Ухвала суду № 137272510, 10.06.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 759/3737/26

УХВАЛА

10.06.2026 року м. Погребище

Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Сич С.М., розглянувши заяву представника позивача Сластнікової Людмили Вадимівни про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

11.05.2026 року до суду за підсудністю надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ ФАКТОРИНГ» просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ ФАКТОРИНГ» заборгованість за кредитним договором в розмірі 9200 грн. 00 коп.

Ухвалою судді від 15.05.2026 рокувідкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, та задоволено клопотання про витребування доказів (а.с.61,62).

10.06.2026 року до суду представник позивача Сластнікова Л.В. подала через підсистему «Електронний суд» заяву про забезпечення позову у даній цивільній справі, відповідно до якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Універсал Банк», до якого емітовано картку № НОМЕР_2 , а також на рахунках в інших банківських та фінансових установах у межах суми фактично отриманого відповідачем тіла кредиту у сумі 2000 грн. 00 коп.

В обґрунтування даної заяви зазначено, що звернення до суду із цією заявою є вимушеним, викликаним тривалим невиконанням своїх зобов`язань перед кредитором відповідача, що створює реальну загрозу неможливості виконання майбутнього судового рішення. Необхідність вжиття заходів забезпечення у цій справі зумовлена доведеним фактом наявності у відповідача активу, пов`язаного зі спором, що підтверджується банківською випискою АТ «Універсал Банк», наданою на виконання ухвали суду та недобросовісна поведінка відповідача, яка безапеляційно свідчить про умисне, злісне ухилення від виконання договірних зобов`язань, тривале порушення відповідачем майнових прав позивача.

Також у заяві вказано, що протягом строку дії кредитного договору боржник не сплатив жодних коштів на погашення боргу за тілом кредиту та відсотками, тобто свідомо ігнорував зобов`язання понад 790 днів. Крім того, представник позивача зазначила, що недобросовісність відповідача доводиться великою кількістю справ різної категорії, у яких він перебував у статусі відповідача, що перебували в провадженні судів та даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, згідно з якими відкрито та перебуває на стадії примусового виконання 2 виконавчих провадження відносно ОСОБА_1 , а також, що протягом останніх років було відкрито та завершено 4 виконавчих провадження, у яких він має статус боржника. Також заявник зазначає, що наявність такої кількості судових справ та виконавчих проваджень свідчить про систематичне та цілеспрямоване ухилення відповідача від добровільного виконання зобов`язань.

Також позивач припускає, що відповідач, маючи значний досвід ухилення від виконання рішень судів та перебуваючи під тиском інших стягувачів, гарантовано вживатиме заходів для виведення коштів зі своїх рахунків одразу як дізнається про перспективу примусового стягнення за позовом у цій справі.

Позивач, діючи відповідно до законодавства та з урахуванням принципу розумності, просить накласти арешт виключно в межах суми фактично отриманого відповідачем тіла кредиту 2000 грн. 00 коп. Такий підхід, на думку заявника, є співмірним та не призведе до надмірного обтяження відповідача, проте гарантуватиме виконання можливого рішення суду.

Вирішуючи по суті заяву про забезпечення позову, суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В ч.1 ст.2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинні міститися: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціна позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу пунктів 1, 2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як роз`яснено в пунктах 1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Згідно зазначених норм закону завданням забезпечення позову є застосування судом, в провадженні якого перебуває справа, заходів щодо захисту матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання у майбутньому прийнятого судового рішення за її позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За загальним правилом, закріпленим у ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року в справі № 914/1570/20 викладено правовий висновок, який зводиться до того, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

При цьому суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Як вбачається із змісту заяви та матеріалів справи, позивач просить вжити заходів забезпечення позову у зв`язку із захистом майнового права позивача на повернення своєї власності (тіла кредиту) від неправомірної поведінки відповідача шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 2000 грн. 00 коп., що знаходяться на банківських рахунках останнього.

Із доданих до заяви документів вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в АТ «Універсал Банк» відкрито рахунок № НОМЕР_1 , до якого емітовано картку № НОМЕР_2 , по якій здійснювався рух коштів в період з 13.04.2024 року по 16.04.2024 року, тобто більше аніж за два роки до моменту подання розглядуваної заяви.

При цьому доказів руху коштів по вказаній банківській картці або інших банківських рахунках на даний час позивачем не надано.

Окрім того, 26.05.2025 року Погребищенським районним судом Вінницької області 27.05.2025 року у справі №143/428/25 видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, з 13.05.2025 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі України (див. постанову Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 314/5990/24).

Проте, позивав не навів у заяві вмотивованих доводів про те, що накладення арешту на належні відповідачеві грошові кошти в порядку забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав його малолітніх дітей на отримання аліментів на їх утримання.

Також позивач не обґрунтував того, що накладення арешту на кошти відповідача в рамках розгляду даної цивільної справи не унеможливить здійснення примусового виконання інших виконавчих документів, за якими стягувачем є держава.

Ураховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи, суд вважає, що підстав для накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться на його рахунках у банківських установах, немає, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-154,260, 353 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя