Рішення № 13725884, 19.01.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" січня 2011 р. Справа № 9/046-10

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Панченко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «АЕРОК ОБУХІВ», ідентифікаційний код: 20576280, місцезнаходження: 08700, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 6 (Позивач),

до Відповідача: відкритого акціонерного товариства комерційний банк «НАДРА», ідентифікаційний код: 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15, МФО: 321024 (Відповідач),

про усунення перешкод у здійсненні права приватної власності,

за участю учасників провадження:

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: NLB INTERFINANZ AG (компанія зареєстрована у торговому реєстрі Кантону Цюріх (Шейцарія), місцезнаходження: Бетховенштрассе, 48, 8002, Цюріх, Швейцарія) (надалі за текстом «Третя особа 1»);

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (надалі за текстом «Третя особа 2»);

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Національного банку України, ідентифікаційний код: 00032106, розташований за адресою: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9 (надалі за текстом «Третя особа 3»),

за участю представників учасників провадження:

від Позивача: Лати Н.Ф., яка діє на підставі довіреності №452 від 12 листопада 2010 року; Симанова Д.М., який діє на підставі довіреності б/№ від 01 листопада 2010 року,

від Відповідача: Юр М.А., який діє на підставі довіреності №13-11-297 від 10 січня 2011 року;

від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Друга О.М., який діє на підставі довіреності, зареєстрованої в реєстрі за номером 1860 від 13 грудня 2010 року (посвідчена приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8), Батюка П.В., який діє на підставі довіреності, зареєстрованої в реєстрі за номером 1860 від 13 грудня 2010 року (посвідчена приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8.); Коновал М.В., яка діє на підставі довіреності б/№ від 24 грудня 2010 року;

від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не зявився;

від третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Коновал О.В., яка діє на підставі довіреності, зареєстрованої в реєстрі за номером 1478 від 26 червня 2009 року (посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12.),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Згідно з матеріалами позовної заяви Позивача, 05 квітня 2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено: Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування №30/КЛ/2007-978 (з подальшими змінами та доповненнями) та Кредитна угода №31/КЛ/2007-978 (з подальшими змінами та доповненнями) (разом надалі за текстом «Кредитні договори»), відповідно до яких Позивач отримав кредитні кошти і зобовязувався перед Відповідачем в зазначені договором строки здійснювати погашення тіла кредиту та процентів. Для забезпечення виконання Позивачем своїх зобовязань по Кредитним договорам, між сторонами були укладені забезпечувальні Договори: договір іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з зі змінами і доповненнями; договір застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019; договір застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з зі змінами і доповненнями; договір застави основних засобів від 05 квітня 2007 року зі змінами і доповненнями; договір застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року зі змінами і доповненнями; договір застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року зі змінами і доповненнями (разом надалі за текстом: «Забезпечувальні договори»). Станом на 09 лютого 2010 року у Позивача перед Відповідачем виникла непогашена заборгованість по тілу кредиту та процентам у розмірі 7 414 614,06 євро, яка складається з непогашених процентів за грудень 2009 року, січень 2010 року та невиконаних зобовязань по погашенню тіла кредиту, строк оплати яких настав 04 січня 2010 р., 04 лютого 2010 р.

Підпунктами 3.4.1., 3.4.5. Додаткової угоди № 6 від 23 червня 2009 року до Кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, а також п. 3.4.1. Додаткової угоди № 4 від 23 червня 2009 року до Кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, передбачено, що Позивач має право достроково погашати заборгованість по Договорам, письмово попередивши Відповідача не пізніше ніж за 1 (один) робочий день до дострокового погашення (згідно п.п. 3.4.1. Додаткової угоди № 6 від 23 червня 2009 року до Кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року), та письмово попередивши про це Відповідача безвідкличним повідомленням не менш ніж за 5 (пять) робочі дні до дати дострокового повернення (згідно п.п. 3.4.1. Додаткової угоди № 4 від 23 червня 2009 року до Кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року). З позиції Позивача зазначене повідомлення було направлено Позивачем Відповідачу 02 лютого 2010 року, в якому було зазначено, що строк дострокового погашення кредиту 09 лютого 2010 року.

05 лютого 2010 року між Позивачем та Третьою особою 1 (NLB INTERFINANZ AG ) був укладений договір цесії і акт прийому-передачі до нього, відповідно до яких Третя особа 1 передала Позивачу права вимоги до Відповідача в розмірі 7 414 614,06 євро, на підтвердження яких Позивач посилається на: Кредитний договір NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року (Facility Agreement NLBI/NB-P-1 dated November 15, 2006), кредитний договір NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 р. (Facility Agreement NLBI/NB-F-2 dated November 15, 2006) та Кредитний договір NLBI/NB-F-5 від 07 травня 2007 р. (Facility Agreement NLBI/NB-F-5 dated May 07, 2007). Позивач вважає, що строк виконання зобовязань Відповідача перед Третьою особою, а відповідно до Договору сесії перед Позивачем настав.

Таким чином, Позивач вважає, що заборгованість Позивача перед Відповідачем складає 7 414 614,06 євро, в свою чергу заборгованість Відповідача перед Позивачем складає також 7 414 614,06 євро; в звязку з тим, що Позивач і Відповідач зобовязані сплатити кошти один одному, з позиції Позивача, дані вимоги є зустрічними та однорідними.

На підставі вищенаведеного Позивачем 09 лютого 2010 року було направлено Відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій Відповідачу також було висунуто вимогу у звязку з припиненням основного зобовязання, вчинити дії по припиненню дії всіх Забезпечувальних договорів.

Як вважає Позивач, його права, передбачені законом та визначені змістом господарських правовідносин, що склалися між сторонами, на здійснення погашення своїх грошових зобовязань за кредитними договорами шляхом проведення зарахування зустрічних вимог та припинення у звязку з цим дії забезпечувальних заходів не визнаються Відповідачем.

Позивачем заявлено позовні вимоги: зобов'язати Відповідача не чинити Позивачу перешкод у здійсненні права приватної власності; визнати припиненими з 09 лютого 2010 року правовідносини (зобовязання) між відкритим акціонерним товариством «АЕРОК ОБУХІВ»та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА»за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року; визнати припиненими з 09 лютого 2010 року правовідносини (зобовязання) між Позивачем та Відповідачем за договорами іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, договором застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, договором застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договором застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договором застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договором застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року, у звязку із проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог; зобовязати Відповідача здійснити всі дії, необхідні задля зняття будь-яких обтяжень та обмежень з майна Позивача, які виникли на підставі кредитних договорів № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, договору застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, договору застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договору застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договору застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договору застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року, а саме:

- зобовязати Відповідача звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про внесення в Державний реєстр іпотек інформації про припинення іпотеки відповідно до Договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з зі змінами та доповненнями;

- зобовязати Відповідача звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про внесення в Єдиний реєстр заборон на відчуження нерухомого майна інформації про зняття заборони на відчуження заставного майна відповідно до Договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з зі змінами та доповненнями;

- зобовязати Відповідача звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про зняття заборон на відчуження заставного майна і внесення записів в Державний реєстр заборон відчуження рухомого майна про припинення застави відповідно до Договору застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з зі змінами та доповненнями, договору застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договору застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договору застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договору застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року зі змінами і доповненнями; судові витрати покласти на Відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25 лютого 2010 р. порушено провадження у справі № 9/046-10 (Суддя Сокуренко Л.В.).

06 квітня 2010 року Відповідачем заявлено клопотання б/№ про залучення до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача на предмет спору представника Національного Банку України, вмотивоване тим, що між Відповідачем та Національним Банком України (надалі за текстом також «НБУ») 14 листопада 2008 року було укладено договір застави майнових прав № 827, за умовами якого, відповідач передав НБУ право вимоги за кредитним договорами № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, що були укладені між Відповідачем та Позивачем.

Поряд з цим, 06 квітня 2010 року Відповідачем надано Відзив на позовну заяву б/№, в якому Відповідач просить: «у задоволенні позовних вимог Позивача до Відповідача про усунення перешкод у здійсненні права приватної власності 2. Судові витрати стягнути з Позивача.», у своєму відзиві Відповідач вказує на укладання між ним та НБУ Кредитного договору № 47, в забезпечення виконання зобовязань за яким було укладено договір застави майнових прав № 827 від 14 листопада 2008 року, за умовами якого Відповідач передав НБУ право вимоги за кредитними договорами № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, що були укладені між Відповідачем та Позивачем. Відповідач вказує, що станом на дату подачі Відзиву зобовязання Відповідача перед НБУ за Кредитним договором з НБУ не виконано, а право вимоги за кредитними договорами, що є предметом застави згідно до умов договору застави майнових прав № 827 від 14 листопада 2008 року, в тому числі і кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року належить НБУ. Зважаючи на це, з позиції Відповідача проведення зарахування зустрічних вимог від 09 лютого 2010 року, і як наслідок припинення дії кредитних договорів № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року без попереднього отримання відповідного письмового погодження НБУ, є неможливим. Також Відповідач вказує, що договір уступки права вимоги укладений між Позивачем та Третьою особою 1. Відповідач виступає боржником перед Третьою стороною 1. Позивач стає новим кредитором. Кредитними договорами передбачена можливість уступки прав за цими кредитними договорами. Також умовами кредитних договорів передбачено обовязок первинного кредитора протягом 5 днів повідомити боржника про зміну сторін в зобовязанні. При цьому, договором цесії передбачено, що новий кредитор зобовязаний повідомити боржника протягом 5 днів з моменту укладання договору цесії. Новим кредитором 09 лютого 2010 року ВАТ «Аерок Обухів»було надіслано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. Виходячи з наведених обставин: Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, що було направлено 09 лютого 2010 року не можна з позиції Відповідача вважати здійсненим належним чином повідомленням про заміну кредитора, так як: 1. здійснення повідомлення боржника про заміну кредитора відбулося з порушенням умов кредитних договорів, за якими відбувається уступка права вимоги, адже саме первісний кредитор (Третя особа 1) зобовязаний протягом 5 днів повідомити боржника про кожний факт передачі прав; 2) Повідомлення у вигляді заяви про зарахування зустрічних вимог не містить викладення обставин, що підтверджують правомірність уступки прав вимоги. Цивільним кодексом передбачено повідомлення як окремий документ. В даному випадку відбулося лише посилання на договір цесії. (а.с. 28 Т.с. ІІІ).

06 квітня 2010 року господарським судом Київської області по справі 9/046-10 винесено рішення (Суддя Л.В. Сокуренко), яким позовні вимоги Позивача до Відповідача задоволено повністю (а.с. 34-46 т. ІІІ). Поряд з цим, вказаним судовим рішенням, судом встановлено факти: укладання між Позивачем та Відповідачем кредитних договорів № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та №31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, Забезпечувальних договорів, факт наявності та розміру заборгованості Позивача перед Відповідачем станом на 09 лютого 2010 року по тілу кредиту та процентам у розмірі 7 414 614,06 євро, що складається з непогашених процентів за грудень 2009 року, січень 2010 року та невиконаних зобовязань по погашенню тіла кредиту, строк оплати яких настав 04 січня 2010 р., 04 лютого 2010 р. (встановлено, що загальна сума платежів, які Позивач повинен здійснити враховуючи наявну заборгованість та дострокове погашення кредиту по Кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 становить 4 066 627,07 євро основного боргу, 138 533,84 євро проценти, та по Кредитній угоді - 3 155 614,47 євро основного боргу, 53 838,68 євро проценти на загальну суму 7 414 614,06 євро.), а також встановлено ненадання доказів Відповідачем, які б спростували надані Позивачем розрахунки; встановлено факт повідомлення NLB InterFinanz AG (Третьою особою 1) Відповідача про припинення терміну дії позики за кредитними договорами NLBI/NB-P-l від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 р. та NLBI/NB-5 від 07 травня 2007 р. з одночасною вимогою негайно сплатити всі непогашені платежі, що мають бути сплачені за зазначеними договорами, разом з нарахованими відсотками та іншими платежами, втратами та витратами.

29 квітня 2010 року Відповідачем подано Апеляційну скаргу б/№, б/дати, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року по справі № 9/046-10 і припинити провадження пор справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на дату подачі апеляційної скарги зобовязання Відповідача перед НБУ не виконані за кредитним договором № 47 від 07 жовтня 2008 року та наявність укладеного договору застави майнових прав, згідно якого Відповідачем передано НБУ право вимоги по кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року. Фактично, вказує Відповідач, право вимоги за кредитними договорами, що є предметом застави згідно умов Договору заставу майнових прав, втому числі і кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року належить НБУ. Відповідач посилаючись на п.п. 4.1.4., 4.4.2., 5.2., 6.1. вказаного договору застави № 827 від 14 листопада 2008 року, ст. 212 Цивільного кодексу України, ст. 73 Закону України «Про Національний банк України», ст. 17 Закону України «Про заставу»вважає, що станом на дату подачі апеляційної скарги, право вимоги за кредитними договорами, що є предметом застави, - а саме по кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року належить НБУ. В свою чергу Відповідач вказує на те, що «проведення зарахування зустрічних вимог від 09 лютого 2010 року, і як наслідок припинення дії кредитних договорів № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року без попереднього отримання відповідного письмового погодження з НБУ, є неможливим». Поряд з цим, Відповідач вважає порушеними вимоги ст. 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу, зокрема в незадоволенні клопотання Відповідача про залучення до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні Відповідача на предмет спору представника НБУ. В Апеляційні скарзі (а.с. 63 ІІІ т.) Відповідач вказує, що новим кредитором 09 лютого 2010 року ВАТ «Аерок Обухів»було надіслано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідач вказує, що заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, направлену 09 лютого 2010 року не можна вважати належним чином повідомленням про зміну кредитора, з причин: здійснення повідомлення боржника про заміну кредитора відбулося з порушенням умов кредитних договорів, за якими відбувається уступка права вимоги, адже саме первісний кредитор (Третя особа 1) зобовязаний протягом 5 днів повідомити боржника про кожний факт передачі прав; 2) Повідомлення у вигляді заяви про зарахування зустрічних вимог не містить викладення обставин, що підтверджують правомірність уступки прав вимоги. Цивільним кодексом передбачено повідомлення як окремий документ. В даному випадку відбулося лише посилання на договір цесії.

12 липня 2010 року Позивачем надано Відзив на апеляційну скаргу Відповідача від 12 липня 2010 року б/№, в якому Позивачем надано додаткове обґрунтування законності заявлених позовних вимог, їх розміру. 13 липня 2010 року Позивачем надано додаткові пояснення в який повідомлено, що Відповідач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву № 1-4-7613 від 22 квітня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, прийняту до розгляду суддею Горбасенко П.В. та позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитною угодою №31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року з документами, що підтверджують вказані дані.

13 липня 2010 року Київським міжобласним апеляційним господарським судом по справі №9/046-10 винесено Постанову (у складі колегії судді: Головуючого: Фаловської І.М., Суддів: Мостової Г.І., Зеленіної Н.І.), якою Апеляційну скаргу Відповідача на рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року у справі №9/046-10 залишено без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року у справі №9/046-10 залишено без змін, матеріали справи постановлено повернути до господарського суду Київської області (а.с. 122 130 ІІІ т.).

10 серпня 2010 року Відповідачем до Київського міжобласного апеляційного господарського суду подано Касаційну скаргу на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 липня 2001 року по справі №9/046-10 (вх. №3-03/649/1011/10), в якій останній просить скасувати Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 липня 2010 року по справі №9/046-10 і Рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року по справі №9/046-10 та відмовити в задоволенні позову. Касаційну скаргу мотивовано доводами, що раніш викладались у Відзиві на Позовну заяву та в Апеляційній скарзі Відповідача. Поряд з цим, 09 серпня 2010 року від Відповідача надійшла до Київського міжобласного апеляційного господарського суду Касаційна скарга на рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року (вх. №3-03/634/993/10), в якій Відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року по справі №9/046-10 та постанову апеляційної інстанції повністю і припинити провадження по справі, з мотивів, аналогічних викладених у Відзиві на Позовну заяву та в Апеляційній скарзі Відповідача.

30 вересня 2010 року Вищим господарським судом України одержано (вх. № 19174Д2/22668) від Відповідача Доповнення до Касаційної скарги на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 липня 2010 року та Рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року (від 24 вересня 2010 року), в яких останній також просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 липня 2010 року та Рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року у справі №9/046-10 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, де Відповідачем уточнено зміст формулювань Касаційної скарги, у звязку з якими Відповідач вважає прийняті у справі судові рішення такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права, зокрема, Відповідач посилається на:

-неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст. 210, ч. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»від 27 червня 1999 року № 734/99 та нормативно-правових актів Національного банку України.

Зокрема, як вказує Відповідач, відповідно до п.п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про системи валютного регулювання і валютного контролю»надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій був прийнятий факт заміни кредитора в кредитних зобовязаннях в іноземній валюті (кредитних договорах Facility Agreement no NLBІ/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, Facility Agreement no. NLBІ/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, Facility Agreement no. NLBІ/NB-5 від 07 травня 2007 року) з NLB ІnterFinanz AG на ВАТ «Аерок Обухів», останнє для того, аби бути кредитором ВАТ КБ «Надра»за вказаними договорами, згідно з вказаною нормою Декрету мало отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України. За ч. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Законодавство України (Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затверджене Постановою Правління Національного банку України 17 червня 2004 року № 270, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 липня 2004 року за №885/9484) передбачає обовязкову державну реєстрацію Національним банком України договорів про отримання позик в іноземній валюті та змін до таких договорів. Таким чином, з позиції Відповідача, при внесенні оскаржуваних рішення та постанови судами було порушено вимоги ч. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України. Окрім цього, Відповідач вважає, що виходячи з змісту п. 1.18., п.п. 4.2.9. Розділу І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам (затверджене Постановою Правлення Національного банку України 17 червня 2004 року № 270, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 липня 2004 року за №885/9484) зміни (до кредитних договорів) набирають чинності з моменту їх реєстрації Національним банком, а відповідних змін щодо заміни кредитора на позивача у справі здійснено не було. Зважаючи на те, Відповідач вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо фактичних обставин справи не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки Позивач не набув прав кредитора по відношенню до відповідача, а висновок судів першої та апеляційної інстанцій про чинність договору цесії між позивачем та третьою особою 1 суперечить ст. 210 Цивільного кодексу України;

-поряд з наведеним, з позиції Відповідача судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, Відповідач вказує, що з змісту кредитних договорів Facility Agreement no. NLBІ/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, Facility Agreement no. NLBІ/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, Facility Agreement no NLBІ/NB-5 від 07 травня 2007 року, вони передбачають надання однією стороною (NLB ІnterFinanz AG) інші стороні (Відповідачу) кредитів, тобто, коштів у позику. Відповідач, посилаючись на положення ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»згідно якої надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового лізингу, вважається фінансовою послугою, а за ст. 5 вказаного Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами субєктами підприємницької діяльності. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. В звязку з наведеним, Відповідач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не зясовано, чи мав Позивач право виступати стороною кредитного договору з огляду на його дієздатність.

-також, Відповідач вважає неправильною оцінку судів першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, зокрема Відповідач таке заперечення обґрунтовує тим, що Третьою особою 1 - NLB ІnterFinanz AG, 19 березня 2009 року було самостійно використане право позасудового звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, яким, в тому числі, забезпечувалось виконання зобовязань Відповідача, шляхом набуття у власність предмету забезпечуваного обтяження. Відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобовязання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі предявляти божнику інші вимоги у звязку з виконанням цього зобовязання. На підставі наведених доводів Відповідач вважає, що згідно з законодавством України зобовязання Відповідача перед Третьою особою 1 за Facility Agreement no. NLBІ/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, Facility Agreement no. NLBІ/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, Facility Agreement no. NLBІ/NB-5 від 07 травня 2007 року, повністю виконаними з огляду на набуття Третьою особою 1 у власність предмету забезпечувального обтяження за Договором № 14-2008, і за таких умов Третя особа 1 не могла уступити Позивачу права за зазначеними договорами, оскільки відповідні зобовязання станом на день укладення договору цесії від 05 лютого 2010 року, з точки зору Відповідача, були припинені. В звязку з наведеним, Відповідач вважає, що викладені вище обставини були не правильно оцінені Господарським судом Київської області та Київським міжобласним апеляційним судом при винесенні оскаржуваних судових рішень.

04 жовтня 2010 року Позивачем надано Відзив на касаційну скаргу Відповідача, згідно якого твердження Відповідача є необґрунтованими, зокрема Позивач вважає необгрунтваними твердження Відповідача відносно залучення НБУ у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, тверджень Відповідача щодо неповідомлення його при здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог, вважає доводи Скаржника такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Позивач окремо звертає увагу на те, що доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених фактів в звязку з чим не можуть братись касаційним судом до уваги, з посиланням на ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вказуючи, що скаржник в обґрунтування своїх доводів посилається на документи, які не надавались до матеріалів справи, намагається спростувати встановлені судом обставини та схилити суд касаційної інстанції до переоцінки доказів по справі. На підставі наведеного, Позивач просить касаційну скаргу Відповідача залишити без задоволення.

06 жовтня 2010 року Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Мирошниченка С.В., Суддів: Барицької Т.Л., Жукової Л.В., розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, Постановою Вищого господарського суду Україні по справі №9/046-10 постановив касаційні скарги ВАТ «Комерційний банк «Надра»задовольнити частково, Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 липня 2010 року та рішення господарського суду Київської області від 06 квітня 2010 року у справі №9/046-10 скасувати, справу направити до місцевого суду для нового розгляду, дійшовши висновку, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, відповідно до вимог ст. ст. 1054-1057, 546-548 Цивільного кодексу України, доводам Відповідача та наданим ним доказам, а також, не визначили, чи стосуються судові рішення прав та обовязків Національного банку України.

18 жовтня 2010 року Ухвалою господарського суду Київської області по справі № 9/046-10/8, справу №9/046-10 прийнято до провадження суддею Скутельником П.Ф. та присвоєно номер №9/046-10/8, розгляд справи призначено на 29 жовтня 2010 року. Ухвалою господарського суду Київської області по справі №9/046-10/8, судом ухвалено, що в звязку з тим, що при порушенні провадження у справі було фактично вирішено питання про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: NLB INTERFINANZ AG (компанія зареєстрована у торговому реєстрі Кантона Цюріх (Шейцарія), місцезнаходження: Бетховенштрассе, 48, 8002, Цюріх, Швейцарія) (Третьої особи 1) та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (Третя особа 2), але помилково не було визначено про це в ухвалі суду по справі, з метою дотримання вимог ч. 3 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, судом залучено: у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: NLB INTERFINANZ AG (компанія зареєстрована у торговому реєстрі Кантона Цюріх (Шейцарія), місцезнаходження: Бетховенштрассе, 48, 8002, Цюріх, Швейцарія) («Третя особа 1») та у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, АДРЕСА_1 («Третя особа 2»).

29 жовтня 2010 року в судове засідання представники Позивача, Третіх осіб 1, 2 не зявились. Разом з тим, до початку судового засідання представник Позивача подав клопотання б/№ від 28 жовтня 2010 року (вх. № 13050 від 29 жовтня 2010 року) про відкладення розгляду справи з причини перебування представника Позивача у щорічній відпустці з підтверджуючими документами та неможливістю направлення у судове засідання іншого представника; представник Відповідача подав клопотання б/№ від 29 жовтня 2010 року (вх. №13064 від 29 жовтня 2010 року) про відкладення розгляду справи в звязку з пізнім отриманням ухвали та тим, що не встиг підготувати пояснення по справі. Ухвалою господарського суду по справі від 29 жовтня 2010 року, розгляд справи відкладено до 12 листопада 2010 року, залучено у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Національний банк України (Третя особа 3).

Ухвалою господарського суду Київської області по справі від 12 листопада 2010 року, в звязку з хворобою судді розгляд справи призначено на 24 листопада 2010 року.

01 листопада 2010 року від Третьої особи 2 надійшло клопотання №344/01-14 від 28 жовтня 2010 р. (вх. № 13770 від 01 листопада 2010 року) Третьої особи 2, в якій остання просить розглядати справу за її відсутності, прийняти рішення відповідно до вимог законодавства з урахуванням позиції Третьої особи 2.

12 листопада 2010 року представником Відповідача через канцелярію суду надійшли Пояснення (вх. № 13893 від 12 листопада 2010 року) від 28 жовтня 2010 року б/№, в яких Відповідач вказує по суті позову на ту обставину, що з позиції Відповідача 19 березня 2009 року Третьою особою 1 було самостійно використане право позасудового звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, яким в тому числі, забезпечувалося виконання зобовязань Відповідача, шляхом набуття у власність предмету забезпечувального обтяження. В обґрунтування, Відповідач посилається на ч. 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно якої у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобовязання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі предявляти боржнику інші вимоги у звязку з виконанням цього зобовязання. Відповідач вважає повністю виконаними з огляду на набуттям Третьою особою 1 у власність предмету забезпечувального обтяження за Договором № 14-2008, та вважає, що Третя особа 1 не могла уступи Позивачу за зазначеними договорами, оскільки відповідні зобовязання станом на день договору цесії від 05 лютого 2010 року були припинені. На підставі наведеного, Відповідач вказує на те, що вважає, що у Позивача були відсутні підстави проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, отже Позивач не має права стверджувати щодо його основне зобовязання перед Відповідачем є припиненим та спонукати Відповідача вчинити дії по припиненню дії всіх забезпечувальних договорів.

24 листопада 2010 року представники Третіх осіб 1, 2 не зявились, хоча всі учасники провадження були належним чином повідомлені про день і час розгляду судового засідання. Ухвалою господарського суду по справі розгляд справи на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 06 грудня 2010 року, від учасників провадження, зокрема у Позивача, Відповідача, Третіх осіб 1, 3 витребувано документальні докази по справі.

03 грудня 2010 року Третьою особою 3 НБУ надано заперечення (вх. №15525 від 03 грудня 2010 року) б/№ та б/дати, в яких Третя особа 3 підтвердила укладання між Третьою особою 3 та Відповідачем 07 жовтня 2008 року кредитного договору № 47, а 21 жовтня 2008 року додаткового договору № 1; 14 листопада 2008 року між вказаними особами було укладено договір застави майнових прав № 827, згідно якого майнові права за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, укладеним між Позивачем та Відповідачем, було передано в заставу НБУ. Обтяження майнових прав було зареєстроване 15 грудня 2008 року. Третя особа 3 наголошує керуючись положеннями 4.1.3. вказаного договору застави майнових прав від 14 листопада 2008 року, ст. ст. 589, 590 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», п. 8.5. Розяснення Вищого арбітражного суду від 24 грудня 1999 року № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з застосуванням Закону України «Про заставу», на тому, що звернення стягнення на майно у разі невиконання зобовязання забезпеченого заставою, є правом, а не обовязком заставодержателя. Поряд з цим, Третя особа 3 підкреслює те, що кошти кредитів рефінансування є державною власністю і мають бути забезпечені передбаченим законом порядком у випадку їх неповернення. У разі припинення кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, Кредитний договір залишиться незабезпеченим, а кредиторські вимоги Третьої особи 3 без задоволення, що завдасть шкоди державі, - вказує Третя особа 3. Поряд з цим Третя особа 3 зазначає, що відповідно до листа НБУ від 18 квітня 2008 року № 28-310/1282-5203 та Постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2007 року у справі № 13/159-06 вимоги Позивачів не можуть бути задоволені, оскільки у їх позовних вимогах ставиться питання про зарахування також і фінансових санкцій і відсотків за користування коштами, тобто вимоги, які не є однорідними, тому їх вимоги не містять ознак припинення зобовязання в порядку передбаченому ст. 601 Цивільного кодексу України. До заперечень Третьою особою 3 долучено копії документів на підтвердження позиції Третьої особи 3.

06 грудня 2010 року в судове засідання представники Третіх осіб 1, 2 не зявились, хоча й були належним чином повідомлені про дату і час судового засідання. Представники Позивача, Відповідача та Третьої особи 3 зявилися, проте не надали суду витребувані ухвалою Господарського суду Київської області по справі від 24 листопада 2010 року документальні докази у повному обсязі; розгляд справи відкладено на 14 грудня 2010 року на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, зобовязано учасників провадження виконати вимоги ухвали суду по справі від 24 листопада 2010 року. В судовому засіданні Позивачем надано Пояснення по справі від 06 грудня 2010 року, в яких Позивач заперечує проти доводів Відповідача, заявлених в доповненнях до касаційної скарги Відповідача по справі. Зокрема, - відносно питання необхідності реєстрації в НБУ Договору цесії від 05 лютого 2010 року, Позивач вважає хибною позицію Відповідача щодо необхідності реєстрації НБУ вказаного договору цесії: посилаючись на ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», зокрема п. «в», згідно якого індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Позивач вважає, що оскільки законодавством на сьогодні не визначені межі термінів та сум надання вказаних кредитів в іноземній валюті, режим індивідуального ліцензування до таких операцій не застосовується. Цей висновок підтверджується, як вказує Позивач, листом НБУ від 7 грудня 2009 року № 13-210/7871-22612.

Посилаючись на Указ Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», згідно якого, договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобовязань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті, підлягають реєстрації НБУ, - Позивач підкреслює, що Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає виконання резидентами боргових зобовязань перед нерезидентами: один резидент Відповідач має виконувати боргові зобовязання перед іншим резидентом Позивачем. Позивач вважає, що висновок про те, що Договір цесії від 05 лютого 2010 року не підлягає реєстрації НБУ також підтверджується тим, що норми Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 року № 270 (надалі за текстом «Положення № 270») на виконання зазначеного вище Указу Президента України № 734/99, містять тільки один випадок, коли укладання договорів про відступлення права вимоги (цесії) викликає необхідність звертатись до НБУ з метою здійснення реєстраційних дій. Відповідно до п. 1.21. Положення № 270 резидент-позичальник зобовязаний зареєструвати договір про одержання кредиту в іноземній валюті від уповноваженого банку у разі відступлення уповноваженим банком - первісним кредитором нерезиденту права вимоги за цим кредитом. У випадку з Договором цесії від 05 лютого 2010 року відступлення права вимоги здійснено на користь резидента-Позивача. З позиції Позивача не є обґрунтованим посилання Відповідача на можливість засування норм ст.ст. 201 та 513 Цивільного кодексу України. Частина 2 ст. 513 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Однак, ст. 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Законами України не передбачається державна реєстрація кредитних договорів, на підставі яких виникло зобовязання, згодом, відступлене Позивачу за Договором цесії від 05 лютого 2010 року. Реєстрація НБУ передбачено згаданим вище Указом Президента № 734/99. Крім того, в переліку правочинів, які підлягають державній реєстрації, зазначеному п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів (постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671), також немає ані кредитних договорів, ані договорів відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору. Позивач також вказує на те, що з огляду на норми Положення № 270, зобовязання щодо реєстрації змін до договорів, які є обєктом регулювання цього Положення № 270, покладено на уповноважений банк, а не на сторону зареєстрованого договору або набувача права вимоги, що випливає з п.п. 4.2.9., 4.3.3. Положення 270. Враховуючи наведені доводи, Позивач вважає, що аргументи Відповідача про необхідність реєстрації в НБУ договору цесії від 05 лютого 2010 року не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

-Відносно доводу Відповідача стосовного того, що у Позивача відсутній статус фінансової установи, Позивач надав наступні заперечення казаного доводу: Позивач вважає, що Відповідач змішує поняття «Заміна сторони кредитного договору»та «Зміна кредитора у зобовязанні». В першому випадку нова сторона у кредитному договорі отримує всі права і обовязки сторони, що вибула, в тому числі ті права і обовязки, що виникнуть після зміни сторони. Якщо був замінений позикодавець за кредитним договором то, до нового позикодавця переходить в тому числі, право на отримання процентів. В другому випадку до нового кредитора у зобовязанні переходить тільки право вимоги. За договором цесії від 05 лютого 2010 року до Позивача перейшло тільки право вимоги до Відповідача стосовно грошового зобовязання. Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачав передачу всіх прав та обовязків Третьої особи 1 за кредитними договорами до Позивача. Право вимоги, яке перейшло до Позивача стосувалось тільки частини заборгованості Відповідача за кредитними договорами, укладеними з Третьою особою 1, і тільки тієї частини заборгованості, яка виникла внаслідок неповернення основної суми (тіла) кредиту, а не в результаті несплати процентів за користування кредитом. Позивач вважає, що в Договорі цесії від 05 лютого 2010 року відсутні ознаки кредитного договору, встановлені чинним законодавством України. Стаття 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 2 закону України «Про банки та банківську діяльність»визначено, що коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Стаття 345 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає, що одна сторона цього договору надає іншій стороні грошові кошти, які є залученими коштами юридичних осіб та громадян, а інша сторона зобовязується повернути зазначені кошти та сплатити проценти. Також Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає жодним чином, що Позивач передає грошові кошти Відповідачу, які останній повинен повернути та сплатити проценти за користування цими коштами. Уступка права вимоги не містить комплексу істотних ознак характерних кредитному договору. Уступка є лише угодою, яка переносить право вимоги від первинного кредитора (цедента) до нового кредитора (цесіонарія). Згідно з чинним законодавством не існує обмежень щодо кола субєктів господарської (у тому числі підприємницької) діяльності, які можуть бути цесіонаріями. Таким чином, з позиції Позивача, в результаті укладення Договору цесії від 05 лютого 2010 року не відбулась заміна сторони в кредитних договорах (та не були укладені нові кредитні договори), укладених між Третьою особою 1 та Відповідачем. Зважаючи на це, наголошує Позивач, з його точки зору, немає підстав стверджувати, що Позивач за Договором цесії від 05 лютого 2010 року надає грошові кошти у позику (кредит) Відповідачу за плату, тобто надає фінансову послугу, передбачену Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12 липня 2001 року (надалі за текстом «Закон про фінансові послуги»). Поряд з цим, Позивач підкреслює, що укладення Договору цесії 05 лютого 2010 року, крім того, що не передбачає надання коштів у позику (кредит), також не передбачає надання Позивачем будь-яких інших фінансових послуг, які передбачені Законом про фінансові послуги. Позивач зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 1 Закону про фінансові послуги, фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Це визначення містить мінімальний комплекс ознак, за наявності яких можливо класифікувати послугу як фінансову. Ці ознаки мають бути властиві всім фінансовим послугам незалежно від їх виду. Однією з таких послуг є факторинг (п. 11 ст. 4 Закону про фінансові послуги). Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За Договором цесії від 05 лютого 2010 року Позивач набув право грошової вимоги в розмірі 7 414 614,06 євро та зобовязався перерахувати Третій особі 1 грошові кошти в тому ж самому розмірі. Таким чином, за Договором цесії від 05 лютого 2010 року, підкреслює Позивач, не передбачається передача грошових коштів від Позивача до Третьої особи 1 за плату, так само як не передбачається отримання будь-якою стороною цього Договору цесії прибутку. Позивач наголошує, що під час укладення Договору цесії 05 лютого 2010 року в діях Позивача були відсутні встановлені законодавством ознаки надання фінансових послуг. З огляду на це до Позивача в звязку з укладанням Договору цесії від 05 лютого 2010 року не можуть застосовуватися обмеження, передбачені Законом про фінансові послуги.

Стосовно доводу Відповідача відносно розрахунків в іноземній валюті на території України, Позивач надав наступні заперечення доводів Відповідача: згідно з п.п. «г»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю, ліцензії потребує операція з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Пунктом 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління НБУ від 08 лютого 2000 року № 49 передбачається, що використання іноземної валюти як засобу платежу це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, обєкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. Відповідно до положень Договору цесії від 05 лютого 2010 року, зокрема, п. 3 цього договору, по-перше, не встановлено, що платіж з боку Позивача на користь Третьої особи 1 має бути зроблений на території України, а не за кордон, і, по-друге, що зазначений платіж має бути сам в іноземній валюті. В п. 3 Договору цесії від 05 лютого 2010 року встановлено «вартість Частини Зобовязання», тобто грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України. Договором цесії від 05 лютого 2010 року не встановлено, що валютою грошового зобовязання є іноземна валюта (ст. 533 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, Позивач розглядаючи доводи Відповідача в контексті відносин, повязаних з НБУ, вказує, що за Договором застави майнових прав № 827, укладеного між Відповідачем та НБУ, останній в заставу отримав майнові права лише за одним кредитним договором. Майнові права за кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, укладеної між Позивачем та Відповідачем, зобовязання за якою з позиції Позивача були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, - в заставу НБУ не передавались. Також Позивач вказує, що відповідно до п.п. 4.1.4., 5.2. Договору застави № 827 право вимоги, яке виникло за кредитним договором з Позивачем і належить Відповідачу, переходить до НБУ з наступного дня після закінчення пятиденного терміну з дня настання строку виконання Відповідачем його зобовязань за кредитним договором (угодою про рефінансування) перед НБУ. Позивач вказує, що Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження настання вказаного строку виконання його зобовязань перед НБУ. Крім того, зазначає Позивач, ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням». Позивач підкреслює, що не отримував будь-яких повідомлень ані від Відповідача, ані від НБУ про те, що відбулась заміна кредитора у зобовязаннях за кредитним договором № 30/КЛ/200-978 від 05 квітня 2007 року та за кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року і що новим кредитором Позивача у цих зобовязаннях є НБУ.

Окремо Позивач вказує з приводу доводу Відповідача стосовно посилання останнього на звернення Третьою особою 1 стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, на яке посилається Відповідач на підставі Витягу з Державного реєстру забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень. Розглянувши даний довід Відповідача, Позивач, з посиланням на положення ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»вказує, що з сам зазначений витяг свідчить тільки про те, що вказана процедура звернення стягнення розпочата, але жодним чином не підтверджує факт завершення цієї процедури. Окремо Позивач акцентує увагу на тому, що Відповідачем не надано доказів того, що звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав №14-2008 від 14 листопада 2008, ініційоване Третьою особою 1, завершено. При цьому з точки зору Позивача, на права Позивача та на обґрунтованість позовних вимог Позивача у справі вказана вище обставина може мати вплив тільки, якщо звернення стягнення було завершено до 05 лютого 2010 року, тобто до укладення договору цесії.

06 грудня через канцелярію суду від Відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи б/№ від 06 грудня 2010 року (вх. №15537 від 06 грудня 2010 року).

14 грудня 2010 року в судове засідання представники Третіх осіб 1, 2 не зявились, хоча й були належним чином повідомлені про дату і час судового засідання. Представники Позивача, Відповідача та Третьої особи 3 зявилися, проте не надали суду витребувані ухвалою Господарського суду Київської області по справі від 24 листопада 2011 року документальні докази у повному обсязі; розгляд справи відкладено на 21 грудня 2010 року на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, зобовязано сторони звірити взаєморозрахунки станом на час розгляду справи і надати господарському суду.

Представники Позивача та Відповідача 14 грудня 2010 року звернулися до суду із клопотанням про продовження строку вирішення спору на підставі ч. 4 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи її складність та необхідність витребування додаткових доказів. Ухвалою господарського суду Київської області по справі № 9/046-10/8 від 14 грудня 2010 року суд ухвалив продовжити розгляд справи № 9/046-10/8 на пятнадцять днів до 03 січня 2011 року.

Відповідачем 14 грудня 2010 року через канцелярію суду надано додаткові пояснення (вх. № 16217 від 14 грудня 2010 року) б/№ від 14 грудня 2010 року, в яких надав заперечення пояснень наданих Третьою особою 1 12 листопада 2010 року в частині питання використання позасудового звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, зокрема, Відповідач вказує на ч. 4 ст. 29 закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(надалі за текстом: «Закон Про обтяження»), згідно якої, у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобовязання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі предявляти боржнику інші вимоги у звязку з виконанням цього зобовязання. В звязку з наведеним Відповідач вважає, що зобовязання Відповідача за NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-5 від 07 травня 2006 року, є повністю виконаними з огляду на набуття Третьою особою 1 у власність предмету забезпечувального обтяження за Договором № 14-2008, і за таких умов Третя особа 1 не могла уступити Позивачу права за зазначеними договорами, оскільки зазначені зобовязання станом на день укладення договору цесії 05 лютого 2010 року були припинені.

Щодо доводу Позивача, що Відповідачем не надано доказів того, що звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року ініційоване Третьою особою 1, завершено, - де Позивач також вказує вказує, що на права Позивача та на обґрунтованість позовних вимог вказана у цій справі вказана обставина може мати вплив тільки, якщо звернення стягнення було завершено до 05 лютого 2010 року, тобто до укладання Договору цесії. Тільки в разі завернення стягнення до 05 лютого 2010 року можливо говорити про те, що Третя особа 1 не мала права передавати за Договором цесії Позивачу право вимоги до Відповідача, - у відповідь на це Відповідач посилаючись на ст. 11, ч. 2 ст. 12 Закону України Про обтяження підкреслює, що у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. Тобто, вказує Відповідач, оскільки виконання зобовязання Відповідача за договорами NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-5 від 07 травня 2006 року було забезпечено згідно з Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, а Третя особа 1 19 березня 2009 року самостійно використала право позасудового звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, тому враховуючи зазначене в п. 2 ст. 12 Закону України Про обтяження, Третя особа 1 не могла уступити Позивачу права за зазначеними договорами. Також, посилаючись на положення ст. 28 Про обтяження, Відповідач вважає, що оскільки він не виконував порушеного ним забезпеченого обтяженням зобовязання, то Третя особа 1 повинна була врахувати вимоги даного Закону, - зауважує Відповідач.

Відповідач також вказує, що повідомляв Позивача про те, що відбулась зміна кредитора у зобовязаннях за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року і що новим кредитором Позивача у цих зобовязаннях є НБУ. Даний факт з позиції Відповідача підтверджується листом філії Відповідача № 3160/19/201 від 24 квітня 2009 року.

Також Відповідач посилається на те, що згідно з п. 2 Договору цесії укладеного 05 лютого 2010 року між Позивачем та Третьою особою 1, новий кредитор Позивач набуває право вимагати в боржника Відповідача сплати частини заборгованості в розмірі 7414614,06 євро, яка виникла у Боржника перед Первісним кредитором Третьою особою 1 із зобовязання. Відповідно до п. 3 вказаного договору цесії вартість частини Зобовязання, передбачена п. 2 Договору, складає 7414614,06 євро та має бути сплачена Новим Кредитором на користь Первісного кредитора протягом 6 місяців. Будь-які розрахунки за цим Договором здійснюються в безготівковій формі на рахунок Первісного кредитора, що вказаний в ньому Договорі. Згідно із п.п. 8, 9 Договору цесії, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п. 8 цього Договору та визначається часом, достатнім для належного виконання цього Договору сторонами. При цьому Відповідач зазначає, що по-перше, Позивач у лютому 2010 року звернувся у господарський суд Київської області з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні права власності, копію якої Відповідач отримав 22 лютого 2010 року. При цьому серед додатків до цієї позовної заяви не було надано документів, які б підтверджували, що Позивач виконав свої зобовязання викладені у п. 3 Договору цесії. Також Відповідач зазначає, що саном на грудень 2010 року у Відповідача відсутні документи, які б підтверджували, що Позивач виконав свої зобовязання викладені у п. 3 Договору цісії. По-друге, у серпні 2010 року минуло 6 місяців протягом яких, відповідно до п. 3 Договору цесії, Позивач повинен був сплатити на користь Третьої особи 1. При цьому Відповідач зазначає, що починаючи з серпня 2010 року Третя особа 1 не забезпечила участь свого представника у судових засіданнях по справі. Також Відповідач вказує, що станом на грудень 2010 року у Відповідача відсутні документи, які б вказували, що Третя особа 1 підтверджує, що Позивач виконав свої зобовязання викладені у п. 3 Договору цесії, а отже має беззаперечне право бути новим Кредитором з усіма відповідними правами вимоги до Відповідача. Відповідач враховуючи наведене, вважає, у Позивача були відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, отже Позивач не має права стверджувати, що його основне зобовязання перед Відповідачем є припиненим та спонукати Відповідача вчинити дії по припиненню всіх забезпечувальних договорів.

В судовому засіданні Відповідачем також надано на вимогу ухвали суду по справі від 24 листопада 2010 року розрахунки заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1 за договорами NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-5 від 07 травня 2006 року.

Разом з цим, 14 грудня 2010 року Відповідачем через канцелярію суду подано Клопотання б/№ від 13 грудня 2010 року (вх. № 16218 від 14 грудня 2010 року) про залучення до матеріалів справи, до якого долучено низку документальних доказів по справі.

21 грудня 2010 року в судове засідання представники Третіх осіб 1, 2 не зявились, хоча й були належним чином повідомлені про дату і час судового засідання. Представники Позивача, Відповідача та Третьої особи 3 зявилися, проте не виконали в повному обсязі вимоги ухвал Господарського суду Київської області по справі від 24 листопада 2011 року та від 14 грудня 2010 року. До початку судового засідання 21 грудня 2010 року представник Третьої особи 1 подав клопотання (вх. № 16605 від 21 грудня 2010 року) про відкладення розгляду справи в звязку з тим, що не була повідомлена про день, час та місце розгляду справи у звязку зі зміною адреси розташування офісу представництва Третьої особи 1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 21 грудня 2010 року по справі, клопотання Третьої особи 1 задоволено, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 05 січня 2011 року, зобовязано повторно Позивача, Відповідача, Третю особу 1 виконати вимоги Господарського суду по справі від 24 листопада 2010 року.

05 січня 2011 року через канцелярію суду від Третьої особи 1 надійшли Пояснення по справі від 05 січня 2011 року (вх. № 56 від 05 січня 2011 року) з долученими до пояснень доказами по справі, в яких Третя особа 1 заперечує доводи Відповідача, вважає їх безпідставними, такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та положеннях чинного законодавства, в звязку з чим просить суд позовні вимоги Позивача задовольнити в повному обсязі та наводить наступну мотивацію:

-щодо додаткових пояснень Відповідача від 14 листопада 2010 року: Третя особа 1 заперечує звернення стягнення Третьою особою 1 на предмет застави за договором застави № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, вказує, що Третя особа 1 ніколи не завершувала процедури позасудового звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, при цьому наголошує на тому, що відповідно до ст. 24 Закону Про обтяження звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», способом позасудового звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження є відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги. Предметом застави за договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року є право грошової вимоги, а саме майнові права, що полягають у праві Відповідача вимагати від ТОВ «К-Л-О»повернення кредитних коштів та сплати відсотків. Посилаючись на норми ст. ст. 26-28, 32, в т.ч ч. 4 ст. 32 Закону Про обтяження, Третя особа 1 загострює увагу на тому, що вона дійсно розпочала процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року відповідно до положень ст. 32 Закону Про обтяження, але ніколи не завершив таку процедуру, оскільки не надіслав особі, що повинна виконати вимоги за відповідним правом грошової вимоги Відповідача - ТОВ «К-Л-О»відповідного письмового повідомлення, в звязку з чим, вважає, що Третя особа 1 ніколи не став кредитором ТОВ «К-Л-О»відповідно до положень ст. 32 Закону «Про обтяження», а таким кредитором продовжував та продовжує залишатися сам Відповідач. В додаткове підтвердження того факту, що Відповідач, починаючи з 05 травня 2009 року і по теперішній час, є учасником провадження у справі про банкрутство ТОВ «К-Л-О»№ Б38/104-10 (Б26/13-10 (Б15/63-09)), яка розглядається у Господарському суді Дніпропетровської області, в якості кредитора ТОВ «К-Л-О»на всю суму вимоги за відповідним кредитним договором (право вимоги за яким були передані в заставу на користь Третьої особи 1), а також тим, що Відповідач, починаючи з 28 травня 2009 року і по теперішній час здійснює заходи по стягненню заборгованості з ТОВ «К-Л-О»за відповідним кредитним договором (право вимоги за яким були передані в заставу на користь Третьої особи 1) з майнових поручителів ТОВ «К-Л-О»у судовому порядку у справі № 34/424, яка розглядається Господарським судом м. Києва (відповідні судові рішення додані). Поряд з цим, Третя особа 1 звертає увагу на те, що припускаючи той факт, що Третя особа 1 завершила процедуру позасудового стягнення на предмет застави за вищезазначеним договором застави, то висновок Відповідача про те, що внаслідок такого звернення стягнення відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону Про обтяження зобовязання Відповідача перед Третьою особою 1 вважається повністю виконаним є помилковим оскільки таке звернення стягнення не могло відбуватися на підставі ст. 29 Закону Про обтяження. Стаття 29 вказаного Закону з позиції Третьої особи 1 не застосовується до такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як відступлення обтяжувачу права грошової вимоги відповідно до ст. 32 Закону України про обтяження. Посилаючись на ст. 26 Закону Про обтяження, Третя особа 1 підкреслює, що передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача (ст. 29 Закону Про обтяження) та відступлення права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги (ст. 32 Закону Про обтяження), є двома різними способами звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

-Також, Третя особа 1 звертає увагу на те, що сам Договір застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року в п.п. 4.2. прямо і недвозначно передбачає, що Заставодержатель, яким є Третя особа 1, має право звернути стягнення на майнові права, що є предметом застави шляхом відступлення Заставодержателю (Третій особі 1) відповідних прав саме на підставі ст. 32 Закону України Про обтяження та у порядку, встановленому цим Законом. Поряд з цим, Третя особа 1 зауважує, що згідно ч. 4 ст. 32 Закону Про обтяження після набуття права кредитора у зобовязанні, обтяжувач користується правами кредитора в цьому зобовязанні до моменту повного задоволення його забезпеченої обтяженням вимоги. При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 32 Закону Про обтяження у разі повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги і за відсутності інших обтяжувачів відповідне право грошової вимоги відступається назад боржнику. Таким чином, ст. 32 Закону про обтяження, як вважає Третя особа 1, не передбачає переходу права власності обтяжувача на предмет застави (оскільки він лише користується ним до повного задоволення своїх вимог а потім відступає його назад боржнику), і відповідно не передбачає наслідків отримання права власності на предмет застави, що встановлені ст. 29 Закону Про обтяження. На підставі наведеного зобовязання Відповідача перед Третьою особою 1 в будь-якому разі не можуть вважатися виконаними, і залік зустрічних однорідних вимог між Позивачем та Відповідачем, з позиції Третьої особи 1 був здійснений належним чином.

-Відносно зміни кредитора за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року з Відповідача на НБУ, - де Відповідач посилається на те, що він належним чином повідомив Позивача про зміну кредитора у зобовязанні за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року і що новим кредитором Позивача у цих зобовязаннях є НБУ, Третя особа 1 заперечує цей факт, вказуючи, що вказане твердження протирічить поясненням Відповідача, фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства. Зокрема, розглядаючи у якості доказу повідомлення Позивача про заміну кредитора лист (вих. № 3160/16/201 від 24 квітня 2009 року), Третя особа 1 вказує на те, що відповідно до цього листа Позивач лише був повідомлений про те, що майнові права Відповідача за кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року були передані НБУ в забезпечення. У вказаному листі, наголошує Третя особа 1, жодним чином не йшлося про те, що НБУ вже звернув стягнення на такі майнові права і внаслідок цього став новим кредитором Позивача; по-друге, Третя особа 1 підкреслює те, що в довідці № 12-210/26266 БТ від 09 грудня 2010 року надану суду, чітко та недвозначно вказано на той факт, що НБУ ніколи не здійснювалося звернення стягнення на майнові права за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, а отже НБУ ніколи не став новим кредитором у зобовязанні за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року; по-третє, згідно норми ст. 603 Цивільного кодексу України, у разі зміни кредитора боржник має право предявити свої вимоги до нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора, таким чином, з позиції Третьої особи 1, навіть якщо НБУ і звернув стягнення на майнові права за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та став новим кредитором у зобовязанні за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, то Позивач все одно б мав законне право здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог. В звязку з наведеним, Третя особа 1 вважає, що доводи Відповідача стосовно заміни кредитора за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року не можуть бути прийняті до уваги;

-Відносно заперечень Відповідача стосовно невиконання Позивачем своїх зобовязань за Договором сесії від 05 лютого 2010 року: посилаючись на зміст п.п. 2, 8 вказаного договору цесії, згідно якого казаний договір цесії вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, при цьому відповідно п. 2 вказаного договору Позивач, як новий кредитор набуває право вимагати у боржника сплати частини заборгованості в розмірі 7414614,06 євро, яка виникла у боржника (Відповідача) перед Первісним кредитором (Третьою особою 1) із зобовязання. Третя особа 1 вказує на те, що до Позивача перейшло право вимоги, яке було відступлене йому Третьою особою 1, в момент укладення між сторонами Договору цесії. Сторонами не було обумовлено жодної відкладальної умови для такого відступлення права вимоги, і відповідно Позивач належним чином став 05 лютого 2010 року новим кредитором з відповідним правом вимоги до Відповідача сто воно якого ним було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог. В свою чергу, виконання чи невиконання Позивачем свого зобовязання перед Третьою особою 1 відповідно до п. 3 Договору цесії по сплаті Третій особі 1 вартості частини відступленої заборгованості протягом 6 місяців не має, з точки зору Третьої особи 1, жодного відношення до моменту та / або факту відступлення такої заборгованості Третьою особою 1 на користь Позивача і є предметом двосторонніх правовідносин виключно між Позивачем та Третьою особою 1.

- Відносно доводів Відповідача заявлених в касаційній скарзі:

- Щодо необхідності реєстрації в НБУ Договору цесії від 05 лютого 2010 року, Третя особа 1 вважає хибною позицію Відповідача щодо необхідності реєстрації НБУ вказаного договору цесії: посилаючись на ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», зокрема п. «в», згідно якого індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Третя особа 1 вказує, що оскільки законодавством на сьогодні не визначені межі термінів та сум надання вказаних кредитів в іноземній валюті, режим індивідуального ліцензування до таких операцій не застосовується. Цей висновок вмотивований та підтверджується листом НБУ від 7 грудня 2009 року № 13-210/7871-22612.

-Третя особа 1 також посилаючись на Указ Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», згідно якого, договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобовязань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті, підлягають реєстрації НБУ, - 1 підкреслює, що Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає виконання резидентами боргових зобовязань перед нерезидентами: один резидент Відповідач має виконувати боргові зобовязання перед іншим резидентом Позивачем. Поряд з цим, Третя особа 1 вказує також на те, що висновок про те, що Договір цесії від 05 лютого 2010 року не підлягає реєстрації НБУ також мотивовано тим, що норми Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 року № 270 (Положення № 270) на виконання зазначеного вище Указу Президента України № 734/99, передбачає тільки один випадок, коли укладання договорів про відступлення права вимоги (цесії) викликає необхідність звертатись до НБУ з метою здійснення реєстраційних дій. Відповідно до п. 1.21. Положення № 270 резидент-позичальник зобовязаний зареєструвати договір про одержання кредиту в іноземній валюті від уповноваженого банку у разі відступлення уповноваженим банком - первісним кредитором нерезиденту права вимоги за цим кредитом. У випадку з Договором цесії від 05 лютого 2010 року відступлення права вимоги здійснено на користь резидента - Позивача.

-Поряд з цим, з позиції Третьої особи 1 не є обґрунтованим посилання Відповідача на можливість застосування норм ст.ст. 201 та 513 Цивільного кодексу України. Частина 2 ст. 513 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Однак, ст. 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Законами України не передбачається державна реєстрація кредитних договорів, на підставі яких виникло зобовязання, згодом, відступлене Позивачу за Договором цесії від 05 лютого 2010 року. Реєстрація НБУ передбачена згаданим вище Указом Президента № 734/99. Крім того, в переліку правочинів, які підлягають державній реєстрації, зазначеному п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів (постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671), також немає ані кредитних договорів, ані договорів відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору.

-Крім того, зазначає Третя особа 1, з огляду на норми Положення № 270, зобовязання щодо реєстрації змін до договорів, які є обєктом регулювання цього Положення № 270, покладено на уповноважений банк, а не на сторону зареєстрованого договору або набувача права вимоги, що випливає з п.п. 4.2.9., 4.3.3. Положення №270. Враховуючи наведені доводи, Третя особа 1 вважає, що аргументи Відповідача про необхідність реєстрації в НБУ договору цесії від 05 лютого 2010 року не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

-Відносно доводу Відповідача стосовного того, що у Позивача відсутній статус фінансової установи, яким з позиції Відповідача повинен був володіти Позивач для укладення та виконання Договору цесії від 05 лютого 2010 року, Третя особа 1 вважає такі доводи безпідставними з огляду на наступне: Третя особа 1 підтримує заперечення Позивача по справі з цього приводу та вважає, що Відповідач змішує поняття «Заміна сторони кредитного договору»та «Зміна кредитора у зобовязанні». В першому випадку нова сторона у кредитному договорі отримує всі права і обовязки сторони, що вибула, в тому числі ті права і обовязки, що виникнуть після зміни сторони. Якщо був замінений позикодавець за кредитним договором то, до нового позикодавця переходить в тому числі, право на отримання процентів. В другому випадку до нового кредитора у зобовязанні переходить тільки право вимоги. За договором цесії від 05 лютого 2010 року до Позивача перейшло тільки право вимоги до Відповідача стосовно грошового зобовязання. Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачав передачу всіх прав та обовязків Третьої особи 1 за кредитними договорами до Позивача. Право вимоги, яке перейшло до Позивача стосувалось тільки частини заборгованості Відповідача за кредитними договорами, укладеними з Третьою особою 1, і тільки тієї частини заборгованості, яка виникла внаслідок неповернення основної суми (тіла) кредиту, а не в результаті несплати процентів за користування кредитом. Третя особа 1 вважає, що в Договорі цесії від 05 лютого 2010 року відсутні ознаки кредитного договору, встановлені чинним законодавством України. Стаття 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначено, що коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Стаття 345 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає, що одна сторона цього договору надає іншій стороні грошові кошти, які є залученими коштами юридичних осіб та громадян, а інша сторона зобовязується повернути зазначені кошти та сплатити проценти. Також Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає жодним чином, що Позивач передає грошові кошти Відповідачу, які останній повинен повернути та сплатити проценти за користування цими коштами. Уступка права вимоги не містить комплексу істотних ознак характерних кредитному договору. Уступка є лише угодою, яка переносить право вимоги від первинного кредитора (цедента) до нового кредитора (цесіонарія).

-Згідно з чинним законодавством не існує обмежень щодо кола субєктів господарської (у тому числі підприємницької) діяльності, які можуть бути цесіонаріями.

-Таким чином, вважає Третя особа 1, в результаті укладення Договору цесії від 05 лютого 2010 року не відбулась заміна сторони в кредитних договорах (та не були укладені нові кредитні договори), укладених між Третьою особою 1 та Відповідачем. Зважаючи на це з точки зору Третьої особи 1, немає підстав стверджувати, що Позивач за Договором цесії від 05 лютого 2010 року надає грошові кошти у позику (кредит) Відповідачу за плату, тобто надає фінансову послугу, передбачену Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12 липня 2001 року. Поряд з цим, Третя особа 1 зазначає, що укладення Договору цесії 05 лютого 2010 року, крім того, що не передбачає надання коштів у позику (кредит), також не передбачає надання Позивачем будь-яких інших фінансових послуг, які передбачені Законом Про фінансові послуги.

- Третя особа 1 підкреслює, що згідно з ч. 1 ст. 1 Закону Про фінансові послуги, фінансовою послугою є операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Це визначення з позиції Третьої особи 1 містить мінімальний комплекс ознак, за наявності яких можливо класифікувати послугу як фінансову. Ці ознаки мають бути властиві всім фінансовим послугам незалежно від їх виду. Однією з таких послуг є факторинг (п. 11 ст. 4 Закону Про фінансові послуги). Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За Договором цесії від 05 лютого 2010 року Позивач набув право грошової вимоги в розмірі 7414614,06 євро та зобовязався перерахувати Третій особі 1 грошові кошти в тому ж самому розмірі. Таким чином, за Договором цесії від 05 лютого 2010 року не передбачається передача грошових коштів від Позивача до Третьої особи 1 за плату, так само як не передбачається отримання будь-якою стороною цього Договору цесії прибутку. Третя особа 1 стверджує, що під час укладення Договору цесії 05 лютого 2010 року в діях Позивача були відсутні встановлені законодавством ознаки надання фінансових послуг. З огляду на це до Позивача в звязку з укладанням Договору цесії від 05 лютого 2010 року не можуть застосовуватися обмеження, передбачені Законом Про фінансові послуги.

-Стосовно необхідності отримання Позивачем ліцензії НБУ для використання іноземної валюти як засобу платежу, Третя особа 1 надала наступні заперечення: згідно з п.п. «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ліцензії потребує операція з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Пунктом 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління НБУ від 08 лютого 2000 року № 49 визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, обєкти права інтелектуальної власності та інші права. Відповідно до положень Договору цесії від 05 лютого 2010 року, зокрема, п. 3 цього Договору, по-перше, не встановлено, що платіж з боку Позивача на користь Третьої особи 1 має бути зроблений на території України, а не за кордон, і, по-друге що зазначений платіж має бути сам в іноземній валюті. В п. 3 Договору цесії від 05 лютого 2010 року встановлено «вартість Частини Зобовязання»тобто грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України. Договором цесії від 05 лютого 2010 року не встановлено, що валютою грошового зобовязання є іноземна валюта (ст. 533 Цивільного кодексу України). Таким чином, для здійснення Позивачем платежу на користь Третьої особи 1 ліцензії НБУ не вимагається. При цьому в будь-якому разі факт наявності чи відсутності ліцензії НБУ ніяким чином не впливає на дійсність самого Договору цесії від 05 лютого 2010 року, ні на факт відступлення Третьою особою 1 Позивачу права вимоги до Відповідача.

-Поряд з цим від Третьої особи 1 також подані заперечення й відносно доводів НБУ, наданих 03 грудня 2010 року, зокрема: відносно доводу «завдання шкоди інтересам держави»в разі припинення кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 95 квітня 2007 року, - Третя особа 1 вказує, що НБУ в своїх запереченнях від 03 грудня 2010 року підтвердив, що ним ніколи не здійснювалося звернення стягнення на майнові права за кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, а отже НБУ фактично ніколи не став новим кредитором у зобовязанні за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року. При цьому, незважаючи на вищевикладене, НБУ все ж вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог між Позивачем та Відповідачем є незаконним оскільки воно завдасть шкоди інтересам держави, так як кошти кредиту рефінансування залишаться незабезпеченими. Такі доводи НБУ Третя особа 1 вважає не обґрунтованими з огляду на таке: по-перше, кредити рефінансування були отримані від НБУ Відповідачем і саме Відповідач виступив заставодавцем за відповідним Договором застави з НБУ від 14 листопада 2008 року, передавши у заставу НБУ майнові права за кредитними договорами, укладеними з боржниками Відповідача (в тому числі з Позивачем)). Таким чином, обовязок забезпечити виконання своїх зобовязань по поверненню кредитів рефінансування НБУ лежить саме на Відповідачеві, а не на Позивачеві. По-друге, відповідно до п.п. 4.4.1. Договору застави від 14 листопада 2008 року Заставодавець (Відповідач) зобовязаний у разі втрати майнових прав з будь-якої причини протягом 24 годин письмово повідомити про це Заставодержателя (НБУ) і в пятиденний строк замінити його рівноцінним майном (коштами), а відповідно до п. 4.4.4. цього Договору застави Заставодавець (Відповідач) зобовязаний інформувати Заставодержателя (НБУ) до першого числа кожного місяця про виконання Боржниками умов кредитних договорів та стан заставленого майна для забезпечення виконання зобовязань.

-Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 531 Цивільного кодексу України, боржник має право виконати свій обовязок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних вимог, строк виконання яких настав, а також, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Факт того, що майнові права за кредитним договором перебувають у заставі ніяким чином не звільняє боржника від свого обовязку здійснювати виконання за таким кредитним договором і не позбавляє його права виконати свій обовязок достроково чи скористатися передбаченими Цивільним кодексом України способами припинення зобовязання, включаючи зарахування зустрічних однорідних вимог. На підставі наведеного, Третя особа 1 вважає, що Позивачем було правомірно припинено своє зобовязання за кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року. Внаслідок такого припинення зобовязання за кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року у Відповідача на підставі Договору застави від 14 листопада 2008 року виникло зобовязання перед НБУ по-перше, проінформувати НБУ про факт виконання Позивачем своїх зобовязань за кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, а по-друге, замінити майнові права за таким припиненим кредитним договором іншим рівноцінним майном та/або коштами. Виходячи з чого, Третя особа 1 вважає, що у НБУ є право вимагати від Відповідача передачі на його користь додаткового рівноцінного забезпечення, яке він може захистити в тому числі в судому порядку, якщо Відповідач відмовляється передати таке додаткове майно у заставу. У звязку з цим, дії Позивача по здійсненню зарахування зустрічних вимог між ним та Відповідачем ніяким чином не завдадуть шкоди інтересам держави, оскільки у зв'язку з таким зарахуванням у Відповідача виникло зобовязання по наданню додаткового рівноцінного забезпечення на користь НБУ.

-Також, Третя особа 1 надала наступні доводи відносно заперечень НБУ щодо неоднорідності вимог стосовно яких між Позивачем та Відповідачем був проведений залік. Як вказує Третя особа 1, НБУ вважає, що вимоги по поверненню нарахованих відсотков і фінансових санкцій не є однорідними, а відповідно стосовно них неможливо здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог. Такі доводи НБУ підкріплені листом НБУ від 18 квітня 2008 року № 28/310/1282-5203, а також постановою Вищого господарського суду України від 21 червня 2007 року у справі № 13/159-06. Третя особа 1 не погоджується з вказаними доводами Третьої особи 3, посилаючись на наступне.

В Листі НБУ від 18 квітня 2008 року №28-310/1282-5203 зокрема, вказується, що майнова вимога за договором, предметом якого є поставка товару, та нематеріальна вимога за договором про надання послуг не є однорідними. Проте, висновки, викладені в цьому листі, з точки зору Третьої особи 1 не мають жодного відношення та не відображають, фактичних обставин даної справи, оскільки вимоги Позивача до Відповідача по поверненню грошових коштів, а також вимоги Відповідача до Позивача по поверненню грошових коштів є однорідними, оскільки в обох випадках предметом зарахування є речі одного виду та роду (гроші). Стосовно Постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2007 року по справі № 13/159-06, то висновки в даній постанові (стосовно того, що юридично неоднорідними є цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, з одного боку, і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобовязання з іншого боку) не можуть бути прийняті до уваги, вважає Третя особа 1, у звязку з наявністю повністю протилежної позиції з даного питання у Верховного Суду України. Зокрема, у постанові від 06 травня 2008 року у справі № 08/47 Верховний Суд України чітко вказав на той факт, що статті 601, 602 Цивільного кодексу країни не містять застереження про неможливість зарахування вимоги, яка виникла із зобовязання про забезпечення виконання інших зобовязань (штрафу). Таке зобовязання може бути припинене шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальних підставах.

-Окремо Третя особа 1 надає додаткові доводи стосовно припинення зобовязань між Відповідачем та Третьою особою 1, враховуючи доводи висловлені НБУ, зокрема, Третя особа 1 наголошує вдруге на тому, що Третя особа 1 ніколи не завершувала процедури позасудового стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, а по-друге, навіть якщо припустити, що Третя особа 1 завершила вказану процедуру, то вона могла бути здійснена лише в порядку ст. 32 Закону Про обтяження, а не в порядку ст. 29 Закону про обтяження, як вважає Відповідач, а тому наслідки такого звернення стягнення встановлено ст. 29 Закону про обтяження в будь-якому разі не можуть бути застосовані.

Стосовно зазначеної Третьої особою 3 «статистичної звітності»отриманої НБУ від Відповідача про завершення розрахунків між Відповідачем та Третьою особою 1, то вона на переконання Третьої особи 1, не має та не породжує жодних юридичних наслідків, оскільки її було підготовлено в односторонньому порядку самим Відповідачем. Виходячи з наведеного, з позиції Третьої особи 1, доводи, викладені в запереченнях НБУ Третьої особи 3 у справі є безпідставними та не підлягають задоволенню.

05 січня 2010 року Третьою особою 1 також надано низку доказів по справі на підтвердження своїх доводів, в тому числі договір застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року.

05 січня 2011 року в судове засідання Третя особа 2 не зявилась. Судом встановлено, що Позивач, Відповідач, Третя особа 1 не виконали вимог ухвали суду по справі від 24 листопада 2010 року в частині надання актів звірки взаєморозрахунків витребуваних судом. В судовому засіданні представник Третьої особи 3 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, для того, щоб дати можливість надати Позивачу, Відповідачу та Третій особі 1 надати суду акти звірки взаєморозрахунків. Ухвалою Господарського суду Київської області від 05 січня 2011 року клопотання Третьої особи 3 про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи відкладено на 18 січня 2011 року, Позивача, Відповідача та Третю особу 1 зобовязано виконати вимоги ухвали господарського суду Київської області від 24 листопада 2010 року.

Представник Третьої особи 1 звернувся 05 січня 2011 року до суду з клопотанням про продовження строку вирішення спору на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи її складність та необхідність витребування додаткових доказів. Ухвалою господарського суду Київської області по справі № 9/046-10/8 від 06 січня 2011 року суд ухвалив продовжити розгляд справи № 9/046-10/8 на пятнадцять днів до 18 січня 2011 року.

Поряд з цим, в судовому засіданні Позивачем надано оригінали для огляду та копії для доручення до матеріалів справи: акту приймання-передачі документів відповідно до Договору відступлення права вимоги № NLBI0110 (Цесія) від 05 лютого 2010 року, актів звірки розрахунків станом на 09 лютого 2010 року між Відповідачем та Позивачем за договорами № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, підписані та скріплені підписами та печатками вказаних сторін; акта звірки розрахунків станом на 29 грудня 2010 року між Позивачем та Відповідачем за договором № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року; а Третьою особою 1 - оригінали за засвідчені копії Договорів: Facility Agreement no. NLBI/NB-5 , 07 May 2007, Facility Agreement no. NLBI/NB-F-2, 15 November, 2007, Facility Agreement no. NLBI/NB-P-1, 15 November, 2006; оригінал Заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 47 від 09 лютого 2010 року (вз. № КБ Надра 6292 від 09 лютого 2010 року).

Відповідачем в судовому засіданні надано копії актів звірки виконаних зобовязань / розрахунків між Відповідачем та Позивачем по заборгованості по Договорах №31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року - станом на 08 лютого 2009 року, на 09 лютого 2010 року, на 29 грудня 2010 року (підписані з боку Відповідача), копію розрахунків заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1 за договорами Facility Agreement no. NLBI/NB-5, 07 May 2007, Facility Agreement no. NLBI/NB-F-2, 15 November, 2007, Facility Agreement no. NLBI/NB-P-1, 15 November, 2006, інші докази, зокрема, лист вх. № 1-5-19543 від 12 жовтня 2010 року, адресований Голові правління ВАТ «Аерок Обухів»та інші докази по справі.

Третьою особою 1 надано оригінали доказів та засвідчені копії для долучення до матеріалів справи по справі, в тому числі оригінал Заяви про заміну кредитора № 079 від 08 лютого 2010 року, адресовану Відповідачу (вх. № КБ Надра 6320 від 10 лютого 2010 року) інші докази по справі. Також Третьою особою 1 подано клопотання про продовження строку вирішення спору на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України від 18 січня 2011 року. Поряд з цим, Третьою особою 1 надано акти звірки розрахунків за кредитними договорами NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-5 від 07 травня 2006 року (вх. № 566 від 17 січня 2011 року).

17 січня 2011 року, через канцелярію суду Третьою особою 1 подано на виконання ухвали суду по справі від 24 листопада 2010 року акти звірки розрахунків (розрахунки заборгованості) (вх. від 17 січня 2011 року), зокрема розрахунки заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1 по тілу кредиту за кредитними договорами NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-5 від 07 травня 2006 року.

В судовому засіданні 18 січня 2011 року зявились Позивач, Відповідач, Треті особи 1, 3, учасники провадження частково подали суду докази по справі. В повному обсязі суду не надано учасниками провадження всіх документальних доказів по справі, витребуваних ухвалою суду по справі від 24 листопада 2010 року. Під час судового засідання Позивач підтримав свої вимоги, Відповідач заперечує вимоги Позивача в повному обсязі; в ході судового засідання Позивачем та Третьою особою 1 додатково надано суду докази по справі на підтвердження позовних вимог Позивача, предявлено для огляду в судовому засідання оригінали матеріалів справи, учасниками провадження надано пояснення по справі. Поряд з цим, Представником Позивача надано додатково пояснення та предявлено переписку по електронній пошті на персональному компютері на ноутбуці Позивача докази того, що між Позивачем та Відповідачем проводились переговори, відбувалось погодження в період 28 січня 2010 року 02 лютого 2010 року відносно реструктуризації заборгованості Позивача перед Відповідачем, де фігурували визнаними сторонами договорів суми заборгованості по кредитним договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, в розмірах, що існували на період переговорів, а також подано роздруковані під час судового засідання з електронної пошти Позивача текстів погоджувальних проектів додаткових договорів (додаткового договору № 8 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 20078 року; додаткового договору № 6 до Кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2008 року, датовані 02 лютого 2010 року) додатково, які виступали предметом переговорів.

В судовому засіданні Позивачем подано пояснення по справі від 18 січня 2011 року б/№, в яких Позивач пояснює, що до 05 січня 2011 року Відповідачем до Господарського суду Київської області по справі було подано власні акти звірки виконаних зобовязань між Відповідачем та Позивачем за кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитною угодою №31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року станом на 08 лютого 2009 року, на 09 лютого 2010 року і на 29 грудня 2010 року. Позивач вказує, що інформація щодо стану зобовязань / розрахунків між Відповідачем та Позивачем за вказаними вище договором та угодою, викладена в актах звірки не відповідає дійсності. З позиції Позивача Відповідач необґрунтовано збільшив суму грошових зобовязань Позивача перед Відповідачем та наголошує, що Відповідачем не було надано суду належного розрахунку сум грошових зобовязань на підтвердження даних, викладених в актах звірки. При цьому Позивачем викладено власні розрахунки з відзначенням сум з якими погоджується та коментарем, до яких додані документальні докази позиції Позивача. Позивачем надано акти звірки розрахунків станом на 08 лютого 2010 року, 09 лютого 2010 року, 27 грудня 2010 року, підписані зі свого боку та направлені Відповідачу.

В судовому засіданні судом оглянути оригінали поданих учасниками провадження документів.

Суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення, оголошення рішення призначено на 19 січня 2011 року.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Всебічно, повно, обєктивно, детально дослідивши матеріали справи, доводи сторін, заслухавши пояснення учасників провадження та дослідивши подані учасниками провадження докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»№2121-III від 07 грудня 2000 року, Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі загрози платоспроможності банку. Статтями 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність»№2121-III від 07 грудня 2000 року передбачено, що з дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора. Угоди, укладені керівниками банку після призначення тимчасового адміністратора, є недійсними з моменту укладення. Відповідач діє в особі Тимчасового адміністратора Жуковської В.Б., що діє на підставі ст. ст. 78, 80 вказаного Закону та Постанови Правління Національного банку України № 60 від 10 лютого 2010 року «Про хід виконання програм фінансового оздоровлення у ВАТ КБ «Надра».

На підтвердження повноважень представника Відповідача та одного з присутніх представників Третьої особи 1 в судовому засіданні надано довіреності: вих. № 13-11-297 від 10 січня 2011 року, видана в.о. Тимчасового реєстратора ВАТ КБ «Надра»Кононовою Т.Д., діючої на підставі довіреності посвідченої 05 січня 2011 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19 за реєстрованим № 5 Юр М.А. засвідчена печаткою Відповідача копія довіреності, складена в простій письмовій формі; оригінал довіреності б/№ від 24 грудня 2010 року, видана Директором Представництва в Україні А. Сеєгєєвим, що діє на підставі довіреності від 22 липня 2008 року, ОСОБА_10

Відповідно до ч. 1 т. 240 Цивільного кодексу України, представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Частиною 2 ст. 245 Цивільного кодексу України встановлено, що довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.).

Судом встановлено не додержання нотаріальної форми довіреностей, встановлено для представництва інтересів в порядку передоручення представника Відповідача Юр М.А, який діяв на підставі довіреності вих. № 13-11-297 від 10 січня 2011 року, виданої в.о. Тимчасового реєстратора ВАТ КБ «Надра»Кононовою Т.Д. в простій письмовій формі та представника Третьої особи1 Коновал М.В., яка діяла на підставі довіреності б/№ від 24 грудня 2010 року, видана Директором Представництва в Україні А. Сеєгєєвим. Представниками вказаних учасників провадження не надано суду підтвердження повноважень та обсягу повноважень осіб, що передоручили право представництва інтересів відповідних учасників провадження.

Згідно положень п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

05 квітня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА», (ідентифікаційний код: 20025456, МФО: 321024, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) (Відповідачем) та відкритим акціонерним товариством «АЕРОК ОБУХІВ» (ідентифікаційний код: 20576280, місцезнаходження: 08700, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 6) (Позивач) був кладений Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування №30/КЛ/2007-978 та додаткові угоди, договір до нього, що становлять невідємну частину вказаного кредитного договору, - останній з яких - додатковий договір під № 7 від 21 грудня 2009 року, - разом надані за текстом «Кредитний договір №30/КЛ/2007-978», за яким Позивач виступив Позичальником, а Відповідач Банком (кредитодавцем). Відповідно умов п.п. 1.1. Кредитного договору №30/КЛ/2007-978 в редакції від 23 червня 2009 року згідно Додаткової угоди № 6 до вказаного кредитного договору, Відповідач надає Позивачу кредитні кошти на умовах: ліміт заборгованості за кредитною лінією у сумі, яка не може перевищувати 4546627 євро 07 євроцентів, строк користування кредитною лінією з 05 квітня 2007 року по 04 квітня 2012 року, де під кредитними коштами розуміється позичковий капітал Банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру; Позичальник (Позивач) сплачує Банку (Відповідачу) комісійні винагороди, згідно діючих тарифів (п.п. 1.1.4. кредитного договору), Позичальник (Позивач) зобовязаний повернути Банку (Відповідачу) в повному обсязі транші кредиту в строки визначені п.п. 1.3., 2.4. кредитного договору (п.п. 3.2.10.), сплачувати відсотки, визначені в п.п. 1.1.3. кредитного договору та комісії в розмірах, зазначених у відповідних додатках до кредитного договору в порядку, визначеному кредитним договором та на інших умовах визначених кредитним договором.

05 квітня 2007 року між Позивачем та Відповідачем була укладена Кредитна угода № №31/КЛ/2007-978 та додаткові угоди, договір до неї, що становлять невідємну частину вказаної кредитної угоди, - останній з яких - додатковий договір під № 5 від 21 грудня 2009 року, - разом надані за текстом «Кредитна угода №31/КЛ/2007-978», за якою Позивач виступив Позичальником, а Відповідач Банком (кредитодавцем). Відповідно до умов Кредитної угоди №31/КЛ/2007-978 (в редакції від 23 червня 2009 року згідно додаткової угоди № 4 до Кредитної угоди) сума кредиту становить 3395614 євро 47 євроцентів (п.п. 1.1.1.); строк користування кредитом встановлюється до 04 квітня 2013 року (включно) (1.1.2.); позичальник (Позивач) зобовязаний повернути в повному обсязі суму кредиту (кожний кредитний транш в строк, визначений п. 1.1. цього договору (п.п. 3.2.7.), своєчасно та в повному обсязі виконати умови цього Договору щодо погашення Кредиту (кожного траншу), сплати відсотків, комісій на користь Банку (Відповідач) … (3.2.8.) та на інших умовах визначених кредитною угодою.

З метою забезпечення виконання Позивачем своїх зобовязань по вищезазначеним договорам: Кредитному договору №30/КЛ/2007-978 та Кредитній угоді №31/КЛ/2007-978 між Позивачем та Відповідачем були укладені:

- договір іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з зі змінами і доповненнями, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2;

- договір застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим номером 3019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2;

- договір застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим №1715з зі змінами і доповненнями, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2;

- договір застави основних засобів від 05 квітня 2007 року зі змінами і доповненнями;

- договір застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року зі змінами і доповненнями;

- договір застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року зі змінами і доповненнями (надалі за текстом «Забезпечувальні договори»). За переліченими договорами Позивач виступив Іпотекодавцем/Заставодавцем, а Відповідач Іпотекодержателем, Заставодержателем.

В судовому засіданні Позивачем та Відповідачем підтверджено факт укладення даних договорів, та те, що особи, які підписали перелічені договори, з боку Позивача та Відповідача були належним чином уповноважені на укладення перелічених договорів, змін та доповнень до них. Факти проведення кредитування, перерахування коштів Відповідачем Позивачу вказаними учасниками провадження підтверджено в судовому засіданні, жодних заперечень цих фактів жодним учасником провадження не надано. Факт одержання кредитних коштів Позивачем на підставі кредитного договору №30/КЛ/2007-978, кредитної угоди №31/КЛ/2007-978 підтверджено останнім.

Поряд з цим судом встановлено, що між Joint Stock Commercial Bank Nadra (Відповідачем) та NLB INTERFINANZ AG (компанія зареєстрована у торговому реєстрі Кантону Цюріх (Шейцарія), місцезнаходження: Бетховенштрассе, 48, 8002, Цюріх, Швейцарія) («Третя особа 1») у м. Києві було укладено:

-15 листопада 2006 року кредитний договір NLBI/NB-P-1 (Facility Agreement no. NLBI/NB-P-1 dated November 15, 2006, Kyiv) з поправкою до нього, згідно якого загальна сума кредитних коштів складає: 4950000,00 євро; кінцева дата погашення кредиту: 16 листопада 2011 року;

-15 листопада 2006 року кредитний договір NLBI/NB-F-2 (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-2 dated November 15, 2006, Kyiv) з поправкою до нього від 28 березня 2007 року, згідно якого загальна сума кредитних коштів складає: 4600000,00 євро; кінцева дата погашення кредиту: 16 листопада 2011 року;

-07 травня 2007 р. кредитний договір NLBI/NB -5 (Facility Agreement no. NLBI/NB-5 dated May 07, 2007, Kyiv), згідно якого загальна сума кредитних коштів cкладає: 4404000,00 євро, кінцева дата погашення: 11 травня 2012 року;

(надалі за текстом перелічені кредитні договори з поправками до них разом іменуються - «кредитні договори №№ NLBI/NB-P-1; NLBI/NB-F-2 та NLBI/NB-5», - відповідно або кредитні договори 3-5, відповідно). За кредитними договорами №№ NLBI/NB-P-1; NLBI/NB-F-2 та NLBI/NB-5, Відповідач є стороною, яка одержала кредитну лінію, Третя особа 1 виступає стороною, яка надала кредитну лінію.

В судовому засіданні Третьою особою 1 надано суду для ознайомлення оригінали перелічених кредитних договорів 3-5.

Кредитування за вказаними договорами було здійснено в повному обсязі, що підтверджено: по кредитному договору № NLBI/NB-5: платіжним дорученням від 03 жовтня 2007 року, сума: 2257500,00 євро (з зазначенням коду: NLBI/NB-5, згідно частини кредитного договору «Платіжне доручення») (а.с. 116, 124 Т. 2), випискою з рахунку від (дата виписки надалі за текстом «від») 05 жовтня 2007 року на суму 2257500,00 EUR; платіжним дорученням від 07 червня 2007 року, сума: 333 600,00 євро (з зазначенням коду: NLBI/NB-5, згідно частини кредитного договору «Платіжне доручення») (а.с. 116, 126 Т. 2), випискою з рахунку від 08 червня 2007 року на суму 333 600,00 EUR; платіжним дорученням від 10 травня 2007 року, сума: 345 000,00 євро (з зазначенням коду: NLBI/NB-5, згідно частини кредитного договору «Платіжне доручення») (а.с. 116, 128 Т. 2), випискою з рахунку від 11 травня 2007 року на суму 345 000,00 EUR; платіжним дорученням від 10 травня 2007 року, сума: 1467 900,00 євро (з зазначенням коду: NLBI/NB-5, згідно частини кредитного договору «Платіжне доручення») (а.с. 116, 130 Т. 2), випискою з рахунку від 11 травня 2007 року на суму 1467 900,00 EUR. Установа - бенефіціар: /400/8868606/01 NADRUAUX відповідно до частини кредитного договору «Платіжне доручення»(а.с. 116 Т. 2), загальна сума 4404000 євро;

по кредитному договору № NLBI/NB-F-2: платіжним дорученням від 30 серпня 2007 року, сума: 460 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-F-2, згідно частини кредитного договору «Платіжне доручення»(а.с. 147, Т. 2)), випискою з рахунку від 03 вересня 2007 року на суму 460 000,00 EUR; платіжним дорученням від 29 червня 2007 року, сума: 1380 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-F-2, випискою з рахунку від 02 липня 2007 року на суму 1380 000,00 EUR; платіжним дорученням від 04 січня 2007 року, сума: 1 380 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-F-2, випискою з рахунку від 05 січня 2007 року на суму 1 380 000,00 EUR; платіжним дорученням від 16 листопада 2006 року, сума: 1 380 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-F-2, випискою з рахунку від 16 листопада 2006 року на суму 1 380 000,00 EUR. Установа - бенефіціар: /400/8868606/01 NADRUAUX відповідно до частини кредитного договору «Платіжне доручення»(а.с. 147 Т. 2), загальна сума 4 600 000 євро;

по кредитному договору № NLBI/NB-P-1: платіжним дорученням від 16 листопада 2006 року, сума: 1 520 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-P-1, згідно частини кредитного договору «Платіжне доручення»(а.с. 180, Т. 2)), випискою з рахунку від 16 листопада 2006 року на суму 1520 000,00 EUR; платіжним дорученням від 04 січня 2007 року, сума: 1775 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-P-1, випискою з рахунку від 05 січня 2007 року на суму 1 775 000,00 EUR; платіжним дорученням від 27 лютого 2007 року, сума: 700 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-P-1, випискою з рахунку від 01 березня 2007 року на суму 700 000,00 EUR; платіжним дорученням від 29 березня 2007 року, сума: 955 000,00 євро (з відповідним посиланням: NLBI/NB-P-1, випискою з рахунку від 02 квітня 2007 року на суму 955 000,00 EUR. Установа - бенефіціар: /400/8868606/01 NADRUAUX відповідно до частини кредитного договору «Платіжне доручення»(а.с. 180 Т. 2), загальна сума 4 950 000 євро.

Факти проведення кредитування, перерахування коштів Третьою особою 1 Відповідачу вказаними учасниками провадження підтверджено в судовому засіданні, жодних заперечень цих фактів жодним учасником провадження не надано.

В судовому засіданні Третьою особою 1 і Відповідачем підтверджено факт укладення даних договорів, та те, що особи, які підписали перелічені договори, з боку Третьої особи та Відповідача були належним чином уповноважені на укладення перелічених договорів, поправок до них.

Кредитним договором № NLBI/NB-5 від 07 травня 2007 року (аналогічно й у договорах №№ NLBI/NB-F-2, NLBI/NB-P-1) у частині «Якщо відбудеться будь-якщо із зазначеного нижче»(а.с. 118 т. ІІ), передбачено право Третьої особи 1 вимагати негайного погашення усіх непогашених сум, які належать до справи за цим Договором, в тому числі: якщо виникнуть будь-які істотні негативні обставини, які на Вашу (Третьої особи 1) думку, надають достатні підстави для того, щоб думати, що ми (Відповідач), можливо, не виконаємо (або не зможемо виконати) свої зобовязання за Договором; ви можете вимагати його негайного погашення усіх непогашених сум, які належать до сплати за цим Договором, разом із нарахованими процентами та іншими комісійними, витратами, збитками чи видатками, які підлягають сплаті за цим Договором, а ми повинні негайно після отримання будь-якої такої вимоги сплатити суму, яка таким чином вимагається.

20 жовтня 2008 року Третьою особою 1 було направлено Відповідачу лист б/№ про припинення Кредитного договору № NLBI/NB-5 від 07 травня 2007 року та вимогу дострокового погашення Позики з вимогою негайної сплати (протягом 2-х робочих дня з моменту одержання листа) всіх непогашених платежів, що мають бути сплачені за Позикою, разом з нарахованими відсотками та іншими платежами, втратами та витратами загальною сумою 3628649,87 євро з посиланням на вищезазначений пункт кредитного договору № NLBI/NB-5 від 07 травня 2007 року з підстав наявності суттєвих проблем Позичальника, низький рівень резервного покриття та тиску на ліквідність Відповідача.

Аналогічного змісту листи Третьою особою 1 направлено Відповідачу про припинення Кредитного договору NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, вимога дострокового погашення позики у сумі 3502690,16 євро з аналогічних підстав та причин та кредитного договору NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, вимога дострокового погашення позики у сумі 3549068,24 євро з аналогічних підстав та причин. Загальна сума вимоги до повернення Третьою особою 1 Відповідачу станом на 20 жовтня 2008 року складає: 10680408,27 євро.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про правомірність вимог Третьої особи 1 до Відповідача про негайне дострокове погашення позики та нарахувань за зазначеними договорами.

Відповідно до листа Третьої особи 1 від 08 лютого б/№ (а.с. 208 т. ІІ), загальна заборгованість за основною сумою заборгованості за вказаними трьома кредитними договорами (NLBI/NB-F-2, NLBI/NB-P-1, NLBI/NB-5) становить 9 914 383, 34 євро, плюс нараховані відсотки та інші платежі, витрати та втрати станом на 08 лютого 2010 року та станом на 04 лютого 2010 року (згідно наданих Третьою особою 1 розрахунків (вх. №566 від 17 січня 2011 року)). (Відповідач на поточну дату вказану заборгованість вважає погашеною в звязку з тим, що вважає, що Третя особа 1 звернула стягнення на предмет застави, яка забезпечувала виконання зобовязань Відповідача по кредитним договорам 3-5).

Поряд з цим судом встановлено, що 14 листопада 2008 року між Відповідачем та Третьою особою 1 з метою забезпечення виконання Відповідачем перед Третьою особою 1 взятих зобовязань за кредитними договорами: NLBI/NB-P-1 (Facility Agreement no. NLBI/NB-P-1) від 15 листопада 2006 року, на суму 4950000 євро; NLBI/NB-F-2 (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-2) від 15 листопада 2006 року, на суму 4600000 євро; NLBI/NB-F-3 (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-3) від 28 березня 2007 року, на суму 630000 євро; NLBI/NB-F-4 (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-4) від 28 березня 2007 року, на суму 980000 дол. США; NLBI/NB-5 (Facility Agreement no. NLBI/NB-5) від 07 травня 2007 року, на суму 4404000 євро; NLBI/NB-6 (Facility Agreement no. NLBI/NB-6) від 07 травня 2007 року, на суму 3368000 дол. США, було укладено договір застави майнових прав № 14-2008, де Третя особа 1 виступила Заставодержателем, а Відповідач - Заставодавцем. Відповідно до п. 1.2. договору застави майнових прав № 14-2008, Заставодавець (Відповідач) на забезпечення виконання своїх зобовязань за Кредитними Договорами, перелічених у п. 1.1. вище (перелічені кредитні договори) повернення позик в вищезазначених сумах відповідно, та сплаті відсотків відповідно до умов Кредитних Договорів, а також відшкодування збитків, сплати штрафів у разі порушення ним умов Кредитних договорів передав Третій особі 1 належні Заставодавцю майнові права, а саме предмет застави за цим договором, полягає в праві вимагати від: ТОВ «К-Л-О», ЄДРПОУ 33421978, повернення кредитних коштів у сумі 173000000,00 гривень та сплати відсотків оформлених Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 27/4/2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року, додатковою угодою №1 від 03 листопада 2008 року та додатковою угодою № 2 від 04 листопада 2008 року до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 27/4/2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року, а також в правах, що випливають із договору іпотеки від 07 листопада 2008 року, укладеного між Заставодавцем (Відповідачем) та ТОВ «АЛЬФА ВЕСТ ОЙЛ ГРУП», код в ЄДР 43765283, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_21 та зареєстрованого в реєстрі за №8099) та договору про доповнення останнього (зареєстрований в реєстрі за № 8178), на забезпечення зобовязань ТОВ «К-Л-О»за вищезазначеним кредитним договором; договору іпотеки від 07 листопада 2008 року, укладеним між Заставодавцем (Відповідачем) і ТОВ «МОЛПРОМ-ФАКТОР», код в ЄДР 33919287 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_21 та зареєстрованого в реєстрі за № 8111 та договору про доповнення останнього (зареєстровано в реєстрі за № 8188) на забезпечення зобовязань ТОВ «К-Л-О»за вищевказаним кредитним договором. Боржником по відношенню до Заставодавця (Відповідача) за зобовязннями, майнові права по яким є Предметом застави за цим договором є товариство з обмеженою відповідальністю «К-Л-О», код в ЄДРПОУ 33421978.

В судовому засіданні Позивачем та Відповідачем підтверджено факт укладення даного договору, та те, що особи, які підписали перелічені договори, з боку Позивача та Відповідача були належним чином уповноважені на укладення перелічених договорів, змін та доповнень до них.

Також судом встановлено, що 07 жовтня 2008 року між Відповідачем та Третьою особою 3 був укладений кредитний договір № 47, згідно якого, Третя особа 3 виступила Кредитором, а відповідач Позичальником. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору № 47 Третя особа 3 надала Відповідачу кредит на суму 1500000000,00 грн., графік повернення кредиту з 01 квітня 2009 року по 06 жовтня 2009 року за обліковою ставкою НБУ (за станом на 07 жовтня 2008 року, - 12 % річних). 14 листопада 2008 року між Відповідачем та Третьою особою 3 був укладений договір застави майнових прав № 827, де Третя особа 3 виступає Заставодержателем, а Відповідач Заставодавцем, згідно якого надана застава забезпечує виконання Заставодавцем вимог Заставодержателя за кредитом рефінансування, наданим згідно з кредитним договором № 47 від 07 жовтня 2008 року та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між Сторонами, за умовами якого Заставодавець зобовязаний повернути Застводержателю кредит рефінансування з кінцевим терміном повернення 06 жовтня 2009 року і сплачувати проценти за користування ним у розмірі 12 процентів річних та пеню, а також відповідно умов кредитного договору повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти за користування ним і пеню в разі їх дострокового витребування Заставодержателем. Відповідно до Додатку 1 до договору застави майнових прав за кредитним договором (угодою) ВАТ КБ «Надра»від 07 жовтня 2008 року № 47, одним з предметом застави виступили майнові права за договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, боржник ВАТ «Обухівський завод пористих виробів»(ВАТ «Лерок Обухів», код ЄДРПОУ: 20576280).

06 квітня 2010 року Відповідачем подано Клопотання про залучення до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача на предмет спору представника Національного банку України, де Відповідач вказує, що в забезпечення виконання зобовязань перед Третьою особою 3 за кредитним договором № 47 від 07 жовтня 2008 року, Відповідачем на підставі договору застави майнових прав № 827 від 14 листопада 2008 року передано в заставу НБУ право вимоги за кредитними договорами № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, що обули укладені між Відповідачем та Позивачем (а.с. 9-10 т. ІІІ).

Судом встановлено, що подана інформація Відповідачем не відповідає дійсним обставинам справи в частині передачі в заставу Відповідачем Національному банку України майнових прав за кредитним договором № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року. Майнові права за Кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року не передані в заставу Національному банку України на підставі договору заставу майнових прав № 827 від 14 листопада 2008.

Судом встановлено, що 05 лютого 2010 року між Позивачем та Третьою особою 1 був укладений Договір відступлення права вимоги № NLBI0110 (надалі за текстом «Договір цесії»), де Третя особа 1 виступає первісним кредитором та Позивач новим кредитором, де за п.п. 1, 2, 3 вказаного договору цесії Первісний кредитор здійснює відступлення частини права грошової вимоги (в обсязі визначеному нижче), а Новий кредитор приймає частину права грошової вимоги до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Надра»(код ЄРПОУ 20025456), за діючим зобовязанням між Первісним кредитором та Боржником, яке виникло на підставі: Кредитного договору NLBI/NB-P-1 (Facility Agreement no. NLBI/NB-P-1) від 15 листопада 2006 року, Кредитного договору NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-2) та Кредитного договору NLBI/NB-F-5 від 7 травня 2007 року (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-5) (надалі Зобовязання); до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у Зобовязанні у наступному обсязі: Новий кредитор набуває права вимагати у Боржника сплати частини заборгованості в розмірі 7414614,06 євро (надалі частина зобовязання), яка виникла у Боржника перед Первісним кредитором із Зобовязання. … Всі інші права Первісного кредитора, що існували на момент підписання нього Договору залишаються у нього та до Нового кредитора не переходять. Вартість Частини Зобовязання, передбачена п. 2 Договору складає 7414614,06 євро та має бути сплачена Новим Кредитором на користь Первісного кредитора протягом 6 (шести) місяців. Будь-які розрахунки за цим Договором здійснюються в безготівковій формі на рахунок Первісного кредитора, що вказаний в цьому Договорі. Пунктом 5 Договору цесії встановлено обовязок Нового кредитора письмово повідомити Боржника про відступлення права вимоги протягом пяти календарних днів з дня набрання чинності цим договором. Пунктами 7, 8, 9 Договору цесії встановлено, що усі правовідносини, що виникають з цього Договору або повязані із ним, у тому числі повязані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регулюються цим Договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п. 8 цього Договору та визначається часом, достатнім для належного виконання цього Договору Сторонами.

Відповідно до п.п. 3.4.1., 3.4.5. п.п. 3.4. Додаткової угоди № 6 від 23 червня 2009 року до Кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007, Позичальник має право достроково погашати заборгованість за цим Договором, письмово попередивши Банк не пізніше ніж за 1 (один) робочих дні до дострокового погашення та звертатися з заявою про надання наступного Траншу в межах Кредитної лінії; самостійно погашати Транші кредиту, нараховані відсотки та сплачувати комісії з урахування вимог, визнаних п. 2.10. цього Договору.

Відповідно до п.п. 3.4.1. Додаткової угоди № 4 від 23 червня 2009 року до Кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007, Позичальник має право достроково виконати зобовязання по поверненню усієї чи частини основної суми Кредиту (траншу) разом з усіма відсотками, що були нараховані до дати такого дострокового виконання, а також неустойки, Збитків і витрат, які підлягають оплаті по цьому Договору. При цьому, Позичальник повинен попередити про це Банк письмовим безвідкличним повідомленням не менш ніж за 5 (пять) робочих дні до дати дострокового повернення. Таке повідомлення є обовязковим для виконання Позичальником і не може бути ними відкликане в подальшому. При цьому будь-яка сума, яка була сплачена Позичальником при достроковому погашенні основної суми Кредиту (траншу), не може бути отримана повторно за цим Договором.

02 лютого 2010 року Позивачем направлено повідомлення про дострокове погашення заборгованості по договорам (кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року.

09 лютого 2010 року Позивач вручив Відповідачу Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 47 від 09 лютого 2010 року, що підтверджено відміткою про вручення Відповідача вх. № 6292 від 09 лютого 2010 року, - оригінал заяви з відміткою про вручення витребувано у Позивача, досліджено судом та долучено до матеріалів справи. Відповідно до вказаної заяви № 47 від 09 лютого 2010 року, Позивач визначає станом на 09 лютого 2010 року наявність непогашеної заборгованості з тіла кредиту та відсоткам перед Відповідачем у розмірі 7414614,06 євро, яка виникла за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року з відповідними додатками, з таких порушень: не сплачені відсотки за грудень 2009 року, не сплачені відсотки за січень 2010 року, не виконані зобовязання по погашенню тіла кредиту, строк оплати якого наступив 04 січня 2010 року, 04 лютого 2010 року. Зокрема, заборгованість згідно Кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року становить по основній сумі заборгованості по кредиту: 4066627,07 євро; відсотки: 138533,84 євро; заборгованість по кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року: основна сума заборгованості по кредиту 3155614,47 євро, заборгованість по відсоткам: 53838,68 євро. Загальна сума складає: 7414614,06 євро. Поряд з цим, Позивачем в заяві вказано, що має право вимоги до Відповідача в розмірі 7414614, 06 євро, яке підтверджується Договором відступлення права вимоги (цесії) від 05 лютого 2010 року (доданий до заяви). Позивач в заяві вказує на те, що станом на 09 лютого 2010 року між Позивачем та Відповідачем існують зустрічні грошові вимоги в розмірі 7414614,06 євро, строк виконання яких наступив, в звязку з чим, керуючись положення ст. 601 Цивільного кодексу України, направлення вказаної заяви Позивачем Відповідачу Позивач здійснив односторонній правочин, яким припиняє свої зобовязання перед відповідачем.

Відповідачем у відповідь на заяву Позивача про зарахування зустрічних вимог був складений лист № 28/2-5-2746 від 15 лютого 2010 року, в якому Відповідач вказав, що вважає передачу прав за кредитними договорами без згоди банку неможливим, а отже, вважає зазначену заяву нікчемним правочином.

Причиною виникнення спору є позиція Відповідача, який вважає, що зобовязання Позивача перед Відповідачем не виконаним, право вимоги за кредитним договорами № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року є предметом застави згідно Договору застави майнових прав № 827 від 14 листопада 2008 року, укладеним між Відповідачем та Національним банком України в звязку з чим, проведення зарахування зустрічних вимог без попереднього письмового погодження Третьої особи 3, є неможливим; Відповідач вважає, що здійснення повідомлення боржника про зміну кредитора відбулося з порушенням умов кредитних договорів, за якими відбувається уступка права вимоги, адже сам первісний кредитор Третя особа 1 зобовязаний протягом 5 днів повідомити боржника про кожний факт передачі прав; Відповідач вказує, що повідомлення у вигляді ухвали про зарахування зустрічних однорідних вимог не містить викладення обставин що підтверджують правомірність уступки права вимоги. Відповідач вважає, що Цивільним кодексом передбачено повідомлення як окремий документ, а в даному випадку відбулося лише посилання на договір цесії, - вказує Відповідач.

Суд звертає увагу на те, що станом на дату подачі Відзиву на позовну заяву - 06 квітня 2010 року та апеляційної скарги 29 квітня 2010 року, дату складання касаційної скарги 03 серпня 2010 року Відповідачем неодноразово визнано, що: «Договір уступки права вимоги укладений між АТ «Аерок Обухів»та NLB Iterfinanz AG». ВАТ «Аерок Обухів» стає новим кредитором. Кредитними договорами передбачена можливість уступки прав за цими кредитними договорами»(а.с. 28, 63, 164 т. ІІІ) та останній вважає порушеним порядок повідомлення Відповідача про зарахування вимог, а також вважає, що проведення зарахування зустрічних вимог без попереднього письмового погодження Третьої особи 3 є неможливим, однак на дату подачі Доповнень до Касаційної скарги 30 вересня 2010 року Відповідач змінив свою позицію, вважає, що Позивач не набув прав кредитора, з посиланням на норми ст. 210, ч. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України, п.п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», вважає, що Позивач повинен був отримати індивідуальну ліцензію НБУ, зміни по заміні кредитора на Позивача повинні були зареєстровані НБУ згідно ч. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України, Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене Постановою Правління Національного банку України 17 червня 2004 року № 270; вважає, що Позивач не має прав виступати стороною кредитного договору з огляду на його дієздатність, посилаючись на положення ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; та вважає неможливим уступку прав Третьою особою 1 Позивачу з тих причин, що вважає, що зобовязання Відповідача перед Третьою особою 1 станом на 05 лютого 2010 року повністю виконані, через набуття Третьою особою 1 у власність предмету забезпечувального обтяження за Договором № 14-2008 (детально заперечення Відповідача викладені у описовій частині Рішення). Поряд з цим додаткові доводи проти позовних вимог Позивача заявлено Третьою особою 3 (детально доводи Третьої особи 3 викладені у описовій частині Рішення).

Істотне значення для вирішення спору є встановлення розміру заборгованості Позивача перед Відповідачем та Відповідача перед Третьою особою 1 на дату укладення Договору цесії, на дату направлення заяви про взаємозалік заборгованості.

Так, відповідно до заяви Позивача про зарахування зустрічних вимог № 47 від 09 лютого 2010 року, станом на 09 лютого 2010 року Позивачем визнано наявність непогашеної заборгованості з тіла кредиту та відсоткам перед Відповідачем у розмірі 7 414 614,06 євро, яка виникла за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року з них: не сплачені відсотки за грудень 2009 року, не сплачені відсотки за січень 2010 року, не виконані зобовязання по погашенню тіла кредиту, строк оплати якого наступив 04 січня 2010 року, 04 лютого 2010 року. Зокрема, заборгованість згідно Кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року становить по основній сумі заборгованості по кредиту: 4 066 627,07 євро; відсотки: 138 533,84 євро; заборгованість по кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року: основна сума заборгованості по кредиту 3 155 614,47 євро, заборгованість по відсоткам: 53 838,68 євро.

Згідно позовної заяви Позивача станом на 09 лютого 2010 року заборгованість Позивача перед Відповідачем становила 7414614,46 євро.

Відповідно до розрахунку від 08 лютого 2010 року б/№ непогашених основних сум заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1 за переліченими кредитними договорами (NLBI/NB-F-2, NLBI/NB-P-1, NLBI/NB-5) станом на 05 лютого 2010 року становила 9 914 383, 34 євро, а відповідно до листа Третьої особи 1 від 08 лютого б/№ (а.с. 208 Т. 2) (загальна заборгованість за вказаними трьома кредитними договорами становить 13 954 000,00 євро).

Між Позивачем та Відповідачем укладено акти звірки розрахунків, в тому числі станом на 09 лютого 2010 року, як дату одержання Відповідачем заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог № 47 від 09 лютого 2010 року, відповідно до яких:

сума боргу по кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року станом на 09 лютого 2010 року становила:

-за даними Позивача: по кредиту: 4066627,07 євро; по відсоткам: 138533,84 євро; по штрафним санкціям: 0,00 євро;

-За даними Відповідача: по кредиту: 4 066 627,07 євро; по відсоткам: 122719,18 євро; по штрафним санкціям: 211059,75 євро.

Сума боргу по кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року станом на 09 лютого 2010 року становила:

-за даними Позивача: по кредиту: 3155164,47 євро; по відсоткам: 53838,68 євро; по штрафним санкціям: 0,00 євро;

-За даними Відповідача: по кредиту: 3 155 164,47 євро; по відсоткам: 47690,14 євро; по штрафним санкціям: 153768,62 євро.

На підставі зазначених актів звірки, за даними Позивача та Відповідача сума заборгованості по кредиту (тол кредиту) є погодженою та становить: по кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року станом на 09 лютого 2010 року: 4 066 627,07 євро; по кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року станом на 09 лютого 2010 року: 3 155 164,47 євро, що разом на вказану дату становить: 7221241,54 євро.

Спірним є розмір заборгованості на зазначену дату за нарахованими відсотками та штрафним санкціям.

Суд детально дослідивши наявні матеріали справи, пояснення, договори, розрахунки сторін, положення вказаних кредитних договорів дійшов наступних висновків відносно заборгованості Позивача перед Відповідачем станом на 09 лютого 2010 року по кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та по кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року (надалі за текстом «Кредитний договір 1»та «Кредитний договір 2» - відповідно).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

1.Відповідно до розрахунку визнаної заборгованості Позивача перед Відповідачем, наведеного у позовній заяві Позивача, Позивач мав заборгованість перед Відповідачем за грудень 2009 року по відсоткам та за січень 2010 року по відсоткам. Даний факт жодного разу не був заперечений Відповідачем. За матеріалами Позивача, заборгованість по процентам по Кредитному договору станом на 09 лютого 2010 року становило: по кредитному договору 1: 138 533,84 євро, по кредитному договору 2: 53 838,68 євро. Суд бере до уваги той факт що вказані в позовній заяві розміри заборгованості Позивача перед Відповідачем станом на 09 лютого 2010 року не було жодного разу заперечено Відповідачем під час розгляду справи при первинному розгляді справи, розгляду справи в процедурі апеляційного оскарження рішення першої інстанції по справі, яким судом було встановлено факт визнання Відповідачем розміру зобовязань, в тому числі по розміру відсотків по кредитним договорам 1, 2 та штрафним санкціям по ним, та відсутність заперечення вказаних фактів Відповідачем в порядку касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Інші, істотно більші розміри за обсягом заборгованості Позивача перед Відповідачем по справі фігурують у матеріалах справи на інші дати станом на 08 жовтня 2010 року (відповідно до листа б/№ від 13 грудня 2010 року та доданих документів наданих суду Відповідачем); станом на 09 лютого 2010 року - подані розрахунки Відповідачем на виконання ухвали суду від 24 грудня 2010 року по Кредитним договорам 1, 2, що містять відмінні відомості. За матеріалами справи: наявні наступні дані щодо заборгованості Відповідача перед Позивачем станом на 09 лютого 2010 року:

- відповідно актів звірки Позивача та Відповідача станом на 09 лютого 2010 року, які складені на вимогу ухвали суду по справі від 24 листопада 2010 року, наявні наступні розбіжності щодо нарахованої заборгованості:

сума боргу по кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року станом на 09 лютого 2010 року становила:

-за даними Позивача: по відсоткам: 138 533,84 євро; по штрафним санкціям: 0,00 євро;

-за даними Відповідача: по відсоткам: 122 719,18 євро; по штрафним санкціям: 211 059,75 євро;

сума боргу по кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року станом на 09 лютого 2010 року становила:

-за даними Позивача: по кредиту: по відсоткам: 53 838,68 євро; по штрафним санкціям: 0,00 євро;

-за даними Відповідача: по кредиту: по відсоткам: 47 690,14 євро; по штрафним санкціям: 153 768,62 євро.

Позивачем надано 18 січня 2011 року б/№ Пояснення в яких заперечує розмір наданих Відповідачем даних по заборгованості Позивача перед Відповідачем станом на 09 лютого 2010 року по відсоткам по кредитам за Кредитними договорами 1, 2 та штрафним санкціям. В своїх поясненнях Позивачем частково визнано вимоги Відповідача по заборгованості по відсоткам та штрафним секціям по Кредитним договорам 1, 2 в частині 192372,52 євро.

2. На підтвердження заявленої заборгованості Відповідачем не надано розрахунку спірної суми, - заборгованості Позивача перед Відповідачем, в тому числі підстав нарахування поданих сум, вказівки на застосовані штрафні санкції, підстави заставування санкцій, в т.ч.пені; не вказано періоди, за які було нараховано штрафні санкції, не наведено правове обґрунтування нарахування.

3. З метою всебічного зясування справи суд також бере до уваги те, що на підтвердження сум заборгованості за Кредитними договорами 1, 2 Позивачем було надано пояснення 18 січня 2011 року в яких Позивач посилається на проведення переговорів з Відповідачем на предмет реструктуризації заборгованості Позивача перед Відповідачем, які проводились в січні 2010 року, в ході яких також було узгоджено між сторонами заборгованість щодо відсотків по кредиту, штрафним санкціям по договорам. Під час судового засідання, представником Позивача було надано усні пояснення з приводу цього, а також було надано докази узгодження проектів договорів щодо реструктуризації заборгованості, - проекти договорів, документи, що підтверджують ведення переписки між Позивачем та Відповідачем з приводу узгодження текстів договорів про реструктуризацію, оглянуто оригінал електронної переписки між Відповідачем та Позивачем та Позивачем; суду надано оригінали доказів того, що оригінальна інформація поштової електронної переписки не може зазнати штучного втручання, виправлення, підроблення, що підтверджено документально (довідки на фірмовому бланку від AS MicroLinK Eesti (Lootsa 8, 11415 Tallin, Registrikod 10111249, компанія, що надає послуги хостингу та обслуговування серверів Позивача, в тому числі сервера поштових додатків Microsoft Exchange 2003, що підтверджено довідкою від 08 квітня 2010 року № Л-10-0191 на фірмовому бланку) від 07 квітня 2010 року nr Л-10-0192, щодо листів: від ОСОБА_22 (ІНФОРМАЦІЯ_1) ОСОБА_23 (ІНФОРМАЦІЯ_2) дата: 21 січня 2010 року, час 14:36; 16:05), Предмет: «Дополнительные соглашения», «Добавить условие»; Лист від ОСОБА_23 (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_22 за вказаною електронною адресою, дата: 29 січня 2010 року, час: 17:16, предмет: «Доп. Соглашение»; Лист від ОСОБА_22 ОСОБА_23 за вказаною електронною адресою: дата 02 лютого 2010 року, час: 10:01, предмет: «Доп. Соглашения с правками», листи від ОСОБА_23 ОСОБА_22 від 29 січня 2010 року о 17:16 на тему: «Доп. соглашение», від 02 лютого 2010 року о 10:54 на тему: «Доп. соглашения с правками». До вказаних довідок компанії AS MicroLinK Eesti Позивачем надано безпоесердньо тексти додаткових договорів до Кредитних договорів 1, 2, що виступали предметом погодження у зазначеній вище переписці між Відповідачем та Позивачем, зокрема текст Додаткового договору № 6 до кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, де угода планувалась до підпису 02 лютого 2010 року, де у п. 2 викладено, що загальний розмір основної суми кредиту та нарахованих відсотків за Кредитною угодою, розрахованих станом на 09 лютого 2010 року становить 3209453,15 євро, а саме: за основною сумою зобовязання 3155614,47 євро; за нарахованими відсотками 53838,68 євро та текст Додаткового договору № 8 до кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, де угода планувалась до підпису на 02 лютого 2010 року, де у п. 2 викладено, що загальний розмір основної суми кредиту та нарахованих відсотків за Кредитним договором, розрахованих станом на 09 лютого 2010 року становить 4205160,91 євро, а саме: за основною сумою зобовязання 4066627,07 євро; за нарахованими відсотками 138533,84 євро. Дані даних проектів договорів повністю збігаються з сумою заборгованості поданої Позивачем, а також суд звертає увагу на те, що під час провадження по справі на першому розгляді, при апеляційному, касаційному перегляді рішень судів попередніх інстанцій, Відповідач не заперечував остаточних розмірів заборгованості Позивача перед Відповідачем станом на 09 лютого 2010 року саме у вищевказаних розмірах.

Під час судового засідання при дослідженні у присутності усіх учасників провадження наведених вище поданих Позивачем доказів по справі, а саме проектів додаткових договорів № 6, 8 до Кредитних договорів 1, 2 відповідно, що виступали предметом погодження між Позивачем та Відповідачем (до моменту укладення договору цесії між Позивачем та Третьою особою 1), Відповідач підтвердив факт проведення погодження вказаних додаткових договорів № 6, 8 до Кредитних договорів 1, 2 між Відповідачем та Позивачем у період 29 січня 2010 року 02 лютого 2010 року та змісту вказаних додаткових договорів, в тому числі, що станом на дату погодження додаткових договорів була саме такою заборгованість Позивача перед Відповідачем у такому розмірі, не надав жодного заперечення цього приводу.

Відповідно до ч. 5 п. 4 Листа Вищого Арбітражного суду 01-8/516"Про практику вирішення окремих категорій спорів" від 22 вересня 2000 року, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Арбітражного процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

На підставі наведено, суд дійшов висновку проте, враховуючи факти, що:

- Відповідачем не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості Позивача за Кредитними договорами 1, 2, нарахованих до сплати Позивачем, підстав їх нарахування, обставин, що стали підставою нарахування, доказів настання обставин, що стали підставою нарахування вказаних сум, періодів за які нараховано суми;

- Відповідач з моменту подачі порушення справи не надавав суду заперечення розміру заборгованості Позивача заявлену останнім в позовній заяві станом на 09 лютого 2010 року, в тому числі при подачі апеляційної скарги, при подачі касаційної скарги і лише у грудні 2010 року надав відомості, що свідчать про не відповідність сум нарахованих штрафних санкцій, відсотків за користування кредитами за даними Позивача та Відповідача;

- не заперечення Відповідачем факту проведення погодження між Відповідачем та Позивачем додаткових договорів № 6, 8 до кредитних договорів 1, 2 в період з 29 січня 2010 року по 02 лютого 2010 року (у редакції долученої до матеріалів справи), де Відповідач повністю визнавав розмір заборгованості по договорам та відсоткам за Кредитним договорам 1, 2 у розмірах, вказаних Позивачем у позовній заяві станом на 09 лютого 2010 року,

Відповідачем не доведено правомірність сум нарахованих, підстав нарахування, обставин нарахування заявлених в актах звірки штрафних санкцій, відсотків за користування кредитами згідно Кредитних договорів 1, 2; не надано жодного доказу в тому числі не вказано конкретних підстав, термінів нарахування штрафних санкцій, їх розрахунків не надано взагалі, в тому числі пені, штрафів, розрахунків нарахованих відсотків за користування кредитами за кредитними договорами 1, 2; відповідачем не доведено обставини, що стали підставою нарахування заборгованості Позивача, заперечену останнім.

Суд вважає доведеною Позивачем обставину, що станом на 09 лютого 2010 року розмір заборгованості Позивача перед Відповідачем по Кредитному договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року складав по кредиту: 4066627,07 євро (чотири мільйони шістдесят шість тисяч шістсот двадцять сім євро 07 євроцентів), по відсоткам 138533,84 євро (сто тридцять вісім тисяч пятсот тридцять три євро 84 євроцентів), в тому числі по штрафним санкціям; по Кредитній угоді № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року складав по кредиту: 3155614,47 євро (три мільйони сто пятдесят пять тисяч шістсот чотирнадцять євро 47 євроцентів), по відсоткам: 53838,68 євро (пятдесят три тисячі вісімсот тридцять вісім євро 68 євроцентів), в тому числі по штрафним санкціям.

Істотним для вирішення справи по суті є встановлення обставин правомірності укладення з боку Третьої особи 1 договору Цесії з Позивачем в розрізі наявності дійсних кредиторських зобовязань на момент укладення договору Цесії у Відповідача перед Третьою особою 1 та обсяг таких зобовязань.

Як вже встановлено судом, між Відповідачем та Третьою особою 1 укладено кредитні договори: № NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року, № NLBI/NB-5 від 07 травня 2007 року (надалі за текстом: Кредитний договір 3, 4, 5 - відповідно). Грошові кошти за вказаними кредитними договорами 3-5 були належним чином перераховані Третьою особою 1 Відповідачу на виконання казаних договорів. 20 жовтня 2008 року Третьою особою 1 було направлено Відповідачу листи б/№ про припинення Кредитних договорів 3-5, грошові кошти не було повернуто Відповідачем Третій особі 3 та встановлено правомірність вимог Третьої особи 3 до Відповідача про негайне дострокове погашення позики та нарахувань за договорами. Поряд з цим судом встановлено, що 14 листопада 2008 року між Відповідачем та Третьою особою 1 з метою забезпечення виконання Відповідачем перед Третьою особою 1 взятих зобовязань за кредитними договорами 3-5 укладено договір застави майнових прав № 14-2008, де Третя особа 1 виступила Заставодержателем, а Відповідач - Заставодавцем. Відповідно до п. 1.2. договору застави майнових прав № 14-2008, Заставодавець (Відповідач) на забезпечення виконання своїх зобовязань за Кредитними Договорами 3-5 надав належні Заставодавцю майнові права, що предметом застави за цим договором, полягають в праві вимагати від: ТОВ «К-Л-О», ЄДРПОУ 33421978, повернення кредитних коштів у сумі 173 000 000,00 гривень та спати відсотків оформлених Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 27/4/2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року, додатковою угодою №1 від 03 листопада 2008 року та додатковою угодою № 2 від 04 листопада 2008 року до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 27/4/2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року, а також в правах, що випливають із вищевказаних договорів іпотеки, укладених між Відповідачем та ТОВ «АЛЬФА ВЕСТ ОЙЛ ГРУП», код в ЄДР 43765283, на забезпечення зобовязань ТОВ «К-Л-О»за вищезазначеним кредитним договором; та за договором іпотеки, укладеного між Відповідачем і ТОВ «МОЛПРОМ-ФАКТОР», код в ЄДР 33919287 на забезпечення зобовязань ТОВ «К-Л-О»за вищевказаним кредитним договором. Боржником по відношенню до Заставодавця (Відповідача) за зобовязаннями, майнові права по яким є Предметом застав за цим договором є товариство з обмеженою відповідальністю «К-Л-О», код в ЄДРПОУ 33421978.

Відповідно до розрахунку від 08 лютого 2010 року б/№ непогашених основних сум заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1 за переліченими кредитними договорами (NLBI/NB-F-2, NLBI/NB-P-1, NLBI/NB-5) станом на 05 лютого 2010 року становить 9 914 383, 34 євро.

Відповідно до Розрахунків заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1, наданих Третьою особою 1, по тілу кредиту за Кредитними договорами 3-5, станом на 04 лютого 2010 року, заборгованість Відповідача по кредитному договору 3 становила 3313000,00 євро; заборгованість Відповідача по кредитному договору 4 становила 3 266 000,00 євро; заборгованість Відповідача по кредитному договору 5 становила 3 335 383,34 євро, разом станом на 04 лютого 2010 року заборгованість Відповідача перед Третьою особою 1 становила 9914383,34 євро. Аналогічний розмір заборгованості по тілу кредитів 3-5 був за відомостями третьої особи 3 станом на 08 лютого 2009 року, 19 березня 2009 року. Факт наявності станом на 05 лютого 2010 року заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1 по кредитним договорам 3-5 підтверджена Третьою особою 1 у вказаній сумі станом на 05 лютого 2010 року в листі б/№ від 08 лютого 2010 року.

Відповідно до розрахунків заборгованості по кредитам Відповідача перед Третьою особою 1, наданих Відповідачем від 29 грудня 2010 року, станом на 18 березня 2009 року, заборгованість Відповідача перед Третьою особою 1 по кредитному договору 3 становить по тілу 3313000,00 євро, а з 19 березня 2009 року і в поданому, - 0,00 євро; заборгованість Відповідача перед Третьою особою 1 по кредитному договору 4 становить по тілу 3 266 000,00 євро, а з 19 березня 2009 року і в поданому, - 0,00 євро; заборгованість Відповідача перед Третьою особою 1 по кредитному договору 5 становить по тілу 3 335 383,34 євро, а з 19 березня 2009 року і в поданому, - 0,00 євро.

Таким чином, надані Відповідачем та Третьою особою 1 розрахунки відносно заборгованості по кредитним договорам 3-5 , укладеним між ними свідчать про те, що станом на 18 березня 2009 року сума заборгованості була однаковою, а з 19 березня 2009 року, - Третя особа 1 вважає, що розмір заборгованості по тілу кредитів залишається до 05 лютого 2010 року не змінною в розмірі, в той час як Відповідач з 19 березня 2009 року вважає погашеною свою заборгованість в повному обсязі по кредитним договорам 3-5 перед Третьою особою 1. Таке погашення заборгованості Відповідач обґрунтовує тим, що Третьою стороною 1 - NLB ІnterFinanz AG, 19 березня 2009 року було самостійно використане право позасудового звернення стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, яким, в тому числі, забезпечувалось виконання зобовязань Відповідача, шляхом набуття у власність предмету забезпечуваного обтяження, з посиланням на ч. 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»згідно якої, у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобовязання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі предявляти боржнику інші вимоги у звязку з виконанням цього зобовязання. На підставі наведених доводів Відповідач вважає, що згідно з законодавством України зобовязання Відповідача перед Третьою особою 1 за кредитними договорами 3-5 є повністю виконаними з огляду на набуття Третьою стороною 1 у власність предмету забезпечувального обтяження за Договором № 14-2008, і за таких умов Третя особа 1 не могла уступити Позивачу права за зазначеними договорами, оскільки відповідні зобовязання станом на день укладення договору цесії від 05 лютого 2010 року, з точки зору Відповідача, були припинені. Третя особа 1 заперечує факт звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження за Договором № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, набуття у власність майнових прав за вказаним договором застави майнових прав № 14-2008 та факт задоволення Відповідачем перед Третьою особою 1 грошових вимог за кредитними договорами 3-5, в тому числі в строк до 05 лютого 2010 року. Також, Третя особа 1 вказує, що процедура стягнення могла в даному випадку бути проведена лише на підставі ст. 32 Закону України «Про забезпечення», а не в порядку ст. 29 вказаного Закону на яку посилається Відповідач.

Детально вивчивши доводи Відповідача, Третьої особи 1 з даного питання, обставини та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зверненням стягнення на предмет обтяження є вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 26 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», передбачено право обтяжувала на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

У разі звернення стягнення на рухоме майно, яке є предметом декількох обтяжень, переважне право на проведення процедури звернення стягнення належить обтяжувачу з вищим пріоритетом. Якщо процедура звернення стягнення ініціюється обтяжувачем з нижчим пріоритетом, обтяжувач з вищим пріоритетом вправі протягом 30 днів з дня її ініціювання на підставі письмової вимоги припинити таке звернення стягнення обтяжувачем з нижчим пріоритетом та розпочати власну процедуру звернення стягнення.

Виходячи зі змісту ст. 26 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом та відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги є різними двома позасудовими способами звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

В свою чергу, п. 4.2. Договору застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року сторонами договору встановлено, що Заставодержатель (яким виступає Третя особа 1) має право звернути стягнення на майнові права, що є предметом застави відповідно до цього договору шляхом відступлення Заставодержателю відповідних прав на підставі статті 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у порядку, встановленому цим Законом. Також, на вибір Заставодержателя, звернення стягнення на заставлені майнові права може проводитися на підставі ст. 23 Закону України «Про заставу»шляхом вимоги Заставодержателя у судовому порядку перевести на себе заставлене права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Згідно п.п. 1.6. вказаного Договору, Заставодержатель має право звернути стягнення на всі майнові права, передані у заставу відповідно до цього Договору, або на будь-які із цих майнових прав на вибір Заставодержателя. Якщо Заставодержатель зверне стягнення на якісь із майнових прав, переданих у заставу відповідно до цього Договору, але його вимогу не буде задоволено у повному обсязі, він зберігає право застави на інші майнові права, які є предметом застави відповідно до цього Договору.

13 березня 2009 року на підставі договору застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року Третьою особою 1 було зареєстровано звернення стягнення в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) (Бланк серії НТ№ 885451). (Реєстрація в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна була здійснено 28 листопада 2008 року).

Статтею 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у ч. 2 передбачено, що якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Пунктом 8 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Згідно ч. 1, 4 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

У разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов'язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред'являти боржнику інші вимоги у зв'язку з виконанням цього зобов'язання.

В свою чергу ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», , визначено, що якщо як спеціальною нормою по відношенню до предмету застави права грошової вимоги предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право. Після закінчення строку, вказаного в частині другій статті 28 цього Закону, обтяжувач з вищим пріоритетом, який висловив намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, надсилає письмове повідомлення всім особам, які повинні виконати вимоги за відповідним правом грошової вимоги боржника, яке є предметом забезпечувального обтяження. У цьому документі зазначаються: 1) повідомлення про відступлення права грошової вимоги; 2) посилання на підставу для відступлення права грошової вимоги обтяжувачу; 3) реєстраційний номер забезпечувального обтяження; 4) дані про особу обтяжувача, включаючи найменування, адресу та банківський рахунок; 5) вимога про виконання відповідної грошової вимоги на користь обтяжувача; 6) черговість пріоритетів інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження і які вимагають задоволення своїх забезпечених обтяженням вимог за рахунок відповідного права грошової вимоги. З дня відправлення зазначеного повідомлення обтяжувач з вищим пріоритетом набуває права кредитора в зобов'язанні, право вимоги за яким відступлене на його користь. Обтяжувач користується правами кредитора в цьому зобов'язанні до моменту повного задоволення його забезпеченої обтяженням вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 5 п. 4 Листа Вищого Арбітражного суду 01-8/516"Про практику вирішення окремих категорій спорів" від 22 вересня 2000 року, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Арбітражного процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов наступних висновків:

-Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року передбачено сторонами договору спеціальний порядок позасудового звернення стягнення на предмет застави з урахування специфіки предмету застави, - в порядку ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; Звернення стягнення на предмет забезпечувального заходу за договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, на право грошової вимоги повинно здійснюватись на підставі та в порядку, передбаченого ст. 32 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»;

-задоволення вимог кредитора є правом Заставодержателя;

- згідно норми ст. 28 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. Згідно ч. 1 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», на яку посилається Відповідач, обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують висування Третьою особою 1 вимоги передати предмет обтяження у володіння обтяжувача; в матеріалах справи відсутні будь-які докази, документи, в тому числі подані Відповідачем, які підтверджують фактичну передачу та належне оформлення передачі належних заставодавцю майнових прав, які виступали предметом застави, в тому числі обсяг переданих прав на момент передачі, який би визначав в якій частині виконані зобовязання за основним зобовязанням; в судовому засіданні представник Відповідача підтвердив, що не може надати доказів на підтвердження звернення стягнення Третьою особою 1 на предмет застави за вказаним договором застави майнових прав;

-в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Третьою особою 1 було надіслано будь-кому письмове повідомлення, у відповідності з вимогами визначеними ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»по Договору застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року. В судовому засіданні Третьою особою 1 та Відповідачем надано усне пояснення з приводу цього факту, де Третя особа 1 підтвердила, що не надсилала таких повідомлення будь-кому, так як не мала намірів звертати стягнення на майнові права;

-проведення реєстрації звернення стягнення в реєстрі обтяжень рухомого майна згідно ст. 27 вказаного Закону, є правом Заставодержателя, а не його обовязком та є доказом розпочинання процедури стягнення, однак не є доказом звернення стягнення на предмет застави, в том числі завершення процедури.

-ст. 32 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»не передбачає перехід права власності обтяжувача на предмет застави і відповідно не передбачає наслідків, отримання права власності на предмет застави, встановлені ст. 29 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», на які посилається Відповідач;

-Відповідачем не надано доказів, в тому числі таких, які є належними для підтвердження фактів виконання Відповідачем зобовязань перед Третьою особою 1 за кредитними договорами 3-5, або фактів часткового чи повного звернення стягнення за договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року.

-Поряд з цим, судом взято до уваги й те, що відповідно матеріалів справи, Відповідач, посилаючись на той факт, що 19 березня 2010 року, було звернуто Третьою особою 1 стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 14-2008, і згідно до наданих розрахунків Відповідача, після 19 березня 2009 року його зобовязання за Кредитними договорами 3-5 є повністю виконаними, шляхом звернення стягнення на предмет застави, яким виступали майнові права на повернення від ТОВ «К-Л-О»кредитних коштів згідно Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 27/4//2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року, а також в правах, що випливають із договорів іпотеки від 07 листопада 2008 року, укладеного між Відповідачем та ТОВ «АЛЬФА ВЕСТ ОЙЛ ГРУП»та від 07 листопада 2008 року, укладеного між Відповідачем та ТОВ «МОЛПРОМ-ФАКТОР». Водночас, в матеріалах справи наявні докази того, що після 19 березня 2009 року, Відповідачем подано позови та ведеться активна діяльність по захисту прав банку, де відкрите акціонерне товариства комерційний банк «Надра»виступив позивачем з позовом до ТОВ «АЛЬФА ВЕСТ ОЙЛ ГРУП»та до ТОВ «МОЛПРОМ-ФАКТОР», де ТОВ «К-Л-О»виступає третьою особою, про стягнення 188505702,77 грн. заборгованості за кредитним договором № 27/4//2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року справа № 34/424. Так, у вказані справі Ріденням від 04 вересня 2009 року у задоволені позовних вимог відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»було відмовлено. 25 січня 2010 року по справі № 34/424 Постановою Апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»на рішення суду першої інстанції, яким у позові було відмовлено, - задоволено. 07 червня 2010 року Постаново Вищого господарського суду України по справі № 34/424 від 07 червня 2010 року касаційну скаргу ТОВ «МОЛПРОМ-ФАКТОР»задоволено, Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 січня 2010 року скасовано. 11 серпня 2010 року Рішенням господарського суду м. Києва по справі № 34/424 задоволено заяву відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»про перегляд рішення господарського суду м. Києва від 04 вересня 2009 року у справі за № 34/424 за нововиявленими обставинами. Постановою від 20 жовтня 2010 року Київського апеляційного господарського суду по справі № 34/424 апеляційну скаргу ТОВ «МОЛПРОМ-ФАКТОР»задоволено частково, рішення господарського суду м. Києва від 11 серпня 2010 року у справі № 34/424 скасовано. Перелічені процесуальні документи протирічать поданим доводам Відповідача по справі в частині звернення стягнення Третьою особою 1 на майнові права за кредитним договором № 27/4//2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року зокрема, які, з поданих доводів Відповідача ще 19 березня 2009 року перейшли у власність Відповідача, і відповідно не належать Відповідачу, виходячи з чого й також протирічуть розрахункам щодо заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1.

Перелічені процесуальні документи пітверджують те, що майнові права за кредитним договором № 27/4//2008/980-К/64 від 08 жовтня 2008 року та договорами іпотеки не передані Третій особі і на них не звернуто стягнення Третьою особою 1, Відповідач вважає себе їх законним власником.

-Вимоги Третьої особи 1 за кредитними договорами станом на 09 лютого 2010 року не було задоволено Відповідачем, в тому числі в порядку звернення стягнення на майнові права за договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року.

Детально дослідивши доводи Відповідача, Позивача, обставини справи, пояснення учасників провадження та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість Відповідачем доводів та не доведення Відповідачем обставин, що б підтверджували звернення стягнення Третьою особою 1 на майнові права на підставі Договору застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року взагалі, в тому числі 19 березня 2009 року. Відповідачем не надано жодного доказу звернення Третьою особою 1 стягнення або передачі майнових прав Третій особі 1 за договором № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, а також погашення Відповідачем заборгованості Відповідача перед Третьою особою 1 за кредитними договорами 3-5. Факт звернення Третьою особою 1 стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року не доведено Відповідачем. В матеріалах справі відсутні будь-які докази звершення процедури звернення Третьою особо 1 стягнення на підставі договору застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року.

Інших доказів виконання Відповідачем зобовязань перед Третьою особою 1 станом на 05 лютого 2010 року суду не надано. Таким чином, судом встановлено, що станом на 05 лютого 2010 року, Відповідач мав чинні не виконані зобовязання перед Третьою особою 1 за кредитними договорами 3-5 по тілу кредитів на суму 9 914 383,34 євро (без штрафних санкцій), в звязку з чим, Третя особа 1 правомірно передача право вимоги за Кредитними договорами 3-5 в частині 7414614,06 євро по тілу кредитів Позивачу.

Як встановлено, 05 лютого 2010 року між Позивачем та Третьою особою 1 був укладений Договір відступлення права вимоги № NLBI0110 («Договір цесії»), де Третя особа 1 виступає первісним кредитором, а Позивач новим кредитором, де за п.п. 1-3 вказаного договору цесії Первісний кредитор здійснює відступлення частини права грошової вимоги (в обсязі визначеному нижче), а Новий кредитор приймає частину права грошової вимоги до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Надра»(код ЄРПОУ 20025456), за діючим зобовязанням між Первісним кредитором та Боржником, яке виникло на підставі: Кредитного договору NLBI/NB-P-1 (Facility Agreement no. NLBI/NB-P-1) від 15 листопада 2006 року, Кредитного договору NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-2) та Кредитного договору NLBI/NB-F-5 від 7 травня 2007 року (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-5) (Зобовязання); до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у Зобовязанні у наступному обсязі: Новий кредитор набуває право вимагати у Боржника сплати частини заборгованості в розмірі 7 414 614,06 євро (надалі частина зобовязання), яка виникла у Боржника перед Первісним кредитором із Зобовязання. … Всі інші права Первісного кредитора, що існували на момент підписання нього Договору залишаються у нього та до Нового кредитора не переходять. Вартість Частини Зобовязання, передбачена п. 2 Договору складає 7 414 614,06 євро та має бути сплачена Новим Кредитором на користь Первісного кредитора протягом 6 (шести) місяців. Будь-які розрахунки за цим Договором здійснюються в безготівковій формі на рахунок Первісного кредитора, що вказаним в цьому Договорі. Пунктом 5 Договору цесії встановлено обовязок Нового кредитора письмово повідомити Боржника про відступлення права вимоги протягом пяти календарних днів з дня набрання чинності цим договором. П. 9 Договору цесії встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п. 8 цього Договору та визначається часом, достатнім для належного виконання цього Договору Сторонами.

05 лютого 2010 року до договору цесії між Третьою особою 1 та Позивачем підписано акт приймання-передачі документів відповідно до договору відступлення права вимоги № NLBI0110 (цесія) від 05 лютого 2010 року.

Досліджуючи заперечення Відповідача, Третьої особи 3 відносно дійсності та законності договору цесії, судом встановлено наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року №508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України»затверджено «Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», у п.п. 1.2. визначено, що цесією є поступка вимоги або передавання вимоги в зобов'язанні іншій особі.

Згідно п. 1 ст. 509, п. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Третя особа 1 виступає кредитором за кредитними договорами 3-5.

Статтею 512 Цивільного кодексу України у п.п. 1 п. 1 передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статте. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Пунктом 5 Договору цесії встановлено обовязок Нового кредитора письмово повідомити Боржника про відступлення права вимоги протягом пяти календарних днів з дня набрання чинності цим договором. Відповідачем було заявлено доводи про те, що «здійснення повідомлення боржника про зміну кредитора відбулося з порушенням умов кредитних договорів, за якими відбувається уступка права вимоги, адже саме первісним кредитор зобовязаний протягом 5 днів повідомити боржника про кожний факт передачі прав. Повідомлення у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не містить викладення обставин що підтверджують правомірність уступки права вимоги. Цивільним кодексом передбачено повідомлення як окремий документ. В даному випадку відбулося лише посилання на договір цесії», - вказує Відповідач (а.с. 633 Т. 3). Судом встановлено, що зазначені доводи Відповідача не відповідають дійсності, а частина не може бути взята до уваги судом з таких підстав. По-перше, Відповідач підкреслює, що здійснення повідомлення боржника про зміну кредитора відбулося з порушенням умов кредитних договорів. Судом встановлено, що договір цесії не є кредитним договором з підстав, що визначені нижче. По-друге, Заява про заміну кредитора була складена Третьою особою та вручена Відповідачу у термін встановлений Договором цесії, зокрема відповідно до Заяви про заміну кредитора № 079 від 08 лютого 2010 року, підписаною Директором представництва Третьої особи 1 в Україні, де факт вручення Відповідачу 10 лютого 2010 року підтверджено відбитком штампу Відповідача за вх. № 6320 від 10 лютого 2010 року. Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Відповідно до вказаної норми, десяте лютого 2010 року є пятим днем з моменту укладення договору цесії, де відрахування починається з наступного дня після календарної дати, що в повній мірі відповідає умовам Договору цесії. По-третє, Відповідач вказує, що Цивільним кодексом передбачено повідомлення як окремий документ. Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 5 п. 4 Листа Вищого Арбітражного суду 01-8/516"Про практику вирішення окремих категорій спорів" від 22 вересня 2000 року, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Арбітражного процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідачем стосовно даного доводу не наведено нормативно-правової підстави обґрунтування доводу.

По-четверте, Відповідач вказує, що «первісний кредитор зобовязаний протягом 5 днів повідомити боржника про кожний факт передачі прав. Повідомлення у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не містить викладення обставин що підтверджують правомірність уступки права вимоги. Цивільним кодексом передбачено повідомлення як окремий документ. В даному випадку відбулося лише посилання на договір цесії». Аналіз договору цесії, дає підстави для висновку про те, що дане заперечення Відповідача не відповідає дійсності, так як Договір цесії не містить умови викладення обставин, що підтверджують правомірність уступки права вимоги, а також не містить вимоги повідомлення окремим документом «про кожний факт передачі прав». Зважаючи на відсутність посилання Відповідача, на конкретну правову норму, якій з позиції Відповідача, протирічить заява Позивача № 079 від 08 лютого 2010 року, досліджуючи вказане заперечення Відповідача з позиції принципу справедливості, суд дійшов висновку, що форма повідомлення за вказаних обставин справи не порушує прав Відповідача. Крім того, дослідивши Заяву Третьої особи1 вручену Відповідачу, суд дійшов висновку про те, що вказана заява та додані до неї документи містять детальне обґрунтування правомірності, обґрунтованості уступки права вимоги, як нормативноправову, так і фактичну. Законодавство не передбачає обовязкового повідомлення боржника окремо по кожному зобовязанню.

Отже, станом на 09 лютого 2010 року у Позивача перед Банком існувала непогашена заборгованість по тілу кредиту та процентам у розмірі 7 414 614,06 євро з штрафними санкціями. Відповідно до п.п. 3.4.1., 3.4.5. Додаткової угоди № 6 від 23 червня 2009 року до Кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, а також п. 3.4.1. Додаткової угоди № 4 від 23чеврня 2009 року до Кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, Позивач має право достроково погасити всю заборгованість по Договорам, заздалегідь попередивши про це Відповідача. Як було встановлено, Позивач повідомив Банк про такі наміри та вказав, що строк дострокового погашення кредиту 09.02.2010 року. Таким чином, Позивач скористався своїм правом щодо можливості дострокового погашення заборгованості по Кредитним договорам 1, 2, повідомивши у встановленому Договором порядку про такі наміри Відповідача. Зі сторони Відповідача заперечень щодо таких дій не було (представником Відповідача доказів незгоди Банку на дострокове погашення заборгованості до суду не надано), що свідчить про дотримання Позивачем умов Кредитних договорів 1, 2 при здійсненні дострокового погашення заборгованості.

Як встановлено вище, у Відповідача станом на 05 лютого 2010 року наявні невиконані зобовязання перед Третьою особою 1 по тілу кредиту на суму, що перевищує 7 414 614,06 євро. Третя особа 1 скористалась, надіславши Відповідачу листи з вимогами негайної сплати всіх платежів по кредитних договорах 3-5 від 20жовтня 2008 року, які містяться в матеріалах справи. Таким чином, як встановлено судом, NLB InterFinanz AG - Третя особа 1 повідомила Відповідача про припинення терміну дії позики за кредитними договорами 3-5 з одночасною вимогою негайно сплатити всі непогашені платежі, що мають бути сплачені за зазначеними договорами, разом з нарахованими відсотками та іншими платежами, втратами та витратами. Враховуючи викладене, строк виконання зобовязань Відповідачем - ВАТ КБ «Надра»перед Третьою особою 1 щодо сплати суми заборгованості за Кредитними договорами 3-5 в розмірі 9 914 383,34 євро (тіло кредиту без врахування відсотків) настав 20 жовтня 2008 року, щодо чого відсутнє жодне заперечення учасників провадження. Факт визнання Відповідачем настання строків виконання зобовязань за кредитними договорами 3-5 підтверджено в Поясненнях Відповідача б/№ від 28 рудня 2010 року, в яких Відповідач вказує, що станом на 19 березня 2009 року Третя особа 1 самостійно скористалась правом позасудового звернення стягнення на предмет застави за договорам застави майнових прав № 14-2008 від 14 листопада 2008 року, з чим Відповідач погодився і в поданим Відповідачем розрахунках відобразив припинення всіх зобовязань Відповідача перед Третьою особою 1 19 березня 2009 року.

Для встановлення правомірності укладення Договору цесії необхідним є також дослідження окремих доводів Відповідача по справі, зокрема стосовно проведення державної реєстрації договору цесії, необхідності наявності статусу фінансової установи у Позивача для правомірності укладення договору цесії, необхідності отримання Позивачем індивідуальної ліцензії НБУ з використання іноземної валюти на території України.

Розглядаючи посилання Відповідача на підпункт "в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року №15-94, згідного якого надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України, судом встановлено наступне.

В частині 11 Листа Національного Банку України від 07 грудня 2009 року №13-210/7871-22612 (Департамент валютного регулювання Територіальним управлінням Національного банку України, банкам України та їх філіям Асоціації українських банків) «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» (чинний) вказано: «Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо. На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.».

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, що правочин щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, - договір цесії № NLBI0110 не потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті.

-Досліджуючи довід Відповідача, згідно якого Відповідач з посиланням на ч. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України (згідно якої правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом) та посилаючись на законодавство України (Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затверджене Постановою Правління Національного банку України 17 червня 2004 року № 270, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 липня 2004 року за №885/9484), яке передбачає обовязкову державну реєстрацію Національним банком України договорів про отримання позик в іноземній валюті та змін до таких договорів, вважає, що, виходячи з змісту п. 1.18., п.п. 4.2.9. Розділу І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам (затверджене Постановою Правлення Національного банку України 17 червня 2004 року № 270 зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 липня 2004 року за №885/9484) зміни (до кредитних договорів) набирають чинності з моменту їх реєстрації Національним банком, а відповідних змін щодо заміни кредитора на позивача у справі здійснено не було, судом встановлено наступне з урахуванням позицій інших учасників провадження та викладених ними заперечень вказаного доводу.

-Відповідно до ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 п. 1 Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобовязань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті, підлягають реєстрації НБУ. Аналіз положень Договір цесії від 05 лютого 2010 року, вказує на те, що останній не передбачає виконання резидентами боргових зобовязань перед нерезидентами: один резидент України Відповідач повинен виконувати боргові зобовязання перед іншим резидентом України Позивачем.

Відповідно до п. 1.21. Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 року № 270, резидент-позичальник зобов'язаний зареєструвати договір про одержання кредиту в іноземній валюті від уповноваженого банку (далі - кредитний договір) у разі відступлення уповноваженим банком - первісним кредитором нерезиденту права вимоги за цим кредитом.

Уповноважений банк - первісний кредитор має передбачити в договорі з нерезидентом про відступлення права вимоги за кредитним договором, що договір про відступлення права вимоги набирає чинності з моменту реєстрації кредитного договору (з урахуванням змін), а також письмово повідомити резидента-позичальника про заміну кредитора в зобов'язанні за кредитним договором. Інших випадків, коли укладання договорів про відступлення права вимоги (цесії) викликає необхідність звертатись до НБУ з метою здійснення реєстраційних дій не передбачено. Аналіз норми п. 1.21. Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 року № 270, дає підстави для висновку про те, що положення п. 1.21. вказаного Положення не поширює свою дію на Договір цесії від 05 лютого 2010 року, з тих причин, що відступлення права вимоги здійснено на користь резидента-Позивача, а не нерезиденту, як визначено п.п. 1.21. Положення. Відповідно, за субєктним складом Договір цесії від 05 лютого 2010 року, де уступлення права вимоги відбулось особі резиденту, не підпадає під дію зазначеної норми.

-Поряд з цим, суд бере також до уваги те, що ч. 2 ст. 513 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Однак, ст. 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Законами України не передбачається державна реєстрація кредитних договорів, на підставі яких виникло зобовязання, згодом, відступлене Позивачу за Договором цесії від 05 лютого 2010 року, а також не передбачає самостійно державну реєстрацію договорів цесії. Реєстрацію НБУ передбачено Указом Президента № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»від 27 червня 1999 року.

Поряд з цим, судом встановлено, що в переліку правочинів, які підлягають державній реєстрації, передбаченому п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 67, не передбачано ні кредитних договорів, ні договорів відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, ні договору цесії.

Окрім цього, суд звертає на заперечення доводу Відповідача Позивача та Третьої особи 1, які загострюють увагу на тому, що положеннями п.п. 4.2.2., 4.2.9., 4.3.3. згадуваного Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами (№ 270), передбачено, що обовязок по здійсненню реєстраційних дій покладено саме на уповноважений банк, зокрема, згідно, п.п. 4.2.2 Положення, повідомлення про договір або повідомлення про зміни до договору (далі в цьому пункті - повідомлення) подається уповноваженим банком до територіального управління в електронному вигляді засобами програмного забезпечення щодо здійснення Національним банком реєстрації договорів з використанням засобів захисту інформації Національного банку і має містити електронний цифровий підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи банку (далі в цій главі - керівник банку). Примірник повідомлення на паперовому носії, що містить підпис керівника банку, залишається в уповноваженому банку; згідно п.п. 4.2.9. Положення, Уповноважений банк у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати внесення змін до зареєстрованого договору, зобов'язаний подати територіальному управлінню повідомлення про зміни до договору …; згідно п.п. 4.3.3. Повідомлення заповнюється уповноваженим банком окремо за кожним кредитом та має містити такі відомості: … .

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів Відповідача з досліджуваного приводу.

-Щодо аргументу Відповідача стосовно порушення вимог Закону України «Про державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема щодо посилання Відповідача на незясованість судом прав Позивача виступати стороною кредитного договору з огляду на його дієздатність, де посилаючись на ст. 4 вказаного Закону, Відповідач вважає уступку прав вимоги фінансовою послугою, суд детально дослідивши доводи Відповідача, Позивача, Третьої особи 1, встановив наступне.

Відповідно до п.п. 1.2. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року №508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», цесією є поступка вимоги або передавання вимоги в зобов'язанні іншій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитора в зобовязанні може бути замінено іншою особою, зокрема, в результаті передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (уступка вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.п. 1-3 Договору відступлення права вимоги № NLBI0110 від 05 лютого 2010 року, Третя особа 1 виступає первісним кредитором, а Позивач новим кредитором, де Первісний кредитор здійснює відступлення частини права грошової вимоги (в обсязі визначеному нижче), а Новий кредитор приймає частину права грошової вимоги до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Надра»(код ЄРПОУ 20025456), за діючим зобовязанням між Первісним кредитором та Боржником, яке виникло на підставі: Кредитного договору NLBI/NB-P-1 (Facility Agreement no. NLBI/NB-P-1) від 15 листопада 2006 року, Кредитного договору NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-2) та Кредитного договору NLBI/NB-F-5 від 7 травня 2007 року (Facility Agreement no. NLBI/NB-F-5) (Зобовязання); до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у Зобовязанні у наступному обсязі: Новий кредитор набуває право вимагати у Боржника сплати частини заборгованості в розмірі 7 414 614,06 євро (надалі частина зобовязання), яка виникла у Боржника перед Первісним кредитором із Зобовязання. … Всі інші права Первісного кредитора, що існували на момент підписання нього Договору залишаються у нього та до Нового кредитора не переходять. Вартість Частини Зобовязання, передбачена п. 2 Договору складає 7 414 614,06 євро та має бути сплачена Новим Кредитором на користь Первісного кредитора протягом 6 (шести) місяців. Будь-які розрахунки за цим Договором здійснюються в безготівковій формі на рахунок Первісного кредитора, що вказаним в цьому Договорі.

Частина 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відносить до фінансових послуг такі: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобовязанням щодо подальшого повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг та інші операції, що відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (тобто відповідають визначенню фінансової послуги).

Згідно п. 1 ч. 1. ст. 1 Закону визначає, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно визначень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; ст. 345 Господарського кодексу України визначено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Аналіз зазначених норм законодавства та Договору цесії, дає підстави для висків проте, що уступка права вимоги в даному випадку не містить ознаки фінансової послуги, визначених п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", зокрема: «на користь третіх осіб»та «з метою отримання прибутку». Договір про уступку права вимоги не й є кредитним договором. Уступка права вимоги не містить комплексу істотних ознак характерних кредитному договору розміщення коштів, на власних умовах, залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, які властиві всім фінансовим послугам незалежно від їх виду, а становить уступку визначеної частини прав кредитора на стадії повернення коштів без наявності всіх перелічених ознак фінансової послуги.

Окрім цього, за вказаних обставин, - згідно умов вказаного Договору цесії (п.3) не передбачає фактичне одержання коштів цесіонарієм, а сам договір укладено виключно з метою проведення взаємозаліку зобовязань без застосування перерахування коштів взагалі. Виходячи з ст. 514 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про правомірність уступки Третьою особою 1 лише права грошової вимоги, а не здійснення заміни кредитора з усіма належними йому правами та обовязками Кредитора.

Уступка права вимоги за правовою природою не становить за правовою природою послуги відповідно до норми ст. 901 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором надання послуг одна сторона зобовязується за завданням другої сторони надати послугу, як споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Стаття 2 закону України «Про банки та банківську діяльність»визначено, що коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Стаття 345 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає, що одна сторона цього договору надає іншій стороні грошові кошти, які є залученими коштами юридичних осіб та громадян, а інша сторона зобовязується повернути зазначені кошти та сплатити проценти. Також Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачає жодним чином, що Позивач передає грошові кошти Відповідачу, які останній повинен повернути та сплатити проценти за користування цими коштами надання кошів за плату. Тобто, укладення Договору цесії на наведених вище умовах, не передбачають надання фінансової послуги, передбаченої Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12 липня 2001 року;

-не передбачає надання коштів у позику (кредит), також не передбачає надання Позивачем будь-яких інших фінансових послуг, які передбачені законом про фінансові послуги. Виходячи з наведеного, договір уступки права вимоги не є договором, за яким надається фінансова послуга.

Аналіз норм цивільного кодексу України, Господарського кодексу України вказує на те, що не передбачено обмежень щодо кола субєктів господарської (у тому числі підприємницької) діяльності, які можуть бути цесіонарієм; не встановлено заборони щодо неможливості укладення договорів уступки права вимоги для загальних субєктів господарських правовідносин, до яких належить Позивач. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»не містить обмежень щодо укладення договорів уступки права вимоги.

Уступка вимоги є лише угодою, яка переносить право вимоги від первинного кредитора (цедента) до нового кредитора (цесіонарія). В даному випадку суд вважає виправданими доводи Позивача на заперечення Відповідача, де Позивач наголошує на тому, що Відповідач змішує поняття «Заміна сторони кредитного договору»та «Зміна кредитора у зобовязанні». В першому випадку нова сторона у кредитному договорі отримує всі права і обовязки сторони, що вибула, в тому числі ті права і обовязки, що виникнуть після зміни сторони. Якщо був замінений позикодавець за кредитним договором то, до нового позикодавця переходить в тому числі, право на отримання процентів. В другому випадків до нового кредитора у зобовязанні переходить тільки право вимоги. За договором цесії від 05 лютого 2010 року до Позивача перейшло тільки право вимоги до Відповідача стосовно грошового зобовязання. Договір цесії від 05 лютого 2010 року не передбачав передачу всіх прав та обовязків Третьої особи 1 за кредитними договорами до Позивача. Право вимоги, яке перейшло до Позивача стосувались тільки частини заборгованості Відповідача за кредитними договорами, укладеними з Третьою особою 1, і тільки тієї частини заборгованості, яка виникла внаслідок неповернення основної суми (тіла) кредиту, а не в результаті несплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Судом встановлено, що відносно Позивача при укладанні договору цесії від 05 лютого 2010 року відсутні обставини, передбачені ст. 515 Цивільного кодексу України.

Судом взято до уваги також наголошення Позивача на тому, що Договір цесії не є за правовою природною факторингом.

Так, відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (факто) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату) у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За Договором цесії від 05 лютого 2010 року Позивач набув право грошової вимоги в розмірі 7 414 614,06 Євро та зобовязався перерахувати Третій особі 1 грошові кошти в тому ж самому розмірі. Таким чином, за Договором цесії від 05 лютого 2010 року не передбачається передача грошових коштів від Позивача до Третьої особи 1 за плату, так само як не передбачається отримання будь-якою стороною цього Договору цесії прибутку.

Таким чином, на підставі наведеного дослідження судом встановлено, що під час укладення Договору цесії 05 лютого 2010 року в діях Позивача були відсутні встановлені законодавством ознаки надання фінансових послуг; договір цесії не є фінансовою послугою, в звязку з чим до Позивача в звязку з укладанням Договору цесії від 05 лютого 2010 року не можуть застосовуватися обмеження, передбачені Законом про фінансові послуги, а на сторін договору не поширюються вимоги щодо перебування у спеціальному правовому статусі з правомочністю укладення договорів, що належать до фінансових послуг.

Стосовно доводу Відповідача відносно розрахунків в іноземній валюті на території України, суд встановив наступне.

Згідно з пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ліцензії потребує операція з використанням іноземної валюти на території України як засобу платежу. Пунктом 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 лютого 2000 р. №49, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 04 квітня 2000 р. за №209/4430, визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, обєкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до п. 3 Договору № NLBI0110 відступлення права вимоги (цесія) від 05 лютого 2010 року, сторони дійшли згоди, що «вартість Частини Зобовязання»складає 7 414 614,06 євро та має бути сплачена Новим Кредитором на користь Первісного кредитора протягом 6 (шести) місяців, - тобто сторонами встановлено грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті, що відповідає нормі ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України. Договором цесії не встановлено: що платіж з боку Позивача на користь Третьої особи 1 має бути зроблений на території України, а не за кордон; не встановлено, що зазначений платіж має бути сам в іноземній валюті.

З визначених підстав, суд дійшов висновку про те, що укладення та реалізації договору цесії не вимагає одержання ліцензії НБУ для використання валюти як засобу платежу.

Щодо заперечення Третьої особи 3, яка вказує, що за Договором застави майнових прав № 827, укладеного між Відповідачем та НБУ, останній в заставу отримав майнові права за кредитним договором № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем. Третя особа 3 вважає, що обтяження майнових прав було зареєстроване 15 грудня 2008 року та на підставі положень п.п. 4.1.3. вказаного договору застави майнових прав від 14 листопада 2008 року, ст. ст. 589, 590 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», п. 8.5. Розяснення Вищого арбітражного суду від 24 грудня 1999 року № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з застосуванням Закону України «Про заставу», що звернення стягнення на майно у разі невиконання зобовязання забезпеченого заставою, є правом, а не обовязком заставодержателя. Третя особа 3 підкреслює те, що кошти кредитів рефінансування є державною власністю і мають бути забезпечені передбаченим законом порядком у випадку їх неповернення. У разі припинення кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, Кредитний договір залишиться незабезпеченим, а кредиторські вимоги Третьої особи 3 без задоволення, що завдасть коди державі, - вважає Третя особа 3. Поряд з цим Третя особа 3 зазначає, що відповідно до листа НБУ від 18 квітня 2008 року № 28-310/1282-5203 та Постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2007 року у справі № 13/159-06 вимоги Позивачів не можуть бути задоволені, оскільки у їх позовних вимогах ставиться питання про зарахування також і фінансових санкцій і відсотків за користування коштами, тобто вимоги, які не є однорідними, тому їх вимоги не містять ознак припинення зобовязання в порядку передбаченому ст. 601 Цивільного кодексу України. До заперечень Третьою особою 3 долучено копії документів на підтвердження позиції Третьої особи 3.

Досліджуючи перелічені заперечення Третьої особи 3, судом встановлено наступне. На підстав аналізу договору застави майнових прав № 827 від 14 листопада 2008 року встановлено, що предметом застави виступають майнові права за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, в той час як посилання Відповідача на те, що предметом застави виступають й майнові права за кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року не відповідають дійсності, що підтверджено Додатком 1 до Договору застави майнових прав за кредитним договором (угодою) ВАТ КБ «Надра»від 07 жовтня 2008 року № 47 (Додаток 1 до Договору застави майнових прав від 14 листопада 2008 року № 827).

Третя особа 3 в поданих нею Запереченнях 03 грудня 2010 року по справі підтвердила факт укладення договору застави № 827 14 листопада 2008 року (що підтверджено Довідкою від 09 грудня 2010 року № 12-210/2666БТ, № бланку 0154825), а також підтвердила той факт, що на поточну дату майнові права за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року перебувають у заставі Третьої особи 3. В судовому засіданні Третя особа 3 прямо підтвердила той факт, що станом на дату винесення рішення по справі НБУ не звертав стягнення на предмет застави за договором застави № 827 від 14 листопада 2008 року на майнові права за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року.

Статтею 318 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Статтею 579 Цивільного кодексу України та ст. 7 Закону України «Про заставу», передбачено, що предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про заставу»передбачено, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Договором застави майнових прав № 14 листопада 2008 року № 827 у п.п. 4.4.1. встановлено, що заставодавець зобовязаний у разі втрати майнових прав з будь-якої причини протягом 24 годин письмово повідомити про це Заставодержателя і в пятиденний строк замінити його рівноцінним майном (коштами).

Пунктом 4.4.4. цього ж договору передбачено, що заставодавець зобовязаний інформувати Заставодержателя до першого числа кожного місяця про виконання Боржниками умов кредитних договорів, зазначених у Додатку 1 та стан заставленого майна, що забезпечує виконання зобовязань.

В свою чергу ст. 531 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Водночас, судом встановлено, що п.п. 3.4. Кредитного договору №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, встановлено, що Позичальник (Позивач) має право достроково погашати заборгованість за цим Договором, письмово попередивши Банк не пізніше ніж за два робочі дні до дострокового погашення.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 у п. п. 1-2 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що згідно матеріалів справи, Позивачем 02 лютого 2010 року було направлене Відповідачу повідомлення про дострокове погашення кредитів 1, 2, де строк погашення кредитів буде 09 лютого 2010 року. Відповідач не мав заперечень щодо дострокової сплати Позивачем заборгованості по Кредитним договорам 1, 2, правовим наслідком якого є погашення заборгованості та припинення зобовязання. Строк виконання зобовязань таким, що настав наступає по кредитним договорам 1, 2 09 лютого 2010 року.

Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, що по-перше, погашення заборгованості по кредитним договорам 1, 2 не становить «реалізації»предмету застави, а виступає правомірним виконанням боржником свого зобовязання перед кредитором, в наслідок чого, відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється. Припинення зобовязань боржником перед кредитором, який одночасно виступає заставодавцем за договором застави майнових прав, - не становить «відчуження заставленого майна чи предмета застави», в звязку з чим, судом встановлено, що в зарахуванні зустрічних вимог відсунє порушення норм ст. 579 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу»та відсутнє порушення прав Третьої особи 3.

Поряд з цим, нормами ст. 579 Цивільного кодексу України та ст. 7 Закону України «Про заставу», передбачено механізм регулювання відносин, що є предметом даних заперечень, зокрема, предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором застави майнових прав № 14 листопада 2008 року № 827 у п.п. 4.4.1. встановлено, що заставодавець зобовязаний у разі втрати майнових прав з будь-якої причини протягом 24 годин письмово повідомити про це Заставодержателя і в пятиденний строк замінити його рівноцінним майном (коштами).

Таким чином, на підставі наведеного суд дійшов висновку, що зарахування зустрічних вимог є правом Позивача прямо встановленим Кредитним договором № 1 та є підставою припинення зобовязань Позивача перед Відповідачем у відповідній частині по кредитним договорам 1, 2, в результаті якого у Відповідача виникають зобовязання передбачені Договором застави майнових прав № 827 від 14 листопада 2008 року перед Третьою особою 3, - в пятиденний строк замінити предмет застави рівноцінним майном (коштами), при цьому не відбувається порушення прав Третьої особи 3 та інших осіб, в той час як Відповідач, як заставодавець згідно 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязаний належним чином виконувати взяті на себе зобовязання, в тому числі по вказаному договору застави. Виходячи з наведеного, судом встановлено безпідставність заперечення Третьої особи 3 по справі з вищевказаного предмету.

Відносно доводів Третьої особи 3 стосовно неоднорідності, з його точки зору вимог, щодо яких намагався провести взаємозалік Позивач, де свої заперечення НБУ обґрунтовано Листом НБУ від 18 квітня 2008 року № 28-310/1282-5203 та Постановою Вищого Господарського суду від 21 червня 2007 року по справі № 13/159-06. Як вказує Третя особа 1, вимоги по поверненню нарахованих відсоткова і фінансових санкцій не є однорідними, а відповідно стосовно них неможливо здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог.

Дослідив надані Третьою особою 3 аргументи, суд встановив наступне. Лист НБУ від 18 квітня 2008 року № 28-310/1282-5203 містить повідомлення про те, що зарахування становить один з способів припинення зобовязання. Оскільки зарахування здійснюється за ініціативою однієї з сторін незалежно від волі та згоди іншої, законодавством встановлено ряд умов, за наявності яких у сукупності припинення зобовязання у такий спосіб є можливим. Зарахуванню підлягають лише зустрічні вимоги, строк виконання зустрічних і однорідних вимог мав настати, зустрічні вимоги мають бути однорідними, тобто такими, у яких предмет виконання є однаковим (грошовий борг проти грошового, однорідні речі проти однорідних). При цьому, коди йде мова про однорічні речі, однорідність повинна проявлятись у природі зобовязань, - вказало в листі, де надалі за результатом аналізу з предмету зарахування майнової вимоги за договором, предметом виконання якого є поставка товару, та нематеріальної вимога за договором про надання послуг, де щодо вказаних вимог, Заступник Голови НБУ Савченко О.В. робить висновок про їх неоднорідність. Відносно наведеного, судом встановлено, що вимоги Позивача і Відповідача є зустрічними, однорідними, так як мають одноковий предмет виконання грошовий борг проти грошового, строк виконання по яким настав, і є такими що в повній мірі відповідають умовам, за наявності яких, згідно вказаного Листа можливе зарахування, як спосіб припинення зобовязань. Вимоги Позивача до Відповідача та вимога Відповідача до Позивача є грошовими, стосуються повернення грошових коштів та є однорідними, оскільки в обох випадках предметом зарахування є речі одного виду та роду (гроші). Однак, заперечення Третьої особи 3 не може бути втяте судом до уваги, так як висновки щодо неоднорідності вимог за договором, предметом виконання якого є поставка товару, та нематеріальна вимога за договором про надання послуг не стосується предмета даного спору.

Стосовно постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2007 року по справі № 13/159-06, то висновки в даній постанові (стосовно того, що юридично неоднорідними є цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, з одного боку, і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобовязання з іншого боку) не можуть братись до уваги, у звязку з наявністю повністю протилежної позиції з даного питання у Верховного Суду України більш пізнього періоду. Зокрема, у постанові від 06 травня 2008 року у справі № 08/47 Верховний Суд України вказав на той факт, що статті 601, 602 Цивільного кодексу країни не містять застереження про неможливість зарахування вимоги, яка виникла із зобовязання про забезпечення виконання інших зобовязань (штрафу). Таке зобовязання може бути припинене шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальних підставах.

Окрім того, суд бере до уваги той факт, що заборгованість Позивача перед Відповідачем складається з тіла кредиту, нарахованих відсотків згідно розрахунків позовної заяви, пені, в той час як заборгованість Відповідача перед Позивачем з тіла кредиту, є однорідними та підлягають зарахуванню.

Враховуючи викладене, провівши детальне дослідження усіх істотних обставин справи, матеріалів справи, суд дійшов висновків про те, що вказані вимоги є грошовими, зустрічними, однорідними, такими строк виконання по яким є таким, що настав.

Досліджуючи у якості доказу повідомлення Позивача про заміну кредитора лист вих. № 3160/16/201 від 24 квітня 2009 року, судом встановлено, що за змістом даний лист не містить повідомлення про заміну кредитора, а є повідомленням Відповідачем Позивача про те, що майнові права Відповідача за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року передані НБУ та не може бути доказів повідомлення про заміну кредитора у зобовязаннях. Поряд з цим, суду не надано доказів одержання Позивачем зазначеного листа.

Згідно п. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України у п.п. 1-5 встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до яких належать: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Отже на підставі вищенаведеного, судом встановлено правомірність укладення між Позивачем та Третьою особою 1 Договору відступлення права вимоги № NLBI0110 (Договору цесії) 05 лютого 2010 року та його правових наслідків.

Поряд з цим, істотним для вирішення спору по суті є встановлення законності здійснення взаємозаліку зобовязань між Позивачем та Відповідачем.

Статтею 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 516 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Виходячи з умов ст. 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

Статтею 602 Цивільного кодексу України встановлено, що не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом. Судом окремо встановлено, що виходячи з наявних матеріалів справи, обставини передбачкені ст. 602 Цивільного кодексу стосовно зарахування напідстави Заяви Позивача про заміну кредитора № 079 від 08 лютого 2010 року відсутні.

Отже, судом вже встановлено той факт, що 10 лютого 2010 року Відповідачу належним чином у термін встановлений Договором цесії, Заявою про заміну кредитора № 079 від 08 лютого 2010 року було повідомлено про заміну кредитора у кредитних договораз 3-5 на суму 7 414 614,06 євро, де факт вручення Відповідачу 10 лютого 2010 року підтверджено відбитком штампу Відповідача за вх. № 6320 від 10 лютого 2010 року (належним чином засвідчена копія листа долучена до матеріалів справи). Заперечень щодо неотримання зазначеного повідомлення Відповідачем в судовому засіданні не надано.

Таким чином, станом на 05 лютого 2010 року Позивач став новим кредитором у зобовязаннях ВАТ Банк «Надра» (Відповідач) за кредитними договорами NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року (Facility Agreement NLBI/NB-P-1 dated November 15, 2006), NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року (Facility Agreement NLBI/NB-F-2 dated November 15, 2006) та кредитним договором NLBI/NB-5 від 07 травня 2007 року (Facility Agreement NLBI/NB -5 dated May 07, 2007) суто в часті вимоги сплати грошових коштів по переліченим договорам у сумі 7 414 614,06 євро, де зобовязання носять грошовий характер, строк сплати по яким настав, що встановлено судом вище, розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем становить 7 414 614,06 євро. Водночас, Позивач має перед Відповідачем заборгованість по Кредитному договору №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 р. та кредитній угоді №31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 р, де зобовязання носять грошовий характер, строк сплати по яким настав, що встановлено судом вище, розмір заборгованості Позивача перед Відповідачем становить аналогічну суму: 7 414 614,06 євро. Тобто, зобовязання Відповідача перед Позивачем та Позивача перед Відповідача за переліченими кредитними договорами є взаємними, зустрічними, однорідними, по обом зобовязанням строк сплати настав, предмет зобов'язань є одноріним обидва зобовязання носять грошовий характер (щодо повернення грошових коштів).

09 лютого 2010 року Позивачем було вручено Відповідачу Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. № 47 від 09 лютого 2010 року, що підтверджено відбитком печатки Відповідача вх. № 6292 від 09 лютого 2010 року, - оригінал зав було витребувано в судове засідання для огляду та надане Позивачем.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Судом встановлено, що наявні всі необхідні встановлені законом умови зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав Позивача та Відповідача по переліченим кредитним договорам.

Суд також бере до уваги той факт, що правомірність взаємозаліку на підставі заяви однієї з сторін була встановлена та не була оскарженою учасниками провадження, в тому числі Відповідачем, Третьою особою 3 по даній справі під час первинного розгляду справи, оскарження рішення першої інстанції у апеляційному та касаційному порядку.

Досліджуючи окремо заперечення Відповідача відносно правомірності укладення договору цесії з посиланням на зміст п.п. 2, 8 Договору цесії, згідно якого вказаний договір цесії вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, при цьому відповідно п. 2 вказаного договору Позивач набуває право вимагати у Боржника сплати частини заборгованості в розмірі 7 414 614,06 євро, яка виникла у Боржника (Відповідача) перед Первісним кредитором (Третьою особою 1) із зобовязання, доказів сплати якої Позивачем Третій особі 1 не надано суду, в звзку з чим, з позиції Відповідача договір цесії є не укладеним.

З цього приводу судом встановлено наступне. Відповідно до п. 8 Договору цесії від 05 лютого 2010 року, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками Сторін. 05 лютого 2010 року Первісний кредитор (Третя особа 1) передала, а Новий кредитор «Позивач»прийняв документи щодо договору відступлення права вимоги № NLBI110 (цесія) від 05 лютого 2010 року, що оформлено актом прийняття-передачі. Таким чином право вимоги згідно умов договору перейшло від Третьої особи 1 до Позивача в момент укладення договору. Договором цесії не передбачено відкладальних умов для відступлення права вимоги, в звязу з чим Позивач належним чином став 05 лютого 2010 року новим кредитором з відповідним правом вимоги до Відповідача.

Судом встановлено, що взаємоовідносини щодо зобовязання між Третьою особою 1 та Позивачем стосовно оплати Позивачем Третій особі 1 вартості Частини зобовязання згідо п. 3 Договору цесії від 05 лютого 2010 року між Позивачем та Третьою особою 1 (протягом 6 місяців) не впливають на дійсність Договору цесії від 05 лютого 2010 року, на момент та факт відступлення заборгованості Третьою особою 1 на користь Позивача, від них не залежать права інших учасників провадження; дані відносини становлять предмет двосторонніх правовідносин виключно між Позивачем та Третьою особою 1.

Від жодного з учасників провадження не надійшло іншого роду заперечень правомірності зарахування вищевказаних вимог/зобовязань між Позивачем та Відповідачем.

Представником Відповідача, іншимиучасниками провадження не надано суду доказів, які б підтвердили наявність передбачених ст. 602 Цивільного кодексу України підстав, інших встановлених чинним законодавством України підстав або умов, при яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 602 Цивільного кодексу України, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї з сторін.

Відповідно до п. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Факт належного здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли між сторонами, підтверджено вищезазначеною Заявою від 09 лютого 2010 року про зарахування зустрічних однорідних вимог з наступним припиненням основного зобовязання та забезпечувальних договорів, які були укладені між сторонами.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім право чином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обовязки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин створювати обовязки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України є способом припинення господарських зобовязань.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін, оскільки зарахування є одностороннім правочином та для нього достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Дане положення передбачене і ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України.

На підставі вищенаведеного, в тому числі ст. 601, ч. 2 ст. 602 Цивільного кодексу України, п. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, заява однієї сторони про зарахування зустрічної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобовязань.

Таким чином, припинення зобовязання зарахуванням зустрічної вимоги це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи. Аналогічна позиція викладена в п. 4 листа Вищого арбітражного суду України від 01 липня 1996 року № 01-8/241.

На підставі дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що Відповідач у встановленому законодавством порядку не надав відповіді на дану заяву, у відзиві та усіх поданих Відповідачем документах.

Статтею 202 Господарського кодексу України у п. 3 встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначний моментом витребування.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, Договір цесії від 05 лютого 2010 року належним чином укладений, дійсний; зарахування зустрічних однорідних вимог Позивача та Відповідача у розмірі 7 414 614,06 євро (сім мільйонів чотириста чотирнадцять тисяч шістсот чотирнадцять євро 06 євроцентів) відбулося у відповідності до норм чинного законодавства України.

На підставі вищенаведеного, встановлених судом фактів, суд погоджується з ствердженнями Позивача про можливість застосування запропонованих ним способів захисту порушеного права, як припинення правовідношення та зобовязання вчинити певні дії виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Суд бере до уваги довід Відповідача щодо того, що зарахування взаємних вимог не можуть бути підставою зняття обтяжень з майна Позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Статтею 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Згідно абз. 1, 8 ст. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про заставу», застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

На підставі зазначених норм, суд дійшов висновку про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог є підставою припинення зобовязання. В свою чергу, припинення зобовязання забезпеченого заставою становить згідно норм ст. 293 Цивільного кодексу України, абз. 1, 8 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про заставу», підставу для припинення застави, іпотеки.

В результаті встановленого судом факту належного проведення зарахування зустрічних однорідних зобовязань: зобовязань Позивача перед Відповідачем за кредитними договорами 1, 2, - кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 р. та кредитною угодою №31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року у повному обсязі у розмірі 7 414 614,06 євро (сім мільйонів чотириста чотирнадцять тисяч шістсот чотирнадцять євро 06 євроцентів) та припинення зобовязань Відповідача перед Позивачем за кредитними договорами 3-5, - NLBI/NB-P-1 від 15 листопада 2006 року, NLBI/NB-F-2 від 15 листопада 2006 року та NLBI/NB-5 від 07 травня 2007 р. у розмірі 7 414 614,06 євро (сім мільйонів чотириста чотирнадцять тисяч шістсот чотирнадцять євро 06 євроцентів) вказані зобовязання є припиненими в повному обсязі. В свою чергу, вказані зобовязання виступали основними по відношенню до Забезпечувальних зобовязань Позивача перед Відповідачем: до договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, до договору застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, до договору застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, до договору застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, до договору застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, до договору застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року. В звязку з цим, на підставі встановленого судом факту припинення основних зобовязань, на підставі ст. 293 Цивільного кодексу України, абз. 1, 8 ч. 1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про заставу», суд вважає обгрунтованими та законними вимоги Позивача про визнання припиненими перелічених зобовязань, а саме: договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, договору застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, договору застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договору застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договору застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договору застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року. Судом встановлено безпідставність, необґрунтованість заперечень Відповідача.

Згідно абз. 8 ст. 1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

На підставі вказаних норм, суд дійшов висновку про законність вимог Позивача в частині зобовязання Відповідача здійснити всі дії, необхідні задля зняття будь-яких обтяжень та обмежень з майна Позивача, які виникли на підставі кредитних договорів № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, договору застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, договору застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договору застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договору застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договору застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року. Таким чином, у зв'язку з обґрунтованістю вимог щодо припинення зобов'язань Позивача перед Відповідачем за Кредитним договором №30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 р. та Кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, відповідно до положень вищезазначених норм чинного законодавства, припиняють свою дію і забезпечувальні зобов'язання Позивача перед Відповідачем. Суд вважає доведеними та обґрунтованими твердження Позивача щодо того, що у звязку з припиненням Кредитних договорів 1, 2 автоматично припиняють свою дію і Договори, які були укладенні на забезпечення виконання основного зобовязання (Забезпечувальні договори). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2007 р. по справі № 1/3/9-15/85.

У звязку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що зобовязання за договорами іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019; застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18.09.2007 року, застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року, укладені між Позивачем та Відповідачем в забезпечення виконання припинених зарахуванням зобов'язань за Кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року припинились.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи Забезпечувальних договорів, вони були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2

У відповідності до п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 410, приватним нотаріусом на основі укладених забезпечувальних договорів було внесено записи до реєстру заборони відчуження майна. До того ж нотаріусом було накладено заборону на відчуження майна, яке зазначено в Договорах.

Відповідно до п. 25 вказаного Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, після виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель зобов'язаний протягом десяти днів надіслати реєстратору письмове повідомлення про виключення запису з Реєстру з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису.

У разі визнання судом припиненими зобовязання по Договорам, правовим наслідком, повязаним з таким припиненням, буде внесення до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна відомостей про виключення запису про передачу майна в іпотеку та заборону його відчуження, що передбачено вказаним п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 410 та ч. 3 Інструкції про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 р. № 85/5.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Статтею 34 Закону України «Про нотаріат»у п. 9 ч. 1 ст. 34 передбачена така нотаріальна дія, як зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації.

Відповідно до абз. 9 п. 2 та п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Мінюста "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №20/5 03 від березня 2004 року, та беручи до уваги розяснення, надане Міністерством юстиції 03 червня 2009 року (Лист Мінюста від 02 червня 2009 р. № 31-32/189 «Роз'яснення щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації»), щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації за заявою установи банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту).

У звязку з припиненням зобовязань по Кредитним договорам шляхом здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, фактично Позивачем були виконані умови цих Договорів, на підставі чого останнім і було поставлено в Заяві від 09 лютого 2010 року вимогу щодо вчинення Відповідачем дій, необхідних для припинення дії забезпечувальних договорів. Однак Відповідачем не було вчинено жодних дій щодо припинення забезпечувальних дій, не визнав цього факту в судовому засіданні і представник Відповідача, посилаючись на те, що зарахування відбулося в порушення вимог чинного законодавства, а тому на даний момент, з позиції Відповідача Кредитні та Забезпечувальні договори є чинними.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтвердженими іншими засобами доказування.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що Позивачем доведено законність укладення Договору цесії 05 лютого 2010 року (Договору відступлення права вимоги № NLBI110 (цесія) від 05 лютого 2010 року) між Позивачем та Третьою особою 1, доведено законність проведення зарахування 09 лютого 2010 року взаємних однорідних, зустрічних, грошових вимог між Позивачем та Відповідачем, доведено факт повного припинення кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, в звязку з чим доведено факт припинення всіх зобовязань, які було укладено між Позивачем та Відповідачем з метою забезпечення кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, - Забезпечувальних зобовязань.

В матеріалах справи відсутні докази, які б спростували твердження представника Позивача і підтвердили незаконність проведеного зарахування між Позивачем та Відповвідачем, укладення Договору відступлення права вимоги № NLBI110 (цесія) від 05 лютого 2010 року, припнення дії Забезпечувальних договрів.

З урахуванням тих обставин, що дія кредитних та Забезпечувальних договорів припинилася, Відповідач, в свою чергу, не вжив жодних заходів на вимогу Позивача щодо припинення дії кредитних та Забезпечувальних договорів, суд вважає за необхідне зобовязати Відповідача здійснити передбачені законом дії щодо припинення дії забезпечувальних договорів, шляхом звернення до Приватного нотаріуса, який їх посвідчив, з заявами про їх припинення.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням вищенаведеного, за результатом оцінки доказів, поданих сторонами господарського процесу, за результатом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку про обґрунтованість Позовних вимог Позивача у повному обсязі, у звязку з чим, позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.задовольнити позовні вимоги Позивача - відкритого акціонерного товариства «АЕРОК ОБУХІВ»(ідентифікаційний код: 20576280, місцезнаходження: 08700, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 6) до Відповідача - відкритого акціонерного товариства комерційний банк «НАДРА»(ідентифікаційний код: 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) повністю.

2.зобов'язати відкрите акціонерне товариство комерційний банк «НАДРА»(ідентифікаційний код: 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) не чинити відкритому акціонерному товариству «АЕРОК ОБУХІВ»(ідентифікаційний код: 20576280, місцезнаходження: 08700, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 6) перешкод у здійсненні права приватної власності.

3. визнати припиненими з 09 лютого 2010 року правовідносини (зобовязання) між відкритим акціонерним товариством «АЕРОК ОБУХІВ»та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА»за кредитним договором № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та за кредитною угодою № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року.

4. визнати припиненими з 09 лютого 2010 року правовідносини (зобовязання) між відкритим акціонерним товариством «АЕРОК ОБУХІВ»(ідентифікаційний код: 20576280, місцезнаходження: 08700, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 6) та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА» (ідентифікаційний код: 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) за договорами іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, договором застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, договором застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договором застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договором застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договором застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року, у звязку із проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог.

5. зобовязати відкрите акціонерне товариство комерційний банк «НАДРА»(ідентифікаційний код: 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) здійснити всі дії, необхідні задля зняття будь-яких обтяжень та обмежень з майна відкритого акціонерного товариства «АЕРОК ОБУХІВ»(ідентифікаційний код: 20576280, місцезнаходження: 08700, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 6), які виникли на підставі кредитного договору № 30/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року та кредитної угоди № 31/КЛ/2007-978 від 05 квітня 2007 року, договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з, договору застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з, договору застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договору застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договору застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договору застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року, а саме:

- зобовязати відкрите акціонерне товариство комерційний банк «НАДРА»(ідентифікаційний код: 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про внесення в Державний реєстр іпотек інформації про припинення іпотеки відповідно до Договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з зі змінами та доповненнями;

- зобовязати відкрите акціонерне товариство комерційний банк «НАДРА»(ідентифікаційний код: 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про внесення в Єдиний реєстр заборон на відчуження нерухомого майна інформації про зняття заборони на відчуження заставного майна відповідно до Договору іпотеки від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1713з зі змінами та доповненнями;

- зобовязати відкрите акціонерне товариство комерційний банк «НАДРА»(ідентифікаційний код: 20025456, МФО: 321024, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про зняття заборон на відчуження заставного майна і внесення записів в Державний реєстр заборон відчуження рухомого майна про припинення застави відповідно до Договору застави транспортних засобів від 05 квітня 2007 року за реєстровим № 1715з зі змінами та доповненнями, договору застави транспортних засобів від 24 липня 2007 року за реєстровим № 3019, договору застави основних засобів від 05 квітня 2007 року, договору застави майнових прав № 30/ДЗМП/2007-978 від 18 вересня 2007 року, договору застави майнових прав № 31/ДЗМП/2007-978 від 05 квітня 2007 року зі змінами і доповненнями.

6. стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційний банк «НАДРА»(ідентифікаційний код: 20025456, МФО: 321024, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15) на користь відкритого акціонерного товариства «АЕРОК ОБУХІВ»(ідентифікаційний код: 20576280, місцезнаходження: 08700, Київська обл., Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 6) 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень 00 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

СуддяСкутельник П.Ф.