Рішення № 137266513, 10.06.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2026 р. м. Рівне№460/6723/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі № 460/6723/26,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУНП в Рівненській області №116 о/с від 31.03.2026 По особовому складу в частині розрахунку стажу служби в поліції на день звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу взаємодії з громадянами Рівненського районного управління поліції ГУПН в Рівненькій області та в частині утримання з грошового забезпечення та інших виплат поліцейського (крім одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції) суму відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, у розмірі 3274,19грн; 2) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції період служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 09.08.2010 по 05.07.2017 відповідно до Закону України Про Національну поліцію та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років, компенсації за невикористану додаткову відпустку) при звільненні.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у адміністративній справі № 460/6723/26 позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано наказ начальника ГУНП в Рівненській області № 116 о/с від 31.03.2026 «По особовому складу» в частині розрахунку стажу служби в поліції на день звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу взаємодії з громадянами Рівненського районного управління поліції ГУПН в Рівненькій області та в частині утримання з грошового забезпечення та інших виплат поліцейського (крім одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції) суму відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, у розмірі 3274,19грн. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції період служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 09.08.2010 по 05.07.2017 відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення, в т. ч. і надбавки за вислугу років, компенсації за невикористану додаткову відпустку тощо, при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Рівненській області судовий збір у сумі 1064,96грн.

03.06.2026 через підсистему «Електронний суд», представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 10000грн разом з відповідними доказами.

Дослідивши матеріали справи, зміст поданої заяви, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Зважаючи, що подана заява стосується лише питання про судові витрати, з огляду на норму ч. 3 ст. 252 КАС України, суд здійснює розгляд поданої заяви без повідомлення учасників справи.

Так, за змістом матеріалів адміністративної справи, рішення по справі прийнято судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішення суду прийнято 29.05.2026, а заява про стягнення судових витрат на правничу допомогу подана адвокатом через підсистему «Електронний суд» 03.06.2026, отже в межах строку встановленого ч. 7 ст. 139 КАС України.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п.4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Застосовуючи зазначені висновки до правовідносин, що виникли у цій справі, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи була заявлена у позові.

Вирішуючи по суті питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на наведені вище норми права, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Проте, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Таким чином, в силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі № 820/479/18 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20.

Звідси слідує, що в силу п. 9 ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу фіксованого розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч. 4 ст. 134, ч. 5 ст. 134, ч. 6 ст. 134, ч. 9 ст. 139 КАС України.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наведеного, суд вважає за необхідне керуватись правовими висновками рішення Верховного Суду з приводу розподілу судових витрат у вигляді видатків на професійну правничу допомогу, а саме - правовими позиціями, що сформульовані у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесених витрат позивачем, надано до суду: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 15.04.2026; копію акту наданих послуг від 01.06.2026 на суму 10000грн, квитанцію до прибуткового касового ордера № 5 від 15.04.2026 на суму 10000грн з призначення платежу: договір про надання професійної правничої допомоги від 15.04.2026.

Так, 15.04.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Бідюком Андрієм Сергійовичем укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

За умовами п.1.1 договору про надання правової допомоги (далі Договір) адвокат зобов`язується надати клієнту комплекс правничої допомоги, визначеної даним пунктом.

За змістом п.2 Договору, клієнт зобов`язаний оплатити за надання правової допомоги, визначеної у п. 1 Договору гонорар у сумі 10000грн.

Відповідно до акту наданих послуг сторони визнають, що правова допомоги надана належним чином, у повному обсязі та відповідає умовам договору. Також наведений акт містить детальний перелік наданих адвокатом послуг.

Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, причина виникнення спору та предмет спору об`єктивно не вимагали вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірним з категорією складності справи.

Підсумовуючи викладені вище міркування, беручи до уваги правові висновки постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. по справі № 820/479/18 та від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20, враховуючи надані до матеріалів справи документи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 5000грн.

Керуючись статтями 241-246, 252, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Заяву представника позивача Бідюка Андрія Сергійовича, подану в порядку ч. 7 ст. 139 КАС України, задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Рівненській області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000грн (п`ять тисяч гривень).

В задоволенні решти вимог заяви, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 10 червня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Рівненській області (вул. Хвильового, 2, м. Рівне, 33000, ЄДРПОУ/РНОКПП 40108761)

Суддя Т.О. Комшелюк