Рішення № 137264598, 10.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року № 358/714/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання протиправними та нечинними положень,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог.

До Богуславського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач), в якому просить (з урахуванням зміни предмету позову):

- визнати протиправними та нечинними положення абзаців 8, 10, 12, 16, 21-23, 28, 31-32, 34 пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем, а саме:

«…фільтр газу, якщо це передбачено технічними умовами та проєктом;

… вимикаючі засувки на вході до комерційного ВОГ;

… захисні шафи комерційного ВОГ та/або його елементів.

… фільтр газу;

… обвідний газопровід (за необхідності);

вимикаючі засувки на вході та на виході з комерційного ВОГ;

захисні шафи комерційного ВОГ та/або його складових.

… фільтр газу;

… обвідний газопровід (за необхідності); вимикаючі засувки на вході та на виході з комерційного ВОГ;

… захисні шафи комерційного ВОГ та/або його елементів».

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується Кодекс газорозподільних систем, оскільки проектує вузли обліку природного газу у проектах будівництва газопроводів. У зв`язку з цим, на думку позивача, він має право на оскарження відповідних положень Кодексу ГРС як нормативно-правового акта відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України. Також позивач посилається на постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 640/17686/19, ухвалену у спорі між тими ж сторонами, у якій, за твердженням позивача, Верховний Суд уже сформував правову позицію щодо наявності у нього права на оскарження положень Кодексу газорозподільних систем як особи, яка є учасником правовідносин, у яких такий нормативно-правовий акт застосовується. Позивач зазначає, що оскаржувані положення пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу ГРС не відповідають підпункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». На думку позивача, законодавче визначення вузла обліку природного газу пов`язує його склад із засобами вимірювальної техніки та допоміжними засобами, що складаються з одного або кількох вимірювальних комплексів та/або лічильника газу відповідної комплектації. Позивач вважає, що такі елементи як фільтр газу, обвідний газопровід, вимикаючі засувки, захисні шафи не є засобами вимірювальної техніки, не здійснюють вимірювання, реєстрацію результатів вимірювання чи розрахунок об`єму природного газу, а тому не можуть бути віднесені до складу вузла обліку природного газу.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивачем не доведено фактичного порушення його прав або законних інтересів унаслідок прийняття НКРЕКП оскаржуваних положень Кодексу газорозподільних систем. За позицією відповідача, самі лише посилання позивача на те, що він проектує вузли обліку природного газу, не підтверджують наявності конкретного, реального та індивідуально визначеного порушення його прав. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не навів належного обґрунтування, у чому саме полягає протиправність кожного із новооскаржених положень, та не пояснив, яким чином кожне з них порушує права або законні інтереси саме позивача. Відповідач також посилається на те, що Кодекс газорозподільних систем був прийнятий НКРЕКП у межах повноважень, визначених Законом України «Про ринок природного газу», з дотриманням процедури розроблення, погодження, державної реєстрації та офіційного оприлюднення. Зокрема, відповідач зазначає, що проект постанови НКРЕКП «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем» був погоджений Державною регуляторною службою України та Антимонопольним комітетом України, а сам Кодекс зареєстровано у Міністерстві юстиції України. Відповідач вказує, що положення Кодексу ГРС не суперечать Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», оскільки і Закон, і Кодекс визначають вузол обліку природного газу як сукупність засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів. Відповідач наполягає, що оскаржувані положення Кодексу ГРС не змінюють змісту закону, а лише деталізують технічний склад комерційного вузла обліку природного газу залежно від його виду, технічної конфігурації, проектного рішення та умов експлуатації.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області від 06.05.2024 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та нечинними положень Кодексу газорозподільних систем передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Леонтовичу А.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

01.05.2025 ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі було відкрито загальне позовне провадження, розпочата підготовка справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 27.05.2025 на 14:00 год.

19.05.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

27.05.2025 в адміністративній справі судове засідання знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Леонтовича А.М. у відпустці. Наступне судове засідання призначене на 26.06.2025 о 14:00 год. Від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову.

26.06.2025 у судове засідання з`явився представник відповідача, від відповідача до суду надійшло заперечення на заяву про зміну предмета позову. Суд на місці ухвалив, відкласти розгляд справи на 31.07.2025 о 14:00.

31.07.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача та позивача. В адміністративній справі судове засідання знято з розгляду у зв`язку з оголошенням тривоги у м. Києві. Наступне судове засідання призначене на 11.09.25 о 14:00 год.

04.09.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням зміни предмету позову.

11.09.2025 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання. Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача про відкладення та відкласти с/з на 23.09.2025 на 14:00.

15.09.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

22.09.2025 від представника відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив.

23.09.2025 секретар судового засідання Київського окружного адміністративного суду, передав засобами телефонного зв`язку представнику позивача судове повідомлення такого змісту:

«Судове засідання з розгляду адміністративної справи № 358/714/24 за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та нечинними положень призначено на 27.10.2025 о 14:00.

Судове засідання відбуватиметься в приміщенні Київського окружного адміністративного суду (адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, 2-й під`їзд, 10-й поверх).»

У судове засідання з`явились представники відповідача. Суд на місці ухвалив визнати неявку представника позивача та позивача без поважних причин та відкласти с/з на 27.10.2025 на 14:00.

24.09.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд адміністративної справи без участі представника позивача та позивача, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

27.10.2025 у судове засідання з`явився представник відповідача, від якого до суду надійшло клопотання про долучення доказів. Суд на місці задовольнив клопотання, ухвалив закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті на 20.11.2025 на 15:30.

20.11.2025 у судове засідання з`явився представник відповідача, дослідивши матеріали справи вислухавши думку сторін, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивач є кваліфікованим інженером-проектувальником, який здійснює розробку проектів будівництва газових мереж, що підтверджується Кваліфікаційним сертифікатом та копією титульної сторінки Робочого проекту «Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою: м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Бродівська, буд. 76-В» .

Постановою Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі «Кодекс» або «Кодекс ГРС»), який зареєстровано в Міністерство юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824 та який набрав чинності 27 листопада 2015 року.

Положення абзаців 8, 10, 12, 16, 21 23, 28, 31 32 та 34 пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем, які передбачають включення до складу комерційного вузла обліку газу фільтра газу, обвідного газопроводу (за необхідності), вимикаючих засувок на вході та виході з комерційного ВОГ, а також захисних шаф комерційного ВОГ та/або його складових (елементів), не були внесені постановою НКРЕКП від 12.07.2018 № 691 та не є результатом подальших змін до Кодексу зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824.

Перелічені положення не були внесені постановою № 691, а існували в Кодексі раніше, тобто походять із первинної редакції Кодексу ГРС, затвердженої постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015.

Як убачається з наявної в матеріалах справи титульної сторінки робочого проєкту «Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Бродівська, буд №76-В», зазначений проєкт був погоджений та підписаний уповноваженими особами 2024 року, серед яких наявний підпис Позивача, який виступає у статусі головного інженера проєкту. Зазначене свідчить про обізнаність Позивача зі змістом проєктних рішень, технічними характеристиками об`єкта газопостачання та складом передбаченого проєктом обладнання. Підписання Позивачем відповідного проєкту як головним інженером підтверджує його участь у розробленні та погодженні проєктної документації, а також засвідчує відсутність заперечень щодо передбачених проєктом технічних рішень на момент його затвердження.

Позивач не погоджується із зазначеними положеннями Кодексу газорозподільних систем у частині включення до складу комерційного вузла обліку природного газу окремих елементів, зокрема фільтра газу, вимикаючих засувок, обвідного газопроводу, захисних шаф комерційного ВОГ та/або його складових, оскільки позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано оскаржувані положення. На думку позивача, такі елементи не є засобами вимірювальної техніки, не здійснюють вимірювання, реєстрацію результатів вимірювання або розрахунок об`єму природного газу, а тому не можуть бути віднесені до складових вузла обліку природного газу. Позивач вважає, що оскаржувані положення Кодексу газорозподільних систем не відповідають положенням пп. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яким визначено поняття вузла обліку природного газу.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, право на оскарження нормативно-правового акта мають не лише особи, щодо яких такий акт уже був безпосередньо застосований, а й особи, які є учасниками правовідносин, у яких такий акт підлягає застосуванню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, у тому числі нормативно-правових актів, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Правові засади функціонування ринку природного газу України визначає Закон України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» кодекс газорозподільних систем є правилами експлуатації та доступу до газорозподільної системи, що затверджуються Регулятором.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» до компетенції Регулятора на ринку природного газу належить, зокрема, затвердження кодексу газорозподільних систем.

Згідно із частиною першою статті 38 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов`язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про ринок природного газу» Регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу.

Згідно з частиною другою статті 41 Закону України «Про ринок природного газу» Кодекс газорозподільних систем повинен містити, зокрема, основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, правила обліку природного газу, у тому числі приладового, правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем, порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу, а також інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

З аналізу наведених норм вбачається, що НКРЕКП як Регулятор на ринку природного газу уповноважена затверджувати Кодекс газорозподільних систем, який, серед іншого, має регулювати питання приладового обліку природного газу, технічної експлуатації газорозподільних систем та інші питання, пов`язані з їх функціонуванням.

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вузол обліку природного газу це сукупність засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів, призначених для вимірювання, реєстрації результатів вимірювання та розрахунків об`єму природного газу, зведеного до стандартних умов, що складається з одного або кількох вимірювальних комплексів та/або лічильника газу в комплекті з відповідними реєструвальними або показувальними приладами температури і тиску газу, або лічильника газу, вимоги до якого встановлюються нормативно-правовими і нормативно-технічними документами.

VI. Оцінка суду

Предметом судового контролю у цій справі є відповідність оскаржуваних положень абзаців 8, 10, 12, 16, 21-23, 28, 31-32, 34 пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем актам вищої юридичної сили, зокрема Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а також наявність у НКРЕКП повноважень на відповідне нормативне регулювання.

Суд зазначає, що у справах про оскарження нормативно-правових актів суд перевіряє не доцільність обраного Регулятором технічного способу врегулювання, а те, чи прийнято відповідне регулювання на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, та чи відповідає воно актам вищої юридичної сили.

При цьому обов`язок доказування правомірності оскаржуваного нормативного регулювання покладається на відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Водночас, це не звільняє позивача від обов`язку належним чином визначити підстави позову, навести конкретні доводи щодо невідповідності оскаржуваних положень Кодексу газорозподільних систем актам вищої юридичної сили та обґрунтувати, у чому саме полягає така невідповідність.

Таким чином, у межах цієї справи суд перевіряє не доцільність обраного Регулятором технічного способу нормативного врегулювання як таку, а відповідність оскаржуваних положень Кодексу газорозподільних систем Конституції України, законам України та актам вищої юридичної сили, а також те, чи діяла НКРЕКП при їх затвердженні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки та європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Згідно статті 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання Регулятор приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції, а також здійснює моніторинг та контроль за виконанням суб`єктами ринку природного газу обов`язків, визначених законом.

Отже, НКРЕКП наділена законодавчо визначеними повноваженнями щодо нормативного регулювання у сфері природного газу, у тому числі щодо затвердження Кодексу газорозподільних систем та визначення правил приладового обліку природного газу в межах такого Кодексу.

Суд звертає увагу, що законодавець свідомо наділив Регулятора широкими дискреційними повноваженнями у сфері технічного та комерційного регулювання ринку природного газу. Зокрема, НКРЕКП уповноважена не лише затверджувати Кодекс газорозподільних систем, а й визначати порядок функціонування газорозподільних систем, правила приладового обліку природного газу, технічні та комерційні умови доступу до газорозподільних мереж, вимоги до взаємодії учасників ринку природного газу, а також врегульовувати інші питання, безпосередньо пов`язані з експлуатацією газорозподільних систем. Відтак визначення технічного складу комерційного вузла обліку природного газу належить до сфери спеціального нормативного регулювання, здійснення якого законом віднесено саме до компетенції НКРЕКП.

Суд враховує, що позивач посилається на участь у правовідносинах, пов`язаних із проектуванням вузлів обліку природного газу, а також на постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 640/17686/19, ухвалену у спорі між тими ж сторонами щодо оскарження окремих положень Кодексу газорозподільних систем. З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для відмови в позові виключно з мотивів відсутності у позивача процесуального права на звернення до суду із позовом про оскарження нормативно-правового акта.

Суд також враховує, що фактично спірні правовідносини виникли у зв`язку з розробленням проєктної документації на об`єкт газопостачання, а саме робочого проєкту «Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Бродівська, буд. № 76-В», який був розроблений та підписаний, зокрема, Позивачем як головним інженером проєкту. Саме під час проєктування системи газопостачання та визначення складу комерційного вузла обліку природного газу Позивач дійшов висновку про незгоду з нормативним регулюванням, встановленим Кодексом газорозподільних систем. Отже, джерелом виникнення цього спору є застосування оскаржуваних положень Кодексу ГРС у конкретній проєктній діяльності Позивача. Водночас сама по собі незгода проектувальника з обраним Регулятором технічним підходом до визначення складу комерційного вузла обліку природного газу не свідчить про невідповідність такого нормативного регулювання актам вищої юридичної сили.

Водночас наявність у особи права на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта не є самостійною підставою для задоволення позову та не звільняє позивача від обов`язку належним чином обґрунтувати, у чому саме полягає невідповідність оскаржуваних положень акту вищої юридичної сили.

VI. Оцінка суду

Предметом судового контролю у цій справі є відповідність оскаржуваних положень абзаців 8, 10, 12, 16, 21-23, 28, 31-32, 34 пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем актам вищої юридичної сили, зокрема Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а також наявність у НКРЕКП повноважень на відповідне нормативне регулювання.

Суд зазначає, що у справах про оскарження нормативно-правових актів суд перевіряє не доцільність обраного Регулятором технічного способу врегулювання, а те, чи прийнято відповідне регулювання на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, та чи відповідає воно актам вищої юридичної сили.

При цьому обов`язок доказування правомірності оскаржуваного нормативного регулювання покладається на відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Водночас, це не звільняє позивача від обов`язку належним чином визначити підстави позову, навести конкретні доводи щодо невідповідності оскаржуваних положень Кодексу газорозподільних систем актам вищої юридичної сили та обґрунтувати, у чому саме полягає така невідповідність.

Таким чином, у межах цієї справи суд перевіряє не доцільність обраного Регулятором технічного способу нормативного врегулювання як таку, а відповідність оскаржуваних положень Кодексу газорозподільних систем Конституції України, законам України та актам вищої юридичної сили, а також те, чи діяла НКРЕКП при їх затвердженні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки та європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Згідно статті 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання Регулятор приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції, а також здійснює моніторинг та контроль за виконанням суб`єктами ринку природного газу обов`язків, визначених законом.

Отже, НКРЕКП наділена законодавчо визначеними повноваженнями щодо нормативного регулювання у сфері природного газу, у тому числі щодо затвердження Кодексу газорозподільних систем та визначення правил приладового обліку природного газу в межах такого Кодексу.

Суд звертає увагу, що законодавець свідомо наділив Регулятора широкими дискреційними повноваженнями у сфері технічного та комерційного регулювання ринку природного газу. Зокрема, НКРЕКП уповноважена не лише затверджувати Кодекс газорозподільних систем, а й визначати порядок функціонування газорозподільних систем, правила приладового обліку природного газу, технічні та комерційні умови доступу до газорозподільних мереж, вимоги до взаємодії учасників ринку природного газу, а також врегульовувати інші питання, безпосередньо пов`язані з експлуатацією газорозподільних систем. Відтак визначення технічного складу комерційного вузла обліку природного газу належить до сфери спеціального нормативного регулювання, здійснення якого законом віднесено саме до компетенції НКРЕКП.

Суд враховує, що позивач посилається на участь у правовідносинах, пов`язаних із проектуванням вузлів обліку природного газу, а також на постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 640/17686/19, ухвалену у спорі між тими ж сторонами щодо оскарження окремих положень Кодексу газорозподільних систем. З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для відмови в позові виключно з мотивів відсутності у позивача процесуального права на звернення до суду із позовом про оскарження нормативно-правового акта.

Суд також враховує, що фактично спірні правовідносини виникли у зв`язку з розробленням проєктної документації на об`єкт газопостачання, а саме робочого проєкту «Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Бродівська, буд. № 76-В», який був розроблений та підписаний, зокрема, Позивачем як головним інженером проєкту. Саме під час проєктування системи газопостачання та визначення складу комерційного вузла обліку природного газу Позивач дійшов висновку про незгоду з нормативним регулюванням, встановленим Кодексом газорозподільних систем. Отже, джерелом виникнення цього спору є застосування оскаржуваних положень Кодексу ГРС у конкретній проєктній діяльності Позивача. Водночас сама по собі незгода проектувальника з обраним Регулятором технічним підходом до визначення складу комерційного вузла обліку природного газу не свідчить про невідповідність такого нормативного регулювання актам вищої юридичної сили.

Водночас наявність у особи права на звернення до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта не є самостійною підставою для задоволення позову та не звільняє позивача від обов`язку належним чином обґрунтувати, у чому саме полягає невідповідність оскаржуваних положень акту вищої юридичної сили.

Суд враховує, що правовий статус та повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), визначені Законом України «Про ринок природного газу» та Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» державне регулювання ринку природного газу здійснюється Регулятором у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 4 цього Закону до компетенції Регулятора належить, зокрема, затвердження Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про ринок природного газу» Регулятор затверджує Кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу, а сам Кодекс повинен визначати, серед іншого, правила технічної експлуатації газорозподільних систем, умови доступу до них, правила обліку природного газу та інші питання їх функціонування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор для ефективного виконання покладених на нього завдань приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції, а також здійснює нормативне регулювання у визначених законом сферах.

Таким чином, НКРЕКП наділена законодавчо визначеними повноваженнями щодо нормативного врегулювання відносин у сфері розподілу природного газу, у тому числі шляхом встановлення правил технічної експлуатації газорозподільних систем та визначення вимог до складу і функціонування комерційних вузлів обліку природного газу. Відтак оскаржувані положення Кодексу газорозподільних систем ухвалені в межах наданої Регулятору дискреції та спрямовані на реалізацію його законодавчо визначених повноважень.

Суд також враховує, що у справі № 640/17686/19 предметом судового розгляду були інші положення Кодексу газорозподільних систем.

Натомість, у цій справі предметом перевірки є положення пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу ГРС, які регламентують склад комерційного вузла обліку природного газу. Отже, висновки Верховного Суду у справі № 640/17686/19 можуть бути враховані судом у частині загального підходу до права позивача на оскарження нормативно-правового акта, однак самі по собі не підтверджують протиправності саме тих положень Кодексу ГРС, які є предметом розгляду у цій справі.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Закон України «Про ринок природного газу» наділяє Регулятора повноваженнями щодо затвердження Кодексу газорозподільних систем. Зокрема, відповідно до пункту 6 частини третьої статті 4 цього Закону до компетенції Регулятора на ринку природного газу належить затвердження кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про ринок природного газу» Кодекс газорозподільних систем повинен містити, зокрема, основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, умови доступу до газорозподільних систем, правила обліку природного газу, у тому числі приладового, а також інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

Таким чином, питання визначення технічного складу комерційного вузла обліку природного газу належить до сфери нормативного регулювання Кодексу газорозподільних систем, оскільки безпосередньо пов`язане з приладовим обліком природного газу, технічною експлуатацією газорозподільних систем та забезпеченням належного функціонування комерційного обліку.

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вузол обліку природного газу є сукупністю засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів, призначених для вимірювання, реєстрації результатів вимірювання та розрахунків об`єму природного газу, зведеного до стандартних умов.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавче визначення вузла обліку природного газу не обмежується виключно засобами вимірювальної техніки. Закон прямо передбачає, що до складу вузла обліку можуть входити також допоміжні засоби. Отже, сам факт включення до складу комерційного ВОГ елементів, які не є безпосередньо засобами вимірювальної техніки, не свідчить про невідповідність Кодексу ГРС Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Оскаржуваними положеннями пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем визначено склад комерційного ВОГ залежно від його виду та технічної комплектації. При цьому Кодекс ГРС передбачає у складі комерційного вузла обліку як засоби вимірювання або обчислення, так і допоміжні, технологічні, захисні та експлуатаційні елементи, необхідні для забезпечення належної роботи такого вузла.

Суд не приймає доводи позивача про те, що фільтр газу, вимикаючі засувки, обвідний газопровід та захисні шафи не можуть входити до складу комерційного ВОГ лише з тієї підстави, що вони самостійно не здійснюють вимірювання об`єму природного газу. Такий підхід є надмірно звуженим та не враховує, що Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» прямо передбачає можливість наявності у складі вузла обліку допоміжних засобів.

Фільтр газу, вимикаючі засувки, обвідний газопровід та захисні шафи не підміняють собою лічильник газу, коректор, обчислювач об`єму газу чи інші засоби вимірювальної техніки. Вони також не змінюють законодавчого визначення вузла обліку природного газу. Натомість такі елементи виконують допоміжну, захисну, технологічну або експлуатаційну функцію в межах єдиного комерційного вузла обліку.

Зокрема, фільтр газу може забезпечувати захист вимірювального обладнання від механічних домішок, що впливає на стабільність та коректність роботи вузла обліку. Вимикаючі засувки забезпечують можливість відключення відповідної ділянки для монтажу, демонтажу, ремонту, повірки або технічного обслуговування обладнання. Захисні шафи призначені для захисту складових ВОГ від зовнішнього впливу, пошкодження або несанкціонованого доступу. Обвідний газопровід за необхідності може бути передбачений технічними умовами або проектним рішенням для забезпечення належної експлуатації системи.

Отже, наведені елементи є функціонально пов`язаними з роботою комерційного вузла обліку природного газу та можуть бути віднесені до допоміжних або технологічних елементів такого вузла. При цьому позивач не довів, що включення таких елементів до складу комерційного ВОГ суперечить закону або змінює передбачене законом поняття вузла обліку природного газу.

Суд також враховує, що право на судовий захист передбачає наявність реального, а не абстрактного порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи. Разом з тим, у справах щодо оскарження нормативно-правових актів наявність у особи права на звернення до суду відповідно до частини другої статті 264 КАС України не означає автоматичної обґрунтованості заявлених вимог. Позивач має навести належні доводи щодо невідповідності оскаржуваних положень акту вищої юридичної сили.

У цій справі доводи позивача фактично зводяться до незгоди з технічним підходом Регулятора до визначення складових комерційного вузла обліку природного газу. Водночас така незгода сама по собі не підтверджує, що оскаржувані положення Кодексу ГРС суперечать Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Суд також зазначає, що у межах цієї справи суд перевіряє не технічну доцільність кожного проектного рішення, а відповідність оскаржуваних положень Кодексу ГРС актам вищої юридичної сили. Адміністративний суд не підміняє собою Регулятора у питаннях технічного нормативного регулювання, якщо таке регулювання прийняте в межах наданих повноважень та не суперечить закону.

Доводи позивача фактично зводяться до незгоди з технічним підходом НКРЕКП до визначення складових комерційного вузла обліку природного газу.

Водночас, така незгода не є достатньою підставою для визнання нормативно-правового акта або його окремих положень протиправними та нечинними.

Доводи позивача про те, що окремі елементи комерційного ВОГ не є засобами вимірювальної техніки, не спростовують правомірності оскаржуваного регулювання, оскільки Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає вузол обліку як сукупність засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів. Відтак, включення до складу комерційного ВОГ фільтра газу, вимикаючих засувок, захисних шаф та обвідного газопроводу не змінює законодавчого визначення вузла обліку, а конкретизує його допоміжні та технологічні елементи.

Щодо посилання позивача на обов`язок відповідача довести правомірність оскаржуваного нормативного регулювання суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Разом з тим, це не звільняє позивача від обов`язку визначити конкретні підстави позову та навести змістовні доводи щодо невідповідності оскаржуваних положень акту вищої юридичної сили.

У цій справі відповідачем наведено обґрунтування щодо наявності у НКРЕКП повноважень на затвердження Кодексу газорозподільних систем та щодо відсутності суперечності між оскаржуваними положеннями Кодексу ГРС і Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Натомість, позивач не довів, що оскаржувані положення встановлюють нове правове регулювання, яке не передбачене законом, або змінюють законодавче визначення вузла обліку природного газу.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У межах цієї справи предметом доказування є правомірність оскаржуваних положень абзаців 8, 10, 12, 16, 21-23, 28, 31-32, 34 пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем, зокрема їх відповідність Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та наявність у НКРЕКП повноважень на відповідне нормативне регулювання.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані положення Кодексу газорозподільних систем прийняті НКРЕКП у межах наданих повноважень, не суперечать Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та не змінюють законодавчого визначення вузла обліку природного газу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані положення пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем не змінюють законодавчого визначення вузла обліку природного газу, не підміняють засоби вимірювальної техніки іншими елементами та не виключають обов`язковості наявності відповідних засобів вимірювання.

Натомість зазначені положення деталізують технічний склад комерційного ВОГ шляхом визначення допоміжних, захисних, технологічних та експлуатаційних елементів, функціонально пов`язаних із забезпеченням належної роботи вузла обліку природного газу.

Позивачем не доведено, що включення до складу комерційного ВОГ фільтра газу, вимикаючих засувок, обвідного газопроводу та захисних шаф суперечить Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» або виходить за межі поняття допоміжних засобів вузла обліку природного газу.

Суд наголошує, що оскаржувані положення Кодексу ГРС існують у нормативному регулюванні з моменту прийняття Кодексу газорозподільних систем постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 та не є наслідком пізнішого розширення повноважень Регулятора або зміни концепції комерційного обліку природного газу. Позивач, будучи професійним інженером-проектувальником у сфері газопостачання та підписуючи проєктну документацію як головний інженер проєкту, фактично здійснював свою професійну діяльність в умовах дії відповідного нормативного регулювання. За таких обставин доводи позивача зводяться переважно до незгоди з технічним змістом регуляторного рішення НКРЕКП, тоді як предметом судового контролю є не оцінка технічної доцільності такого рішення, а перевірка його законності. Оскільки судом не встановлено суперечності оскаржуваних положень актам вищої юридичної сили та виходу НКРЕКП за межі наданих законом повноважень, підстав для задоволення позову немає.

Отже, підстави для визнання протиправними та нечинними оскаржуваних положень Кодексу газорозподільних систем судом не встановлено, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Суд також враховує, що у справі № 640/17686/19 предметом судового розгляду були інші положення Кодексу газорозподільних систем.

Натомість, у цій справі предметом перевірки є положення пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу ГРС, які регламентують склад комерційного вузла обліку природного газу. Отже, висновки Верховного Суду у справі № 640/17686/19 можуть бути враховані судом у частині загального підходу до права позивача на оскарження нормативно-правового акта, однак самі по собі не підтверджують протиправності саме тих положень Кодексу ГРС, які є предметом розгляду у цій справі.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Закон України «Про ринок природного газу» наділяє Регулятора повноваженнями щодо затвердження Кодексу газорозподільних систем. Зокрема, відповідно до пункту 6 частини третьої статті 4 цього Закону до компетенції Регулятора на ринку природного газу належить затвердження кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про ринок природного газу» Кодекс газорозподільних систем повинен містити, зокрема, основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, умови доступу до газорозподільних систем, правила обліку природного газу, у тому числі приладового, а також інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

Таким чином, питання визначення технічного складу комерційного вузла обліку природного газу належить до сфери нормативного регулювання Кодексу газорозподільних систем, оскільки безпосередньо пов`язане з приладовим обліком природного газу, технічною експлуатацією газорозподільних систем та забезпеченням належного функціонування комерційного обліку.

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вузол обліку природного газу є сукупністю засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів, призначених для вимірювання, реєстрації результатів вимірювання та розрахунків об`єму природного газу, зведеного до стандартних умов.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавче визначення вузла обліку природного газу не обмежується виключно засобами вимірювальної техніки. Закон прямо передбачає, що до складу вузла обліку можуть входити також допоміжні засоби. Отже, сам факт включення до складу комерційного ВОГ елементів, які не є безпосередньо засобами вимірювальної техніки, не свідчить про невідповідність Кодексу ГРС Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Оскаржуваними положеннями пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем визначено склад комерційного ВОГ залежно від його виду та технічної комплектації. При цьому Кодекс ГРС передбачає у складі комерційного вузла обліку як засоби вимірювання або обчислення, так і допоміжні, технологічні, захисні та експлуатаційні елементи, необхідні для забезпечення належної роботи такого вузла.

Суд не приймає доводи позивача про те, що фільтр газу, вимикаючі засувки, обвідний газопровід та захисні шафи не можуть входити до складу комерційного ВОГ лише з тієї підстави, що вони самостійно не здійснюють вимірювання об`єму природного газу. Такий підхід є надмірно звуженим та не враховує, що Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» прямо передбачає можливість наявності у складі вузла обліку допоміжних засобів.

Фільтр газу, вимикаючі засувки, обвідний газопровід та захисні шафи не підміняють собою лічильник газу, коректор, обчислювач об`єму газу чи інші засоби вимірювальної техніки. Вони також не змінюють законодавчого визначення вузла обліку природного газу. Натомість такі елементи виконують допоміжну, захисну, технологічну або експлуатаційну функцію в межах єдиного комерційного вузла обліку.

Зокрема, фільтр газу може забезпечувати захист вимірювального обладнання від механічних домішок, що впливає на стабільність та коректність роботи вузла обліку. Вимикаючі засувки забезпечують можливість відключення відповідної ділянки для монтажу, демонтажу, ремонту, повірки або технічного обслуговування обладнання. Захисні шафи призначені для захисту складових ВОГ від зовнішнього впливу, пошкодження або несанкціонованого доступу. Обвідний газопровід за необхідності може бути передбачений технічними умовами або проектним рішенням для забезпечення належної експлуатації системи.

Отже, наведені елементи є функціонально пов`язаними з роботою комерційного вузла обліку природного газу та можуть бути віднесені до допоміжних або технологічних елементів такого вузла. При цьому позивач не довів, що включення таких елементів до складу комерційного ВОГ суперечить закону або змінює передбачене законом поняття вузла обліку природного газу.

Суд також враховує, що право на судовий захист передбачає наявність реального, а не абстрактного порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи. Разом з тим, у справах щодо оскарження нормативно-правових актів наявність у особи права на звернення до суду відповідно до частини другої статті 264 КАС України не означає автоматичної обґрунтованості заявлених вимог. Позивач має навести належні доводи щодо невідповідності оскаржуваних положень акту вищої юридичної сили.

У цій справі доводи позивача фактично зводяться до незгоди з технічним підходом Регулятора до визначення складових комерційного вузла обліку природного газу. Водночас така незгода сама по собі не підтверджує, що оскаржувані положення Кодексу ГРС суперечать Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Суд також зазначає, що у межах цієї справи суд перевіряє не технічну доцільність кожного проектного рішення, а відповідність оскаржуваних положень Кодексу ГРС актам вищої юридичної сили. Адміністративний суд не підміняє собою Регулятора у питаннях технічного нормативного регулювання, якщо таке регулювання прийняте в межах наданих повноважень та не суперечить закону.

Доводи позивача фактично зводяться до незгоди з технічним підходом НКРЕКП до визначення складових комерційного вузла обліку природного газу.

Водночас, така незгода не є достатньою підставою для визнання нормативно-правового акта або його окремих положень протиправними та нечинними.

Доводи позивача про те, що окремі елементи комерційного ВОГ не є засобами вимірювальної техніки, не спростовують правомірності оскаржуваного регулювання, оскільки Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає вузол обліку як сукупність засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів. Відтак, включення до складу комерційного ВОГ фільтра газу, вимикаючих засувок, захисних шаф та обвідного газопроводу не змінює законодавчого визначення вузла обліку, а конкретизує його допоміжні та технологічні елементи.

Щодо посилання позивача на обов`язок відповідача довести правомірність оскаржуваного нормативного регулювання суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Разом з тим, це не звільняє позивача від обов`язку визначити конкретні підстави позову та навести змістовні доводи щодо невідповідності оскаржуваних положень акту вищої юридичної сили.

У цій справі відповідачем наведено обґрунтування щодо наявності у НКРЕКП повноважень на затвердження Кодексу газорозподільних систем та щодо відсутності суперечності між оскаржуваними положеннями Кодексу ГРС і Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Натомість, позивач не довів, що оскаржувані положення встановлюють нове правове регулювання, яке не передбачене законом, або змінюють законодавче визначення вузла обліку природного газу.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У межах цієї справи предметом доказування є правомірність оскаржуваних положень абзаців 8, 10, 12, 16, 21-23, 28, 31-32, 34 пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем, зокрема їх відповідність Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та наявність у НКРЕКП повноважень на відповідне нормативне регулювання.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані положення Кодексу газорозподільних систем прийняті НКРЕКП у межах наданих повноважень, не суперечать Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та не змінюють законодавчого визначення вузла обліку природного газу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані положення пункту 2 глави 2 розділу X Кодексу газорозподільних систем не змінюють законодавчого визначення вузла обліку природного газу, не підміняють засоби вимірювальної техніки іншими елементами та не виключають обов`язковості наявності відповідних засобів вимірювання.

Натомість зазначені положення деталізують технічний склад комерційного ВОГ шляхом визначення допоміжних, захисних, технологічних та експлуатаційних елементів, функціонально пов`язаних із забезпеченням належної роботи вузла обліку природного газу.

Позивачем не доведено, що включення до складу комерційного ВОГ фільтра газу, вимикаючих засувок, обвідного газопроводу та захисних шаф суперечить Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» або виходить за межі поняття допоміжних засобів вузла обліку природного газу.

Суд наголошує, що оскаржувані положення Кодексу ГРС існують у нормативному регулюванні з моменту прийняття Кодексу газорозподільних систем постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 та не є наслідком пізнішого розширення повноважень Регулятора або зміни концепції комерційного обліку природного газу. Позивач, будучи професійним інженером-проектувальником у сфері газопостачання та підписуючи проєктну документацію як головний інженер проєкту, фактично здійснював свою професійну діяльність в умовах дії відповідного нормативного регулювання. За таких обставин доводи позивача зводяться переважно до незгоди з технічним змістом регуляторного рішення НКРЕКП, тоді як предметом судового контролю є не оцінка технічної доцільності такого рішення, а перевірка його законності. Оскільки судом не встановлено суперечності оскаржуваних положень актам вищої юридичної сили та виходу НКРЕКП за межі наданих законом повноважень, підстав для задоволення позову немає.

Отже, підстави для визнання протиправними та нечинними оскаржуваних положень Кодексу газорозподільних систем судом не встановлено, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.