Ухвала суду № 137266724, 10.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань забезпечення адміністративного позову

Справа № 500/3635/26

10 червня 2026 рокум.ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Дерех Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Гураля Руслана Володимировича про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області Юрчак Вікторії Ігорівни від 13.02.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 13400,00 грн у виконавчому провадженні № 72872497.

Станом на 09.06.2026 провадження у даній справі не відкрито.

Разом з позовною заяву представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №80974368, відкритому Тернопільським відділом ДВС Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 13.02.2026 у ВП №72872497, до набрання рішенням суду у цій справі законної сили. Просить врахувати, що позивачка є особою похилого віку 1955 року народження; арешт банківських рахунків унеможливлює вільне розпорядження власними коштами до вирішення спору по суті та завдає реальної майнової шкоди. Зазначає, навіть у разі задоволення позову та скасування постанови про збір повернення фактично списаних коштів потребуватиме окремого виконавчого провадження, що суттєво ускладнить захист прав позивачки. Зауважує, що зупинення стягнення у ВП №80974368 є пропорційним і мінімально необхідним заходом; у разі відмови в задоволенні позову по суті арешт буде поновлено негайно, що виключає будь-яке порушення балансу інтересів сторін. Натомість без вжиття цього заходу кошти можуть бути списані до набрання рішенням суду законної сили, що унеможливить реальне відновлення прав позивачки.

Згідно із частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Таким чином, суд розглядає заяву представника позивача про забезпечення позову, поданої разом з позовною заявою, в порядку письмового провадження.

Відповідно до частин першої, другої ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.

Поважними підставами забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, за захистом яких він звернувся до суду, до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Суд враховує, що забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту заявнику до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Так, за приписами ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Щодо очевидної протиправності оскарженої постанови, суддя звертає увагу на те, що п.1 ч.2 ст.18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Тобто, чинним законодавством регламентовано, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, повинен керуватись виключно порядком, встановленим Законом № 1404-VIII

Згідно ч.1 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною 2 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Водночас, згідно ч.3 ст.27 Закону № 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Тобто, розмір виконавчого збору залежить від того, якого характеру рішення виконується - майнового чи немайнового.

За приписами ч.4 ст.27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частинами 5 та 9 статті 27 Закону № 1404-VIII визначені випадки, коли виконавчий збір не стягується.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов`язком державного виконавця є винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. У межах цього спору при розгляді справи по суті визначальним для оцінки правомірності оскарженої постанови буде установлення характеру рішення, яке перебуває на виконанні у відповідача, тобто майнове воно чи немайнове.

Тому у цьому випадку до вирішення спору суті неможливо стверджувати, що очевидними є ознаки протиправності оскарженої постанови, оскільки надання оцінки правомірності оскарженої постанови можливо лише під час розгляду справи по суті на підставі оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Крім того, встановлення ознак протиправності оскарженої постанови за викладених вище обставин є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу. Таким чином, відповідні доводи позивача є необґрунтованими.

Також суд зауважує, що рішення, дії та/чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно.

Водночас, суд вважає, що позивачем не доведено існування обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов`язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував представник позивача. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність відповідних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що матеріали заяви про забезпечення позову не свідчать про очевидну протиправності рішень (дій), наявність небезпеки заподіяння істотної шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись 150, 151, 241, 243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гураля Руслана Володимировича про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою - відмовити повністю.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 10 червня 2026 року.

Суддя Дерех Н.В.