Рішення № 137275448, 10.06.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/463/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" про поновлення строку та стягнення витрат на професійну правничу допомогу

у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач"

до відповідача: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ідна"

про: стягнення 79 609,72 грн

без виклику представників сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ідна" про стягнення 629 609,72 грн, з яких: 550 000,00 грн основний борг, 20 893,03 грн пені, 55 000,00 грн штраф, 3 716,69 грн відсотків річних.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року суд закрив провадження у справі у частині вимог про стягнення в сумі 550 000,00 грн основної заборгованості на підставі статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) (відсутній предмет спору).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 19 травня 2026 року позов задоволено частково, суд вирішив стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ідна" (ідентифікаційний код 32263374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" (ідентифікаційний код 44631243) 55 000,00 грн штрафу, 13 814,79 грн пені, 3 221,10 грн відсотків річних та 864,43 грн судового збору. У задоволенні вимог про стягнення 7 078,24 грн пені та 495,59 грн відсотків річних відмовив.

У своєму позові позивач вказав, що докази понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду по справі.

У судовому засіданні 19 травня 2026 року до закінчення судових дебатів у справі позивач зробив аналогічну заяву.

28 травня 2026 року позивач подав до суду клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів витрат на професійну правничу допомогу, а також просив долучити докази понесення судових витрат, а саме: договір про надання правової допомоги, акт приймання - передачі послуг, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Як підстави для поновлення процесуального строку заявник вказав, що граничний строк подання доказів витрат на професійну правничу допомогу адвоката склав до 25 травня 2026 року включно. Однак, адвокат Беззубкін С.М., який представляв інтереси позивача по справі, захворів та знаходився на лікуванні до 27 травня 2026 року, що підтверджується медичною довідкою.

29 травня 2026 року заявник подав до суду заяву про долучення медичної довідки. Заявник вказує, що під час формування клопотання про поновлення строку не завантажився письмовий доказ - медична довідка від 27.05.2026 року.

Відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. {Частина третя статті 244 в редакції Закону № 4508-IX від 18.06.2025}

Відповідно до статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. {Частина друга статті 221 в редакції Закону № 4508-IX від 18.06.2025}

Враховуючи положення статей 221, 224 ГПК України (в редакції Закону № 4508-IX від 18.06.2025), суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи.

Керуючись положеннями статтею 221, 224 ГПК України, ухвалою від 2 червня 2026 року суд призначив розгляд клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" про поновлення строку та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Вказаною ухвалою суд установив сторонам 5-ти денний строк з дня отримання даної ухвали для подання: а) позивачу: докази, які містить відомості щодо строку непрацездатності представника позивача (медичний висновок про тимчасову непрацездатність (МВТН), е-лікарняний, номер листка непрацездатності, номер медичного висновку, тощо); б) відповідачу: заперечення щодо поданих клопотань, обґрунтування неспівмірності судових витрати (за наявності).

Ухвалу суду сторонами отримано 3 червня 2026 року, а відтак строк для її виконання встановлений до 8 червня 2026 року (включно).

8 червня 2026 року позивач подав довідку медичної установи про непрацездатність свого представника.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд відзначає наступне.

Правила статті 221 ГПК України визначають, що вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення можливе за умови наявності поважних причин, що перешкоджають подати такі докази до закінчення судових дебатів.

Тобто, у разі якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неможливості подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Згідно з положеннями частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, процесуальні норми визначають, що у разі наявності намірів у сторони отримати відшкодування понесених нею судових витрат, така сторона зобов`язана подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі.

Якщо своєчасній подачі зазначених доказів перешкоджають поважні причини, сторона повинна повідомити суд про такі причини, обґрунтувати їх поважність та неможливість подати докази у визначений процесуальний строк, а також, до закінчення судових дебатів, зробити заяву про зобов`язання подати докази про понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд констатує, що доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів позивач не подав.

З аналізу наведених норм процесуального закону видно, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Однак така заява має бути чітко сформульована та належно обґрунтована. Процесуальний закон не визначає конкретну процесуальну стадію на якій має бути зроблена заява, але встановлює граничний строк звернення із такою заявою - до закінчення судових дебатів (схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21)

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд зауважує, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед переходом суду до стадії ухвалення та проголошення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Суд підкреслює, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129, 221 ГПК України, кореспондується з її обов`язками:

по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;

по-друге, подати відповідні докази до закінчення судових дебатів, або ж заявити про неможливість їх подання до закінчення судових дебатів у справі, навівши обґрунтування поважності причин, що перешкоджають своєчасній подачі доказів;

по-третє, у разі якщо сторона зробила відповідну заяву до закінчення дебатів, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд констатує, що позивач до закінчення судових дебатів не подав доказів понесення судових витрат, проте заявив клопотання/заяву про те, що такі докази будуть надані після ухвалення рішення.

Водночас докази понесення судових витрат подані з пропущення 5-ти денного строку, оскільки ухвалу та рішення суд ухвалив 19 травня 2026 року (представник заявника був присутній під час його проголошення), таким чином останнім днем для подання доказів понесення судових витрат є 25 травня 2026 року, проте заяву подано 28 травня 2026 року.

Водночас заявником подане клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів. Заяву про поновлення строку на подання додаткових доказів на правничу допомогу мотивовано тим, що представник позивача - Беззубкін С.М., захворів та знаходився на лікуванні до 27 травня 2026 року, що підтверджується медичною довідкою.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши вказану вище заяву позивача, суд дійшов висновку про її задоволення, оскільки як слідує з наданої довідки КНП "Міський центр первинної медико - санітарної допомоги" Самарівської міської ради, пацієнт ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою 25 травня 2026р. зі скаргами на головний біль та запаморочення, порушення рівноваги, серцебиття, стиснення в області серця. За наслідком огляду пацієнту був поставлений діагноз: гіпертонічна хвороба 2 ст,3 ст., ризик дуже високий. ІХС:атеросклеротична хвороба серця. СН 1Б ст. Неускладнений гіпертонічний криз. Цефалгічний синдром з вираженим больовим синдромом. Запропоноване амбулаторне лікування препаратами згідно протоколу лікування, а також додатково виключення праці, фізичного та психологічного навантаження.

Лікування тривало з 25.05.2026р. по 27.05.2026р. В зазначений період пацієнт був непрацездатним. Медичний висновок про тимчасову непрацездатність (МВТН) або е-лікарняний не складався з причини відмови пацієнта в цьому.

Відповідно до статті 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з правилами статті 115 ГПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з правилами частини 2 статті 42 ГПК України, учасники справи (серед іншого) зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Отже, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Підсумувавши наведене, суд визнає причини пропуску процесуального строку для подання доказів понесенні витрат на професійну правничу допомогу поважними, та поновлює такий строк.

Згідно з правилами частин 3-6 статті 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання правової допомоги №071 від 7 квітня 2026 року, акт виконаних робіт №001 від 20 травня 2026 року, ордер від 8 квітня 2026 року.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги, за цим договором виконавець зобов`язується надавати замовнику професійні правничі послуги щодо стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ідна" заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки №2502/26 від 25 лютого 2026 року на користь ТОВ "Протеїн корма постач", а замовник зобов`язується прийняти послуги та своєчасно сплачувати винагороду виконавцю на умовах, визначених даним договором.

Вартість послуг виконавця, що надаються у відповідності з цим договором, складає 20 000,00 (двадцять тисяч) гривен. Вартість послуг виконавця складає судовий захист інтересів замовника в суді першої інстанції. Вартість послуг виконавця з приводу захисту інтересів замовника в суді апеляційної та касаційної інстанції погоджується сторонами окремо, шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

Замовник зобов`язаний сплатити винагороду виконавцю протягом 30 календарних днів з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції за спором між замовником та СТОВ "ІДНА" з приводу стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки № 2502/26 від 25 лютого 2026р.

Згідно із актом виконаних робіт, сторонами погоджено обсяг наданих послуг та її вартість, що становить 20 000,00 грн.

До вказаних витрат входять: детальний аналіз договору та документації, складання позовної заяви, участь у судовому засіданні.

Таким чином суд констатує, що позивачем надано докази про понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі в розмірі 20 000,00 грн.

Суд відзначає, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

На думку суду цей спір про стягнення заборгованості за договором поставки не відноситься до категорії складних, обмежується двома поставками. Також, після пред`явлення позову відповідач фактично визнав основний борг здійснивши повну його сплату. Окрім цього, як установив суд, заявляючи вимоги про стягнення пені та річних позивачем помилково розраховано строки нарахування, розмір пені та річних. Водночас суд враховує дії відповідача щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (основна заборгованість оплачена в день відкриття провадження у справі та на наступний день після пред`явлення позову, щодо штрафних санкцій відповідач висловив ґрунтовні заперечення).

На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.

Дослідивши опис наданих послуг суд не знаходить підстав повного покладення на відповідача витрат, адже такі позови є типовими. Даний спір не відноситься до категорії складних та за обраним способом захисту, нормативним обґрунтуванням вимог тощо, не відрізняється від багатьох інших подібних позовів. Суд вважає, що підготовка позовних вимог у цій справі не потребувала дослідження значного обсягу судової практики. У позові відсутні будь-які посилання на судову практику.

Щодо обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмету спору та їх завищення щодо іншої сторони спору суд відзначає, що такий спір про стягнення заборгованості за договором поставки є звичайним спором, що не потребує залучення значних ресурсів для здійснення представництва та надання послуг із правового захисту.

Витрати на участь в судовому засіданні не були неминучими, оскільки відповідач не заперечував позовні вимоги щодо основного боргу, проте висловив ґрунтовні заперечення щодо пені та відсотків, а явка у засідання представників сторін не визнавалася судом обов`язковою.

За таких обставин суд вважає, що вартість послуг з представництва у судових засіданнях вказана позивачем, у порівнянні з реальними витратами часових та інших ресурсів на представництво інтересів позивача, не у повній мірі відповідає принципу пропорційності судових витрат.

Отже, при здійсненні розподілу витрат суд надає правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з урахуванням критеріїв: пов`язаності витрат з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційності їх розміру до предмета спору та ціни позову; важливості та значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; дії відповідача щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. На думку суду заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення позивачу 5 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Решту витрат суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 119, 123, 126, 129, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" процесуальний строк для подання доказів понесенні витрат на професійну правничу допомогу.

2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" про ухвалення додаткового рішення та відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволити частково.

3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ідна" (35113, Рівненська обл., Дубенський р-н, село Острожець, вул.Центральна, будинок 30, ідентифікаційний код 32263374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" (49101, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Виконкомівська (Шевченківський, Соборний р-ни), будинок 56а, кабінет 14, ідентифікаційний код 44631243) 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Протеїн Корма Постач" (49101, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Виконкомівська (Шевченківський, Соборний р-ни), будинок 56а, кабінет 14, ідентифікаційний код 44631243).

Відповідач (Боржник): Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ідна" (35113, Рівненська обл., Дубенський р-н, село Острожець, вул.Центральна, будинок 30, ідентифікаційний код 32263374).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій КАЧУР