належним чином повідомлений відповідач - Головне Управління національної поліції в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - поліцейський, інспектор СРПП ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції Ловин Е.Б. в судове засідання не з"явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявлено.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що поліцейським, інспектором СРПП ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом Ловиним Е.П. відносно ОСОБА_1 складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6844196 від 16.03.2026.

Згідно вказаної постанови, 16.03.2026, о 10:58:51 в м. Вараш, мікрорайон Вараш, ОСОБА_1 кepyвав транспортним засобом, марки «YAMAHA JOG 50, номерний знак НОМЕР_1 будучи позбавленим в правi керування транспортними засобами Володимирецьким районним судом, чим порушив п.2.1.а.Правил дорожнього руху керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.4 ст.126 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, та використовуючи визначений ст.62 Конституції України принцип презумції невинуватості, відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь, суд вважає, що відповідачем не доведено, що позивач вчинив інкриміновані йому адміністративні правопорушення.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.

Згідно статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» від 10.10.2001 № 1306, зі змінами та доповненнями.

Відповідно до п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ч.ч. 9, 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 16 Закону N 3353-XII визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - Правила дорожнього руху України).

Як вказано у пункті 1.1 Правил дорожнього руху України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

А як зазначено в п. 2.1 "а" Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).

Чинне законодавство, в т.ч. й ПДР, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Окрім того, касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рішенні по справі №404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Таким чином, під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія від запуску двигуна та початку руху до повної зупинки транспортного засобу та вимкнення двигуна.

На оптичному диску CD-R, на якому міститься відеозапис №S8 0000001-000001 з бодікамери працівника поліції, що долучений до заперечення на позовну заяву працівиком поліції, який розпочинається о 11 год. 00 хв. 23 сек. 16.03.2026, де скутер стоїть із запущеним двигуном, однак перебуває у нерухомому стані, рух відсутній.

Відповідно до ст. ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23, п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції.

Положеннями ст.222 КУпАП визначено перелік адміністративних правопорушень, розгляд яких здійснюється безпосередньо органами Національної поліції, зокрема, це справи передбачені ч.4 ст.126 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За положеннями ст.ст. 249 КУпАП , розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.

Ураховуючи положення статей 7, 9, 245, 251, 280 КУпАП, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Водночас важливим є дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності, установленого КУпАП.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 09.10.2019 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, справа №337/3816/16-а, суд під час розгляду справи, зокрема щодо правомірності рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинен перевірити чи були вчинені позивачем відповідні дії, що стали підставою для прийняття такого рішення, та чи є підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності. Дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності є важливою складовою дотримання прав особи, яка притягається до відповідальності, а тому також має бути оцінена судом.

Крім того, законом встановлений вичерпний перелік підстав для зупинки транспортних засобів, основний серед них - це порушення ПДР.

Пунктом 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про національну поліцію» вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у статті 35 Закону України «Про національну поліцію». Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, пунктами 1, 3 частини 1 вказаної статті визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема у разі, якщо водій порушив ПДР України, тощо.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що поліцейський зобов`язаний проінформувати водія про конкретну причину зупинки транспортного засобу, з детальним описом підстав зупинки, визначеної у цій статті.

Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів, є неправомірними.

Із матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а саме долученому CD-RW диску, на якому міститься відеозапис №S8 0000001-000001 з бодікамери працівника поліції, відсутня інформація, що ОСОБА_1 попереджений про проведення відеофіксації, відсутня інформація про предствлення працівників поліції, про встановлення особи, про причину зупинки, якщо така була, про рух транспортного засобу, про роз`яснення прав працівниками поліції, передбачених ст.268, ст.289 КУпАП, про розгляд справи та про складання постанови про адміністративне правопорушення за ч.4 ст.126 КУпАП.

Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп`яніння (постанова від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).

Крім того, як видно з відеофрагмента, поліцейські не представилися. А відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про національну поліцію» звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов`язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред`явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

Згідно ч.1 ст.260 КУпАП, у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

А як зазначено в ст.261 КУпАП, про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Згідно ч.2 ст.259 ЦПК УКраїни, при вчиненні порушень правил користування засобами транспорту, правил щодо охорони порядку і безпеки руху, правил спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил пожежної безпеки, санітарних норм на транспорті порушника може бути доставлено уповноваженою на те особою в поліцію, якщо у нього немає документів, що посвідчують особу, і немає свідків, які б могли повідомити необхідні дані про нього.

Даних дій, для встановлення особи порушника, працівниками поліції не вчинено.

Положеннями ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі №200/5590/17, від 17 липня 2019 року в справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року в справі №524/9716/16-а, Верховний Суд звернув увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Таким чином, з цієї правової норми та правового висновку Верховного Суду вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" , передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Згідно до Постанови Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (провадження №К/9901/15804/18) візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники поліції мають надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки.

Згідно вимог статей 31, 40 Закону України "Про національну поліцію", поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 розділ 1 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

За п. 2 Розділу 3 вказаної Інструкції, включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

На оглянутому відеодиску з відеозаписом з місця вчинення адміністративного правопорушення, який було долучено до заперечення на позовну заяву, що містить один фрагмет, відсутній відеозапис, про роз`яснення прав та обов`язків ОСОБА_1 ..

Крім того, Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України №1026 від 18 грудня 2018 року, містить чіткий перелік пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію та не надає право поліцейським здійснювати відеофіксацію власними мобільними пристроями.

Згідно зі ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в рамках справи № 524/5536/17, адміністративне провадження №К/9901/1403/17 зроблено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

ОСОБА_1 не було повідомлено, що проводиться відеофіксація, відповідно долучені до заперечення відеодиски із переривчистими фрагментами відеозапису, не можуть бути належним доказом, а тому їх не слід брати до уваги.

А як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, є недоведеним.

Також на оглянутому відеодиску з відеозаписом з місця вчинення адміністративного правопорушення, який було долучено до заперечення на позовну заяву, що містить один фрагмет, відсутній відеозапис, що проводився розгляд справи на місці вчинення правопорушення а також, що складалася постанова про адміністративне правопоррушення.

Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону Укради» «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справа «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» від 14 березня 2002 року (заява №46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватися необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішення.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 (заява N 16437/04), «Берктай проти Туреччини» від 01.03.2001 (заява 22493/93), «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 ( заява 263/2859/21), неодноразово вказує. що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення « за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 (серія А, № 25), «Коробов проти України» від 21.10.2011 року (Заява № 39598/03), Європейський суд з прав людини зазначає що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом, така доведеність може випливати із співіснуванням достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З огляду на викладене, враховуючи наявні матеріали, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 порушень, передбачених ч. 4 ст. 126 КУпАП, не вбачається, оскільки будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених в постанові, відповідачем не надано.

Європейським судом з прав людини у п. 36 рішення в справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97, зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в

даному випадку - інспектором патрульної поліції при прийнятті та складанні

постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець

саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо позивача проведений без дотримання законодавчих вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Обов`язок доказування вини у справах про адміністративне правопорушення та доведення правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача. Однак доказів правомірності прийнятої постанови відповідачем до суду не надано.

Враховуючи викладене, відсутність достатніх доказів вчинення позивачем вказаного правопорушення, обґрунтування вини сформовано на доказах, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Однак, аналізуючи вищенаведені законодавчі акти та фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийнятої ним постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6844196 від 16 березня 2026 року, не надав належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, не надано доказів, що позивач керував транспортним засобом, а також що ОСОБА_1 були роз`яснені права, передбачені ст.ст.268, 269 КУпАП, а тому з цих підстав позовні вимоги необхідно задовольнити, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою було накладено на позивача адміністративне стягнення за ч.4 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 20400,00 грн. скасувати, провадження у справі закрити.

Що стосується судового збору, то позивачем не ставилося питання про повернення сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - поліцейський, інспектор СРПП Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції Ловин Е.Б., про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА №6844196 від 16.03.2026, задовольнити.

Скасувати Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6844196 від 16.03.2026, винесену поліцейським, інспектором СРПП ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Ловиним Е.Б., відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП. Провадження у справі закрити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Рівненській області, адреса: 33028, м. Рівне, вул. Миколи Хвильового, 2, код ЄДРПОУ 40108761;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: поліцейський, інспектор СРПП Вараського РВП ГУНП в Рівненській області старший лейтенант поліції Ловин Е.Б.