Рішення № 137274038, 09.06.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1735/26

Провадження № 2/309/925/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді Сідей Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Росоха Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Хуст цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

до

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 05.11.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредиту № 7656419.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту (загальний розмір) складає: 4 500,00 гривень; строк кредиту 28 днів; стандартна процентна ставка становить 0,85% в день; комісія 23,53%, що складає 1058,85 грн.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .

24.03.2026 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №24032026/1, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників №1 від 24.03.2026 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 14 571 грн., з яких: 4 500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12,15 грн. - сума заборгованості за відсотками; 9 000 грн. - сума заборгованості за пенею; 1 058,85 - сума заборгованості за комісією.

Крім того, 16.10.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредиту № 6714864.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту(загальний розмір) складає: 12 000,00 гривень; строк кредиту 360 днів; стандартна процентна ставка становить 0,95% в день; комісія 17,25%, що складає 2 070 грн.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .

18.03.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №18/03/26, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників №1 від 18.03.2026 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 28 374 грн., з яких: 12 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 374 грн. - сума заборгованості за відсотками; 9 000 грн. - сума заборгованості за неустойкою.

Крім того, 05.11.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредиту № 45766813.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту(загальний розмір) складає: 17000,00 гривень; строк кредиту 30 днів; стандартна процентна ставка становить 0,349% в день; комісія 16%, що складає 2 720грн.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .

18.03.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №18/03/26, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників №2 від 18.03.2026 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 29 659,90 грн., з яких: 17 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 779,90 грн. - сума заборгованості за відсотками; 8 160 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом; 0грн. - сума заборгованості за пенею; 2 720 грн. - комісія за надання кредиту.

Відповідач належним чином умови кредитних договорів не виконав, у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача розмір заборгованості на загальну суму 72 604,90 грн. та судові витрати.

Ухвалою Хустського районного суду від 11.05.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

19.05.2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов. Згідно відзиву, відповідач не згоден з позовом, просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що позивач не подав належних доказів на підтвердження права здійснення фінансових послуг ТОВ «ФК «ЄАПБ», ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження видачі йому кредитних коштів. Вимоги про стягнення неустойки та процентів за понадстрокове користування кредитом є незаконними.

22.05.2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що ним надано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Відповідач не заперечує факт отримання грошових коштів. Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог. Просив витребувати від АТ «Універсал Банк» докази на підтвердження позовних вимог.

29.05.2026 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в обґрунтування яких додатково обґрунтував викладені у відзиві заперечення та просив відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки відсутні докази які підтверджували б неможливість самостійного отримання ним витребуваних доказів, а також з причин подання відповідного клопотання з пропуском встановленого законом строку.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 09.06.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Позивач в судове засідання не з`явився. До позову додано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, підтримання позову в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у поданих заявах по суті справи просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України: у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до висновку, що позов слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.11.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредиту № 7656419.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту(загальний розмір) складає: 4 500,00 гривень; строк кредиту 28 днів; стандартна процентна ставка становить 0,85% в день; комісія 23,53%, що складає 1 058,85 грн.

Вказаний кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором G5n0r6, який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону НОМЕР_2 , зазначений позичальником у заявці на видачу кредиту.

За твердженнями позивача, факт надання відповідачу кредиту підтверджується довідкою ТОВ «Европейська платіжна система» від 17.04.2026 року № КД-000064286 на суму 4 500,00 грн. від 05.11.2025 року.

24.03.2026 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №24032026/1, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників №1 від 24.03.2026 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 14 571 грн., з яких: 4 500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12,15 грн. - сума заборгованості за відсотками; 9 000 грн. - сума заборгованості за пенею; 1 058,85 - сума заборгованості за комісією.

За твердженням позивача, відповідач не виконав свої договірні зобов`язання, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за Договором, а саме: 14 571 грн., з яких: 4 500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12,15 грн. - сума заборгованості за відсотками; 9 000 грн. - сума заборгованості за пенею; 1 058,85 - сума заборгованості за комісією, на підтвердження чого позивач надає розрахунок суми заборгованості, складений 05.11.2025 року ТОВ «Сіроко Фінанс».

Крім того, 16.10.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредиту № 6714864.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту(загальний розмір) складає: 12000,00 гривень; строк кредиту 360 днів; стандартна процентна ставка становить 0,95% в день; комісія 17,25%, що складає 2 070 грн.

Вказаний кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 520886, який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону НОМЕР_2 , зазначений позичальником у заявці на видачу кредиту.

За твердженнями позивача, факт надання відповідачу кредиту підтверджується довідкою ТОВ «Европейська платіжна система» від 28.04.2026 року № КД-000067670 на суму 12 000,00 грн. від 16.10.2025 року.

18.03.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №18/03/26, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників №1 від 18.03.2026 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 28 374 грн., з яких: 12 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 374 грн. - сума заборгованості за відсотками; 6 000 грн. - сума заборгованості за неустойкою.

За твердженням позивача, відповідач не виконав свої договірні зобов`язання, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за Договором, а саме: 28 374 грн., з яких: 10 374 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 000 грн. - сума заборгованості за неустойкою, на підтвердження чого позивач надає розрахунок суми заборгованості, складений 16.10.2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Крім того, 05.11.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредиту № 45766813.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит на наступних умовах: сума кредиту(загальний розмір) складає: 17 000,00 гривень; строк кредиту 30 днів; стандартна процентна ставка становить 0,349% в день; комісія 16%, що складає 2720грн.

Вказаний кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 33511, який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону НОМЕР_2 , зазначений позичальником у заявці на видачу кредиту.

За твердженнями позивача, факт надання відповідачу кредиту підтверджується довідкою ТОВ «Европейська платіжна система» від 28.04.2026 року № КД-000067854 на суму 17 000,00 грн. від 05.11.2025 року.

18.03.2026 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №18/03/26, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників №2 від 18.03.2026 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 29 659,90 грн., з яких: 17 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 779,90 грн. - сума заборгованості за відсотками; 8 160 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом; 0грн. - сума заборгованості за пенею; 2 720 грн. - комісія за надання кредиту.

За твердженням позивача, відповідач не виконав свої договірні зобов`язання, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за Договором, а саме: 29 659,90 грн., з яких: 17 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 779,90 грн. - сума заборгованості за відсотками; 8 160 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом; 0грн. - сума заборгованості за пенею; 2 720 грн. - комісія за надання кредиту, на підтвердження чого позивач надає розрахунок суми заборгованості, складений 05.11.2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Розглядаючи спір по суті суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Таким чином встановлено, що вищевказані кредитні договори підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, проти чого не заперечує відповідач.

Однак, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти у розмірі, вказаному у кредитних договорах, і в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови Договору.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі N 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц, провадження N 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі N 904/2104/19, провадження N 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно пункту 1 частини 1статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак, матеріали даної справи не містять первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які підтверджують наявність заборгованості відповідача за вищевказаними кредитним договорами.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, доказом надання позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Надані позивачем довідки ТОВ «Европейська платіжна система» від 28.04.2026 року № КД-000067670 на суму 12 000,00 грн. від 16.10.2025 року, ТОВ «Европейська платіжна система» від 17.04.2026 року № КД-000064286 на суму 4 500,00 грн. від 05.11.2025 року, ТОВ «Европейська платіжна система» від 28.04.2026 року № КД-000067854 на суму 17 000,00 грн. від 05.11.2025 року - не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом також враховується, що позивачем не надано будь-яких інших документів (довідок юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність в сфері фінансових послуг, довідок банків про рух коштів на рахунку відповідача, виписок з рахунків відповідача тощо), які б підтверджували отримання відповідачем кредитних коштів від первинного кредитора у розмірі, вказаному у кредитних договорах.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, в межах визначених законом строків не заявляв обґрунтованого клопотання про витребування доказів, зокрема, інформації щодо належності відповідачу карткового рахунку та надходження на нього коштів, відповідної виписки з рахунку.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №61-28582ск18.

При цьому суд позбавлений можливості самостійно збирати докази. Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних доказів, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів у розмірах, які були передбачені наявними у матеріалах справи кредитними договорами, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами, іншими сумами, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у наданих позивачем розрахунках заборгованості за кредитними договорами.

Додана до позовної заяви розрахунки заборгованості за договорами не є належними доказами надання відповідачеві кредитних коштів та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Оскільки позивачем не доведено належними доказами існування у відповідача заборгованості перед первісними кредиторами, суд критично оцінює доводи позивача, що така заборгованість була у подальшому відступлена новому кредитору.

За таких обставин, розмір заборгованості відповідача, який був переданий від первісного кредитора до позивача за кожним кредитним договором також не доведений, а відтак розрахунки такої заборгованості, які здійснені позивачем, відхиляються судом, як необґрунтовані.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, у зв`язку з не доведенням позивачем належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо переказу коштів за кредитними договорами відповідачу на його рахунок, а також фактичного користування відповідачем коштами, та неналежністю наданих ним розрахунків як доказу заборгованості, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити.

Щодо інших доводів та аргументів сторін суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «RuizTorija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; хоча судді мають можливість, а інколи зобов`язані вчиняти певні дії з власної ініціативи, судді повинні давати відповідь лише на належні доводи, які здатні вплинути на вирішення спору (пункт 39); виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Дотримуючись вищевикладених норм та рекомендацій, суд вважає за можливе не надавати відповіді у рішенні на інші аргументи і доводи сторін у справі, оскільки вони не впливають на правильне вирішення спору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями141,258-259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами: від 05.11.2025 № 7656419 в сумі 14 571 грн., укладеним між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 , від 16.10.2025 року № 6714864 в сумі 28 374 грн., укладеним між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , від 05.11.2025 року № 45766813 в сумі 29 659, 90 грн., укладеним між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хустського

районного суду: Сідей Я.Я.