Рішення № 13726641, 01.02.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2011 р. Справа № 54/246-10

вх. № 10383/1-54

Суддя господарського суду Хачатрян В.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

за участю представників сторін:

позивача - Молочко Н.Г., дов № 1163 від 03.03.2010 року

відповідача - Моргун А.О., дов. № 10 від 06.01.2011 р.; Коваленко О.О., дов. від 04.01.2011 р.

розглянувши справу за позовом КП "Міський інформаційний центр", м. Харків

до ПАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" , м. Харків

про стягнення 3427,72 грн.

та зустрічну позовну заяву за позовом АТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" , м. Харків

до КП "Міський інформаційний центр", м. Харків

про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 3427,72 грн. заборгованості, з яких: 737,98 грн. - заборгованість за щомісячне користування місцем за Договором № 2609 від 08.02.2010р.; 77,66 грн. - пеня за неповну сплату платежів за Договором № 2609 від 08.02.2010р.; 433,68 грн. - неустойка за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами за Договором №2609 від 08.02.2010р. за період з 08.02.2010р. по 06.04.2010р.; 2178,40 грн. - неустойка за прострочення повернення місця за Договором №2609 від 08.02.2010р. за період з 08.07.2010р. по 24.11.2010р.; зобов'язати відповідача повернути позивачеві на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою м. Харків, Бєлгородське шосе - Помірки, 84. Крім того, просить покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Від ПАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" 25.01.2011 року звернувся до господарського суду із зустрічною позовною заявою (за вхідним № 1843) до КП "Міський інформаційний центр" про визнання недійсним договору № 2609 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій від 08.02.2010 року, укладеного між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Закритим акціонерним товариством "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік". Судові витрати просить суд покласти на відповідача по зустрічному позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.01.2011 р. було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом у справі № 54/246-10 зустрічний позов ПАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік".

Позивач за первісним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні, проти вимог зустрічного позову заперечує з підстав викладених у відзиві на зустрічний позов, залучений до матеріалів справи.

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) у відзиві на первісну позовну заяву проти заявлених первісних позовних вимог заперечує та просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що ЗАТ „БІОЛІК", 01.04.2010р., із залученням підрядної організації - Приватного підприємства „Райдер-Про" здійснило демонтаж спеціальної конструкції типу „Щит стаціонарний 1,20 х 1,80 х 2", який розміщено за адресою м. Харків, Помірки, 84 та 02.04.2010 р. поштовим відправленням, на адресу позивача був направлений лист вих. № 1011/03 від 02.04.2010р. з вимогою про розірвання Договору. До даного листа були додані дві фотокартки з об'єкту. Та просить суд задовольнити вимоги зустрічного позову.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

08 лютого 2010 року між КП "Міський інформаційний центр" (позивач за первісним позовом) та ЗАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" (відповідач за первісним позовом) був укладений договір № 2609 про надання в користування місць, що знаходяться в комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі-Договір), відповідно до умов якого позивач по справі надав в користування відповідачу місце, яке знаходиться в комунальній власності для розташування спеціальної конструкції, згідно з додатком № 1 до договору: щит стаціонарний (1,20х1,80х2), за адресою: м. Харків, Бєлгородське шосе - Помірки,84 строком з 08 лютого 2010р. по 30 червня 2010р. (п. 1.4. договору).

Факт передачі відповідачу за первісним позовом місця підтверджується актом приймання-передачі, підписаним обома сторонами 08.02.2010 р.

Згідно до умов договору № 2609 від 08.02.2010р., а саме: п.п. 3.4.6., 4.1., 4.5. та додатку № 1 до зазначеного договору, відповідач за первісним позовом зобов'язаний кожний місяць здійснювати оплату за користування наданими йому місцями авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата, у розмірі 222,40 грн., у т.ч. ПДВ 20%.

Однак, відповідач за первісним позовом порушив своє зобов'язання за договором щодо оплати за місце, надане у користування, неповністю сплачував платежі, передбачені розділом 4 договору, в зв'язку з чим на момент звернення позивача з позовною заявою у відповідача за первісним позовом виникла заборгованість перед позивачем за первісним позовом в розмірі 737,98 грн.

08.10.2010 року позивач за первісним позовом направив на адресу відповідача за первісним позовом претензію (вих. № 4201) з вимогою погасити загальну заборгованість за договором № 2609 від 08.02.2010р. Дану претензію відповідач за первісним позовом отримав 15 жовтня 2010 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, але заборгованість відповідачем за первісним позовом так і не була погашена.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Заперечення відповідача за первісним позовом проти позовних вимог в частині стягнення з нього згаданої вище заборгованості за користування місцями у сумі 3427,72 грн., які були викладені ним у відзиві на позовну заяву, не обґрунтовані та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, з огляду на таке.

Так, відповідач за первісним позовом посилається на відсутність у нього заборгованості перед позивачем за користування місцями за період з 01.04.2010 по 30 червня 2010 року включно, та вказує на те, що нарахування йому позивачем плати за користування місцями після 31 березня 2010 року (тобто після проведення відповідачем демонтажу спеціальних конструкцій, розташованих на згаданих місцях) є неправомірним, оскільки, відповідач за первісним позовом демонтувавши згадані спеціальні конструкції добросовісно вжило заходи передбачені ч. 2 ст. 188 ГК України, щодо припинення дії Договору.

Однак, відповідач за первісним позовом вказуючи на відсутність у нього заборгованості за період з 01.04.2010 по 30 червня 2010 року, не надає жодного доказу на підтвердження цього.

Стосовно посилань відповідача за первісним позовом на неправомірність нарахування йому плати за користування місцем для розміщення спеціальних конструкцій після їх демонтажу, суд зазначає наступне.

Згідно з п.1.4 Договору місця передаються відповідачеві згідно Акту прийому-передачі строком з 08 лютого 2010 року по 30 червня 2010 року.

Акт приймання-передачі від 08 лютого 2010 року свідчить про те, що позивач належним чином виконав свій обов'язок по наданню відповідачеві у користування місця для розміщення спеціальних конструкцій.

Чинним законодавством також не передбачено припинення дії договору про надання у користування місць для розташування спеціальних конструкцій, внаслідок демонтажу цих конструкцій.

Разом з цим, п. 8.1. Договору передбачено, що він припиняє свою дію: за згодою сторін; якщо «Користувач» не платить, несвоєчасно або в неповному обсязі вносить платежі за користування місцями; якщо місця, надані в користування за цим договором, вибули з комунальної власності або земельна ділянка, на якій знаходяться була надана в оренду або постійне користування (в частині конкретних місць); якщо «Користувач» повернув «КП» усі місця, надані в користування за цим Договором; якщо «Користувач» не отримав дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на місцях, переданих у користування за цим Договором протягом строку на який було встановлено пріоритет; по закінченню строку дії Договору; у випадку припинення діяльності однієї із сторін Договору без правонаступництва; погіршення «Користувачем» місць, які передані йому, або їх утримання у неналежному стані; в інших випадках, передбачених законодавством.

У п. 2.1 вказано, що Договір набирає чинності з 08 лютого 2010 року і діє по 30 червня 2010 року.

Таким чином, договір № 2609 від 08.02.10р. припинив свою дію 30.06.10р., на підставі п.8.1.6, по закінченню строку його дії, а не 01 квітня 2010 року, як вказує відповідач.

Відповідно до п.5.2. Договору, місця вважаються фактично повернутими позивачеві з моменту підписання актів приймання-передачі.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем за первісним позовом не надано акт приймання-передачі, який би підтвердив фактичне повернення позивачеві місця, наданих відповідачеві за первісним позовом у користування за договором № 2609 від 08.02.10р.

Підписаний акт прийому-передачі - це правопідтверджуючий документ, який відповідно до умов Договору є єдиним і виключним підтвердженням передачі місць КП "Міський інформаційний центр", підтвердженням того, що ці місця передані в належному стані, а це, в свою чергу, означає, що місця експлуатувались з дотриманням містобудівних, санітарних норм, місця не пошкоджено, Користувачем з території місць було проведено демонтаж спеціальних конструкцій, здійснено приведення місць у належний стан (прибирання сміття, вивіз сміття тощо), і врешті-решт, місце повернуто в не гіршому від того, в якому вони знаходились в момент передачі Користувачу відповідно до пунктів 5.1., 5.2., 5.3.

Таким чином, судом не можуть бути прийняті посилання відповідача за первісним позовом на демонтаж спеціальної конструкції, як на підставу поверненням позивачу місця, і що перебуває у комунальній власності та на факт припинення договору.

За таких підстав, позовні за первісним позовом вимоги в частині стягнення 737,98 грн. основної заборгованості за щомісячне користування місцем за договором № 2609 від 08.02.2010р. обґрунтовані та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до п. 6.1. договору за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів передбачених розділом 4 цього договору, відповідач за первісним позовом повинен сплатити позивачеві за первісним позовом пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого (або не повністю сплаченого) платежу за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що відповідач за первісним позовом не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті основної заборгованості у встановлений договором термін, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом пені за прострочення виконання зобов’язання у розмірі 77,66 грн. обґрунтованими, документально підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 8.1.6. договору цей договір припиняє свою дію по закінченню строку дії договору. Таким чином, як вже було встановлено, договір № 2609 від 08.02.10р. припинив свою дію 30.06.10р.

У відповідності до п. 5.1. зазначеного договору відповідач за первісним позовом протягом 7-ми календарних днів після припинення дії договору повинен передати місця, надані у користування, позивачу за первісним позовом. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється відповідачем за первісним позовом на підставі актів приймання-передачі, які складаються відповідачем та підписуються уповноваженими представниками позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом.

Відповідно до п.5.2 договору місця вважаються фактично повернутими позивачу з моменту підписання актів прийому-передачі.

Відповідно до п. 6.2. договору у разі прострочення повернення місця, наданого у користування, відповідач за первісним позовом сплачує неустойку, яка складає 7% від розміру плати за використання місць (з ПДВ), встановленої додатком № 1 цього договору за кожний день прострочення виконання зобов'язання щодо повернення місць за договором.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом і є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно підпункту 3.4.2 п.3.4 Договору відповідач за первісним позовом зобов'язався не розміщувати спеціальні конструкції на місцях, переданих у користування за цим договором до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку. Згідно п.6.3 Договору відповідач, у разі порушення зобов'язань, передбачених підпунктом 3.4.2 п.3.4 розділу 3 Договору, сплачує позивачу неустойку у розмірі плати за користування місцями, встановленої Додатком №1 цього Договору, пропорційно часу розміщення спеціальних конструкцій з порушенням зобов'язань.

Спеціальну конструкцію відповідачем за первісним позовом було встановлено на місці, переданому в користування, ще 02 лютого 2010 року, що підтверджується пунктом 4.4. Договору та Актом встановлення спеціальної конструкції для розміщення зовнішньої реклами від 08.02.2010 р., який підписано та скріплено печатками позивача та відповідача, а дозвіл на розміщення зовнішньої реклами відповідач отримав лише 07 квітня 2010 року, про що свідчить рішення виконавчого комітету Харківської міської ради "Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами" №123 від 07.04.2010р.

Таким чином, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача неустойки за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу за період з 08 лютого 2010 року по 06 квітня 2010 року у розмірі 433,68 грн. визнаються такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 цієї ж статті якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що договір № 2609 від 08.02.10р. припинив свою дію 30.06.10р. на підставі п.8.1.6, по закінченню строку його дії, а відтак, з 30.06.09р., на підставі п.5.1. Договору, у відповідача за первісним позовом виник обов'язок по поверненню позивачеві за первісним позовом місця, яке було передане відповідачеві за первісним позовом за договором № 2609 від 08.02.10р. протягом 7 календарних днів, який не був виконаний відповідачем за первісним позовом. Внаслідок чого, відповідно до умов Договору, з 08 липня 2010р по 24 листопада 2010 (на момент подачі позову) відповідачу була нарахована неустойка за кожний день затримки повернення місць, яка складає 2178,40 грн.

Враховуючи те, що відповідно до умов укладеного договору (п.5.1) обов'язок по складанню акту приймання-передачі покладено на відповідача за первісним позовом, а відповідачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів повернення позивачеві місць для розміщення спеціальних конструкцій, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки за прострочення повернення місць за Договором № 2609 від 08.02.10р. підлягає задоволенню у розмірі 2178,40 грн.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що зазначене місце не повернуто відповідачем за первісним позовом у встановленому договором порядку, суд вважає позовні вимоги, щодо зобов’язання відповідача за первісним позовом повернути на підставі Акту прийому передачі місце, що знаходяться у комунальній власності, для розміщення спеціальної конструкції за адресою: м. Харків, Бєлгородське шосе - Помірки,84. обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача за первісним позовом обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

25 січня 2011 року ПАТ "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біоліт" в порядку ст. 60 ГПК України звернувся до суду з зустрічною позовною заявою (вх.1843) про визнання недійсним договору № 2609 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій від 08.02.2010 року, укладеного між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Закритим акціонерним товариством "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" на тій підставі, що даний договір суперечить нормам, передбаченим Конституцією України, Земельним кодексом України, ЗУ «Пр оренду землі», ЗУ «про плату за землю», ЗУ «Про планування і забудову територій», ЗУ «Про землеустрій» та іншим нормативним актам.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За приписами частин другої - п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Харківською міською радою відповідно до п.2.1 рішення Харківської міської ради 6 сесії 24 скликання від 25.09.2002 р. із змінами та доповненнями „Про створення комунального підприємства „Міський інформаційний центр" на комунальне підприємство „Міський інформаційний центр" покладено функції з надання в експлуатацію розповсюджувачам зовнішньої реклами місць, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова.

Відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України, регулює Закон України „Про рекламу" від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України „Про рекламу" законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.

До таких спеціальних нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами, відносяться рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004р. № 977 "Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові", Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою КМУ від 29.12.2003р. № 2067.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеного законодавчого припису постановою КМУ від 29.12.2003 р. № 2067 затверджено Типові правила.

Згідно з пунктом 1 Типових правил саме вони регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Пунктом 3 Типових правил встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та в порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад довідно до цих Правил.

Пунктом 2 Типових правил встановлено, що дозвіл - це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Водночас Типові правила визначають вичерпний перелік документів, необхідних для одержання дозволу (пункти 9,14).

Відповідні положення містять й Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові та Порядок надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, затверджені рішенням Харківського міськвиконкому від 20.10.2004 р. № 977.

Зазначені Типові правила, Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові та Порядок надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, визначають й порядок надання в тимчасове платне користування місць для розташування спеціальних (рекламних) конструкцій, що відбувається на підставі відповідних договорів.

Отже, законодавство про рекламу регулює окремий вид суспільних відносин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за наявності спеціального законодавства позивач за зустрічним позовом неправильно застосував до спірних правовідносин, пов'язаних з розміщенням зовнішньої реклами, загальні норми земельного законодавства та неправильно застосував положення ст.ст.203, 215 ЦК України.

Крім того, частиною 1 ст.143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 29 Закону України „Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад та встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Стаття 144 Конституції України передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України „Про місцеве самоврядування" є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до п.1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 5 Типових правил для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільською, селищною, міською радою може утворюватися відділ, управління або уповноважуватися установа, організація.

Повноваження комунального підприємства „Міський інформаційний центр" щодо надання у користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, встановлено п. 6 Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради „Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові" від 20.10.2004 р. № 977.

Відповідно до п.1 „Порядку надання в користування місць, які знаходяться у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій" (Додаток №2 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 р. № 977 „Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові"): „Місця розташування спеціальних конструкцій, які перебувають у комунальній власності і не передані у повне господарське відання, оперативне управління, користування (оренду) іншим комунальним підприємствам, установам, організаціям, окрім місць, на яких розповсюджувачі зовнішньої реклами розміщують вивіски, надаються розповсюджувачам зовнішньої реклами в користування на підставі договору про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, що укладається між комунальним підприємством „міський інформаційний центр" та розповсюджувачем зовнішньої реклами.

Тобто, відповідач за зустрічним позовом є тим спеціально уповноваженим органом, який наділений органом місцевого самоврядування повноваженнями щодо надання в користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій. Та встановлення на рівні територіальної громади можливості отримання спеціально уповноваженим підприємством плати за користування місцями, що знаходяться у комунальній власності є реалізацією органами місцевого самоврядування власних повноважень щодо управління належним до комунальної власності майном.

Таким чином, відповідач за зустрічним позовом діяв згідно чинного нормативного акту органу місцевого самоврядування, а саме, Порядку надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, який встановлює вичерпний перелік дій, які необхідно здійснити позивачеві для укладення договору про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що обставини, на які позивач за зустрічним позовом посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсним Договір № 2609 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних від 08.02.2010 року є безпідставними, у зв’язку чим вимоги заявленого зустрічного позову є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі за первісним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, 1, 2, 4, 12, 21, 22, 32, 33, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Зобов"язати Публічне акціонерне товариство "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" (61070, м. Харків, Помірки, код ЄДРПОУ 01973452) повернути Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф. 618, р/р 2600030114375 в АТ "Золоті ворота" м. Харків, МФО 351931, код ЄДРПОУ 32135675) на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходяться у комунальній власності, за адресою: м. Харків, Бєлгородське шосе - Помірки,84.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" (61070, м. Харків, Помірки, код ЄДРПОУ 01973452) на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф. 618, р/р 2600030114375 в АТ "Золоті ворота" м. Харків, МФО 351931, код ЄДРПОУ 32135675) 737,98 грн. заборгованості за щомісячне користування місцем за договором; 77,66 грн. пені за неповну сплату платежів за договором; 433,68 грн. неустойка за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами; 2178,40 грн. неустойки за прострочення повернення місця за договором; 187,00 грн. державного мита; 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік" до Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" відмовити повністю.

Суддя Хачатрян В.С.

Повний текст судового рішення підписано 04.02.2011 року.