Рішення № 137264500, 09.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року м. Київ справа №320/48169/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Відділу перерахунків пенсій №3 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у зарахуванні до страхового (спеціального педагогічного) стажу роботи за сумісництвом на посадах педагогічних працівників в період з 07 вересня 1987 року по 25 травня 1992 року і відповідно у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій;

- зобов`язати Відділ перерахунків пенсій №3 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій на час призначення відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивача стверджує, що має право на нарахування та виплату йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з врахуванням періодів роботи на посаді вчителя трудового навчання і креслення за сумісництвом з 07.09.1987 по 25.05.1988.

Проте, відповідачем відмовлено у зарахуванні до страхового стажу вищевказаного періоду роботи та нарахування грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

Суд зазначає, що в прохальній частині позовної заяви вказано найменування відповідача «Відділ перерахунків пенсій №3 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області», проте суд розцінює вказане як допущену описку, оскільки по тексту позовної заяви вказується про допущені протиправні дії саме Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке і було визначено в якості відповідача за позовом. При цьому, допущення позивачем такої описки не впливає на суть позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що у позивача відсутнє право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки період роботи з 07.09.1987 по25.09.1992 на посаді вчителя трудового навчання та креслення у Головурівській школі Бориспільського району Київської області не зарахований до спеціального стажу, оскільки позивач працював за сумісництвом на цій посаді.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 22.02.2024.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Проте, листом від 09.05.2024 №1000-0307-8/80260 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило позивачу у призначенні грошової допомоги з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

Листом від 04.07.2024 №1000-0202-8/117432 відповідач повторно відмовив у призначенні грошової допомоги позивачу, у зв`язку з відсутністю підстав для зарахування до спеціального стажу періоду роботи за сумісництвом з 07.09.1987 по 25.09.1992 відповідно до довідки від 07.06.2024 №72.

Не погоджуючись з правомірністю відмови у призначенні одноразової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.

Відповідно до п.7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е", - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е і ж статті 55 Закону №1788, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).

Пункт 5 Порядку № 1191 передбачає, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 1 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Із системного аналізу наведених вище норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної і комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач у період з 07.09.1987 по 02.09.1992 працював інструктором-методистом з виробничої гімнастики. З 02.09.1992 по 19.09.2000 працював вчителем фізичного виховання.

Відповідно до довідки від 07.06.2024 №72, виданої Головурівським ліцеєм Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, про роботу ОСОБА_1 у Головурівській школі Бориспільського району Київської області по сумісництву вбачається, що позивач з 07.09.1987 по 25.05.1988 працював на посаді вчителя трудового навчання і креслення з тижневим завантаженням 7 годин (0,39 посадового окладу (ставки) заробітної плати при нормі 0,25). З 01.09.1988 по 25.05.1989 працював на посаді вчителя трудового навчання з тижневим навантаженням 4,5 годин (0,25 посадового окладу (ставки) заробітної плати при нормі 0,25). З 10.12.1990 по 25.05.1991 працював на посаді вчителя фізкультури з тижневим навантаженням 18 годин. З 01.09.1991 по 25.05.1992 працював на посаді вчителя фізкультури і допризовної підготовки (ДПЮ) з тижневим навантаженням 21 година.

Крім того, у вказаній довідці зазначається, що загальний педагогічний стаж по сумісництву ОСОБА_1 за період з 07.09.1987 по 25.05.1992 складає 2 роки 6 місяців 20 днів.

Згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII (у редакції, що була чинною до 01.01.2004) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону № 1788-XII, яка визначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п.1-3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Отже, як зазначено було судом вище, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 у період з 07.09.1987 по 02.09.1992 працював інструктором-методистом з виробничої гімнастики. З 02.09.1992 по 19.09.2000 працював вчителем фізичного виховання.

Водночас з 07.09.1987 по 25.05.1992 працював на посаді вчителя за сумісництвом у Головурівській школі Бориспільського району Київської області, що підтверджується довідкою Головурівським ліцеєм Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 07.06.2024 №72.

Суд зазначає, що у постановах від 02.04.2019 у справі № 352/1740/16-а, від 29.11.2019 у справі №414/53/17, від 21.05.2020 у справі № 338/263/17 Верховний Суд дійшов таких висновків:

"…Згідно із пунктом 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 78 "Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України "Про освіту", частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту", частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту" (далі - Порядок №78), працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.

Працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується період роботи на цих посадах.

За наведеного правового регулювання, зарахування роботи на посаді вчителя до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати)".

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 07.09.1987 по 25.05.1992 на посаді вчителя Головурівській школі Бориспільського району Київської області за сумісництвом підтверджені належними доказами, а тому вказаний період має бути зарахований до стажу роботи позивача для здійснення виплати.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 05.06.2024 у справі №300/2555/22.

Суд зауважує, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просить, зокрема, зобов`язати відповідача виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій на час призначення відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Водночас, здійснення такого нарахування та виплати грошової допомоги передує вимога про зарахування спірного періоду роботи позивача до спеціального педагогічного стажу.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/1961/18 виклав такий правовий висновок:

«Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Частиною другою статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018, зазначив, що відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Таким чином, у рішеннях Конституційного Суду України сформульовано правовий висновок, відповідно до якого гарантування ефективного поновлення в правах забезпечується, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, яке за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та здійснюється на основі принципу верховенства права; держава має запровадити таку процедуру перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Принцип ефективності судового захисту прав та інтересів особи закріплено також у низці міжнародних актів.

Зокрема, Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

У статті 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, займана позивачем посада вчителя за сумісництвом у Головурівській школі Бориспільського району Київської області має бути зарахована до педагогічного стажу, що дає право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 07.09.1987 по 25.05.1992 по сумісництву на посаді вчителя у Головурівській школі Бориспільського району Київської області.

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 07.09.1987 по 25.05.1992 по сумісництву на посаді вчителя у Головурівській школі Бориспільського району Київської області.

Суд зазначає, що загальний педагогічний стаж позивача, що дає право на призначення пенсії на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", сукупно становить більше, ніж 35 років стажу, передбаченого пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, що є достатнім для призначення та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV.

Відповідно, захист порушених прав позивача потребує зобов`язання відповідача нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 07.08.2024 №9350-655-3501-6061.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ПФУ у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 07.09.1987 по 25.05.1992 по сумісництву на посаді вчителя у Головурівській школі Бориспільського району Київської області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період його роботи з 07.09.1987 по 25.05.1992 по сумісництву на посаді вчителя у Головурівській школі Бориспільського району Київської області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.