Постанова № 13726756, 02.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2011                                                                                           № 23/491

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           Іваненко Ю.Г.

          Борисенко І.В.

при секретарі:           Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача -Драган Ю.О. – дов. №39 від 28.12.2010р.;

від відповідача: Євдоченко Н.Д. – дов. №180 від 29.09.2010р.;

          Слюсар Л.В. – гол.правління (протокол засідання правління від 01.09.2010р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.11.2010

у справі № 23/491 (Кирилюк Т.Ю. .....)

за позовом                               ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до                                                   Житлово-будівельний кооператив "Молодіжний-2"

про                                                   стягнення 243524,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу „Молодіжний-2” (далі – відповідач) заборгованості за договором №5484/4-10 від 19.06.1998р. про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 243524,84 грн. (з них: 209101,34 грн. - основний борг, 22953,42 грн. - інфляційні нарахування, 5766,44 грн. – 3% річних, 5703,64 грн. – пеня), мотивуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що Договором №5484/4-10 від 19.06.1998р. не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання та водовідведення,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 8555,95 грн. основного боргу, 121,59 грн. пені, 41,81 грн. 3% річних, 03,65 грн. державного мита та 08,45 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 скасувати в частині відмови у позові та прийняти в цій частині вимог нове рішення про задоволення позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 19.01.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Борисенко І.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2011р, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.02.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011р., на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, було здійснено заміну позивача його правонаступником - Публічним акціонерним товариством „Акціонерна компанія „Київводоканал”.

В судовому засіданні 02.02.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 в частині відмови у позові скасувати та прийняти в цій частині вимог нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 02.02.2011р. представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, посилаючись на їх необґрунтованість, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19.06.1998р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір №5484/4-10 про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі – Договір).

Згідно з умовами Договору (розділи 1-3) позивач, як постачальник, зобов’язався надавати відповідачу, як абоненту, послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач в свою чергу зобов’язався здійснювати своєчасну оплату за надані послуги на умовах, визначених Договором. Кількість води, що подається Позивачем та використовується відповідачем визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками позивача та відповідача. Відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у 3-денний термін з дня представлення позивачем платіжних документів. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, відповідач зобов’язаний у 5-денний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи, письмово повідомити про це позивача та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

В п.4.3 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати за надані послуги, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення платежу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що за період з 01.02.2007р. по 01.08.2010р. відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині проведення своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 209101,34 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути також пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість останніх належними доказами.

Суд першої інстанції відмовив в задоволення позовних про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання у розмірі 200 545,39 грн., посилаючись на те, що надання таких послуг Договором не передбачено, а також зменшив нараховані позивачем до стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, здійснивши перерахунок з урахуванням лише заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за холодне водопостачання у сумі 8555,95 грн. були визнані місцевим господарським судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, про стягнення якої позивачем подано позов, включає в себе борг за послуги як з холодного, так і з гарячого водопостачання та водовідведення.

Відносно стягнення заборгованості за гаряче водопостачання та водовідведення у сумі 200 545,39 грн., необхідно зазначити, що умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання (постачання води на підігрів).

Згідно зі ст. ст. 16, 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем були укладені будь-які додаткові угоди до спірного Договору №5484/4-10 від 19.06.1998р., в яких було б врегульовано питання щодо порядку визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води, суду надано не було.

Окрім того, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005р., у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, сплачує послуги згідно з показанням будинкових засобів обліку води. Розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Доказів на підтвердження того, що саме відповідач є балансоутримувачем бойлеру в будинках, які ним обслуговуються, суду надано не було.

Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача вартості послуг з гарячого водопостачання та водовідведення.

Відносно вимог про стягнення заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення у сумі 8555,95 грн., апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що за червень-липень 2010р. він надав відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення на загальну суму 26425,64 грн.

Натомість, в порушення умов Договору, відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши 17869,69 грн. Решта вартості наданих позивачем послуг сплачена не була, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 8555,95 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання встановленого сторонами у Договорі порядку і строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на платіжні доручення №173 від 01.09.2010р. та №174 від 15.09.2010р. на загальну суму 14000,00 грн. не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, як уже зазначалось вище, позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості за холодне водопостачання та водовідведення за червень, липень 2010р., проте у вищевказаних платіжних дорученнях в графі “призначення платежу” чітко зазначено, що оплата здійснена за послуги, надані у серпні 2010р.

Оскільки станом на дату звернення з позовом до суду та прийняття рішення у даній справі відповідач не погасив заборгованість за холодне водопостачання і водовідведення за червень-липень 2010р. в розмірі 8555,95 грн., позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за Договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим, однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, нараховану за період з серпня 2009р. по липень 2010р. включно.

Як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Натомість, позивач здійснив розрахунок пені без урахування обмежень, встановлених ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши перерахунок пені, суд першої інстанції зазначив про те, з відповідача підлягає стягненню лише 121,59 грн. за період з 01.07.2010р. по 31.07.2010р. включно.

          Однак, визначаючи період прострочення, судом не було надано належної оцінки умовам Договору, а саме п.3.6 Договору, згідно з яким відповідач повинен розрахуватись за послуги водопостачання та водовідведення у 3-денний термін з дня представлення позивачем платіжних документів.

          З наявних у матеріалах справи дебетових інформаційних повідомлень за червень, липень 2010р. (том справи – 1, аркуш справи – 180-181) вбачається, що відповідач повинен був оплатити вартість послуг, наданих у червні 2010р., до 03.07.2010р. включно, а наданих у липні 2010р. – до 31.07.2010р. включно.

          Оскільки суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони або третьої особи, період прострочення, який визначений самостійно позивачем (до 31.07.2010р. включно) охоплює лише заборгованість за червень 2010 року., оскільки станом на 31.07.2010р. строк виконання грошових зобов’язань за липень ще не настав і відповідно відсутні підстави для нарахування пені.

          За розрахунком апеляційного господарського суду за прострочення оплати вартості послуг, наданих у червні, відповідач повинен сплати пеню у сумі 104,12 грн., нараховану за період з 04.07.2010р. по 31.07.2010р. на суму боргу за червень 2010р. у розмірі 7 851,98 грн.

За той самий період судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок 3% річних, згідно з яким з відповідача підлягає стягненню 18,07 грн.

При цьому, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат, у зв’язку з тим, що в період нарахувань інфляційні втрати мали від’ємне значення.

          Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин суду надано не було.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, але за результатами перегляду справи апеляційним господарським судом було встановлено неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, зокрема, щодо встановлення періоду прострочення виконання грошових зобов’язань за Договором.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, однак Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 має бути змінено в частині визначення суми пені та 3% річних. В іншій частині вищевказане Рішення має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010р. у справі №23/491 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

“1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути житлово-будівельного кооперативу “Молодіжний-2” (02206, м. Київ, вул. О.Бойченка, 8, ідентифікаційний код 22894452, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 8555,95 грн. (вісім тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять гривень 95 копійок) - основного боргу, 104,12 грн. (сто чотири гривні 12 копійок) - пені; 18,07 грн. (вісімнадцять гривень 07 копійок) - 3% річних, 86,69 грн. (вісімдесят шість гривень 69 копійок) - державного мита та 08,40 грн. (вісім гривень 40 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №23/491 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв А.М.

Судді                                                                                          Іваненко Ю.Г.

                                                                                          Борисенко І.В.

09.02.11 (відправлено)