Рішення № 137278575, 10.06.2026, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/17783/25

Провадження № 2/947/255/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10.06.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Дімової Є.В.,

- представників позивача Заверюхи В.О.,

- представника відповідача-2 ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Машкіна Ніна Олександрівна, приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Шуляченко Микола Борисович, про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності,

ВСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У травні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з позовом звернулося Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» (далі також позивач, ДП «МТП «Південний»), поданим в його інтересах представником ОСОБА_4 до ОСОБА_2 (далі також відповідач-1) та ОСОБА_3 (далі також відповідачка-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Машкіна Ніна Олександрівна про визнання договору про виділ майна зі складу спільного майна подружжя від 13.03.2025 за реєстровим № 410 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача Олійник О.О. зазначив, що після набрання чинності у лютому 2025 року постанови Одеського апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ДП «МТП «Південний» майнової шкоди в розмірі 2 008 446,49 грн, останній відчужив на користь своєї дружини 1/2 частку належної йому в будинку як співвласнику у праві спільної сумісної власності подружжя своїй дружині ОСОБА_3 . Оскільки відповідачем-1 не вживалося будь-яких заходів з метою виконання рішення суду, вказаний договір про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя позивач уважає фраундаторним, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору з метою уникнення виконання рішення суду про відшкодування майнової шкоди.

У відзиві на позов від 25.07.2025 відповідачка-2 ОСОБА_3 зазначила, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Відчужена їй чоловіком частка у будинку є її та дітей єдиним житлом. Укладення цього договору стало наслідком поділу майна між подружжям, а не вчинене з метою приховування майна від кредитора. Оспорюваний договір учинений відповідно до приписів чинного законодавства України, відтак підстав для визнання його недійним не має.

У відзиві на позов від 13.01.2026, після отримання належного екземпляру позову, представниця відповідачки-2 Слободян Ю.В. зазначила, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Подружжя сторони оспорюваного договору, діяли в межах чинного законодавства, реалізуючи своє право на розпорядження майном. Наразі постанова апеляційного суду виконується шляхом відрахування 20 % із заробітної плати відповідача-1. Також в нього є наявне інше нерухоме майно, за рахунок якого можливо відшкодувати заподіяну шкоду в разі недостатності коштів. Тому вважає, що право позивача на стягнення майнової шкоди з відповідача-1 не порушене.

У відзиві на позов представник відповідача-1 Боднар М.О. зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Відповідач-1 наразі виконує рішення суду шляхом відрахування частини заробітної плати на відшкодування майнової шкоди підприємству. Оспорюваний договір не є фраундаторним, позаяк вчинений відповідно до приписів законодавства та не направлений на приховування майна від кредитора, а є результатом упорядкування сімейних майнових відносин.

У відповіді на відзив представниці відповідачки-2 представник позивача ОСОБА_5 зазначив, що оспорюваний правочин є фраундаторним, оскільки суперечить принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом, вчинений з метою приховання активів від звернення на них стягнення позивачем. Має місце відчуження відповідачем-1 своїх активів під час судового розгляду позову про відшкодування шкоди заподіяної позивачеві, а також безпосередньо після набрання постановою апеляційного суду законної сили. Кошти, які відраховуються в розмірі 20% від заробітної плати боржника, не є достатніми для погашення боргу перед стягувачем. Спосіб захисту своїх порушених прав позивач обрав правильно, що дасть можливість повернути відчужене за оспорюваним договором майно у спільну власність подружжя та звернення на нього стягнення у виконавчому провадженні.

У запереченні на відповідь на відзив представниця відповідачки-2 Слободян Ю.В. зазначила, що у відповіді на відзив представник позивача послався на інші обставини, які ним не зазначалися у позовній заяві, чим змінив підстави позову без відповідної ухвали суду. У відповідача-1, окрім відчуженого майна, наявне інше ліквідне майно, на яке позивач, за бажанням, може звернути стягнення з метою виконання судового рішення, у разі недостатності коштів. Отже обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та призведе до порушення права відповідачів вільно розпоряджатися своєю власністю, а також права на житло.

У своїх поясненнях щодо позову третя особа-1 нотаріус Машкіна Н.О. повідомила, що діяла в межах вимог чинних нормативно-правових актів. Підстав для визнання оспорюваного договору недійсним не вбачає.

Заяви та клопотання учасників справи

У судовому засіданні 16.07.2025 представники позивача підтримали клопотання, заявлене разом із позовною заявою про витребування у приватного нотаріуса належним чино засвідченої копії оспорюваного договору.

Ухвалою суду від 16.07.2025 вказане клопотання задоволено.

10.09.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку під ним, які є предметом оспорюваного договору.

Ухвалою суду від 16.09.2025 заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову у виді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав, проводити будь-які реєстраційні дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації) означених житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки на якій він розташований.

13.01.2026 до суду представницею відповідачки-2 разом із відзивом подано клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу та внесення на депозитний рахунок суду коштів для забезпечення можливого відшкодування майбутніх судових витрат.

04.02.2026 до суду представником позивача Федотовим І.М. подано заперечення.

У судовому засіданні 04.02.2026 представниця відповідачки-2 підтримала заявлені раніше клопотання про витребування у приватного виконавця належним чином засвідченої копії виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 , а також внесення на депозитний рахунок суду коштів для забезпечення можливого відшкодування майбутніх судових витрат відповідача-2.

Ухвалою суду від 04.02.2026 вказані клопотання частково задоволені, а саме в частині витребування доказів.

У судовому засіданні 19.03.2026 представниця відповідачки-2 підтримала заявлене раніше клопотання про залучення до участі у справі як третю особу на стороні позивача приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б.

Ухвалою суду від 19.03.2026 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б. (далі також третя особа-2).

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 20.05.2025 позов залишено без руху у зв`язку з невиконанням вимог ст. 177 ЦПК України.

Заявою від 27.05.2025 вказані недоліки усунуті.

Ухвалою суду від 20.06.2025 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 16.07.2025, 10.09.2025, 16.09.2025, 09.10.2025, 19.11.2025, 11.12.2025, 04.02.2026, 25.02.2026, 19.03.2026, 15.04.2026, 07.05.2026, 27.05.2026.

Ухвалою суду від 19.11.2025 позов залишено без руху у зв`язку з отриманням відповідачкою іншого варіанту позову, ніж поданий до суду.

Заявою від 26.11.2025 вказані недоліки усунуті.

Ухвалою суду від 11.12.2025 розгляд справи продовжено в загальному провадженні.

Ухвалою суду від 27.05.2026 підготовче судове засідання закрито, справу призначено до розгляду по суті на 09.06.2026.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представниця відповідачки-2 проти задоволення позову заперечила. Інші учасники справи, належним чином повідомлені, до суду не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Представник відповідача-1 просив розглянути справу за його відсутності.

Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Судом установлено, що відповідно до постанови Одеського апеляційного суду від 25.02.2025 у справі № 522/17256/22 апеляційну скаргу ДП «МТП «Південний» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ДП «МТП «Південний» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДП «МТП «Південний» матеріальну шкоду, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою працівникам часу вимушеного прогулу в розмірі 2 008 446,49 грн, а також судові витрати в розмірі 79 079,93 грн. В іншій частині позову відмовлено.

На вимокання вказаної постанови суду, 21.03.2025 Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 522/17256/22.

Постановою від 28.03.2025 приватного виконавця Шуляченка М.Б. на підставі означеного виконавчого листа відкрито виконавче провадження № 77646723.

Постановою від 28.03.2025 приватного виконавця Шуляченка М.Б. на майно ОСОБА_2 накладено арешт.

Постановою від 28.03.2025 приватного виконавця Шуляченка М.Б. на кошти ОСОБА_2 накладено арешт.

Постановою від 04.04.2025 приватного виконавця Шуляченка М.Б. на заробітну плату ОСОБА_2 звернуто стягнення в межах 20 %.

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади, які містяться в матеріалах ВП № 77646723, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 (син), ОСОБА_6 (донька).

Згідно з довідкою ДП «Адміністрація морських портів України» від 15.04.2026 № 10-12-01-30/40 у виконавчому провадження на виконання рішення суду за період з червня 2025 по березень 2026 року утримано 308 222,07 грн.

Відповідно до інформації з ДРФО ОСОБА_2 за період з березня 2025 по січень 2026 року отримав в ДП «Адміністрація морських портів України» дохід у виді заробітної плати в загальному розміні 2 608 216,05 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 наразі зареєстровано 2 об`єкти нерухомості:

- земельна ділянка з кадастровим № 7423082501:01:003:0188 площею 0,47 га, отримана у спадщину, розташована в Чернігівській області;

- невизначене нерухоме майно.

Раніше за ОСОБА_2 були зареєстровані 3 об`єкти нерухомості:

- земельна ділянка з кадастровим № 7423082500:03:000:0032 площею 5,75 га, отримана у спадщину, розташована в Чернігівській області, відчужена 14.03.2025;

- земельна ділянка з кадастровим № 7423082500:01:003:0036 площею 0,6 га, отримана у спадщину, розташована в АДРЕСА_2 , відчужена 12.02.2024;

- житловий будинок садибного типу загальною площею 61,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , відчужений 12.02.2024.

Відповідно до договору від 23.05.2025 про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Машкіною Н.О. за реєстровим № 410, сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як подружжя домовилися, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 279,8 кв. м, житловою площею 97,4 кв. м та земельна ділянка з кадастровим номером 5123755800:01:003:0512, площею 0,0480 га, що розташована за цією ж адресою, на якій знаходиться вказаний житловий будинок, з моменту укладення цього договору стають особистою приватною власністю ОСОБА_3 . Право спільної сумісної власності подружжя на вказані об`єкти нерухомості припиняється.

Застосовані норми права

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Відповідно до положень ст. 41 Основного Закону України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цієї статті Конституції України кореспондуються із положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1, 2 ст. 60 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 1, 2 ст. 64 ЦК України).

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (ч. 2 ст. 69 СК України).

За зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі (ч. 1 ст. 73 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1-5 ст. 203 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. (ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України).

Мотиви прийнятого рішення

Відтак, приписами чинного ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин уважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, поки ця презумпція не спростована.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом, і така практика є усталеною.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

У постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від свого висновку, сформульованого в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16, шляхом його конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

У справі, що розглядається встановлено, що оспорюваний договір про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя укладений після набрання законної сили постановою Одеського апеляційного суду про стягнення з відповідача-1 коштів, як відшкодування заподіяної підприємству шкоди.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст. 129-1 Конституції України).

Водночас, право приватної власті є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41 Основного Закону України).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Отже у цій справі суд має визначити, чи превалює за обставин справи, право кредитора на безумовне виконання рішенням суду за рахунок будь-якого майна боржника перед правом божника вільно розпоряджатися своєю власністю.

Так, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як, зокрема, верховенства права, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (п. 1, 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, звернення стягнення на заробітну плату та інший дохід боржника (ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно (ч. 2, 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник (ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів (ч. 1 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження»).

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості, якщо інше не передбачено законом 20 відсотків (ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження»).

З кумулятивного аналізу викладених приписів Закону України «Про виконавче провадження» логічно випливає, що в першу чергу звертається стягнення на кошти боржника. У разі їх відсутності на заробітну плату та майно боржника.

Наразі за боржником зареєстровано 2 об`єкти нерухомості:

- земельна ділянка з кадастровим № 7423082501:01:003:0188 площею 0,47 га, отримана у спадщину, розташована в Чернігівській області;

- невизначене нерухоме майно.

При цьому приватним виконавцем з метою встановлення їх ринкової вартості та можливого погашення заборгованості не залучено суб`єкта оціночної діяльності. Звіт про оцінку вказаних об`єктів нерухомості відсутній.

Також позивачем не доведено можливість поділу об`єктів нерухомості оспорюваного правочину та виділу частки в натурі відповідачеві-1, що, у разі неможливості, взагалі позбавляє сенсу вказаний позов, так як на майно іншого з подружжя можливе стягнення тільки після виділу частки в натурі.

Що стосується інших, раніше відчужених ОСОБА_2 об`єктів нерухомості:

- земельна ділянка з кадастровим № 7423082500:03:000:0032 площею 5,75 га, отримана у спадщину, розташована в Чернігівській області, відчужена 14.03.2025;

- земельна ділянка з кадастровим № 7423082500:01:003:0036 площею 0,6 га, отримана у спадщину, розташована в АДРЕСА_2 , відчужена 12.02.2024;

- житловий будинок садибного типу загальною площею 61,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , відчужений 12.02.2024, - позивачем взагалі не ставилося питання про фраундаторність правочинів, на підставі яких відбувалося відчуження означених об`єктів нерухомості.

Відтак суд відхиляє посилання представника позивача на системність у діях відповідача-1, направлених за зменшення своїх активів. Означені факти відчуження майна представником позивача під сумнів не ставилися.

Водночас, предметом оспорюваного правочину є житловий будинок, на який стягнення за виконавчим провадженням можливе в останню чергу.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинно відповідати критеріям правомірності втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність наявності в сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу». Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відтак, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

З урахуванням викладеного суд відмічає, що потенційне звернення стягнення на житло відповідачів без з`ясування всього переліку майна та його ринкової вартості, наявності значного доходу боржника буде невиправданим втручанням держави у право відповідачів мирно володіти своїм майном та права на житло, що не буде пропорційним досягненню мети виконання рішення суду та покладе на відповідачів надмірний тягар.

Наразі постанова апеляційного суду виконується.

Із заробітної плати відповідача-1 за період з червня 2025 по березень 2026 року утримано 308 222,07 грн, що позбавляє необхідності звернення стягнення на майно відповідача-1.

Відтак суд відхиляє посилання представника позивача щодо невиконання відповідачем-1 постанови апеляційного суду.

Окремо суд відмічає, що наявність ознак фраундаторності правочину самі по собі не є підставою для визнання договору відчуження майна боржника недійсним. У разі фактичного виконання рішення суду, наявності високої заробітної плати, іншого майна, на яке можливе стягнення у разі зміни рівня доходів боржника, навіть за наявності факту відчуження майна після набрання рішенням суду законної сили, підстав для визнання оспрюваного договору недійним не має.

Аналогічним висновків за подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у справі № 908/794/19 (постанова від 22.04.2021).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що під час укладення оспорюваного правочину сторони діяли в межах приписів цивільного законодавства, реалізуючи своє право подружжя на поділ майна, тобто діяли добросовісно, без наміру завдати шкоди іншим особам та їх інтересам.

Отже суд відхиляє посилання представника позивача на численну судову практику Верховного Суду про визнання договорів відчуження майна боржниками фраундаторними, позаяк у цих справах відчуження майна призводило до неможливості виконання рішень судів за рахунок коштів боржників, їх заробітної плати чи майна, що залишилося після відчуження. Відтак обставини означених справ та справи, що розглядається, не є подібними. У справі, що розглядається, рішення суду виконується поступово належним чином.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010).

Отже суд, надавши відповідь на основні аргументи сторін, які відноситься до предмета спору, та обґрунтувавши прийняте рішення, не вбачає за необхідне надавати відповідь на кожний детальний аргумент, указаний в заявах по суті справи, які не стосуються предмета спору.

Висновки суду

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

При оцінці доказів у цивільній справі суд застосовує такий стандарт доказування як «перевага більш вагомих доказів» (баланс ймовірностей), коли висновок про існування cтверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним (переконливим), аніж протилежний. Натомість, застосування у цій справі надмірного стандарту доказування буде мати ознаку свавільності судового рішення, що може призвести до порушення права на справедливий суд.

Проаналізувавши заяви по суті справи та надані сторонами докази на їх підтвердження у поєднанні із застосованими правовими нормами, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено перед судом належними та допустимими доказами факт фраундаторності оспорюваного правочину, відсутність у відповідача-1 достатнього доходу чи іншого майна для забезпечення належного виконання рішення суду, що не дає суду достатніх підстав для втручання у справо власності та право на житло відповідачів у цій справі.

Іншого перед судом не доведено.

Судові витрати

Судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позов не підлягає задоволенню, судові витрати позивача не компенсуються.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Машкіна Ніна Олександрівна, приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності відмовити.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 16.09.2025 у виді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав, проводити будь-які реєстраційні дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації) таких об`єктів нерухомого майна:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 279,8 кв. м, житловою площею 97,4 кв. м (РНОНМ 2760773951100);

- земельну ділянку з кадастровим номером 5123755800:01:003:0512, площею 0,0480 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований вищевказаний будинок (РНОНМ 112223951237).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення тексту повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» (код ЄДРПОУ № 04704790, адреса: Одеська область, м. Південне, вул. Берегова, буд. 13);

Відповідач-1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідачка-2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Третя особа-1: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Машкіна Ніна Олександрівна (адреса: АДРЕСА_3 );

Третя особа-2: Приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Шуляченко Микола Борисович (м. Одеса, вул. Домбровського, буд. 4А, оф. 122).

Суддя К. А. Цирфа