Рішення № 13726745, 09.02.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2011 р. Справа № 5023/437/11 (н.р. 57/128-10)

вх. номер вх. № 437/11 (н.р. 6421/4-57)

Суддя Господарського суду Харківської області Буракова А.М.

при секретарі судового засідання: Чепак А.О.

за участю представників сторін:

позивача - (за первісним позовом) - Кебал І.В за дов. №141 від 08.02.2010 року,

відповідача (за первісним позовом) - Лиска П.О., дов. від 26.07.2010р.;

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ

до Закритого акціонерного товариства „Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”, с. Сковородинівка ,

про стягнення 1709043,52 грн.

та за зустрічним позовом :

Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім.Г.С. Сковороди" с. Сковородинівка

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" (далі позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням уточнень до позовної заяви – т.2, а.с.10-11) до Закритого акціонерного товариства „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" (за попередньою назвою Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Сковороди, далі відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним) про стягнення 1683520,51 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., до складу якої входить: 1380941,49 грн. простроченої заборгованості, 24032,05 грн. трьох відсотків річних (з 20.11.2009 року), 85391,97 грн. інфляційних витрат (з 20.11.2009 року), 193155 грн. штрафу.

Позовні вимоги первісного позову ґрунтуються на положеннях статей 174, 179, 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 530, 549, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки відповідач не виконав у встановлені строки зобов'язання за договором фінансового лізингу у вигляді сплати лізингових платежів.

Відповідач за первісним позовом відхилив позовні вимоги з огляду на повне виконання ним зобов'язань за договором та подав до господарського суду Харківської області зустрічний позов про визнання недійсним пункту 3.9 Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного з ТОВ "Українська лізингова компанія" та пункту 2 Додаткової угоди № 1 від 10.11.2009р. до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного з ТОВ "Українська лізингова компанія", про стягнення з ТОВ "Українська лізингова компанія" на користь ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" 281563,11 грн.; про визнання Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р. та Додаткову угоду № 1 від 10.11.2009р. до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р..

Позивач вважає, що пункт 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу та пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до договорів фінансового лізингу суперечить вимогам ст. 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг”, ст. ст. 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, п. 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а отже відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2010р. зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним; замінено відповідача за первісним позовом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Сковороди на Закрите акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди".

Позивач за первісним позовом відхилив зустрічний позов, посилаючись на його безпідставність, відповідність спірних умов договору статті 198 Господарського кодексу України, статтям 524, 533 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2010р. (суддя Аюпова Р.М.) первісний позов задоволено частково; з ЗАТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" на користь ТОВ "Українська лізингова компанія" стягнуто 193155 грн. штрафу, 1957,89 грн. судових витрат; в іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково; визнано недійсним пункт 3.9 Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного між ТОВ "Українська лізингова компанія" та ЗАТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди", визнано недійсним пункт 2 Додаткової угоди № 1 від 10.11.2009 року до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного між ТОв "Українська лізингова компанія" та ЗАТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди"; стягнуто з ТОВ "Українська лізингова компанія" на користь ЗАТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" 281563,11 грн. зайво перерахованих коштів, 3137 грн. судових витрат; в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2010р. (судді: Погребняк В.Я. –головуючий, Слободін М.М., Шевель О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з ЗАТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" на користь ТОВ "Українська лізингова компанія" 193155 грн. штрафу та судових витрат; у позові в цій частині відмовлено; в іншій частині (в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про стягнення 1380941,49грн. заборгованості, 24032,05 грн. відсотків річних, 85391,97 грн. інфляційних втрат, в частині задоволення вимог зустрічного позову про визнання недійсними пунктів договорів, про стягнення з ТОВ "Українська лізингова компанія" на користь ЗАТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" зайво перерахованих 281563,11 грн. та судових витрат, відмови у задоволенні в іншій частині зустрічного позову) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України (судді: Дроботова Т.Б. –головуючий, Волковицька Н.О., Рогач Л.І.) рішення господарського суду Харківської області від 26.08.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2010р. залишено без змін в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ЗАТ "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" про визнання його таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р. та Додаткову угоду № 1 від 10.11.2009р.. В іншій частині судові рішення скасовано. Справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області. При новому розгляді необхідно врахувати, що для вирішення спору про визнання недійсним спірних пунктів судам належить чітко визначити, яку саме підставу недійсності правочину (частини правочину) вказав позивач, та перевірити наявність чи відсутність саме тих обставин, з якими пов'язується застосування такої підстави відповідно до чинного законодавства. Також надати правової оцінки спрямованості змісту спірних пунктів правочину на встановлення порядку зміни узгоджених лізингових платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.01.2011 року було призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.02.2011 року о 11:15 годині.

Пояснення представника позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримує первісні позовні вимоги та просить суд первісний позов задовольнити у повному обсязі. Проти зустрічних позовних вимог заперечує та просить суд в задоволені зустрічних позовних вимог відмовити. Надав супровідним листом до господарського суду Харківської області 09.02.2011 року витребувані судом документи.

Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Пояснення представника відповідача у судовому засіданні проти первісних позовних вимог заперечує та просить відмовити в задоволені первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі. Надав до господарського суду Харківської області 07.02.2011 року правове обгрунтування позовних зустрічних позовних вимог.

Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення як за первісним позовом, та і за зустрічним, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

13.03.2008р. між позивачем за первісним позовом (Лізингодавець) та відповідачем за зустрічним позовом (Лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № 01-35/08-обл (далі Договір).

10.11.2009р. – на протязі дії договору до нього була укладена додаткова угода № 1, яка є невід’ємною частиною договору, яка змінювала окремі частини правочину.

Відповідно до пункту 1.1. статті 1. Договору Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмета лізингу (додаток № 2 до договору), а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізину та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

На виконання укладеного Договору Лізингоодержувачу було передано у тимчасове володіння та користування наступне майно (предмет лізингу): трактор John Deere 8430, модель John Deere 8430, рік випуску –2008 –1шт.; плуг Kverneland RN8, модель Kverneland RN8, рік випуску –2008 –1шт.; дискова борона John Deere 637 (8,9м), модель John Deere 637, рік випуску –2008 –1шт..

Згідно з п. 3.1. ст. 3. договору відповідач за зустрічним позовом зобов’язався сплачувати на користь позивача за первісним позовом лізингові платежі відповідно до Графіку та вимог ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 1 та № 4 до договору відповідно).

Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу; винагорода (комісія) Лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Крім того, умовами п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу (визначений окремо з власним порядком визначення розміру) Лізингоодержувача зобов’язано сплачувати ще один платіж – додаткову винагороду, яка визначається за формулою: „сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт – сума чергового лізингового платежу”. Коефіцієнтом є відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ „УкрСиббанк” по дорученню Лізингодавця фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих Лізингодавцем для придбання предмету лізингу.

Пунктом 2 Додаткової угоди до договору від 10.11.2009р. п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу викладено дещо в іншій редакції без зміни формули визначення додаткової винагороди. Зміни відбулися шляхом виключення слів „та останнього чергового лізингового платежу” після слів „крім авансового лізингового платежу”; добавленням змісту курсу гривні до долару США – „4,54”; виключення слів „що підтверджується відповідною довідкою Банка, або завіреною копією банківської виписки” після слів „у іноземній валюті (валютного кредиту)”.

Спірні правовідносини (як первісний позов, так і зустрічний) за своєю природою є відносинами у сфері фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ „Про фінансовий лізинг” відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом спору у даній справі в т.ч. є зустрічні позовні вимоги ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди” про визнання недійсним положень п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу до договору та п. 2 Додаткової угоди № 1 від 10.11.2009р. до договору з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, у зв’язку з тим, що вказані пункти суперечать діючому законодавству України, а саме: ч. 2 ст. 16 ЗУ “Про фінансовий лізинг”, статтям 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, п. 1 Постанови КМУ № 1998 від 18.12.1998р. “Про удосконалення порядку формування цін”, ч. 1 ст. 3 Декрету КМУ від 19.02.1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, господарський договір, в т.ч. договір фінансового лізингу в спірній частині можуть бути визнані недійсними за наявності двох умов: перша –це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга –це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Така правова позиція суду відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту прав та інтересів (ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України).

Таким чином, позивач як за первісним позовом, так і за зустрічним, в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов’язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Частиною 2 статті 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг” встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Графіком сплати лізингових платежів сторони визначили конкретні фіксовані розмірі лізингових платежів (як відшкодування (компенсації) частини вартості предмету лізингу, так і винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу), які визначені виключно у національній валюті України –гривні без встановлення грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Специфікація (додаток № 2 до договору), яка визначає вартість предмету лізингу виключно у гривні, також не містять встановлення грошового еквіваленту в іноземній валюті. Загальна вартість предмету лізингу разом з ПДВ 20 % складає 1931550,00 грн..

Порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно визначений в п. 3.6. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу виходячи із вартості предмету лізингу, кількості днів за період до підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період. Валюта обчислення розміру винагороди –гривня, без встановлення грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Таким чином, пункти 3.6. та 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу є двома різними платежами.

Один платіж –це платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який визначає конкретний розмір платежу (п. 3.6. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу та четверта графа Графіку сплату лізингових платежів). Даний платіж відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Другий платіж –це платіж як додаткова винагорода лізингодавцю, яка підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні (п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу). Такий платіж не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, отже суперечить нормі матеріального права –закону, а відтак відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним.

Підставами для такого висновку є те, що цей вид платежу, по-перше, визначено окремо (п.3.9.) від власне “винагороди”; по-друге, цей вид платежу поіменовано в договорі інакше ніж “винагорода”(в п.3.9. він названий як “лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов”, а не як “винагорода”); по-третє, в договорі визначено порядок визначення його розміру відмінний від порядку визначення розміру “вигороди” (“лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов”визначається за формулою V1 = So * k - So (п.3.9.) в той час, як розмір винагороди “визначається виходячи із вартості Предмета лізингу, кількості днів за період до підписання Акту до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період”(п. 3.6. договору)); по-четверте, в самому тексті договору, а саме в п. 3.9. ці платежі згадуються окремо один від одного як рівнопорядкові поняття (“лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов” коригується на суму “винагороди”).

Поряд із цим, суд зазначає, що п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу встановлено надання односторонньої неправомірної переваги Лізингодавцю на отримання додаткової винагороди, так як положення зазначеного пункту застосовується лише у разі збільшення курсу долару США по відношенню до гривні та не передбачає сплати у меншому розмірі (повернення, зменшення платежів, від’ємного значення) в разі зменшення курсу, так само як і не встановлюють максимального значення коефіцієнту для обчислення, порушуючи принципи рівності, рівнозначності, розумності, справедливості та добросовісності (ст. 3 ЦК України, ст. 6 ГК України).

Положення п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу порушують майнові права та інтереси ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди”, так як Лізингоодержувача зобов’язано сплачувати грошові кошти (додаткова винагорода) в вигляді платежу, який не передбачений законом, а саме ч. 2 ст. 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг”.

За приписами п. 9.8. ст. 9. договорів фінансового лізингу за своєю правовою природою ці договори є змішаними, в якому містяться положення договору лізингу, найму (оренди) та договору купівлі-продажу.

Пунктом 3.1. статті 3 договорів фінансового лізингу та графіками сплати лізингових платежів чітко фіксовано та визначено розміри відшкодування частини вартості предмету лізингу –викупна частина, до якої застосовуються положення закону про купівлю-продаж (загальна сума – 1931550,00 грн.) та винагорода лізингодавця –до якої застосовуються положення закону щодо лізингу, найму (оренди) (загальна сума з урахуванням додаткової угоди № 1 – 413258,66 грн.).

Згідно з п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу право вимоги Лізингодавця сплати додаткової винагороди внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні кореспондується з обов’язком Лізингоодержувача щодо його сплати, внаслідок чого ціна договорів фінансового лізингу змінюється (збільшується на користь Лізингодавця) в односторонньому порядку.

Формула визначення додаткової винагороди (п. 3.9.) при обчисленні охоплює як викупну частину (відшкодування вартості предмету лізингу), так і винагороду лізингодавця.

Положеннями норм глав 54, 58 ЦК України не передбачено право Лізингодавця на односторонню зміну ціни договору після укладання договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів, що допускають односторонню зміну виконавцем його умов.

Суд відхиляє доводи позивача за первісним позовом про те, що п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу є компенсацією відсотків за кредитом (п. в ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”), так як він не довів, що кредит ним брався за відома відповідача за первісним позовом та з метою придбання предмету лізингу для його передачі у фінансовий лізинг.

Також не може бути розцінений п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу як інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу (п. г ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”), оскільки під час розгляду справи позивач за первісним позовом не довів понесення ним інших витрат (послуги зі зберігання предмету лізингу, транспортування, страхування, реєстрації в органах ДАІ тощо), не обґрунтував та не довів причинно-наслідковий зв’язок інших витрат з щомісячним отриманням додаткової винагороди відповідно до п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу, розмір якої встановлюється за окремою формулою.

Неможливо прийняти до уваги і посилання позивача за первісним позовом на принцип свободи договору (ст. 6 ЦК України), оскільки він ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зокрема, ст. 627 ЦК України, адже у вказаній нормі зазначено, що сторони є вільними в визначенні умов договору, проте, укладаючи договір та формуючи його умови, сторони повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (в тому числі спеціального закону –Закону України „Про фінансовий лізинг”, положень глав 54, 58 ЦК України), звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості (ст. 3 ЦК України).

Підпунктом а) пункту 3.2. статті 3. договору встановлено випадок зміни загальної вартості предмету лізингу – якщо загальна вартість предмету лізингу визначена в грошовому еквіваленті до іноземної валюті.

Тому, посилання позивача за первісним позовом на норму ч. 2 ст. 533 ЦК України не може бути прийнято до уваги, оскільки обов’язковою умовою для її застосування є встановлення у зобов’язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті, який, на разі, не встановлений.

Більш того, положення п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу передбачають сплату лізингових платежів лише у разі збільшення курсу долара США до гривні та не передбачають коригування платежів у випадку зменшення курсу долара США до гривні (якщо коефіцієнт менше 1), з чого також вбачається відсутність саме еквіваленту – рівнозначності, рівноцінності у методиці визначення.

Безпідставним також є посилання позивача за первісним позовом на норму ч. 2 ст. 632 ЦК України, оскільки дана норма є загальною, розміщена в розділі ІІ ЦК України (Загальні положення про договір) в главі 52 (поняття та умови договору), а відносини, що виникають у сфері фінансового лізингу регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ч. 1 ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг”). Крім того, відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а ч. 2 ст. 632 ЦК України є бланкетною (норма, до якої відсилає ст. 691 ЦК України в разі не встановлення ціни в договорі). Положення глави 58 ЦК України, так само як і Закону України „Про фінансовий лізинг” не містять бланкетних (відсилочних) норм до ст. 632 ЦК України, у зв’язку з чим, дана норма не може бути застосована у спірних правовідносинах.

Таким чином, посилання Лізингодавця на зазначені норми матеріально права суд вважає безпідставними та необґрунтованими.

Стаття 3 договору (вартість предмету лізингу та лізингові платежі) та стаття 3 Загальних умов фінансового лізингу (строки та порядок розрахунків і сплати лізингових відсотків) є складовими одного правочину – договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р.. Предмет регулювання правовідносин визначений в ч. 1 ст. 2 ЗУ „Про фінансовий лізинг”, на підставі дослідження та аналізу норм матеріального права та умов договору суд ухвалює дійсне рішення.

Суд зазначає, що в ст. 3 договору визначено ті дві складові лізингових платежів (відшкодування вартості та винагорода – п. 3.1. ст. 3. договору), які відповідають вимогам ч. 2 ст. 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг”. Визначення підстави зміни ціни договору після проведення фактичної передачі предмету лізингу Лізингоодержувачу (після укладання правочину) визначений в п. 3.2. ст. 3. договору. Однак, п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу не є наслідком застосування положень п. 3.2. ст. 3. договору, так як не охоплюється обсягом та змістом предмета регулювання.

Неможливість посилання на п. 3.2. ст. 3. договору зумовлюється також безпосередньо його змістом, так як у випадку застосування положень зазначеного пункту Лізингодавець складає новий Графік та направляє його Лізингоодержувачу, а розмір винагороди (комісії) Лізингодавця у відповідності до пп. 3.1.2. п. 3.1. ст. 3. договору змінюється пропорційно загальної вартості предмету лізингу, чого, як вбачається з матеріалів справи, зроблено не було, так як нових графіків сплати лізингових платежів Лізингодавець не складав та не направляв Лізингоодержувачу.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі аналізу наявних матеріалів справи у сукупності з вимогами зазначених норм чинного законодавства, умов договору фінансового лізингу, суд приходить до висновку про наявність обох необхідних умов для визнання недійсними п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу та п. 2 додаткової угоди № 1 до договору (порушення майнового права, інтересу ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди” та порушення норми закону – невідповідність ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України).

Приходячи до такого висновку суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постановах Вищого Господарського Суду України у справі № 53/604-53/605 та № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618.

Вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог щодо стягнення з ТОВ „Українська лізингова компанія" 281563,11 грн. зайво перерахованих грошових коштів по договору суд враховує наступне.

Вимога обґрунтована недійсністю п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу з моменту укладання правочину - з 13.03.2008р..

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно зі ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відтак, з урахуванням недійсності названих вище умов договору щодо сплати додаткової винагороди Лізингодавцю, п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу є недійсними з моменту укладання – тобто з 13.03.2008р..

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок; іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Загальна сума сплачених лізингових платежів відповідачем по зустрічному позову згідно з наданими платіжними дорученнями на рахунок позивача по первісному позову дорівнює 2626371,77 грн.. Графіком сплати лізингових платежів загальний розмір лізингових платежів (відшкодування частини вартості предмету лізингу + винагорода (комісія)) складає 2344808,66 грн..

Враховуючи недійсність п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу, станом на 20.11.2010р. (дата останнього лізингового платежу) ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди” в повному обсязі виконало свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів, сплативши навіть зайвих грошових коштів на користь Лізингодавця в розмірі 281563,11 грн. (2626371,77 грн. - 2344808,66 грн. = 281563,11 грн.).

Відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, ТОВ „Українська лізингова компанія" зобов'язана повернути зайво перераховані кошти по договору № 01-35/08-обл в розмірі 281563,11 грн.. Листом № 198 від 03.12.2009р. ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди” попередило Лізингодавця про необхідність повернення цих коштів, проте останній їх не повернув.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення зустрічних позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача за зустрічним позовом безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 281563,11 грн..

З урахуванням викладеної правової оцінки по суті зустрічних позовних вимог та прийнявши її до відома, вирішуючи позовні вимоги за первісним позовом, суд зазначає наступне.

Підставою звернення до господарського суду Харківської області позивачем за первісним позовом ТОВ „Українська лізингова компанія" вважає порушення ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" умов договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., а саме щодо обов'язку сплачувати лізингові платежів відповідно до умов статті 3. Загальних умов фінансового лізингу, у зв'язку із чим, на думку позивача, виникла прострочена заборгованість, яка в свою чергу, відповідно до умов статті 625 ЦК України повинна бути сплачена з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Після проведення судом підрахунків на підставі платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи, суд погоджується з відповідачем за первісним позовом, що прострочення заборгованості виникла у нього внаслідок застосування формули коригування лізингових платежів – додаткової винагороди.

П. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу є недійсним з 13.03.2008р.. Таким чином судом встановлено, що ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів у розмірах та строках, що встановлені ст. З договору та статтею 3 Загальних умов фінансового лізингу, що призвело до виплати Лізингодавцю в повному обсязі лізингових платежів (авансового та чергових, останній який в свою чергу складається з відшкодування вартості предмета лізингу та винагороди (комісії)) по договору фінансового лізингу. У зв'язку з чим, у ТОВ „Українська лізингова компанія" відсутні правові підстави для стягнення з ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" сум заборгованості по договору, а тому суд відмовляє у задоволенні вимог позивачу за первісним позовом в частині стягнення 1380941,49 грн. простроченої заборгованості по оплаті лізингових платежів по договору № 01-35/08-обл.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність суми боргу, а отже і неможливість його прострочення, норма ст. 625 ЦК України не підлягає застосуванню до даних правовідносин, а тому суд приходить до висновку про необхідність відмовити позивачу за первісними позовами про стягнення 85391,97 грн. інфляційних втрат та 24032,05 грн. 3% річних по договору № 01-35/08-обл.

ТОВ „Українська лізингова компанія" вважає, що ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" порушила умови пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Загальних умов фінансового лізингу – не надсилав щоквартальні звіти про стан та місцезнаходження Предмету лізингу на адресу Лізингодавця за перший та другий квартал 2010 року, у зв'язку з чим останній зобов'язаний сплатити суму штрафу відповідно до умов пп. 4.2.5. п. 4.2. ст. 4 Договорів в розмірі п'яти відсотків від загальної вартості предмету лізингу за кожен випадок порушення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.2. ст. 7. Загальних умов фінансового лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження Предмету лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі, встановленій сторонами (Додаток №3 до Договору).

Відповідно до пп. 4.2.5. п. 4.2. ст. 4. Договору, за порушення умов п. 9.2 Договору та умов пунктів 2.2., 6.7., 6.8., 6.10.-6.12., 7.2., 9.6. Загальних умов - штраф у розмірі 5 (п'ять) відсотків від загальної вартості предмета лізингу, вказаної в Специфікації, за кожен випадок такого порушення.

Так, як вбачається зі змісту спірного договору з додатками до нього, за своєю правовою природою цей договір є змішаним (містить елементи як договору лізингу (оренди), так і купівлі-продажу).

Так, п. 8.6. ст. 8. та п. 10.2. ст. 10. Загальних умов фінансового лізингу передбачено право переходу права власності на спірне майно до Лізингоодержувача.

Згідно з п. 10.2. ст. 10. Загальних умов фінансового лізингу, не раніше дати передостаннього чергового лізингового платежу та не пізніше дати останнього чергового лізингового платежу згідно графіку, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі всіх лізингових платежів за цим договором, сплати комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків (за їх наявності) відповідно до умов договору (що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків), підписується акт приимання-передачі предмета лізингу у власність, згідно з яким право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

П. 10.3. ст. 10. вказаних умов передбачено, що якщо на час викупу предмету лізингу мається прострочена заборгованість за лізинговими платежами, лізингоодержувач не має права придбати у власність (викупити) предмет лізингу на умовах, передбачених цим договором, до повної сплати цієї заборгованості.

Як вбачається з платіжних доручень, що долучені як докази до зустрічного позову, ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" у повному обсязі та у встановлені строки згідно з графіком здійснені лізингові платежі.

Таким чином, станом на 20.11.2009р. (останній лізинговий платіж здійснений 20.11.2009р.) умови спірного договору в частині лізингу вичерпані та між сторонами залишилися невиконані умови договору в частині купівлі-продажу (переходу права власності на майно шляхом підписання акту приймання-передачі).

Тому суд вважає, що відповідні звіти (довідки про технічний стан предмету лізингу) з 20.11.2009р. відповідачем за первісним позовом і не повинні були направлятися, оскільки, як зазначено вище, станом на 20.11.2009р. умови спірного договору в частині лізингу вичерпані (припинені шляхом виконання).

У зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку про необхідність відмовити ТОВ „Українська лізингова компанія" в вимогах щодо стягнення 193155,00 грн. штрафу по договору № 01-35/08-обл.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача за первісними позовами. Тобто з ТОВ „Українська лізингова компанія" на користь ЗАТ „Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" підлягає стягненню державне мито - 2901,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236,00 гривень.

На підставі викладеного, на підставі ст. ст. 11, 15, 16, 203, 215, 216, 217 236, 509, 525, 526, 530, 626, 629, 692, 806, 903, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 174, 175, 179, 193, 198, 207, 285, 286, 292 Господарського кодексу України, ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг", керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволені первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865) до Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” (код ЄДРПОУ 00707863) про стягнення з Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” за Договором фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р. 1683520,51 грн., в т.ч. 1380941,49 грн. простроченої заборгованості по оплаті лізингових платежів, 24032,05 грн. 3 % річних, 85391,57 інфляційних втрат, 193155,00 грн. штрафу, а також понесених ним судових витрат – 18540,94грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – відмовити повністю.

Зустрічний позов Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” (код ЄДРПОУ 00707863) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865) про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., частково недійсним додаткової угоди № 1 від 10.11.2009р. до договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., стягнення суми задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного між Закритим акціонерним товариством “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” (код ЄДРПОУ 00707863) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865).

Визнати недійсними пункт 2 Додаткової угоди № 1 від 10.11.2009р. до Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р., укладеного між Закритим акціонерним товариством “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” (код ЄДРПОУ 00707863) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865) на користь Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” (код ЄДРПОУ 00707863): 281563 (двісті вісімдесят одна тисяча п’ятсот шістдесят три) гривень 11 копійок зайво перерахованих грошових коштів по Договору фінансового лізингу № 01-35/08-обл від 13.03.2008р.; 2901 (дві тисячі одна) гривень 00 копійок державного мита; 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Буракова А.М.

Повний текст рішення по справі № 5023/437/11 (н.р. 57/128-10) складено та підписано 11.02.2011 року