Рішення № 137273486, 10.06.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.06.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/452/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Рочняк О. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи

за позовом: фізичної особи підприємця Кліща Миколи Миколайовича

АДРЕСА_1

до відповідача: Приватного підприємства "Комора КС"

про стягнення упущеної вигоди за використання інформаційних площин у сумі 57 240 грн 00 коп.

ВСТАНОВИВ: фізична особа підприємець Кліщ Микола Миколайович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Комора КС" про стягнення упущеної вигоди за використання інформаційних площин у сумі 57240 грн 00 коп.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2026, суд залишив подану заяву без руху та встановив строк на усунення недоліків.

06.04.2026 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від фізичної особи підприємця Кліща Миколи Миколайовича надійшла заява від 03.04.2026 (вх.№6313/26) про усунення недоліків позовної заяви.

Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановив сторонам строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.

Сторонам ухвалу про відкриття провадження у справі від 08.04.2026 направлено в їхні електронні кабінети, що відповідає приписам частин 7, 11 ст.242 ГПК України та доставлено до електронних кабінетів сторін 08.04.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 10.04.2026.

За змістом п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

27.04.2026 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов від 22.04.2026 (вх.№7723/26).

04.05.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 04.05.2026 (вх.№8340/26).

Відповідно до ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 статті 252 ГПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін від учасників справи до суду не надходило.

ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Позиція позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч вимогам п. 7.1.4 договору оренди, без згоди позивача, розмістив зовнішню рекламу на стінах нежитлового приміщення, яке належить позивачу на праві приватної власності. У зв`язку з користуванням відповідачем без оплати рекламними площинами протягом 27 місяців (з 01.09.2023 по 01.12.2025), відповідач безпідставно зберіг кошти в сумі 57 240 грн 00 коп., які підлягають стягненню на користь позивача. Також позивач зазначив, що використання відповідачем інформаційних площин без укладення договору оренди, позбавило його можливості як власника майна отримати дохід в очікуваному розмірі від здачі інформаційних площин (рекламних щитів) в оренду.

Позиція відповідача. Відповідач у відзиві на позов щодо позову заперечив, мотивуючи тим, що:

- позивачем не надано жодного договору про надання в користування рекламних площин та жодної угоди про оплатність такого користування;

- сама відсутність погодження не означає автоматичного виникнення платного користування;

- вивіска з назвою магазину та графіком роботи не є рекламою;

- розмір позову та ціна 100 грн/м2 нічим не підтверджені;

- відсутність погодженої ціни виключає можливість говорити про доведений розмір упущеної вигоди та безпідставно збережених коштів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

01.07.2022 між фізичною особою Кліщем Миколою Миколайовичем (орендодавець) та Приватним підприємством "Комора КС" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №01/07/2022, відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною фактичною площею 285,1 м2, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Рогатин, вул. Галицька, буд. 68 а, 1-й поверх (далі об`єкт оренди).

За змістом п.1.2 договору, одночасно з об`єктом оренди орендарю надається право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт оренди (його будівля), а також право на вільне користування земельною ділянкою, яка прилягає до об`єкта оренди (його будівлі) у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди, зокрема для можливості вільного доступу до об`єкта оренди, розташування об`єктів зовнішньої реклами, облаштування фасаду, входів, під`їздів до будівлі, в якій розташований об`єкт оренди тощо.

В п. 1.3 договору визначено, що об`єкт оренди належить орендодавцю на основі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №276193927 від 22.09.2024 та п.4 Договору №1 від 01.07.2022 про закріплення приміщення на праві господарського відання, та не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими Фізичними або Юридичними особами або державою та передається в оренду Орендарю.

Вступ орендаря у володіння та користування об`єктом оренди настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди (п.2.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору, розмір орендної плати за користування нежитловим приміщенням загальною фактичною площею 285,1 кв.м. становить 40 000 грн 00 коп. в місяць.

Відповідно до п. 7.1.4 договору, орендар має право розміщувати на об`єкті оренди та на фасаді будівлі зовнішню і внутрішню рекламу, з письмовим погодженням орендодавця.

Як вбачається з акту прийому - передачі нежитлового приміщення від 01.07.2022, на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною фактичною площею 285,1 м2, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Рогатин, вул. Галицька, буд. 68 а, 1-й поверх.

15.07.2022 комісією орендодавця проведено зовнішній огляд нежитлового приміщення, що перебуває в оренді ПП "Комора КС", на підставі договору оренди нерухомого майна №01/07/2022 від 01.07.2022 та встановлено, що на фасаді будівлі та/або на зовнішніх конструкціях приміщення розміщені рекламні площини (вивіски, рекламні носії, конструкції) з ідентифікуючими ознаками діяльності "Комора КС", а саме: А) над вхідними дверми у приміщення: 2,63м*1,00 м 1 шт.; 1,5 м * 0,45 м 1 шт.; 2,63 * 0,41 м 1 шт; Б) на фасаді: 1,35 м* 0,85 1 шт.; 2,23 м * 0,51 м 1 шт.; 2,23 м * 1,27м 1 шт.; 2,23 м * 4,7 м 1 шт. Загальна площа = 20,1 м2, про що складено акт про виявлення факту самовільного зайняття рекламних площин (зовнішніх елементів нежитлового приміщення) від 15.07.2022.

Відповідно до листа №1 від 19.09.2023, ФОП Кліщ М.М. повідомив ПП "Комора КС", що підприємством без письмового погодження на його щитах встановлено реклами і вивіски, чим порушено п. 7.1.4 договору та просив з 01.09.2023 щомісячно проводити оплату в сумі 2120 грн 00 коп. за розміщення реклами на 21,2 м.кв.

01.12.2025 комісією орендодавця повторно проведено зовнішній огляд нежитлового приміщення, що перебуває в оренді ПП "Комора КС", на підставі договору оренди нерухомого майна №01/07/2022 від 01.07.2022 та встановлено, що на фасаді будівлі та/або на зовнішніх конструкціях приміщення розміщені рекламні площини (вивіски, рекламні носії, конструкції) з ідентифікуючими ознаками діяльності "Комора КС", а саме: А) над вхідними дверми у приміщення: 2,63м*1,00 м 1 шт.; 1,5 м * 0,45 м 1 шт.; 2,63 * 0,41 м 1 шт; Б) на фасаді: 1,35 м* 0,85 1 шт.; 2,23 м * 0,51 м 1 шт.; 2,23 м * 1,27м 1 шт.; 2,23 м * 4,7 м 1 шт. Загальна площа = 20,1 м2, про що складено акт про виявлення факту самовільного зайняття рекламних площин (зовнішніх елементів нежитлового приміщення) від 01.12.2025.

Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку, сума безпідставно збережених коштів як розмір плати за використання рекламних щитів за період з 01.09.2023 по 01.12.2025 становить 57 240 грн 00 коп. (2120 грн 00 коп. х 27 міс.).

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з п.1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

В силу вимог статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В п. 7.1.4 договору оренди нежитлового майна сторони визначили, що орендар має право розміщувати на об`єкті оренди та на фасаді будівлі зовнішню і внутрішню рекламу, з письмовим погодженням орендодавця.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рекламу", зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

В ч. 6 ст. 9 Закону України "Про рекламу" визначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі - Правила № 2067).

Ці Правила регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (п. 1 Правил №2067).

Відповідно до пункту 2 Правил № 2067 визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб`єктом, не є рекламою у розумінні ч. 7 ст.8 та ч. 6 ст. 9 Закону України "Про рекламу", оскільки підпадає під визначення "вивіска" чи "табличка".

Згідно з п. 48 Постанови № 2067 вивіски чи таблички: повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов`язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються; не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків; не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об`єктах незавершеного будівництва; площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів.

Забороняється вимагати від суб`єктів господарювання будь-які документи для розміщення вивісок чи табличок, не передбачені законодавством.

Інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб`єктом, не є рекламою у розумінні частини сьомої статті 8 та частини шостої статті 9 Закону України "Про рекламу".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №1340/4421/18, від 11.11.2019 у справі № 323/1360/17, від 27.02.2020 у справі №405/4704/15-а, від 25.03.2020 у справі №461/4489/16-а.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фотографій, на фасаді будинку за адресою: вул. Галицька, 68, на рівні першого поверху розміщені вивіски "Комора КС Ціновий прогрес", які містять інформацію про найменування суб`єкта господарювання та режим його роботи.

Відповідно до наведених вище положень законодавства така інформація на будівлі є вивіскою та не належить до реклами, а отже, її розміщення не потребує отримання дозволу власника будівлі чи іншого погодження, передбаченого для розміщення рекламних засобів.

Щодо доводів позивача про обов`язок відповідача сплачувати 100 грн за 1 кв. м площі, зайнятої вивісками, суд зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору оренди не передбачено обов`язку орендаря здійснювати будь-яку додаткову оплату за розміщення на фасаді будівлі вивіски, яка містить інформацію про найменування суб`єкта господарювання та режим його роботи. Так само матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу існування між сторонами домовленості щодо внесення такої плати.

Відтак, вимоги позивача про стягнення плати за розміщення таких вивісок ґрунтуються виключно на односторонньо визначеному ним розрахунку та не підтверджені належними правовими підставами.

Долучені до матеріалів справи акти про виявлення факту самовільного зайняття рекламних площин (зовнішніх елементів нежитлового приміщення) є належними та допустимими доказами у розумінні процесуального закону. Такі акти лише відображають односторонню позицію позивача щодо правової природи розміщених відповідачем вивісок та не підтверджують виникнення у відповідача обов`язку зі сплати коштів за їх розміщення. Відтак зазначені документи не доводять наявності правових підстав для стягнення заявленої позивачем плати.

Стосовно посилання позивача на положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Для виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна необхідним є встановлення факту набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач набув чи зберіг будь-яке майно (кошти) за рахунок позивача.

Сам по собі факт розміщення відповідачем на фасаді будівлі, в якій ним орендується нежитлове приміщення, вивіски, за розміщення якої не встановлено обов`язку здійснювати окрему плату, не свідчить про набуття або збереження ним майна (коштів) за рахунок позивача у розумінні статті 1212 ЦК України.

Крім того, позивачем не доведено ані наявності у нього права на отримання плати за розміщення таких вивісок, ані факту отримання відповідачем доходів чи іншої майнової вигоди за рахунок позивача, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1214 ЦК України.

Щодо посилання позивача на упущену вигоду суд зазначає, що позивачем не доведено ані факту її заподіяння, ані її розміру. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач реально міг би отримати дохід від надання в користування рекламних площин на будівлі у місці розташування вивісок відповідача, а також того, що такий дохід не був отриманий ним саме внаслідок дій відповідача.

Розрахунок позивача, здійснений виходячи із самостійно визначеної ним вартості 100 грн за 1 кв. м площі, не підтверджує існування реальних доходів, які позивач міг би одержати за звичайних обставин господарської діяльності, та ґрунтується виключно на його припущеннях.

Також позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та неодержанням відповідного доходу, що є обов`язковою умовою для відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

За таких обставин правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1214 ЦК України відсутні.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову належить відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 20, 73, 74, 76-78, 86, 91, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні позову відмовити.

Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 10.06.2026.

Суддя О.В. Рочняк